ЭПИРУБИЦИН-ВИСТА раствор для инъекций 100 мг фл. 50 мл №1

Для медицинского использования лекарственного средства

Эпирубицин-Vista

(Эпирубицин-Vista)

Место хранения:

Активный ингредиент: эпирубицин;

1 мл раствора содержит 2 мг гидрохлорида эпирубицина;

Вспомогательные вещества: хлорид натрия, соляная кислота 0,1 м, вода для инъекций.

Лекарственная форма. Инъекционный раствор.

Основные физико-химические свойства: чистый красный цвет раствора.

Фармакотерапевтическая группа.

Противоопухолевые средства. Антрациклины и родственные соединения. ATH L01D код B03.

Фармакологические свойства.

Фармакодинамика.

Эпирубицин является цитотоксическим препаратом антрациклина. Механизм действия эпирубицина связан с связыванием ДНК. Исследование клеточных культур показало, что эпирубицин быстро проникает в клетки, локализовал в ядре и ингибирует синтез нуклеиновых кислот и митоза. Эпирубицин активно относится к широкому спектру экспериментальных опухолей, в частности лейкемиас L180 и P388, SA180 SARCO (твердые и аспитаные формы), меланомы B16, карцинома молочной железы, карцинома легких, толщиной карцинома 38. Доказанная активность эпирубицина по отношению к человеку Опухоли, трансплантированные без свободных голых мышей (меланома, груди карцинома, легкие, железы простаты и яичниками).

Фармакокинетика.

После внутривенного введения препарата в дозах 60-150 мг / м ² процесс уменьшения концентрации эпирубицина в плазме пациентов с нормальной функцией печени и почек имеет трехфазный экспоненциальный характер. Первый этап очень короткий, а период полураспада на терминальной фазе составляет около 40 часов. Эти дозы находятся в диапазоне фармакокинетической линейности как с точки зрения показателей плазменного зазора и метаболизма. При введении дозы дозы 60-120 мг / м ² существует широкая линейная фармакокинетика, верхний предел линейной секции - доза 150 мг / м ² поверхности тела. Основные идентифицируемые метаболиты эпирубицина являются эпирубицинол (13-ох эпирубицин) и глюкурониды эпирубицина и эпирубицинол.

После внутримышечного введения у пациентов с урчино in situ мочевым пузырем уровни эпирубицина в плазме крови обычно низко (<10 нг / мл), то есть значительная системная резорбция не происходит. У пациентов с повреждением слизистой оболочки мочевого пузыря (например, благодаря развитию опухолей, цистита или хирургического вмешательства) степень резорбции эпирубицина может быть выше.

4'-O-Gluucuronization отличает эпирубицин из доксорубицина и объясняет его быстрее снятия и менее токсичности. Концентрация главной метаболиты производной метаболита из 13-о (эпирубицинол), в плазме крови ниже, чем эпирубицин, и уменьшается примерно примерно пропорционально концентрации родительского соединения.

Эпирубицин получен в основном печенью. Высокие индикаторы плазменного зазора (0,9 л / мин) показывают, что медленное вывод препарата обусловлен широким распределением в тканях. В общей сложности 48 часов примерно 9-10% дозы выводится из организма.

С желчью в течение 72 часов примерно 40% дозы выводится, это основной способ удаления препарата. Эпирубицин не проникает в барьер в крови мозга.

Клинические характеристики.

Индикация.

В истрановому применению:

Противопоказание.

Введение для внутриугольника:

Специальные меры безопасности.

Внутривенное введение

Epirubicin-Vista рекомендуется вводить с использованием потока с непрерывным потоком физиологического раствора.

Инострационный вход

Перед установкой эпирубицина-Vista необходимо разбавить стерильную воду для инъекций или стерильного физиологического физиологического раствора 0,9%.

Решение для инъекции / перфузии не содержит консервантов, поэтому любая неиспользуемая часть флакона должна быть немедленно утилизирована.

Рекомендации по безопасному использованию и хранению.

1. Подготовить решение только квалифицированного медицинского персонала в асептических условиях в специально обозначенной комнате.

2. Сотрудники, работающие с подготовкой EPIRUBICICIN-VISTA, должны использовать высококачественную защитную одежду (одноразовые перчатки, очки, халаты и маски).

3. Все меры должны быть приняты для предотвращения удаления растворов эпирубицина в глаза. Если это произошло, глаза должны быть немедленно промыты большим количеством воды и / или 0,9% раствора хлорида натрия и обратиться к врачу.

4. При вводе растворов эпирубицина на коже пораженная площадь промывается водой или раствором бикарбоната натрия с мылом. Тем не менее, вы не должны тереть кожу кистью. После удаления перчаток вы всегда должны мыть руки.

5. При распылении или разливании раствора эпирубицина загрязненное место следует обрабатывать разбавленным раствором гипохлорида натрия (с концентрацией активного хлора 1%), предпочтительно из-за съемок, затем промыть водой. Все материалы, используемые для очистки, должны быть утилизированы, как описано ниже.

6. Беременный медицинский персонал не может работать с цитотоксическими препаратами.

7. Неиспользованные остатки препарата, а также все инструменты и материалы (шприцы, иглы и т. Д.), используемые при растворении и / или восстановлении растворов цитотоксических препаратов, должны быть утилизированы в соответствии с местными требованиями.

Взаимодействие с другими лекарствами и другими типами взаимодействия.

Эпирубицин предпочтительно используется в сочетании с другими цитотоксическими препаратами. Явления аддитивной токсичности могут, в частности, возникают из костного мозга / крови и желудочно-кишечного тракта. Риск развития кардиотоксических поражений выше у пациентов, получающих сопутствующую терапию с потенциально кардиотоксическими препаратами (такими как 5-фторурацил, циклофосфамид, цисплатин, таксин) или лучевой терапии (сопутствующий или анамнез) на районе средостен. При комбинированном использовании эпирубицина и других активных препаратов сердца (например, блокировщики каналов кальция) во время терапии должны регулярно контролировать функцию сердца.

Эпирубицин метаболизируется преимущественно в печени, поэтому сопутствующая терапия с лекарственными средствами, влияющими на функцию печени, может изменить метаболизм, фармакокинетику эпирубицина, а также его эффективность и / или токсичность.

Антрациклины, в частности, эпирубицин, можно вводить в сочетании с другими кардиотоксическими препаратами только под тщательным мониторингом функции сердца. Пациенты, получающие антрациклины после прекращения лечения другими кардиотоксическими препаратами, особенно с длительным периодом полураспада (в частности, трастузумаб), также могут иметь повышенный риск кардиотоксичности. Срок годности трастузумаба составляет примерно 28,5 дней, и он может циркулировать в крови до 24 недель. Поэтому, если это возможно, следует избегать антрациклинной терапии в течение 24 недель после окончания лечения трастузумабом. Если антрациклины ранее предписаны этот термин, необходимо тщательно контролировать функцию сердца.

Следует избегать вакцинации живых вакцин пациентов, получающих эпирубицин. Допускается использование инактивированных вакцин, но ответ на такую ​​вакцинацию может быть слабым.

Декверапамил может изменить фармакокинетику эпирубицина и, возможно, повысить ингибирование функции костного мозга.

В одном исследовании наблюдалось увеличение концентрации метаболитов эпирубицина в плазме крови при введении доцетаксела сразу после эпирубицина.

С комбинированным использованием с интерфероном-α2b, период полураспада к терминальной фазе и полной очистки эпирубицина могут быть уменьшены.

Паклитаксел может увеличить концентрацию плазмы неизменного эпирубицина и ее метаболитов (например, эпирубицинол). Однако эпирубицинол не является ни токсичным, ни активным. Одновременная цель паклитаксела или доцетаксела не влияет на фармакокинетику эпирубицина, если эпирубицин вводится до налогов. В одном исследовании было показано, что эпирубицин уменьшает оформление паклитаксела.

Эта комбинация препаратов может быть использована в зависимости от интервала между введением доз. Инфузия эпирубицина и паклитаксела рекомендуется проводить как минимум с интервалом на 24 часа.

Хинин может ускорить исходное распределение эпирубицина из крови в ткани, а также влиять на распределение эпирубицина в эритроцитах.

При введении с эпирубицином в дозе 100 мг / м ² , каждые через 3 недели после терапии с цимстидин в дозе 400 мг 2 раза в день, повышение уровня AUC на 50% и увеличение уровня AUC EPIRUBICINOL и 41% (индикатор R последних ˂0,05) было отмечено. Поскольку не было никаких изменений AUC 7-дезоксицинобицинола Aglycone и уменьшением кровотока печени, указанное явление не объясняется уменьшением активности ферментов цитохромой системы P450. Во время лечения эпирубицин должен прекратить использование циметина.

При введении эпирубицина необходимо учитывать возможность тяжелой обработки крови после предварительной (или сопутствующей) терапии путем препаратов, которые подавляют функцию костного мозга (цитостатики, сульфонамид, хлорамфеникол, дифенилгидантоин, производные амидопирина, антиретровирусные агенты).

Особенности приложения.

Лечение эпирубицин-Vista следует проводить под контролем квалифицированного врача, испытываемого с целью цитотоксической терапии. ДОЛЖНО доступно диагностическое оборудование и условия для лечения возможных осложнений.

Перед началом лечения эпирубицином пациенты должны оправиться от проявлений острых токсичных явлений (таких как стоматит, слизистой оболочки, нейтропения, тромбоцитопения и генерализованные инфекционные заболевания) в результате предварительной химиотерапии.

Поскольку высокие дозы эпирубицина (например, ≥90 мг / м ² каждые 3-4 недели) вызывают в целом одинаковые побочные эффекты, а также стандартные дозы (<90 мг / м ² каждые 3-4 недели) могут быть ухудшающимся стоматором / мукозитом Статус или нейтропения. Тяжелая дозированная терапия с эпирубицином нужно особое внимание благодаря риску клинических осложнений в результате глубокой миелосупрессии.

Функция сердца

Лечение антрациклинов связано с риском кардиотоксичности, которые могут проявляться в форме раннего (острых) и поздних (отсроченных) проявлений.

Ранние (острые) проявления: ранние проявления кардиотоксичности связаны с введением эпирубицина, в основном проявляется в форме синусовой тахикардии и / или аномалий электрокардиограммы (ЭКГ), таких как неспецифические изменения волн ST-T. Также сообщили о случаях тахирхимий, в том числе преждевременного желудочковых сокращений, желудочковая тахикардия, брадикардия, а также атриовентрикулярная блокада и блокада пучка ГИС. Эти явления обычно не являются гаммами дальнейшего развития отсроченной кардиотоксичности, редко имеют клиническое значение и, как правило, не являются причиной отмены терапии с эпирубицином.

Поздние (отсроченные) проявления: отложенная кардиотоксичность обычно развивается в конце курса терапии или через 2-3 месяца после прекращения лечения, но получила отчеты о появлении нежелательных явлений и в более поздний период (через несколько месяцев или лет после завершение терапии). Задержка кардиомиопатии проявляется снижением левой желудочковой фракции (FVLSH) и / или симптомов застойной сердечной недостаточности (PSN), таких как одышка, отек легких, опускание, опускание, кардиомегалия и гепатомегалия, олигурия, асцит, плеврия и ритм галопом. Угрожает PSN, является наиболее тяжелой формой кардиомиопатии, связанной с антрациклином, которая отражает досолитируемую совокупную токсичность препарата. Сердечная недостаточность, которая не подвержена конкретному медицинскому лечению, может развиваться через несколько недель после прекращения терапии эпирубицина.

При определении максимально допустимой совокупной дозы эпирубицина необходимо учитывать сопутствующую терапию с другими потенциально кардиотоксическими препаратами. Совокупная доза более 900-1000 мг / м ² должна быть предписана с высокой осторожностью при лечении как обычных, так и высоких доз, поскольку превышение этого уровня резко увеличивает риск развития необратимой застойной сердечной недостаточности.

Перед началом и после окончания каждого курса терапии рекомендуется проводить исследования ЭКГ. Такие ECG изменяются как уплощение или инверсия зубов T, депрессия сегмента ST или аритмий (обычно переходных и обратимых), не является причиной прекращения терапии препаратом.

Перед началом лечения эпирубицином следует рассмотреть и отслеживать свое состояние на протяжении всей лечения, чтобы минимизировать риск серьезного повреждения сердца.

Кардиомиопатия, вызванная антрациклинами, связана с устойчивым снижением амплитуды комплекса QRS, удлинение с выходом нормы систолического интервала (увеличение соотношения периодов предварительного дренажа и высылки левого желудочка PEP / LVET) и снижение фракции выпуска. Очень важно регулярно контролировать (желательно не инвазивные методы) сердечную функцию пациентов, получающих эпирубицин. Изменения ЭКГ могут быть показаны в случае кардиомиопатии, вызванного антрациклинами, но исследование ЭКГ не является довольно чувствительным и конкретным способом отслеживания кардиотоксических поражений, вызванных антрациклинами.

Чтобы уменьшить риск серьезных сердечных расстройств в процессе лечения, рекомендуется регулярно контролировать фракцию выбросов левого желудочка (FVLSH) и немедленно отменить эпирубицин, когда происходит первые признаки сердечных расстройств. Оптимальный способ мониторинга функции сердца - периодическое измерение FVL со стороны многоканальной радионуклидной ангиографии (Muga) или эхокардиографии (эхокард). Первый экзамен рекомендуется использовать методы ЭКГ и Muga или EchoCard, особенно у пациентов с повышенным риском кардиотоксических поражений. В будущем повторная проводимость FVL с MUGA или ECHOCG должна проводиться, в частности при нанесении высоких доз и приближения к пограничной совокупной дозе антрациклинов. Тот же метод для определения FVLH по всему периоду наблюдения следует использовать. Особенно важно тщательно контролировать функцию сердца у пациентов с риском кардиотоксичности, в частности, ранее полученные антрациклины или антракусу.

Учитывая риск кардиомиопатии, кумулятивная доза эпирубицина 900 мг / м ² может быть превышена только с большой осторожностью.

Факторы риска кардиотоксичности включают присутствие активных или скрытых сердечно-сосудистых заболеваний, предварительную или сопутствующую лучевую терапию перикардиальной зоны или средостения, предварительное лечение с другими антрациклинами или апартаментами, сопровождающими использование других препаратов, которые могут подавлять сокращения сердца или кардиотоксические препараты (например, , трастузумаб).

Особенно тщательно тщательно отслеживают функцию сердца у пациентов, получавших высокие кумулятивные дозы препарата и те, которые имеют риск кардиотоксических поражений. Однако кардиотоксичность благодаря использованию эпирубицина может развиваться как при введении более низких совокупных доз (<900 мг / м ² ), независимо от того, присутствуют ли факторы риска сердца у пациента. Существует вероятность аддитивной токсичности эпирубицина и других антрациклинов или антраценатов. В случае сердечной недостаточности, эпирубицинское лечение должно быть прекращено.

Репродуктивная система

Поскольку эпирубицин может быть генотоксическим эффектом, мужчины должны использовать эффективные методы контрацепции. Учитывая возможность развития бесплодия в результате лечения эпирубицином, мужчины, которые хотят стать родителями в будущем, рекомендуется прибегать к криоконсервации спермы до начала терапии.

Жінкам не можна вагітніти у період лікування епірубіцином. І чоловікам, і жінкам необхідно користуватися ефективними засобами контрацепції. Пацієнтам, що бажають мати дітей після завершення терапії, рекомендується отримати генетичну консультацію.

Небажані явища в місці введення препарату

Введення препарату в вени невеликого діаметра або повторне введення в одну і ту ж саму вену може спричинити склероз вени. Виконання рекомендацій щодо застосування препарату дасть змогу мінімізувати ризик появи флебіту/тромбофлебіту в місці ін'єкції.

Екстравазація

Екстравазація епірубіцину під час внутрішньовенної ін'єкції може спричинити місцевий біль, серйозні ураження тканин (утворення пухирів, тяжке запалення підшкірної клітковини) та некроз. У разі появи ознак екстравазації під час внутрішньовенного введення епірубіцину ін'єкцію слід негайно припинити. Біль у місці введення можна зменшити шляхом охолодження шкіри та утримуванні холоду протягом 24 годин. Стан хворого слід контролювати і надалі, оскільки некроз тканин може розвиватися через декілька тижнів після випадку екстравазації. У разі необхідності слід отримати консультацію пластичного хірурга з приводу можливого висічення ураженої ділянки.

Гематологічна токсичність

Як і при застосуванні інших цитотоксичних препаратів, лікування епірубіцином може спричиняти мієлосупресію. Перед початком і в ході кожного курсу терапії необхідно визначати кількість еритроцитів, лейкоцитів, нейтрофілів і тромбоцитів. Дозозалежна оборотна лейкопенія та/або гранулоцитопенія (нейтропенія) є головними проявами гематологічної токсичності та найпоширенішими явищами дозолімітуючої токсичності епірубіцину.

Лейкопенія та нейтропенія при лікуванні епірубіцином зазвичай більш виражені при застосуванні високих доз препарату і досягають найнижчого рівня через 10-14 днів після ін'єкції. В більшості випадків ці явища є транзиторними, показники лейкоцитів/нейтрофілів зазвичай нормалізуються до 21 дня. Також можлива тромбоцитопенія (<100000 тромбоцитів/мм ³ ) та анемія. Клінічні наслідки тяжкої мієлосупресії включають лихоманку, інфекцію, сепсис/септицемію, септичний шок, крововиливи, гіпоксію тканин та смерть.

Вторинний лейкоз

У пацієнтів, що отримували терапію антрациклінами, в тому числі епірубіцином, зареєстровані випадки розвитку вторинного лейкозу з передлейкозною фазою або без неї. Вторинний лейкоз спостерігається частіше, коли такі препарати призначають у поєднанні з ДНК-пошкоджуючими протипухлинними препаратами, променевою терапією, у разі попереднього інтенсивного лікування цитотоксичними препаратами або високими дозами антрациклінів. Такі лейкози можуть мати латентний період від 1 до 3 років.

Синдром лізису пухлини

При лікуванні цитотоксичними препаратами, зокрема епірубіцином, може розвинутися гіперурикемія внаслідок значного катаболізму пуринів, що супроводжується швидким лізисом клітин пухлини (синдром лізису пухлини). Тому після початку лікування необхідно контролювати рівень сечової кислоти, калію, фосфату кальцію та креатиніну в крові. Для запобігання розвитку гіперурикемії та мінімізації можливих ускладнень синдрому лізису пухлини рекомендується проведення гідратації, алкалізація сечі та профілактичне застосування алопуринолу.

Імуносупресивний ефект/підвищення сприйнятливості до інфекційних захворювань

Введення живих або живих атенуйованих вакцин пацієнтам зі зниженим імунітетом внаслідок хіміотерапії, зокрема епірубіцином, може спричинити розвиток тяжких або летальних інфекцій.

Порушення з боку шлунково-кишкового тракту

Епірубіцин може викликати блювання. Вже на початку застосування препарату може розвинутись мукозит або стоматит, які в деяких випадках за кілька днів можуть прогресувати до утворення виразок слизової оболонки. У більшості пацієнтів ці побічні явища зникають до третього тижня терапії.

Функція печінки

Епірубіцин виводиться переважно печінкою. До початку і за можливості в процесі терапії епірубіцином рекомендується проводити функціональні печінкові тести (визначати рівні АЛТ, АСТ, лужної фосфатази і сироваткового загального білірубіну). У пацієнтів зі зниженою функцією печінки можливе сповільнення кліренсу препарату та зростання його загальної токсичності. Таким пацієнтам рекомендується зменшити дозу епірубіцину. Пацієнтам з серйозними ураженнями печінки не слід призначати епірубіцин.

Функція нирок

До початку та в процесі лікування необхідно регулярно визначати рівень сироваткового креатиніну. Хворим зі збільшеним рівнем сироваткового креатиніну (>5 мг/дл) рекомендується знижувати дозу препарату.

Інше

При лікуванні цитотоксичними препаратами, зокрема епірубіцином, повідомляли про випадки тромбофлебіту та тромбоемболічного синдрому, в тому числі емболії судин легень (в деяких випадках летальної).

Епірубіцин може забарвлювати сечу в червоний колір протягом 1-2 днів після введення.

Додаткові застереження та заходи безпеки при інших способах введення препарату

Внутрішньоміхуровий шлях введення

Внутрішньоміхурове введення епірубіцину може спричинити появу симптомів хімічного циститу (таких як дизурія, поліурія, ноктурія, утруднення сечовипускання, гематурія, дискомфорт у ділянці сечового міхура, некроз стінки сечового міхура), а також спазм сечового міхура. Особливу увагу слід звертати на проблеми катетеризації (наприклад, у разі обструкції уретри при масивних інтравезикальних пухлинах).

Внутрішньоартеріальний шлях введення

Внутрішньоартеріальне введення епірубіцину (транскатетерна артеріальна емболізація для місцевої або регіональної терапії первинної гепатоцелюлярної карциноми або метастазів печінки) може спричинити (на додаток до явищ системної інтоксикації, які якісно подібні до тих, що спостерігаються після внутрішньовенного введення епірубіцину) появу місцевих або регіональних явищ, включаючи виразки шлунка та дванадцятипалої кишки (ймовірно, внаслідок рефлюксу препаратів у шлункову артерію) і звуження жовчних протоків внаслідок медикаментозного склерозуючого холангіту. Цей шлях введення може призвести до поширеного некрозу перфузованих тканин.

Інструкції медичному персоналу.

Набирати розчин з флакона слід безпосередньо перед застосуванням.

Флакони призначені для одноразового використання і будь-яка невикористана частина препарату повинна бути знищена. З мікробіологічної точки зору лікарський засіб слід використати відразу ж після першої перфорації гумової пробки. Якщо препарат не використовують одразу, відповідальність за час та умови зберігання несе користувач.

Застосування у період вагітності або годування груддю.

Точно невідомо, чи може епірубіцин несприятливо впливати на фертильність людини. Епірубіцин може спричиняти пошкодження хромосом у сперматозоїдах людини. Зважаючи на можливість розвитку безпліддя внаслідок лікування епірубіцином, пацієнтам чоловічої статі, які бажають стати батьками у майбутньому, рекомендується вдатися до кріоконсервації сперми до початку терапії.

Чоловікам та жінкам, що отримують епірубіцин, слід повідомити про потенційний ризик негативного впливу препарату на репродуктивну функцію організму.

Епірубіцин може спричинити аменорею або передчасне настання менопаузи у жінок, які знаходяться в періоді пременопаузи.

Дані експериментальних досліджень на тваринах свідчать, що епірубіцин може чинити тератогенний вплив на плід при застосуванні вагітними. Пацієнток необхідно детально проінформувати про потенційну шкоду для плода, а також доцільність проведення генетичної консультації у разі призначення препарату вагітним жінкам або настання вагітності протягом лікування епірубіцином.

Невідомо, чи може епірубіцин чинити тератогенний вплив. Як і більшість інших протипухлинних препаратів, епірубіцин демонструє мутагенні та канцерогенні властивості у дослідженнях на тваринах. Випробування за участю вагітних жінок не проводилися. Епірубіцин можна застосовувати протягом вагітності лише за умови, якщо потенційний ефект лікування перевищує можливі ризики для плода.

Невідомо, чи виділяється епірубіцин в грудне молоко. Оскільки багато лікарських засобів, зокрема інші антрацикліни, екскретуються в грудне молоко людини, а також зважаючи на потенційні серйозні побічні явища у немовлят внаслідок терапії матері епірубіцином, жінки повинні припинити годування груддю до початку лікування.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами.

Не проводилося систематичних оцінювань впливу епірубіцину на можливість керування автотранспортом або роботи з іншими механізмами. Епірубіцин може спричиняти нудоту і блювання, внаслідок чого може тимчасово порушуватися здатність керувати автотранспортом та працювати з іншими механізмами.

Спосіб застосування та дози.

Допускається лише внутрішньовенне або внутрішньоміхурове введення препарату Епірубіцин-Віста.

Внутрішньовенне введення

Епірубіцин-Віста рекомендовано вводити за допомогою крапельниці з безперервним потоком фізіологічного розчину; попередньо слід перевірити правильність розміщення голки у вені. Необхідно вживати усіх заходів для запобігання паравенозного введення препарату. У разі екстравазації слід негайно припинити введення.

Звичайні дози

При монотерапії епірубіцину гідрохлорид рекомендується вводити внутрішньовенно у дозі 60-90 мг/м ² поверхні тіла. Внутрішньовенне введення має тривати 3-5 хвилин. Курси терапії повторюють з інтервалами у 21 день залежно від гематологічних показників і функції кісткового мозку пацієнта.

При розвитку токсичних ефектів, зокрема тяжкої нейтропенії/нейтропенічної лихоманки та тромбоцитопенії (які можуть не минати до 21 дня), введення препарату відкладають на певний час або коригують подальші дози.

Високі дози

При лікуванні раку легень монотерапію епірубіцину гідрохлоридом у високих дозах призначають за такою схемою:

При лікуванні високими дозами епірубіцину гідрохлорид вводять шляхом внутрішньовенних болюсних ін'єкцій тривалістю 3-5 хв або внутрішньовенних інфузій тривалістю до 30 хв.

Рак молочної залози

Дози до 135 мг/м² (при монотерапії епірубіцином) та до 120 мг/м² (при комбінованій терапії), що вводили кожні 3-4 тижні, були ефективними та добре переносилися пацієнтками з раком молочної залози.

При ад'ювантній терапії раку молочної залози на ранній стадії з ураженням регіональних лімфатичних вузлів епірубіцин рекомендується вводити внутрішньовенно у дозах від 100 мг/м ² поверхні тіла (одноразово у 1 день курсу) до 120 мг/м ² поверхні тіла (у двох розділених дозах у 1 та 8 дні курсу) у комбінації з циклофосфамідом і 5-фторурацилом внутрішньовенно, а також тамоксифеном перорально. Курс повторюють з періодичністю у 3-4 тижні.

Пацієнтам з порушеннями функції кісткового мозку внаслідок літнього віку, попередньої хіміо- або променевої терапії або неопластичної інфільтрації кісткового мозку рекомендується призначати нижчі дози препарату (60-75 мг/м ² поверхні тіла при традиційній терапії і 105-120 мг/м ² – при високодозовій терапії). Загальну курсову дозу можна розділити і вводити протягом 2-3 послідовних днів.

Комбінована терапія

При комбінованій терапії епірубіцину гідрохлоридом з іншими цитотоксичними препаратами дози рекомендується зменшувати.

Лікування пацієнтів із порушеннями функцій печінки.

Оскільки епірубіцин виводиться переважно гепатобіліарною системою, дози для пацієнтів з порушеннями функцій печінки необхідно знижувати залежно від рівня білірубіну в сироватці крові.

Таблиця 1

Порушення функції нирок

Оскільки ниркова екскреція епірубіцину незначна, зниження дози для пацієнтів з помірними порушеннями функції нирок не потрібне. Проте корекція доз може бути необхідна для пацієнтів з тяжкими порушеннями функції нирок (рівень креатиніну в сироватці крові >5 мг/дл).

Внутрішньоміхурове введення

Епірубіцину гідрохлорид можна застосовувати внутрішньоміхурово для лікування поверхневого раку сечового міхура та карциноми in situ . Епірубіцин не слід застосовувати внутрішньоміхурово для лікування інвазивних пухлин, що проникли через стінку сечового міхура. У таких випадках більш ефективною є системна терапія або хірургічне втручання. Епірубіцину гідрохлорид також успішно застосовують для внутрішньоміхурової профілактики рецидивів після трансуретральної резекції поверхневих пухлин сечового міхура.

Рекомендуються нижчезазначені схеми приготування розчинів препарату для внутрішньоміхурової терапії поверхневого раку сечового міхура.

Таблиця 2

Інстиляції по 50 мг/50 мл один раз на тиждень (препарат розводять фізіологічним розчином або стерильною дистильованою водою) протягом 8 тижнів. При прояві місцевих токсичних ефектів рекомендується знизити дозу до 30 мг/50 мл.

Карцинома in situ : до 80 мг/50 мл (залежно від індивідуальної переносимості).

Профілактика: 50 мг/50 мл щотижня протягом 4 тижнів, потім щомісячні інстиляції у тій самій дозі протягом 11 місяців.

Розчин повинен залишатися у сечовому міхурі впродовж 1-2 годин. Щоб запобігти розбавленню розчину сечею, пацієнт має утримуватися від вживання будь-якої рідини протягом 12 годин до інстиляції. Під час процедури пацієнтові необхідно періодично повертатися на бік, а по закінченню процедури випорожнити сечовий міхур.

Діти.

Ефективність і безпека застосування препарату для лікування дітей не встановлені.

Передозування.

Гостре передозування епірубіцином може спричинити гостру дегенерацію міокарда протягом 24 годин, тяжке пригнічення функції кісткового мозку (переважно лейкопенію та тромбоцитопенію) протягом 10-14 днів, а також явища інтоксикації з боку шлунково-кишкового тракту (переважно мукозит). Відстрочену серцеву недостатність спостерігали через декілька місяців або років після завершення терапії антрациклінами. Слід ретельно спостерігати за пацієнтом та у разі появи об'єктивних ознак серцевої недостатності призначити лікування відповідно до стандартних рекомендацій.

Лікування симптоматичне. Метою лікування цього стану є підтримуюча терапія пацієнта та застосування таких засобів, як переливання крові, антибіотикотерапія, створення стерильних умов при догляді за пацієнтом. Епірубіцин не виводиться при діалізі.

Побічні реакції.

За частотою побічні ефекти при лікуванні епірубіцином розподілені на такі категорії:

дуже часто (≥1/10)

часто (від ≥1/100 до <1/10)

нечасто (від ≥1/1000 до <1/100)

рідко (від ≥1/10000 до <1/1000)

дуже рідко (≤1/10000)

не відомо (неможливо оцінити на основі наявних даних)

У більше ніж 10 % пацієнтів, що отримують епірубіцин, очікується поява побічних ефектів. Найпоширенішими побічними ефектами є мієлосупресія, реакції з боку шлунково-кишкового тракту, анорексія, алопеція, інфекційні захворювання.

Інфекції та інвазії

Часто : інфекційні захворювання.

Невідомо : як результат мієлосупресії можуть спостерігатися лихоманка, пневмонія, сепсис та септичний шок.

Доброякісні, злоякісні та неуточнені неоплазми (включаючи кісти і поліпи)

Рідко : гострий лімфолейкоз, гострий мієлоїдний лейкоз. Вторинний гострий мієлоїдний лейкоз з передлейкозною фазою або без неї, що зустрічається при призначенні епірубіцину у поєднанні з ДНК-пошкоджуючими протипухлинними препаратами. Такі лейкози мають короткий латентний період (1-3 роки).

З боку крові та лімфатичної системи

Дуже часто : мієлосупресія (лейкопенія, гранулоцитопенія, нейтропенія, анемія та фебрильна нейтропенія).

Нечасто : тромбоцитопенія.

Невідомо : крововиливи та гіпоксія тканин (в результаті мієлосупресії).

У великої кількості пацієнтів з різними солідними пухлинами безпечно призначали терапію епірубіцином у високих дозах; при цьому відзначалися ті ж самі побічні ефекти, що і при терапії звичайними дозами препарату. Виключення становили випадки оборотної тяжкої нейтропенії (<500 нейтрофілів/мм ³ протягом <7 діб), що спостерігалися у більшості хворих. Проте лише невелика кількість пацієнтів потребувала госпіталізації і підтримуючого лікування внаслідок тяжких інфекційних ускладнень при застосуванні високих доз препарату.

З боку імунної системи

Часто : алергічні реакції після внутрішньоміхурового введення.

Рідко : анафілаксія (анафілактичні/анафілактоїдні реакції із шоком або без нього, включаючи шкірні висипи, свербіж, лихоманку, озноб).

З боку метаболізму та харчування

Часто : анорексія, зневоднення.

Рідко : гіперурикемія (в результаті швидкого лізису пухлинних клітин).

З боку нервової системи

Нечасто : головний біль.

Рідко : запаморочення.

З боку органів зору

Невідомо : кон'юнктивіт, кератит.

З боку серця

Рідко : кардіотоксичні ефекти (зміни ЕКГ, тахікардія, аритмія, кардіоміопатія), застійна серцева недостатність (з такими проявами, як диспное, набряки, збільшення печінки, асцит, набряк легень, плевральний випіт, ритм галопу), шлуночкова тахікардія, брадикардія, атріовентрикулярна блокада, блокада пучка Гіса.

З боку судинної системи

Часто : припливи.

Нечасто : флебіт, тромбофлебіт.

Невідомо : шок, випадки тромбоемболії (в тому числі емболія судин легень, у поодиноких випадках – з летальним наслідком).

З боку травної системи

Часто : нудота, блювання, діарея, яка може спричинити дегідратацію, втрату апетиту, біль у ділянці живота. Мукозит (може розвиватися через 5-10 днів після початку лікування і проявляється у вигляді стоматиту з болючими ерозіями, виразками та кровотечами, здебільшого у ділянках боків язика та під язиком), стоматит, езофагіт, гіперпігментація слизової оболонки ротової порожнини.

З боку шкіри та підшкірних тканин

Дуже часто : алопеція, зазвичай оборотна (у 60-90% пацієнтів), припинення росту бороди у чоловіків.

Нечасто : гіперпігментація шкіри та нігтів, еритема, підвищена чутливість шкіри до світла, підвищена чутливість опроміненої шкіри (ремісія побічних явищ променевої терапії).

Рідко : кропив'янка.

Невідомо : явища місцевої інтоксикації, висип, свербіж, зміни шкіри, припливи.

З боку нирок та сечовивідної системи

Дуже часто : забарвлення сечі у червоний колір через 1-2 дні після введення препарату.

З боку репродуктивної системи та молочних залоз

Рідко : аменорея, азооспермія.

Загальні порушення та реакції у місці введення

Часто : почервоніння уздовж вени, в яку проводилася інфузія; місцевий флебіт, флебосклероз; місцевий біль і некроз тканин (при випадковій екстравазації).

Рідко : лихоманка, озноб, гіперпірексія, нездужання, слабкість.

Лабораторні показники

Рідко : підвищення рівня трансаміназ.

Невідомо : безсимптомне зменшення фракції викиду лівого шлуночка.

Травми, отруєння та ускладнення процедур

Часто : хімічний цистит, інколи геморагічний, після внутрішньоміхурового застосування.

Внутрішньоміхурове введення

Оскільки дуже мала кількість активної речовини препарату абсорбується після внутрішньоміхурових інстиляцій, рідко спостерігаються серйозні системні побічні реакції та алергічні реакції. Часто реєстрували такі місцеві реакції, як відчуття печіння та часті випорожнення сечового міхура (полакіурія). Також повідомляли про поодинокі випадки бактеріального або хімічного циститу. В більшості випадків ці побічні ефекти були оборотними.

Термін придатності. 3 роки.

Умови зберігання.

Зберігати в оригінальній упаковці при температурі від 2 °C до 8 °C. Зберігати в місцях, недоступних для дітей.

Приготовлений розчин придатний для застосування 24 години при зберіганні при температурі 2 – 8 °С.

Несумісність.

Будь-який лужний розчин (в тому числі розчини із вмістом бікарбонатів) при тривалому контакті викликає гідроліз епірубіцину. Слід використовувати лише розчинники, зазначені у розділі «Особливі заходи безпеки».

Епірубіцин забороняється змішувати з іншими препаратами в одному шприці або інфузійному флаконі. Існують повідомлення про несумісність епірубіцину з гепарином, при змішуванні можливе утворення осаду.

Упаковка. По 2 мг/мл; по 5 мл (10 мг), 10 мл (20 мг), 25 мл (50 мг), 50 мл (100 мг) або 100 мл (200 мг) у флаконах №1.

Категорія відпуску. За рецептом.

Виробники.

1. Актавіс Італія С.п.А.

2. Сіндан Фарма С.Р.Л

Місцезнаходження виробників та адреси місць провадження їх діяльності.

1. Віа Пастер, 10, 20014 Нервіано, Мілан, Італія.

2. бул. Іона Михалаче, 11, сектор 1, 011171, Бухарест, Румунія.