ЛИЗОРЕТИК-20 табл. №28

Для медицинского использования лекарственного средства

Lisority ™ - 10, Lisoritic ™ - 20

( Lisoretic ™ - 10, lisoretic ™ -20)

Место хранения:

Активные ингредиенты: лизиноприл, гидрохлоротиазид;

1 таблетка (Leasorix ™ - 10) содержит: дигидрат лизиноприла в передаче 10 мг лизиноприла и гидрохлоротиазида 12,5 мг;

1 таблетка (Leasorix ™ - 20) содержит: дигидрат лизиноприла в переносе до лизиноприла 20 мг и гидрохлоротиазида 12,5 мг;

Вспомогательные вещества: гидрофосфат кальция, маннит (E 421), кукурузный крахмал, скаччатинизирован, стеарат магния, красный оксид железа (E 172) и желтый (E 172) (Leasorix ™ - 10).

Лекарственная форма. Таблетки

Основные физико-химические свойства: круглые диоксид таблетки светло-розовый цвет, с фигурой с одной стороны. Темные цвета допускаются (Lisoratik ™ - 10); Белые или почти белые круглые таблетки диоксида (Leasorix ™ - 20).

Фармакотерапевтическая группа.

Ингибиторы ангиотензинского трансформирующего фермента (IAPF) и диуретики.

Код ATH C09V A03.

Фармакологические свойства.

Фармакодинамика.

ЛИСОРИТЕТ - это комбинированная подготовка с фиксированной дозой лизиноприла, ангиотензинского преобразования фермента (ACE) и гидрохлоротиазида, диуретик тиазида. Оба компонента проявляют дополнительный и аддитивный антигипертензивный эффект.

Лисиноприл является ингибитором пептидиловой дипептидазы. Он подавляет туз, который катализирует трансформацию ангиотензина I в вазоконстрикторный пептид - ангиотензин II. Ангиотензин II также стимулирует секрецию альдостерона в коре надпочечников. Ингибирование тузов вызывает снижение концентрации ангиотензина II, что приводит к снижению активности вазопрессора и снижение секреции альдостерона. Дальнейшее снижение может привести к увеличению содержания калия в сыворотке.

Несмотря на то, что механизм, с помощью которого рассматривается лизиноприл, снижает артериальное давление, рассматривается первичное подавление системы ренин-ангиотензин-альдостерона, лизиноприл снижает артериальное давление даже у пациентов с низкотемпературной гипертонией. APF идентична Kininazi II, ферменту, которое разрушает брадикинин. До сих пор необходимо выяснить, являются ли повышенные уровни Брадикина, мощного вазодилаторной пептидной игры, роль в терапевтическом воздействии лизиноприла.

Гидрохлоротиазид - это диуретики и антигипертензивное вещество. Это влияет на механизм реабсорбции электролитов в дистальных трубчатых почках и увеличивает экскрецию натрия и хлорида примерно одинаково. Natrigrez может сопровождаться некомыми потерей калия и бикарбонатами. Механизм антигипертензивного действия тиазидов неизвестен. Тиазиды обычно не влияют на нормальное артериальное давление.

Фармакокинетика.

Одновременное приема лизиноприла и гидрохлоротиазида проявляет слабые или не влияет на биодоступность обоих компонентов. Не было клинически значимых фармакокинетических взаимодействий между двумя компонентами в их приеме в одной таблетке.

Лисиноприл .

Поглощение . После перорального введения пиковой концентрации лизиноприла в плазме достигается в течение примерно 7 часов. На основе выходных данных из мочи среднее поглощение лизиноприла в диапазоне исследуемых доз (5-80 мг) составляет приблизительно 25% отдельных изменений в 6-60%. Абсолютная биодоступность уменьшается примерно на 16% у пациентов с сердечной недостаточностью. Поглощение лизиноприла не зависит от еды.

Распределение . Возможно, лизиноприл не связывается с белками в сыворотке крови, за исключением циркуляционного ангиотензина трансформирующего фермента (ACE).

Известно, что лизиноприл плохо проникает в барьер в крови.

Устранение . Лисиноприл не подвергается метаболизму и выделяется почками полностью в неизменной форме. Когда множественное приложение LysinoPril имеет эффективный полмипера накопления 12,6 часа. Оформление лизиноприла у здоровых добровольцев составляет приблизительно 50 мл / мин. Уменьшение концентрации сыворотки крови указывает на длительную клеммную фазу, которая не является следствием получения препарата. Эта клеммная фаза может указывать на насыщение связывания ACE и не пропорционально дозе.

Сердечная недостаточность . Пациенты с сердечной недостаточностью склонны к большему влиянию лизиноприла по сравнению со здоровыми добровольцами (увеличение площади в рамках кривой «концентрации времени» (AUC) в среднем на 125%), но на основе данных на выходе лизиноприла от Моча, стало уменьшено, что снижается примерно на 16% поглощения по сравнению со здоровыми добровольцами.

Пациенты пожилых людей . Летние у пациентов имеют более высокие значения области в соответствии с кривой «Время концентрации» (AUC) (AUC) (увеличилось примерно на 60%) по сравнению с молодыми добровольцами.

Почечная недостаточность . Нарушение функции почек уменьшает ликвидацию лизиноприла, которое происходит из почек, но это уменьшение становится клинически значимым, если скорость гломерелярной фильтрации ниже 30 мл / мин. С легкой и средней тяжестью почечной недостаточности (клиренс креатинина из> 30 мл / мин до <80 мл / мин) среднее значение AUC было увеличено всего на 13%, а при тяжелой почечной недостаточности (зазор креатинина от> 30 мл / мин <80 мл / мин), среднее значение AUC было увеличено в 4,5 раза.

Лизиноприл может быть получен из организма диализа. В течение 4 часов гемодиализа концентрация лизиноприла в плазме снизилась в среднем на 60%, зазор на диализа составлял от 40 до 55 мл / мин.

Нарушение функции печени . Нарушение функции печени у пациентов с циррозом привела к снижению поглощения лизиноприла (около 30% в определении с мочой), но увеличение его эффекта (приблизительно 50%) по сравнению со здоровыми добровольцами в результате уменьшения оформление

Гидрохлоротиазид .

Гидрохлоротиазид быстро поглощается из желудочно-кишечного тракта. У человека около 70% устной принятой терапевтической дозы всасываются в основном в двенадцатиперстной кишке и верхних частях тонкой кишки. Еда не влияет на всасывание, а пиковая концентрация достигается в течение 2-4 часов после приема. Объем распределения составляет от 0,8 до 3 л / кг. Гидрохлоротиазид не метаболизируется, но быстро выводится почками. Не менее 61% дозы выводится в неизменной форме в течение 24 часов. Полувеношение составляет от 8 до 12 часов, а 95% абсорбирующего гидрохлоротиазида происходит почками. После перорального введения гидрохлоротиазида диурез начинается через 2 часа, пик происходит примерно через 4 часа и длится 6-12 часов. Гидрохлоротиазид проникает через плаценту, но не проникает через барьер в крови мозга.

Клинические характеристики.

Индикация.

Лечение пациентов с артериальной гипертензией света или умеренной тяжести, которая имеет стабильный курс на фоне терапии отдельными препаратами в тех же дозировках.

Противопоказание.

• гиперчувствительность к лизиноприлсу и другим ингибиторам ACE к гидрохлоротиазидным и сульфонамидным производным или другим компонентам препарата.

• ангионеротические отеки в анамнезе, связанные с использованием ингибиторов ACE.

• Наследственное илидиоматическое ангионевротическое отек.

• Гемодинамический значимый стеноз аорты или митрального клапана или гипертрофическая кардиомиопатия.

• небольшая почечная недостаточность или терминальная стадия заболевания.

• могила заболевания печени.

• Беременные или женщины, которые планируют забеременеть (см. «Приложение во время беременности или грудного вскармливания»).

• обострение подагра.

• анурия.

• Гиперурикемия.

• Гипералдистеризм.

• Стеноз почек артерии (двусторонний или односторонний).

• кардиогенный шок.

• Статус с нестабильной гемодинамикой после острого инфаркт миокарда.

• Применение пациентами, которые находятся в гемодиализе с использованием мембран высокого риска (например, 69).

• Уровень креатинина в сыворотке> 220 мкмоль / л.

Взаимодействие с другими лекарствами и другими типами взаимодействия.

Диуретики. Если дополнительный антигипертензивный эффект будет получен на пике пика лизиноприла, будет получен дополнительный антигипертензивный эффект.

После первой дозы препарата ЛИСОРИКОД может развивать симптоматическую гипотензию; Разработка этого состояния скорее всего у пациентов с истощением жидкости и / или соли в результате предварительной терапии диуретиками. Терапия с диуретиками должна быть остановлена ​​перед началом терапии, препарата ЛИСОРИКО (см. Раздел «Особенности применения»).

Пищевые добавки, содержащие калий, консервирующие калия или солевые заменители, содержащие калий . Вывод калия на фоне тиазидной диуретики обычно ослабляется по калийным эффектом лизиноприла. Использование пищевых добавок калия, консерванты калия или заменителей соли, содержащих калий, особенно у пациентов с нарушенной функцией почек, могут привести к значительному увеличению содержания калия в сыворотке. Если требуется одновременное использование препарата Lysorithea и любого из этих веществ, они должны использоваться с осторожностью от частого контроля содержания калия в сыворотке (см. Раздел «Особенности применения»).

Трициклические антидепрессанты / антипсихотические препараты / анестетики. Одновременное использование некоторых анестетиков, трициклических антидепрессантов или антипсихотических препаратов и ингибиторов ACE могут привести к дополнительному снижению артериального давления (см. Раздел «Особенности применения»).

Препараты препарата / антипсихотические препараты. На фоне получения ингибиторов ACE могут развиться ортостатическая гипотензия.

Барбитураты или наркотики. Может возникнуть ортостатическая гипотензия.

Нестероидные противовоспалительные препараты / против ревматических препаратов (НПВП). Длительное назначение NSADS (селективные ингибиторы COX-2, ацетилсалициловой кислоты> 3 г / день и не избирательные НПВП) могут снизить гипотензивный эффект в качестве ингибитора ACE и тиазид. Одновременное использование ингибиторов NSAID и ACE может ухудшить функцию почек. Этот эффект обычно является прошлым. В редких случаях острая почечная недостаточность может развиться, в первую очередь у пациентов с нарушенной функцией почек, поскольку это происходит у пожилых людей, а у пациентов в обезвоживании.

У некоторых пациентов назначение нестероидных противовоспалительных препаратов может снизить диуретик, натриевый и антигипертензивный эффект диуретики.

Сообщается увеличение уровней калия в сыворотке крови, вызванную ингибиторами NSAID и ACE, что может вызвать функцию почек.

Симпатомиметики. Симпатомиметические средства могут снизить гипотензивный эффект ингибиторов ACE.

Другие антигипертензивные препараты. Антигипертензивный эффект препарата ЛИСОРИКОГУС может быть усилен одновременным введением других препаратов, что может вызвать ортостатическую гипотензию. Одновременное использование тринитрата глицерина и других нитратов или других вазодилататоров может дополнительно уменьшить артериальное давление.

Ацетилсалициловая кислота, тромболитика, бета-блокаторы, нитраты. Приготовление лизиорита может быть использовано одновременно с ацетилсалициловой кислотой (в кардиологических дозах), тромболитике, бета-блокаторах и / или нитратам.

Анти-диабетические препараты . Известно, что одновременное использование ингибиторов ACE и антидидиабетические препараты (инсулин, пероральные гипогликемические препараты) могут привести к увеличению гипогликолиса с риском гипогликемии. Возможность развития этого явления более вероятной в течение первых двух недель комбинированной терапии и пациентов с нарушенной функцией почек.

Можно уменьшить глюкоотогерацию, поэтому может возникнуть необходимость изменять дозировку анти-диабетического лекарственного средства.

Антиподаграммы (пробенецид, сульфинпиразон и аллопурилол) . Одновременное применение ингибиторов ACE и аллопуринола увеличивает риск повреждения почек и может увеличить риск лейкопении.

Может возникнуть необходимость в коррекции дозы урисосурических агентов, поскольку гидрохлоротиазид может увеличить уровень мочевой кислоты в сыворотке. Возможно, есть необходимость увеличить дозу пробанецида или сульфинпиразона. При одновременном использовании тиазидов можно увеличить частоту реакций гиперчувствительности на аллопуринол.

Циклоспорин. Одновременное применение ингибиторов ACE и циклоспорина увеличивает риск повреждения почек и гиперкалемии.

Левастатин . Одновременное применение ингибиторов ACE и Ловастатина увеличивает риск гиперкалиемии.

Цитостатика, иммунодепрессанты, прокаинамид . Одновременное применение с ингибиторами ACE может привести к увеличению риска лейкопении.

Золото Нитритные реакции (симптомы вазодилатации, включая гиперемии, тошноту, головокружение и артериальную гипотензию, которые могут проявляться в тяжелой форме) из-за инъекций золота (например, авротиоматата натрия) наблюдаются чаще у пациентов, которые одновременно принимают лисиноприл.

Амфотеррицин B (парентерально), карбенозон, кортикостероиды, кортикотропин (AKTG) или стимулирующие слабительные . Гидрохлоротиазид может увеличить нарушение водно-электролитического баланса, особенно гипокализа.

Сердце гликозиды. Существует повышенный риск передозировки с сердечными гликозидами в связи с гипокалиемией, вызванными тиазидами.

Холестирамин и залог. Может уменьшить или ухудшить поглощение гидрохлоротиазида, поэтому препарат лизора должен принимать не менее 1 часа или 4-6 часов после получения этих препаратов.

Надеполярифицирующие мышечные релаксанты (например, туркурин) . Гидрохлоротиазид может повысить влияние этих препаратов.

Лекарства, вызывающие желудочковую тахикардию, такие как «пирут». Благодаря риску гиперкалемии одновременное использование гидрохлоротиазида и лекарств на последствиях которых зависит от изменений на уровне калия в сыворотке, и что может вызвать желудочковую тахикардию, такие как «Пируэт», следует проводить с осторожностью.

Рекомендуемый периодический мониторинг уровней калия в области осмотра сыворотки и ЭКГ, если гидрохлоротиазид предпринять одновременно с лекарственными средствами, что влияет на изменения уровня калия в сыворотке и последующих препаратах, которые вызывают полиморфную тахикардию типа PiRuel (желудочковую тахикардию), включая некоторые антиаритмические средства:

• антиаритмические средства класса Ia (например, хинидин, гидрохинидин, дисопирамид);

• антиаритмические препараты класса III (например, амиодарон, соталол, дофэтилид, а ибутилид);

• некоторые нейролептические (например, тиоридазин, хлоропромазин, левомпромазин, трифторозин, цикмемазин, сульпирид, султоприид, амилпирид, тиапид, пимозид, галоперидол, дерридол);

• Другие лекарства (например, инфадил, цисаприид, дифминил, эритромицин для внутривенного введения, галоэфир, эфир, мисоластин, пентамид, терфенадина, Уинсин для внутривенного введения).

Соталол. Вызванные тиазидами гипокалиемии могут повысить риск развития Соталола аритмии.

Препараты лития. Литиевые препараты обычно не следует вводить одновременно с диуретиками или ингибиторами туза. Диуретические препараты и ингибиторы ACE снижают почечную очистку лития и повышают риск интоксикации лития. Если все еще существует необходимость назначать эту комбинацию лекарств, уровень лития должен быть тщательно отслежен (см. Раздел «Особенности применения»).

Триметоприм . Одновременное применение ингибиторов ACE и тиазидов с триметопремом увеличивает риск гиперкалиемии.

Кортекостероиды, АктГ. Усиленная потеря электролитов, особенно гипокалиемия.

Прижимные амины (например, эпинефрин (адреналин). Можно уменьшить реакцию на воздействие аминов на прессор, но не так, чтобы остановить их применение.

Алкоголь. Алкоголь может повысить гипотензивный эффект любых антигипертензивных препаратов.

Антациды. Уменьшить биодоступность ингибиторов ACE.

Метформин . Подать заявку с осторожностью ввиду риска ацидоза лактата из-за возможного гидрохлоротиазида функциональной почечной недостаточности.

Антихолинергические (атропин, бириден). Из-за ослабления моторики желудочно-кишечного тракта и снижения скорости эвакуации из желудка биодоступность диуретинов тиазидного типа увеличивается.

Цитотоксические агенты (например, циклофосфамид, метотрексат) . Тиазиды могут снизить удаление почек цитотоксических препаратов и потенцировать свой метоксопер.

Methyldopa. Сообщалось, что индивидуальные случаи гемолитической анемии одновременно используют гидрохлоротиазид и метильные допис.

Влияние на результаты лабораторных анализов . Из-за воздействия на обмен тиазидами кальция они могут повлиять на результаты оценки функции паращитовидной железы.

Карбамазепин . Учитывая риск симптоматической гипонатриемии, необходимо провести клинический и биологический мониторинг.

Йодсодержащие контрастные средства . В случае индуцированных обезвоживающих диуретиков риск острой почечной недостаточности увеличивается, предпочтительно при использовании высоких доз аниодсодержащих контрастных агентов. Пациенты нуждаются в регидратации к введению йодсодержащих препаратов.

Бета-блокаторы и диазоксид . Одночасне застосування ті азидних діуретиків, у тому числі гідрохлоротіазиду, з бета-блокаторами може підвищувати ризик гіперглікемії. Тіазидні діуретики, включаючи гідрохлоротіазид, можуть посилювати гіперглікемічний ефект діаксозиду.

Амантадин . Тіазиди, у тому числі гідрохлоротіазид, можуть збільшувати ризик побічних ефектів, спричинених амантадином.

Особливості застосування.

Артер і альна г іпотензія і порушення водно-електролітного балансу .

Як і на тлі будь-якої іншої антигіпертензивної терапії, у деяких пацієнтів може розвинутися артеріальна гіпотензія.

У пацієнтів з артеріальною гіпертензією гіпотензивний стан більш імовірно розвивається, якщо має місце зниження об'єму циркулюючої рідини, наприклад на тлі терапії діуретиками, дієти з обмеженням солі, діалізу, діареї або блювання, або якщо у пацієнта є тяжка ренін-залежна гіпертензія (див. розділи «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій» і «Побічні реакції»). Симптоматична гіпотензія також спостерігається у пацієнтів із серцевою недостатністю з або без ниркової недостатності.

Цей стан більш імовірно розвивається у пацієнтів з тяжкими ступенями серцевої недостатності як наслідок застосування високих доз петльових діуретиків, гіпонатріємії або функціональної ниркової недостатності.

Пацієнти, які мають ризик розвитку симптоматичної гіпотензії, на початку терапії та у період корекції дози повинні перебувати під ретельним наглядом.

У таких пацієнтів через певні інтервали часу слід проводити визначення рівня електролітів в сироватці крові.

Особливу увагу слід приділяти терапії пацієнтів з ішемічною хворобою серця або церебоваскулярними захворюваннями, оскільки надмірне зниження артеріального тиску може призвести до інфаркту міокарда або інсульту.

При розвитку артеріальної гіпотензії пацієнта слід покласти на спину і, якщо необхідно, почати внутрішньовенну інфузію фізіологічного розчину. Транзиторна гіпотензивна відповідь не є протипоказанням до продовження терапії. Після відновлення ефективного об'єму крові та артеріального тиску можливе відновлення терапії зниженою дозою або застосування одного з компонентів препарату окремо.

Пацієнти повинні перебувати під відповідним медичним наглядом, щоб вчасно виявити клінічні ознаки порушення водно-сольового балансу (наприклад, гіповолемію, гіпонатріємію, гіпохлоремічний алкалоз, гіпомагніємію чи гіпокаліємію), що можуть розвиватися у випадку одночасної діареї чи блювання. У теплу пору року у пацієнтів з набряками може виникати гіпонатріємія за рахунок розрідження крові. По можливості слід усунути гіповолемію та/або зменшення обсягу міжклітинної рідини до початку лікування лізиноприлом і ретельно проконтролювати вплив початкової дози на артеріальний тиск. У разі розвитку гострого інфаркту міокарда заборонено застосовувати лізиноприл, якщо лікування судинорозширювальними препаратами може погіршити гемодинамічний статус пацієнта (наприклад, якщо систолічний артеріальний тиск становить 100 мм рт. ст. або нижче) або у разі кардіогенного шоку.

Стеноз аортального та мітрального клапана/ гіпертрофічна кардіоміопатія.

Як і при терапії іншими інгібіторами АПФ, лізиноприл слід з обережністю застосовувати пацієнтам з обструкцією вихідного тракту лівого шлуночка. Якщо обструкція є гемодинамічно значущою, то прийом препарату ЛізоретикÔ протипоказаний (див. розділ «Протипоказання»).

Порушення функції нирок.

Тіазиди не слід застосовувати пацієнтам з тяжкою нирковою недостатністю, вони неефективні при рівні кліренсу креатиніну 30 мл/хв або нижче (тобто тяжка ниркова недостатність).

Препарат ЛізоретикÔне можна призначати пацієнтам з легкою або помірно вираженою нирковою недостатністю (кліренс креатиніну від > 30 мл/хв до < 80 мл/хв), поки шляхом титрування окремих компонентів не буде встановлено, що пацієнту необхідні саме такі дози, як у комбінованій таблетці.

При порушенні функції нирок (кліренс креатиніну < 80 мл/хв) початкову дозу лізиноприлу слід підбирати залежно від показників кліренсу креатиніну (див. розділ «Спосіб застосування та дози») та від клінічної реакції на лікування. Для таких пацієнтів рекомендований постійний моніторинг концентрації калію та креатиніну в крові. У пацієнтів із серцевою недостатністю артеріальна гіпотензія, що виникає після початку терапії інгібіторами АПФ, може спричинити порушення функції нирок. Повідомлялося про гостру ниркову недостатність, яка в таких випадках, як правило, оборотна.

У деяких пацієнтів з однобічним або двобічним стенозом ниркової артерії або стенозом артерії єдиної нирки, які отримували терапію інгібіторами АПФ, спостерігалося збільшення концентрації сечовини крові і креатиніну сироватки, зазвичай оборотне після припинення терапії. Імовірність розвитку даного стану вища у пацієнтів з нирковою недостатністю. Якщо також має місце реноваскулярна гіпертензія, існує підвищений ризик розвитку тяжкої артеріальної гіпотензії та ниркової недостатності. У таких пацієнтів лікування слід починати з низьких доз під ретельним медичним контролем, потрібне обережне титрування дози. Оскільки лікування діуретиками може сприяти розвитку вищеописаних ситуацій, протягом перших кількох тижнів терапії препаратом ЛізоретикÔ слід контролювати функцію нирок.

У деяких пацієнтів з артеріальною гіпертензією, які не мають в анамнезі захворювань нирок, при одночасному застосуванні лізиноприлу і діуретика розвивалося, як правило, слабке транзиторне збільшення концентрації сечовини крові та креатиніну сироватки крові. Якщо таке відбувається на тлі терапії препаратом ЛізоретикÔ, слід припинити прийом комбінованого препарату. Поновлення терапії можливе у зниженому дозуванні або одним із компонентів препарату окремо.

Стан після пересадки нирки .

Оскільки даних про застосування лізиноприлу пацієнтам після пересадки нирки немає, застосування препарату ЛізоретикÔ даній групі пацієнтів не рекомендується.

Пацієнти, які перебувають на гемодіалізі.

Застосування препарату ЛізоретикÔ не показано пацієнтам, які перебувають на гемодіалізі з приводу ниркової недостатності.

Анафілактичні реакції у пацієнтів, які перебувають на гемодіалізі .

Повідомлялося про високий ризик розвитку анафілактичних реакцій у пацієнтів, яким проводиться гемодіаліз через мембрани з високою гідравлічною проникністю (наприклад, AN 69) з одночасною терапією інгібіторами АПФ. Для таких пацієнтів слід розглянути використання іншого типу діалізної мембрани або призначення іншої групи гіпотензивних препаратів.

Захворювання печінки, печінкова недостатність.

Дуже рідко прийом інгібіторів АПФ асоціюється з синдромом, що починається з холестатичної жовтяниці і прогресує до фульмінантного некрозу та (іноді) летального наслідку. Механізм цього синдрому неясний. Пацієнти, у яких на тлі прийому препарату ЛізоретикÔ розвинулася жовтяниця або спостерігається виражене підвищення печінкових ферментів, повинні припинити прийом препарату ЛізоретикÔ та перебувати під відповідним медичним наглядом.

Tіазиди, в тому числі гідрохлоротіазид, слід з обережністю застосовувати пацієнтам з порушеною функцією печінки або прогресуючим захворюванням печінки, оскільки препарат може спричинити внутрішньо печінковий холестаз, а навіть мінімальні зміни водно-сольового балансу здатні спровокувати розвиток печінкової коми (див. розділ «Протипоказання»).

Хірургічні втручання/анестезія.

У пацієнтів під час проведення великого хірургічного втручання або під час анестезії препаратами, що спричиняють артеріальну гіпотензію, лізиноприл може додатково блокувати утворення ангіотензину II при компенсаторному вивільненні реніну. Якщо розвиток артеріальної гіпотензії вважається наслідком цього механізму, її можна усунути шляхом введення великої кількості рідини.

Метаболічні та ендокринні ефекти.

Відомо, що одночасне призначення інгібіторів АПФ та протидіабетичних препаратів (інсулін, пероральні гіпоглікемічні препарати) може спричинити підвищення концентрації глюкози крові, що знижує ризик розвитку гіпоглікемії. Цей феномен з більшою імовірністю розвивається протягом перших тижнів комбінованої терапії та у пацієнтів з нирковою недостатністю (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Терапія тіазидами може знижувати толерантність до глюкози. Може знадобитися корекція дози протидіабетичних препаратів, включаючи інсулін. Тіазиди можуть зменшувати виділення кальцію з сечею і можуть спричинити стрибкоподібне і незначне підвищення вмісту кальцію в сироватці крові. Виражена гіперкаліємія може бути ознакою прихованого гіперпаратиреозу. Слід припинити прийом ті азидних діуретиків до проведення тестів за оцінкою функції паратиреоїдних залоз. Збільшення концентрації холестерину і тригліцеридів може бути пов'язано з терапією ті азидними діуретиками.

Терапія тіазидами може прискорити появу гіперурикеміїта/або подагри у деяких пацієнтів. Однак лізиноприл може підвищувати рівень сечової кислоти в сечі і тим самим послаблювати гіперурикемічний ефект гідрохлоротіазиду.

Гіперчутливість/ангіоневротичний набряк.

Повідомлялося про поодинокі випадки розвитку ангіоневротичного набряку обличчя, кінцівок, губ, язика, голосових зв'язок та/або гортані у пацієнтів, які отримували лікування інгібіторами АПФ, включаючи лізиноприл. Дані явища можуть розвинутися на будь-якому етапі лікування. У цьому випадку слід негайно відмінити лізиноприл і встановити відповідний нагляд, щоб переконатися у повному зникненні симптомів до виписки пацієнта. Навіть у тих випадках, коли має місце тільки набряк язика без розвитку порушення дихання, може знадобитися тривале спостереження за пацієнтом, оскільки терапії антигістамінними і кортикостероїдними препаратами може бути недостатньо.

Дуже рідко повідомлялося про летальні випадки ангіоневротичного набряку внаслідок набряку гортані або набряку язика. У випадках, коли розвивається набряк язика, голосової щілини або гортані, що з великою імовірністю може спричинити обструкцію дихальних шляхів, слід негайно розпочинати відповідну невідкладну терапію. Вона може включати призначення адреналіну та/або підтримку прохідності дихальних шляхів пацієнта. Пацієнт повинен перебувати під пильним медичним наглядом до повного і стійкого зникнення симптомів. Ангіоневротичний набряк також може вражати кишечник і проявлятися гострим болем у животі, нудотою, блюванням і діареєю.

Пацієнти, у яких в анамнезі мав місце ангіоневротичний набряк, не пов'язаний з прийомом інгібіторів АПФ, можуть знаходитися у групі підвищеного ризику розвитку ангіоневротичного набряку на тлі терапії інгібіторами АПФ (див. розділ «Протипоказання»).

У пацієнтів, які отримують терапію тіазидами, реакція гіперчутливості може розвинутись незалежно від наявності або відсутності в анамнезі алергії або бронхіальної астми. Повідомлялося про загострення або активацію системного червоного вовчака на тлі застосування тіазидів.

Раса.

Частота розвитку ангіневротичного набряку на тлі застосування інгібіторів АПФ вища у пацієнтів негроїдної раси, порівняно з пацієнтами інших рас. Як і у випадку з іншими інгібіторами АПФ, лізиноприл може менш ефективно знижувати артеріальний тиск у пацієнтів негроїдної раси,порівняно з пацієнтами інших рас, що, можливо, є наслідком більшої частоти низькоренінової гіпертензії у цих пацієнтів.

Анафілактичні реакції у зв'язку з аферезом ліпопротеїдів низької щільності (ЛПНЩ).

У рідкісних випадках у пацієнтів, які отримують терапію інгібіторами АПФ, розвивалися загрозливі для життя анафілактичні реакції під час аферезу ліпопротеїдів низької щільності (ЛПНЩ) сульфатом декстрану. Цих симптомів можна уникнути шляхом тимчасового припинення терапії інгібіторами АПФ перед кожним аферезом.

Десенсибілізація.

У пацієнтів, які отримують інгібітори АПФ під час десенсибілізуючої терапії (наприклад, отрутою перетинчастокрилих комах), розвивається безперервна анафілактична реакція. У цих же пацієнтів такої реакції вдавалося уникнути, тимчасово відмовившись від інгібіторів АПФ, але вона з'являлася знову при випадковому повторному призначенні препарату.

Гіперкаліємія.

У деяких пацієнтів, які отримували лікування інгібіторами АПФ, включаючи лізиноприл, спостерігалося підвищення вмісту калію в сироватці крові. Група ризику по розвитку гіперкаліємії включала пацієнтів, які страждають нирковою недостатністю, цукровим діабетом і тих, хто використовує одночасно калійзберігаючі діуретики, харчові добавки з калієм чи замінники солі, які містять калій, та тих пацієнтів, які приймають інші лікарські засоби, здатні спричинити підвищення калію в сироватці крові (наприклад, гепарин). Якщо одночасний прийом вищезазначених засобів важається необхідним, рекомендується регулярний контроль калію в сироватці крові.

Нейтропенія/агаранулоцітоз/тромбоцитопенія/анемія.

Повідомлялося про розвиток нейтропенії, агранулоцитозу, тромбоцитопенії та анемії у пацієнтів, які отримували терапію інгібіторами АПФ. У пацієнтів з нормальною функцією нирок без інших ускладнюючих чинників нейтропенія розвивається рідко. Нейтропенія та агранулоцитоз вирішуються при припиненні прийому інгібіторів АПФ.

У пацієнтів з колагенозом судин, які отримують терапію імунодепресантами, лікування алопуринолом або прокаїнамідом, або мають поєднання цих ускладнюючих факторів, особливо на тлі вже існуючого порушення функції нирок, лізиноприл слід застосовувати з надзвичайною обережністю. У деяких із таких пацієнтів розвивалися серйозні інфекції, які в кількох випадках не відповідали на інтенсивну антибактеріальну терапію. При призначенні таким пацієнтам лізиноприлу слід регулярно контролювати кількість лейкоцитів, а пацієнту слід порекомендувати повідомляти про ознаки інфекцій.

Кашель.

Повідомлялося про розвиток кашлю у пацієнтів, які приймають інгібітори АПФ. Що характерно, кашель непродуктивний, постійний і припиняється після відміни терапії. Те, що інгібітори АПФ спричиняють кашель, слід враховувати при проведенні диференціального діагнозу кашлю.

Препарати літію.

Слід уникати поєднання прийому інгібіторів АПФ та препаратів літію (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Вагітність.

Не слід розпочинати прийом інгібіторів АПФ у період вагітності. Доки продовження терапії інгібіторами АПФ вважається необхідним, пацієнток, які планують вагітність, слід перевести на альтернативну антигіпертензивну терапію, що включає препарати, які мають встановлений профіль безпеки для застосування у період вагітності. Якщо вагітність настала, лікування інгібіторами АПФ слід негайно припинити і, якщо це можливо, слід розпочати альтернативну терапію (див. розділи «Протипоказання» та «Застосування у період вагітності або годування груддю»).

Реакції фотосенсибілізації.

Під час лікування ті азидними діуретиками повідомлялося про випадки реакцій фотосенсибілізації. Якщо під час лікування виникають реакції фотосенсибілізації, то рекомендовано відмінити препарат. Якщо лікар вважає, що потрібно повторно призначити препарат, рекомендовано захистити ділянки тіла, які піддаються впливу сонячних променів чи штучного УФ-опромінення.

Лабораторні показники.

Препарат може впливати на результати наступних лабораторних аналізів: гідрохлоротіазид може знижувати рівень зв'язаного з білками йоду у плазмі крові (лікування гідрохлоротіазидом слід припинити перед проведенням лабораторного обстеження з метою оцінки функції паращитовидних залоз) та підвищувати концентрацію вільного білірубіну в сироватці крові.

Застосування у період вагітності або годування груддю.

Лікарський засіб протипоказано застосовувати вагітним або жінками, які планують завагітніти. Якщо під час лікування цим засобом підтверджується вагітність, його застосування необхідно негайно припинити і замінити іншим лікарським засобом, дозволеним до застосування у вагітних.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами.

Внаслідок розвитку побічних реакцій, особливо на початку терапії, препарат ЛізоретикÔ може слабо або помірно впливати на швидкість реакції (див. розділ «Побічні реакції»), тому слід утриматися від керування автотранспортом та/або роботи з іншими механізмами. Ризик цього збільшується, якщо прийом препарату ЛізоретикÔ поєднується з прийомом алкоголю.

Спосіб застосування та дози.

Артеріальна гіпертензія .

Дорослі.

Комбінований препарат з фіксованою дозою не слід застосовувати для початку терапії. Комбінований препарат з фіксованою дозою може замінити комбінацію 10 мг або 20 мг лізиноприлу та 12,5 мг гідрохлоротіазиду у пацієнтів, чий стан було стабілізовано на тлі терапії окремими активними речовинами у тих же дозуваннях, призначуваних у вигляді окремих препаратів. Звичайна доза – 1 таблетка 1 раз на добу. Як і будь-які інші медичні препарати, які приймають 1 раз на добу, ЛізоретикÔ слід приймати приблизно в один і той же час кожен день.

Якщо не вдається досягти бажаного терапевтичного ефекту протягом 2-4 тижнів лікування, дозу можна збільшити до 2 таблеток 1 раз на добу.

Попередня терапія діуретиками.

Після прийому першої дози препарату ЛізоретикÔ може розвинутися симптоматична гіпотензія; розвиток даного стану більш імовірний у пацієнтів з виснаженням запасу рідини та/або солі у результаті попередньої терапії діуретиками. Терапію діуретиками слід припинити за 2-3 дні до початку терапії препаратом ЛізоретикÔ. Якщо це неможливо, слід розпочинати лікування окремими компонентами у низькій дозі (лізиноприл у дозі 5 мг).

Пацієнти з нирковою недостатністю .

Препарат ЛізоретикÔ не можна застосовувати у якості початкової терапії пацієнтам з нирковою недостатністю.

Пацієнтам зі слабкою або помірною нирковою недостатністю (кліренс креатиніну > 30 і < 80 мл/хв) препарат ЛізоретикÔ можна застосовувати тільки після титрування дози окремих компонентів.

У даному випадку рекомендована доза лізиноприлу, що призначається у вигляді окремого препарату, становить 5-10 мг.

Пацієнти літнього віку .

Відомо, що ефективність і переносимість лізиноприлу та гідрохлоротіазиду при їх одночасному призначенні були однакові як у пацієнтів літнього віку, так і у молодших пацієнтів з артеріальною гіпертензією.

У діапазоні дозувань від 20 мг до 80 мг ефективність лізиноприлу була однаковою у пацієнтів літнього віку (від 65 років) і молодших пацієнтів з артеріальною гіпертензією. У пацієнтів літнього віку з артеріальною гіпертензією монотерапія лізиноприлом була так само ефективна у відношенні зниження діастолічного артеріального тиску, як і монотерапія гідрохлортіазидом або атенололом. Якщо у пацієнта літнього віку спостерігається зниження функції нирок, слід скорегувати початкову дозу лізиноприлу (див. « Пацієнти з нирковою недостатністю»).

Діти.

Препарат ЛізоретикÔ не призначений для застосування дітям.

Безпека та ефективність застосування дітям та підліткам не встановлені.

Передозування.

Ніякої особливої інформації про лікування передозування лізиноприлом/ гідрохлоротіазидом немає.

Лізиноприл .

Симптоми. Найвірогіднішими симптомами передозування будуть артеріальна гіпотензія, порушення електролітного балансу, ниркова недостатність, циркуляторний шок, гіпервентиляція, тахікардія, прискорене серцебиття, брадикардія, запаморочення, неспокій і кашель.

Гідрохлоротіазид .

Найчастіше спостерігаються ознаки і симптоми, спричинені елімінацією електролітів (гіпокаліємія, гіпохлоремія, гіпонатріємія) і дегідратацією внаслідок надмірного вживання діуретиків: судоми; парез; ниркова недостатність; пригнічення свідомості, включаючи кому.

Симптоми. Тахікардія, шок, слабкість, сплутаність свідомості, запаморочення, спазми м'язів, парестезія, виснаження, розлади свідомості, нудота, блювання, спрага, поліурія, олігурія, анурія, гіпокаліємія, гіпонатріємія, гіпохлоремія, алкалоз, підвищений рівень азоту сечовини в крові (в основному ниркова недостатність). При одночасному призначенні серцевих глікозидів гіпокаліємія може посилити серцеву аритмію.

Лікування. Лікування симптоматичне і підтримуюче. Терапія препаратом ЛізоретикÔ повинна бути припинена і за пацієнтом слід встановити ретельний нагляд. Терапевтичні заходи залежать від характеру і тяжкості симптомів. Слід вжити заходів для запобігання всмоктування і використовувати методи прискорення елімінації.

У випадку розвитку тяжкої артеріальної гіпотензії пацієнта слід помістити у положення лежачи на спині з піднятими нижніми кінцівками і швидко розпочати внутрішньовенну інфузію фізіологічного розчину. Можна розглянути можливість лікування ангіотензином II (якщо це доступно). Як і всі інгібітори АПФ, лізиноприл може бути видалений із загального кровотоку шляхом гемодіалізу (див. розділ «Фармакологічні властивості»). Слід уникати застосування поліакрилнітрилової діалізної мембрани з високою гідравлічною проникністю. Слід контролювати рівні електролітів та креатиніну сироватки крові. Для лікування резистентної брадикардії показана установка кардіостимулятора. Слід проводити частий моніторинг основних показників життєдіяльності, рівня електролітів сироватки і креатиніну сироватки крові.

Якщо у результаті даних заходів не було досягнуто бажаного результату, необхідне внутрішньовенне введення катехоламіну. Брадикардія також може бути зменшена шляхом прийому атропіну.

Побічні реакції.

На тлі прийому окремих компонентів повідомлялося про побічні реакції, які потенційно можуть розвиватися і на тлі прийому препарату ЛізоретикÔ.

Побічні ефекти, зумовлені лізиноприлом та іншими інгібіторами АПФ.

• З боку крові та лімфатичної системи: лімфаденопатія, анемія, агранулоцитоз, пригнічення діяльності кісткового мозку, гемолітична анемія, лейкопенія, тромбоцитопенія, нейтропенія, аутоімунні захворювання.

• З боку серцево-судинної системи: відчуття серцебиття, тахікардія, артеріальна гіпотензія (включаючи ортостатичну гіпотензію), порушення мозкового кровообігу, феномен Рейно, порушення рівноваги, інфаркт міокарда або інсульт, можливо, внаслідок вираженої артеріальної гіпотензії у пацієнтів групи високого ризику.

• Психічні порушення: зміни настрою , порушення сну, сплутаність свідомості,дезорієнтація.

• З боку нервової системи: запаморочення, порушення рівноваги, парестезії, головний біль, порушення смаку, порушення нюху.

• З боку органів слуху і рівноваги: вертиго.

• З боку дихальної системи, органів грудної клітки і середостіння : кашель*, бронхоспазм, задишка, риніт, синусит, алергічний альвеоліт, еозинофільна пневмонія, інфекції верхніх дихальних шляхів.

• З боку шлунково-кишкового тракту: діарея, блювання, нудота, сухість у роті, глосит, панкреатит, ангіоневротичний набряк кишечнику, абдомінальний біль, порушення травлення, зменшення апетиту, запор.

• З боку гепатобіліарної системи: гепатит, гепатоцелюлярна або холестатична жовтяниця, печінкова недостатність**.

• З боку шкіри і підшкірної клітковини: висип, гіперчутливість, ангіоневротичний набряк***, симптомокомплекс****, алопеція, кропив'янка, свербіж, псоріаз, підсилене потовиділення, відчуття жару, гіпереміяшкіри, тяжкі шкірні порушення (пемфігус, токсичний епідермальний некроліз, синдром Стівенса-Джонсона, мультиформна еритема, псевдолімфома шкіри) .

• З боку метаболізму та харчування: гіпоглікемія.

• З боку кістково -м'язової системи і сполучної тканини: м'язові спазми, м'язова слабкість.

• З боку ендокринної системи: неадекватна секреція антидіуретичного гормону.

• З боку нирок і сечовивідних шляхів : олігурія/анурія, дисфункція нирок, гостра ниркова недостатність, протеїнурія.

• Ускладнення загального характер у : підвищена втомлюваність, астенія, дискомфорт у грудях.

• З боку репродуктивної системи та молочних залоз: імпотенція, гінекомастія.

• Лабораторні показники*****: підвищення активності печінкових ферментів, підвищення концентрації креатиніну сироватки крові, підвищення сечовини крові, зниження вмісту гемоглобіну, зниження гематокриту, підвищення білірубіну сироватки. *Кашель, спричинений терапією інгібіторами АПФ, характеризується як постійний,

непродуктивний, зникає при відміні препарату. Це слід брати до уваги при проведенні диференціальної діагностики кашлю.

**Мали місце дуже рідко повідомлення про пацієнтів, у яких небажаний розвиток гепатиту призводив до печінкової недостатності. Пацієнти, у яких на тлі терапії розвинулися жовтяниця або значне збільшення активності печінкових ферментів, повинні припинити прийом препарату ЛізоретикÔ і пройти належне медичне обстеження.

***Повідомлялося про поодинокі випадки ангіоневротичного набряку обличчя, кінцівок, губ, язика, голосової щілини та/або гортані (див. розділ «Особливості застосування»).

****Повідомлялося про розвиток симптомокомплексу, який може включати один або більше з таких симптомів: лихоманка, васкуліт, міалгія, артралгія/артрит, позитивні антинуклеарні антитіла (АНА), підвищення швидкості осідання еритроцитів (ШОЕ), еозинофілія і лейкоцитоз,висип, фотосенсибілізація або інші дерматологічні прояви.

*****Спостерігалося незначне підвищення концентрації креатиніну та сечовини сироватки крові. Ці явища зазвичай оборотні при припиненні прийому препарату. Повідомлялося про незначне зниження значень гемоглобіну і гематокриту. Повідомлялося про пригнічення кісткового мозку, що проявляється анемією та/або тромбоцитопенією. Спостерігалися гіпер- або гіпокаліємія та гіпонатріємія. Повідомлялося про поодинокі випадки підвищення активності печінкових ферментів та/або вмісту білірубіну сироватки крові, але зв'язок з прийомом препарату, що містить лізиноприл та гідрохлоротіазид, не був встановлений.

Повідомлялося про окремі випадки розвитку синкопе і болю в грудях, але зв'язок з прийомом препарату, що містить лізиноприл та гідрохлоротіазид, встановити не вдалося.

Є повідомлення про розвиток нейропатії на тлі прийому інгібіторів АПФ.

Побічні ефекти, зумовлені гідрохлоротіазидом.

• Інфекції та інвазії: сіалоденіт.

• З боку імунної системи: реакції гіперчутливості, включаючи нафілактичну реакцію, шок.

• З боку крові та лімфатичної системи: лейкопенія, нейтропенія/агранулоцитоз, тромбоцитопенія, апластична анемія, гемолітична анемія, пригнічення функцій кісткового мозку.

• З боку метаболізму та харчування: анорексія; гіперглікемія; глюкозурія; гіперурикемія, що може провокувати подагричні напади у пацієнтів з асимптомним перебігом захворювання;порушення балансу електролітів, включаючи гіпонатріємію та гіпокаліємію; гіпомагніємія; гіперкальціємія; підвищення рівнів ліпідів крові; подагра; зниження глюкозотолерантності, що може зумовити маніфестацію латентного цукрового діабету; гіпохлоремічний алкалоз, що може індукувати печінкову енцефалопатію або печінкову кому.

• Психічні порушення: неспокій, депресія, зміни настрою , порушення сну, сплутаність свідомості, дезорієнтація, сонливість, нервозність.

• З боку нервової системи: запаморочення, головний біль, судоми, парестезія.

• З боку органів зору: ксантопсія, тимчасові порушення зору.

• З боку органів слуху і рівноваги: вертиго.

• З боку серцево-судинної системи: аритмія, ортостатична артеріальна гіпотензія.

• З боку дихальної системи, органів грудної клітки і середостіння: респіраторний дистрес-синдром, включаючи пневмоніт і набряк легенів.

• З боку шлунково-кишкового тракту: подразнення слизової оболонки шлунка, запор, сухість уроті, відчуття спраги, нудота, блювання.

• З боку гепатобіліарної системи: жовтяниця (жовтяниця, зумовлена внутрішньопечінковим холестазом), панкреатит, холецистит .

• З боку шкіри і підшкірної клітковини: васкуліт, у тому числі шкірний, некротизуючий ангіїт, токсичний епідермальний некроліз, синдром Стівенса-Джонсона , реакції фоточутливості, висип, екзема, шкірні вовчакоподібні реакції, реактивація шкірних проявів системного червоного вовчака, кропив'янка, пурпура.

• З боку кістково -м 'язової системи та сполучної ткани ни : м'язові спазми та біль.

• З боку нирок і сечовивідних шляхів : ниркова недостатність, дисфункція нирок та інтерстиціальний нефрит.

• З боку статевих орган і в: статеві розлади.

• Ускладнення загального характер у : виснаження.

Термін придатності. 3 роки.

Умови зберігання.

Зберігати в оригінальній упаковці при температурі не вище 25 °С.

Зберігати в недоступному для дітей місці.

Упаковка.

По 14 таблеток у блістері. По 2 блістери у картонній пачці.

Категорія відпуску.

За рецептом.

Виробник.

Іпка Лабораторіз Лімітед.

Місцезнаходження виробника та його адреса місця провадження діяльності.

Плот №255/1, віладж – Атал, Ю.T. Дадра та Нагар Хавелі, 396 230 – Сильвасса, Індія.