В корзине нет товаров
Вы здесь:ГлавнаяКаталог товаровАптечный товар
Назад к списку
АРИТМИЛ раствор для инъекций 50 мг/мл амп. 3 мл №5

АРИТМИЛ раствор для инъекций 50 мг/мл амп. 3 мл №5

rx
Код товара: 64116
Производитель: Борщаговский ХФЗ (Украина, Киев)
900,00 RUB
в наличии
Цена и наличие актуальны на: 21.11.2024
Написать жалобу
поиск медикаментов, лекарства, таблеток
  • Внешний вид товара может отличаться от товара на сайте.
  • Информация о производителе на сайте может отличаться от реальной.
  • Информация предоставлена с ознакомительной целью и не должна быть использована как руководство к самолечению.
  • Самолечение может быть опасным для Вашего здоровья! Перед применением, проконсультируйтесь с врачом!

Инструкция

Для медицинского использования лекарственного средства
Аритмил
( Rytmil )
Место хранения:
Активный ингредиент: амиодарон гидрохлорид;
1 мл препарата содержит 50 мг гидрохлорида амиодарона;
Вспомогательные вещества: полисорбат 80, бензиловый спирт, вода для инъекций.
Лекарственная форма. Инъекционный раствор.
Основные физические и химические свойства: прозрачная жидкость легкого желтого цвета с зеленоватым оттенком или жидкостью светло-желтого цвета, без частиц.
Фармакотерапевтическая группа.
Антиаритмические препараты III класса. ATH ATH S01B D01.
Фармакологические свойства.
Фармакодинамика .
Антиаритмический препарат III. Антиаритмический эффект обусловлен повышением в 3 этапах потенциала действия, главным образом из-за блокады калийных каналов кардиомиоцитовных мембран, а также кальциевых каналов, замедление проводимости AV-узлом и снижением автоматизма узла синуса. В небольшие масштабы блокируют открытые и инактивируемые натриевые каналы и замедляют быстрый входящий поток натрия. Препарат неконтерственно блокируют альфа и бета-адренорецепторы предпочтительно миокарда, что также способствует замедлению синотийной, предсердной и AV проводимости без влияния на внутривенную проводимость. Амиодарон увеличивает огнеупорный период и уменьшает возбудимость миокарда. Замедляет возбуждение и расширяет огнеупорный период дополнительных желудочков предсердия. Антиановое действие амиодарона обусловлено снижением потребления кислорода миокардом путем уменьшения частоты сердечных сокращений и снижения общего сопротивления периферической сосуды. Амиодарон не вызывает значительного негативного неотрасположенного эффекта.
Фармакокинетика.
Амиодарон имеет большой объем распределения. В первые дни пункт назначения накапливаются практически все ткани, особенно в жировой ткани, печени, селезенки, легких. Степень связывания с белками плазмы крови высока и составляет> 95%. Количество внутривенно введенного амиодарон в крови быстро уменьшается из-за насыщения тканей и связывает его к рецепторам. Максимальная активность достигается через 15 минут и уменьшается в течение 4 часов.
Проникает через плацентурный барьер и грудное молоко. Срок годности амиодарона характеризуется высокой изменчивостью и составляет 20-100 дней. Метаболизируется в печени. Амиодарон содержит йод, причем метаболизм в печени происходит расщепление йода и изолирует ее с мочой в виде солей. Почечная экскреция амиодарона незначительна. Основная часть амиодарона и ее метаболитов выделяется через кишечник. После прекращения лечения амиодарона его удаление от тела продолжается в течение нескольких месяцев, и его эффективное действие длится несколько дней или даже недель.
Клинические характеристики.
Индикация.
  • Тяжелые нарушения ритма сердечного ритма при лечении пероральным введение амиодарона неуместны, в частности, такие как:
- аритмия предсердий с высокой скоростью редукции желудочков;
- тахикардия, связанная с синдромом Wolf-Parkinson-Waita;
- документированная симптоматическая желудочковая аритмия, которая привела к инвалидности.
  • Кардиово-легочное реанимация при остановке сердца, возникшего в результате желудочковой фибрилляции, и что устойчив к внешней электротерапии.
Противопоказание.
  • Гиперчувствительность к йоду и / или амиодароне, к другим компонентам препарата;
  • Синус Брэдикардия (<50-55 сокращений / мин), синотеальная блокада, синдрома слабости узла SISUS при отсутствии драйвера искусственного ритма (опасность остановки узла синуса);
  • тяжелые нарушения проводимости (AV-блокада II и III степени, бифасцикулярные или трехфазные циклические блокады) в отсутствие искусственного ритма водителя;
  • Кранюматорный коллапс, тяжелая артериальная гипотензия, кардиомиопатия, декомпенсированная сердечная недостаточность, тяжелая дыхательная недостаточность - это противопоказатель для введения аритмила в виде внутривенного болюсного инъекции (резкое ухудшение состояния пациента) возможна);
  • Нарушение функции щитовидной железы (гипотиреоз, гипертиреоз). До лечения желательно проверить функцию щитовидной железы всем пациентам;
  • Одновременное использование с лекарственными средствами, которые могут вызвать полиморфную желудочковую тахикардию, такие как «Torsade de Points»:
- антиаритмические препараты класса Ia (хинидин, гидрохинидин, дисопирамид);
- антиаритмические препараты III класса (соталол, дофэтилид, ибутилид);
- другие наркотики, такие как мышьяки, дифюминил, дифменил, дайзер для внутривенного введения, эритромицин (внутривенные), мисоластиновые, моксифлоксацин, спирамицин (внутривенные), Wincine (внутривенные), торемифен, некоторые нейролептики (подробно в разделе «взаимодействие с другими лекарства и другие виды взаимодействия » ).
Вышеупомянутые противопоказания не учитываются путем сердечно-легочной реанимации в случаях внешней электрочувствительной терапии желудочковой фибрилляции.
Взаимодействие с другими лекарствами и другими типами взаимодействия.
В связи с длительным периодом полураспада амиодарона, вероятность взаимодействия существует не только в сопутствующей терапии с другими препаратами, но и с наркотиками, назначенными после отмены амиодарона.
Амиодарон является ингибитором CYP3A, поэтому препараты или вещества, которые являются субстратами, ингибиторами, индукторами CYP3A, могут иметь взаимодействие с амиодароном. Это особенно важно для лекарств, которые связаны с риском развития серьезных токсических эффектов, таких как, например, другие антиаритмические агенты .
Наиболее значимые взаимодействия амиодарона с пероральными антикоагулянтами, дигоксин, фенитоин, препараты, которые продлевают интервал QT.
  • Антиаритмические препараты.
Депрессия миокарда увеличивается с совместимым применением нескольких антиаритмических препаратов.
  • Оральные антикоагулянты.
Амиодарон увеличивает концентрацию плазмы пероральных антикоагулянтов (включая варфарин) путем ингибирования CYP2C9. Усиление влияния пероральных антикоагулянтов с увеличением риска кровотечения диктует необходимость более частых контроля уровней протромбина в крови и корректировке доз антикоагулянтов при лечении амиодарона и в течение 8 дней после отмены.
  • Фенитоин (фосфатин ) .
Можно увеличить уровень плазмы фенатоина (путем ингибирования CYP2C9) с развитием симптомов передозировки (в частности, неврологический характер). Необходимый клинический мониторинг и снижение дозы фенатона с появлением признаков передозировки; Если возможно - определение уровня фенитоина в плазме крови.
  • Сердце гликозиды (препараты Genesis).
Возможный автоматизм (выраженная брадикардия) и атриовентрикулярная проводимость (синергизм действия); Можно увеличить концентрацию дигоксина в плазме крови (из-за уменьшения его оформления) и увеличения риска токсичности дипоксинов.
Необходимая клиническая, электрокардиографическая и лабораторная контроль (с возможностью определения уровня дигоксина в плазме крови) для раннего обнаружения признаков интоксикации гликозида; Может возникнуть необходимость уменьшить дозу дигоксина дважды.
Одновременное использование двух лекарств, каждый из которых способствует возникновению желудочковой тахикардии, такой как «Torsade de Points», обычно противопоказан.
Однако метадон и антипараситические препараты (галоэфир, люмофантрин, пентамидин) являются исключением из этого правила и не только рекомендуются для использования с другими средствами, которые способствуют появлению желудочковой тахикардии, такие как «Torsade de Points».
Объединенная терапия со следующими препаратами благодаря продлению интервала QT и увеличения риска развития полиморфной пароксизмальной желудочковой желудочковой желудочковой желудочковой желудочковой желудочковой желудочке «Торсады де точек») противопоказаны
  • Антиаритмические препараты класса Ia, например, хинидин, гидрохинидин, пропитамид, дисопирамид;
  • Антиаритмические препараты класса III, например, дофетилид, игутилид, Соталол, Бретил;
  • Другие препараты, которые не имеют антиаритмической активности, в том числе макролидных антибиотиков (эритромицин для внутривенного введения, спирамицин), сопредриксель для парентерального введения, Wincine (внутривенные), цизаприд, инфамидил, мышьяки, соединения, дифменил, доллары (внутривенно);
  • Некоторые антипсихотические агенты (хлоропромазин, цикмазин, левопромазин, тиопромазин, трифтооперазин, амилапид, сульпирид, тиаприд, вероятно, доперидол, раковеназин, галоперидол, пимозид, ппумпер, пикотиазин, спинодол, султоприид, цукпентозол);
  • Препараты лития и трициклические антидепрессанты, например, Daxpin, Maprotellin, Amitriptyline;
  • Некоторые антигистаминные препараты, например, лоратадин, терфенадин, астемизол, мисоластин;
  • противомаляриальные препараты, например, хинина, мефлохин, хлорхин;
  • Моксифлоксацин, спарлоксацин, торемифен.
Эти противопоказания не относятся к случаям амиодарона для сердечно-легочной реанимации при остановке сердца из-за фибрилляции желудочков, устойчивых к внешней электротерапии.
Фторхинолоны
Сообщили о случаях пролонгации интервала QT / без развития «Torsade de Ports» при принятии амиодарона с флюоркинолонами. Следует избегать одновременного использования амиодарона с фторохинолонами (кроме моксифлоксацина, спарфлосацина, комбинации, с которой противопоказаны, см. Выше). Если такая комбинация неизбежна, требуется тщательный предварительный контроль интервала QT и непрерывное управление ЭКГ.
Комбинированная терапия со следующими препаратами не рекомендуется
  • Бета-блокаторы в дополнение к соталолу (противопоказанной комбинации) и эскалола (комбинация требует бронирования в приложении) и некоторых ингибиторов кальциевых каналов (Diltiazem, Verapamil): возможное потенцирование негативных хронотропных эффектов и замедление проводимости с развитием выраженной брадикардии, Атриовентрикулярная блокада, увеличение риска желудочковых аритмий. Особенно «точки Torsade de». Если такая комбинация неизбежна, тщательный предварительный контроль интервала QT и непрерывное управление ЭКГ в процессе лечения;
  • Стимулирующие слабительные, которые могут привести к гипокалиемии, повышение риска «Torsade de Points»; Должны быть использованы другие типы слайдов;
  • Ингибиторы протеазы HIV: амиодарон метаболизируется изогулярами цитохрома P450 CYP3A4 и CYP2C8, поэтому возможные взаимодействия с ингибиторами этих ферментов, в частности с ингибиторами CYP3A4, такие как ингибиторы HYV-протеазы. Комбинация может привести к ингибированию метаболизма амиодарона, увеличивая его концентрацию и повысить риск серьезных побочных эффектов (например, аритмии). Эта комбинация следует избегать. Если такая комбинация требуется, состояние пациента должно тщательно контролировать;
  • Метадон: повышенный риск аритмии желудочков, в частности , торсады де очков. Необходимое управление ЭКГ и клиническим контролем.
Объединенная терапия со следующими препаратами требует предупредительных мер
  • Другие лекарства, которые могут вызвать гипокалиемию и тем самым повысить риск ореоксизмальной тахикардии, такой как «Torsade de Points»:
- диуретики, изолированные или в комбинации;
- системные глюкокортикоиды и минералокортикоиды, тетракосактид;
- амфотерицин в (внутривенно).
Следует предотвращать возникновение гипокалемии, и необходимо его настроить, контролировать уровень электролитов в крови, интервал QT и появление волн U ECG. Предположим увеличение интервала QT до 450 мс или не более 25% от начального значения.
В случае пароксизмальной тахикардии, такой как «Torsade de Points», антиаритмические препараты не следует использовать, а метеостимуляция желудочков должна быть выполнена, направлена ​​на снижение частоты частоты сердечных сокращений, возможное внутривенное введение препаратов магния.
  • Общая анестезия или высокие дозы кислородной терапии
- описывает случаи серьезных осложнений у пациентов в проведении общей анестезии: брадикардия, которая не корректируется атропином, артериальной гипотензией, нарушения проводимости, сердечной продукции;
- Жидкие случаи тяжелых дыхательных осложнений, иногда с фатальным последствием (острый респираторный синдром бедствия), обычно наблюдались в раннем послеоперационном периоде, возможно, через взаимодействие с высокой концентрацией кислорода при обязательной вентиляции.
  • Эсмолол
Возможное нарушение автоматизма, проводимости и договорных свойств сердца в результате ингибирования симпатических компенсаторных механизмов. Необходимый клинический и электрокардиографический контроль условия пациента.
  • Другие наркотики, которые вызывают брадикардию
В дополнение к вышеупомянутым бета-блокаторам, помимо соталола (противопоказанной комбинации), блокаторы кальция, сердечные гликозиды, амиодарон взаимодействуют с клонидином, гуангафацином, ингибиторами холинестераза (донпесил, галантамин, эвастигмин, тачелин, ампулы, пиридостигмин, Неостигмин), пилокарпин с риском повышает развитие чрезмерной брадикардии (аддитивных эффектов), расстройства желудочкового ритма, особенно пароксизмальной тахикардии, такой как "Torsade de points". Рекомендуется клинический и электрокардиографический контроль условия пациента.
  • Подложки P-Glycoprotein, вкл. Dabigatran: Поскольку амиодарон является ингибитором P-гликопротеина, в то время как одновременно используют увеличение концентрации субстратов P-гликопротеина в крови и риск их побочных реакций. С увеличением концентрации Дабигатрана в плазме крови, риск кровотечения увеличивается, поэтому требуется клинический мониторинг и регулировка дозы Dabigatran (не выше 150 мг / день).
  • Препараты, которые метаболизируются цитохромной системой P450 3A4
Можно увеличить концентрацию этих препаратов в плазме крови из-за подавления их метаболизма в печени и, как следствие, можно улучшить свои фармакодинамические эффекты и / или токсичность, которые могут потребовать снижения их доз:
- циклоспорин: возможное увеличение уровня циклоспорина в плазме крови 2 раза; Требуемая коррекция дозы для поддержания терапевтической концентрации препарата в плазме крови;
- Фентанил: амиодарон может потенцировать влияние фентанила, увеличив риск своей токсичности;
- Теофиллайн: повышение концентрации теофиллина в крови с увеличением риска развития его побочных реакций;
- Букиванаина, левобуппивакаина, клей, ропивакаина, лидокаин: специфические исследования взаимодействия местной анестетики с антиаритмическими препаратами класса III (например, амиодарон) не были проведены, но рекомендуется соблюдать осторожность с такой комбинацией - следует тщательно контролировать состояние пациента, ЭКГ, поскольку риск снижения миокарда увеличивается.;
- макролиды (например, кларитромицин, азитромицин, рокситромицин): повышенный риск развития желудочковых аритмий, в частности желудочковой тахикардии, такой как « Torsade de Points»; Необходимый контроль над ЭКГ и клиническим мониторингом пациента при одновременном использовании этих препаратов;
- Орлистат : Можно уменьшить уровень амиодарона и его активных метаболитов в плазме крови. Необходимый клинический контроль, контроль ЭКГ; Может потребоваться сделать коррекцию дозы амиодарона;
- заявления, которые метаболизируются с CYPZ4 (включая симвастатин, аторвастатин, ловастатин): дозозависимые повышенные риски рабдомиолиза. В случае симвастатина дозы не следует превышать 20 мг в день. Если при нанесении препарата при такой дозе нельзя добиться терапевтического эффекта, другие состояния, которые не взаимодействуют с амиодароном, должны быть введены;
- Другие лекарства, которые метаболизируются CYP 3 A 4: Tacrolimus (риск нефротоксичности), силденафил (риск усиления его побочных эффектов), триазолы, майдасолов (риск психомоторных эффектов), дигидроэрготамина, эрготамин, колхицин; Коррекция дозы требуется.
  • Антагонисты H 2 -гистаминовые рецепторы (Cimetidine), противогрибковые препараты азола (кетоконазол, андтреконазол), талитромицин ингибируют CYP3A и могут увеличить уровень амиодарона в крови, увеличив риск желудочковых аритмий.
  • Клопидогрел: поскольку клопидогрель метаболизирует CYP3A4 в печени к его активной форме, сопутствующее использование амиодарона может привести к неэффективности торможения агрегации тромбоцитов.
  • Сок грейпфрута ингибирует цитохроме P450 3A4, что может привести к увеличению концентрации амиодарона в плазме крови. Его использование следует избегать при лечении амиодарона.
  • Phlecaine: можно увеличить уровень жидкости в плазме крови в результате ингибирования амиодарон Cytochrome CYP 2D6; Коррекция дозы требуется.
  • Взаимодействие с другими подложками изоэнцима цитохрома P450: в исследованиях и N vitro показывает, что амиодарон также является ингибитором CYP 1A2, CYP 2C19 и CYP 2D6 через его основной метаболит. Амиодарон может увеличить концентрации в плазме крови, метаболизм которых зависит от CYP 1A2, CYP 2C19 и CYP 2D6, например, декстрометорфан, метопролол.
Особенности приложения.
Arrhythmil для внутривенного введения предназначен для использования в тяжелых нарушениях сердечных ритма в условиях специализированных больничных отделений в постоянном мониторинге состояния пациента (ЭКГ, артериальное давление) в случаях, когда быстрое достижение антиаритмического эффекта или когда его устное управление не является возможный.
Примечания относительно метода применения
Аміодарон слід завжди, коли це можливо, вводити через центральні вени , оскільки інфузії через периферичні вени, особливо повторні або довготривалі, можуть призвести до розвитку побічних реакцій в місці введення. Рекомендується застосовувати центральний венозний катетер, за умови його наявності та готовності, інакше препарат можна вводити через периферичні вени – найбільшу периферичну вену з якомога більшим кровотоком.
Рекомендовано інфузійне введення препарату, оскільки навіть дуже повільна внутрішньовенна ін'єкція аміодарону може спричинити виражену артеріальну гіпотензію, гостру серцево-судинну недостатність або тяжку дихальну недостатність (при виникненні циркуляторного колапсу може бути ефективним атропін).
Слід дотримуватися обережності при внутрішньовенних інфузіях препарату пацієнтам з артеріальною гіпотонією, декомпенсованою кардіоміопатією, тяжкою серцевою недостатністю, тяжкою дихальною недостатністю (ці стани є протипоказанням для введення аміодарону у вигляді внутрішньовенної болюсної ін'єкції).
Внутрішньовенне введення аміодарону шприцом у вигляді ін'єкцій можливе тільки у невідкладних ситуаціях ( серцево-легенева реанімація при зупинці серця внаслідок резистентної до зовнішньої електроімпульсної терапії фібриляції шлуночків ), коли відсутні інші терапевтичні можливості, і тільки у відділеннях кардіореанімації при постійному електрокардіографічному контролі. При необхідності продовження лікування аміодароном його слід вводити шляхом внутрішньовенної інфузії.
Не змішувати препарат в одному шприці або системі для внутрішньовенного введення з іншими лікарськими засобами!
Серцеві ефекти та порушення електролітного балансу
Аміодарон має низький проаритмічний ефект, який проявляється в основному при застосуванні з препаратами, що подовжують період реполяризації шлуночків або при порушеннях електролітного балансу (особливо при гіпокаліємії). Можливі випадки виникнення нової або загострення існуючої аритмії при лікуванні аміодароном, іноді з летальним наслідком; важливо брати до уваги ситуації, що можуть асоціюватися з гіпокаліємією. Гіпокаліємію та інші порушення електролітного балансу необхідно скоригувати до початку введення аміодарону та здійснювати моніторинг ЕКГ, вмісту електролітів в крові та клінічний моніторинг стану пацієнта протягом лікування препаратом.
Незважаючи на те, що аміодарон може спричиняти подовження інтервалу QT, його здатність провокувати пароксизмальну шлуночкову тахікардію типу « torsade de pointes» незначна.
Слід з обережністю застосовувати препарат особам літнього віку, пацієнтам, які отримують серцеві глікозиди, через ризик розвитку тяжкої брадикардії, тяжких порушень провідності з можливим виникненням ідіовентрикулярного ритму, особливо при застосуванні високих доз. При виникненні таких станів лікування препаратом слід припинити, можливе застосування бета-адреноміметиків або глюкагону, за необхідності – кардіостимуляція.
На фоні лікування аміодароном можливі зміни ЕКГ: подовження інтервалу QТ (у зв'язку з пролонгацією реполярізації), поява зубця U, деформація зубця Т. Ці зміни не є проявом токсичності препарату.
Ендокринні ефекти
Аміодарон містить йод (у 200 мг міститься приблизно 75 мг йоду), тому він може впливати на результати тестів накопичення радіоактивного йоду в щитовидній залозі, однак інтерпретація результатів функціональних тестів щитовидної залози (рівень гормонів fТ 3 , fТ 4 , ТТГ) залишається можливою.
Застосування внутрішньовенного аміодарону може спричинити розвиток гіпертиреозу/гіпотиреозу, особливо у пацієнтів з дисфункцією щитовидної залози в анамнезі (в т.ч. у сімейному) або у пацієнтів, які приймають/раніше приймали пероральний аміодарон.
Аміодарон інгібує в периферичних тканинах перетворення тироксину (Т 4 ) в трийодтиронін (Т 3 ) і може призвести до ізольованих біохімічних змін (збільшення рівня fТ 4 , незначне зниження/норма рівня fT 3 в сироватці крові) у клінічно еутиреоїдних пацієнтів. У таких випадках немає причин припиняти лікування аміодароном, якщо немає ніяких клінічних або подальших лабораторних (TТГ) свідоцтв захворювання щитовидної залози. У випадках підтвердженого гіпертиреозу терапію аміодароном слід припинити. При підтвердженні гіпотиреозу можлива відповідна гормональна замісна терапії без відміни аміодарону (за необхідності його застосування).
Через повільну елімінацію аміодарону та його метаболітів високі рівні в плазмі крові йодиду, анормальні тести та дисфункція щитовидної залози можуть зберігатися протягом кількох тижнів або навіть місяців після відміни аміодарону. Тому слід проводити клінічну та лабораторну оцінку функції щитовидної залози до початку лікування і періодично у подальшому, особливо у пацієнтів літнього віку, у пацієнтів з історією вузлових утворень, зоба або інших дисфункцій щитовидної залози.
Легеневі ефекти
Повідомлялося про кілька випадків розвитку інтерстиціальної пневмопатії при внутрішньовенному застосуванні аміодарону. При підозрі діагнозу інтерстиціального пневмоніту (поява диспное та/або сухого кашлю з/без погіршення загального стану) необхідно провести рентген-контроль органів грудної клітки та вирішити питання про відміну препарату та доречність призначення кортикостероїдів. Легеневі порушення зазвичай зворотні при ранній відміні препарату. Клінічні симптоми в основному зникають протягом кількох тижнів, а потім відбувається більш повільне відновлення рентгенологічної картини і функції легень (протягом кількох місяців). У деяких пацієнтів стан може погіршуватися, незважаючи на відміну аміодарону. Надходили повідомлення про летальні випадки проявів легеневої токсичності.
При лікуванні аміодароном повідомлялося про поодинокі випадки гострого респіраторного дистрес-синдрому дорослих, іноді з летальним наслідком, зазвичай у період безпосередньо після хірургічної операції. Його розвиток може бути спричинений взаємодією з високими концентраціями кисню. Під час примусової вентиляції легень рекомендується ретельний нагляд за такими пацієнтами.
З обережністю препарат застосовувати пацієнтам з бронхіальною астмою (ризик бронхоспазму).
Анестезія
Перед хірургічною операцією слід обов'язково попередити анестезіолога, що пацієнт отримував/отримує аміодарон (загроза респіраторного дистрес-синдрому). Також лікування аміодароном може підвищити ризик розвитку гемодинамічних побічних ефектів, пов'язаних із загальною або місцевою анестезією, таких як брадикардія, артеріальна гіпотензія, зниження хвилинного об'єму серцевого викиду та порушення провідності.
Гепатобіліарні ефекти
Під час лікування аміодароном слід регулярно та ретельно контролювати функцію печінки (активність трансаміназ у сироватці крові) для раннього виявлення її ураження, оскільки в перші 24 години внутрішньовенного введення препарату можливе виникнення тяжкої гепатоцелюлярної недостатності, іноді з летальним наслідком. Необхідно зменшити дозу аміодарону або відмінити його, якщо рівні трансаміназ більш як у три рази перевищують норму. З обережністю застосовувати препарат пацієнтам із печінковою недостатністю.
Лікарські взаємодії (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»)
Для запобігання небажаним ефектам необхідно ретельно призначати супутню терапію, враховуючи клінічно значущі взаємодії аміодарону.
Не рекомендується застосовувати аміодарон з бета-блокаторами, деякими блокаторами кальцієвих каналів, що знижують частоту серцевих скорочень (верапаміл, дилтіазем), проносними, які стимулюють моторику кишечнику та можуть викликати гіпокаліємію, фторхінолонами та інгібіторами ВІЛ-протеази.
Комбінації з бета-блокаторами, верапамілом, дилтіаземом слід розглядати лише для запобігання шлуночковим аритміям, що загрожують життю, і для серцево-легеневої реанімації при зупинці серця внаслідок фібриляції шлуночків, резистентної до зовнішньої електроімпульсної терапії.
Також при одночасному застосуванні аміодарону з флекаїнідом необхідно, з огляду на підвищення плазмового рівня останнього, відповідно зменшувати дозу флекаїніду та ретельно моніторувати стан пацієнта.
Під час лікування аміодароном не рекомендується вживати грейпфрутовий сік (ризик підвищення концентрації аміодарону в крові).
Розчин Аритмілу містить бензиловий спирт, який може спричинити токсичні та алергічні реакції у дітей віком до 3 років.
При застосуванні препарату у хворих на цукровий діабет слід брати до уваги, що аміодарон вводиться тільки на 5 % розчині глюкози.
Після припинення лікування терапевтична концентрація аміодарону може зберігатися в крові протягом кількох тижнів у разі повторного внутрішньовенного введення через тривалий період напіввиведення. Після подальшого зниження рівня аміодарону аритмії можуть повторюватися. Стан пацієнтів слід регулярно контролювати після припинення лікування.
Застосування у період вагітності або годування груддю.
Оскільки аміодарон діє на щитовидну залозу плода, застосування препарату в період вагітності протипоказане, за винятком випадків, коли користь від його призначення переважає ризики, пов'язані з ним.
Аміодарон екскретується в грудне молоко в значній кількості, тому при необхідності застосування препарату жінкам, які годують груддю, годування груддю протягом лікування слід припинити.
Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами.
Препарат може негативно впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами, тому під час лікування слід утримуватися від керування автотранспортом та занять потенційно небезпечними видами діяльності.
Спосіб застосування та дози.
Для внутрішньовенного введення доза та кратність застосування встановлюється індивідуально залежно від стану та потреб кожного пацієнта.
Аритміл можна вводити, тільки розчинивши у 5 % розчині глюкози . Не розводити 0,9 % розчином натрію хлориду, оскільки можливе утворення преципітату!
Виходячи з фармацевтичних властивостей препарату, концентрація розчину не повинна бути нижче 600 мг/л, тобто 2 ампули препарату слід розводити не більше ніж у 500 мл 5 % розчину глюкози, тому що в більшому об'ємі розчинника розчин аміодарону стає нестабільним.
Тяжкі порушення ритму, коли пероральне застосування препарату неможливе
Вводити препарат рекомендується тільки шляхом інфузій через центральні вени , крім серцево-легеневої реанімації при зупинці серця внаслідок фібриляції шлуночків, яка є резистентною до зовнішньої електроімпульсної терапії.
Внутрішньовенна інфузія
Навантажувальна доза препарату зазвичай становить 5 мг/кг маси тіла, яку слід розводити у 250 мл 5 % розчину глюкози і вводити від 20 хвилин до 2 годин, бажано за допомогою інфузомату. Введення можна повторювати 2-3 рази протягом 24 годин. Добова доза не має перевищувати 1200 мг/добу. Терапевтичний ефект препарату проявляється на перших хвилинах введення та швидко знижується внаслідок насичення тканин, що потребує підтримуючої інфузії.
Підтримуюча доза – 10-20 мг/кг/добу (в середньому 600-800 мг/добу до 1200 мг/добу) у 5 % розчині глюкози протягом кількох днів. З першого дня інфузії необхідно поступово переходити на пероральний прийом таблетованих форм аміодарону в дозі від 600-800 мг до 1200 мг на добу.
Швидкість інфузії слід коригувати на основі клінічної відповіді на лікування.
Серцево-легенева реанімація при зупинці серця внаслідок фібриляції шлуночків, резистентної до зовнішньої електроімпульсної терапії
Щодо способу введення і з огляду на ситуацію, якої стосуються ці показання, рекомендується застосовувати центральний венозний катетер за умови його наявності та готовності; інакше препарат можна вводити через найбільшу периферичну вену з якомога більшим кровотоком.
Внутрішньовенна ін'єкція: стартова доза становить 300 мг або 5 мг/кг маси тіла, розведених у 20 мл 5 % розчину глюкози, вводити слід швидко. Можливе додаткове введення 150 мг аміодарону (або 2,5 мг/кг маси тіла), якщо фібриляція шлуночків зберігається.
Не змішувати в одному шприці з іншими препаратами!
Пацієнти літнього віку.
Рекомендуються найменші навантажувальні та підтримуючі дози.
Пацієнти з порушеннями функції нирок та печінки.
Не потребується корекції доз пацієнтам з порушеннями функції нирок та печінки (за винятком тяжкої печінкової недостатності).
Діти.
Безпека та ефективність аміодарону для дітей на даний час не оцінювалися, тому застосування його дітям не рекомендується.
Розчин аміодарону містить бензиловий спирт. Повідомлялося про випадки летального «синдрому задишки» («гаспінг-синдрому» − gasping syndrome) у новонароджених після внутрішньовенного введення розчинів, які містять цей консервант. Симптоми цього ускладнення включають раптову задишку, артеріальну гіпотензію, брадикардію та розвиток серцево-судинного колапсу.
Передозування.
Інформації стосовно передозування аміодарону при внутрішньовенному застосуванні немає.
Є інформація про гостре передозування аміодарону при застосуванні таблетованої форми. Описано кілька випадків синусової брадикардії, зупинки серця, нападів шлуночкової тахікардії, пароксизмальної тахікардії «torsade de pointes», судинної недостатності, ураження печінки.
Лікування: відміна препарату, симптоматична терапія. У випадку брадикардії можуть бути застосовані бета-адреноміметики, препарати атропіну або глюкагон, при необхідності – кардіостимуляція. У випадку пароксизмальної тахікардії «torsade de pointes» – внутрішньовенне введення солей магнію, кардіостимуляція, спрямована на зниження частоти серцевих скорочень.
Приймаючи до уваги фармакокінетичний профіль аміодарону, рекомендується контролювати стан пацієнта (особливо серцеву діяльність) протягом тривалого часу.
Аміодарон та його метаболіти не видаляються при діалізі.
Побічні реакції.
Місцеві реакції.
  • Реакції у місці введення, такі як біль, еритема, набряк, некроз, крововилив, інфільтрація, запалення, затвердіння, целюліт, тромбофлебіт, флебіт, інфекційні ускладнення, зміни пігментації.
Кров та лімфатична система.
  • У пацієнтів, які приймали аміодарон, мали місце випадки розвитку гранульом кісткового мозку. Клінічне значення цього невідоме.
Серцево-судинна система.
  • Брадикардія, зазвичай помірна; у деяких випадках – виражена брадикардія, у виняткових випадках – зупинка синусового вузла, що вимагає відміни лікування, особливо у пацієнтів літнього віку та/або у пацієнтів із дисфункцією синусового вузла;
  • розвиток або посилення аритмій (у т.ч. типу «torsade de pointes»), іноді з подальшою зупинкою серця, в основному при застосуванні разом з препаратами, які подовжують період реполяризації шлуночків серця або при порушеннях електролітного балансу;
  • зниження артеріального тиску, зазвичай помірне та транзиторне. Випадки тяжкої артеріальної гіпотензії чи колапсу були зареєстровані при передозуванні або занадто швидкому введенні препарату;
  • відчуття жару (припливи).
Травний тракт.
  • Нудота.
Гепатобіліарна система.
  • Ізольоване підвищення активності трансаміназ у сироватці крові на початку лікування, зазвичай помірне (у 1,5-3 рази вище норми). Нормалізація цих показників відбувається при зниженні дози або навіть спонтанно;
  • гостре ураження печінки, в т.ч. гостра печінкова недостатність, іноді з летальним наслідком (частіше виникає у перші 24 години внутрішньовенного введення аміодарону), з високим рівнем активності трансаміназ у сироватці крові та/або жовтяницею;
  • хронічне ураження печінки, зазвичай при тривалому застосуванні (протягом більш ніж 6 місяців) таблетованих форм аміодарону. Гістологічні зміни відповідають картині псевдоалкогольного гепатиту або цирозу печінки.
Імунна система.
  • Анафілактичний шок, можливий ангіоневротичний набряк.
Нервова система.
  • Доброякісна внутрішньочерепна гіпертензія (псевдопухлина мозку), головний біль.
Дихальна система.
  • Інтерстиціальний пневмоніт;
  • тяжкі респіраторні ускладнення (гострий респіраторний дистрес-синдром дорослих), іноді з летальним наслідком;
  • бронхоспазм та/або апное у пацієнтів із тяжкою дихальною недостатністю, передусім у хворих на бронхіальну астму.
Шкіра та підшкірна клітковина.
  • Посилення потовиділення; кропив'янка.
Ендокринна система.
  • Гіпертиреоїдизм, іноді з летальним наслідком;
  • гіпотиреоїдизм.
Опорно-рухова система та сполучні тканини.
  • Біль у спині.
Побічні реакції препарату зазвичай залежать від дози, тому потрібно з обережністю визначати мінімальну ефективну підтримуючу дозу, щоб запобігти або знизити до мінімуму ризик виникнення небажаних ефектів.
Термін придатності. 2 роки.
Не застосовувати препарат після закінчення терміну придатності, вказаного на упаковці!
Умови зберігання.
В оригінальній упаковці при температурі не вище 25 °С.
Зберігати у недоступному для дітей місці.
Несумісність.
Аміодарон можна вводити, тільки розчинивши у 5 % розчині глюкози. Не розводити 0,9 % розчином натрію хлориду, оскільки можливе утворення преципітату!
Не змішувати в одному шприці або системі з іншими лікарськими засобами!
При приготуванні розчину аміодарону для інфузії слід використовувати інструменти та обладнання, які не містять 2-диетилгексилфталат (наприклад, ПВХ, поліетилен, поліпропілен, скло), оскільки аміодарон може вивільняти 2-диетилгексилфталат.
Упаковка.
По 3 мл в ампулі, по 5 ампул у касеті, 1 касета в пачці.
Категорія відпуску. За рецептом.
Виробник.
Публічне акціонерне товариство «Науково-виробничий центр «Борщагівський хіміко-фармацевтичний завод».
Місцезнаходження виробника та його адреса місця провадження діяльності .
Україна, 03134, м. Київ, вул. Миру, 17.
АМИОДАРОН

Нажмите на одно или несколько действующих веществ для поиска аналогов по составу.

Аналоги - препараты, имеющие то же международное непатентованое наименование.
В аптеке бывают лекарства-аналоги.
Мы поможем Вам ознакомится с информацией и подобрать лекарства, если препарат проходит перерегистрацию или снят с производства.
Дорогостоящий препарат иногда можно заменить более дешевым аналогом.
Для замены препарата на аналог обязательно проконсультируйтесь с врачем или провизором.
Можно найти, отсортировать препараты низких цен. Могут отличаться дозы действующих веществ.
 
Список отзывов пуст
Добавить отзыв
Казахстан, Грузия, Турция, Польша, Европа