Личный кабинет
ЭСОЗОЛ порошок для ин. 40 мг фл. №1
rx
Код товара: 434796
Производитель: Scan Biotech (Индия)
3 200,00 RUB
в наличии
Цена и наличие актуальны на: 24.11.2024
поиск медикаментов, лекарства, таблеток
- Внешний вид товара может отличаться от товара на сайте.
- Информация о производителе на сайте может отличаться от реальной.
- Информация предоставлена с ознакомительной целью и не должна быть использована как руководство к самолечению.
- Самолечение может быть опасным для Вашего здоровья! Перед применением, проконсультируйтесь с врачом!
Инструкция
Для медицинского использования лекарственного продукта
Эсозол
Эсозол
Хранилище:
Активное вещество: Ehesoperazole;
1 флакон содержит натрий Ehesoperazole 42,55 мг, эквивалентный Ehesoperazole 40 мг;
Эксципиенты : Dinatry Edetate, гидроксид натрия.
Дозировка формы. Лиофилизат для инъекции и инфузионного раствора.
Основные физико -химические свойства: белый или почти белый порошок.
Фармакотерапевтическая группа. Средства для лечения язвенной язвы.
Ингибиторы протонного насоса. ATH CODE A02B C05.
Фармакологические свойства.
Фармакодинамика.
Эзопразол является S-изомер омепразола; Это уменьшает секрецию желудочной кислоты с помощью конкретного целевого механизма действия. Эзопразол является специфическим ингибитором кислотного насоса в теменной клетке. R- и S-изомеры омепразола обладают одинаковой фармакодинамической активностью.
Механизм действия
Эзопразол является слабой основой; Он концентрируется и трансформируется в активную форму в высококистной среде секреторных канальцев париетальной клетки, где он ингибирует фермент H+K+-атфазы кислотного насоса и ингибирует как базальную, так и стимулированную кислотную секрецию.
Влияние на секрецию желудочной кислоты
Через пять дней после перорального введения эзомепразола 20 мг и 40 мг у пациентов с симптомами гастроэзофагеального рефлюкса (ГЭРБ) уровень внутрижильного рН выше 4 в течение дня в среднем 13 часов и 17 часов соответственно. Этот эффект тот же, независимо от пути введения эзоспразола - устного или внутривенного.
С помощью AUC в качестве суррогатного параметра концентрации в плазме была продемонстрирована связь между ингибированием секреции кислоты и воздействием после перорального введения эгеоперазола.
В течение дня, с внутривенным введением в инфузию 80 мг эзоспразола в течение 30 минут, за которым следует длительная внутривенная инфузия при дозе 8 мг/ч у здоровых добровольцев, значения внутрижильного рН выше 4 и выше 6 поддерживались на среднее в течение 21 часа и 11-13 часов соответственно.
Терапевтические эффекты ингибирования кислотной секреции
Лечение рефлюксного эзофагита эзометразолом в дозе 40 мг показывает эффективность у 78 % пациентов через 4 недели и у 93 % пациентов после 8 недель перорального введения препарата.
Другие эффекты, связанные с ингибированием кислотной секреции
Во время лечения антисекреторными препаратами уровень гастрина в сыворотке увеличивается в ответ на снижение секреции кислоты.
Уровень хромогранина А (CGA) также увеличивается из -за снижения кислотности желудочного сока. Из -за увеличения CGA возможны результаты лабораторных испытаний для обнаружения нейроэндокринных опухолей. Опубликованные данные показывают, что обработка ингибиторами протонных насосов следует прекратить за 5-14 дней до измерения CGA, так как этот показатель может быть увеличен после обработки ингибиторами протонных насосов (IPP).
У некоторых пациентов в течение длительного лечения пероральный эзопероперазол имеет увеличение количества энтерохромаффинов (ECL), что может быть связано с повышенными уровнями в сыворотке гастрина.
Слегка увеличивалась частота желудочных кист при длительном лечении пероральных антисекреторных препаратов. Эти изменения являются физиологическим следствием определенного ингибирования кислотной секреции. Они доброкачественные и, вероятно, обратимые.
Снижение секреции желудочного сока из -за использования любого ингибитора протонного насоса увеличивает количество бактерий в желудке, которое обычно присутствует в желудочно -кишечном тракте. Лечение ингибиторов протонного насоса увеличивает риск инфекции желудочно -кишечного тракта (например, сальмонелла , кампилобактер или клостридий difficile ) у пациентов с больницей.
Дети
Исследование, контролируемое плацебобот (98 пациентов в возрасте от 1 до 11 месяцев) оценило эффективность и безопасность препарата у пациентов с признаками и симптомами ГЭРБ. Эзопразол 1 мг/кг один раз в день вводили перорально в течение 2 недель (открытая фаза), а 80 пациентов были включены в течение 4 дополнительных недель (двойное лечение лечения). Не было существенного различия между амепразолом и плацебо в отношении достижения первичной конечной точки и прекращения лечения из -за ухудшения симптомов.
В исследовании контролируемого плацебобот (52 пациента <1 месяц) оценивали эффективность и безопасность препарата у пациентов с ГЭРБ. Эзопразол 0,5 мг/кг один раз в день вводился перорально в течение как минимум 10 дней. Не было существенной разницы между амепразолом и плацебо в отношении первичной конечной точки изменения количества симптомов ГЭРБ по сравнению с начальным уровнем.
Результаты, полученные в ходе исследований с участием пациентов с детства, показывают, что дозы эзомепразола составляют 0,5 мг/кг и 1,0 мг/кг у младенцев в возрасте до 1 месяца и 1-11 месяцев, соответственно, снижение среднего процента 4,0. Профиль безопасности препарата был похож на профиль у взрослых.
В исследовании, проведенном с участием педиатрических пациентов с ГЭРБ (в возрасте от 1 до 17 лет), которые получали долгосрочное лечение ингибиторами протонного насоса (IPP), 61 % детей испытывали гиперплазию клеток ECL небольшой степени , для которого клиническое значение было неизвестно; Развитие атрофического гастрита или карциноидных опухолей не было отмечено.
Фармакокинетика.
Распределение
Вырастанный объем распределения при равновесной концентрации у здоровых добровольцев составляет приблизительно 0,22 л/кг массы тела. Эзопразол связывается с плазменными белками на 97 %.
Метаболизм и уход
Эзопразол полностью метаболизируется с участием системы цитохрома P450 (CYP). Основная часть метаболизма эзоспразола зависит от полиморфного изофермента CYP2C19, ответственного за образование гидрокси и деметилтаболитов эзоспразола. Другая часть зависит от другого специфического изофермента, CYP3A4, который отвечает за образование эгериоперозола сильфонов - основного метаболита в плазме крови.
Приведенные ниже параметры отражают в основном фармакокинетику у людей с функциональным ферментом CYP2C19 (обширные метаболизаторы).
Общий клиренс плазмы крови составляет приблизительно 17 л/ч после одной дозы и приблизительно 9 л/ч после повторения. Получата плазмы составляет около 1,3 часа после повторения ежедневной дозы. Общая экспозиция (AUS) увеличивается с помощью re -применения EROS. Это увеличение зависит от дозы и приводит к нелинейной дозе зависимости после рецидива. Эта зависимость от времени и дозы вызвана снижением метаболизма первого отрывка и системного клиренса, что, вероятно, вызвано подавлением фермента CYP2C19 Esomacel и/или его метаболита сульфона.
Эзопразол полностью исключен из плазмы между дозами и не имеет тенденции к совокупности при введении препарата один раз в день.
После повторного использования внутривенной инъекции при дозе 40 мг средняя пиковая концентрация в плазме крови составляет приблизительно 13,6 мкмоль/л. После внутривенного введения может наблюдаться меньший рост (приблизительно 30 %) от общего воздействия по сравнению с пероральным введением.
Основные метаболиты эзомепразола не влияют на секрецию желудка кислоты.
Произошло линейное дозозависимое увеличение воздействия с введением эзоспразола в виде внутривенной инфузии 30 минут (при дозе 40 мг, 80 мг или 120 мг), последовавшие за 5 часов.
Специальные категории пациентов
Медленные метаболизаторы
Приблизительно 2,9 ± 1,5 % населения не хватает функционального фермента CYP2C19 (называемый слабыми метаболизаторами). Вероятно, у этих людей метаболизм эзомепразола в основном осуществляется CYP3A4. После повторного перорального введения 40 мг эзомепразола один раз в день среднее общее воздействие было примерно на 100 % выше в слабых метаболизователях, чем у людей с хорошим функционированием фермента CYP2C19 (обширные метаболизаторы). Средние пиковые концентрации в плазме увеличились примерно на 60 %. Аналогичная разница наблюдалась с внутривенным использованием EROS. Однако эти данные не влияют на дозировку эзоспразола.
Пожилые пациенты
Метаболизм эзопразола не претерпевает значительных изменений у пожилых пациентов (от 71 до 80 лет).
Секс
После одного перорального введения 40 мг эзоспразола среднее общее воздействие примерно на 30 % выше у женщин, чем у мужчин. Никакой разницы, связанной с полом, не наблюдалась при принятии препарата один раз в день. Такое гендерное различие было отмечено с внутривенным использованием Eros. Эти результаты не влияют на дозировку эзоспразола.
Нарушенная функция печени
Метаболизм эзопразола у пациентов со слабой или умеренной дисфункцией печени может быть нарушен. Уровень метаболизма снижается у пациентов с тяжелыми нарушениями печени, что приводит к увеличению общего воздействия эзомепразола в 2 раза. Таким образом, пациенты с ГЭРБ и тяжелой печеночной недостаточностью не должны превышать максимальную дозу 20 мг. Пациенты с кровоточащими язвами и тяжелой печеночной недостаточностью после первоначальной инфузии эзоозола в дозе 80 мг длительной внутривенной инфузии в дозе 4 мг/ч в течение 71,5 часа. Эзопразол или его основные метаболиты не имеют тенденции к совокупности при использовании препарата один раз в день.
Нарушение функции почек
Никаких исследований пациентов с сниженной функцией почек не проводилось. Поскольку почки ответственны за экскрецию метаболитов эзоспразола, но не за удаление исходного соединения, маловероятно, что изменение метаболизма эзоспразола у пациентов с нарушением почечной функции.
Дети
В рандомизированном открытом международном исследовании множественных доз эзомоперизола он использовался 3-минутной инъекцией один раз в день в течение 4 дней. В общей сложности 59 детей в возрасте от 0 до 18 лет были вовлечены в исследование, 50 из которых (7 детей в возрасте от 1 до 5 лет) были завершены, и результаты были оценены фармакокинетикой эзопразола.
В таблице 1 представлены результаты системного воздействия эзомепразола после внутривенного применения путем инъекции 3 минут у пациентов с педиатриями и взрослых здоровых добровольцев. Значение в таблице 1 представлено в форме геометрической среды (диапазон). Доза 20 мг для взрослых использовалась путем инфузии 30 минут. Максимальная концентрация препарата в равновесии в плазме крови ( CS, MAX ) была оценена через 5 минут после введения дозы у детей во всех возрастных группах и у взрослых - через 7 минут после введения дозы 40 мг и после инфузии. в дозе 20 мг.
Таблица 1
Возрастная группа | Доза группа | AUC (мкмоль*г/л) | C SS, макс (мкмоль/л) |
0–1 месяц* | 0,5 мг/кг (n = 6) | 7,5 (4,5–20,5) | 3.7 (2,7–5,8) |
1–11 месяцев* | 1,0 мг/кг (n = 6) | 10,5 (4,5–22,5) | 8,7 (4,5–14,0) |
1-5 лет | 10 мг (n = 7) | 7,9 (2,9–16,6) | 9,4 (4,4–17,2) |
6–11 лет | 10 мг (n = 8) | 6,9 (3,5–10,9) | 5,6 (3,1–13,2) |
20 мг (n = 8) | 14.4 (7,2–42,3) | 8,8 (3,4–29,4) | |
20 мг (n = 6) ** | 10.1 (7,2–13,7) | 8.1 (3,4–29,4) | |
12-17 лет | 20 мг (n = 6) | 8.1 (4,7–15,9) | 7.1 (4,8–9,0) |
40 мг (n = 8) | 17.6 (13,1–19,8) | 10,5 (7,8–14,2) | |
взрослые люди | 20 мг (n = 22) | 5.1 (1,5–11,8) | 3.9 (1,5–6,7) |
40 мг (n = 41) | 12.6 (4,8–21,7) | 8,5 (5,4–17,9) |
* Возрастная группа от 0 до 1 месяца включала пациентов с смежным возрастом (внутриматочный возраст и возраст после рождения за полные недели) ≥ 32 полных недель и <44 полными неделями. Возрастная группа от 1 до 11 месяцев включала пациентов с смежным возрастом ≥ 44 полных недель.
** Были исключены два пациента: один, скорее всего, из -за снижения активности изофермента CYP2C19, второй из -за сопутствующего использования ингибитора изоэфермента CYP3A4.
Согласно построенной модели CS, макс после внутривенного введения эзомепразола на 10 минут, 20 минут и 30-минутная инфузия в среднем уменьшается на 37-49 %, 54-66 % и 61-72 % во всех возрастных группах. и 61-72 % дозировки по сравнению с SS, максимум после 3-минутной инъекции.
Клинические характеристики.
Показания .
взрослые люди
Антисекреторная терапия, когда невозможно использовать пероральный путь введения, например:
Гастроэзофагеальная рефлюксная болезнь у пациентов с эзофагитом и/или тяжелыми симптомами рефлюкса;
Лечение язв желудка, связанных с негероидальными анти -инфлярующими препаратами (НПВП);
Профилактика желудочных и двенадцатиперстных собой язв, связанных с НПВП у пациентов с риском.
Краткое поддержание гемостаза и профилактика рецидивирующего кровотечения у пациентов после эндоскопического лечения острого кровотечения желудка или двенадцатиперстной кишки.
Дети в возрасте от 1 до 18 лет
Антисекреторная терапия, когда невозможно использовать пероральный путь введения, например:
Гастроэзофагеальное рефлюксное заболевание (ГЭРБ) у пациентов с эрозивным рефлюксным эзофагитом и/или тяжелых симптомов рефлюкса.
Противопоказание.
Гиперчувствительность к эзомепразолу или другим компонентам препарата заменен бензимидазолами.
ESOZOL, как и другие ингибиторы протонного насоса, не следует использовать вместе с азанавиром, не -альфинавиром (см. Раздел «Взаимодействие с другими лекарственными продуктами и другими типами взаимодействий»).
Взаимодействие с другими лекарствами и другими типами взаимодействий.
Данные о медицинских взаимодействиях основаны на исследованиях, проведенных только у взрослых пациентов.
Влияние эзоспразола на фармакокинетику других лекарств
Лекарства, поглощение которых зависит от pH
Снижение кислотности желудочного сока при лечении эзоперазола может увеличить или уменьшить абсорбцию лекарств, если на механизм их поглощения влияет кислотность желудка.
Как и в случае с другими препаратами, которые снижают внутриагастическую кислотность, поглощение препаратов, таких как кетоконазол, итраконазол, а также эрлотиниб, могут быть уменьшены, в то время как абсорбция таких препаратов, как дигоксин, может увеличиваться во время лечения с помощью EROS. Сопутствующее использование омепразола (20 мг в день) и дигоксина у здоровых добровольцев увеличивало биодоступность дигоксина на 10 % (у двух из десяти человек - на 30 %). Токсические эффекты дигоксина редко отмечались. Однако при использовании высоких доз эроспразола следует соблюдать осторожность у пожилых пациентов. Мониторинг концентрации дигоксина в крови пациента должен быть увеличен.
Ингибиторы протеазы
Взаимодействие омепразола с некоторыми ингибиторами протеазы отмечено. Клиническое значение и механизмы этих взаимодействий не всегда известны. Увеличение pH желудочного сока во время терапии омепразолом может изменить поглощение ингибиторов протеазы. Другие механизмы взаимодействия возможны из -за депрессии CYP2C19. Снижение уровня атазанавира в сыворотке и нелавира наблюдалось при одновременном использовании омепразола, поэтому не рекомендуется использовать эти препараты, сопутствующие.
Сопутствующее использование омепразола (40 мг один раз в день) с 300 мг/ ритонавир 100 мг у здоровых добровольцев привело к значительному снижению воздействия атазанавира (приблизительно на 75 % снижение AUC, C Max , C Min ). Увеличение дозы азанавира до 400 мг не компенсировало омепразол при воздействии атазанавира.
Спутниковое использование омепразола (20 мг в день) с атзанавиром 400 мг/ ритонавир 100 мг у здоровых добровольцев снизило воздействие азанавира примерно на 30 % по сравнению с воздействием, отмеченным 300 мг/ ритнавир атзанавир. 20 мг в день. Сопутствующее использование омепразола (40 мг в день) снизило средние значения AUC, C Max и C Min of Non -Alfinavir на 36-39 %и средние значения AUC, C MAX и C MIN фармакологически Активный метаболит M8 на 75-92 %.
Ингибиторы протонного насоса, в том числе эзоспразол, не назначаются одновременно с атазанавиром и не -альфинавиром.
Увеличение концентрации саквинавира (используемого одновременно с ритонавиром) в сыворотке (80-100 %) наблюдалось с сопутствующим использованием омепразола (в дозе 40 мг в день). Омепразол в дозе 20 мг в день не влиял на экспозицию дарунавира (который использовался одновременно с ритонавиром) и ампренавира (в сочетании с ритонавиром). Эзопразол в дозе 20 мг в день не влиял на воздействие ампренавира (в сочетании с ритонавиром или отдельно). Использование омепразола в дозе 40 мг/день не изменило воздействие лопинавира (в сочетании с ритонавиром). Из -за сходных фармакодинамических эффектов и фармакокинетических свойств омепразола и эзомепразола, одновременное использование эзомоспразола и атазанавира не рекомендуется, и сопутствующее использование эзомепразола и неалфинавира противопенсируется.
Лекарства метаболизируют CYP2C19
Эзопразол ингибирует CYP2C19, основной фермент, который метаболизирует эзомепразол. Таким образом, при одновременном использовании эроспеперазола с лекарственными средствами, метаболизируемыми ферментом CYP2C19, такими как диазепам, циталопрам, имипрамин, кломипрамин, фенитоин и т. Д., Концентрации этих препаратов в плазме могут увеличиваться, поэтому необходимы их дозы. Дослідження взаємодії in vivo із застосуванням форми препарату для внутрішньовенного введення у великих дозах (80 мг + 8 мг/год) не проводилися. Вплив езомепразолу на лікарські засоби, що метаболізуються CYP2C19, на фоні такого режиму лікування може бути більш вираженим, і за пацієнтами протягом 3-денного періоду внутрішньовенного введення препарату слід пильно стежити щодо розвитку небажаних явищ.
Діазепам
Одночасне пероральне застосування 30 мг езомепразолу призводило до зниження кліренсу CYP2С19 субстрату діазепаму на 45 %.
Фенітоїн
Одночасне застосування 40 мг езомепразолу та фенітоїну призводило до підвищення рівнів фенітоїну в плазмі крові на 13 % у хворих на епілепсію. Рекомендується контролювати концентрації фенітоїну в плазмі крові на початку або при відміні лікування езомепразолом.
Вориконазол
Омепразол (40 мг один раз на добу) підвищував C max та AUCτ вориконазолу (субстрату CYP2С19) на 15 % та 41 % відповідно.
Цилостазол
Езомепразол, як і омепразол, є інгібітором CYP 2C19. Застосування омепразолу в дозі 40 мг здоровими добровольцями призводило до збільшення C max та площі під кривою залежності концентрації від часу (AUC) для цилостазолу на 18 % і 26 % відповідно та для одного з його активних метаболітів на 29 % й 69 % відповідно.
Варфарин
Супутнє застосування 40 мг езомепразолу пацієнтами, які приймали варфарин, показало, що час коагуляції залишався у допустимих межах. Проте постмаркетинговий досвід перорального застосування езомепразолу свідчить про кілька поодиноких випадків клінічно значимого підвищення міжнародного нормалізованого відношення (МНВ) під час одночасного застосування езомепразолу та варфарину. Відтак, на початку та після закінчення одночасного лікування езомепразолом і варфарином або іншими похідними кумарину рекомендовано проводити моніторинг МНВ.
Цизаприд
У здорових добровольців одночасне пероральне застосування 40 мг езомепразолу та цизаприду призводило до збільшення площі під кривою залежності концентрації від часу (AUC) на 32 % та збільшення часу напіввиведення (t ½ ) на 31 %, але суттєвого збільшення пікових рівнів цизаприду у плазмі не спостерігалося. При окремому застосуванні цизаприду спостерігалося незначне подовження інтервалу QTc, яке далі не збільшувалося при призначенні цизаприду в комбінації з езомепразолом.
При одночасному застосуванні езомепразолу повідомлялось про підвищення сироваткового рівня такролімусу. Потрібно проводити посилений моніторинг концентрації такролімусу, а також функції нирок (кліренс креатиніну); при необхідності – відкоригувати дозування такролімусу.
Метотрексат
Повідомлялося про підвищення рівня метотрексату в крові деяких пацієнтів при одночасному прийомі з інгібіторами протонного насоса. За необхідності вводити метотрексат у високих дозах слід розглянути питання про тимчасову відміну езомепразолу.
Клопідогрель
Внаслідок фармакокінетичної/фармакодинамічної (ФК/ФД) взаємодії між клопідогрелом (навантажувальна доза – 300 мг/ добова підтримуюча доза – 75 мг) та езомепразолом (40 мг на добу перорально) експозиція активного метаболіту клопідогрелю зменшується в середньому на 40 %, а максимальне пригнічення (АДФ-індукованого) агрегації тромбоцитів – в середньому на 14 %.
Під час проведення дослідження за участю здорових добровольців, коли клопідогрель застосовувався разом із езомепразолом і ацетилсаліциловою кислотою (АСК) у фіксованій комбінації доз (20 мг + 81 мг відповідно) у порівнянні з застосуванням клопідогрелю у вигляді монотерапії, відзначалося зниження експозиції активного метаболіту клопідогрелю майже на 40 %. Однак максимальні рівні інгібування (індукованої АДФ) агрегації тромбоцитів у цих осіб були однаковими в групі застосування клопідогрелю як монотерапії і в групі застосування клопідогрелю разом з езомепразолом і АСК. У спостережних і клінічних дослідженнях отримано суперечливі дані щодо клінічних аспектів ФК/ФД взаємодії езомепразолу стосовно основних серцево-судинних явищ. Одночасного застосування езомепразолу та клопідогрелю необхідно уникати.
Досліджувані лікарські засоби без клінічно значущої взаємодії
Амоксицилін або хінідин
Езомепразол не має клінічно суттєвого впливу на фармакокінетику амоксициліну або хінідину.
Напроксен або рофекоксиб
Протягом короткочасних досліджень супутнього застосування езомепразолу з напроксеном або рофекоксибом жодної фармакокінетичної взаємодії помічено не було.
Вплив інших лікарських засобів на фармакокінетику езомепразолу
Езомепразол метаболізується ферментами CYP2C19 та CYP3A4. Супутнє пероральне застосування езомепразолу та інгібітору CYP3A4 кларитроміцину (500 мг два рази на добу) призводило до подвоєння експозиції (AUC) езомепразолу. Одночасне призначення езомепразолу та комбінованого інгібітору CYP2C19 та CYP3A4 може призвести до підвищення більш ніж у два рази експозиції езомепразолу. Інгібітор CYP2C19 та CYP3A4 – вориконазол – підвищував AUCτ езомепразолу на 280 %. У таких випадках не завжди потрібне коригування дози езомепразолу. Проте слід розглядати необхідність коригування дози для пацієнтів з тяжкою печінковою недостатністю та у разі, коли потрібне довготривале лікування.
Лікарські засоби, які індукують активність CYP2C19 та/або CYP3A4
Препарати, що індукують CYP2C19, CYP3A4 чи обидва ферменти (такі як рифампіцин чи трава звіробою), можуть призводити до зниження рівнів езомепразолу у сироватці шляхом прискорення його метаболізму.
Діти
Дослідження лікарської взаємодії проводилися тільки за участю дорослих.
Особливості застосування.
При наявності будь-якого тривожного симптому (наприклад, вираженої ненавмисної втрати маси тіла, періодичної нудоти, дисфагії, гематемезису або мелени) та у разі, коли підозрюється або присутня виразка шлунка, необхідно виключити злоякісність, оскільки застосування Есозолу може полегшувати симптоми та відстрочити встановлення правильного діагнозу.
Шлунково-кишкові інфекції
Терапія інгібіторами протонної помпи дещо збільшує ризик шлунково-кишкових інфекцій, таких як інфекції, зумовлені Salmonella та Cаmpylobacter (див. розділ «Фармакодинаміка»).
Всмоктування вітаміну В 12
Езомепразол, як і всі препарати, що блокують секрецію кислоти, може пригнічувати всмоктування вітаміну В 12 (ціанокобаламіну) внаслідок гіпо- чи ахлоргідрії. Це слід мати на увазі при лікуванні пацієнтів зі зниженим запасом вітаміну в організмі або факторами ризику погіршеного всмоктування вітаміну В 12 при довготривалій терапії.
Гіпомагніємія
Випадки тяжкої гіпомагніємії відзначалися у пацієнтів, які приймали інгібітори протонної помпи (ІПП), такі як езомепразол, протягом щонайменше трьох місяців, а у більшості випадків – протягом року. Гіпомагніємія може мати серйозні прояви, такі як втома, тетанія, делірій, судоми, запаморочення та шлуночкова аритмія, але їх розвиток може бути поступовим та лишатися непоміченим. У більшості пацієнтів із гіпомагніємією стан покращувався після замісної терапії магнієм та припинення застосування ІПП.
Пацієнтам, для яких передбачається тривалий курс лікування або які приймають ІПП із дигоксином чи препаратами, здатними спричиняти гіпомагніємію (наприклад з діуретиками), доцільним може бути вимірювання рівня магнію перед початком терапії ІПП та періодично протягом лікування.
Ризик виникнення переломів
Інгібітори протонної помпи, особливо при застосуванні у високих дозах та протягом тривалого періоду (> 1 року), дещо підвищують ризик перелому стегна, зап'ястя та хребта, переважно у пацієнтів літнього віку чи з іншими факторами ризику. Результати оглядових досліджень свідчать, що інгібітори протонної помпи підвищують загальний ризик переломів на 10–40 %. Деякою мірою це підвищення може бути зумовлено іншими факторами ризику. Пацієнтів, яким загрожує ризик остеопорозу, слід лікувати відповідно до діючих клінічних рекомендацій; також їм слід отримувати належну кількість вітаміну D та кальцію.
Підгострий шкірний червоний вовчак
Застосування інгібіторів протонної помпи пов'язують із дуже рідкісними випадками розвитку підгострого шкірного червоного вовчака. Якщо виникає ураження, особливо на ділянках, що зазнають впливу сонячного світла, і це супроводжується артралгією, пацієнту необхідно негайно звернутися до лікаря, який розгляне необхідність припинення застосування препарату. Виникнення підгострого шкірного червоного вовчака у пацієнтів під час попередньої терапії інгібіторами протонної помпи свідчить про підвищений ризик його розвитку при застосуванні інших інгібіторів протонної помпи.
Комбінація з іншими лікарськими засобами
Не рекомендується застосовувати езомепразол одночасно з атазанавіром (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»). Якщо застосування комбінації атазанавіру з інгібіторами протонної помпи вважається обов'язковим, рекомендується пильно спостерігати за пацієнтом та підвищити дозу атазанавіру до 400 мг у поєднанні зі 100 мг ритонавіру; дозу езомепразолу 20 мг перевищувати не слід.
Езомепразол – інгібітор CYP2C19. На початку та наприкінці терапії езомепразолом слід враховувати можливість взаємодії із препаратами, що метаболізуються CYP2C19. Відзначено взаємодію між клопідогрелем та омепразолом (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»). Клінічна значущість цієї взаємодії точно не визначена. Не рекомендується одночасно застосовувати езомепразол та клопідогрель.
Вплив на результати лабораторних аналізів
Підвищені рівні CgA можуть заважати діагностиці нейроендокринних пухлин. Щоб цього уникнути, слід тимчасово припинити застосування езомепразолу щонайменше за п'ять днів до вимірювання рівня CgA. Якщо рівні CgA та гастрину не нормалізувались після початкового вимірювання, слід провести повторні вимірювання через 14 днів після відміни лікування інгібіторами протонної помпи.
Кожен флакон з препаратом містить менше 1 ммоль натрію, тобто Есозол практично вільний від натрію.
Застосування у період вагітності або годування груддю.
Дані щодо застосування Есозолу під час вагітності обмежені. Дослідження езомепразолу на тваринах не вказують на прямий або непрямий шкідливий вплив речовини на розвиток ембріона/плода. Дослідження на тваринах із застосуванням рацемічної суміші не вказують на прямий або непрямий шкідливий вплив на вагітність, пологи або постнатальний розвиток. Однак призначати Есозол вагітним жінкам слід з особливою обережністю.
Дані щодо вагітних жінок (від 300 до 1000 випадків вагітності) вказують на відсутність мальформативних ефектів або токсичного впливу езомепразолу на стан плода/ здоров'я новонародженої дитини.
Результати досліджень на тваринах свідчать про відсутність прямої чи опосередкованої шкідливої дії лікарського засобу на репродуктивну функцію.
Годування груддю
Невідомо, чи виділяється езомепразол у грудне молоко жінок. Дослідження за участю жінок, які годують груддю, не проводилися. Тому Есозол не слід застосовувати під час годування груддю.
Фертильність
Результати досліджень рацемічної суміші омепразолу на тваринах вказують на відсутність впливу омепразолу на фертильність у разі перорального застосування препарату.
Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами.
Спосіб застосування та дози.
Дозування
Дорослі
Антисекреторна терапія у разі, коли неможливо використовувати пероральний шлях введення
Пацієнтам, які не можуть застосовувати препарат перорально, призначають парентеральне введення езомепразолу в дозі 20–40 мг один раз на добу. Пацієнтам з рефлюкс-езофагітом слід призначати дозу 40 мг один раз на добу. Пацієнтам з гастроезофагеальною рефлюксною хворобою, які одержують симптоматичне лікування, слід призначати дозу 20 мг один раз на добу.
Для лікування виразок шлунка та дванадцятипалої кишки, зумовлених застосуванням НПЗЗ, звичайна доза становить 20 мг один раз на добу. Для профілактики виразок шлунка та дванадцятипалої кишки, зумовлених терапією НПЗЗ, пацієнтам, що входять до групи ризику, призначають дозу 20 мг один раз на добу.
Зазвичай курс внутрішньовенного лікування є короткотривалим, після чого пацієнта якомога швидше переводять на пероральний прийом.
Короткотривале підтримання гемостазу та попередження повторної кровотечі виразок шлунка та дванадцятипалої кишки
Після ендоскопічного лікування гострої кровотечі виразки шлунка або дванадцятипалої кишки слід застосовувати дозу 80 мг, яку вводять як інфузію протягом 30 хвилин, після чого застосовують тривалу внутрішньовенну інфузію в дозі 8 мг/год протягом 3 днів (72 години).
Після парентеральної терапії слід застосувати пероральну терапію, спрямовану на пригнічення секреції кислоти протягом, 4 тижнів.
Спосіб застосування
Перед застосуванням відновлений розчин слід візуально оглянути на наявність часток та зміни забарвлення. Слід використовувати лише прозорий розчин. Розчин призначений лише для одноразового застосування.
Якщо застосовується не весь відновлений вміст флакона, невикористаний розчин слід утилізувати відповідно до місцевих вимог.
Відтворений розчин для інфузій та ін'єкцій є прозорим розчином від безбарвного до жовтуватого кольору.
Ін'єкції
У формі внутрішньовенної ін'єкції Есозол 40 мг вводиться протягом 3 хвилин. Розчин для ін'єкції готується шляхом додавання 5 мл 0,9 % розчину натрію хлориду у флакон з езомепразолом. Для введення дози 20 мг використовується половина приготованого розчину. Невикористаний залишок утилізують.
Інфузії
Доза 40 мг
У формі внутрішньовенної інфузії Есозол 40 мг вводять протягом 10–30 хвилин. Розчин для інфузії готують шляхом розчинення вмісту одного флакона із 40 мг езомепразолу в 100 мл 0,9 % натрію хлориду для внутрішньовенного застосування.
Доза 20 мг
Для введення дози 20 мг використовується половина приготованого розчину. Невикористаний залишок розчину слід знищити.
Болюсна інфузія 80 мг
Розчин для інфузії 80 мг готують шляхом розчинення вмісту двох флаконів по 40 мг езомепразолу в об'ємі до 100 мл 0,9 % натрію хлориду для внутрішньовенного застосування.
Приготований розчин слід вводити як тривалу внутрішньовенну інфузію протягом 30 хвилин.
Доза 8 мг/год
Приготований розчин слід вводити як тривалу внутрішньовенну інфузію протягом 72 годин (розраховано для швидкості інфузії 8 мг/год).
Особливі групи пацієнтів
Недостатність ниркової функції
Пацієнтам з недостатністю ниркової функції від легкого та помірного ступенів коригування дози не потрібне. Через обмежений досвід застосування при тяжкій нирковій недостатності пацієнтів з таким розладом слід лікувати з обережністю (див. розділ «Фармакокінетика»).
Недостатність печінкової функції
Гастроезофагеальна рефлюксна хвороба: пацієнтам з печінковою недостатністю легкого та помірного ступенів коригування дози не потрібне. Для лікування пацієнтів з тяжкою печінковою недостатністю не слід перевищувати максимальну добову дозу 20 мг езомепразолу (див. розділ «Фармакокінетика»).
Виразки, що кровоточать: пацієнтам з печінковою недостатністю легкого та помірного ступенів коригування дози не потрібне. Для лікування пацієнтів з тяжкою печінковою недостатністю після початкового внутрішньовенного введення дози 80 мг езомепразолу протягом 30 хвилин для проведення тривалої внутрішньовенної інфузії протягом 72 годин може бути достатньо дози 4 мг/год (див. розділ «Фармакокінетика»).
Пацієнти літнього віку
Пацієнтам літнього віку коригування дози не потрібне.
Діти
Дозування
Діти віком 1–18 років
Антисекреторна терапія у разі, коли неможливо використовувати пероральний шлях введення
Пацієнтам, які не можуть застосовувати препарат перорально, може бути призначено парентеральне введення препарату один раз на добу як частина курсу лікування гастроезофагеальної рефлюксної хвороби (дозування – див. таблицю 2).
Зазвичай курс внутрішньовенного лікування повинен бути короткотривалим, після чого пацієнта слід перевести на пероральне лікування якомога швидше.
Таблиця 2.
Рекомендовані дози езомепразолу для внутрішньовенного введення
Вікова група | Лікування ерозивного рефлюксного езофагіту | Симптоматичне лікування ГЕРХ |
1–11 років | Маса тіла < 20 кг: 10 мг один раз на добу Маса тіла ≥ 20 кг: 10 мг або 20 мг один раз на добу | 10 мг один раз на добу |
12–18 років | 40 мг один раз на добу | 20 мг один раз на добу |
Спосіб застосування
Ін'єкція
Доза 40 мг
5 мл відновленого розчину (8 мг/мл) необхідно ввести у вигляді внутрішньовенної ін'єкції протягом періоду не менше 3 хвилин.
Доза 20 м г
2,5 мл або половину відновленого розчину (8 мг/мл) необхідно ввести у вигляді внутрішньовенної ін'єкції протягом періоду не менше 3 хвилин. Невикористаний залишок утилізують.
Доза 10 мг
1,25 мл відновленого розчину (8 мг/мл) необхідно ввести у вигляді внутрішньовенної ін'єкції протягом періоду не менше 3 хвилин. Невикористаний залишок утилізують.
Інфузія
Доза 40 мг
Відновлений розчин необхідно ввести у вигляді внутрішньовенної інфузії протягом періоду від 10 до 30 хвилин.
Доза 20 мг
Половину відновленого розчину необхідно ввести у вигляді внутрішньовенної інфузії протягом періоду від 10 до 30 хвилин. Невикористаний залишок утилізують.
Доза 10 мг
Чверть відновленого розчину необхідно ввести у вигляді внутрішньовенної інфузії протягом періоду від 10 до 30 хвилин. Невикористаний залишок утилізують.
Діти.
Застосовують дітям віком від 1 року як засіб для антисекреторної терапії у разі, коли пероральний прийом препарату неможливий.
Передозування .
Дані щодо передозування обмежені та пов'язані з навмисним передозуванням. При пероральному прийомі езомепразолу в дозі 280 мг були описані симптоми шлунково-кишкових розладів та слабкість. Одноразове застосування езомепразолу в дозі 80 мг перорально та внутрішньовенне застосування дози 308 мг езомепразолу протягом 24 годин симптомів не викликало. Специфічний антидот невідомий. Езомепразол значною мірою зв'язується з протеїнами плазми і тому швидко не діалізується. Як і в будь-якому випадку передозування, лікування має бути симптоматичним із застосуванням загальних підтримуючих заходів.
Побічні реакції.
Серед небажаних реакцій, які найбільш часто зустрічаються під час проведення клінічних досліджень (а також у період післяреєстраційного застосування препарату), відмічаються головний біль, біль у животі, діарея та нудота. Окрім того, профіль безпеки застосування препарату є однаковим для різних лікарських форм препарату, показань для призначення лікування, вікових груп та популяцій пацієнтів. Дозозалежних небажаних реакцій виявлено не було.
Під час клінічних досліджень та після впровадження езомепразолу в широку медичну практику повідомлялось про наведені нижче побічні ефекти. Небажані явища класифікували залежно від частоти виникнення: часто (> 1/100, < 1/10); нечасто (> 1/1 000, < 1/100); рідко (> 1/10 000, < 1/1 000), дуже рідко (< 1/10000), частота невідома (неможливо оцінити за наявними даними).
З боку системи крові та лімфи | Рідко: лейкопенія, тромбоцитопенія Дуже рідко: агранулоцитоз, панцитопенія |
З боку імунної системи | Рідко: реакції гіперчутливості, такі як пропасниця, ангіоневротичний набряк та анафілактична реакція/шок |
З боку метаболізму | Нечасто: периферичні набряки Рідко: гіпонатріємія Частота невідома: гіпомагніємія (див. розділ «Особливості застосування»); тяжка гіпомагніємія може корелювати з гіпокальціємією. Гіпомагніємія також може бути пов'язана з гіпокаліємією. |
Психічні розлади | Нечасто: безсоння Рідко: збудження, депресія, сплутаність свідомості Дуже рідко: агресія, галюцинації |
З боку нервової системи | Часто: головний біль Нечасто: запаморочення, парестезія, сонливість Рідко: порушення смаку |
З боку органів зору | Нечасто: нечіткість зору |
З боку органів слуху та рівноваги | Нечасто: вертиго |
З боку дихальної системи | Рідко: бронхоспазм |
З боку травної системи | Часто: біль у животі, запори, діарея, здуття живота, нудота, блювання, залозисті поліпи дна шлунка (доброякісні) Нечасто: сухість у роті Рідко: стоматит, кандидоз травного тракту Частота невідома: мікроскопічний коліт |
З боку гепатобіліарної системи | Нечасто: підвищення рівнів печінкових ферментів Рідко: гепатит з або без жовтяниці Дуже рідко: печінкова недостатність, енцефалопатія у пацієнтів із захворюваннями печінки |
З боку шкіри та м'яких тканин | Часто: реакції в місці введення* Нечасто: дерматит, свербіж, висип, кропив'янка Рідко: алопеція, фоточутливість Дуже рідко: мультиформна еритема, синдром Стівенса – Джонсона, токсичний епідермальний некроліз Частота невідома: підгострий шкірний червоний вовчак (див. розділ «Особливості застосування») |
Скелетно-м'язові порушення | Нечасто: перелом стегна, зап'ястя або хребта (див. розділ «Особливості застосування») Рідко: артралгія, міалгія Дуже рідко: м'язова слабкість |
З боку нирок та сечовидільної системи | Дуже рідко: інтерстиціальний нефрит (у деяких пацієнтів одночасно повідомлялося про ниркову недостатність) |
З боку репродуктивної системи | Дуже рідко: гінекомастія |
Загальні порушення | Рідко: слабкість, посилення потовиділення. |
*Реакції в місці введення переважно спостерігалися у дослідженні із застосуванням високих доз протягом 3 днів (72 години). При внутрішньовенному застосуванні езомепразолу подразнення судин не спостерігалося, проте була помічена незначна реакція запалення тканини у ділянці підшкірної (навколовенозної) ін'єкції. Вираженість подразнення тканини була пов'язана з концентрацією розчину.
Повідомлялося про поодинокі випадки необоротного порушення зору у критично хворих пацієнтів, які отримували внутрішньовенні ін'єкції омепразолу (рацемату), особливо у високих дозах, проте причинно-наслідковий зв'язок не доведено.
Педіатрична популяція
Профіль безпеки застосування препарату дітям відповідає відомому профілю безпеки езомепразолу в дорослих пацієнтів.
Повідомлення про побічні реакції
Після виходу лікарського засобу на ринок важливо повідомляти про побічні реакції. Це дає змогу здійснювати моніторинг співвідношення користі й ризику застосування лікарського засобу. Лікарям та фармацевтам слід повідомляти про будь-які побічні реакції.
Термін придатності. 18 місяців.
Термін зберігання після приготування розчину
Була продемонстрована хімічна та фізична стабільність в умовах застосування впродовж 12 годин при 30 °С. З точки зору мікробіології, продукт слід застосувати негайно.
Умови зберігання. Зберігати в оригінальній упаковці при температурі не вище 30 °С у недоступному для дітей місці.
Несумісність.
Для відновлення розчину не слід застосовувати інші засоби, окрім зазначених у розділі «Спосіб застосування та дози».
Упаковка .
Упаковка № 1. Ліофілізат для розчину для ін'єкцій та інфузій в прозорому скляному флаконі, закупореному бутиловою гумовою пробкою і алюмінієвою кришкою з накладкою фліп-офф. 1 такий флакон у картонній упаковці.
Упаковка № 10. Ліофілізат для розчину для ін'єкцій та інфузій в прозорому скляному флаконі, закупореному бутиловою гумовою пробкою і алюмінієвою кришкою з накладкою фліп-офф. 10 таких флаконів у картонній упаковці.
Категорія відпуску. За рецептом.
Виробник.
СТЕРИЛ-ДЖЕН ЛАЙФ САЙЄНСИЗ (П) ЛТД / Steril-Gene Life Sciences (P) Ltd.
Місцезнаходження виробника та адреса місця провадження його діяльності.
№ 45, Мангалам Мейн Роуд, Вілліанур Коммʼюн, Пудучеррі, 605110, Індія / No. 45, Mangalam Main Road, Villianur Commune, Puducherry 605110, India.
Заявник. СКАН БІОТЕК ЛТД, Індія / SCAN BIOTECH LTD, India.
Місцезнаходження заявника. Е-4/300, Арера Колоні Екстеншн, 462016, Бхопал, (М.П.) Індія / E-4/300, Arera Colony Extension, 462016, Bhopal, (MP) India.
Список отзывов пуст
Добавить отзыв
Казахстан, Грузия, Турция, Польша, Европа