Личный кабинет
ЛИЗОПРЕС табл. 20 мг + 12,5 мг №30
rx
Код товара: 519912
Производитель: Киевский витаминный завод (Украина, Киев)
1 400,00 RUB
в наличии
Цена и наличие актуальны на: 22.11.2024
поиск медикаментов, лекарства, таблеток
- Внешний вид товара может отличаться от товара на сайте.
- Информация о производителе на сайте может отличаться от реальной.
- Информация предоставлена с ознакомительной целью и не должна быть использована как руководство к самолечению.
- Самолечение может быть опасным для Вашего здоровья! Перед применением, проконсультируйтесь с врачом!
Инструкция
Для медицинского использования лекарственного средства
Лизопресс 20.
Лизоприсы 20.
Место хранения:
Активные ингредиенты: лизиноприл (в форме дигидрата лизиноприла) и гидрохлоротиазида;
1 таблетка содержит 10 мг или 20 мг лизиноприла (в форме дигидрата лизиноприла) и
12,5 мг гидрохлоротиазида;
12,5 мг гидрохлоротиазида;
Вспомогательные вещества: маннит (E 421), дигидрат гидрофосфата кальция, крахмал мозоль, стеарат магния.
Лекарственная форма. Таблетки
Основные физико-химические свойства: таблетки плоской цилиндрической формы, с сгибами, белыми или почти белыми.
Фармакотерапевтическая группа. Ингибиторы ангиотензина трансформируют фермент (ACE) и диуретики. Код ATH C09V A03.
Фармакологические свойства.
Лисиноприл представляет собой ингибитор ACE, снижает концентрацию ангиотензина II и альдостерона с вазоконстрикторными свойствами. Ингибирует деградацию брадикинина и увеличивает концентрацию эндогенных простагландинов, имеющих вазодиловую активность. Подавляет тканевую ренин-ангиотетическую сердечную систему, при длительном использовании предотвращает гипертрофию миокарда и дилатации левого желудочка. В результате артериальное давление постепенно уменьшается, полное сопротивление периферической сосудистым сосудистым, положению к сердцу, давление в небольшом круге циркуляции кровообращения и сопротивления легочной сосудами, повышает выход сердечной кислоты, повышает толерантность к физической активности.
Гидрохлоротиазид - диуреат серии бензотиадиабин: уменьшает реабсорбцию ионов натрия и хлора (меньше - калий и бикарбонаты) в проксимальных канальнях почек, а также магния, кальция, кальция, мочевой кислоты. Увеличивает концентрацию почек. Ингибирует способность сосудистой стены воспринимать действие сосудистых медиаторов в связи с уменьшением концентрации ионов натрия в цитоплазме сосудов миоцитов. Антигипертензивное действие связано с расширением артериол. Увеличивается (вторичная) концентрация плазмы в крови Ринна.
Антигипертензивный эффект лизиноприла развивается за 1 час, достигает максимума через 6-7 часов и продолжается до 24 часов. Мочегое внимание гидрохлоротиазида происходит через 1-2 часа, достигает максимума через 4 часа и продолжается до 6-12 часов.
Сочетание лизиноприла и гидрохлоротиазида приводит к увеличению антигипертензивного эффекта, а также предотвращает гидрохлоротиазид метаболических расстройств (гипокалиемия, углеводород и липидный метаболизм).
Фармакокинетика.
Лисиноприл: после приема, примерно 25% (6-60%) доза, независимо от еды. Медленно связывается с белками плазмы крови (6-10%). Не метаболизируется и выводится почками в неизменном состоянии. Период полураспада лизиноприла составляет 12 часов. Слегка проникает в проникать к кровоматериальному барьеру, не кумулярует в тканях, но оказывается в плаценту и в грудном молоке. Максимальная концентрация в плазме крови, период полураспада и продолжительности длительности лизиноприла значительно увеличивается за счет уменьшения гломерельной фильтрации почек менее 30 мл / мин, что требует коррекции дозированного режима дозировки. У пожилых пациентов концентрация препарата в плазме крови и площади под кривой «концентрация - время» (AUC) увеличивается в 2 раза, что также требует коррекции режима дозировки дозировки.
Гидрохлоротиазид: хорошо поглощается (60-80%) от пищеварительного тракта. В крови 60% связываются с белками. Когда прием, период полураспада составляет 1-2,5 часа. Получается из почек в неизменном состоянии (> 95%), в основном в моче (60-80%). Проникает в гемоплацелентный барьер и в грудное молоко.
Клинические характеристики.
Индикация.
Лечение пациентов с артериальной гипертензией света или умеренной тяжести, которая имеет стабильный курс на фоне терапии отдельными препаратами в тех же дозировках.
Противопоказания .
- Гиперчувствительность к активным веществам или к одному из вспомогательных веществ препарата.
- Гиперчувствительность к другим ингибиторам ACE.
- Гиперчувствительность к любым производным сульфонамида.
- Ангионеротические отеки в анамнезе, связанные с использованием ингибиторов ACE.
- Наследственный или идиопатический ангионевротический отек.
- Планирование беременности или беременности (см. «Применение во время беременности или грудного вскармливания»).
- Период грудного вскармливания (см. «Применение во время беременности или грудного вскармливания»).
- Серьезное нарушение функции почек (клиренс креатинина <30 мл / мин).
- Серьезное нарушение функции печени.
- Анурие.
- Одновременное использование лекарств с лекарственными средствами, содержащими алискирена, пациенты с диабетом или заболеваниями функции почек (скорость гломеренной фильтрации <60 мл / мин / 1,73 м 2 ) (см. «Взаимодействие с другими лекарственными средствами и другими типами взаимодействия и других типов взаимодействия "и" особенности применения ").
Взаимодействие с другими лекарствами и другими типами взаимодействия.
Гипотензивные лекарства. При одновременном использовании с другими гипотензивными препаратами возможны антигипертензивный эффект. Одновременное использование с нитроглицерином, другие нитраты или вазодилаторы усиливают антигипертензивный эффект.
Следует избегать назначения лизиноприла в сочетании с лекарственными средствами, содержащими алискирена (см. Разделы «Противопоказания» и «Особенности применения»).
Известно, что двойная блокада системы Renin-Angiotensin-альдостерона (RaAS) с комбинированными ингибиторами ACE, блокаторы рецептора ангиотензина II или Alishirena связаны с более высокой частотой побочных реакций, таких как артериальная гипотензия, гиперкалиемия и снижение функции почек (включая Острая почечная недостаточность), по сравнению с использованием одного лекарственного средства, влияющего на Раас (см. Разделы «Противопоказания» и «Особенности применения»).
Препараты лития. При одновременном применении ингибиторов лития и ACE зарегистрированы случаи обратимого увеличения уровня лития в сыворотке и появление признаков токсичности. Дуууретические препараты и ингибиторы ACE снижают почечный клиренс лития, что увеличивает риск его токсичности. Таким образом, использование лизиноприла и гидрохлоротиазида в сочетании с литиевыми препаратами не рекомендуется. В случае, если требуется приложение этой комбинации, необходимо тщательно контролировать уровень лития в сыворотке (см. Раздел «Особенности применения»).
Диуретики калиевой диуретики, пищевые добавки, содержащие калий или заменители соли. Из-за направляющей калия эффекта лизиноприла с выводом калия при применении тиазида. Использование рецептурных препаратов калия, калийсодержащие добавки и заменители соли могут привести к значительному увеличению содержания калия в сыворотке, особенно у пациентов с функциями почек и диабетом. Если требуется одновременное использование комбинации лизиноприла и гидрохлоротиазида и любого из приведенных выше средств, лечение следует проводить с осторожностью на фоне регулярного контроля содержания калия в сыворотке крови (см. Раздел «Особенности применения»).
Лекарственные средства, способные вызывать пируты типа желудочковой тахикардии. Благодаря риску развития гипокалемии осторожность следует наблюдать при одновременном использовании гидрохлоротиазида и лекарств, способных вызывать желудочковую тахикардию типа пирута (некоторые антиаритмические, антипсихотические агенты и другие лекарства).
Трициклические антидепрессанты / антипсихотические препараты / анестетики. Одновременное использование некоторых анестетиков, трициклических антидепрессантов или антипсихотических препаратов и ингибиторов ACE могут привести к дополнительному снижению артериального давления (см. Раздел «Особенности применения»).
Нестероидные противовоспалительные препараты (НПВП), включая ацетилсалициловую кислоту. При длительном использовании НПВП (селективных ингибиторов циклооксигеназы-2, ацетилсалициловой кислоты в дозе> 3 г / сут, не избирательные НПВП) возможное ослабление антигипертензивных и мочегонных действий ингибиторов ACE и тиазидов. Одновременное применение ингибиторов NSAID и ACE может привести к увеличению содержания калия в сыворотке и ухудшении функции почек. Обычно эти явления имеют обратимый характер. В редких случаях может развиться почечная недостаточность, особенно в случае нарушения функции почек, например, у пациентов с пожилыми людьми или в обезвоживании.
Золотые препараты. У пациентов, получающих ингибиторы ACE, нитритоидные (вазомоторные) реакции часто наблюдались на фоне применения инъекционных форм приготовления золота (например, аротиомата натрия). Для нитритоидной реакции характерны появление симптомов вазодилатации (покраснение кожи), тошнота, головокружение и артериальная гипотензия.
Симпатомиметики. Симптомиметические средства могут ослабить антигипертензивное влияние ингибиторов ACE.
Анти-диабетические средства. Известно, что при одновременном применении ингибиторов ACE и антидидиабетических препаратов (инсулинов и гипогликемических препаратов для перорального введения) более выраженное снижение уровня глюкозы в крови с риском гипогликемии. Чаще всего гипогликемия развивается в первые недели комбинированной терапии у пациентов с почечной функцией.
Amphotericin B (для парентерального введения), карбенозон, кортикостероиды, кортикотропин (AKth) или стимулирующие слабительные. Гидрохлоротиазид может ухудшить нарушение баланса электролита, в частности гипокализа.
Соли кальция. При одновременном использовании с тиазидными диуретиками можно увеличить содержание кальция в сыворотке, что связано с уменьшением экскреции кальция с мочой.
С волос гликозиды. В гипокалиемии, возникающие на фоне употребления тиазидов, возможны увеличение токсичности дигиталисных препаратов.
Холестирамин и залог. При одновременном использовании с холестырамином и Colestipol уменьшается поглощение гидрохлоротиазида. Таким образом, сульфонамидные диуретики следует принимать не менее 1 часа до или через 4-6 часов после получения этих препаратов.
Надеполяризующие мирелаксиисты (например , хлорид для турцера). Можно улучшить действие мышечных релаксантов на фоне использования гидрохлоротиазида.
Ко-трикоксазол (триметоприм / сульфаметоксазол). У пациентов, которые постоянно используются ингибиторы ACE, и одновременно используют совместный тримикоксазол (триметоприм / сульфаметоксазол), существует повышенный риск гиперкалемии (см. Раздел «Особенности применения»).
Соталол. В гипокалиемии, которая происходит при использовании тиазидов, увеличивает риск аритмии при использовании соталола.
Алопуринол. При одновременном применении ингибиторов ACE и аллопуринола риск развития почек и развития лейкопении увеличивается.
Циклоспорин. При одновременном использовании ингибиторов ACE и циклоспорина риск развития повреждения почек и гиперкалиемии увеличивается.
Левастатин. При одновременном применении ингибиторов ACE и Lovastatin риск повышения гиперкалиемии.
Цитостатика, иммунодепрессанты, прокаинамид. При одновременном применении с ингибиторами ACE риск развития лейкопении увеличивается (см. Раздел «Особенности применения»).
Тканевые активаторы плазминогена. С помощью одновременного применения с активаторами тканей возможны активаторы плазминогена, возможна увеличение риска развития ангионевротического отека.
Ингибиторы МТО (например , Syrolimus, Everolimus, Temsirolimus). У пациентов, которые постоянно используются ингибиторы ACE, в то время как одновременные ингибиторы MTOR существует повышенный риск развития ангионевротического отека (см. Раздел «Особенности применения»).
Особенности приложения.
Симптоматическая артериальная гипотензия. В редких случаях у пациентов с неосложненной артериальной гипертензией могут возникнуть симптоматическая артериальная гипотензия. Риск снижения артериального давления, скорее всего, у пациентов с уменьшением объема циркулирующей крови, например, на фоне диуретики терапии, с диетой с ограничением соли, из-за гемодиализа, диареи или рвоты или в Пациенты с сильной независимой от ренино-независимой гипертонии (см. Раздел «Взаимодействие с другими лекарствами и другими типами взаимодействия» и «боковые реакции»).
У таких пациентов регулярно контролируют содержание электролитов в сыворотке. Выбор доз и лечение пациентов с повышенным риском клинически выраженной гипотензии начинается под тесным медицинским наблюдением. Пациенты с ишемической болезнью сердца или с цереброваскулярными заболеваниями должны использоваться с особой осторожностью, поскольку чрезмерное снижение артериального давления может привести к развитию инфаркта миокарда или острых расстройств циркуляции мозга.
При разработке артериальной гипотензии пациент следует надеть на его спину и, при необходимости, проводить внутривенную инфузию физиологического решения. Переходная гипотензия не является противопоказанием для получения следующей дозы. После восстановления объема циркуляционной крови и нормализации артериального давления терапия может быть восстановлена в более мелких дозах или начать использование любого из компонентов препарата в качестве монотерапии.
У некоторых пациентов с сердечной недостаточностью, но с нормальным или уменьшенным артериальным давлением, на фоне лизиноприла возможен снижение системного кровяного давления. Этот эффект ожидается и обычно не является причиной отмены препарата. В разработке клинически выраженной гипотензии доза или отмена лизиноприла и / или гидрохлоротиазида могут потребоваться.
Стеноз аорты и митрального клапана / гипертрофическая кардиомиопатия. Как и другие ингибиторы ACE, лизиноприл следует использовать для использования пациентов с стенозом митрального клапана и с обструкцией левого желудочкового тракта (например, из-за стеноза аорты или гипертрофической кардиомиопатии).
Двойной раса блокады . Известно, что при одновременном применении ингибиторов ACE блокаторы рецептора ангиотензина II или алискирены повышают риск развития артериальной гипотензии, гиперкалемии и расстройств почек (включая острую почечную недостаточность). Таким образом, двойная блокада Рааса не рекомендуется одновременным применением ингибиторов ACE, ангиотензин II или алискиреновых блокаторов (см. Раздел «Взаимодействие с другими лекарствами и другими типами взаимодействия»).
Если двойная блокада абсолютно необходима, она должна осуществляться под наблюдением специалиста и с регулярным контролем функции почек, содержанием электролитов и артериального давления.
Ингибиторы ACE и блокаторы рецепторов ангиотензина II не должны использоваться одновременно пациентам с диабетической нефропатией.
Нарушение функции почек. Тиазиды не рекомендуются использовать пациентов с расстройствами почек; Тиазиды неэффективны при значениях очистки креатинина 30 мл / мин или ниже (соответствующие умеренному или сильной почечной недостаточности).
Сочетание лизиноприла и гидрохлоротиазида не следует вводить пациентам с почечной недостаточностью (клиренс креатинина ≤ 80 мл / мин) до дозы отдельных компонентов, соответствующих дозам в комбинированном препарате.
Артериальная гипотензия, возникающая после начала лечения ингибиторами ACE у пациентов с сердечной недостаточностью, может привести к дальнейшему ухудшению функции почек. В некоторых случаях было сообщено развитие острой почечной недостаточности (обычно обратимого).
У пациентов с двусторонним стенозом почечных артерий или со стенозом артерии одной почки, на фоне ингибиторов ACF, увеличение концентраций мочевины и креатинина в сыворотке, обычно обратимся после отмены терапии.
Вероятность развития этого состояния выше у пациентов с почечной недостаточностью.
При наличии вазоренальной гипертонии наблюдается повышенный риск развития выраженной артериальной гипотензии и почечной недостаточности. Лечение таких пациентов начинается с бдительного медицинского надзора, использующего низкие дозы препарата с последующим тщательным выбором доз. В течение первых недель лечения сочетанием лизиноприла и гидрохлоротиазида, тщательно контролируйте функцию почек, поскольку диуретики вызывают развитие вышеупомянутых изменений.
У некоторых пациентов с артериальной гипертензией (без выраженных фоновых заболеваний почек), хотя использование лизиноприла и диуретики может увеличить концентрацию мочевины и креатинина в сыворотке. Как правило, такие изменения незначительно выражаются и имеют обратимый характер.
Вероятность развития этих нарушений выше у пациентов с почечной недостаточностью в анамнезе. В таких случаях может потребоваться доза и / или аннулирование лизиноприла и / или мочегонной терапии.
Предварительная обработка с диуретиками . Прием диуретиков следует прекратить за 2-3 дня до применения комбинации лизиноприла и гидрохлоротиазида. Если это невозможно, лечение должно начинаться с монотерапии лизиноприла в дозе 5 мг.
Состояние после трансплантации почек. Поскольку данные об использовании пациентов с лизиноприлом после трансплантации почки, использование препарата лизопрессию этой группы пациентов не рекомендуется.
Анафилактоидные реакции у пациентов, которые находятся в гемодиализе. Застосування комбінації лізиноприлу і гідрохлоротіазиду не показано для лікування пацієнтів з нирковою недостатністю, що вимагає проведення гемодіалізу.
Повідомляли про розвиток анафілактоїдних реакцій у пацієнтів, які отримують інгібітори АПФ, при проведенні певних видів гемодіалізу (наприклад, із використанням високопроникних мембран AN69 і при проведенні аферезу ліпопротеїнів низької щільності (ЛПНЩ) з використанням декстрану сульфату). У таких випадках слід використовувати діалізні мембрани іншого типу або застосовувати антигіпертензивні засоби інших класів. Анафілактоїдні реакції при проведенні аферезу ЛПНЩ. У рідкісних випадках у пацієнтів, які отримують інгібітори АПФ, при проведенні аферезу ЛПНЩ з використанням декстрану сульфату спостерігалися загрозливі для життя анафілактичні реакції. Для запобігання розвитку анафілактичних реакцій слід тимчасово припиняти терапію інгібіторами АПФ перед кожною процедурою аферезу.
Захворювання печінки. Пацієнтам із порушеннями функції печінки або з прогресуючим захворюванням печінки тіазидні діуретики слід застосовувати з обережністю, оскільки незначні зміни водно-електролітного балансу можуть спровокувати розвиток печінкової коми (див. розділ «Протипоказання»). У рідкісних випадках на тлі застосування інгібіторів АПФ спостерігався синдром розвитку холестатичної жовтяниці з переходом у фульмінантний некроз печінки, іноді з летальним наслідком. Механізм розвитку цього синдрому неясний. Якщо на тлі застосування комбінації лізиноприлу і гідрохлоротіазиду спостерігається поява жовтяниці або значне підвищення рівня печінкових ферментів, прийом препарату слід припинити; пацієнт повинен перебувати під пильним медичним наглядом.
Хірургічні втручання, анестезія. При проведенні хірургічних втручань або під час анестезії із застосуванням засобів, що спричиняють артеріальну гіпотензію, лізиноприл може блокувати утворення ангіотензину II у відповідь на компенсаторне вивільнення реніну. При розвитку артеріальної гіпотензії, яку можна пояснити зазначеним механізмом, показано поповнення об'єму циркулюючої крові.
Вплив на метаболізм та ендокринну систему . На тлі застосування інгібіторів АПФ і тіазидів можливе порушення толерантності до глюкози. Може виникнути потреба в регулюванні дози антидіабетичних препаратів, у тому числі інсуліну. У пацієнтів із цукровим діабетом, які отримують пероральні протидіабетичні препарати або інсулін, протягом першого місяця лікування інгібітором АПФ слід ретельно контролювати рівень глікемії.
На тлі застосування тіазидних діуретиків можливий перехід латентної форми цукрового діабету в маніфестну.
На тлі терапії тіазидами може підвищуватися концентрація холестерину і тригліцеридів.
У деяких пацієнтів терапія тіазидами може провокувати розвиток гіперурикемії та/або подагри. Однак лізиноприл прискорює виведення сечової кислоти нирками, тим самим послаблює гіперурикемічну дію гідрохлоротіазиду.
Порушення електролітного балансу . При лікуванні діуретиками показане регулярне визначення вмісту електролітів у сироватці крові пацієнта. При застосуванні тіазидів, у тому числі гідрохлоротіазиду, можливе порушення водного або електролітного балансу (гіпокаліємія, гіпонатріємія, гіпохлоремічний алкалоз). До ознак порушення водного або електролітного балансу належать: сухість у роті, спрага, слабкість, млявість, сонливість, м'язовий біль або спазми, м'язова втома, артеріальна гіпотензія, олігурія, тахікардія, порушення з боку шлунково-кишкового тракту (нудота, блювання). У пацієнтів із набряками у спекотну погоду може розвиватися гіперволемічна гіпонатріємія. Дефіцит хлоридів зазвичай буває незначним і не потребує лікування. Відомо, що тіазиди збільшують виведення магнію із сечею, що може призвести до гіпомагніємії.
Тіазиди можуть знижувати екскрецію кальцію із сечею і спричиняти незначне періодичне підвищення вмісту кальцію в сироватці крові. Виражена гіперкальціємія може бути ознакою прихованого гіперпаратиреозу. Перед дослідженням функції паращитовидних залоз тіазидні діуретики слід відмінити.
Гіперкаліємія. У деяких пацієнтів, які отримують інгібітори АПФ, в тому числі лізиноприл, спостерігалося збільшення вмісту калію в сироватці крові. Факторами ризику розвитку гіперкаліємії є: ниркова недостатність, цукровий діабет, супутнє застосування калійзберігаючих діуретиків, застосування калійвмісних добавок або замінників солі, а також лікарських засобів, здатних підвищити рівень калію в сироватці крові (таких як гепарин, Ко-тримоксазол, відомий як триметоприм/сульфаметоксазол). При необхідності одночасного застосування вищезазначених препаратів рекомендується регулярно контролювати вміст калію в сироватці крові (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).
Пацієнти з цукровим діабетом. У пацієнтів із цукровим діабетом, які отримують пероральні протидіабетичні препарати або інсулін, протягом першого місяця лікування інгібітором АПФ слід ретельно контролювати рівень глікемії (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).
Гіперчутливість, ангіоневротичний набряк.
Інгібітори АПФ. На тлі застосування інгібіторів АПФ, включаючи лізиноприл, у рідкісних випадках можливий розвиток ангіоневротичного набряку обличчя, кінцівок, губ, язика, глотки та/або гортані в будь-який період лікування. При розвитку подібної реакції лізиноприл слід негайно відмінити, пацієнт повинен отримувати відповідну терапію і перебувати під медичним наглядом до повного зникнення симптомів. Навіть тоді, коли спостерігається тільки набряк язика (без порушення дихальної функції), пацієнту показане тривале спостереження, тому що застосування антигістамінних засобів і кортикостероїдів може бути неефективним.
У дуже рідкісних випадках ангіоневротичний набряк гортані або язика може призвести до летального наслідку. Набряк язика, голосових складок або гортані може призвести до обструкції дихальних шляхів, особливо у пацієнтів, які перенесли хірургічні втручання на органах дихання. У подібних випадках показана екстрена терапія. Може бути потрібним введення розчину адреналіну та/або забезпечення прохідності дихальних шляхів. Пацієнт повинен перебувати під пильним медичним наглядом до повного і стійкого зникнення симптомів.
У пацієнтів негроїдної раси, які приймають інгібітори АПФ, ангіоневротичний набряк спостерігається частіше, ніж у представників інших рас.
Пацієнти, які мають в анамнезі ангіоневротичний набряк, не пов'язаний із застосуванням інгібіторів АПФ, можуть бути більш схильними до розвитку ангіоневротичного набряку на тлі терапії інгібіторами АПФ (див. розділ «Протипоказання»).
Одночасне застосування з інгібіторами мішені рапаміцину в клітинах ссавців (mTOR - Mammalian Target of Rapamycin) (наприклад, сиролімус, еверолімус, темсиролімус). У пацієнтів, які постійно застосовують інгібітори АПФ, при одночасному застосуванні інгібіторів mTOR існує підвищений ризик розвитку ангіоневротичного набряку (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).
Тіазиди. У пацієнтів, які отримують тіазиди, реакції гіперчутливості можуть розвиватися незалежно від наявності алергії або бронхіальної астми в анамнезі. Описано випадки виникнення або загострення системного червоного вовчака на тлі застосування тіазидних діуретиків.
Десенсибілізація. У пацієнтів, які отримують інгібітори АПФ, можуть виникати анафілактоїдні реакції під час проведення десенсибілізації (наприклад, отрутою перетинчастокрилих). Зазначених реакцій можна уникнути, якщо тимчасово припинити прийом інгібітора АПФ, однак небажані реакції можуть виникати знову при випадковому повторному застосуванні препарату.
Нейтропенія, агранулоцитоз. У пацієнтів, які отримують інгібітори АПФ, зареєстровано випадки розвитку нейтропенії (агранулоцитозу), тромбоцитопенії та анемії. У пацієнтів з нормальною функцією нирок і при відсутності інших обтяжливих чинників нейтропенія розвивається рідко. Нейтропенія та агранулоцитоз мають оборотний характер і зникають після відміни інгібітора АПФ. Лізиноприл застосовують з винятковою обережністю пацієнтам із системними захворюваннями сполучної тканини, на тлі терапії імунодепресантами, при терапії алопуринолом або прокаїнамідом, особливо пацієнтам із порушеннями функції нирок. Іноді у даної категорії пацієнтів спостерігався розвиток серйозних інфекцій, у тому числі таких, що не відповідали на інтенсивну антибіотикотерапію. При призначенні лізиноприлу таким пацієнтам рекомендується періодично контролювати вміст лейкоцитів в крові. Пацієнти повинні бути проінформовані про необхідність відразу ж повідомляти лікаря про будь-які ознаки інфекції.
Етнічна приналежність. У пацієнтів негроїдної раси, які приймають інгібітори АПФ, ангіоневротичний набряк спостерігається частіше, ніж у представників інших рас.
Як і інші інгібітори АПФ, лізиноприл менш ефективно знижує артеріальний тиск у представників негроїдної раси порівняно з пацієнтами інших рас. Ймовірно, це пов'язано з переважно низьким вмістом реніну у пацієнтів негроїдної раси з артеріальною гіпертензією.
Кашель. На тлі лікування інгібіторами АПФ можливий розвиток кашлю. Кашель за своїм характером непродуктивний, стійкий і припиняється після відміни терапії. При диференційній діагностиці слід враховувати кашель, що виникає на тлі застосування інгібіторів АПФ.
Препарати літію. Зазвичай не рекомендується одночасне застосування інгібіторів АПФ та препаратів літію (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).
Антидопінговий тест. Лікарський засіб містить гідрохлоротіазид, застосування якого може призвести до позитивних результатів антидопінгової проби.
Немеланомний рак шкіри. Результати двох останніх фармакоепідеміологічних досліджень (згідно з датськими загальнонаціональними джерелами інформації, включаючи датський реєстр випадків раку та державний реєстр призначених ліків) показали сукупний дозозалежний зв'язок між застосуванням гідрохлоротіазиду та виникненням базальноклітинної карциноми і плоскоклітинної карциноми. Фотосенсибілізувальна дія гідрохлоротіазиду може бути причиною розвитку таких патологій. Пацієнтів, які приймають гідрохлоротіазид окремо або в комбінації з іншими лікарськими засобами, слід проінформувати щодо ризику виникнення немеланомного раку шкіри та рекомендувати їм регулярно перевіряти шкіру на предмет нових вогнищ ураження, а також змін в уже наявних, та повідомляти про будь-які підозрілі ураження шкіри.
Підозрілі ураження шкіри підлягають гістологічному дослідженню за допомогою біопсії. Пацієнтам слід рекомендувати обмежити перебування під сонячними променями та УФ-променями та використовувати належний захист у разі перебування під сонячними променями та УФ-променями з метою мінімізації ризику раку шкіри.
Доцільність застосування гідрохлоротіазиду також слід ретельно переглянути для пацієнтів, які мають рак шкіри в анамнезі (див. розділ «Побічні реакції»).
Застосування у період вагітності або годування груддю.
Вагітність.
Інгібітори АПФ. Застосовувати інгібітори АПФ у період вагітності протипоказано (див. розділ «Протипоказання»).
Епідеміологічні дані про ризик тератогенних ефектів інгібіторів АПФ протягом І триместру вагітності не дають змоги зробити остаточні висновки. Проте не можна виключити ймовірність ризику їх розвитку. Пацієнткам, які планують завагітніти, слід призначити альтернативну гіпотензивну терапію з доведеним профілем безпеки в період вагітності. Якщо вагітність настала в період лікування, інгібітор АПФ слід негайно відмінити і, якщо можна, розпочати альтернативну терапію.
Відомо, що на тлі застосування інгібіторів АПФ у II і III триместрах вагітності можуть спостерігатися явища фетотоксичності (погіршення функції нирок, олігогідрамніон, уповільнення окостеніння кісток черепа) та неонатальної токсичності (ниркова недостатність, артеріальна гіпотензія, гіперкаліємія). Якщо інгібітор АПФ застосовувався з II триместру вагітності, рекомендується провести ультразвукове дослідження нирок і кісток черепа плода. Новонароджені, матері яких приймали інгібітори АПФ, повинні перебувати під ретельним медичним наглядом у зв'язку з можливим розвитком артеріальної гіпотензії (див. розділ «Протипоказання»).
Гідрохлоротіазид. Досвід застосування гідрохлоротіазиду у період вагітності (особливо у І триместрі) обмежений. Проведених досліджень на тваринах недостатньо.
Гідрохлоротіазид проникає через плацентарний бар'єр. З огляду на механізм фармакологічної дії гідрохлоротіазиду при його застосуванні у ІІ і ІІІ триместрах вагітності можливе порушення кровообігу у фетоплацентарному комплексі, а також розвиток жовтяниці, порушення електролітного балансу і тромбоцитопенії у новонародженого.
Гідрохлоротіазид не слід застосовувати при гестаційних набряках, артеріальній гіпертензії вагітних або прееклампсії, оскільки існує ризик зниження об'єму плазми крові і розвитку гіпоперфузії плаценти, при цьому будь-який позитивний ефект щодо перебігу захворювання відсутній. Гідрохлоротіазид не слід застосовувати для лікування есенціальної артеріальної гіпертензії у вагітних, за винятком рідкісних випадків, коли альтернативне лікування неможливе.
Період годування груддю.
Інгібітори АПФ. У зв'язку з відсутністю інформації про застосування комбінації лізиноприлу і гідрохлоротіазиду у період грудного вигодовування застосування зазначеної комбінації протипоказано (див. розділ «Протипоказання»). У період грудного вигодовування необхідно застосовувати препарати з краще вивченим профілем безпеки, особливо у період догляду за новонародженою або недоношеною дитиною.
Гідрохлоротіазид. У невеликих кількостях гідрохлоротіазид проникає у грудне молоко. Високі дози тіазидів спричиняють інтенсивний діурез і можуть пригнічувати вироблення грудного молока. Застосування комбінації лізиноприлу та гідрохлоротіазиду у період грудного вигодовування протипоказано (див. розділ «Протипоказання»).
Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами.
На тлі лікування гіпотензивними препаратами (в тому числі при застосуванні комбінації лізиноприлу і гідрохлоротіазиду) може спостерігатися незначний або помірний вплив на здатність керувати транспортними засобами та працювати з іншими механізмами. Труднощі при керуванні автотранспортом або при роботі з механізмами індивідуальні і частіше виникають на початку лікування або при зміні дози препарату, а також на тлі вживання алкоголю.
При керуванні автомобілем і роботі з іншими механізмами слід враховувати, що на тлі застосування лікарського засобу можлива поява запаморочення і стомлюваності.
Спосіб застосування та дози.
Есенціальна артеріальна гіпертензія.
Застосування комбінованого препарату з фіксованою дозою не підходить для початку терапії. Комбінований препарат із фіксованою дозою може замінити комбінацію 10 мг або 20 мг лізиноприлу та 12,5 мг гідрохлоротіазиду для пацієнтів, чий стан було стабілізовано на тлі терапії окремими активними речовинами у тих же дозуваннях, призначуваних у вигляді окремих препаратів. Стандартна доза – 1 таблетка 1 раз на добу. Як і будь-які інші препарати, які приймають 1 раз на добу, Лізопрес слід приймати приблизно в один і той же час кожен день.
Якщо не вдається досягти бажаного терапевтичного ефекту протягом 2−4 тижнів лікування, дозу можна збільшити до 2 таблеток 1 раз на добу.
Попередня терапія діуретиками.
Після прийому першої дози препарату Лізопрес може розвинутися симптоматична артеріальна гіпотензія. Розвиток такого стану більш імовірний у пацієнтів із порушеннями водно-електролітного балансу внаслідок попередньої терапії діуретиками. Застосування діуретиків слід припинити за 2−3 дні до початку терапії препаратом Лізопрес. Якщо це неможливо, лікування слід починати з монотерапії лізиноприлом у дозі 5 мг.
Порушення функції нирок.
Тіазидні діуретики не рекомендується застосовувати пацієнтам із порушенням функції нирок; тіазиди неефективні при значеннях кліренсу креатиніну 30 мл/хв або нижче (тобто при помірній або тяжкій нирковій недостатності).
Лізопрес не можна застосовуватися як початкову терапію пацієнтам з нирковою недостатністю. Пацієнтам із кліренсом креатиніну >30 і <80 мл/хв препарат можна засто-совувати тільки після індивідуального підбору дози кожного із компонентів препарату. Рекомендована доза лізиноприлу при його застосуванні як монотерапії при нирковій недостатності легкого ступеня становить 5−10 мг.
Пацієнти літнього віку.
Пацієнтам літнього віку корекція дози не потрібна.
Відомо, що показники ефективності і переносимості лізиноприлу та гідрохлоротіазиду при їх одночасному застосуванні були подібними у літніх та молодших пацієнтів з артеріальною гіпертензією. Ефективність лізиноприлу при його застосуванні в дозах від 20 до 80 мг була порівнянною у літніх пацієнтів (віком від 65 років) та у пацієнтів молодшого віку; монотерапія лізиноприлом також ефективно знижувала діастолічний артеріальний тиск, як і монотерапія гідрохлоротіазидом або атенололом. Згідно з відомими результатами клінічних досліджень, вік не впливає на переносимість лізиноприлу.
Діти .
Безпека і ефективність застосування цього лікарського засобу для лікування дітей не встановлені.
Передозування .
Дані про передозування у людини обмежені. При передозуванні інгібіторів АПФ можуть спостерігатися такі симптоми: артеріальна гіпотензія, циркуляторний шок, порушення електролітного балансу, ниркова недостатність, гіпервентиляція, тахікардія, відчуття серцебиття, брадикардія, запаморочення, тривожність, кашель.
При передозуванні показано проведення інфузії фізіологічного розчину.
При розвитку артеріальної гіпотензії пацієнта слід покласти на спину. При необхідності показано проведення інфузії ангіотензину II та/або внутрішньовенне введення катехоламінів. Якщо препарат прийнятий нещодавно, показано проведення заходів, спрямованих на виведення лізиноприлу (наприклад, стимулювання блювання, промивання шлунка, введення абсорбентів і сульфату натрію).
Лізиноприл може бути видалений із загального кровотоку шляхом гемодіалізу (див. розділ «Особливості застосування»). При розвитку брадикардії, стійкої до терапії, показано встановлення штучного водія ритму. Слід ретельно контролювати показники життєво важливих функцій, вміст електролітів і креатиніну в сироватці крові.
Симптомами передозування гідрохлоротіазидом є підвищення діурезу, пригнічення свідомості (аж до коми), судоми, парез, порушення серцевого ритму, ниркова недостатність.
Для корекції брадикардії або виражених вагусних реакцій показано введення атропіну.
Гіпокаліємія може призвести до посилення аритмії у пацієнтів, які отримують дигоксин.
Побічні реакції.
Серед побічних реакцій найчастіше спостерігалися кашель, запаморочення, артеріальна гіпотензія і головний біль. Відомо, що побічні реакції були помірними, мали транзиторний характер та в більшості випадків не потребували відміни терапії.
Лізиноприл
З боку крові та лімфатичної системи: зниження рівня гемоглобіну, зниження гематокриту, пригнічення функції кісткового мозку, анемія, тромбоцитопенія, лейкопенія, нейтропенія, агранулоцитоз (див. розділ «Особливості застосування»), гемолітична анемія, лімфаденопатія, аутоімунні захворювання.
З боку серця: інфаркт міокарда або порушення мозкового кровообігу, ймовірно, на тлі надмірного зниження артеріального тиску у пацієнтів групи високого ризику (див. розділ «Особливості застосування»), пальпітація, тахікардія.
З боку судинної системи: ортостатичні ефекти (в т.ч. ортостатична гіпотензія), синдром Рейно, припливи.
З боку психіки: лабільність настрою , симптоми депресії, сплутаність свідомості, галюцинації.
З боку нервової системи: запаморочення, головний біль, синкопе, парестезія, вертиго, порушення смакових відчуттів, розлади нюху, порушення сну.
З боку дихальної системи, органів грудної клітки і середостіння: кашель (див. розділ «Особливості застосування»), риніт, бронхоспазм, синусит, алергічний альвеоліт та/або еозинофільна пневмонія.
З боку шлунково-кишкового тракту: діарея, блювання, нудота, біль у животі, диспепсія, сухість у роті, панкреатит, ангіоневротичний набряк кишечнику.
З боку гепатобіліарної системи: гепатит (гепатоцелюлярний або холестатичний), жовтяниця, печінкова недостатність* (див. розділ «Особливості застосування»).
З боку шкіри та підшкірних тканин: висипання, свербіж, гіперчутливість/ангіоневротич-ний набряк обличчя, кінцівок, губ, язика, голосової щілини та/або гортані (див. розділ «Особливості застосування»), кропив'янка, алопеція, псоріаз, підвищена пітливість, пухирчатка (пемфігус), токсичний епідермальний некроліз, синдром Стівенса−Джонсона, мультиформна еритема, псевдолімфома шкіри**.
З боку обміну речовин та харчування: гіпоглікемія.
З боку ендокринної системи: синдром неадекватної секреції антидіуретичного гормону (СНС АДГ).
З боку нирок і сечовивідних шляхів : порушення функції нирок, уремія, гостра ниркова недостатність, олігурія, анурія.
З боку репродуктивної системи та молочних залоз: імпотенція, гінекомастія.
Загальні порушення: втомлюваність, астенічний синдром.
Дослідження: підвищення активності печінкових ферментів та білірубіну, підвищення рівня сечовини, підвищення креатиніну в сироватці крові, гіперкаліємія, гіпонатріємія.
* У дуже рідкісних випадках повідомляли про розвиток гепатиту з подальшим прогресуванням до печінкової недостатності. У разі, якщо на тлі застосування комбінації лізиноприлу і гідрохлоротіазиду відзначена поява жовтяниці або значне підвищення активності печінкових ферментів, застосування препарату слід припинити; пацієнт повинен перебувати під пильним медичним наглядом.
** Повідомляли про розвиток симптомокомплексу, що включає один або кілька симптомів: гарячка, васкуліт, міалгія, артралгія (артрит), підвищення рівня антинуклеарних антитіл (АНА), збільшення швидкості осідання еритроцитів (ШОЕ), еозинофілія, лейкоцитоз, висипання, фотосенсибілізація або інші шкірні реакції.
Гідрохлоротіазид
Інфекційні та паразитарні захворювання: сіалоденіт.
З боку крові та лімфатичної системи: лейкопенія, нейтропенія (агранулоцитоз), тромбоцитопенія, апластична анемія, гемолітична анемія, пригнічення функції кісткового мозку.
З боку обміну речовин та харчування: анорексія; гіперглікемія; глюкозурія; гіперурикемія, порушення електролітого балансу (в т.ч. гіпонатріємія та гіпокаліємія, гіпохлоремічний алкалоз, гіпомагніємія), збільшення концентрації холестерину та тригліцеридів, подагра.
З боку психіки: непосидючість, депресія, розлади сну.
З боку нервової системи: зниження апетиту, парестезія, переднепритомний стан.
З боку органів зору: ксантопсія, тимчасове зниження гостроти зору, гостра міопія, гостра закритокутова глаукома.
З боку органів слуху і рівноваги: запаморочення.
З боку серця: ортостатична гіпотензія.
З боку судинної системи: некротизуючий ангіїт (васкуліт, шкірний васкуліт).
З боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння: респіраторний дистрес-синдром (у т.ч. пневмонія та набряк легень).
З боку шлунково-кишкового тракту: подразнення слизової оболонки шлунка, діарея, запор, панкреатит.
З боку гепатобіліарної системи: жовтяниця (жовтяниця, зумовлена внутрішньопечінковим холестазом) .
З боку шкіри та підшкірних тканин: реакції фотосенсибілізації, висипання, системний червоний вовчак, шкірні вовчакоподібні реакції, загострення системного червоного вовчака, кропив'янка, анафілактичні реакції, токсичний епідермальний некроліз.
З боку кістково-м ' язової системи та сполучної тканини: м'язовий спазм, м'язова слабкість.
З боку нирок та сечовивідних шляхів : порушення функції нирок, інтерстиціальний нефрит.
Загальні порушення: гарячка, слабкість.
Пухлини доброякісні, злоякісні та неуточнені (у тому числі кісти та поліпи). Частота «невідома»: немеланомний рак шкіри (базальноклітинна карцинома та плоскоклітинна карцинома).
Опис виділених побічних реакцій
Немеланомний рак шкіри: за даними епідеміологічних досліджень, спостерігається залежність виникнення немеланомного раку шкіри від сукупної дози гідрохлоротіазиду (сукупний дозаєфект) (див.розділ «Особливості застосування»).
Термін придатності. 3 роки.
Умови зберігання.
Зберігати в оригінальній упаковці при температурі не вище 25 °С.
Зберігати в недоступному для дітей місці.
Упаковка.
По 10 таблеток у блістері; по 3 блістери у пачці.
По 10 таблеток у блістері; по 5 блістерів у пачці.
Категорія відпуску. За рецептом.
Виробник. АТ «КИЇВСЬКИЙ ВІТАМІННИЙ ЗАВОД».
Місцезнаходження виробника та адреса місця провадження його діяльності.
04073, Україна, м. Київ, вул. Копилівська, 38
Список отзывов пуст
Добавить отзыв
Казахстан, Грузия, Турция, Польша, Европа