Для медицинского использования лекарственного продукта

Люди

( Наропин ^® )

Хранилище:

Активное вещество: ropivacaine; 1 мл раствора содержит моногидрат гидрохлорида роппохаина, который соответствует гидрохлориду Roppochain 2 мг или 7,5 мг или 10 мг;

Экспцинаты: хлорид натрия, 2 м гидроксид натрия и/или 2 млскую кислотную кислоту, вода для инъекции.

Дозировка формы. Решение для инъекции.

Основные физико -химические свойства: прозрачное бесцветное решение.

Фармакотерапевтическая группа. Местный анестезиозный агент.

ATH CODE N01B B09.

Фармакологические свойства.

Фармакодинамика.

Нация содержит Ropivacaine, чистый энантиомер, который является местным анестетиком амидного типа. Ropivacaine блокирует проводимость импульсов на нервных волокнах, ингибируя транспортировку ионов натрия через нервные мембраны. Аналогичные эффекты также могут наблюдаться на возбуждающих мембранах мозга и миокарда.

Ropivacaine обладает анестезированными и анальгетическими эффектами. При использовании высоких доз достигается хирургическая анестезия, в то время как более низкие дозы приводят к сенсорной блокаде (анальгезии), которая сопровождается ограниченной и нездоровой моторной блокадой. Продолжительность и интенсивность блокады с ропизаном не улучшаются при добавлении адреналина.

Фармакодинамические эффекты

В in vitro roppovacaine имел более низкий отрицательный инотропный эффект, чем левобуповакаин и бупивакаин.

Определение влияния на активность сердца in vivo в нескольких исследованиях на животных показало, что ropivacaine имеет более низкую токсичность сердечной активности, чем бупивакаин. Эта разница была качественной и количественной.

Ropivacaine вызывает меньшее расширение комплекса QRS, чем бупивакаин, и изменения происходят в больших дозах ропивакаина и левобуповакаина, чем бупивакаин.

Прямые сердечно -сосудистые эффекты местных анестетиков включают медленную проводимость, негативную интропизм и, в конечном счете, аритмию и прибытие сердца.

После использования ропивакаина здоровые добровольцы, которые получали внутривенные вливания, продемонстрировали гораздо более низкий потенциал токсичности от центральной нервной системы и сердечно -сосудистой токсичности, чем после использования бупивакаина. Симптомы ЦНС похожи на эти препараты, но при использовании бупивакаина они встречаются в более низких дозах и концентрациях в плазме и имеют более длительную продолжительность.

Косвенные сердечно -сосудистые эффекты (артериальная гипотония, брадикардия) могут развиваться после эпидуральной блокады, в зависимости от степени сопутствующей симпатической блокады, которая, однако, менее выражена у детей.

Когда большое количество препарата попадает в циркуляцию, симптомы центральной нервной и сердечно -сосудистой системы быстро развиваются.

Фармакокинетика.

Ropivacaine имеет хиральный центр и доступен как чистый S-(-)-Enantiomer. Ropivacaine -это высокое соединение в липидах. Значение RKA Ropivacaine составляет 8,1, а коэффициент распределения составляет 141 (25 ° C из n -октанол/фосфатного буфера в

PH 7,4). Все метаболиты имеют локальный анестезиозный эффект, но обладают гораздо более низкой активностью и имеют более короткую продолжительность, чем ropisacaine.

Поглощение

Концентрация ропивакаина в плазме крови зависит от дозы препарата, типа блокады и васкуляризации в месте инъекции. Ropivacaine демонстрирует линейную фармакокинетику, то есть максимальные концентрации в плазме крови пропорциональны дозе препарата.

Ropivacaine демонстрирует полное и двухфазное поглощение из эпидурального пространства; Половина для двух этапов составляет приблизительно 14 минут и 4 часа соответственно. Медленное поглощение является фактором, который ограничивает скорость удаления ропивакаина и объясняет, почему терминальная половина жизни после эпидурального использования больше, чем после внутривенного введения препарата.

Распределение

Ropivacaine связывается в плазме крови, главным образом, с α ₁ -ацидичным гликопротеином; Несвязанная фракция составляет приблизительно 6 %. После внутривенного введения объем распределения ропивакаина в состоянии равновесия составляет 47 литров. После длительной эпидуральной инфузии наблюдалось увеличение общей концентрации ропивакаина и PPX в плазме крови, что зависело от послеоперационного увеличения уровней α ₁ -кислотного гликопротеина. Увеличение концентрации неродственной, фармакологически активной ропивакаины в плазме крови было намного ниже, чем увеличение концентрации общего роппокаина в плазме крови. Средняя концентрация несвязанного PRX была примерно в 7-9 раз выше, чем средняя концентрация неродственной роппакаина после длинной эпидуральной инфузии до 72 часов включительно.

Ropivacaine легко проникает в плаценту, а по отношению к не связанному ропивакаину между матерью и плодом достигается равновесие. Степень связывания с белками плазмы у плода меньше, чем у матери, что приводит к снижению общей концентрации препарата в плазме у плода.

Метаболизм

Ropivacaine метаболизируется в печени в основном ароматическим гидроксилированием до 3-гидрокси-рапакаина (катализируется участием цитохрома CYP1A2) и N-дисурулирующим до PPC (катализируется с участием цитохрома CYP3A4). PPC является активным метаболитом. Порог токсичных концентраций в плазме неродственного Prx у крыс примерно в 12 раз выше, чем в таком пороге для не связанного ропивакаина. PPC - это метаболит, который имеет малое значение после использования однократных доз препарата, но после длительной эпидуральной инфузии это основной метаболит.

Размножение

Метаболиты выделены в моче. Только около 1 % одноразовой дозы ропивакаина выделяется как ропивакаин. Среднее значение общего клиренса плазмы roppovacaine составляет около 440 мл/мин, клиренс неродственного roppacaine -

8 л/мин, и почечный клиренс - 1 мл/мин. Терминальная половина жизни составляет 1,8 часа после внутривенного введения препарата, а коэффициент промежуточной экстракции печени составляет приблизительно 0,4.

Нарушение функции почек немного влияет или не влияет на фармакокинетику ропивакаина. RPX почечный клиренс имеет значительную связь с разрешением креатинина. Отсутствие корреляции между экспозициями общего соединения и его несвязанной фракцией, которая выражается в форме AUC, и клиренс креатинина указывает на то, что общий клиренс включает в себя в дополнение к экскреции через почки экскреции Nenerne. Некоторые пациенты с нарушениями почечной функции могут проявляться повышенным уровнем воздействия PPX в результате низкого разрешения двенадцать лет. Поскольку токсическое действие на ЦНС ниже для PPC по сравнению с Roppovacaine, клинические последствия такого воздействия при краткосрочном лечении считаются незначительными.

Применение в педиатрической практике

Фармакокинетика Ropivacaine основана на анализе данных для комбинированной группы пациентов, которая была получена в течение шести исследований, в которых входили 192 детей в возрасте от 0 до 12 лет.

В первые годы жизни разрешение неродственного ропивакаина и PPH зависит от массы тела и возраста ребенка. Влияние возраста интерпретируется с учетом созревания функции печени; зазор, нормализованный по массе тела, достигает максимума приблизительно в

1-3 года. Клиренс неродственного роппакаина увеличивается с 2,4 л/ч/кг у новорожденных и с 3,6 л/ч/кг у младенцев в возрасте 1 месяца в соответствии с приблизительно до приблизительно

8-16 л/ч/кг для детей в возрасте 6 месяцев.

Кроме того, объем распределения неродственного ропивакаина, нормализованный по массе тела, увеличивается с возрастом и достигает максимума в возрасте 2 лет. Объем распределения неродственного ропповакаина увеличивается с 22 л/кг у новорожденных и от 26 л/кг у детей с одним месяцем в соответствии с 42-66 л/кг у детей в возрасте 6 месяцев.

Жизнь ропивакаина превышает 5-6 часов у новорожденных и младенцев-одиночек по сравнению с 3 часами у детей старшего возраста.

Половина жизни PPX еще больше - около 43 часов у новорожденных и

26 часов у младенцев с одним -лежали по сравнению с 15 часами у детей старшего возраста.

В зависимости от недостаточно развития функции печени, системное воздействие выше у новорожденных и немного выше у младенцев в возрасте 1-6 месяцев по сравнению со старшими детьми. Рекомендации по дозировке препарата для долгосрочной эпидуральной инфузии частично компенсируют это различие.

Клинические характеристики.

Индикация.

Нация 7,5 мг/мл и 10 мг/мл

● Для взрослых и детей в возрасте 12 лет для анестезии в операции:

- эпидуральная анестезия для хирургии, включая кесарево сечение;

- блокада больших нервов;

- Блокада периферических нервов.

Нация 2 мг/мл

● Для взрослых и детей в возрасте 12 лет, чтобы облегчить острую боль:

- Длительная эпидуральная инфузия или периодические болюсные инъекции для устранения послеоперационной боли или анестезии родов;

- блокада периферических нервов;

- Длительная блокировка периферических нервов с помощью длительной инфузии или периодических болюсных инъекций, например, для устранения послеоперационной боли.

● Для младенцев в возрасте 1 года и детей в возрасте до 12 лет, чтобы облегчить острой боли (во время и после операции):

- Периферическая блокада с одним введением препарата

● Для новорожденных, младенцы с 1 года и детей в возрасте до 12 лет для каудальной эпидуральной блокады (во время и после операции):

- Длительная эпидуральная инфузия.

Противопоказание.

Гиперчувствительность к ропивакаину или любому из экспиентов.

Гиперчувствительность к местным амидным анестетикам.

Общие противопоказания, связанные с эпидуральной или региональной анестезией, независимо от того, какой местный анестетик используется.

Внутривенная региональная анестезия.

Парачервикальная анестезия в акушерстве.

Эпидуральная анестезия у пациентов с гиповолемией.

Взаимодействие с другими лекарствами и другими типами взаимодействий.

Ropivacaine используется с осторожностью с лекарствами, которые имеют сходные по структуре с местными анестетиками, то есть антиаритмическими средствами классов, таких как лидокаин и мексилетин, поскольку их токсические эффекты являются аддитивными. Сопутствующее использование препарата наипина с общими анестетиками или опиоидами может усилить побочные эффекты друг друга.

Специфические исследования взаимодействия между местными анестетиками и антиаритмическими агентами третьего класса (например, амиодароном) не были выполнены, но в этом случае рекомендуется соблюдать осторожность.

Цитохром P450 (CYP) LA2 участвует в формировании 3-гидрокси-рапизаина, основного метаболита. В условиях , в котором плазма клиренс ропивакаина был снижен на значение до 77 % включительно при одновременном использовании с флювоксамином , селективным и мощным ингибитором CYP1A2. Таким образом, одновременное использование мощных ингибиторов CYP1A2, таких как флувроксамин и эноксацин, может вызвать метаболическое взаимодействие с этим препаратом, что в результате приводит к увеличению концентрации плазмы крови. Следовательно, следует избегать длительного использования Roppocaine у ​​пациентов, которые одновременно лечится мощными ингибиторами CYP1A2.

В условиях , в котором плазма клиренс ропивакаина был снижен на 15 % при одновременном использовании с кетоконазолом, селективным и мощным ингибитором CYP3A4. Однако подавление этого изофермента, вероятно, не является клиническим.

В n vitro Ropivacaine является конкурентным ингибитором CYP2D6, но, по -видимому, не ингибирует это изофермент при использовании в концентрациях, которые были достигнуты в плазме крови в клинических условиях.

Особенности приложения.

Региональная анестезия всегда должна осуществляться опытным персоналом в правильно оборудованной комнате. Оборудование и подготовка, необходимые для мониторинга и срочной реанимации, должны быть незамедлительно доступны.

Пациенты, перенесшие блокаду нервного сплетения плеча, должны находиться в оптимальном состоянии; Внутренний катетер должен быть установлен перед блокадой. Ответственный врач должен принять необходимые меры предосторожности, чтобы избежать внутрисосудистого введения, провести соответствующее обучение и быть знакомым с диагнозом и лечением нежелательных эффектов, системной токсичности и других осложнений. Одним из этих осложнений является случайное введение препарата в субарахноидальное пространство, что может привести к развитию высокой степени позвоночника с апноэ и артериальной гипотензией. Развитие захвата чаще всего происходит после блокады плечевого нервного сплетения и эпидуральной блокады, которая может быть результатом или случайным внутрисосудистым введением препарата или результатом быстрого усвоения препарата из места инъекции.

Использование чрезмерной дозы препарата, которая вводится в субарахноидальное пространство, может привести к общей блокаде позвоночника.

Осторожность требуется, чтобы предотвратить инъекцию препарата в воспаленные районы.

При введении препарата при внутрижичной инъекции рекомендуется быть осторожным в случае недавнего обширного внутрисулярного повреждения или в присутствии обширных открытых поверхностей в суставе, образованных во время хирургических процедур, поскольку он может ускорить поглощение кровь.

Влияние на сердечно -сосудистую систему

Пациенты, получавшие антиаритмические препараты (такие как амиодарон), должны быть осторожны. Кроме того, необходимость в мониторинге ЭКГ у таких пациентов следует учитывать из -за возможности аддитивных эффектов от сердца.

Существуют редкие сообщения об остановке сердца в использовании NPO препарата для эпидуральной анестезии или блокады периферических нервов, особенно после непреднамеренного случайного внутривоскулярного введения препарата у пожилых пациентов и у пациентов с сопутствующей болезнью сердца. В некоторых случаях реанимация была сложной. В случае остановки сердца для достижения положительного результата могут потребоваться длинные меры реанимации.

Блокады в области головы и шеи

Определенные процедуры с местными анестетиками, такие как инъекции в голове и шее, могут быть связаны с повышенной частотой серьезных нежелательных реакций, независимо от типа используемого местного анестетика.

Большие блокировки периферических нервов

Большие блокировки периферических нервов могут потребовать использования больших объемов локального анестетика в высокососудированных областях, которые часто скрывают большие сосуды, где наблюдается повышенный риск внутрисосудистой инъекции и/или быстрого системного абсорбции, что может привести к высокой концентрации в плазме крови в плазме крови. Анкет

Гиперчувствительность

Необходимо учитывать возможность развития чувствительности кросса при использовании препарата с другими местными амидными анестетиками.

Гиповолемия

Пациенты с гиповолемией во время эпидуральной анестезии, независимо от типа используемого местного анестетика, могут развиваться внезапная и тяжелая артериальная гипотония по любой причине.

Пациенты с ослабленным общим здоровьем

Пациенты с ослабленным общим здоровьем из -за пожилых людей и из -за наличия компрометирующих факторов, таких как частичная или полная блокада проводимости сердца, прогрессирующая заболевание печени или тяжелые почечные нарушения, требуют особого внимания, хотя региональная анестезия часто проявляется для таких пациентов.

Пациенты с нарушением функции печени и почек

Ropivacaine метаболизируется в печени, поэтому препарат следует использовать с осторожностью у пациентов с тяжелым заболеванием печени; Из -за медленной экскреции препарата из организма может потребоваться уменьшить повторные дозы. Обычно нет необходимости изменять дозу для пациентов с нарушением функции почек, если препарат используется для введения в одну дозу или краткосрочного лечения.

Ацидоз и снижение концентрации белка в плазме, часто наблюдаемые у пациентов с хронической почечной недостаточностью, могут увеличить риск системной токсичности.

Этот риск также следует учитывать у пациентов с плохим питанием и пациентами, получавшими гиповолемический шок.

Острый Порфирия

Общенациональное решение для инъекции и инфузий может спровоцировать развитие порфирии, поэтому его следует назначать для пациентов с острым порфирией только в отсутствие безопасной альтернативы.

Хондролиз

После высвобождения развитие хондролиза появилось у пациентов, которые получали длительную инфузию препарата во время внутрижичной локальной анестезии. В большинстве случаев сообщалось о развитии хондролиза с участием плечевого сустава. Из -за существования определенного количества способствующих причин и противоречивых научных данных о механизме действия ропивакаина была установлена ​​связь и следствие. Длительная внутрижикулярная инфузия не является утвержденным показателем для использования лекарственными средствами.

Допоміжні речовини із визначеною дією/ефектом

Цей лікарський засіб містить не більше 3,7 мг натрію на мл. Це слід прийняти до уваги пацієнтам, які знаходяться на дієті, під час якої контролюються рівні натрію.

Тривале застосування препарату

Слід уникати тривалого застосування ропівакаїну пацієнтам, яких лікували сильнодіючими інгібіторами CYP1А2, такими як флувоксамін та еноксацин.

Діти

У зв'язку з незрілістю певних органів і функцій новонароджені можуть потребувати особливої уваги. Великі коливання концентацій ропівакаїну у плазмі крові, що спостерігалися під час проведення клінічних досліджень у новонароджених, дозволяють припустити, що у цій віковій групі може мати місце підвищений ризик розвитку системної токсичності, особливо під час тривалої епідуральної інфузії. Рекомендовані дози препарату для новонароджених базуються на обмежених клінічних даних. У новонароджених через уповільнене виведення препарату з організму під час застосування ропівакаїну необхідним є регулярний моніторинг через можливість розвитку системної токсичності (наприклад, шляхом контролю ознак токсичного впливу на ЦНС, показників ЕКГ, контролю насиченості периферійним киснем) та місцевої нейротоксичності (наприклад, тривалий період відновлення), який слід подовжити після закінчення інфузії.

Випадки застосування більш високих концентрацій (більше 5 мг/мл) препарату у дітей не були зареєстровані.

Безпека та ефективність застосування ропівакаїну у дозах 7,5 мг/мл і 10 мг/мл дітям віком до 12 років не встановлені.

Безпека та ефективність застосування ропівакаїну у дозі 2 мг/мл для проведення регіонарної блокади дітям віком < 12 років не встановлені.

Безпека та ефективність застосування ропівакаїну у дозах 2 мг/мл для проведення блокади периферичних нервів немовлятам віком < 1 року не встановлені.

Застосування у період вагітності або годування груддю.

Вагітність

Крім даних про епідуральне введення препарату при застосуванні в акушерській практиці, достатніх даних щодо застосування препарату вагітним жінкам немає. Дані, отримані у ході проведення досліджень на тваринах, не вказують на прямий або опосередкований шкідливий ефект по відношенню до вагітності, ембріонального/внутрішньоутробного розвитку, пологів або післяпологового розвитку.

Повідомлення щодо спінального введення препарату під час кесаревого розтину не були зареєстровані.

Годування груддю. На даний час залишається невідомим чи проникає ропівакаїн у грудне молоко.

Спосіб застосування та дози.

Наропін вводять лише лікарі, які мають досвід проведення анестезії, або молодший медичний персонал під їх наглядом. Для досягнення достатнього ступеня анестезії необхідно застосовувати мінімально можливі дози препарату.

Перед початком лікування необхідно провести пробу на індивідуальну чутливість.

Дорослі та діти віком від 12 років

Нижче наводяться рекомендовані дози препарату; дозування слід коригувати відповідно до ступеня блокади та загального стану пацієнта.

Анестезія при хірургічних втручаннях зазвичай потребує високих доз та більш вищих концентрацій, ніж знеболювання з метою купірування гострого болю , для якого зазвичай рекомендується концентрація 2 мг/мл. Проте для внутрішньосуглобових ін'єкцій рекомендується концентрація 7,5 мг/мл.

Таблиця 1. Дорослі та діти віком від 12 років

Дози, наведені у таблиці, необхідні для забезпечення клінічно прийнятної блокади; їх слід розглядати як рекомендовані дози для дорослих.

Існують значні індивідуальні коливання щодо часу початку та тривалості ефекту.

¹⁾ Дозу для блокади нервового сплетіння слід коригувати залежно від місця введення препарату та стану пацієнта. При міждрабинчастій блокаді та блокадах надключичного плечового нервового сплетіння може спостерігатися підвищена частота серйозних небажаних реакцій незалежно від типу застосованого місцевого анестетика.

²⁾ При введенні додаткової дози ропівакаїну за допомогою будь-якої іншої методики одному і тому ж пацієнту не слід перевищувати сумарної дози 225 мг.

³⁾ Після виходу препарату на ринок з'явилися повідомлення про розвиток хондролізу у пацієнтів, які отримували тривалу інфузію для проведення внутрішньосуглобової місцевої анестезії. Тривала внутрішньосуглобова інфузія не є затвердженим показанням для застосування препарату.

Важливо дотримуватися особливої обережності для попередження випадкових внутрішньосудинних ін'єкцій. До та під час ін'єкції загальної дози рекомендується ретельно проводити аспіраційну пробу. Загальну дозу слід вводити повільно, зі швидкістю 25-50 мг/хв або окремими дозами, постійно стежачи за станом пацієнта. При епідуральному введенні рекомендується ввести тестову дозу 3-5 мл ксилокаїну адреналіну. Випадкове внутрішньосудинне введення може спричинити, наприклад, короткотривале збільшення частоти серцевих скорочень, а випадкове інтратекальне введення може спричинити появу ознак спінальної блокади. При виникненні симптомів інтоксикації ведення препарату слід негайно припинити.

При проведенні епідуральної блокади при хірургічних втручаннях застосовувати одноразові дози до 250 мг ропівакаїну, які добре переносяться.

При блокаді плечового нервового сплетіння шляхом введення 40 мл препарату Наропін з концентрацією 7,5 мг/мл максимальні концентрації ропівакаїну у деяких пацієнтів можуть наближатися до рівня, при якому описувалися легкі симптоми токсичного впливу препарату на ЦНС. Тому не рекомендується застосовувати дози, що перевищують 40 мл препарату Наропін з концентрацією 7,5 мг/мл (300 мг ропівакаїну).

При проведенні тривалої інфузії або повторних болюсних ін'єкцій слід враховувати ризик виникнення токсичних концентрацій у плазмі крові або ушкодження місцевого нерва. Сумарні дози до 675 мг ропівакаїну, що вводили протягом 24 годин, добре переносилися дорослими пацієнтами під час анестезії при хірургічних втручаннях та при купіруванні післяопераційного болю. Добра переносимість також спостерігалася у дорослих при тривалих епідуральних інфузіях, що проводили після хірургічного втручання протягом 72 годин зі швидкістю інфузії до 28 мг/годину. В обмеженої кількості пацієнтів введення більш високих доз препарату (до 800 мг/добу) супроводжувалося появою відносно невеликої кількості небажаних реакцій.

Купірування післяопераційного болю: блокаду проводити перед хірургічним втручанням шляхом введення препарату Наропін 10 мг/мл або 7,5 мг/мл або після хірургічного втручання шляхом епідурального болюсного введення препарату Наропін 7,5 мг/мл. Аналгезію підтримувати епідуральною інфузією препарату Наропін 2 мг/мл. Клінічні дослідження продемонстрували, що інфузія зі швидкістю 6-14 мл (12-28 мг) на годину зазвичай забезпечує задовільну анестезію при помірному та сильному післяопераційному болю, причому у більшості випадків спостерігається лише слабкий та непрогресуючий моторний блок. Максимальна тривалість епідуральної блокади становить 3 дні. Тим не менше, слід проводити ретельний моніторинг щодо знеболювальної дії препарату для того, щоб видалити катетер, як тільки больовий стан дозволить це. Ця методика дозволяє значною мірою зменшити потребу у додатковому застосуванні опіоїдних аналгетиків.

Також проводилися клінічні дослідження, в яких Наропін у дозі 2 мг/мл застосовували окремо або у поєднанні з фентанілом (1-4 мкг/мл) протягом 72 годин у вигляді епідуральної інфузії для післяопераційного знеболювання. Наропін 2 мг/мл

(6-14 мг/год) забезпечував адекватне знеболювання у більшості пацієнтів. Комбінація препарату Наропін з фентанілом забезпечувала краще знеболювання, однак спричиняла виникнення опіоїдних небажаних ефектів.

При кесаревому розтині епідуральне застосування ропівакаїну у концентрації понад

7,5 мг/мл або спінальне застосування не задокументовано.

При проведенні довготривалої блокади периферичних нервів шляхом тривалої інфузії або повторних ін'єкцій слід враховувати ризик досягнення токсичної концентрації препарату у плазмі крові або спричинення місцевого неврологічного ушкодження. У клінічних дослідженнях блокада стегнового нерва перед хірургічним втручанням досягалася шляхом введення 300 мг препарату Наропін з концентрацією 7,5 мг/мл, а міждрабинчаста блокада – шляхом введення 225 мг препарату Наропін з концентрацією 7,5 мг/мл. Далі аналгезію підтримували введенням препарату Наропін у дозі 2 мг/мл. Швидкість інфузій або періодичні ін'єкції по 10-20 мг на годину протягом 48 годин забезпечували достатню аналгезію та добре переносилися.

Діти віком до 12 років

Таблиця 2. Діти віком до 12 років

а) Для торакальних епідуральних блокад рекомендуються дози нижньої межі інтервалу дозування, тоді як для поперекової або каудальної епідуральної блокади рекомендуються дози верхньої межі інтервалу дозування.

b) Рекомендується для поперекових епідуральних блокад.

При застосуванні препарату у дітей дози, наведені у таблиці, слід розглядати як рекомендації. Існують випадки індивідуальних варіацій. Дітям із надмірною масою тіла часто потребується поступове зниження дози, що розраховується за ідеальною масою тіла. Об'єм препарату для проведення каудальної епідуральної блокади при одноразовому введенні препарату та об'єм препарату для проведення епідуральної блокади при введенні болюсних доз препарату не повинен перевищувати 25 мл для будь-якого пацієнта.

Застосування ропівакаїну у дозах 7,5 і 10 мг/мл дітям може призвести до системного токсичного впливу та токсичного впливу препарату на центральну нервову систему. Таким чином, для застосування таким пацієнтам більш прийнятним є найнижчий рівень концентрацій препарату (2 мг/мл).

Вказівки щодо доз препарату для проведення периферичної блокади у немовлят і дітей являють собою методологічну основу щодо застосування препарату дітям без серйозних захворювань. Щодо дітей із серйозними захворювання рекомендовано застосування низчих доз препарату та проведення ретельного моніторингу.

Застосування ропівакаїну недоношеним дітям не було задокументовано.

Важливо дотримуватися більшої обережності для попередження випадкових внутрішньосудинних ін'єкцій. До та під час ін'єкції загальної дози рекомендується ретельно проводити аспіраційну пробу. Під час введення препарату слід уважно спостерігати за життєво важливими функціями пацієнта. При виникненні ознак токсичного впливу ведення препарату слід негайно припинити.

При застосуванні розрахункових доз рекомендується фракціонування загальної дози незалежно від шляху введення препарату.

Каудальна епідуральна ін'єкція ропівакаїну у дозі 2 мг/мл забезпечує адекватне післяопераційне знеболювання нижче рівня Т12 у більшості пацієнтів, коли доза

2 мг/кг застосовується в об'ємі 1 мл/кг. Об'єм каудальної епідуральної ін'єкції може бути скоригований, щоб досягти контролю за поширенням сенсорної блокади. Дози препарату до 3 мг/кг включно при концентрації ропівакаїну 3 мг/мл безпечно застосовували дітям віком від 4 років.

Досвід застосування каудальних блокад дітям з масою тіла понад 25 кг обмежений.

Діти. Препарат застосовується у педіатричній практиці.

Передозування.

Токсичність

Після випадкових внутрішньосудинних ін'єкцій при проведенні блокад плечового нервового сплетіння та інших периферичних блокад спостерігалися випадки судом.

Після спінального застосування не очікується розвитку системної токсичності, оскільки в цьому випадку застосовується низька доза препарату. Інтратекальне застосування дуже високої дози препарату може призвести до тотальної спінальної блокади, що у свою чергу призведе до пригнічення діяльності серцево-судинної системи та розвитку дихальної недостатності.

Симптоми

Системні токсичні реакції головним чином стосуються центральної нервової системи та серцево-судинної системи. Поява таких реакцій зумовлена високою концентрацією в крові місцевих анестетиків, яка може бути зумовлена випадковим внутрішньосудинним введенням препарату, передозуванням або винятково швидкою абсорбцією з сильно васкуляризованих ділянок.

Симптоми з боку ЦНС є схожими для всіх місцевих анестетиків амідного типу, тоді як симптоми з боку серця більшою мірою залежать від типу препарату, як кількісно, так і якісно.

Випадкові внутрішньосудинні ін'єкції місцевих анестетиків можуть спричинити негайні (від кількох секунд до кількох хвилин) системні токсичні реакції. У випадку передозування системна токсичність проявляється пізніше (через 15-60 хвилин після ін'єкції) через повільніше збільшення концентрації місцевого анестетика в крові.

Лікування

При виникненні ознак гострої системної токсичності застосування місцевих анестетиків слід негайно припинити, а лікування має бути спрямовано на швидке припинення симптомів з боку ЦНС (судом та пригнічення ЦНС) з метою підтримання оксигенації та кровообігу. Завжди слід забезпечувати подання кисню та, у разі потреби, проводити штучну вентиляцію легенів. Якщо судоми не припиняються спонтанно через 15-20 секунд, пацієнту слід ввести внутрішньовенно тіопентал натрію у дозі 1-3 мг/кг для забезпечення у разі можливості належної вентиляції легенів або ввести внутрішньовенно діазепам 0,1 мг/кг (діє значно повільніше). Тривалі судоми загрожують диханню пацієнта та оксигенації. Ін'єкція міорелаксанту (наприклад, суксаметонію у дозі 1 мг/кг) створює сприятливіші умови для забезпечення вентиляції легенів пацієнта та оксигенації, проте потребує досвіду проведення трахеальної інтубації та проведення штучної вентиляції легень.

При зупинці кровообігу негайно слід розпочати заходи з проведення серцево-легеневої реанімації. Підтримання належного рівня оксигенації, вентиляції легень і кровообігу, а також лікування ацидозу мають життєво важливе значення.

При пригніченні серцевої функції (падіння артеріального тиску/брадикардії) слід розглянути питання про призначення відповідного лікування з внутрішньовенним введенням рідини, вазопресорного засобу (наприклад, внутрішньовенне введення ефедрину у дозі 5-10 мг, яке можна повторити через 2-3 хвилини) та/або інотропів.

При зупинці серця досягнення позитивного результату може потребувати тривалих реанімаційних заходів.

При лікуванні симптомів токсичності у дітей слід застосовувати дози, що відповідають їхньому віку та масі тіла.

Побічні реакції.

Профіль побічних ефектів препарату Наропін подібний до профілю побічних ефектів інших тривалодіючих місцевих анестетиків амідного типу. У ході проведення клінічних досліджень була зареєстрована велика кількість симптомів, які можуть розвинутися незалежно від типу застосованого місцевого анестетика, а також часто представляти собою фізіологічні ефекти, що з'явилися у результаті блокади нервів та розвитку клінічної ситуації. Побічні ефекти, спричинені застосуванням лікарського засобу, важко відрізнити від фізіологічних ефектів, спричинених блокадою нервів та симпатичною блокадою, а також явищ, спричинених безпосередньо під час пункції голкою (наприклад, спінальна гематома, головний біль, що з'явився після пункції дурального простору, менінгіт і епідуральний абсцес). Багато з найчастіше повідомлюваних небажаних реакцій, таких як нудота, блювання і артеріальна гіпотензія, зустрічаються дуже часто під час анестезії та хіріргічних втручань, і ці небажані реакції, що з'явилися у результаті розвитку клінічної ситуації, неможливо відрізнити від небажаних реакцій, що були викликані застосуванням лікарського засобу або з'явилися у результаті проведення блокади.

Побічні реакції наводяться у таблиці нижче з наступною частотою.

Побічні реакії відображаються в межах кожної системи органів з наступною частотою: дуже часто (≥ 1/10); часто (від ≥ 1/100 до < 1/10); нечасто (від ≥ 1/1000 до < 1/100); рідко (від ≥ 1/10000 до < 1/1000); дуже рідко (< 1/10000).

Таблиця 1. Побічні реакції під час периневрального та епідурального введення препарату.

*Ці симптоми зазвичай виникають у результаті випадкового внутрішньосудинного введення препарату, передозування або швидкої абсорбції (див. також розділ »Передозування»).

^а Артеріальна гіпотензія є менш поширеною і зустрічається у дітей (> 1/100).

^b Блювання дуже поширене у дітей (>1/10).

Побічні реакції на препарат, згруповані за класами:

Наведені нижче побічні реакції включають ускладнення, пов'язані з технікою проведення анестезії незалежно від типу застосованого місцевого анестетика.

Неврологічні ускладнення

Невропатія та дисфункції спинного мозку (наприклад, синдром передньої спинномозкової артерії, арахноїдит, синдром кінського хвоста), які можуть рідко призвести до розвитку незворотних наслідків, були пов'язані зі спінальною та епідуральною анестезією, незалежно від типу застосованого місцевого анестетика.

Тотальна спінальна блокада

Тотальна спінальна блокада може розвинутися при випадковому інтратекальному введенні епідуральної дози або при застосуванні дуже великої спінальної дози препарату. Ефекти системного передозування та випадкових внутрішньосудинних ін'єкцій можуть бути серйозними.

Токсичний вплив на центральну нервову систему

Токсичний вплив на центральну нервову систему являє собою поетапну реакцію з симптомами та ознаками, що супроводжуються зростанням ступеня тяжкості. Спочатку спостерігаються такі симптоми як легке запаморочення, навколоротова парестезія, оніміння язика, гіперакузія, дзвін у вухах та порушення зору. Дизартрія, ригідність м'язів і судомні рухи м'язів являються більш серйозними симптомами і можуть бути початком генералізованих судом. Ці ознаки не слід помилково приймати за невротичну поведінку. Після цього може спостерігатися втрата свідомості та великий епілептичний напад, що можуть тривати від кількох секунд до кількох хвилин. Під час судом швидко розвиваються киснева недостатність та гіперкапнія через підвищену м'язову активність та недостатній газообмін в легенях. У тяжких випадках може навіть розвинутися зупинка дихання. Розвиток ацидозу, гіперкаліємії, гіпокальціємії та дефіциту кисню збільшує і подовжує токсичні ефекти місцевих анестетиків.

Одужання залежить від метаболізму місцевого анестетика та його розподілу за межі центральної нервової системи. Це відбувається швидко, за винятком випадків, коли лікарський засіб був введений у дуже великих кількостях.

Токсичний вплив на серцево-судинну систему

Токсичний вплив на серцево-судинну систему зазвичай є причиною розвитку більш серйозної ситуації. У результаті дії високих системних концентрацій місцевих анестетиків можуть розвинутися артеріальна гіпотензія, брадикардія, аритмія і навіть зупинка серця. У добровольців у результаті внутрішньовенної інфузії ропівакаїну розвивалися ознаки пригнічення провідності і скорочення.

Ознаки розвитку токсичного впливу препарату на центральну нервову систему, як правило, є попередниками токсичного впливу препарату на серцево-судинну систему. Продромальні симптоми з боку ЦНС можуть не виникнути у пацієнтів, які отримують препарат для загальної анестезії або які знаходяться під дією сильних седативних лікарських засобів, таких як бензодіазепіни або барбітурати.

Діти

Частота, тип і ступінь тяжкості небажаних ефектів у дітей, як очікується, будуть такими ж, як і у дорослих, за винятком явища артеріальної гіпертензії, що зустрічається рідше у дітей (< 1/10), та явища блювання, що зустрічається частіше у дітей (> 1/10).

Ознаки токсичного впливу місцевих анестетиків на організм зазвичай важко виявити у дітей, оскільки вони не можуть описати ці ознаки.

У дітей під час загальної анестезії часто проводять блокаду, тому в цій групі пацієнтів є неохідним ретельний моніторинг за появою ранніх ознак токсичності.

Термін придатності. 3 роки. Препарат з відкритого контейнера (100 мл) можна застосовувати протягом 24 годин.

Умови зберігання . Зберігати при температурі не вище 30 °С. Не заморожувати. Зберігати у місцях, недоступних для дітей.

Вказівки щодо застосування, поводження при утилізації

Наропін, розчин для ін'єкцій, не містить консервантів та призначений лише для одноразового застосування. Залишки розчину слід утилізувати. Відкритий пакет для інфузій можна застосовувати протягом 24 годин. Невідкриту упаковку не слід піддавати повторному автоклавуванню. Якщо необхідні стерильні із зовнішньої поверхні ампули або пакети для інфузій, слід обирати блістерні упаковки.

Наропін, розчин для ін'єкцій у контейнерах (Polybag®), є хімічно та фізично сумісним з наступними препаратами:

Суміші є хімічно та фізично стабільними протягом 30 днів при температурі не вище 30 °С. При приготуванні суміші у палаті її слід використати негайно через ризик мікробного забруднення. При приготуванні суміші на LAF-столі у чистій зоні ії можна зберігати протягом максимум 24 годин при температурі 2-8 °С. При приготуванні згідно з методами, валідованими за GMP, термін зберігання слід коригувати відповідно до результатів тестування фізико-хімічної стабільності та мікробіологічної чистоти.

Несумісність. Не відомо.

Упаковка. Для 2 мг/мл - по 100 мл у контейнері, по 1 контейнеру в контурній чарунковій упаковці, по 5 контурних чарункових упаковок у картонній пачці.

Для 7,5 мг/мл або 10,0 мг/мл - по 10 мл в ампулі, по 1 ампулі в контурній чарунковій упаковці, по 5 контурних чарункових упаковок у картонній пачці.

Категорія відпуску. За рецептом.

Виробник. Для 2 мг/мл - АстраЗенека Пті Лтд, Австралія/AstraZeneca Pty Ltd, Australia.

Для 7,5 мг/мл або 10,0 мг/мл - АстраЗенека АБ, Швеція/AstraZeneca AB, Sweden.

Місцезнаходження виробника та його адреса місця провадження діяльності.

Для 2 мг/мл - 10-14 Картоум Роуд, Норт Райд, Новий Південний Уельс 2113, Австралія/10-14 Khartoum Road North Ryde NSW 2113, Australia.

Для 7,5 мг/мл або 10,0 мг/мл – Кварнбергагатан 12, Содертал'є, 15185, Швеція/ Kvarnbergagatan 12, Sodertalje, 15185, Sweden.