Личный кабинет
ИФОСФАМИД АМАКСА раствор для инф. 4% фл. 25 мл №1
rx
Код товара: 557228
Производитель: Amaxa
100,00 RUB
нет в наличии
Сообщить когда товар появиться в наличии
поиск медикаментов, лекарства, таблеток
- Внешний вид товара может отличаться от товара на сайте.
- Информация о производителе на сайте может отличаться от реальной.
- Информация предоставлена с ознакомительной целью и не должна быть использована как руководство к самолечению.
- Самолечение может быть опасным для Вашего здоровья! Перед применением, проконсультируйтесь с врачом!
Инструкция
Для медицинского использования лекарственного средства
IPhosphamid Amaxa.
Ifosfamide amaxa.
Место хранения:
Активное вещество: ифосфамид;
1 мл раствора содержит 40 мг фосфамида ET;
Вспомогательные вещества: дигидратный фосфатный динатрий, хлорид натрия, соляная кислота, концентрированная, вода для инъекций.
Лекарственная форма. Инфузионный раствор.
Основные физико-химические свойства: прозрачная бесцветная жидкость, практически без видимых частиц.
Фармакотерапевтическая группа.
Противоопухолевые средства. Алкилирующие соединения, аналоги азота и матрицы.
ATH L01A A06 код.
Фармакологические свойства.
Фармакодинамика .
Ифосфамид представляет собой цитостатическое вещество из группы оксазафосфоринов. Он химически связан с азотом ипротитом и представляет собой синтетический аналог циклофосфамида.
Ифосфамид неактивна in vitro и активируется in vivo в основном в печени из-за микросомальных ферментов, преобразующих в 4-гидрокси-фосфамид, который находится в равновесии с его таутомером фосфамидом Aldo. Альдофосфамид спонтанно разлагается на акролеин и алкилирующий метаболит изофосфамид-похоти. Акролеин вызывает уротоксическое воздействие ифосфамида. Альтернативный метаболизм - это окисление и делкилирование белка хлоротила.
Цитотоксическое воздействие ифосфамида является следствием взаимодействия между его алкилирующими метаболитами и ДНК. Преобладающая точка атаки является фосфодистер ДНК-мосты. Результатом алкилирования является разрыв и хватка поперечных связей ДНК-нитей.
В клеточном цикле передача через фазу G 2 замедляется. Цитотоксический эффект не характерен для определенной фазы клеточного цикла, но это характерно для клеточного цикла.
Невозможно исключить перекрестное сопротивление, в основном со структурно связанными цитостатическими веществами, такими как циклофосфамид, а также с другими алкилированными агентами. С другой стороны, известно, что опухоли, которые могут быть устойчивыми к циклофосфамиду или рецидивости после обработки циклофосфамидом, часто реагируют на лечение фосфамида.
Фармакокинетика.
Существует линейное соединение между концентрацией в плазме и вводится доза ифосфамида. Связывание белков в плазме крови низко. Объем распределения приблизительно соответствует объему жидкости всего тела. При внутривенном введении ифосфамида проявляется в органах и тканях за несколько минут.
Ифосфамид может пройти гематоэнцефальный барьер в неизменном состоянии, по отношению к активным метаболитам такие выводы еще не были сделаны. Не существует подтвержденных данных о прохождении iPhosphamide через плаценту или его экскрецию в грудном молоке. Из-за тератологии ифосфамида, подтвержденной исследованиями животных, и его структурное сходство с циклофосфамидом следует ожидать, что фосфамид также проходит через плаценту и выводится из организма в грудном молоке.
Срок годности ифосфамида и его 4-гидроксиметаболит из плазмы крови составляет от 4 до 7 часов.
Ифосфамид и его метаболиты в основном обнаруживаются почками. При введении фракционной дозы дозы 1,6-2,4 г / м 2 поверхности тела / день в течение трех дней подряд - 57%, а при введении высокой одноразовой дозы 3,8-5 г / м 2 поверхности тела - 80% от Введенная доза выделяется в виде метаболитов или неизменных ифосфамида в течение 72 часов. Количество неретаболических ифосфамидов происходит достигает 15% и 53% соответственно.
Клинические характеристики.
Индикация.
Опухоли яичек
В рамках комбинированной химиотерапии пациентов с обычными опухолями II-IV этап, согласно классификации TNM (Международная классификация злокачественных опухолей) (семена и нонемин), которая не была достаточно реагирована или не отвечала на первичную химиотерапию.
Карцинома шейки матки (карцинома шейки матки)
Паллиативная комбинированная химиотерапия с цисплатином / эт фосфамидом (без дополнительных комбинированных препаратов) ракиномы шейки матки IV B в соответствии с классификацией Международной федерации акушерства и гинекологии (фиги) (если радикальное лечение хирургической или радиационной терапии невозможно ) как альтернатива для паллиативной радиационной терапии.
Рак молочной железы
Как паллиативная терапия устойчивого или рецидивирующего рака молочной железы.
Бронхиальная карцинома не маленькая мята
В качестве монотерапии или в комбинированной химиотерапии пациентов с неработаемыми или метастатическими опухолями.
Маленькая клеточная бронхиальная карцинома
В комбинированной химиотерапии.
Саркома мягких тканей (включая остеосаркому и рабдомосаркому)
В качестве монотерапии или в комбинированной химиотерапии, рабдомосаркоме или остеосаркоме в случае неэффективности стандартного лечения. В качестве монотерапии или в комбинированной химиотерапии другими саоргами мягких тканей в случае неэффективности хирургической и лучевой терапии.
Саркома еврей
В рамках комбинированной химиотерапии в случае неэффективности первичной цитостатической терапии.
Неходжкинская лимфома
В рамках комбинированной химиотерапии пациентов с высококачественными нешистыми лимфомами не отреагировали или не реагируют на первичную терапию. В комбинированной терапии пациентов с рекуррентными опухолями.
Болезнь Ходжкина
Для лечения болезни Ходжкина пациентов, прежде всего, с прогрессирующим курсом или в начале рецидива (продолжительность полной ремиссии менее одного года), после неспособности проводить первичную химиотерапию или радиохимиотерапию в установленных модах комбинированной химиотерапии, например, Протокол.
Противопоказания .
Ифосфамид противопоказан пациентам:
с гиперчувствительностью к iPhosfamide или любым из его метаболитов и других компонентов лекарственного средства;
с серьезным нарушением функции костного мозга (особенно пациенты, ранее леченные цитотоксическими препаратами и / или лучевой терапией);
с воспалением мочевого пузыря (цистит);
с нарушением функции почек и / или обструкции мочевыводящих путей;
с острыми инфекциями;
Во время беременности и кормления грудью (см. Раздел «Приложение во время беременности или грудного вскармливания»).
Взаимодействие с другими лекарствами и другими типами взаимодействия .
Планируемое сопровождающее или последовательное применение других лекарств или методов лечения, которые могут повысить вероятность или тяжесть токсических эффектов (в результате фармакодинамических или фармакокинетических взаимодействий) требует тщательной индивидуальной оценки ожидаемых преимуществ и рисков.
Состояние пациентов, получающих такие комбинации, следует тщательно контролировать с появлением признаков токсичности, чтобы обеспечить своевременное вмешательство.
Состояние пациентов, получавших этифосфамид и препаратами, которые уменьшают его активацию, следует контролировать по отношению к потенциальному снижению терапевтической эффективности и необходимости коррекции дозы.
Необходимо учитывать усовершенствование миелотоксичности из-за взаимодействия с другими цитостатическими препаратами или лучевой терапией, например, с алопуринолом или гидрохлоротиазидом.
В результате иммуносупрессивного эффекта ифосфамида следует уменьшить ответ на вакцину. В случае введения живых вакцин против вакцин индуцированные инфекции могут развиваться.
Производные кумарины: увеличение МНВ (международное нормализованное соотношение) наблюдалось у пациентов, получающих ифосфамид и варфарин. Одновременное введение ифосфамида с варфарином может укреплять антикоагулянтное действие последнего и, таким образом, повысить риск кровоизлияния.
Одновременное использование нефротоксических препаратов, таких как цисплатин, аминогликозиды, ацикловир, карбоплатин или амфотерицин B, может увеличить нефротоксическое действие ифосфамида.
Совокупное влияние на центральную нервную систему (CNS) можно наблюдать, если фосфамид используется одновременно, например, с антиэкономическими агентами, нейролептиками, транквилизаторами, препаратами, селективными ингибиторами захвата серотонина, трициклическими антидепрессантами или антигистаминами). Вышеуказанные препараты должны использоваться с особой осторожностью в случае энцефалопатической энцефалопатии и в том случае, а в возможности вообще отменить их.
Лечение эт фосфамида может увеличить гипогликемический эффект сульфониллуреев.
Приложение: Отчеты указывают на повышенную нейротоксичность в результате использования ифосфамида у пациентов, получающих профилактическое лечение антимиматному агентом, который одновременно является индуктором и умеренным ингибитором CYP 3A4. В случае предварительного или связанного обращения, необходимо учитывать возможность повышения формирования метаболитов, ответственных за развитие цитотоксичности и других видов токсичности (в зависимости от индуцированных ферментов).
Ингибиторы CYP 3A4: Уменьшение активации и метаболизма IPhosFamide может повлиять на эффективность лечения ET фосфамидом. Ингибирование CYP 3A4 также может привести к повышенному образованию метаболита ифосфамида, связанного с развитием ЦНС и нефротоксичности. Ингибиторы CYP 3A4 включают флуконазол, андтреконазол, кетоконазол, сорафениб.
Индукторы печени и внепеентативных микромальных ферментов человека (например, ферменты цитохрома P450). Необходимо учитывать возможность повышения формирования метаболитов, ответственных за развитие цитотоксичности и других видов токсичности (в зависимости от индуцированных ферментов), в случае предварительного или сопутствующего обращения с такими препаратами, такими как карбамазепин, кортикостероиды, препараты В Жороба, фенобарбитал, фенитоин, рифампицин.
Потенцирование гематотоксичности и / или иммуносупрессии может быть результатом одновременного использования с ангиотензином преобразования ингибиторам фермента (ACE), поскольку они могут привести к развитию лейкопении и агранулоцитоза; карбоплатин, который может привести к увеличению нефротоксичности; Cisplatin - Cisplatinucous потери слухов могут быть усилены во время сопутствующей терапии фосфамидом; Натализумаб.
Увеличение кардиотоксичности может быть результатом совместного действия ифосфамида и, например, антрациклинов, облучение сердца.
Увеличение легочной токсичности может быть результатом совместного действия ифосфамида и, например, амиодарон, G-CSF, GM-CSF (коэффициент для стимулирования колонии гранулоцитов, коэффициент стимулирования колонии гранулоцитов и макрофагов).
Повышенный риск геморрагического цистита может быть результатом совместного действия ифосфамида и, например, Буселфана, облучение мочевого пузыря.
Увеличение терапевтического эффекта и токсичности в случае сопутствующего использования хлорпромазиновых триодотиротиронина или ингибиторов аледегидрогеназы, таких как дисульфары.
Потрясение расслабляющего воздействия на мышцу unsamethonia.
Алкоголь: у некоторых пациентов алкоголь может увеличить тяжесть ифосфамида, вызванной тошнотой и рвотой.
Доцетаксел: увеличение частоты случаев желудочно-кишечной токсичности, когда фосфамид использовался для инфузии доцетаксела.
Тамоксифен: одновременное использование тамоксифена и химиотерапии увеличивает риск тромбоэмболических осложнений.
Иринотекан: уменьшение уровня активного метаболита Irinotecan.
Ифосфамид может увеличить проявления кожных реакций во время радиационной терапии.
Грайпфруты содержат вещество, которое может уменьшить активацию фосфамида Et и, следовательно, его эффективность. По этой причине пациенты, получающие лечение ET фосфамидом, следует избегать потребления грейпфрута или сока грейпфрута.
Особенности приложения .
У отдельных пациентов факторы риска развития токсического воздействия ифосфамида и его последствий, описанные в этом, и в других разделах, могут привыкать к противопоказанию. В таких ситуациях требуется индивидуальная оценка риска и ожидаемые выгоды от использования лекарственного средства. В случае развития неблагоприятных реакций, в зависимости от их степени тяжести, может потребоваться изменение дозы или прекращения лечения.
Миелосупрессия, иммуносупрессия, инфекция
Лечение эт фосфамида может вызвать миелосупрессию и значительное ингибирование иммунных реакций, которые могут привести к развитию тяжелых инфекционных заболеваний. Получены сообщения о смертельных последствиях, связанных с развитием миелосапрессированных в результате использования ифосфамида.
Миелосупрессия, вызванная применением ифосфамида, может привести к развитию лейкопении, нейтропении, тромбоцитопении (связанных с повышенным риском кровотечения крови) и анемии.
Использование ифосфамида, как правило, сопровождается дальнейшим снижением количества лейкоцитов. Максимальное снижение количества лейкоцитов обычно происходит примерно вторые недели препарата. Тогда количество лейкоцитов снова увеличивается.
Развитие тяжелой миелосопрессии особенно ожидать у пациентов, которые были предварительной обработкой и / или получателем химиотерапии / гематотоксические препараты и / или лучевая терапия. Одновременное использование других иммунодепрессантов может увеличить тяжесть иммуносупрессии, вызванного этим взаимодействием Etophosphamide (см. Раздел «Секция» с другими лекарствами и другими типами взаимодействия »).
Риск миелосупрессии зависит от дозы препарата и увеличивается в случае использования одной высокой дозы по сравнению с таким дробным введение препарата.
Риск миелосопрессии увеличивается у пациентов с уменьшенной функцией почек.
Иммуносупление тяжелой степени привело к развитию серьезных, иногда с летальным следствием, инфекциями. Также получили сообщения о случаях сепсиса и септического шока. Инфекции, развитие которого сообщалось в связи с использованием ифосфамида, включают пневмонию, а также другие бактериальные, грибковые, вирусные и паразитарные инфекции.
Воздействие скрытых инфекций может наблюдаться. У пациентов наблюдалась лечение и фосфамид, реактивация различных вирусных инфекций наблюдалась. Инфекционные заболевания должны рассматриваться соответственно.
В некоторых случаях нейтропения может быть целесообразным (по усмотрению врача, который предписывает лечение) антимикробной профилактики.
В случае развития нейтропеновой лихорадки следует вводить антибиотики и / или противогрибковые препараты.
Рекомендуется, чтобы тщательный мониторинг гематологических показателей рекомендуется. Количество лейкоцитов, тромбоцитов и уровней гемоглобина должно быть определено перед каждым применением препарата и на определенные промежутки времени после препарата.
Ифосфамид следует использовать с осторожностью абсолютно всех пациентов с тяжелыми расстройствами функции костного мозга, иммуносупрессии о тяжелой степени и в присутствии инфекции.
Токсическое влияние на центральную нервную систему, нейротоксичность
Использование iPhosphamide может вызвать токсическое воздействие на центральную нервную систему и привести к развитию других нейротоксических эффектов.
Проявления токсического воздействия на центральную нервную систему, которые были зарегистрированы при лечении ифосфамида, включают путаницу сознания, сонливость, которые, галлюцинации, нечувствительность зрения, психотическое поведение, экстрапирамидальные симптомы, недержание мочи, припадки.
Также сообщили о периферической невропатии, связанной с использованием iPhosphamide.
Нейротоксическое влияние ифосфамида может появиться в течение периода от нескольких часов до нескольких дней после первого введения препарата и в большинстве случаев исчезает в течение 48-72 часов после прекращения использования ифосфамида. Симптомы могут быть сохранены в течение более длительного времени. Иногда выздоровление было неполным. Получены сообщения о смертельных последствиях, связанных с токсическим воздействием препарата на центральную нервную систему.
Зарегистрированные случаи рецидива токсичных эффектов подготовки к центральной нервной системе после нескольких обычных курсов лечения.
О токсическом воздействии препарата на центральную нервную систему было сообщено очень часто и, очевидно, это влияние зависит от дозы препарата.
Другие факторы риска токсического воздействия ифосфамида на центральную нервную систему включают: нарушение функции почек, повышение уровня креатинина в сыворотке; Низкий уровень сывороточного альбумина; печеночная дисфункция; Низкие уровни билирубина, низких уровней гемоглобина, уменьшая количество лейкоцитов; ацидоз, низкие уровни сывороточных бикарбонатов;
Электролитическая дисбаланс, гипонатриемия и неадекватная секреция антидиуретического гормона (ADG) (вазопрессин), водная интоксикация, низкое потребление жидкости; Наличие метастазов в мозге, предварительном заболевании ЦНС, излучение мозга; церебральный склероз, периферическая вакалопатия; Наличие опухоли в нижней части живота, огромное заболевание органов брюшной полости; неудовлетворительное общее состояние, летний возраст, возраст детей; ожирение, женский пол, индивидуальная склонность; Взаимодействие с другими препаратами (например, с AGA, ингибиторы CYP 3A4), спирт, злоупотребление наркотиками или предварительным лечением цисплатином.
Нейротоксичность часто проявляется у пациентов без идентифицируемых факторов риска.
Если существует риск токсического воздействия на ЦНС и другие нейротоксические эффекты, требуется тщательный мониторинг состояния пациента.
В случае развития энцефалопатии применение ифосфамида должно быть прекращено; Повторный препарат противопоказан.
В научных публикациях, успешное и безуспешное использование метиленового синего для лечения и профилактики энцефалопатов, связанных с использованием ифосфамида.
Через наявність потенціалу щодо розвитку додаткових ефектів лікарські засоби, що діють на ЦНС (такі як, протиблювотні, седативні, наркотичні або антигістамінні препарати), слід застосовувати з особливою обережністю або, якщо це необхідно, їх застосування потрібно припинити у разі розвитку енцефалопатії, індукованої застосуванням іфосфаміду.
Кардіотоксичність, застосування препарату пацієнтам із серцевими захворюваннями
Прояви кардіотоксичності, про які повідомлялося при лікуванні іфосфамідом, включають надшлуночкову або шлуночкову аритмії, у тому числі передсердну/надшлуночкову тахікардію, фібриляцію передсердь, шлуночкову тахікардію без пульсу; зниження вольтажу QRS-сегмента і зміни ST-сегмента або Т-хвилі; токсичну кардіоміопатію, що призводить до розвитку серцевої недостатності із застоєм і артеріальною гіпотензією; ексудативний перикардит, фібринозний перикардит і епікардіальний фіброз.
Надходили повідомлення про розвиток пов'язаної із застосуванням іфосфаміду кардіотоксичності з летальними наслідками.
Ризик розвитку кардіотоксичних ефектів залежить від дози препарату. Він підвищений у пацієнтів, які отримували раніше або отримують супутньо лікування іншими кардіотоксичними препаратами або променевою терапією в ділянці серця, і, можливо, у пацієнтів з порушенням функції нирок.
Особливу обережність слід проявляти при застосуванні іфосфаміду пацієнтам із факторами ризику розвитку кардіотоксичності і пацієнтам з хворобами серця в анамнезі.
Ниркова і уротеліальна токсичність
Іфосфамід чинить нефротоксичну і уротоксичну дію.
Клубочкову і тубулярну функції нирок потрібно оцінити і перевірити до початку терапії, а також під час і після лікування.
Осад сечі необхідно регулярно перевіряти на наявність еритроцитів та щодо інших ознак уро/нефротоксичності.
Рекомендується проведення ретельного клінічного моніторингу біохімічних показників сироватки крові та сечі, включаючи фосфор, калій, а також інших лабораторних показників для виявлення нефротоксичності та уротеліальної токсичності.
Потрібно застосовувати, якщо показано, відповідну замісну терапію.
Нефротоксичні ефекти
Випадки ниркового паренхіматозного і тубулярного некрозу були зареєстровані у пацієнтів, які отримували лікування іфосфамідом.
Випадки порушення функції нирок (клубочкової і тубулярної) після введення іфосфаміду є дуже частими. Прояви включають зниження швидкості клубочкової фільтрації та підвищення сироваткових рівнів креатиніну, протеїнурію, ензимурію, циліндрурію, аміноацидурію, фосфатурію і глюкозурію, а також нирковий тубулярний ацидоз. Повідомлялося також про випадки синдрому Фанконі, ниркового рахіту і уповільнення росту у дітей, а також про випадки остеомаляції у дорослих.
Дисфункція дистальних канальців порушує здатність нирок концентрувати сечу.
У разі застосування іфосфаміду повідомлялося про розвиток синдрому, що нагадує СНСАГ (синдром неадекватної секреції антидіуретичного гормону).
Під час лікування, а також впродовж кількох місяців або навіть років після припинення лікування можуть стати очевидними канальцеві ушкодження.
Клубочкова або канальцева недостатність може минути з часом, а може залишитися або прогресувати протягом декількох місяців чи років навіть після завершення лікування іфосфамідом. Були зареєстровані випадки гострого тубулярного некрозу, гострої ниркової недостатності, хронічної ниркової недостатності, яка була вторинною стосовно лікування іфосфамідом; також був задокументований випадок нефротоксичності з летальним наслідком.
Ризик розвитку клінічних проявів нефротоксичності збільшується у зв'язку з, наприклад, високими кумулятивними дозами іфосфаміду; порушеннями ниркової функції, які існували раніше; попереднім або одночасним лікуванням потенційно нефротоксичними препаратами; у дітей (особливо до 5 років); через зниження резерву нефронів як у пацієнтів з пухлинами нирок, так і у пацієнтів, яким проводили опромінювання нирок або зробили односторонню нефректомію.
Ризики і переваги, очікувані від лікування іфосфамідом, слід ретельно зважити розглядаючи питання про застосування іфосфаміду пацієнтам із порушеннями функції нирок або зі зниженим резервом нефронів.
Уротеліальні ефекти
Застосування іфосфаміду пов'язане з розвитком уротоксичних ефектів, які можна зменшити шляхом профілактичного застосування месни.
Прояви уротоксичності в результаті застосування циклофосфаміду, ще одного цитотоксичного препарату з групи оксазафосфоринів, включають геморагічний цистит (у тому числі тяжкі форми, що супроводжуються виразками і некрозом), гематурію, яка може бути тяжкою, ознаки уротеліального подразнення (наприклад, сечовипускання, що супроводжується болем, відчуття неповного випорожнення сечового міхура, часте сечовипускання, ніктурія, нетримання сечі), а також розвиток фіброзу сечового міхура, зниження ємності сечового міхура, розвиток телеангіектазії, рецидивної гематурії і ознак хронічного подразнення сечового міхура.
Були зареєстровані випадки пієліту і уретериту внаслідок застосування циклофосфаміду.
Повідомлялося про виникнення геморагічного циститу, що вимагає переливання крові у результаті застосування ізофосфаміду. У разі застосування циклофосфаміду повідомлялося про випадки уротеліальної токсичності з летальним наслідком, а також про необхідність цистектомії через розвиток фіброзу, кровотечі або вторинних злоякісних новоутворень.
Досвід роботи з циклофосфамідом показав, що гематурія зазвичай проходить через кілька днів після припинення лікування, однак вона може і зберігатися.
Ризик розвитку геморагічного циститу залежить від дози препарату і збільшується у разі застосування окремих високих доз порівняно з таким при фракційному введенні препарату.
Надходили повідомлення про випадки геморагічного циститу після застосування одноразової дози іфосфаміду.
Якщо цистит, який супроводжується мікрогематурією або макрогематурією, спостерігається під час лікування іфосфамідом, лікування слід перервати до нормалізації стану пацієнта.
Перед початком лікування необхідно виключити або усунути всі види обструкцій сечових шляхів (див. розділ «Протипоказання»).
З метою прискорення діурезу для зниження ризику токсичної дії препарату на сечовивідні шляхи під час або відразу після введення препарату в організм повинна надходити (внутрішньо або у вигляді інфузії) адекватна кількість рідини.
Для профілактики геморагічного циститу іфосфамід необхідно застосовувати у поєднанні з препаратом месна.
Іфосфамід слід застосовувати з обережністю абсолютно всім пацієнтам з активними інфекціями сечовивідних шляхів.
Променева терапія в минулому чи супутньо застосовувана променева терапія для лікування захворювань сечового міхура або лікування бусульфаном можуть збільшити ризик розвитку геморагічного циститу.
Генотоксичність
Іфосфамід чинить генотоксичну і мутагенну дію на чоловічі і жіночі статеві клітини. Таким чином, жінкам і чоловікам рекомендується уникати зачаття під час терапії іфосфамідом.
Чоловікам рекомендується використовувати надійні засоби контрацепції протягом 6 місяців після закінчення терапії.
Дані, отримані у ході проведення на тваринах досліджень циклофосфаміду, ще одного цитотоксичного препарату з групи оксазафосфоринів, показують, що вплив препарату на ооцити під час фолікулярного розвитку може призвести до зниження частоти випадків імплантацій і життєздатної вагітності та до підвищення ризику вад розвитку. Цей ефект слід враховувати у разі передбачуваного запліднення або вагітності після припинення терапії іфосфамідом. Точна тривалість розвитку фолікулів у людини невідома, але може тривати більше ніж 12 місяців.
Вплив на фертильність
Іфосфамід впливає на оогенез і сперматогенез. Надходили повідомлення про випадки аменореї, азооспермії і стерильності в обох статей.
Розвиток стерильності, імовірно, залежить від дози іфосфаміду, тривалості терапії, а також від стану функції статевих залоз під час лікування. У деяких пацієнтів стерильність може бути необоротною.
Пацієнти жіночої статі
У пацієнток, які отримували лікування іфосфамідом, повідомлялося про випадки аменореї. Крім того, у разі застосування циклофосфаміду, ще одного цитотоксичного препарату з групи оксазафосфоринів, повідомлялося про випадки олігоменореї.
Ризик тривалої аменореї, спричиненої хіміотерапією, збільшується у жінок старшого віку.
У дівчат, які отримували лікування іфосфамідом у препубертатному віці, можуть нормально розвиватися вторинні статеві ознаки зі збереженням регулярного менструального циклу.
У дівчат, які отримували лікування іфосфамідом у препубертатному віці, згодом відтворюється здатність до зачаття.
Дівчата, у яких функція яєчників після завершення лікування була збережена, мають підвищений ризик розвитку передчасної менопаузи.
Пацієнти чоловічої статі
У чоловіків, які одержували лікування іфосфамідом, може розвинутися олігоспермія або азооспермія.
Сексуальна функція і лібідо, як правило, у цих пацієнтів не порушуються.
У хлопчиків, які отримували лікування іфосфамідом у препубертатному віці, можуть нормально розвиватися вторинні статеві ознаки, але при цьому можливі олігоспермія або азооспермія.
Може спостерігатися деякий ступінь атрофії яєчок.
У деяких пацієнтів азооспермія може бути оборотною, але відновлення функції сперматогенезу можливе протягом декількох років після припинення терапії.
Легенева токсичність
У разі лікування іфосфамідом були зареєстровані випадки інтерстиціального пневмоніту та фіброзу легенів. Також повідомлялося про інші форми легеневої токсичності. Були зареєстровані випадки легеневої токсичності, яка призводила до розвитку дихальної недостатності, а також до летальних наслідків.
Вторинні злоякісні новоутворення
Як і у всіх інших випадках цитотоксичної терапії, лікування іфосфамідом характеризується ризиком виникнення вторинних пухлин і їх провісників у вигляді віддалених ускладнень.
Ризик мієлодиспластичних змін із прогресуванням деяких із них до гострих лейкозів збільшується. Інші злоякісні новоутворення, про які повідомлялося після застосування іфосфаміду або схем лікування з іфосфамідом, включають лімфому, рак щитовидної залози і саркоми.
Вторинні злоякісні новоутворення можуть розвинутися через декілька років після припинення хіміотерапії.
Про виникнення злоякісних новоутворень також повідомлялося після впливу in utero циклофосфаміду, ще одного цитотоксичного препарату з групи оксазафосфоринів.
Венооклюзивне захворювання печінки
У разі застосування хіміотерапії, яка включала іфосфамід, повідомлялося про випадки венооклюзивного захворювання печінки, також це захворювання є відомим ускладненням у разі застосування циклофосфаміду, ще одного цитотоксичного препарату з групи оксазафосфоринів.
Анафілактичні/анафілактоїдні реакції, перехресна чутливість
У зв'язку із застосуванням іфосфаміду були зареєстровані випадки анафілактичних/анафілактоїдних реакцій.
Надходили повідомлення про перехресну чутливість між цитотоксичними препаратами з групи оксазафосфоринів.
Порушення загоєння ран
Іфосфамід може впливати на нормальне загоєння ран.
Алопеція
Алопеція є дуже поширеним, дозозалежний явищем, що виникає у результаті застосування іфосфаміду.
Алопеція, індукована хіміотерапією, може прогресувати до облисіння.
Волосся може вирости знову, хоча воно може відрізнятися за текстурою чи кольором.
Нудота і блювання
Застосування іфосфаміду може спричинити нудоту і блювання.
Щодо профілактики і зменшення інтенсивності нудоти і блювання необхідно взяти до уваги сучасні рекомендації із застосування протиблювотних лікарських засобів.
Вживання алкоголю може збільшити інтенсивність спричинених хіміотерапією нудоти і блювання.
Стоматит
Застосування іфосфаміду може спричинити розвиток стоматиту (запалення слизової оболонки порожнини рота).
Щодо профілактики і зменшення проявів стоматиту необхідно взяти до уваги сучасні рекомендації.
Паравенозне введення препарату
Цитотоксична дія іфосфаміду спостерігається після його активації, яка проходить в основному в печінці. Таким чином, ризик пошкодження тканин у результаті випадкового паравенозного введення препарату низький.
У разі випадкового паравенозного введення іфосфаміду інфузію слід негайно припинити, позасудинний розчин іфосфаміду необхідно аспірувати за допомогою канюлі в місці, де це сталося; також потрібно вжити інших заходів у разі необхідності.
Застосування препарату пацієнтам з порушеннями функції нирок
У пацієнтів з порушеннями функції нирок, особливо у пацієнтів з порушенням функції нирок тяжкого ступеня, зниження ниркової екскреції може призвести до збільшення плазмових рівнів іфосфаміду та його метаболітів, а отже, до збільшення токсичності (зокрема нейротоксичності, нефротоксичності, гематотоксичності), і це необхідно враховувати при визначенні режиму дозування для таких пацієнтів.
Застосування препарату пацієнтам з порушеннями функції печінки
Порушення функції печінки, особливо тяжкого ступеня, можуть бути пов'язані зі зниженням активації іфосфаміду. Це може призвести до зміни ефективності лікування іфосфамідом. Низькі рівні альбуміну в сироватці крові та порушення функції печінки також вважаються факторами ризику розвитку токсичних ефектів з боку ЦНС. Порушення функції печінки може призвести до збільшення утворення метаболіту, що, як вважається, спричиняє або сприяє токсичному впливу препарату на ЦНС, а також сприяє розвитку нефротоксичності.
Це необхідно враховувати при виборі дози лікарського засобу та інтерпретації відповіді на застосування обраної дози.
Порушення відтоку в еферентних сечовивідних шляхах, цистит, а також інфекції та електролітний дисбаланс потрібно виключити або усунути до початку лікування.
Як і всі цитотоксичні препарати, Іфосфамід Амакса слід застосовувати з обережністю ослабленим пацієнтам або пацієнтам літнього віку, а також пацієнтам, які попередньо отримували променеву терапію.
Особлива обережність також потрібна при лікуванні пацієнтів з ослабленим імунним захистом, наприклад у разі цукрового діабету або хронічних порушень з боку печінки або нирок.
Стан пацієнтів з метастазами в головний мозок, церебральними симптомами та/або порушеннями функції нирок слід регулярно контролювати.
Застосування у період вагітності або годування груддю.
Вагітність
Було показано, що застосування іфосфаміду під час органогенезу призводить до фетотоксичного ефекту у мишей, щурів і кролів і, отже, може привести до пошкодження плода при застосуванні препарату вагітним жінкам.
Існують тільки дуже обмежені дані щодо лікування іфосфамідом під час вагітності. Випадки затримки росту плода та анемії новонароджених були зареєстровані після застосування під час вагітності режимів хіміотерапії, які включали в себе іфосфамід. Численні вроджені відхилення були зареєстровані після застосування препарату протягом першого триместру вагітності. За даними, отриманими у ході досліджень на тваринах досліджень циклофосфаміду, припускають, що підвищений ризик невдалої вагітності та вад розвитку може зберігатися після припинення застосування препарату, поки існують ооцити/фолікули, які піддавалися впливу препарату під час будь-якого з їх етапів дозрівання.
Крім того, вплив циклофосфаміду, як повідомлялося, призводив до викиднів, вад розвитку (після впливу препарату протягом першого триместру вагітності) і таких ефектів у новонароджених, як лейкопенія, панцитопенія, тяжка гіпоплазія кісткового мозку і гастроентерит.
З огляду на результати досліджень на тваринах, повідомлення про випадки у людей, а також дані про механізм дії речовини застосування іфосфаміду під час вагітності, особливо в першому триместрі протипоказано (див. розділ «Протипоказання»).
У кожному окремому випадку потрібно зважити переваги лікування та можливі ризики для плода.
Якщо іфосфамід застосовують під час вагітності або якщо жінка вагітніє під час застосування цього препарату чи після лікування цим препаратом, то пацієнтку слід проінформувати про потенційну небезпеку для плода .
Годування груддю
Іфосфамід проникає в грудне молоко і може спричинити розвиток нейтропенії, тромбоцитопенії, зниження концентрації гемоглобіну та появу діареї у дітей. Іфосфамід протипоказаний під час годування груддю.
Фертильність
Іфосфамід впливає на оогенез і сперматогенез. Це може призвести до безпліддя в обох статей. Застосування іфосфаміду може спричинити короткочасну або стійку аменорею у жінок і олігоспермію або азооспермію у хлопчиків під час препубертатного періоду.
Чоловіків до лікування іфосфамідом інформують про можливість кріоконсервації сперми.
Генотоксичність
Іфосфамід чинить генотоксичний і мутагенний вплив на чоловічі і жіночі статеві клітини. Таким чином, жінкам і чоловікам рекомендується уникати зачаття під час терапії іфосфамідом.
Чоловікам рекомендується уникати зачаття протягом 6 місяців після закінчення терапії.
Жінки і чоловіки повинні використовувати ефективні методи контрацепції протягом лікування іфосфамідом та протягом 6 місяців після закінчення терапії препаратом.
Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами.
Іфосфамід може негативно впливати на здатність керувати автотранспортом чи іншими механізмами як внаслідок енцефалопатії, так і у зв'язку з нудотою і блюванням, особливо у разі одночасного застосування з лікарськими засобами, що діють на ЦНС, чи у разі вживання алкоголю.
Спосіб застосування та дози.
Іфосфамід повинен вводити тільки досвідчений лікар-онколог.
Доза та тривалість лікування, а також інтервали між курсами лікування залежать від показань, схеми комбінованого лікування, індивідуальних потреб пацієнта з урахуванням загального стану здоров'я, функції органів і картини крові.
У разі комбінування з іншими препаратами з аналогічною токсичністю може бути необхідним зниження дози препарату або розширення інтервалів між проведенням лікування.
Якщо є відповідні показання застосування препаратів, що стимулюють гемопоез (колонієстимулювальних факторів і еритропоезстимулювальних препаратів), можливе для зменшення ризику розвитку мієлосупресивних ускладнень. Про потенційну взаємодію препарату з колонієстимулювальним фактором гранулоцитів (G-CSF) і колонієстимулювальним фактором гранулоцитів і макрофагів (GM-CSF) див. у розділі «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій».
З метою прискорення діурезу для зниження ризику розвитку уротеліальної токсичності в організм під час або відразу після введення препарату повинна надходити (внутрішньо або у вигляді інфузії) адекватна кількість рідини (див. розділ «Особливості застосування»).
Для профілактики геморагічного циститу іфосфамід необхідно застосовувати у поєднанні з препаратом месна.
Рекомендовані дози
Фракційне застосування лікарського засобу є найбільш поширеним для проведення монотерапії дорослим пацієнтам.
Фракційне введення: 1,2—2,4 г/м 2 поверхні тіла (до 60 мг/кг маси тіла) на добу протягом 5 днів поспіль у вигляді внутрішньовенної інфузії.
Вводять шляхом внутрішньовенної інфузії протягом періоду від 30 хвилин до 2 годин, залежно від об'єму введення.
Пролонгована інфузія: 5 г/м 2 поверхні тіла (= 125 мг/кг маси тіла), у вигляді високої одноразової дози зазвичай вводять шляхом 24-годинної пролонгованої інфузії.
Загальна доза на цикл не повинна перевищувати 8 г/м 2 поверхні тіла (= 200 мг/кг маси тіла). Порівняно з фракційним введенням, введення іфосфаміду у вигляді високої одноразової дози може призвести до більш тяжкої гематологічної, урологічної, нефрологічної і ЦНС-токсичності.
Готовий до застосування розчин іфосфаміду не повинен перевищувати концентрацію 4 %. При застосуванні іфосфаміду, як і у випадку з будь-яким іншим цитостатичним препаратом, необхідно проводити аналіз крові перед кожним циклом хіміотерапії і в проміжках між циклами. Залежно від результатів аналізу крові може бути необхідною корекція доз лікарського засобу.
Цикли терапії можна повторювати кожні 3—4 тижні. Інтервали між циклами залежать від відновлення картини крові, а також від усунення побічних реакцій або супутніх симптомів.
Необхідно регулярно робити аналіз крові, контролювати показники функції нирок, перевіряти стан сечовивідних шляхів, а також проводити дослідження сечі. Можливе застосування протиблювотних лікарських засобів, беручи до уваги всі можливі небажані впливи препаратів на ЦНС у разі їх застосування у поєднанні з іфосфамідом. У разі появи лихоманки та/або розвитку лейкопенії з метою профілактики слід призначити антибіотики та/або протигрибкові засоби. Потрібно приділяти особливу увагу гігієні порожнини рота.
У разі тривалого лікування іфосфамідом необхідно підтримувати достатній діурез і регулярно контролювати функцію нирок. Це стосується, зокрема, дітей. У разі появи нефропатії, якщо лікування іфосфамідом триває, можливий розвиток необоротного ушкодження нирок. Необхідно провести оцінку співвідношення ризиків і переваг лікування. Обережно слід застосовувати препарат пацієнтам з видаленою ниркою, пацієнтам з порушеннями функції нирок та пацієнтам, які попередньо отримували нефротоксичні препарати, такі як цисплатин. У таких пацієнтів частота випадків та інтенсивність проявів мієлотоксичності, нефротоксичності та церебральної токсичності можуть бути збільшені.
Через свій алкілувальний ефект іфосфамід є мутагенною та потенційно канцерогенною речовиною. Тому контакту зі шкірою та слизовими оболонками слід уникати.
Особливі рекомендації щодо дозування
Пацієнти літнього віку
Вибір дози для літніх пацієнтів вимагає обережності, зважаючи на вищу частоту порушень функції печінки, нирок, серця та інших органів, а також супутні хвороби чи інше медикаментозне лікування. Потрібно уважно спостерігати за пацієнтом щодо розвитку токсичності; також слід розглянути питання про необхідність коригування дози препарату.
Пацієнти з порушеною функцією нирок
У пацієнтів з порушеннями функції нирок, особливо у пацієнтів з порушеннями функції нирок тяжкого ступеня, зниження ниркової екскреції може призвести до збільшення плазмових рівнів іфосфаміду і його метаболітів. Це може спричинити до збільшення токсичності (зокрема нейротоксичності, гемотоксичних ефектів і нефротоксичних ефектів) і має враховуватися при визначенні режиму дозування препарату таким пацієнтам.
Іфосфамід і його метаболіти піддаються діалізу. Щодо пацієнтів, які потребують проведення діалізу, слід розглянути питання про дотримання відповідного інтервалу між застосуванням іфосфаміду та проведенням діалізу.
Пацієнти з порушеною функцією печінки
У пацієнтів з порушеннями функції печінки, особливо у пацієнтів з тяжкими порушеннями функції печінки, можливе зниження активності іфосфаміду. Це може впливати на ефективність лікування іфосфамідом. Низькі рівні сироваткового альбуміну або порушення функції печінки вважаються факторами ризику розвитку токсичних явищ з боку ЦНС. Порушення функції печінки може збільшити накопичення метаболіту, що, як припускається, призведе до розвитку токсичних явищ з боку ЦНС. Це необхідно враховувати при виборі дози препарату та інтерпретації відповіді на застосування обраної дози.
Рекомендації зі зниження дози пацієнтам із мієлосупресією
Кількість лейкоцитів/л | Кількість тромбоцитів/л | Доза |
> 4 × 10 9 /л | > 100 г/л | 100 % планової дози |
4 × 10 9 /л – 2,5 × 10 9 /л | 100 г/л – 50 г/л | 50 % планової дози |
< 2,5 × 10 9 /л | < 50 г/л | Лікування відкладають до нормалізації показників чи приймають індивідуальне рішення |
При застосуванні разом з іншими цитостатичними препаратами в складі комбінованої хіміотерапії режим дозування препарату слід адаптувати до відповідної схеми лікування. При застосуванні в поєднанні з іншими мієлотоксичними препаратами режим дозування потрібно адаптувати за необхідності.
Примітка. Враховуючи уротоксичний ефект іфосфаміду, препарат завжди слід поєднувати з препаратом месна. Месна не впливає на інші види токсичності та терапевтичні ефекти іфосфаміду. Якщо цистит, який супроводжується мікрогематурією або макрогематурією, спостерігається під час лікування іфосфамідом, лікування необхідно призупинити, поки не буде досягнуто нормалізації стану пацієнта.
Приготування розчину для інфузій
Під час роботи з лікарським засобом Іфосфамід Амакса слід дотримуватись заходів безпеки щодо поводження з цитостатичними речовинами.
Можуть спостерігатися шкірні реакції, пов'язані з випадковим впливом іфосфаміду. Щоб звести до мінімуму ризик впливу препарату через шкіру, при роботі з флаконами і розчинами, що містять іфосфамід, завжди використовуйте водонепроникні рукавички. Якщо відбувся контакт розчину іфосфаміду зі шкірою або слизовими оболонками, негайно промийте шкіру водою з милом, а слизові оболонки промийте великою кількістю води.
Перед застосуванням препарати, призначені для парентерального введення, потрібно перевіряти візуально на присутність твердих частинок і знебарвлення.
Для проведення внутрішньовенної інфузії готовий розчин рекомендується розчинити у 5 % розчині глюкози aбо 0,9 % розчині NaCl чи розчині Рінгера. Наприклад: об'єм розчину слід довести до 250 мл для інфузії, тривалість якої 30—60 хвилин і до 500 мл для інфузії, тривалість якої 1—2 години. Для пролонгованої 24-годинної інфузії високої дози іфосфаміду загальну дозу (5 г/м 2 ) рекомендується розводити у 3літрах 5 % розчину глюкози або 0,9 % розчину NaCl.
Необхідно уважно стежити за тим, щоб концентрація готового до використання розчину іфосфаміду не перевищувала 4 %.
Особлива примітка. Через свій алкілувальний ефект іфосфамід є мутагенною та потенційно канцерогенною речовиною. Тому слід уникати контакту зі шкірою та слизовими оболонками.
Діти.
Згідно з загальноприйнятими схемами лікування, дітям та підліткам можна застосовувати ті ж самі дози, що рекомендовані для дорослих. Під час лікуванні іфосфамідом, особливо у разі тривалого лікування, необхідно підтримувати достатній діурез і регулярно контролювати функцію нирок. Діти віком до 5 років можуть бути більш чутливими до токсичності, обумовленої іфосфамідом, ніж діти старшого віку або дорослі. Повідомлялося про випадки серйозної нефротоксичності, що призводить до розвитку синдрому Фанконі. Про прогресивні канальцеві ушкодження, що спричиняють потенційно виснажливу гіпофосфатемію та рахіт, повідомлялося рідко, але їх слід брати до уваги.
Дані, отримані з рандомізованих контрольованих клінічних досліджень, містять обмежену інформацію щодо застосування дітям.
Передозування .
Специфічний антидот іфосфаміду невідомий, тому щоразу при його застосуванні слід дотримуватись особливої обережності. Таким чином, при лікуванні будь-якого передозування з метою суїциду чи випадкового передозування або інтоксикації показаний швидкий гемодіаліз.
Серйозні наслідки передозування включають прояви дозозалежної токсичності, такі як токсичний вплив на ЦНС, нефротоксичність, мієлосупресія і запалення слизової оболонки (див. розділ «Особливості застосування»). Тяжкість і тривалість мієлосупресії залежать від ступеня передозування.
Пацієнти, які отримали надлишкову дозу лікарського засобу, повинні знаходитися під ретельним наглядом щодо розвитку ознак токсичності. У разі тяжкої нейтропенії слід провести профілактику інфекцій за допомогою антибіотиків. У разі тромбоцитопенії слід забезпечити заміну тромбоцитів відповідно до потреби. Для запобігання або обмеження уротоксичних станів необхідна уропротекція за допомогою месни. У разі енцефалопатії, індукованої іфосфамідом можна розглянути застосування метиленового синього.
Примітка. Жодного ризику пошкодження тканин у результаті випадкового паравенозного введення препарату немає, оскільки цитотоксичний ефект іфосфаміду відбувається тільки після його активації в печінці.
Побічні реакції.
Побічні реакції і частота, що наводяться нижче, базуються на даних, отриманих з публікацій, які описують клінічний досвід фракційного застосування іфосфаміду як монотерапії у загальній дозі від 4 до 12 г/м 2 на курс.
Частота побічних реакцій оцінювалася таким чином: дуже часто (≥ 1/10); часто (≥ 1/100 до < 1/10); нечасто (≥ 1/1000 до < 1/100); рідко (≥ 1/10 000 до < 1/1000); дуже рідко (< 1/10 000); частота невідома (не можна оцінити з наявних даних).
Інфекції та інвазії: часто — інфекції*; нечасто — пневмонія; частота невідома — сепсис (септичний шок)**.
Новоутворення, доброякісні та злоякісні (включаючи кісти і поліпи ): нечасто — вторинні пухлини, рак сечовивідних шляхів, мієлодиспластичний синдром, гостра лейкемія***, гострий лімфоцитарний лейкоз**; частота невідома — лімфома (неходжкінська лімфома), саркома**, нирковоклітинна карцинома, рак щитовидної залози, прогресування наявного злоякісного захворювання*.
Розлади крові і лімфатичної системи: дуже часто — мієлосупресія****, лейкопенія 1 , нейтропенія, тромбоцитопенія 2 , анемія 3 ; частота невідома — гематотоксичність**, агранулоцитоз, фебрильна нейтропенія, гемолітичний уремічний синдром, дисеміноване внутрішньосудинне згортання крові, гемолітична анемія, анемія новонароджених, метгемоглобінемія.
Розлади імунної системи: рідко — реакції гіперчутливості; дуже рідко — анафілактичний шок; частота невідома — ангіоневротичний набряк**, анафілактична реакція, імуносупресія, кропив'янка.
Ендокринні розлади: рідко — синдром недостатньої секреції антидіуретичного гормону .
Розлади метаболізму та харчування: часто – метаболічний ацидоз, анорексія; рідко — гіпонатріємія, затримка води; дуже рідко — гіпокаліємія; частота невідома — синдром лізису пухлини, гіпокальціємія, гіпофосфатемія, гіперглікемія, полідипсія.
Психічні розлади: нечасто — галюцинації, депресивний психоз, дезорієнтація, збудження, сплутаність свідомості; частота невідома — панічна атака, кататонія, манія, параноя, делірій, брадифренія, мутизм, зміни психічного стану, ехолалія, логорея, персеверація, амнезія .
Розлади з боку нервової системи: дуже часто — токсичні прояви з боку ЦНС, енцефалопатія, в'ялість; нечасто — сонливість, розлади пам'яті, запаморочення, периферична нейропатія; рідко — мозочковий синдром, судоми**; дуже рідко – кома, полінейропатія; частота невідома — нейротоксичність 3,4 (дизартрія, епілептоїдний статус, синдром оборотної задньої лейкоенцефалопатії, лейкоенцефалопатія, екстрапірамідальні порушення моторної системи, астериксис, апраксія, дизестезія, гіпестезія, парестезія, невралгія, порушення ходи, нетримання анального сфінктера).
Розлади з боку органів зору: рідко — порушення зору; частота невідома — неясність зору, кон'юнктивіт, подразнення ока.
Розлади з боку органів слуху та лабіринту: частота невідома — глухота, зниження слуху, вертиго, шум у вухах.
Серцеві розлади: нечасто — кардіотоксичність 6 (шлуночкова аритмія, шлуночкова екстрасистолія, надшлуночкова аритмія, надшлуночкова екстрасистолія, серцева недостатність**); частота невідома — аритмія (шлуночкова фібриляція**, шлуночкова тахікардія**, надшлуночкова фібриляція, тріпотіння передсердь, передчасне скорочення передсердь), брадикардія, зупинка серця**, інфаркт міокарда, кардіогенний шок**, блокада лівої ніжки пучка Гіса, блокада правої ніжки пучка Гіса, перикардіальний випіт, крововилив у міокард, стенокардія, лівошлуночкова недостатність, кардіоміопатія**, застійна кардіоміопатія, міокардит**, перикардит, міокардіальна депресія, серцебиття, зниження фракції викиду**, зміни на електрокардіограмі (сегмент ST, сегмент Т, QRS-комплекс).
Судинні розлади: нечасто — гіпотензія 7 , ризик кровотечі; дуже рідко — флебіт 10 ; частота невідома — емболія легеневої артерії, тромбоз глибоких вен, синдром протікання капілярів, васкуліт, артеріальна гіпертензія, гіпотензія, припливи.
Порушення з боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння : дуже рідко — інтерстиціальний пневмоніт, інтерстиціальний пульмонарний фіброз** (як маніфестний пульмонарний фіброз), набряк легень**; частота невідома — зупинка дихання**, гострий респіраторний синдром**, легенева гіпертензія**, алергічний альвеоліт, пневмоніт**, плевральний випіт, бронхоспазм, диспное, гіпоксія, кашель, дихальна недостатність.
Шлунково-кишкові розлади: дуже часто — нудота, блювання; нечасто — діарея, стоматит, запор; дуже рідко — панкреатит; частота невідома — тифліт, коліт, ентероколіт, кишкова непрохідність, крововилив у шлунково-кишковий тракт, виразкування слизових оболонок, біль у животі, гіперсекреція слини.
Гепатобіліарні розлади: нечасто — розлади функції печінки, гепатотоксичність 8 ; частота невідома — печінкова недостатність**, блискавичний гепатит**, вазооклюзивне захворювання печінки, тромбоз портальної вени, цитолітичний гепатит, холестаз.
Зміни з боку шкіри і підшкірних тканин: дуже часто — алопеція; рідко — папульозні висипи, дерматит; частота невідома — токсичний епідермальний некроліз, синдром Стівенса — Джонсона, синдром долонно-підошовної еритродизестезії, дерматит у ділянці опромінення, некроз шкіри, набряк обличчя, петехії, висипи, макулярні висипання, свербіж, еритема, гіперпігментація шкіри, гіпергідроз, розлади з боку нігтів.
Порушення з боку опорно-рухової системи та сполучної тканини : дуже рідко — рахіт, остеомаляція; частота невідома — рабдоміоліз, затримка росту, міалгія, артралгія, біль у кінцівках, спазми м'язів.
Розлади з боку нирок і сечовидільної системи : дуже часто — гематурія, мікрогематурія, макрогематурія, геморагічний цистит, ниркова дисфункція 10 , порушення структури нирок; часто — нефропатія, канальцева дисфункція; нечасто – нетримання сечі; рідко — гломерулярна дисфункція, канальцевий ацидоз, протеїнурія; дуже рідко — синдром Фанконі; частота невідома — гостра ниркова недостатність**, хронічна ниркова недостатність**, тубулоінтерстиціальний нефрит, нефрогенний нецукровий діабет, фосфатурія, аміноацидурія, поліурія, енурез, відчуття неповного випорожнення сечового міхура.
Вагітність, післяпологовий період і перинатальний стан: часто — порушення сперматогенезу; нечасто — недостатність функції яєчників, аменорея, зниження рівня естрогену у крові; рідко — азооспермія, олігоспермія; частота невідома — безпліддя, передчасна менопауза, порушення функції яєчників, збільшення рівня гонадотропіну у крові.
Розлади з боку репродуктивної системи та молочних залоз: рідко — гіпераміноацидурія; частота невідома — затримка росту плода.
Вроджені, сімейні та генетичні розлади: дуже рідко — підвищена реакція на опромінення.
Загальні розлади і місцеві реакції: дуже часто — гарячка; часто — нейтропенічна лихоманка 12 , слабкість; нечасто — втомлюваність; частота невідома — нездужання, мультиорганна недостатність**, погіршення загального стану, реакції у місці введення*****, біль у грудях, набряк, запалення слизових оболонок, біль, підвищення температури тіла, озноб.
* Включаючи реактивацію латентних інфекцій, у тому числі вірусного гепатиту, пневмоцистної пневмонії (Pneumocystis jiroveci) , оперізувального герпесу (Herpes zoster) , стронгілоїдозу (Strongyloides) , прогресуючу мультифокальну лейкоенцефалопатію, а також інші вірусні та грибкові інфекції.
** У тому числі з летальним наслідком.
*** Включаючи гострий мієлоїдний лейкоз, гострий промієлоцитарний лейкоз, гострий лімфоцитарний лейкоз.
**** Мієлосупресія проявляється у вигляді недостатності кісткового мозку.
***** У тому числі набряк, інфекції, біль, еритема, хвороблива чутливість, свербіж.
1 Терміни щодо побічних реакцій, які були зареєстровані стосовно лейкопенії: нейтропенія, гранулоцитопенія, лімфопенія і панцитопенія. Щодо нейтропенічної лихоманки див. нижче.
2 Тромбоцитопенія також може ускладнюватися кровотечею. Повідомлялося про випадки кровотечі з летальним наслідком.
3 Включає випадки, зареєстровані як анемія і зниження рівнів гемоглобіну/гематокриту.
4 Повідомлялося про випадки енцефалопатії з комою і летальним наслідком.
5 Токсичний вплив на центральну нервову систему проявлявся такими симптомами: аномальна поведінка, афективна лабільність, агресія, збудження, тривожність, афазія, астенія, атаксія, мозочковий синдром, недостатність церебральної функції, когнітивний розлад, кома, сплутаність свідомості, дисфункція черепних нервів, депресивний стан свідомості, депресія, дезорієнтація, запаморочення, відхилення показників електроенцефалограми від норми, енцефалопатія, емоційна тупість, галюцинації, головний біль, порушення уяви, млявість, погіршення пам'яті, зміна настрою, моторна дисфункція, м'язові спазми, міоклонус, прогресуюча втрата рефлексів стовбурової частини мозку, психотична реакція, занепокоєння, сонливість, тремор, нетримання сечі.
6 Повідомлялося про випадки кардіотоксичності, яка проявлялася у вигляді застійної серцевої недостатності, тахікардії, набряку легенів. Повідомлялося про летальні випадки.
7 Повідомлялося про випадки гіпотензії, яка призводила до шоку і летального наслідку.
8 Повідомлялося про випадки гепатотоксичності, яка проявлялася у вигляді зростання активності печінкових ферментів, а саме сироваткової аланінамінотрансферази, сироваткової аспартатамінотрансферази, лужної фосфатази, гамма-глутамілтрансферази і лактатдегідрогенази, збільшення рівнів білірубіну, жовтяниці, гепаторенального синдрому.
9 Частота випадків геморагічного циститу оцінюється на основі частоти випадків гематурії. У зазначені симптоми геморагічного циститу були включені дизурія і полакіурія.
10 Порушення функції нирок проявлялися у вигляді ниркової недостатності (включаючи гостру ниркову недостатність, необоротну ниркову недостатність; були зареєстровані летальні випадки), підвищення рівня креатиніну в сироватці крові, збільшення рівня азоту сечовини крові, зниження кліренсу креатиніну, метаболічного ацидозу, анурії, олігурії, глюкозурії, гіпонатріємії, уремії, підвищення кліренсу креатиніну. Структурні порушення нирок проявлялися у вигляді гострого тубулярного некрозу, пошкодження паренхіми нирок, ензимурії, циліндрурії, протеїнурії.
11 Включає випадки, зареєстровані як флебіт і запалення венозних стінок.
12 Частота нейтропенічної лихоманки включає випадки, зареєстровані як гранулоцитопенічна лихоманка.
Термін придатності.
18 місяців.
Після відкриття флакона утилізуйте будь-які невикористані залишки.
Термін придатності після розведення
Іфосфамід Амакса, розчин для інфузій, приготовлений для використання з 0,9 % розчином натрію хлориду або 5 % розчином глюкози, хімічно та фізично стабільний протягом 4 днів при зберіганні в холодильнику (2–8 °C) і при кімнатній температурі.
З мікробіологічної точки зору готовий до використання лікарський засіб необхідно використати негайно. Якщо готовий до використання лікарський засіб не був використаний негайно, відповідальність за тривалість та умови його зберігання несе користувач (окрім випадків, коли розведення проводилось у контрольованих та валідованих асептичних умовах).
Умови зберігання.
Зберігати в холодильнику (2–8 °C) у недоступному для дітей місці.
Упаковка.
По 25 мл або 50 мл у флаконі; по 1 флакону у картонній коробці.
Категорія відпуску.
За рецептом.
Виробник.
Стадафарм ГмбХ / Stadapharm GmbH.
Місцезнаходження виробника та адреса місця провадження його діяльності.
Феодор-Лінен-Штрассе 35, 30625 Ганновер, Німеччина / Feodor-Lynen-Strasse 35, 30625 Hannover, Germany.
Заявник.
Амакса ЛТД / Amaxa LTD.
Місцезнаходження заявника.
31 Джон Ісліп Стріт, Лондон SW1P 4FE, Велика Британія.
31 John Islip Street, London SW1P 4FE, United Kingdom
Список отзывов пуст
Добавить отзыв
Казахстан, Грузия, Турция, Польша, Европа