Для медицинского использования лекарственного продукта

( Еокар 80)

( Еовал 160)

Хранилище:

Активные вещества: валсартан, гидрохлоротиазид;

1 табличка, покрытая пленкой, содержит:

80 мг Вальсартана и 12,5 мг гидрохлоротиазида (диокарт 80)

или 160 мг валсартана и 12,5 мг гидрохлоротиазида (Diocor 160);

Вспомогательные вещества: микрокристаллическая целлюлоза, крахмал картофеля, кукурузный крахмал, лорилсульфат натрия, тальк, крос -ароскармеллоза натрия, кремниевый коллоидный безводный, стеарат магния и дивизионный состав (дивиокорель. 171)); Diocor 160 - Opadry II Orange (Talc, поливиниловый спирт, кинолин желтый (E 104), полиэтиленгликоль, оксид железа (E 172), желтый оксид железа (E 172), диоксид титана (E 171)).

Дозировка формы . Таблетки покрыты пленкой.

Основные физико -химические свойства:

Diocor 80 - Круглые таблетки с биконвекской, покрытой белой пленкой.

Таблетки в форме 160 раудов в 160 раундах с биконвекской, покрытой коричневым оранжевым пленкой.

Фармакотерапевтическая группа.

Комбинированные препараты ингибиторов ангиотензина II. Вальсартан и диуретики. ATX C09D A03 Код.

Фармакологические свойства.

Фармакодинамика.

Еокол является антигипертензивным препаратом, который включает антагонист рецепторов ангиотензина II и тиазид -диуретика.

Активным гормоном системы ренин-ангиотензин-альдостерона представляет собой ангиотензин II, образованный из ангиотензина и участия ангиотензин-конвертирующего фермента (ACE). Ангиотензин II связывается со специфическими рецепторами, расположенными на клеточных мембранах в разных тканях. Он имеет широкий спектр физиологических действий, в том числе прямое и косвенное участие в регуляции артериального давления. Как мощный вазоконстриктор, ангиотензин II обладает прямым вазопрессором. Кроме того, он способствует удержанию натрия и стимулирует секрецию альдостерона.

Валсартан является активным и специфическим антагонистом рецепторов ангиотензина II, предназначенных для внутреннего использования. Он выборочно действует на рецепторы подтипа AO ₁ , которые ответственны за эффекты ангиотензина II. Валсартан не обладает частичной активностью агониста в отношении артериального давления ₁ -рецепторов и имеет гораздо большую (приблизительно 20 000 раз) аффинность с артериальным давлением ₁ -рецепторов, чем с артериальным давлением ₂ -рецепторов.

Валсартан не подавляет туз (кининаза II), который превращает ангиотензин в ангиотензин II и разрушает брадикинина. Там нет побочных эффектов, вызванных брадикинином. В клинических исследованиях, в ходе которых вальсартана сравнивали с ингибитором АПФ, частота сухого кашля была намного ниже у пациентов, получавших валкартан, чем у пациентов, которые использовали ингибитор АПФ. Валсартан не взаимодействует и не блокирует рецепторы других гормонов или ионных каналов, которые играют важную роль в регулировании функции сердечно -сосудистой системы.

У пациентов с гипертонией препарат вызывает снижение артериального давления, не влияя на частоту сердечных сокращений.

У большинства пациентов после использования одной дозы препарата начало антигипертензивной активности наблюдается в течение 2 часов, а максимальное снижение артериального давления достигается в течение 4-6 часов. Антигипертензивный эффект сохраняется в течение более 24 часов после приема одной дозы. При регулярном использовании препарата максимальный терапевтический эффект обычно достигается в течение 2-4 недель и поддерживается на достигнутом уровне во время длительной терапии. При принятии комбинации с гидрохлоротиазидом наблюдается более эффективное снижение артериального давления.

Точкой действия тиазидных диуретиков является Департамент пробков дистальных почечных канальцев, где существуют рецепторы, которые имеют высокую чувствительность к действию диуретиков, где есть подавление транспорта ионов натрия и хлора. Механизм действия тиазидов связан с подавлением насоса Na ^{+ Cl} , что связано с конкуренцией за места транспорта Cl ^- . В результате экскреция ионов натрия и хлора увеличивается примерно одинаково. Диуретическое действие имеет уменьшение объема циркулирующей крови, что приводит к повышению активности ренина, секреции альдостерона, экскреции мочи калия и, следовательно, снижению концентрации в сыворотке калия. Взаимосвязь между альдостероном ренина опосредована ангиотензином II, поэтому использование антагониста рецептора ангиотензина II снизит потерю калия, связанного с использованием тиазидных диуретиков.

Фармакокинетика.

После внутреннего введения приготовления поглощения валсартана и гидрохлоротиазида происходит быстро, но степень поглощения широко варьируется. Среднее значение абсолютной биодоступности Diocora составляет 23 %.

В диапазоне доз кинетики Вальсартана линейна. При повторном использовании препарата изменения в кинетических показателях не были отмечены. Принимая препарат один раз в день, кумуляция незначительна.

Валсартан в основном (94-97 %) связывается с сывороточными белками, в основном с альбуминами. Равновесный объем распределения низкий (около 17 литров).

Удаление вальсартана с фекалиями составляет 70 % (от стоимости взятой дозы). Моча выделяется около 30 %, в основном без изменений.

При использовании валсартана с пищей площадь под кривой концентрации (AUC) уменьшается на 48 %, хотя начиная с 8 часов после введения препарата, концентрация препарата в плазме оба в случае натощак и в случае потребления с едой одинаково. Снижение области под кривой концентрации времени не сопровождается значительным снижением терапевтического эффекта.

Гидрохлоротиазид . После использования внутреннего поглощения гидрохлоротиазида происходит очень быстро (T _MAX в течение около 2 часов). Фармакокинетика препарата на этапах распределения и экскреции описана в целом биоэкспонетической нисходящей кривой; Желебная жизнь конечной фазы составляет 6-15 часов.

В диапазоне терапевтических доз среднее значение AUC увеличивается непосредственно пропорционально увеличению дозы. С повторными назначениями фармакокинетика гидрохлоротиазида не меняется; При использовании один раз в день, кумуляция незначительна.

При использовании внутренней биодоступности гидрохлоротиазида составляет 60-80 %. Он выводится в моче: более 95 % дозы неизменной и приблизительно 4 % в форме гидролизата 2-амино-

4-хлор-м-бензанесульфонамид.

При одновременном использовании гидрохлоротиазида с пищей было отмечено как увеличение, так и уменьшение его системной биодоступности по сравнению с соответствующим индикатором при получении пустого желудка. Диапазон этих изменений невелик и клинически незначителен.

Valsartan/Hydrochlorothiazide. При введении в валсартане системная биодоступность гидрохлоротиазида уменьшается примерно на 30 %. Сопутствующее использование гидрохлоротиазида не оказывает существенного влияния на кинетику Вальсартана. Это взаимодействие не влияет на эффективность комбинированного использования валсартана и гидрохлоротиазида. Контролируемые клинические исследования выявили четкий антигипертензивный эффект этой комбинации, который превышал эффект каждого из компонентов отдельно, а также эффект плацебо.

Клинические характеристики.

Индикация.

Артериальная гипертония у пациентов, которые неэффективная монотерапия.

Противопоказание.

Повышенная чувствительность к любому из компонентов препарата и других препаратов, которые являются производными сульфонамида.

Тяжелая функция печени, желчный цирроз и холестаз.

Тяжелые расстройства функции почек (клиренс креатинина <30 мл/мин), Anuria.

Рефрактерная гипокалиемия, гипонатриемия, гиперкальциемия, симптоматическая гиперурикемия.

Беременные женщины и женщины планируют забеременеть (см. Раздел «Использование во время беременности или грудью»).

Сопутствующее использование антагонистов рецепторов ангиотензина, в том числе вальсартан или ангиотензин -конвертирующие ингибиторы фермента с пациентами с алискирена с диабетом или дисфункцией почек (скорость клубочковой фильтрации (SHF) <60 мл/мин/1,73 м ² ).

Взаимодействие с другими лекарствами и другими типами взаимодействий.

Взаимодействия, связанные с валсартанской комбинацией/гидрохлоротиазидом.

Сопутствующее использование не рекомендуется.

Литий.

Во время сопутствующего применения литиевых препаратов с ангиотензиновым ферментом (ACE) или тиазидными диуретиками, включая гидрохлоротиазид, наблюдалось обратимое увеличение концентрации и токсичности в сыворотке. Опыт одновременного использования валсартанских и литийных препаратов отсутствует, поэтому эта комбинация не рекомендуется. Если использование препарата все еще необходимо, рекомендуется проверить концентрацию лития в сыворотке во время их использования.

Сопутствующее использование, которое требует особого ухода.

Другие антигипертензивные агенты.

Можно увеличить антигипертензивный эффект других антигипертензивных препаратов при использовании с дикором (например, ингибиторы ACE, бета-блокаторы, блокаторы кальциевых каналов).

Пресс -амины (например, норадреналин, адреналин).

Может быть уменьшение в ответ на амины прессора, но нет необходимости исключать их использование.

Нестероидные противовоспалительные препараты (НПВП), включая селективные ингибиторы COX-2, ацетилсалициловую кислоту> 3 г/день и не селективные НПВП.

Можно уменьшить антигипертензивный эффект антагониста ангиотензина II и тиазидного компонента с одновременным применением с негероидальными анти -инфляционными препаратами. Сопутствующее использование этих препаратов может привести к ухудшению функции почек и увеличению сывороточного калия. Следовательно, рекомендуется контролировать функцию почк во время лечения, а также контролировать адекватную гидратацию пациента.

Вальсартанские взаимодействия.

Двойная блокада системы ренин-ангиотензин (RAC) с наркотиками групп ARA, ACEF или Alisciren.

При использовании ARA Group, включая Valsartan, следует соблюдать осторожность, в том числе Valsartan, а другие блокирующие агенты RAAS, такие как ACEF или Aliscires.

Одновременное использование антагонистов рецепторов ангиотензина, в том числе вальсартан или ангиотензин -конвертирующие ингибиторы фермента с пациентами с алискирены с пациентами с диабетом или дисфункцией почек (скорость клубочковой фильтрации (SHFF)

<60 мл/мин/1,73 м ² ) противопоказано.

Сопутствующее использование не рекомендуется.

Диуретики, страдающие калием, добавки калия, соли, содержащие калий, или другие лекарства, которые могут увеличить сывороточный калий.

Следует принимать меры и часто проверять с помощью сывороточного калия, при необходимости использование калия в сочетании с валсартаном.

Конвейеры.

Согласно результатам in vitro , Valsartan является субстратом для печеночного конвейера захвата Oatp1b1/OATP1B3 и печеночного конвейера экскреции MRP2. Клиническая ценность этих данных неизвестна. Сопутствующее использование ингибиторов конвейера захвата (например, рифампицин, циклоспорин) или конвейер удаления (например, ритонавир) может увеличить системное воздействие на валсартана. Правильные меры должны быть приняты в начале или в конце сопутствующего использования этих лекарств.

Там нет взаимодействий.

Не было клинически значимых взаимодействий в эффективности монотерапии валсартанами при использовании следующих препаратов: циметидин, варфарин, фуросемид, дигоксин, атенолол, индометацин, гидрохлоротиазид, амлодипин, глибенкаламид.

Дигоксин и индометацин могут взаимодействовать с гидрохлоротиазидом в комбинации валсартана/гидрохлоротиазида.

Взаимодействия, связанные с гидрохлоротиазидом.

Сопутствующее использование, которое требует особого ухода.

Риск гипокалиемии увеличивается с одновременным использованием салуретиков, слабительных, кортикостероидов, АКТГ, амфотерицина, карбеносолона, пенициллина и производных салициловой кислоты. Эти препараты могут усилить влияние гидрохлоротиазида на уровень калия в крови, поэтому необходимо измерить содержание калия в крови.

Лекарства, которые могут вызвать желудочковую тахикардию типа "pirouet".

Из -за риска гипокалиемии гидрохлоротиазид следует использовать с осторожностью с этими лекарствами.

Сердечные гликозиды.

Тиазидные диуретики могут вызывать нежелательные эффекты, такие как гипокалиемия или гипомагнемия, которая, в свою очередь, увеличивает риск аритмии во время гликозидного интоксикации.

Соли кальция и витамин D.

При использовании с солями витамина D или кальция возможны потенциал повышения уровня кальция в сыворотке.

Антидиабетические агенты (пероральные препараты, инсулин).

Тиазидные диуретики могут вызывать изменения в толерантности к глюкозе. Возможно, необходимо скорректировать дозу инсулина или пероральных антифрамовых препаратов у пациентов с диабетом. Сопутствующее использование метформина и гидрохлоротиазида при функциональной почечной недостаточности может привести к развитию метаболического ацидоза.

Бета-блокаторы и диазоксид.

Сопутствующее использование тиазидных диуретиков, включая гидрохлоротиазид, может увеличить риск гипергликемии с бета-блокаторами. Тиазидные диуретики, включая гидрохлоротиазид, могут увеличить гипергликемический эффект диазоксида.

Лекарства, используемые для лечения подагры (Probenecide, Sulfinpyrazone и Allopurinol).

Может возникнуть необходимость в дозе урикосурических агентов, которые стимулируют экскрецию мочевой кислоты, поскольку гидрохлоротиазид может увеличивать сывороточную мочевую кислоту. Может потребоваться увеличение дозы пробенецида или сульфинпиразона.

Сопутствующее использование тиазидных диуретиков может увеличить частоту реакций гиперчувствительности на аллопуринол.

Антихолинергические агенты (например, атропин, бипериден).

Увеличение биодоступности тиазидных диуретиков наблюдается при одновременном использовании блокаторов холинорецептора (например, атропин, бипериден), что может быть связано с уменьшением двигательной активности пищеварительного тракта и задержкой опорожнения желудка.

Амантадин.

Тиазиды, включая гидрохлоротиазид, могут увеличить риск побочных эффектов амантадина.

Холестирамин и холестерин.

Поглощение гидрохлоротиазида нарушено в присутствии анионных обменных смол. Холестирамин замедляет поглощение тиазидных диуретиков.

Цитотоксические препараты (например, циклофосфамид, метотрексат).

Снижение экскреции цитотоксических препаратов (например, циклофосфамид, метотрексат) может привести к потенциалу их миелосупрессивного действия.

Не -деполяризующие мышечные релаксанты (например, туборирин).

Тиазиды усиливают влияние кизлов.

Циклоспорин.

Сопутствующее использование циклоспорина может увеличить риск гиперурикемии и появления симптомов, которые напоминают обострение подагры.

Алкоголь, анестетики и седативные средства.

Они могут усилить ортостатическую гипотонию.

Метильдопа.

Сообщалось о случаях гемолитической анемии при одновременном использовании тиазидных диуретиков и метильдопы.

Карбамазепин.

Риск гипонатриемии может увеличиться. Требуется клинический мониторинг состояния пациента и лабораторный мониторинг крови.

Контрастные вещества, которые содержат йод.

Обезвоживание, вызванное диуретическими агентами, может увеличить риск острой почечной недостаточности, особенно с внедрением больших доз контрастного агента. Водный баланс должен быть восстановлен до введения йода.

Особенности приложения.

Изменения в балансе электролита. При использовании Diocora с диуретиками калия, калиевыми добавками, калиевыми диуретиками, заменителями соли калия, а также лекарственными продуктами, которые могут вызвать повышение уровня калия в крови (например, гепарин).

Во время лечения тиазидных диуретиков сообщалось о случаях гипокалиемии.

Рекомендуется контролировать регулярный мониторинг калия в сыворотке.

Как и в случае с любыми пациентами, получающими лечение диуретиков, сывороточные электролиты следует периодически определять с надлежащими промежутками.

Пациенты с дефицитом в организме натрия и/или циркулирующей крови (BCC) . У хворих із вираженим дефіцитом в організмі натрію та/або ОЦК, як, наприклад, у тих, які застосовували високі дози діуретиків, зрідка на початку лікування препаратом може виникати артеріальна гіпотензія з клінічними проявами. Тому перед початком лікування Діокором рекомендується провести корекцію вмісту в організмі натрію та/або об'єму циркулюючої крові.

У випадку розвитку гіпотензії пацієнта необхідно перевести у горизонтальне положення та у разі необхідності провести внутрішньовенну інфузію фізіологічного розчину. Після стабілізації артеріального тиску лікування Діокором може бути продовжене.

Пацієнти з тяжкою серцевою недостатністю або іншими випадками активації ренін-ангіотензин-альдостеронової системи. У пацієнтів, ниркові функції котрих залежать від діяльності ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (наприклад, пацієнти з гострою коронарною серцевою недостатністю), лікування інгібіторами АПФ може спричинити олігурію та/або прогресивну азотемію, в окремих випадках – призвести до розвитку гострої ниркової недостатності. Застосування препарату хворим із тяжкою хронічною серцевою недостатністю не обґрунтовано, оскільки не може бути виключено, що через пригнічення ренін-ангіотензин-альдостеронової системи застосування валсартану також може бути пов'язаним із порушенням функції нирок.

Первинний гіперальдостеронізм. Не слід застосовувати препарат пацієнтам із первинним гіперальдостеронізмом, оскільки їх ренін-ангіотензинова система не активована.

Аортальний та мітральний стеноз, обструктивна гіпертрофічна кардіоміопатія. Як і з іншими вазодилататорами, слід бути особливо обережними при застосуванні препарату пацієнтам із аортальним та мітральним стенозом або обструктивною гіпертрофічною кардіоміопатією.

Стеноз ниркової артерії. У пацієнтів з однобічним або двобічним стенозом ниркової артерії або стенозом артерії єдиної нирки валсартан може призвести до підвищення рівня креатиніну у плазмі або сечовини крові, тому його не слід застосовувати даній категорії пацієнтів.

Порушення функції нирок. При застосуванні препарату пацієнтам з легким або помірним порушенням функції нирок (кліренс креатиніну > 30 мл/хв) регулювання дози не потрібне, але рекомендується періодичний контроль калію в сироватці крові, креатиніну та сечової кислоти.

Тіазидні діуретики можуть провокувати азотемію у пацієнтів із хронічним порушенням функції нирок. Вони неефективні в якості монотерапії при тяжкій нирковій недостатності (кліренс креатиніну <30 мл/хв), але їх можна застосовувати з належною обережністю у комбінації з петльовими діуретиками навіть у пацієнтів з кліренсом креатиніну < 30 мл/хв.

Одночасне застосування антагоністів рецепторів ангіотензину, включаючи валсартан, або інгібіторів ангіотензинперетворювального ферменту з аліскіреном пацієнтам з порушенням функції нирок (швидкість гломерулярної фільтрації (ШГФ) < 60 мл/хв/1,73 м ² ) протипоказано.

Трансплантація нирки. Немає даних про безпеку застосування валсартану у пацієнтів з проведеною нещодавно трансплантацією нирки.

Системний червоний вовчак. Є повідомлення про те, що тіазидні діуретики можуть спричинити загострення системного червоного вовчака.

Інші порушення метаболізму. Тіазидні діуретики можуть спричинити зміни толерантності до глюкози, а також підвищення концентрації холестерину, тригліцеридів та сечової кислоти у сироватці крові. Хворим на діабет може знадобитися корекція дози інсуліну або пероральних гіпоглікемічних засобів.

Тіазиди можуть зменшити виведення кальцію із сечею і призвести до інтермітуючого та незначного підвищення сироваткового кальцію при відсутності відомих порушень метаболізму кальцію. Значна гіперкальціємія може свідчити про прихований гіперпаратиреоз. Застосування тіазидів слід припинити до проведення тесту функції паращитовидних залоз.

Порушення функції печінки. У пацієнтів із незначними і помірними порушеннями функції печінки без холестазу корекція дози не потрібна. Однак препарат слід застосовувати з обережністю. Захворювання печінки істотно не змінюють фармакокінетичні параметри гідрохлоротіазиду.

Фоточутливість. Були повідомлення про випадки фотосенсибілізації при застосуванні тіазидних діуретиків. Якщо під час лікування виникає реакція фоточутливості, слід припинити лікування препаратом. Якщо є необхідність у повторному введенні діуретика, рекомендується захистити вразливі ділянки від сонця або штучного ультрафіолетового опромінення.

Загальні . Слід бути особливо обережними при застосуванні препарату пацієнтам, у яких була відзначена гіперчутливість до інших антагоністів рецепторів ангіотензину ІІ. Алергічні реакції на гідрохлоротіазид, імовірніше, виникають у пацієнтів з алергією та астмою.

Ангіоневротичний набряк. Про виникнення набряку Квінке (у тому числі набряку гортані та голосової щілини, що призводить до обструкції дихальних шляхів, та/або набряк обличчя, губ, глотки та/або язика) повідомлялося у пацієнтів, які отримували валсартан, деякі з цих пацієнтів мали в анамнезі набряк Квінке при застосуванні інших препаратів, у тому числі інших антагоністів рецепторів ангіотензину ІІ. При розвитку набряку Квінке лікування препаратом слід негайно припинити. Протипоказане повторне застосування препарату.

Гостра закритокутова глаукома. Застосування гідрохлоротіазиду, сульфонаміду було пов'язане з виникненням ідіосинкратичної реакції, яка може призвести до гострої транзиторної короткозорості і гострої закритокутової глаукоми. Відзначається різке зниження гостроти зору або біль в очах. Ця симптоматика зазвичай триває протягом кількох годин на тиждень при застосуванні препарату. Нелікована глаукома може призвести до незворотної втрати зору. Слід негайно припинити застосування препарату. Фактором ризику розвитку гострої закритокутової глаукоми є алергічна реакція на застосування сульфонаміду або пеніциліну.

Гідрохлоротіазид може знижувати рівень зв'язаного з білками йоду у плазмі крові.

Гідрохлоротіазид здатний підвищувати концентрацію вільного білірубіну в сироватці крові.

Застосування у період вагітності або годування груддю.

Вагітність.

Валсартан. Застосування антагоністів рецепторів ангіотензину ІІ протипоказано вагітним та жінкам, які планують завагітніти. Жінкам, які планують завагітніти, слід призначати альтернативну антигіпертензивну терапію зі встановленим профілем безпеки щодо застосування у період вагітності. Якщо вагітність виявлена у період лікування Діокором, препарат слід негайно відмінити і, якщо необхідно, замінити іншим лікарським засобом, дозволеним до застосування у вагітних.

Враховуючи механізм дії антагоністів рецепторів ангіотензину ІІ, не можна виключити ризик для плода при застосуванні Діокору у І триместрі вагітності. Відомо, що застосування антагоністів рецепторів ангіотензину II протягом ІІ та ІІІ триместрів може індукувати фетотоксичність (зниження функції нирок, маловоддя, уповільнення окостеніння черепа) та неонатальну токсичність (ниркова недостатність, гіпотензія, гіперкаліємія).

Якщо застосування антагоністів рецепторів ангіотензину II мало місце, починаючи з ІІ триместру вагітності, рекомендується проведення ультразвукового контролю функції нирок та черепа.

Немовлята, матері яких приймали антагоністи рецепторів ангіотензину II, потребують ретельного спостереження щодо гіпотензії.

Гідрохлоротіазид. Гідрохлоротіазид проникає через плаценту. На підставі фармакологічних механізмів дії гідрохлоротіазиду його використання протягом ІІ та ІІІ триместрів вагітності може призвести до порушення фетоплацентарного кровообігу і викликати у плода та новонародженого такі ефекти, як жовтяницю, порушення електролітного балансу та тромбоцитопенію.

Період годування груддю.

Невідомо, чи проникає валсартан у грудне молоко.

Гідрохлоротіазид проникає у грудне молоко у незначній кількості. Тіазиди у високих дозах викликають діурез, що може призвести до зниження продукування грудного молока. Протягом періоду годування груддю слід надавати перевагу альтернативним методам лікування з більш відомими профілями безпечності щодо застосування у період годування груддю.

Якщо застосування препарату вкрай необхідне, годування груддю слід припинити.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами.

На початку терапії препаратом (1-2 доби) слід утримуватися від керування автотранспортом або роботи з іншими механізмами. У подальшому необхідно враховувати, що швидкість реакції може бути знижена при наявності таких симптомів, як запаморочення, головний біль, втома або нудота.

Спосіб застосування та дози.

Рекомендована доза препарату – 1 таблетка 80 мг/12,5 мг (Діокор 80) 1 раз на добу. При недостатньому зниженні артеріального тиску через 3-4 тижні лікування рекомендується розглянути можливість продовження лікування з дозуванням 1 таблетка 160 мг/12,5 мг (Діокор 160) 1 раз на добу. Максимальна добова доза становить 320 мг/25 мг. Максимальний антигіпертензивний ефект досягається упродовж 2-4 тижнів застосування. Препарат можна приймати незалежно від вживання їжі, запиваючи невеликою кількістю води.

При порушенні функції нирок.

Для пацієнтів з незначними та помірними порушеннями функції нирок (кліренс креатиніну

> 30 мл/хв) регулювання дози не потрібне.

При порушенні функції печінки.

Для пацієнтів з незначною та помірною печінковою недостатністю небіліарного походження і без холестазу доза валсартану не повинна перевищувати 80 мг, препарат слід призначати з обережністю.

Пацієнти літнього віку.

Для пацієнтів літнього віку корекція дози не потрібна.

Тривалість застосування препарату визначається індивідуально лікарем.

Діти.

Безпека та ефективність застосування Діокору дітям не встановлені, тому препарат не слід застосовувати у педіатричній практиці.

Передозування.

Про випадки передозування Діокору інформація відсутня.

Основним проявом передозування може бути виражена артеріальна гіпотензія, яка у свою чергу може призвести до зниження рівня свідомості, серцевої недостатності та/або шоку.

При передозуванні гідрохлоротіазидом можуть виникнути такі ознаки та симптоми: нудота, сонливість, гіповолемія, електролітні порушення, асоційовані з аритмією та м'язовими судомами. Характерними ознаками передозування також є: тахікардія, слабкість, сплутаність свідомості, запаморочення, парестезія, виснаження, блювання, спрага, поліурія, олігурія, анурія, алкалоз, підвищений рівень азоту сечовини в крові (в основному ниркова недостатність).

Якщо препарат був прийнятий нещодавно, слід викликати блювання або провести промивання шлунка. Першочерговим завданням є стабілізація стану кровообігу. Якщо виникає артеріальна гіпотензія, пацієнту слід надати положення лежачи на спині і якомога швидше поповнити вміст солей і рідини в організмі. Валсартан не можна вивести з організму шляхом гемодіалізу через значне його зв'язування з білками плазми, хоча для видалення з організму гідрохлоротіазиду гемодіаліз ефективний.

Побічні реакції.

Побічні реакції мають у цілому слабко виражений та перехідний характер і наведені нижче.

З боку серцево-судинної системи: тахікардія, артеріальна гіпотензія, васкуліти.

З боку системи крові: нейтропенія, тромбоцитопенія.

З боку нервової системи: головний біль, запаморочення, гіпестезія, парестезія, синкопе, безсоння, сонливість.

З боку органів слуху: шум/дзвін у вухах, вертиго, середній отит.

З боку органів зору: порушення зору.

З боку дихальної системи: назофарингіт, кашель, закладеність носа, бронхіт, гострий бронхіт, біль у грудях, задишка, фаринголарингеальний біль, синусит; дуже рідко – набряк легень із гранулоцитарною інфільтрацією і депонуванням IgG в альвеолярних мембранах, пов'язаний із застосуванням гідрохлоротіазиду. Некардіогенний набряк легень може бути імунологічно опосередкований ідіосинкразичною реакцією на гідрохлоротіазид, що зустрічається рідко.

З боку травного тракту: діарея, абдомінальний біль, диспепсія, сухість у роті, гастроентерит, нудота, поодинокі випадки підвищення показників функції печінки.

З боку метаболізму: гіперкаліємія, зневоднення.

З боку сечостатевої системи: полакіурія; дуже рідко – порушення функції нирок, гостра ниркова недостатність, інфекції сечовивідних шляхів, зниження лібідо.

З боку шкіри та підшкірної клітковини: підвищене потовиділення, висипання, свербіж.

З боку імунної системи: реакція гіперчутливості/алергії, включаючи сироваткову хворобу.

З боку кістково-м'язової системи: біль у спині, артралгія, судоми м'язів, розтягнення м'язів, біль у шиї, біль у кінцівках, розтягнення зв'язок, міалгія, артрит.

Загальні порушення: стомленість, нервозність, астенія, підвищення температури, вірусні інфекції, набряк, периферичний набряк, ангіоневротичний набряк.

Лабораторні показники: гіпокаліємія, гіпонатріємія, підвищення рівнів білірубіну, креатиніну і азоту сечовини, зниження рівня гемоглобіну та показника гематокриту.

Інші побічні реакції, властиві для гідрохлоротіазиду і які можуть бути потенційними також для Діокору, навіть якщо вони не спостерігалися при застосуванні комбінованого засобу (валсартан/гідрохлоротіазид).

Гідрохлоротіазид широко застосовують протягом багатьох років, причому частіше застосовують дози вищі за ту, що входить до складу Діокору. При проведенні монотерапії тіазидними діуретиками, у тому числі гідрохлоротіазидом, можливе виникнення деяких побічних реакцій.

Зміни електролітів та метаболізму. Повідомлялося про розвиток гіпокаліємії при лікуванні тіазидними діуретиками. При застосуванні тіазидних діуретиків може розвинутись гіперкальціємія, гіпонатріємія та гіпохлоремічний алкалоз, який може індукувати печінкову енцефалопатію або печінкову кому. Тіазиди спричиняють підвищення екскреції з сечею магнію, що може призвести до гіпомагніємії. Тіазидні діуретики можуть спричинити підвищення концентрації холестерину, тригліцеридів та сечової кислоти у сироватці крові, яка може провокувати напади подагри у пацієнтів з асимптомним перебігом захворювання. Можливе зниження глюкозотолерантності, що може зумовити маніфестацію латентного цукрового діабету.

Інші можливі побічні реакції.

З боку серцево-судинної системи: серцева аритмія, серцева недостатність, постуральна гіпотензія, вираженість якої зростає при вживанні алкоголю, застосуванні засобів для наркозу або седативних засобів; носові кровотечі.

З боку системи крові: тромбоцитопенія, інколи з пурпурою; дуже рідко – лейкопенія, агранулоцитоз, депресія кісткового мозку, гемолітична анемія, апластична анемія.

З боку психіки: розлад сну, депресія, сплутаність свідомості, дезорієнтація, зміни настрою.

З боку органів зору: ксантопсія, гостра закритокутова глаукома.

З боку системи дихання: дихальна недостатність, респіраторний дистрес, пневмоніт.

З боку травного тракту: втрата апетиту, помірно виражена нудота і блювання, розлади шлунково-кишкового тракту, запор; відчуття спраги, запалення слинних залоз; дуже рідко – панкреатит.

З боку гепатобіліарної системи: холестаз або жовтяниця, холецистит.

З боку шкіри та підшкірної клітковини: кропив'янка та інші види висипання, екзема, пурпура, фотосенсибілізація; дуже рідко – некротизуючий васкуліт і токсичний епідермальний некроліз, шкірні реакції, що нагадують системний червоний вовчак, загострення шкірних проявів системного червоного вовчака, мультиформна еритема.

З боку сечовидільної системи: інтерстиціальний нефрит.

З боку репродуктивної системи: імпотенція.

Загальні розлади: анафілактична реакція, шок.

Термін придатності. 3 роки.

Умови зберігання.

Зберігати в оригінальній упаковці у недоступному для дітей місці при температурі не вище 25 °C.

Упаковка.

По 10 таблеток у блістері; по 1, 3, 4 або 9 блістерів у пачці з картону.

Категорія відпуску. За рецептом.

В иробник.

ТОВ «Фарма Старт», Україна.

Місцезнаходження виробника та його адреса місця провадження діяльності .

Україна, 03124, м. Київ, бул. І. Лепсе, 8.