И n в т r q и я
Для медицинского использования лекарственного средства
Пакливиста
Пакливиста.
Место хранения:
Активный ингредиент: паклитаксел;
1 мл концентрата содержит 6 мг паклитаксела;
Вспомогательные вещества: лимонная кислотная кислота, макрольглицерин Rycinoleate, этанол безводный.
Лекарственная форма. Концентрат для решения для инфузии.
Основные физико-химические свойства: прозрачный, слегка вязкий раствор, от бесцветного до бледно-желтого.
Фармакотерапевтическая группа. Противоопухолевые и иммуномодулирующие агенты. Танцы.
ATH L01C D01 код.
Фармакологические свойства.
Фармакодинамика.
Паклитаксел является антимитногеном растительного происхождения, который действует на микротрубочном аппарате клетки. Он стимулирует компиляцию микротрубочек из димеров тубулина и стабилизирует микротрубки в результате подавления деполимеризации, что вызывает подавление нормального процесса динамической реорганизации сети микротрубочек, что важно для клеточных функций при митозе и межфазе клеточный цикл. Кроме того, паклитаксел вызывает образование аномальных структур или «связь» микротрубочек во время клеточного цикла, а также несколько «звезд» микротрубочек во время митоза.
Фармакокинетика.
Концентрация паклитаксела в плазме крови после внутривенного введения уменьшается в соответствии с двухфазной кинетикой.
Фармакокинетика паклитаксела определялась после инфузии в дозах 135 и 175 мг / м² в течение 3 и 24 часов соответственно. Средний полупериод терминальной фазы составляет от 3 до 52,7 часа, а средние значения общего разрешения варьировались от 11,6 до 24 л / м²; Общий зазор имеет тенденцию к снижению с более высокими концентрациями паклитаксела в плазме крови. Средний объем распределения в равновесии варьировался от 198 до 688 л / м², что указывает на интенсивное распределение экстракции и / или связывание к тканям.
В течение 3-х часовых инфузий фармакокинетика паклитаксела с повышенной дозой становится нелинейным. При увеличении дозы препарата на 30% (от 135 до 175 мг / м² поверхности тела) максимальная концентрация в плазме крови (Cmax) увеличивается и площадь под фармакокинетической кривой «концентрация - время концентрации (AUC → ∞) на 75% и 81%.
После введения паклитаксела в дозе 100 мг / м 2 поверхности тела на 3-часовую внутривенную инфузию, среднее значение C Max у 19 пациентов с саркомой капоша составляла 1530 нг / мл (диапазон 761-2860 нг / мл), Средняя площадь под фармакокинетической кривой - 5619 нг · ч / мл (диапазон 2609-9428 нг / мл / мл), оформление - 20,6 л / ч / м 2 (диапазон 11-38 л / ч / м 2 ), объем распределения - 291 л / м 2 (диапазон 121-638 л / м 2 ) и период полураспада в клеммную фазу - 23,7 часа (диапазон 12-33 часов).
Флуктуации уровня системы воздействия паклитаксела для каждого пациента были минимальными. С многочисленными курсами кумуляции паклитаксела не наблюдается.
Исследования in vitro показывают, что 89-98% препарата паклитаксела связывается с белками плазмы крови человека. Наличие циметина, ранитидина, дексаметазона или дифгидрамина не влияет на связывание паклитаксела с белками.
Метаболизм паклитаксела у людей, наконец, не исследован. Среднее общее распределение неизменного препарата с мочой варьируется от 1,3% до 12,6% введенной дозы, что указывает на интенсивное неданное оформление. Основным метаболизмом продукты являются гидроксилированные метаболиты. Возможно, паклитаксел метаболизируется преимущественно в печени с участием изоэнценментов системы цитохрома P450 и выводится из желчи.
После введения паклитаксела, отмеченного радиоактивным изотопом, в среднем 26%, 2% и 6% радиоактивности выводились с фекалиями соответственно в виде 6α-гидроксипаклитаксела, 3'-P-гидроксипустикаклитаксел и 6α-- 3'-R-Dihydroxypaclitaxel. Формирование этих гидроксилированных метаболитов катализируют в соответствии с изозерами CYP2C8, Cyp3a4 и вместе CYP2C8 + Cyp3a4. Влияние нарушений почек или функции печени на метаболизме паклитаксела в организме после трехчасовой инфузии не исследовано. Фармакокинетические показатели у одного пациента, который нуждался в гемодиализе и обработанный паклитаксом в дозе 135 мг / м 2 поверхности тела на 3-часовые инфузии, не отличался от показателей у пациентов без расстройств почек.
В комбинированном использовании паклитаксела и доксорубицина было отмечено увеличение продолжительности распределения и устранения доксорубицина и его метаболитов. При введении паклитаксела сразу после доксорубицина параметры общего воздействия дексорубицина в плазме крови были на 30% выше, чем при введении паклитаксела через 24 часа после доксорубицина.
Клинические характеристики.
Индикация.
Подготовка первой строки для лечения рака яичников, а также в сочетании с цисплатином с широко распространенной формой рака яичников или с остаточными опухолями после размера лапаротомии превышает 1 см;
Вторая линия для лечения метастатического рака яичников, если стандартная терапия препаратов платины была неэффективной.
адъювантное лечение пациентов с лимфатическими узлами после стандартной комбинированной терапии антрациклинами или циклофосфамидами;
Первичная химиотерапия локальной кислородной или метастатической молочной железы в сочетании с антрациклинами или с трастузумаб в случае обнаружения иммуногистохимического метода онкопротеина ее-2 (3+) или в присутствии противопоказаний к терапии антрациклины;
Монотерапия метастатического рака молочной железы у пациентов, которые не развиваются на стандартной терапии антрациклинами или в случае неэффективности до терапии антрациклинами).
Распределенный немалый рак клеточного легочного рака (комбинированная химиотерапия с цисплатином в случае невозможности хирургического лечения и / или радиационной терапии).
Саркома Kaposi (SC) в пациентах в СПИДе (терапия второй линии широко распространенной саркомы Капос в случае неэффективности предварительной терапии липосомными антрациклинами).
Противопоказание.
- повышенная чувствительность к паклитакселу или к любому другому компоненту лекарственного средства (особенно для полиэтоксилированного масла Ricin).
- Беременность и период грудного вскармливания.
- нейтропения до лечения (начальное количество нейтрофилов <1,5 '10 9 / л в случае капоси Саркома на СПИДе пациентами, количество нейтрофилов <1'10 9 / л), тромбоцитопения (начальное количество нейтрофилов < 100х10 9 / л).
- тяжелые нарушения функции печени.
- сопутствующие серьезные неконтролируемые инфекции у пациентов с саркомой Капоси.
Специальные меры безопасности.
Инструкции по медицинскому персоналу.
При работе с пакливистом, как с другими цитостатическими препаратами, следует соблюдать меры предосторожности. Подготовка решений для инфузии должна быть обучена специально обозначенной зоне с соблюдением всех правил асептического. Следует избегать растворов паклитаксела на кожных и слизистых оболочках, в частности, для использования защитной одежды (халаты, шляпы, маски, очки и одноразовые перчатки). Если это все еще произошло, пораженные участки кожи должны промывать мылом. В этих местах можно покататься, тепло и покраснение кожи. При вводе препарата на слизистых оболочках они должны быть тщательно промыть большим количеством воды. При вдыхании растворов паклитаксела возможная одышка дыхания, боль в груди, сжигание в горле и тошноте.
При охлаждении не нарушенных флаконов в препарате может быть сформировано осадок, который растворяется с тряскеющим или даже без перемешивания при достижении комнатной температуры. Это явление не влияет на качество препарата. Если решение остается грязным или нерастворимым осаждением содержит нерастворимый осадок, такой флакон должен быть устранен в соответствии с установленным утилизацией опасных отходов.
Использование.
Неиспользуемые решения, инструменты и материалы, которые в контакте с паклитаксом, должны быть уничтожены в соответствии с установленной процедурой для утилизации отходов, содержащих цитотоксические вещества.
Взаимодействие с другими лекарствами и другими типами взаимодействия.
Премедикат с Cimetidine не влияет на оформление паклитаксела.
С комбинированным лечением паклитакселом и цисплатином раком яичников паклитаксел рекомендуется вводить перед цисплатином. В этом случае профиль безопасности такой же, как в монотерапевтической паклитаксел. Если паклитаксел вводится после цисплатина, существует более тяжелая миелосупрессия, а зазор паклитаксела снижается примерно на 20%. Риск почечной недостаточности у пациентов с раком яичников, получающих комбинированную терапию с паклитакселом и цисплатином, выше, чем с монотерапией с цисплатином.
Поскольку устранение доксорубицина и его активных метаболитов может уменьшаться, когда интервал уменьшается между введением паклитаксела и доксорубицина, с первичной химиотерапией метастатического рака молочной железы, необходимо вводить 24 часа после доксорубицина.
Метаболизм паклитаксела частично катализируется изоэнцефрами Syr2C8 и Syrz4 Cytochrome P450. Клинические исследования продемонстрировали, что основное метаболическое преобразование людей представляет собой Syr2C8-опосредованную преобразование паклитаксела в
6α-гидроксипучлитаксел. Клинически значимое взаимодействие с другими ферментами, кроме Syr2C8, не ожидается. Параллельный прием кетоконазола, мощный ингибитор Syrza4, не сдвигает вывод паклитаксела из организма, поэтому оба лекарства могут быть использованы одновременно без доз. Информация о возможном взаимодействии паклитаксела с ингибиторами индукторов и SYRZ4 ограничена, поэтому предотвращается предосторожность при одновременном использовании ингибиторов (например, кетоконазола и других противогрибковых производных имидазола, эритромицина, флуоксетина, гемфиброзил, клопидогрела, киметина, ритонавиры, сахнавиры, и индукторы) или индукторы (например, рифампицин, карбамазепин, фенитоин, фенобарбитал, эфирентные, невирусные) изоферменты syr2s8 и syrz4.
Исследование фармакокинетики паклитаксела у пациентов с ЛОБОША Саркома, которые получили сопутствующую терапию несколькими лекарственными средствами, указывают на значительное снижение системного оформления паклитаксела при одновременном применении нельпинвира и ритонавиры, но не тотонавир. Информация о взаимодействии паклитаксела с другими ингибиторами протеазы недостаточно, поэтому паклитаксел необходимо использовать пациенты, которые будут подвергнуты сопутствующей терапии с ингибиторами протеазы.
Особенности приложения.
Лечение пакливиста должно проводиться под наблюдением квалифицированного доктора, который имеет опыт применения противоопухолевых химиотерапевтических агентов. Поскольку возможны реакции гиперчувствительности, должно быть подходящее реанимационное оборудование.
Поскольку экстравация возможна во время администрирования препарата, рекомендуется тщательно соблюдать зону инфузии относительно признаков возможной инфильтрации.
Перед введением паклитаксела пациенты должны быть подготовлены премедикацией с кортикостероидами, антигистаминами и антагонистами H 2 рецепторами. С комбинированным использованием вместе с циклатином пакливист следует вводить в цисплатин.
Тяжелые реакции гиперчувствительности, характеризующиеся остыньми, артериальной гипотензией (требующие подходящих терапевтических мер), ангионевротические отеки и обобщенные УРТИКАРИЯ, наблюдались менее чем на 1% пациентов, которые использовали паклитаксел после адекватного премедикации. Вероятно, эти симптомы представляют собой гистаминовые реакции. В случае серьезных реакций гиперчувствительности вливания паклитаксела необходимо остановиться и начать симптоматическое лечение и не следует повторно вводить в препарат.
Ингибирование функции костного мозга ( в основном нейтропении) является токсическим эффектом, который ограничивает дозу препарата. Во время лечения препарат должен определить содержание образовавшихся элементов крови, по крайней мере, два раза в неделю. Пациенты не должны снова предписаны, чтобы восстановить содержание нейтрофилов до уровня ≥ 1,5 * 10 9 / л (≥ 1,0 × 10 9 / л (≥ 1,0 × 10 9 / л в корпусе колпачков, а тромбоциты - ≥ 100 * 10 9 / л (≥ 75 × 10 9 / л в случае капоси Саркома). Во время клинических исследований большинство пациентов с саркомой Капоши получили гранулоцитный коэффициент стимулирования колоний (GCSF).
Сложные нарушения сердечной проводимости редко были редко. При тяжелых расстройствах проводимости во время лечения необходимо провести соответствующее лечение, и в случае дальнейшего введения препарата следует проводить непрерывный мониторинг функции сердца. Рекомендуется контролировать жизненно важные функции организма в течение первого часа введения паклитаксела. Во время введения паклитаксела возможно развитие артериальной гипотензии, артериальной гипертонии и брадикардии.
Тяжелые сердечно-сосудистые расстройства чаще наблюдаются у пациентов с нелиневым раком легкого, чем у больных раком молочной железы или яичниками. Во время клинических исследований один случай развития сердечной недостаточности после терапии паклитаксела был отмечен у пациента с саркомой Капошей, пациентом СПИДом.
Когда паклитаксел используется в сочетании с доксорубицином или трастузумабом для первичной химиотерапии рака материнской молочной железы, следует уделять внимание контролю функции сердца. Пациенты, которые являются кандидатами для такой комбинированной терапии, перед лечением следует пройти тщательное кардиологическое обследование, которое включает в себя исследование ЭКГ и эхокаг, а также сканирование Muga. В процессе лечения необходимо регулярно контролировать функцию сердца (например, каждые 3 месяца). Такой мониторинг позволяет своевременно определять развитие сердечных расстройств. При принятии решения о частоте управления функциями желудочков необходимо учитывать совокупную дозу антрациклинов (в мг / м 2 поверхности тела). Если результаты исследования указывают на нарушение функции сердца, даже бессимптомное, необходимо тщательно взвесить потенциальные выгоды от продолжения лечения и потенциального риска повреждений сердца, иногда необратимым. В случае продолжения комбинированной химиотерапии необходимо регулировать функцию сердца (каждые 1-2 курса) чаще.
Хотя периферическая невропатия часто встречается, серьезные симптомы редко. В случаях тяжелой периферической невропатии с последующими курсами доза паклитаксела рекомендуется снижать на 20% (у пациентов с саркомой Капошем - на 25%).
Периферическая невропатия может развиваться после первого курса терапии и стать серьезным в постоянном лечении паклитакселом. Сильная нейротоксичность встречалась чаще у пациентов с немалым раком клеточного рака легких и раком яичников, который проходил первую линию химиотерапии паклитаксел в виде трехчасовой инфузии в сочетании с цисплатином, чем пациенты, получающие отдельно паклитаксел или циклофосфамид с последующим введением цисплатина Отказ Сенсорные нарушения обычно ослабляются или исчезают в течение нескольких месяцев после прекращения терапии паклитаксел. Доступная невропатия в результате предварительной химиотерапии не является противопоказателем для лечения паклитаксела.
Серьезные нарушения функции печени
Паклитаксел не рекомендуется назначать пациентам с тяжелыми расстройствами функций печени, так как риск токсических эффектов препарата может увеличить, в частности, миелосупрессию по степени III-IV.
При введении паклитаксела на 3-часовые инфузии не существует увеличения токсичных эффектов у пациентов с нарушениями функции лесовой печени. Однако с более длительным введением паклитаксела у пациентов с умеренными расстройствами печени можно наблюдать более выраженное миелосупрессия.
Пациенты должны находиться под бдительным надзором, чтобы определить признаки глубокой миелосупрессии. Сегодня не хватает данных для разработки рекомендаций по коррекции дозирования пациентов с нарушениями функции печени печени или умеренной тяжести. Информация о лечении пациентов с паклитакселом с тяжелым холестазом отсутствует.
Пациенты с тяжелой почечной недостаточностью не следует обращаться с паклитаксом.
Поскольку паклитаксел содержит этанол, следует учитывать его возможное влияние на центральную нервную систему, а также другие возможные эффекты.
Паклитаксел содержит полиэтоксиное масло рицина, которое может вызвать серьезные аллергические реакции.
Псевдомбранозный колит
Редко, в лечении паклитаксела развитие псевдомембранозного колита, в том числе случаи, когда пациенты одновременно обрабатывали антибиотиками. Это следует учитывать с дифференциальной диагностикой в случае тяжелой или постоянной диареи в процессе или вскоре после лечения паклитакселом.
Твердый мукозит
У пациентов с капосской саркомой суровый слизистый мукозит редко обозначен. Если такие реакции появляются, доза паклитаксела должна быть уменьшена на 25%.
Интерстициальный пневмонит
В химиотерапии паклитаксел в сочетании с радиационной терапией на месте легких, независимо от их последовательности, были отмечены случаи развития интерстициального пневмонита.
При нанесении паклитаксела в сочетании с другими антинопластическими препаратами (цисплатин, доксорубицин, трастузумаб) необходимо учитывать рекомендации по использованию этих препаратов.
Применение во время беременности или грудного вскармливания.
Дослідження на тваринах показали, що паклітаксел є ембріотоксичним і фетотоксичним для тварин, а також несприятливо впливає на їх фертильність. Додатково, на підставі літературних даних можливо стверджувати, що паклітаксел є потенційно канцерогенним та генотоксичним препаратом при застосуванні у терапевтичних дозах, враховуючи його фармакодинаміку та механізм дії.
Інформація про лікування паклітакселом вагітних жінок відсутня. Як і інші цитотоксичні препарати, паклітаксел може шкідливо впливати на плід, тому його не слід призначати у період вагітності. Жінкам та чоловікам слід користуватися контрацептивними засобами, щоб запобігти вагітності у період лікування паклітакселом і принаймі 6 місяців після закінчення лікування паклітакселом та негайно інформувати лікаря, якщо вагітність все ж таки настала.
Під час лікування паклітакселом годування груддю слід припинити.
У разі необхідності провести кріоконсервацію сперми до початку лікування паклітакселом через можливий розвиток безпліддя у чоловіків.
Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами.
У період лікування паклітакселом необхідно утримуватись від потенційно небезпечних видів діяльності, що вимагають підвищеної концентрації уваги та швидкості психомоторних реакцій. Необхідно враховувати, що препарат містить алкоголь, а деякі побічні ефекти можуть негативно впливати на здатність керувати автотранспортом або роботу з іншими механізмами.
Спосіб застосування та дози .
До початку лікування ПакліВіста усім пацієнтам необхідно отримати премедикацію кортикостероїдами, антигістамінними препаратами та антагоністами Н 2 -рецепторів за такою схемою:
Таблиця 1
Препарат | Доза | Час прийому |
Дексаметазон | 20 мг перорально або внутрішньовенно (8-20 мг для пацієнтів із саркомою Капоші) | При пероральному застосуванні: приблизно за 6 і 12 годин до введення паклітакселу. При внутрішньовенному застосуванні: за 30-60 хвилин до введення паклітакселу. |
Дифенгідрамін (або еквівалентний антигістамінний препарат) | 50 мг внутрішньовенно | За 30-60 хвилин до введення паклітакселу. |
Циметидин або ранітидин | 300 мг внутрішньовенно 50 мг внутрішньовенно | За 30-60 хвилин до введення паклітакселу. |
Розчин паклітакселу необхідно вводити внутрішньовенно краплинно за допомогою інфузійних систем із вбудованими мембранними фільтрами з розміром пор ≤ 0,22 мкм.
Хіміотерапія першої лінії раку яєчників.
Рекомендується комбінована схема лікування паклітакселом і цисплатином.
Відповідно до тривалості інфузії рекомендуються дві дози ПакліВіста:
— паклітаксел у дозі 175 мг/м 2 поверхні тіла вводити шляхом внутрішньовенного вливання тривалістю 3 години, потім вводити цисплатин у дозі 75 мг/м 2 поверхні тіла. Інтервал між курсами лікування – 3 тижні;
— паклітаксел у дозі 135 мг/м 2 поверхні тіла вводити у вигляді 24-годинної внутрішньовенної інфузії, потім вводити цисплатин у дозі 75 мг/м 2 поверхні тіла. Інтервал між курсами лікування — 3 тижні.
Хіміотерапія другої лінії раку яєчників.
ПакліВіста рекомендується вводити у дозі 175 мг/м 2 поверхні тіла шляхом
3-годинних внутрішньовенних інфузій. Зазвичай слід призначати не більше 4-х курсів з інтервалами 3 тижні.
Ад ' ювантна хіміотерапія раку молочної залози .
ПакліВіста слід призначати після терапії антрациклінами або циклофосфамідами. ПакліВіста рекомендується вводити у дозі 175 мг/м 2 поверхні тіла шляхом тригодинних внутрішньовенних інфузій. Проводити 4 курси з інтервалами 3 тижні.
Хіміотерапія першої лінії раку молочної залози.
При застосуванні у комбінації з доксорубіцином (50 мг/м 2 поверхні тіла) паклітаксел вводити через 24 години після доксорубіцину.
Рекомендована доза паклітакселу 220 мг/м 2 поверхні тіла, вводити шляхом 3-годинних внутрішньовенних інфузій. Інтервал між курсами лікування — 3 тижні.
При комбінованому застосуванні з трастузумабом паклітаксел рекомендується вводити у дозі 175 мг/м 2 поверхні тіла шляхом 3-годинних внутрішньовенних інфузій з інтервалами між курсами 3 тижні ПакліВіста можна вводити наступного дня після введення першої дози трастузумабу або одразу після введення наступних доз трастузумабу, якщо попереднє введення переносилося добре.
Хіміотерапія другої лінії раку молочної залози.
ПакліВіста рекомендується вводити у дозі 175 мг/м 2 поверхні тіла шляхом
3-годинних внутрішньовенних інфузій. Інтервал між курсами лікування — 3 тижні.
Хіміотерапія поширеного недрібноклітинного раку легенів.
Рекомендується комбінована схема лікування паклітакселом і цисплатином. ПакліВіста вводити у дозі 175 мг/м 2 поверхні тіла шляхом тригодинних внутрішньовенних інфузій, потім застосовувати цисплатин у дозі 80 мг/м 2 поверхні тіла. Інтервал між курсами лікування — 3 тижні.
Хіміотерапія саркоми Капоші у хворих на СНІД.
Рекомендована доза препарату становить 135 мг/м 2 поверхні тіла шляхом 3-годинних внутрішньовенних інфузій через кожні 3 тижні або 100 мг/м 2 поверхні тіла шляхом
3-годинних внутрішньовенних інфузій через кожні 2 тижні.
Лікування пацієнтів із порушеннями функції печінки.
Недостатньо даних щодо корекції дозування для хворих із порушеннями функції печінки легкого або середнього ступеня тяжкості. Пацієнтам із тяжкими порушеннями функції печінки протипоказано призначати паклітаксел.
Наступні дози паклітакселу необхідно коригувати відповідно до індивідуальної переносимості пацієнта. Повторні введення можливі лише після збільшення кількості нейтрофілів до рівня ≥ 1,5×10 9 /л(≥ 1,0×10 9 /л у разі саркоми Капоші), а тромбоцитів — до рівня ≥ 100×10 9 /л(≥ 75×10 9 /л у разі саркоми Капоші). Хворим, у яких спостерігалася тяжка нейтропенія (кількість нейтрофілів була нижчою за 0,5×10 9 /л протягом 7 днів і більше) або тяжка периферична нейропатія, наступні дози слід зменшувати на 20 % (для хворих на саркому Капошіна 25 %).
Лікування пацієнтів із порушеннями функції нирок.
Недостатньо даних щодо корекції дозування для хворих із порушеннями функції нирок.
Приготування інфузійних розчинів для внутрішньовенного введення.
Перед застосуванням концентрат для приготування розчину для інфузій ПакліВіста необхідно розвести, додержуючись правил асептики, 0,9 % розчином хлориду натрію, 5 % розчином глюкози, 5 % розчином глюкози у 0,9 % розчині хлориду натрію або 5 % розчином глюкози у розчині Рінгера до кінцевої концентрації 0,3-1,2 мг/мл.
При багаторазовому відборі концентрату з флакона препарат зберігає мікробіологічну, фізичну і хімічну стабільність до 28 діб при температурі 25 °C.
Розчини для інфузій, приготовані шляхом розведення Паклітакселу-Віста 0,9 % розчином натрію хлориду або 5 % розчином глюкози, є фізично і хімічно стабільними протягом 51 години у разі зберігання при температурі не вище 25 °C і 14 діб у разі зберігання при температурі 2–8 °C. Охолоджений засіб може випадати в осад, але може відновлюватись при перебуванні при кімнатній температурі (25 °C). Слід утилізувати флакон, якщо розчин каламутний або якщо осад повторно не розчиняється. Заморожування не впливає на термін придатності. З мікробіологічної точки зору розчин для інфузій необхідно вводити відразу ж після приготування. Якщо розчин не використовується негайно, за тривалістю й умовами його зберігання повинен стежити користувач. Зазвичай час зберігання не повинен перевищувати 24 години при температурі 2–8 °C, якщо тільки розчин не готувався в контрольованих і атестованих асептичних умовах.
Приготовані розчини для інфузій можуть бути каламутними, що зумовлено складом основи-носія. Фільтрація не дозволяє ліквідувати каламутність. Розчин паклітакселу необхідно вводити через вбудовані в інфузійні системи мембранні фільтри з розміром пор < 0,22 мкм. При введенні через таку систему помітних втрат активності діючої речовини не спостерігається.
Приготовані розчини для інфузій не потребують захисту від світла.
Надходили поодинокі повідомлення про випадіння осаду в розчині для інфузій у процесі введення (зазвичай наприкінці 24-годинного періоду введення). Хоча точні причини утворення осаду не були з'ясовані, ймовірно, це явище обумовлене перенасиченням розчину для інфузій. Для зниження ризику утворення осаду розчин для інфузій необхідно вводити відразу ж після розведення й уникати надмірних струсів, вібрацій і збовтування. Інфузійну систему слід ретельно промити перед використанням. У процесі введення необхідно регулярно контролювати зовнішній вигляд розчину і при виявленні осаду припиняти інфузію.
Щоб мінімізувати вилужування діетилгексилфталату (ДЕГФ) з інфузійних мішків, систем або іншого медичного обладнання з пластифікованого полівінілхлориду (ПВХ), розведені розчини для інфузій слід зберігати у посуді з матеріалів, що не містять ПВХ (пляшках зі скла, поліпропілену, мішках із поліпропілену, поліолефіну), і вводити через інфузійні системи з поліетилену. Фільтри можна підключати короткими трубками з ПВХ, це не спричиняє значного вилужування ДЕГФ.
Пацієнти літнього віку
Пацієнтам віком від 65 років не рекомендуються будь-які додаткові зниження режиму дозування, окрім тих, що є характерними для всіх пацієнтів. З 229 пацієнтів, які отримували монотерапію паклітакселом при раку молочної залози, 13 % мали вік мінімум 65 років, а 2 % − 75 років та більше. У пацієнтів віком від 65 років не було частіших випадків токсичності. Однак подальший аналіз у 981 пацієнта, яким вводили паклітаксел у якості монотерапії при метастатичному раку молочної залози, 15 % з яких мали вік до 65 років, а 2 % були ≥75 років, виявили вищу частоту носової кровотечі, діареї, дегідратації, нездужання та периферичного набряку, ніж у пацієнтів віком ≥ 65 років. З 421 пацієнта з аденокарциномою підшлункової залози, яким вводили паклітаксел та гемцитабін у рандомізованому дослідженні, 41 % мали вік від 65 років, а 10 % − від 75 років. У пацієнтів віком від 75 років, яким вводили паклітаксел та гемцитабін, спостерігали вищу частоту серйозних побічних реакцій та побічних реакцій, що призводили до припинення лікування. Пацієнтів з аденокарциномою підшлункової залози віком від 75 років необхідно ретельно обстежувати перед прийняттям рішення щодо призначення терапії. Серед 514 пацієнтів з недрібноклітинним раком, яким вводили паклітаксел у комбінації з карбоплатином, 31 % мали вік від 65 років, 3,5 % − від 75 років. Випадки мієлосупресії, периферичної нейропатії та артралгії були частішими у пацієнтів віком від 65 років порівняно з пацієнтами віком до 65 років. Існує обмежений досвід застосування паклітакселу/карбоплатину у пацієнтів віком від 75 років. Фармакокінетичне/фармакодинамічне моделювання із застосуванням даних 125 пацієнтів з розповсюдженими солідними пухлинами виявило, що пацієнти віком ≥65 років можуть бути більш чутливими до розвитку нейтропенії упродовж першого циклу терапії.
Метастази у ЦНС
Ефективність та безпеку від застосування препарату для хворих із метастазами в ЦНС не було встановлено. Лікування метастазів у ЦНС, як правило, не дуже добре контролюється системною хіміотерапією.
Діти.
Безпека та ефективність застосування паклітакселу дітям не встановлені, тому паклітаксел не рекомендується для застосування цій категорії пацієнтів.
Передозування.
Симптоми : основними очікуваними ускладненнями передозування є пригнічення функції кісткового мозку, периферична нейропатія, запалення слизових оболонок.
Лікування: у випадку передозування слід негайно припинити застосування препарату та провести симптоматичне лікування з контролем вмісту формених елементів крові та стану функцій життєво важливих органів. Антидот паклітакселу невідомий.
Побічні реакції.
Якщо не зазначено інше, наведені нижче результати базуються на сукупних даних з безпеки для 812 пацієнтів із солідними пухлинами, які отримували монотерапію паклітакселом у клінічних дослідженнях. Оскільки група пацієнтів із саркомою Капоші має значні особливості, наприкінці цього розділу представлено спеціальний підрозділ, що описує клінічне дослідження за участю 107 пацієнтів із саркомою Капоші.
Якщо не вказано інше, частота та інтенсивність побічних ефектів у хворих на рак яєчника, рак молочної залози та недрібноклітинний рак легенів суттєво не відрізняються. Вік пацієнтів не впливав значним чином на жоден із виявлених видів токсичності препарату.
Тяжкі реакції гіперчутливості з можливим летальним наслідком (такі як артеріальна гіпотензія, що потребує лікування, ангіоневротичний набряк, порушення функції дихання, що вимагають застосування бронходилататорів, генералізована кропив'янка) спостерігалися у 2 пацієнтів (<1 % пацієнтів). 34 % пацієнтів (17 % всіх циклів терапії) мали незначні реакції гіперчутливості, головним чином припливи та висипання, які не вимагають терапевтичного втручання і відміни терапії паклітакселом.
Найпоширенішим побічним ефектом при лікуванні паклітакселом є пригнічення функції кісткового мозку : тяжка нейтропенія (< 500/мм 3 ) спостерігалася у 28 % пацієнтів, але не супроводжувалась випадками гарячки. Тільки 1 % пацієнтів мали тяжку нейтропенію протягом ≥ 7 днів. Тромбоцитопенія спостерігалася в 11 % пацієнтів. У 3 % пацієнтів кількість тромбоцитів знижувалась до < 50000/мм 3 щонайменше один раз під час дослідження. Анемія спостерігалася у 64 % пацієнтів, у тому числі тяжка (Hb < 5 ммоль/л) – у 6 % пацієнтів (частота епізодів і тяжкість анемії залежать від початкових рівнів гемоглобіну).
Артралгія або міалгія спостерігалися у 60 % пацієнтів, у тяжкій формі – у 13 % пацієнтів.
Були окремі повідомлення про випадки синдрому дисемінованого внутрішньосудинного згортання крові , часто в поєднанні з сепсисом або дисфункцією декількох органів.
Облисіння спостерігалося у 87 % пацієнтів, які отримували паклітаксел. Більшість випадків облисіння спостерігалися в перший місяць після початку лікування паклітакселом. Значне випадіння волосся ≥ 50 % очікує більшість пацієнтів, які зазнають облисіння.
Місцеві реакції: у місцях ін'єкцій може спостерігатися локальний набряк, біль, еритема та індурація. Випадкова екстравазація може спричинити целюліт. Були повідомлення про випадки лущення шкіри, іноді пов'язані з екстравазацією. Можливі зміни пігментації шкіри. Є поодинокі повідомлення про рецидиви шкірних реакцій у місцях попередньої екстравазації паклітакселу після наступних введень препарату. Специфічне лікування реакцій екстравазації зараз невідоме. У деяких випадках початок реакції у місці ін'єкції спостерігався відразу після тривалого вливання або розвивався із затримкою на 7–10 днів.
Побічні реакції при монотерапії паклітакселом.
Нижче наведений перелік побічних реакцій, що виникали у пацієнтів при монотерапії паклітакселом шляхом 3-годинних інфузій при лікуванні метастатичних форм раку (812 пацієнтів, що проходили лікування у клінічних дослідженнях), а також виявлені при постмаркетинговому нагляді*.
За частотою побічні реакції розподілені на такі категорії: дуже часто (≥ 1/10), часто (≥ 1/100, < 1/10), нечасто (≥ 1/1000, < 1/100), рідко (≥ 1/10000, < 1/1000), дуже рідко (< 1/10000), невідомо (частоту не можна встановити з наявних даних).
Найпоширенішим побічним ефектом при лікуванні паклітакселом є пригнічення функції кісткового мозку: тромбоцитопенія; анемія (частота епізодів і тяжкість анемії залежать від початкових рівнів гемоглобіну).
Периферична нейропатія може розвинутися після першого ж курсу лікування і посилюватися після наступних введень паклітакселу. Іноді вона є причиною відміни терапії паклітакселом. Сенсорна симптоматика послаблюється або зникає через кілька місяців після припинення лікування паклітакселом. Наявна нейропатія внаслідок попередньої терапії не є протипоказанням для лікування паклітакселом.
Тяжкі реакції гіперчутливості з можливими летальними наслідками: артеріальна гіпотензія, що вимагає терапевтичного втручання; ангіоневротичний набряк, порушення функції дихання, що вимагають застосування бронходилататорів, генералізована кропив'янка; незначні реакції гіперчутливості, головним чином припливи та висипання, які не вимагають терапевтичного втручання і відміни терапії паклітакселом.
Місцеві реакції — у місцях ін'єкцій може спостерігатися локальний набряк, біль, еритема та індурація. Випадкова екстравазація може спричинити целюліт. Можливі зміни пігментації шкіри. Є поодинокі повідомлення про рецидиви шкірних реакцій у місцях попереднього введення паклітакселу після наступних введень препарату.
Спостерігалися також реакції з боку серцево-судинної системи: брадикардія, кардіоміопатія, асимптоматична вентрикулярна тахікардія, артеріальна гіпотензія, тромбоз, тромбофлебіт.
Побічна дія паклітакселу на шлунково-кишковий тракт була слабкою або помірною. Відзначалися нудота, блювання, діарея, мукозити, рідко — непрохідність кишечнику, перфорація, ішемічний коліт, псевдомембранозний коліт, езофагіт, запор, панкреатит.
Значне підвищення (у 5 разів і більше порівняно з нормою) рівня аспартатамінотрансферази (ACT), лужної фосфатази і білірубіну.
Також були повідомлення про некроз печінки і печінкову енцефалопатію у пацієнтів, які лікувалися паклітакселом.
З боку кістково-м ' язової системи: артралгія, міалгія.
Інфекції та інвазії: дуже часто – інфекції (переважно сечового тракту і верхніх відділів дихальних шляхів, включаючи простий герпес, оральний кандидоз, фарингіт, риніт), у поодиноких випадках — з летальним наслідком; застуда; синуси; тяжкі інфекції; назофарингіт; вірусні інфекції; катетер-асоційована інфекція; грибкова інфекція; оперізувальний герпес; інфекції у місці ін'єкції; нечасто-септичний шок; рідко*-пневмонія; перитоніт; сепсис.
Новоутворення доброякісні, злоякісні та невизначені (включаючи кісти та поліпи): метастази (можуть проявлятися симптомами болю), некроз пухлини.
З боку системи крові і лімфатичної системи: дуже часто- мієлосупресія, тяжка нейтропенія, анемія, тромбоцитопенія, тяжка лейкопенія, кровотечі, лімфопенія, нейтропенічна гарячка, тяжка анемія, рідко*- фебрильна нейтропенія, панцитопенія, дуже рідко* – гострий мієлоїдний лейкоз, мієлодиспластичний синдром; частота невідома – синдром дисемінованого внутрішньосудинного згортання крові.
З боку імунної системи: дуже часто –незначні реакції гіперчутливості (переважно припливи і висипання); нечасто – реакції гіперчутливості уповільненого типу; серйозні реакції гіперчутливості, що вимагають вживання терапевтичних заходів (артеріальна гіпотензія, ангіоневротичний набряк, респіраторний дистрес, генералізована кропив'янка, озноб, біль у спині, біль у грудях, тахікардія, абдомінальний біль, біль у кінцівках, профузне потовиділення, артеріальна гіпертензія); рідко* – анафілактичні реакції; дуже рідко* – анафілактичний шок (включаючи реакції гіперчутливості з летальним наслідком).
З боку метаболізму дуже рідко – : анорексія, зниження апетиту, гіпокаліємія, втрата/збільшення маси тіла, гіпофосфатемія, затримка рідини, гіпоальбумінемія, полідипсія, гіперглікемія, гіпокальціємія, гіпоглікемія, гіпонатріємія; невідомо* – синдром лізису пухлини.
З боку психіки: дуже рідко* – безсоння, депресія, тривожність, занепокоєння, сплутаність свідомості.
З боку нервової системи: дуже часто – нейротоксичні ефекти (переважно периферична нейропатія), парестезія, сонливість; часто- депресія, тяжка нейропатія (переважно периферична нейропатія), нервозність, безсоння, порушення мислення, гіпокінезія, порушення ходи, гіпестезія, спотворення смаку, сенсорні порушення, сонливість; рідко* – моторна нейропатія (що виявляється у помірно вираженій слабкості дистальних м'язів), полінейропатія, арефлексія, дискінезія, гіпорефлексія, невралгія, втрата чутливості, поступальне запаморочення, невропатичний біль, тремор, дуже рідко*-вегетативна нейропатія (що призводить до паралітичної непрохідності кишечнику та ортостатичної гіпотензії), великі епілептичні напади («grand mal»), судоми, енцефалопатія, запаморочення, головний біль, атаксія.
З боку органів зору: часто-підвищена сльозоточивість, випадання волосся брів або вій; сухий кератокон'юнктивіт; нечасто –сухість очей; послаблення зору; дефект поля зору; подразнення очей; біль в очах; зниження гостроти зору; кон'юнктивіт; свербіж очей; кератит; дуже рідко*-ураження зорового нерва та/або порушення зору (миготлива скотома), особливо у пацієнтів, які одержували дози вище рекомендованих; невідомо* – макулярний набряк; фотопсія; плаваючі помутніння у склистому тілі.
З боку органів слуху і лабіринту: дуже рідко* – біль у вухах, ототоксичні ураження, втрата слуху, шум у вухах, вертиго.
З боку серцевої системи: часто–брадикардія, тахікардія, підвищене серцебиття, непритомність, нечасто–застійна серцева недостатність, інфаркт міокарда, атріовентрикулярна блокада і непритомність, кардіоміопатія, безсимптомна шлуночкова тахікардія, тахікардія у поєднанні з бігемінією, аритмія, екстрасистолія; рідко –серцева недостатність, зупинка серця, дисфункція лівого шлуночка; дуже рідко* – фібриляція передсердь, надшлуночкова тахікардія, невідомо* – флебіти.
З боку судинної системи: дуже часто – артеріальна гіпотензія; часто – вазодилатація (припливи); нечасто – артеріальна гіпертензія, тромбоз, тромбофлебіт; дуже рідко* – шок; невідомо* – флебіт.
З боку дихальної системи: часто –носова кровотеча, біль у ділянці глотки-стравоходу, риніт, ринорея, продуктивний кашель, задишка напруги, закладеність пазух, зниження дихальних шумів, алергічний риніт, охриплість голосу, закладеність носа, сухість слизової оболонки носа, свистяче дихання; рідко* – інтерстиціальна пневмонія, дихальна недостатність, емболія легеневої артерії, фіброз легенів, інтерстиціальний пневмоніт, задишка, плевральний випіт; дуже рідко* –кашель, легенева гіпертензія.
З боку травного тракту: дуже часто- нудота, блювання, діарея, запалення слизових оболонок, стоматит, біль у животі, біль у верхній частині живота, біль внизу живота; часто –сухість у роті, виразки у роті, мелена, диспепсія, здуття живота, диспепсія, гастроезофагеальна рефлюксна хвороба, оральна гіпестезія,дисфагія, метеоризм, глосалгія; сухість у роті, біль у яснах, рідкі випорожнення, біль у порожнині рота, ректальна кровотеча, рідко* –обструкція кишечнику, перфорація кишечнику, ішемічний коліт, гострий панкреатит; дуже рідко* –мезентеріальний тромбоз, псевдомембранозний коліт, езофагіт, запор, асцити, нейтропенічний коліт, гіпогідратація.
З боку гепатобіліарної системи: дуже рідко*-гепатомегалія, некроз печінки, печінкова енцефалопатія (зафіксовано випадки з летальним наслідком).
З боку шкіри і підшкірних тканин: дуже часто- алопеція; часто –транзиторні незначні зміни нігтів і шкіри; сухість шкіри; акне; нечасто – зміна кольору нігтів; болючість нігтьового ложе; болючість шкіри; реакції фоточутливості; порушення пігментації; захворювання шкіри; підвищена пітливість; оніхомадезис; генералізовані висипання; дерматит; надмірне нічне потовиділення; вітиліго; гіпотрихоз; відчуття дискомфорту, пов'язане з нігтями; макулопапульозні висипання; пошкодження шкіри; набряклість обличчя; рідко*-свербіж; висипання; еритема; набряк; дуже рідко* – синдром Стівенса-Джонсона; епідермальний некроліз; мультиформна еритема; ексфоліативний дерматит; кропив'янка; оніхолізис (пацієнтам, які одержують паклітаксел, необхідно носити одяг з довгими рукавами і довгі штани для захисту від сонця рук і ніг), фолікуліт; невідомо* – склеродермія.
З боку скелетно-м'язової системи: дуже часто – артралгія, міалгія, біль у кінцівках, біль у кістках, судоми в ногах, міастенія, біль у спині, біль у грудній клітці, вітиліго, мʼязова слабкість, біль у шиї, у паху, спазми м'язів, кістково-м'язовий біль, дискомфорт у кінцівках; невідомо* – системний червоний вовчак.
З боку нирок та сечовидільної системи: часто – дизурія, часте сечовипускання, гематурія, ніктурія, поліурія, нетримання сечі, рідко – ниркова недостатність.
З боку репродуктивної системи: біль у грудях.
Загальні розлади та порушення у місці введення: часто – реакції у місці ін'єкцій (включаючи локалізований набряк, біль, еритему, індурацію, слабкість, втрату кольору та набряк шкіри; випадкова екстравазація може спричинити целюліт, фіброз шкіри і некроз шкіри); рідко* – стомлюваність; гіпертермія; астенія, біль; набряк, включаючи периферичний набряк та набряк обличчя; запалення слизової оболонки; озноб; біль у грудях; грипоподібні захворювання; загальне нездужання; загальмованість.
Лабораторні показники: часто –значне підвищення рівнів ферментів печінки – АСТ, аланінамінотрансфераів (АЛТ) і лужної фосфатази; зниження маси тіла, зниження гематокриту, зменшення кількості еритроцитів, підвищення температури тіла, збільшення гама-глутамілтрансферази, нечасто – значне підвищення рівня білірубіну, значне підвищення лактатдегідрогенази крові, значне підвищення глюкози крові, значне підвищення фосфору крові, зниження калію крові, рідко* – підвищення рівня креатиніну крові.
Травми, отруєння та ускладнення процедур: гематома, місцева запальна реакція у раніше опроміненій ділянці тіла, радіаційний пневмоніт.
Опис деяких побічних реакцій.
У пацієнток із раком молочної залози, які отримали паклітаксел як допоміжне лікування після стандартної комбінованої терапії антрациклінами або циклофосфамідами (AC), порівняно з пацієнтками, які отримували тільки АC, більш часто спостерігалися ознаки нейросенсорної токсичності, реакції гіперчутливості, артралгія/міалгія, анемія, інфекції, гарячка, нудота/блювання і діарея. Проте частота цих явищ відповідала частоті при застосуванні монотерапії паклітакселом, як було зазначено вище.
Токсична дія на кровоносну і лімфатичну систему.
Мієлосупресія є головним дозолімітуючим токсичним ефектом. Найбільш істотним проявом гематологічної токсичності була нейтропенія. Протягом першого циклу лікування тяжка нейтропенія (< 500 клітин/мм 3 ) спостерігалася у 20 % пацієнтів. Протягом усього періоду терапії тяжка нейтропенія спостерігалася у 39 % пацієнтів. Нейтропенію, що тривала понад 7 днів, було зафіксовано у 41 % хворих, і нейтропенію, що тривала протягом 30–35 днів – у 8 % пацієнтів. В усіх пацієнтів, що перебували під наглядом, гематологічні показники нормалізувалися протягом 35 діб. Частота виникнення нейтропенії класу 4, яка тривала 7 днів і більше, становила 22 %.
Нейтропенічна гарячка, пов'язана з лікуванням паклітакселом, була відзначена у пацієнтів під час 1,3 % курсів терапії. В процесі лікування паклітакселом було відзначено три септичні епізоди, які призвели до летального наслідку.
Тромбоцитопенія спостерігалася у 50 % пацієнтів, а тяжка тромбоцитопенія (< 50×10 9 /л) – у 9 %. Лише у 14 % хворих кількість тромбоцитів знижувалося нижче рівня 75×10 9 /л щонайменше 1 раз у процесі лікування. Епізоди кровотеч, пов'язані з терапією паклітакселом, були відзначені менш ніж у 3 % пацієнтів, але вони були локалізовані.
Анемія (Hb < 11 г/дл) була відзначена у 61 % пацієнтів, а тяжка анемія (Hb < 8 г/дл) – у 10 %. Трансфузій еритроцитарної маси потребував 21 % пацієнтів.
Побічні реакції при комбінованій хіміотерапії.
Паклітаксел із цисплатином
При комбінованій терапії паклітакселом і цисплатином частота і тяжкість нейротоксичних ефектів, переважно периферичної нейропатії, були більшими при введенні паклітакселу у дозі 175 мг/м 2 поверхні тіла шляхом 3-годинних внутрішньовенних інфузій (нейротоксичні ефекти були відзначені у 85 % пацієнтів, у 15 % – тяжкі), ніж при введенні паклітакселу у дозі 135 мг/м 2 поверхні тіла шляхом 24-годинних внутрішньовенних інфузій (нейротоксичні ефекти були відзначені у 25 % пацієнтів, у 3 % – тяжкі) у комбінації з цисплатином.
У хворих на недрібноклітинний рак легенів і в хворих на рак яєчників, які отримували паклітаксел протягом 3 годин з подальшим введенням цисплатину, збільшувалася частота виникнення випадків тяжкої нейротоксичності. Периферична нейропатія може розвинутися після першого ж курсу лікування і посилюватися після наступних введень паклітакселу. Іноді вона є причиною відміни терапії паклітакселом. Сенсорна симптоматика послаблюється або зникає через кілька місяців після припинення лікування паклітакселом. Існуюча нейропатія внаслідок попередньої терапії не є протипоказанням для лікування паклітакселом.
У пацієнтів, які отримували паклітаксел і цисплатин, підвищений ризик розвитку ниркової недостатності порівняно з пацієнтами, які отримували лише цисплатин при лікуванні гінекологічних пухлин.
Нижче викладені результати двох великих досліджень хіміотерапії першої лінії раку яєчника (паклітаксел + цисплатин; понад 1050 пацієнток); двох досліджень фази III лікування першої лінії метастатичного раку молочної залози: одне дослідження комбінації з доксорубіцином (паклітаксел + доксорубіцин; 267 пацієнток), інше дослідження комбінації з трастузумабом (плановий аналіз підпопуляції паклітаксел + трастузумаб: 188 пацієнток) і двох досліджень фази III лікування пізніх стадій недрібноклітинного раку легенів (паклітаксел + цисплатин; більше 360 пацієнтів).
У хворих на рак яєчників, які одержували хіміотерапію першої лінії паклітакселом шляхом тригодинних внутрішньовенних інфузій у поєднанні з цисплатином, частота і тяжкість нейротоксичних ефектів, артралгії/міалгії і реакцій гіперчутливості були більшими, ніж при лікуванні циклофосфамідом у поєднанні з цисплатином. Частота і тяжкість мієлосупресії були нижчі у групі, яка одержувала паклітаксел шляхом 3-годинних внутрішньовенних інфузій у поєднанні з цисплатином, порівняно з групою, яка одержувала циклофосфамід у поєднанні з цисплатином.
При хіміотерапії першої лінії метастатичного раку молочної залози частота і тяжкість нейтропенії, анемії, периферичної нейропатії, артралгії/міалгії, астенії, пропасниці та діареї були вище при введенні паклітакселу у дозі 220 мг/м 2 поверхні тіла шляхом 3-годинних внутрішньовенних інфузій через 24 години після введення доксорубіцину у дозі 50 мг/м 2 поверхні тіла порівняно зі стандартною терапією 5-фторурацилом (500 мг/м 2 ), доксорубіцином (50 мг/м 2 ) і циклофосфамідом (500 мг/м 2 ) (схема FAC). Частота і тяжкість нудоти і блювання при терапії паклітакселом (220 мг/м 2 ) і доксорубіцином (50 мг/м 2 ) були меншими, ніж при лікуванні за схемою FAC. Частково це може пояснюватися застосуванням кортикостероїдів.
Паклітаксел із трастузумабом.
При хіміотерапії першої лінії паклітакселом шляхом 3-годинних внутрішньовенних інфузій у поєднанні з трастузумабом частота перелічених нижче небажаних ефектів (незалежно від їх причинного зв'язку з терапією паклітакселом або трастузумабом) у хворих на метастатичний рак молочної залози була вищою, ніж при монотерапії паклітакселом: серцева недостатність(8 % порівняно з 1 %), інфекції(46 % порівняно з 27 %), озноб(42 % порівняно з 4 %), гарячка(47 % порівняно з 23 %), кашель (42 % порівняно з 22 %), висипання (39 % порівняно з 18 %), артралгія(37 % порівняно з 21 %), тахікардія(12 % порівняно з 4 %), діарея(45 % порівняно з 30 %), артеріальна гіпертензія(11 % порівняно з 3 %), носові кровотечі(18 % порівняно з 4 %), вугри(11 % порівняно з 3 %), простий герпес(12 % порівняно з 3 %), випадкові травми(13 % порівняно з 3 %), безсоння(25 % порівняно з 13 %), риніт(22 % порівняно з 5 %), синусит(21 % порівняно з 7 %), реакції у місці ін'єкції(7 % порівняно з 1 %). Розбіжності у частоті деяких небажаних ефектів можуть пояснюватися більшою кількістю і тривалістю курсів лікування паклітакселом та трастузумабом порівняно з монотерапією паклітакселом. Частота серйозних побічних ефектів при комбінованій хіміотерапії паклітакселом і трастузумабом і монотерапії паклітакселом була порівнянною.
Паклітаксел з доксорубіцином.
Порушення скорочувальної здатності серця (зниження фракції викиду лівого шлуночка більш ніж на 20 %) спостерігалися у хворих на метастатичний рак молочної залози, які одержували доксорубіцин у поєднанні з паклітакселом, та у хворих, які одержували стандартну терапію 5-фторурацилом, доксорубіцином і циклофосфамідом (схема FAC). Частота розвитку застійної серцевої недостатності становила < 1 % як при лікуванні паклітакселом у поєднанні з доксорубіцином, так і при стандартній терапії за схемою FAC. У разі комбінованої хіміотерапії трастузумабом і паклітакселом частота і тяжкість порушень функції серця у хворих, які раніше одержували антрацикліни, були вищими, ніж при монотерапії паклітакселом (серцева недостатність I-II функціонального класу за класифікацією NYHA у 10 % пацієнтів порівняно з 0 %, серцева недостатність III-IV функціонального класу у 2 % пацієнтів порівняно з 1 %). У поодиноких випадках ці порушення асоціювалися з летальним наслідком. В усіх випадках, окрім згаданих поодиноких випадків з летальним наслідком, пацієнти відповідали на адекватну терапію.
Побічні ефекти у хворих на СНІД із саркомою Капоші.
За винятком побічних ефектів з боку системи кровотворення і печінки, частота і тяжкість небажаних ефектів у пацієнтів із саркомою Капоші і у хворих з іншими солідними пухлинами, які одержували монотерапію паклітакселом, були порівнянними.
Пригнічення функції кісткового мозку було головним дозолімітуючим токсичним ефектом. Найбільш істотним проявом гематологічної токсичності була нейтропенія. Під час першого курсу терапії спостерігалася тяжка нейтропенія (< 0,5×10 9 /л) . За весь період лікування була відзначена тяжка нейтропенія. Тривалість нейтропенії становила більше 7 діб у 41 % хворих і 30-35 діб – у 8 % хворих. В усіх пацієнтів, які перебували під наглядом, гематологічні показники нормалізувалися протягом 35 діб. Частота нейтропенії IV ступеня тяжкості тривалістю більше 7 діб становила 22 %.
Нейтропенічна гарячка, пов'язана з лікуванням паклітакселом, була відзначена у пацієнтів під час 1,3 % курсів терапії. В процесі лікування паклітакселом було відзначено три септичні епізоди, які призвели до летального наслідку.
Тромбоцитопенія спостерігалася у 50 % пацієнтів, а тяжка тромбоцитопенія (< 50×10 9 /л) – у 9 %. Лише у 14 % хворих кількість тромбоцитів знижувалася нижче рівня 75×10 9 /л щонайменше 1 раз у процесі лікування. Епізоди кровотеч, пов'язані з терапією паклітакселом, були відзначені менш ніж у 3 % пацієнтів, але вони були локалізовані.
Анемія (Hb < 11 г/дл) була відзначена у 61 % пацієнтів, а тяжка анемія (Hb < 8 г/дл) – у 10 %. Трансфузій еритроцитарної маси потребував 21 % пацієнтів.
Гепатобіліарні розлади : можливе підвищення рівнів білірубіну, лужної фосфатази і АСТ було відзначено у пацієнтів з нормальними початковими показниками функції печінки (більше половини цих пацієнтів одержували інгібітори протеази). Значне підвищення зазначених показників спостерігалося в 1 % випадків.
Особливі групи пацієнтів
Радіаційний пневмоніт був зареєстрований у пацієнтів, які проходили одночасно променеву терапію.
Термін придатності. 36 місяців.
Умови зберігання.
Зберігати в оригінальній упаковці у захищеному від світла місці при температурі не вище 25 °С.
Несумісність.
Макроголгліцерол рицинолеат, який входить до складу препарату, може спричинити вилужування діетилгексилфталату (ДЕГФ) з пластифікованого ПВХ. Інтенсивність цього процесу залежить від тривалості дії і концентрації макроголгліцеролу рицинолеату. Тому готувати, зберігати і вводити розчини для інфузій необхідно з використанням контейнерів і систем, що не містять ПВХ.
Не застосовувати з іншими розчинниками, окрім зазначених у розділі «Спосіб застосування та дози».
Упаковка.
По 5 мл (30 мг), 16,7 мл (100 мг), 25 мл (150 мг) або 50 мл (300 мг) у флаконі; по 1 флакону в картонній коробці.
Категорія відпуску. За рецептом.
Виробник.
Хаупт Фарма Вольфратсхаузен ГмбХ.
Місцезнаходження виробника та адреса місця провадження його діяльності.
Пфаффенрідер Штрассе 5, Вольфратсхаузен, Баварія, 82515, Німеччина.