ДИФОРС XL табл. п/плен. оболочкой 10 мг + 160 мг блистер №10

Для медицинского использования лекарственного продукта

DFORS 80

DFORS 160

Dfors xl

( Отличается 80)

( Отличается 160)

( Отличается XL )

Хранилище:

Активные вещества: амлодипин Беслатный и Вальсартан;

1 таблетка содержит амлодипин безилата 6,94 мг с точки зрения амлодипина 5 мг и 80 мг валсартана или амлодипина безилата 6,94 мг с точки зрения амлодипина 5 мг и 160 мг вальсартана, или амлодипина 130 мг и 160 мг кладсартана;

Эксципиенты: гидрофосфат кальция, дигидрат; Целлюлозный микрокристаллический; натрий кросмолоза; гидроксипропилцеллюлоза; кремниевый диоксид коллоидный безводный; тальк; стеарат магния; Opadry II White (полиэтиленгликоль, поливиниловый спирт, тальк, диоксид титана (E 171)).

Дозировка формы. Таблетки покрыты пленкой.

Основные физико -химические свойства: биконвекские таблетки круглой формы, покрытые белой пленкой.

Фармакотерапевтическая группа. Комбинированные препараты ингибиторов ангиотензина II.

ATX C09D B01 Код.

Фармакологические свойства.

Фармакодинамика. Dffors содержит два антигипертензивных компонента с дополнительными механизмами контроля артериального давления у пациентов с незаменимым гипертонией: амлодипин принадлежит к классу антагонистов кальция и вальсартана - к классу антагонистов ангиотензина II. Комбинация этих ингредиентов имеет аддитивный антигипертензивный эффект, снижая кровяное давление в большей степени, чем каждый из компонентов отдельно.

Амлодипин.

Амлодипин ингибирует трансмембранное проникновение ионов кальция в гладкие мышцы сердца и кровеносных сосудов. Механизм антигипертензивного действия амлодипина обусловлен прямым расслабляющим воздействием на гладкие мышцы сосудов, что вызывает снижение устойчивости к периферическому сосудисту и приводит к снижению артериального давления. Экспериментальные данные подтверждают, что амлодипин связывается в сайтах дигидропиридина и негидропиридиновой связи. Сокращенные процессы сердечной мышцы и гладких мышц сосудов зависят от прохождения внеклеточного кальция в эти клетки через специфические ионные каналы.

После введения терапевтических доз пациенты с необходимой гипертонией амлодипин вызывает вазодилатацию, что приводит к снижению артериального давления в положениях пациента, лежащего и стоящего. Это снижение артериального давления не сопровождается значительным изменением частоты сердечных сокращений или уровней катехоламинов в плазме при длительной дозировке.

Эффект коррелирует с концентрациями в плазме у молодых и пожилых пациентов.

У пациентов с нормальной почечной функцией терапевтические дозы амлодипина приводят к снижению устойчивости почечной сосудов и увеличению клубочковой фильтрации, а также к эффективному потоку потока почечной плазмы без изменений в фракции или протеинурии.

Измерение гемодинамики сердечной функции в состоянии покоя и при загрузке у пациентов с нормальной функцией желудочков, обработанной амлодипином, обычно показало небольшое увеличение индекса сердца без значительного воздействия на DP/DT или левый желудочковой и диастолический давление или объем. В гемодинамических исследованиях амлодипин не проявлял отрицательного инотропного эффекта при применении терапевтических доз у интактных животных и людей, даже с совместимым введением с бета-блокаторами.

Амлодипин не изменяет функцию синусового аотременного узла и проводимости предсердий у здоровых животных или людей. При использовании амлодипина в сочетании с бета-блокаторами у пациентов с важной гипертонией или стенокардией изменения изменений электрокардиограммы.

Положительные клинические эффекты амлодипина наблюдались у пациентов с хронической стабильной стенокардией, васоспастической стенокардией и ишемической заболеванием, что было подтверждено ангиографически.

Вальсартан.

Valsartan является активным и специфическим антагонистом рецепторов ангиотензина II, который предназначен для внутреннего использования. Он выборочно действует на рецепторы подтипа AO ₁ , которые редко распространены и отвечают за эффекты ангиотензина II. Повышенные уровни ангиотензина II из -за блокады артериального давления ₁ -рецепторов с вальсартаном могут стимулировать свободное кровяное давление ₂ -рецепторы, которые уравновешивают эффект артериального давления ₁ -рецепторов. Валсартан не обладает частичной активностью агониста в отношении артериального давления ₁ -рецепторов и имеет гораздо большую (приблизительно 20 000 раз) аффинность с артериальным давлением ₁ -рецепторов, чем с артериальным давлением ₂ -рецепторов.

Валсартан не подавляет ангиотензин -преобразовательный фермент (ACE), также известный как кининаза II, который превращает ангиотензин в ангиотензин II и уничтожает брадикинин. Там нет побочных эффектов, вызванных брадикинином. Валсартан не взаимодействует и не блокирует рецепторы других гормонов или ионных каналов, которые, как известно, играют важную роль в регуляции функции сердечно -сосудистой системы.

Введение препарата пациентам с гипертонией приводит к снижению артериального давления, не влияя на частоту сердечных сокращений.

У большинства пациентов после назначения внутренней однократной дозы препарата начало антигипертензивной активности наблюдается в течение 2 часов, а максимальное снижение артериального давления достигается в течение 4-6 часов.

Антигипертензивный эффект сохраняется в течение более 24 часов после приема одной дозы. При регулярном использовании препарата максимальный терапевтический эффект обычно достигается в течение 2-4 недель и поддерживается на достигнутом уровне во время длительной терапии. Внезапное вывод валсартана не приводит к восстановлению гипертонии или других клинических явлений.

Valsartan/Amlodipine.

Комбинация амлодипина Бесилата/Вальсартана у пациентов с гипертонией оказывает антигипертензивный эффект в течение примерно 24 часов. Внезапное отмену препарата не приводит к быстрому увеличению артериального давления.

У пациентов, у которых артериальное давление, адекватно контролируемое амлодипином, с неприемлемым отеком, комбинированная терапия может обеспечить аналогичный контроль артериального давления с уменьшением отека.

Фармакокинетика.

Линеаризм. Валсартан и амлодипин демонстрируют линейность фармакокинетики.

Амлодипин.

Поглощение. После внутреннего использования терапевтических доз амлодипина пик его концентрации в плазме достигается в течение 6-12 часов. Рассчитанная абсолютная биодоступность варьируется от 64 до 80 %. Пища оказывает значительное влияние на биодоступность амлодипина.

Распределение . Объем распределения составляет приблизительно 21 л/кг. У пациентов с важной гипертонией приблизительно 97,5 % препарата для кровообращения связывается с плазменными белками.

Биотрансформация. Амлодипин интенсивно метаболизируется в печени в неактивные метаболиты.

Размножение. Экскреция амлодипина из плазмы является двухфазной, с полураспадом около 30-50 часов. Плазменное равновесие достигается после постоянного введения в течение 7-8 дней. 10 % первоначального амлодипина и 60 % метаболитов амлодипина выводятся в моче.

Вальсартан.

Поглощение. После принятия препарата внутренне концентрация концентрации в плазме достигается 2-4 часа. Среднее количество абсолютной биодоступности препарата составляет 23 %. Валсартанская фармакокинетическая кривая имеет нисходящую многоэкспоненциальную природу (половина жизни T _1/2 A <1 час, а T _1/2 B -приблизительно 9 часов). Пища уменьшает воздействие валсартана как AUC (концентрация в плазме) примерно на 40 %, а концентрации в плазме (C _{M AH} ) - на 50 %, хотя через 8 часов после использования концентрация в плазме одинакова для группы, которая взяла пустой желудок и группу пациентов, которые принимали препарат после еды. Снижение AUC не сопровождается клинически значимым снижением терапевтического эффекта, поэтому Valsartan может быть взят независимо от потребления пищи.

Распределение. Объем равновесия распределения валсартана после внутривенного введения составляет приблизительно 17 литров, что указывает на то, что валсартан распределен в тканях неинтизирующе. Valsartan крепко связывается с плазменными белками (94-97 %), в основном с сывороточным альбумином.

Биотрансформация. Валсартан не трансформирован, так как только 20 % дозы переходят в метаболиты. В плазме с низкой концентрацией (менее 10 % Valsartan AUC) идентифицируется гидроксиметаболит, который является фармакологически неактивным.

Вывод . Валсартан выводится в основном неизменным с фекалиями (приблизительно 83 % дозы) и мочой (около 13 % дозы). После внутривенного введения клиренса Вальсартана в плазме приблизительно 2 л/ч, а его почечный клиренс приблизительно

0,62 л/ч (приблизительно 30 % от общего клиренса). Вальсартанская половина жизни - 6 часов.

Valsartan/Amlodipine.

После перорального введения dforce концентрация пика в плазме валсартана и амлодипина достигается через 3 и 6-8 часов соответственно. Скорость и степень поглощения DFFORS эквивалентны биодоступности валсартана и амлодипина.

Почечная недостаточность.

Нарушение почечной функции существенно не влияет на фармакокинетику амлодипина.

Не существует реальной корреляции между состоянием почечной функции (измеренной с помощью креатинина) и воздействием (определяемое AUC) при использовании валсартана у пациентов с нарушением функции почек. Следовательно, пациенты с легкой и умеренной нарушением почечной функции принимают нормальную начальную дозу.

Нарушенная функция печени.

У пациентов с печеночной недостаточностью клиренс амлодипина уменьшается, что приводит к увеличению AUC примерно на 40-60 %. У пациентов с легким и умеренным хроническим заболеванием печени воздействие (определяемое значениями AUC) в среднем валсартана в два раза превышает у здоровых добровольцев. Пациенты с заболеванием печени должны быть осторожны при использовании препарата.

Клинические характеристики.

Индикация.

Основная гипертония у пациентов, кровяное давление, не регулируется амлодипином или вальсартанской монотерапией.

Противопоказание.

Гиперчувствительность к любому из компонентов препарата.

Тяжелая дисфункция печени, желчный цирроз или холестаз.

Тяжелые нарушения функции почек (скорость клубочковой фильтрации (SHGF) <30 мл/ мин/ 1,73 м ² ).

Это противопоказано у пациентов с диализом.

Сопутствующее использование антагонистов рецепторов ангиотензина, в том числе валсартан или ангиотензино -конвертирующий фермент с алисциренной, пациенты с диабетом или функцией почек (скорость клубочковой фильтрации (SHGF) <60 мл/мин/1,73 м ² ) противопоказана.

Это противопоказано для беременных женщин и женщин, планирующих забеременеть.

Согласно информации о безопасности амлодипина:

- препятствие экскреторному тракту левого желудочка (например, тяжелый стеноз аорты);

- Гемодинамически нестабильная сердечная недостаточность после острого инфаркта миокарда.

Взаимодействие с другими лекарствами и другими видами эмодий.

Другие антигипертензивные препараты.

Часто использовались гипотензивные препараты (например, альфа-блокаторы, диуретики) и другие лекарства, которые могут вызывать антигипертензивные нежелательные явления (например, трициклические антидепрессанты, альфа-блокаторы, используемые для лечения доброкачественной гиперплазии.

Амлодипин.

В монотерапии амлодипином клинически значимых лекарственных взаимодействий со следующими препаратами не установлены: тиазидные диуретики, бета-блокаторы, ингибиторы АПФ, нитраты длительного действия, сублингвальные нитроглицерины, дикоксин, дикоксин, варфарин, аторвастатин, силденафил; комбинированные антацидные препараты, содержащие алюминий гидроксида геля, гидроксида магния, симетикон; Циметидин, негероидальные анти -инфляционные препараты (НПВП), антибиотики, пероральные гипогликемические агенты.

Ингибиторы CYP3A4.

Исследования с участием пожилых пациентов показали, что дилтиазм ингибирует метаболизм амлодипина, вероятно, с CYP3A4 (концентрации в плазме в крови увеличились примерно на 50 %, а влияние амлодипина увеличилось). Возможно, что более мощные ингибиторы CYP3A4 (такие как кетоконазол, итраконазол, ритонавир) могут увеличить концентрации амлодипина в плазме в большей степени, чем дилтиазм.

CYP3A4 Индукторы.

Сопутствующее использование противосудорожных лиц (например, карбамазепин, фенобарбитал, фенитоин, фосфенитос, примидон), рифампицин и обыкновенное звезда Святого Иоанна ( Hypericum perforatum ) может привести к снижению концентраций в плазме в крови. Рекомендуется клинический мониторинг; Это также может быть необходимо для коррекции доз амлодипина во время его использования с индуктором и после его прекращения.

Вальсартан.

В валсартанской монотерапии клинически значимые лекарственные взаимодействия со следующими препаратами не установлены: циметидин, варфарин, фуросемид, дигоксин, атенолол, индометацин, гидрохлоротиазид, амлодипин, глибенклаламид.

При использовании антагонистов ангиотензинских антагонистов (ARA) следует соблюдать осторожность, в том числе валсартан, с другими препаратами, которые блокируют систему ренин-ангиотензин (RAS), такие как препараты ангиотензин-конвертирующих ингибиторов (Alisciren.

Сопутствующее использование ARA, включая DFFORS, или ACEF с пациентами с алискаренами с диабетом или расстройствами функции почек (SHGF <60 мл/мин/1,73 м ² ) противопоказано.

Литий.

При одновременном использовании ингибиторов АПФ наблюдалось обратимое увеличение концентрации лития в сыворотке и его токсичности. Хотя опыт сопутствующего использования валсартана и лития отсутствует, не рекомендуется использовать эту комбинацию. Если использование такой комбинации следует тщательно отслеживать сывороточный литий.

Диуретики, страдающие калием, добавки калия, заменители соли, содержащие калий и другие лекарства, которые могут увеличить калий.

Сопутствующее использование препарата с этими веществами требует осторожности (см. Раздел «Особенности использования»).

Нестероидные противовоспалительные препараты (НПВП), включая селективные ингибиторы COX-2, ацетилсалициловую кислоту (> 3 г/день) и не селективные НПВП.

При одновременном использовании ангиотензин II и НПВП антигипертензивные эффекты могут быть уменьшены. Кроме того, сопутствующее использование ангиотензина II и НПВП увеличивает риск нарушений почечных функций и увеличения сывороточного калия. Следовательно, в начале лечения рекомендуется контролировать состояние почечной функции, а также обеспечить надлежащий уровень воды в организме пациента.

Конвейеры.

Согласно результатам in vitro , Valsartan является субстратом для печеночного конвейера Capture OAT1B1/OATR1B3 и печеночного конвейера экскреции MRP2. Клиническая ценность этих данных неизвестна. Сопутствующее использование ингибиторов конвейера захвата (например, рифампицин, циклоспорин) или конвейер экскреции (например, ритонавир) может увеличить системное воздействие валсартана. Правильные меры должны быть приняты в начале и конце сопутствующего использования этих лекарств.

Особенности приложения.

Амлодипин с грейпфрутовым соком или грейпфрутом не рекомендуется, поскольку некоторые пациенты могут быть увеличены, что увеличит антигипертензивный эффект препарата.

Пациенты с дефицитом в объеме натрия и/или циркулирующей крови.

Пациенты с несложной гипертонией имели чрезмерную гипотонию. Пациенты с активированной ренин-ангиотензиновой системой (с уменьшенным объемом крови натрия и/или циркулирующей крови, которые получают высокие дозы диуретиков), которые принимают блокаторы рецепторов ангиотензина, может возникнуть симптоматическая гипотония. Рекомендуется корректировать это состояние до дитонов или тщательного медицинского наблюдения в начале терапии.

В случае артериальной гипотонии при использовании дихора пациента следует размещать на спине и, при необходимости, внутривенное введение физиологического раствора. Лечение должно продолжаться до тех пор, пока кровяное давление не стабилизируется.

Гиперкалиемия.

Тщательное лечение с добавками калия, диуретиками калия, заменителями физиологического раствора, содержащими калий, или другими лекарствами, которые могут повысить уровень калия (гепарин и т. Д.) Следует тщательно выполнять с осторожностью. Если использование препарата, влияющего на уровень калия, считается необходимым в сочетании с вальсартаном, рекомендуется контролировать уровень калия в плазме крови.

Отмена бета-блокаторов.

Амлодипин не является бета-блокатором и, следовательно, не защищает от опасности внезапного вывода бета-блокаторов, поэтому доза бета-блокатора следует постепенно уменьшаться.

Стеноз почечной артерии.

Не существует данных об использовании DFOR у пациентов с односторонним или двумя сильными стенозом почечной артерии. Поскольку другие препараты, которые влияют на систему ренин-ангиотензин-альдостерона (RAAS), могут повысить уровень мочевины в крови и сыворотку сыворотки у пациентов с односторонним стенозом почечной артерии, поскольку мера безопасности рекомендуется мониторинг функции почек.

Трансплантация почки.

Нет опыта в безопасном использовании DFORCE у пациентов с недавно переданной трансплантацией почек.

Нарушенная функция печени.

Валсартан виводиться, головним чином, в незміненому стані з жовчю, тоді як амлодипін інтенсивно метаболізується в печінці. Особлива обережність необхідна при застосуванні Діфорсу пацієнтам з порушенням функції печінки легкого та помірного ступеня тяжкості або обструктивними захворюваннями жовчного міхура.

Порушення функції нирок.

Щодо застосування Діфорсу пацієнтам з порушенням функції нирок див. розділи «Протипоказання» та «Спосіб застосування та дози».

Ангіоневротичний набряк.

Набряк Квінке, у тому числі набряк гортані та голосової щілини, що можуть призвести до обструкції дихальних шляхів, та/або набряк обличчя, губ, глотки та/або язика мали місце у пацієнтів, які застосовували валсартан. Деякі із цих пацієнтів мали в анамнезі набряк Квінке при прийомі інших препаратів, у тому числі інгібіторів ангіотензин-перетворювального ферменту (АПФ). Застосування Діфорсу слід негайно припинити при виникненні набряку Квінке, повторне застосування не рекомендоване.

Первинний гіперальдостеронізм.

Пацієнтам з первинним гіперальдостеронізмом не слід приймати антагоніст ангіотензину II валсартан, оскільки їх ренін-ангіотензинова система порушена у зв'язку з основним захворюванням.

Серцева недостатність.

У пацієнтів з тяжкою серцевою недостатністю, у яких функції нирок можуть залежати від активності ренін-ангіотензин-альдостеронової системи, застосування інгібіторів ангіотензин-перетворювального ферменту (АПФ) і антагоністів рецепторів ангіотензину викликало розвиток олігурії та/або прогресуючої азотемії, а також (у рідкісних випадках) гостру ниркову недостатність та/або смерть. Подібні результати відзначалися при застосуванні валсартану, тому слід дотримуватися обережності щодо пацієнтів із серцевою недостатністю та завжди оцінювати функцію нирок.

Пацієнтам із застійною серцевою недостатністю блокатори кальцієвих каналів, включаючи амлодипін, слід застосовувати з обережністю, оскільки вони підвищують ризик серцево-судинних подій, набряку легень та летальних випадків.

Пацієнти з гострим інфарктом міокарда.

Погіршання перебігу стенокардії та гострого інфаркту міокарда може статися після початку застосування або збільшення дози амлодипіну, особливо у пацієнтів зі стенозом аорти тяжкого ступеня.

Стеноз аорти і мітрального клапана, обструктивна гіпертрофічна кардіоміопатія.

Як і при лікуванні іншими вазодилататорами, особливо обережними повинні бути пацієнти, у яких констатовано стеноз аорти або стеноз мітрального клапана, або при обструктивній гіпертрофічній кардіоміопатії.

З обережністю слід застосовувати препарат при нестабільній стенокардії.

Застосування у період вагітності або годування груддю.

Діфорс протипоказано застосовувати вагітним жінкам та жінкам, які планують завагітніти. Лікарям слід попередити жінок, які планують вагітність, про потенційний ризик для майбутньої дитини при прийомі препарату та призначити таким жінкам альтернативну антигіпертензивну терапію зі встановленим профілем безпеки щодо застосування у період вагітності. Якщо вагітність встановлена в процесі терапії, прийом Діфорсу слід негайно припинити та при необхідності замінити іншим лікарським засобом зі встановленим профілем безпеки щодо застосування вагітним.

Дані епідеміологічних досліджень ризику тератогенності після впливу інгібіторів АПФ протягом І триместру вагітності не були переконливими; проте деяке зростання ризику виключати не можна. Відомо, що застосування АРА II протягом ІІ і ІІІ триместрів вагітності індукує у плода людини фетотоксичність (зниження ниркової функції, олігогідрамніон, затримка осифікації кісток черепа) та неонатальну токсичність (ниркова недостатність, артеріальна гіпотензія, гіперкаліємія).

Якщо з ІІ триместру вагітності застосовували АРА II, рекомендується ультразвукове дослідження ниркової функції та стану кісток черепа плода.

Немовлята, матері яких приймали АРА II, повинні перебувати під ретельним наглядом на випадок розвитку артеріальної гіпотензії.

Період годування груддю.

Невідомо, чи проникає валсартан або амлодипін у грудне молоко, тому не рекомендується застосовувати препарат в період годування груддю; бажано застосовувати альтернативні препарати з вивченим профілем безпеки, особливо в разі годування груддю новонароджених або недоношених дітей. Якщо терапія препаратом необхідна для матері, годування груддю слід припинити.

Фертильність.

Клінічні дослідження впливу на фертильність не проводилися.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами.

Дослідження впливу препарату на здатність керувати автотранспортом і працювати з потенційно небезпечними механізмами не проводилися. Однак пацієнти, у яких виникає запаморочення чи відчуття слабкості після прийому препарату, повинні утримуватися від керування автотранспортом та роботи з потенційно небезпечними механізмами.

Спосіб застосування та дози.

Пацієнти, у яких артеріальний тиск не регулюється монопрепаратами амлодипіну або валсартану, можуть бути переведені на комбіновану терапію препаратом Діфорс. Рекомендована доза ‒ 1 таблетка на добу. Діфорс приймають незалежно від прийому їжі, запиваючи водою.

Пацієнтів, які приймають валсартан і амлодипін окремо, можна перевести на Діфорс, що містить ті ж самі дози компонентів. Перед переходом на комбінацію фіксованих доз рекомендується індивідуальний підбір дози окремих компонентів (тобто амплодипіну і валсартану).

Добова доза – 1 таблетка Діфорсу 80 або 1 таблетка Діфорсу 160, або 1 таблетка Діфорсу XL (максимально допустимі дози компонентів препарату – 10 мг за вмістом амлодипіну, 320 мг за вмістом валсартану).

Дозування в окремих групах пацієнтів.

Порушення функції нирок.

Для пацієнтів із легкими і помірними порушеннями функції нирок (ШГФ < 30 мл/хв/1,73 м ² ) немає необхідності в коригуванні дози Діфорсу.

У пацієнтів з порушеннями функції нирок помірного ступеня тяжкості рекомендується контролювати рівні калію і креатиніну у крові.

Порушення функції печінки.

З обережністю слід застосовувати Діфорс пацієнтам з порушеннями функції печінки або обструктивними захворюваннями жовчних шляхів.

Максимальна рекомендована доза для пацієнтів з легкими або помірними порушеннями функції печінки без холестазу становить 80 мг валсартану.

Пацієнти літнього віку (від 65 років).

Для пацієнтів літнього віку рекомендовані звичайні дозові схеми, однак слід дотримуватися обережності при підвищенні дози препарату.

Діти.

Препарат не рекомендовано призначати дітям через відсутність даних щодо безпечності та ефективності.

Передозування.

Дотепер немає досвіду вивчення передозування Діфорсу. Далі наведена інформація, яка стосується діючих речовин препарату.

Симптоми. Основним симптомом передозування валсартану, ймовірно, є виражена артеріальна гіпотензія із запамороченням. Передозування амлодипіну може призвести до наростаючої периферичної вазодилатації і, ймовірно, до рефлекторної тахікардії. При передозуванні амлодипіном повідомляли про значну і потенційно пролонговану системну гіпотензію, аж до шоку і летального наслідку.

Лікування. Якщо препарат прийнято нещодавно, слід викликати блювання або промити шлунок. Всмоктування амлодипіну значно знижується при застосуванні активованого вугілля відразу або впродовж двох годин після прийому амлодипіну.

Клінічно значуща артеріальна гіпотензія, спричинена передозуванням Діфорсу, вимагає активної підтримки стану серцево-судинної системи, включаючи частий контроль серцевої і дихальної функцій, підняття нижніх кінцівок, увагу до об'єму циркулюючої рідини і сечовипускання. Для відновлення судинного тонусу і артеріального тиску можна застосовувати судинозвужувальний препарат при відсутності протипоказань для його застосування. При стійкому зниженні артеріального тиску, яке є наслідком блокади кальцієвих каналів, може бути доцільним внутрішньовенне введення кальцію глюконату.

Виведення валсартану та амлодипіну за допомогою гемодіалізу малоймовірно.

Побічні реакції.

Наведені нижче побічні реакції класифіковані за системами органів та частотою виникнення. Частоту виникнення побічних реакцій оцінювали за такими критеріями:

дуже часто (≥ 1/10); часто (> 1/100 – ≤ 1/10); нечасто (> 1/1000 – ≤ 1/100); рідко (> 1/10 000 – ≤ 1/1000); дуже рідко (< 1/10 000); частота невідома (не можна оцінити за наявними даними).

Інфекції: часто – назофарингіт, грипоподібні симптоми.

З боку імунної системи: рідко – гіперчутливість.

З боку орга нів зору: рідко – порушення зору.

Порушення психіки: рідко – збудження.

З боку нервової системи: часто – головний біль; нечасто – запаморочення, сонливість, постуральнe запаморочення, парестезія.

З боку органів слуху і лабіринту: часто – вертиго; рідко – шум у вухах.

З боку серця: нечасто – тахікардія, прискорене серцебиття; рідко – непритомність.

З боку судин: нечасто – ортостатична гіпотензія; рідко – артеріальна гіпотензія.

З боку дихальної системи: нечасто – кашель, біль у горлі і гортані.

З боку травного тракту: нечасто – абдомінальний біль, запор, діарея, нудота, сухість у роті.

З боку шкіри і підшкірних тканин: нечасто – висипання, еритема; рідко – підвищена пітливість, кропив'янка, екзантема, свербіж.

З боку кістково-м'язової системи: нечасто – припухлість суглобів, біль у спині, артралгія; рідко – м'язові судоми, відчуття тяжкості у м'язах.

З боку нирок і сечовидільної системи: рідко – прискорене сечовипускання, поліурія, підвищення рівня азоту сечовини в крові.

Порушення репродуктивної системи: рідко – порушення еректильної функції.

Загальні порушення: рідко – набряки, набряк обличчя, периферичний набряк, підвищена втомлюваність, гарячі припливи, астенія, гіперемія.

Додаткова інформація щодо комбінації.

Периферичний набряк, відомий побічний ефект амлодипіну, у пацієнтів, які застосовували комбінацію амплодипін/валсартан, в цілому відзначався з меншою частотою, ніж на тлі застосування амлодипіну окремо.

Додаткова інформація щодо компонентів препарату.

Діфорс може спричиняти побічні реакції, що раніше відзначалися при застосуванні одного з компонентів препарату (амлодипіну або валсартану), навіть якщо вони не були відзначені при застосуванні в даній комбінації.

Амлодипін.

Часто: блювання.

Нечасто: алопеція, порушення ритму роботи кишечнику, диспепсія, задишка, риніт, гастрит, гіперплазія ясен, гінекомастія, гіперглікемія, імпотенція, лейкопенія, загальне нездужання, зміни настрою, міалгія, периферична нейропатія, панкреатит, гепатит, тромбоцитопенія, васкуліт, ангіоневротичний набряк, набряк легенів, мультиформна еритема, безсоння, депресія, сплутаність свідомості, тремор, дисгевзія, гіпестезія, гіпертонус, зміна забарвлення шкіри, ексфоліативний дерматит, синдром Стівенса – Джонсона, фоточутливість, ніктурія, збільшення або зменшення маси тіла.

Рідко: брадикардія. Іноді у пацієнтів, особливо з тяжкою обструктивною атеросклеротичною хворобою серця, підвищувалася частота, тривалість чи тяжкість стенокардії або гострого інфаркту міокарда на початку застосування блокаторів кальцієвих каналів або при підвищенні їх дози. Також зареєстровані випадки аритмії (у тому числі шлуночкової тахікардії та фібриляції передсердь). Неможливо визначити, чи зазначені побічні явища спричинені впливом амлодипіну, чи вони є проявом основної хвороби.

Дуже рідко: холестатична жовтяниця, підвищення рівнів АсАТ і АлАТ, пурпура. Відзначалися окремі випадки екстрапірамідного синдрому.

Валсартан.

Частота невідома: вірусні інфекції, інфекції верхніх дихальних шляхів, синусит, риніт, нейтропенія, безсоння, підвищення рівня креатиніну крові, зниження рівня гемоглобіну, зниження рівня гематокриту, тромбоцитопенія, підвищення рівня калію в сироватці крові, підвищення рівня печінкових проб, у тому числі концентрації білірубіну в сироватці крові, ниркова недостатність і порушення ниркових функцій, гіпонатріємія, серцева недостатність, ангіоневротичний набряк, міалгія, васкуліт, реакції гіперчутливості, у тому числі сироваткова хвороба.

Термін придатності. 2 роки.

Умови зберігання. Зберігати в недоступному для дітей місці, в оригінальній упаковці, при температурі не вище 25 °C.

Упаковка. По 10 таблеток у блістері; по 1 або по 3 блістери в картонній пачці.

Категорія відпуску. За рецептом.

Виробник. ТОВ «Фарма Старт», Україна.

Місцезнаходження виробника та його адреса місця провадження діяльності.

Україна, 03124, м. Київ, бул. І. Лепсе, 8.