Для медицинского использования лекарственного средства

(Ramimed Combi )

Место хранения:

Активный ингредиент: 1 таблетка содержит 2,5 мг Ramipril / гидрохлоротиазид 12,5 мг или 5 мг Ramipril / 25 мг гидрохлоротиазида;

Вспомогательные вещества: прежелатинизированный крахмал; стеарил фумарат натрия; бикарбонат натрия; лактоза, моногидрат; Кроскармеллозы натрия.

Лекарственная форма. Таблетки

Основные физико-химические свойства:

Таблетки 2,5 мг / 12,5 мг - белая или почти белая капсула, непокрытые плоские таблетки с скошенными краями, забитые с одной стороны, измеряя около 4,0 х 8,0 мм. Маркировка 12,5.

Таблетки 5 мг / 25 мг - белая или почти белая капсула, непокрытая плоские таблетки с фашинными краями, забитые с одной стороны и на боковых поверхностях приблизительно 5,0 х 10,0 мм. Маркировка 25.

Фармакотерапевтическая группа.

Комбинированные продукты Angiotensin-Converting Enzyme (ACE) ингибиторы.

Код ATC C09B A05.

Фармакологические свойства.

Механизм действия.

Рамиприл. Рамиприлат, активный метаболит пролекарства, Рамиприл, представляет собой ингибитор dypeptydylkarboksypettydazy i (также известный как ангиотензинско-преобразовательный фермент или киназа II). В плазме и ткани этот фермент катализирует преобразование ангиотензина I в ангиотензин II, активное вазоконстрикторное вещество и расщепление брадикинина, которое является активным вазодилатором. Уменьшенное образование ангиотензина II и ингибирование расщепления Bradykinin приводит к вазодилатации.

Поскольку ангиотензин II также стимулирует выделение альдостерона, Рамиприлат вызывает снижение секреции альдостерона. Пациенты чернокожие (афро-карибское происхождение) с гипертонией (население, для которого обычно характеризуются низкими уровнями активности ренин), реакцию на монотерапию с ингибиторами ACE в среднем было менее выражено, чем у пациентов, которые являются членами других рас.

Гидрохлоротиазид. Гидрохлоротиазид - тиазид мочегонной. Что касается тиазидной диуретики, антигипертензивный механизм действия все еще не полностью понят. Они ингибируют реабсорбцию натрия и хлорида в дистальной трубке. Увеличение почечной экскреции этих ионов сопровождается повышенным образованием мочи (из-за осмотической связывания воды). Вывод калия и магния также увеличивается, в то время как выведение мочевой кислоты уменьшается. Возможные механизмы антигипертензивного действия гидрохлоротиазида состоит в том, чтобы изменить баланс натрия, снижающий объем внеклеточной жидкости и изменений в плазме.

Фармакодинамика.

Рамиприл. Использование Рамиприла приводит к значительному снижению периферийного артериального сопротивления. Будучи Равило, значительные изменения в почечной плазмотоке или гломерелярной фильтрации происходят. У пациентов с гипертонией Ramipril цель приводит к снижению кровяного давления как в горизонтальном, так и в вертикальном положении, который не сопровождается компенсаторным увеличением сердечных сокращений.

У большинства пациентов антигипертензивный эффект происходит примерно на 1-2 часа после одной устной дозы. Максимальный эффект после перорального введения одной дозы обычно происходит в течение 3-6 часов. Антигипертеннительный эффект после введения одной дозы сохранялся в течение 24 часов.

Длительное лечение с рамиприлом максимальным антигипертензимным эффектом развивается в течение 3-4 недель. Доказал, что долгосрочная терапия антигипертензивный эффект длится 2 года.

Внезапное прекращение Рамиприла не дает быстрого и чрезмерного увеличения артериального давления (отскокание явления).

Гидрохлоротиазид. Что касается гидрохлоротиазида, мочегонное действие начисляется примерно на 2 часа и длится в течение 6-12 часов, а максимальный эффект достигается через 4 часа. Антигипертензивный эффект достигается через 3-4 дня лечения и может длиться 1 неделю после лечения.

Антигипертензивный эффект сопровождается небольшим увеличением уровня гломеренной скорости фильтрации, почечной сосудистой резистентности и активности канала Renin в плазме.

Сопутствующее администрирование Рамиприла и гидрохлоротиазида. Использование этой комбинации приводит к значительному снижению артериального давления, чем использование каждого из активных ингредиентов отдельно. Сопутствующее введение Рамиприла и гидрохлоротиазида снижает потерю калия, которая сопровождает мочегонное действие, вероятно, из-за ингибирования системы ренин-ангиотензин-альдостерона. Сочетание ингибитора ACE с тиазидным диуретиком вызывает синергетический эффект и снижает риск гипокалиемии, вызванного использованием диуретиков.

Фармакокинетика.

Рамиприл.

Поглощение. После перорального введения Рамиприл быстро поглощается из желудочно-кишечного тракта. Максимальная концентрация Ramipril в плазме достигается в течение 1 часа. Учитывая количество веществ, найденного в моче, поглощение не менее 56%, и оно не влияло на доступность пищи в желудочно-кишечном тракте. Биодоступность активного метаболита Ramiprilat после перорального введения препарата в дозе 2,5 мг и 5 мг составляет 45%.

Максимальные концентрации в плазме крови кадровой поверхности, один активный метаболит Ramipril, достигаются через 2-4 часа после приема Ramipril. После применения обычных доз RamiPriL 1 в день рамиприлат равновесной концентрации в плазме достигается примерно через 4 дня лечения.

Распределение. Связывание с белками плазмы составляет приблизительно 73% для Ramipril и 56% для RamiPriLat.

Метаболизм. Рамиприл почти полностью метаболизируется на Ramiprilet, а для Dykekeopiperazynovoho эфирной дикетопиперазыновой кислоты и глюкуронидов Рамиприла и Рамиприлата.

Разведение. Удаление метаболитов в основном является почечной экскрецией. Уменьшение концентрации Ramipration в плазме крови - многофазная. Из-за мощной связывания насыщения с туз и медленной диссоциацией с коммуникацией с ферментной рамой, длительной клеммной фазой удаления при очень низких концентрациях в плазме крови. Эффективный период полувыведения Рамиприла после получения повторных доз 5-10 мг Ramipril 1 в день составляет 13-17 часов и дольше - при использовании более низких доз (1,25-2,5 мг). Разница связана с тем, что способность фермента к связыванию к Rampipration насыщена. После перорального введения одной дозы Рамиприла или Рамиприла или его метаболитов не обнаружено в грудном молоке. Тем не менее, неизвестно, что эффект имеет приемные дозы.

Пациенты с нарушением функции почек (см. Раздел «Способ применения и доза»). У пациентов с почечной недостаточностью почечная экскреция рамы ленты уменьшается, а почечная очистка рамы ленты пропорциональна для заливки креатинина. Это приводит к увеличению концентрации RamiPrilet в плазме более медленнее, чем у пациентов с нормальной почечной функцией.

Пациенты с отказом печени (см. «Способ применения и доза»). Пациенты с преобразованием ухудшения печеночного ухудшения Рамиприла в Рамиприлат медленнее из-за нижней эстеразы печени. У этих пациентов увеличение уровней Ramipril в плазме крови. Однако максимальные концентрации Ramiprilet в плазме этих пациентов не отличались от утечек у пациентов с нормальной функцией печени.

Гидрохлоротиазид.

Поглощение. После устного введения желудочно-кишечного тракта поглощается 70% гидрохлоротиазида. Максимальные концентрации гидрохлоротиазида в плазме достигаются в течение 1,5-5 часов.

Распределение. Для связывания гидрохлоротиазида с белками плазмы составляет приблизительно 40%.

Метаболизм. Гидрохлоротиазид метаболизируется в печени в очень небольших количествах.

Разведение. Гидрохлоротиазид выводится почками почти полностью (> 95%) без изменений; 50-70% от одной дозы выводится в течение 24 часов. Период полураспада 5-6 часов.

Пациенты с нарушением функции почек (см. Раздел «Способ применения и доза»). Пациенты с почечной недостаточностью почечная экскреция гидрохлоротиазида снижается, и почечная очистка гидрохлоротиазида пропорциональна заморозию креатинина. Это приводит к повышению концентрации гидрохлоротиазида в плазме, что уменьшается медленнее, чем у людей со здоровыми почками.

Пациенты с отказом печени (см. «Способ применения и доза»). У пациентов с циррозом фармакокинетика гидрохлоротиазида не будет подвергаться значительным изменениям.

Не проводилось никаких исследований для изучения фармакокинетики гидрохлоротиазида у пациентов с сердечной недостаточностью.

Рамиприл и гидрохлоротиазид. Сопутствующее введение Рамиприла и гидрохлоротиазида не влияет на их биодоступность. Комбинированная биоэквивалентность препарата может считаться продуктами, содержащими определенные активные вещества.

Клинические характеристики.

Индикация.

Лечение артериальной гипертонии. Использование комбинации фиксированной дозы указывается у пациентов, где кровяное давление не адекватно контролируется только с Рамиприлом или гидрохлоротиазидом.

Противопоказание.

Гиперчувствительность к активному веществу Рамиприла или других ингибиторов ACE (ангиотензин преобразование фермента), гидрохлоротиазид, другие тиазидные диуретики, сульфонамиды или к любому из насилийских веществ, содержащих препарат (см. Раздел «Состав»).

Рамиприл не следует использовать пациентами с артериальной гипотензией или гемодинамически нестабильными состояниями.

Он не должен использоваться вместе с лекарственными средствами, содержащими алискиреном, пациентами с диабетом или умеренной или тяжелой почечной недостаточностью (SKF <60 мл / мин).

История ангиодиома (наследственное, идиоматическое или ранее передаваемое во время лечения ингибиторами ACE или антагонистами рецептора ангиотензина II).

Анурий, устойчивый к лечению гипокалиемии или гиперкальциемией, огнеупорный, симптоматической гиперурикемии (подагра).

Применение экстракорпоральной терапии, что приводит к контакту крови с отрицательно заряженными поверхностями (см. Раздел «Взаимодействие с другими лекарственными средствами и другими формами взаимодействия»).

Значительная двусторонняя почечная артериальная стеноз или односторонний стеноз почек артерии в присутствии единой функционирующей почки.

Тяжелые почечные нарушения (зазор креатинина <30 мл / мин) у пациентов, проходящих гемодиализ.

Клинически значимые нарушения электролита баланса, которые могут ухудшаться во время лечения препаратом (см. Раздел «Особенности применения»).

Сильная печеночная дисфункция, печеночная энцефалопатия.

Взаимодействие с другими лекарствами и другими типами взаимодействия.

Противопоказанные комбинации.

Методы экстракорпоральной терапии, приводящие к контакту крови с отрицательно заряженными поверхностями, такими как диализ или кровопроницаемость с использованием специфических мембран с высоким потоком (например, мембранами полиакрилонитрила) и афереза ​​LDL с использованием декстранского сульфата - учитывая повышенный риск тяжелых анафилактоидовных реакций (см. Раздел " Противопоказания "). Если необходимо лечение, вы должны рассмотреть возможность использования другого типа мембраны диализа или использование других классов антигипертензивных агентов.

Комбинации, которые требуют особого ухода.

Соли калия, гепарин, бесперебойные диуретики и другие активные ингредиенты, которые увеличивают уровень калия в плазме крови (включая антагонисты ангиотензина II, триметоприма, такролимус, Цыклосприце). Может возникнуть гиперкалиемия, поэтому необходимо тщательно контролировать уровни калия в плазме крови.

Алкоголь, барбитураты, наркотика или антидепрессанты. Может повысить ортостатическую гипотензию.

Антигипертензивные препараты (такие как диуретики) и другие активные вещества, которые могут уменьшить артериальное давление (например, нитраты, трициклические антидепрессанты, анестетики, алкоголь, беклофен, альфузозин, доксазозин, празозин, тамсулозин, теразозин). Возможен повышенный риск гипотонии (см. Раздел «Дозировка и администрирование» относительно диуретики).

Симпатомиметный прессор и другие активные ингредиенты (такие как эпинефрин) , который может упускать и поддерживать антигипертензивный эффект Рамиприла. Рекомендуется регулярно контролировать кровяное давление.

Аллопуринол, иммуно, где предсканны, кортикостероиды, прокаинамид, цитостатика и другие вещества , и которые могут привести к изменениям в изображении крови. Увеличение вероятности появления гематологических реакций (см. Раздел «Особенности применения»).

Соли лития. Поскольку ингибиторы ACE могут снизить экскрецию лития, это может увеличить токсичность лития. Следует регулярно контролировать уровень лития в плазме крови. Сопутствующее использование тиазидных диуретиков может увеличить риск лития токсичности, вызванным использованием ингибиторов ACE не рекомендуется, поскольку оба используют комбинацию RamiPriL / гидрохлоротиазида и лития.

Prot Ydiabetychni и средство (оральные гипогликемические агенты и инсулин). Могут возникнуть гипогликемические реакции. Гидрохлоротиазид способен ослабить влияние антидиабетических агентов. Таким образом, в начале одновременного использования этих препаратов следует особо осторожно контролировать уровень глюкозы в крови. Лечение может уменьшить тиазид Hlyukozotolerantnosti. Возможно, вам понадобится изменить дозировку. Metformin используется с осторожностью из-за риска лактатного ацидоза, вызванного возможной функциональной почечной недостаточностью гидрохлоротиазида.

Антюподарщичные агенты (пробенецид, сульфинпиразон и аллопуринол). Может возникнуть необходимость в дозе регулировки убежденных средств, как гидрохлоротиазид может увеличить уровни мочевой кислоты в сыворотке крови. Вероятное появление необходимости увеличения дозы пробанецида или сульфинпиразона. Сопутствующее введение тиазидов может увеличить частоту реакций гиперчувствительности на аллопуринол.

Антихолинергические агенты (например, атропин, биперден). После ослабления моторики желудочно-кишечного тракта и снижение скорости эвакуации из желудочного биодоступности тиазидных диуретиков такого возрастают.

Цитотоксические агенты (например, циклофосфамид, метотрексат). Тиазиды могут уменьшить экскрецию почек цитотоксических препаратов и потенцировать их миелосупреснорный эффект.

Салицилаты. При использовании высоких доз салицилатов гидрохлоротиазид может повысить их токсическое воздействие на центральную нервную систему.

Methyldopa. Сообщается об отдельных случаях гемолитической анемии с сопутствующим использованием гидрохлоротиазида и метилдопы.

Циклоспорин. Сопутствующее введение циклоспорина может повысить гиперуричемию и повысить риск осложнений, таких как подагра.

Препараты влияют влияние изменений на уровне калия в сыворотке крови. Мы рекомендуем периодический мониторинг уровней калия в области осмотра сыворотки и ЭКГ, если гидрохлоротиазид предпринимает наркотиками, эффекты которых влияют на уровень калия в сыворотке крови (например, гликозиды на циферюр и антиаритмические препараты), и эти препараты, вызывающие полиморфную тахикардию пируэтного типа. (желудочковая тахикардия) (включая некоторые антиаритмики), гипокалаемию как фактор, способствующий пируэтнои тахикардии:

Если назначения кальциевмисных пищевых добавок должны контролировать уровень кальция в сыворотке и в соответствии с ним, чтобы отрегулировать дозу кальция.

Нестероидные противовоспалительные препараты (НПВП) и аспирин. Ожидаемое сокращение антигипертензивного эффекта препарата раможен комбо. Более того, одновременное использование ингибиторов ACE и NSAID может быть связано с повышенным риском почечной недостаточности и повышенного уровня калия в крови.

Оральные антикоагулянты. Сопущенное введение антикоагулянтного эффекта гидрохлоротиазида может быть ослаблена.

Кортикостероиды, ACTH и qing Amfoter B, Carbenoxolone , используют большие количества щели, слабительные (длительные приложения Annie) и другие калиевые препараты или активные ингредиенты , которые меншуют калием в плазме крови . Повышенный риск гипокалиемии.

Препарати наперстянки, діючі речовини , що здатні збільшувати тривалість інтервалу QT , антиаритмічні засоби . При наявності порушень електролітного балансу (наприклад гіпокаліємії, гіпомагніємії) проаритмічні ефекти можуть посилюватися, а антиаритмічні ефекти – послаблюватися.

Х олестирамін або інші іонообмінні смол и для застосовання внутрішньо . Порушення абсорбції гідрохлоротіазиду. Сульфонамідні діуретики слід приймати щонайменше за 1 годину до або через 4-6 годин після застосування цих препаратів.

Курареподібні м'язові релаксанти. Можливе посилення та збільшення тривалості дії м'язових релаксантів.

Солі кальцію та препарати , що збільшу ють рівень кальцію у плазмі крові. При одночасному застосуванні з гідрохлоротіазидом можна очікувати збільшення концентрацій кальцію у плазмі крові, тому необхідно ретельно контролювати рівень кальцію у плазмі.

Карбамазепін. Існує ризик виникнення гіпонатріємії внаслідок посилення ефекту гідрохлоротіазиду.

К онтрастні речовини , що містять йод . У випадку дегідратації, спричиненої застосуванням діуретиків, у тому числі гідрохлоротіазиду, існує підвищений ризик розвитку гострої ниркової недостатності, особливо у випадку, коли вводяться значні дози контрастної речовини, що містить йод.

Пеніцилін. Екскреція гідрохлоротіазиду відбувається у дистальних канальцях нефрону, через що екскреція пеніциліну знижується.

Хінін. Гідрохлоротіазид зменшує екскрецію хініну.

С іль. При надмірному споживанні солі можливе послаблення гіпотензивного ефекту препарату.

Специфічна гіпосенсибілізація. Внаслідок інгібування АПФ зростає імовірність виникнення і тяжкість анафілактичних та анафілактоїдних реакцій на отруту комах.

Вважається, що такий ефект може також спостерігатися і щодо інших алергенів.

Вплив лікарських засобів на результати лабораторних аналізів. Через вплив на обмін кальцію тіазиди можуть впливати на результати оцінки функції паращитовидних залоз.

Пацієнти потребують регідратації до введення йодовмісних препаратів.

Бета-блокатори та діазоксид. Одночасне застосування тіазидних діуретиків, у тому числі гідрохлоротіазиду, з бета-блокаторами може підвищувати ризик гіперглікемії. Тіазидні діуретики, включаючи гідрохлоротіазид, можуть посилювати гіперглікемічний ефект діаксозиду.

Амантадин. Тіазиди, у тому числі гідрохлоротіазид, можуть збільшувати ризик побічних ефектів, спричинених амантадином.

Особливості застосування.

За пацієнтами необхідно здійснювати нагляд, щоб вчасно виявити клінічні ознаки порушення водно-сольового балансу (наприклад гіповолемію, гіпонатріємію, гіпохлоремічний алкалоз, гіпомагніємію або гіпокаліємію), що можуть розвиватись у випадку одночасної діареї або блювання. У таких пацієнтів необхідно періодично контролювати рівень електролітів у сироватці крові. У теплу пору року у пацієнтів з набряками може виникати гіпонатріємія за рахунок розрідження крові.

При печінкових розладах та пацієнтам, які страждають на прогресуючі захворювання печінки, тіазиди слід застосовувати з обережністю, оскільки ці препарати можуть спричинити внутрішньопечінковий холестаз, а навіть мінімальні зміни водно-сольового балансу здатні спровокувати розвиток печінкової коми. Гіпотіазид протипоказаний пацієнтам з важкою печінковою недостатністю.

Особливі групи пацієнтів.

Пацієнти, у яких існує високий ризик виникнення артеріальної гіпотензії.

Пацієнти з підвищеною активністю ренін-ангіотензин-альдостеронової системи. У пацієнтів з підвищеною активністю ренін-ангіотензин-альдостеронової системи існує ризик раптового значного зниження артеріального тиску та порушення функції нирок внаслідок пригнічення АПФ. Це особливо стосується випадків, коли інгібітор АПФ або супутній діуретик призначається вперше або вперше підвищують дозу. Підвищення активності ренін-ангіотензин-альдостеронової системи, яке потребує медичного нагляду, у тому числі постійного контролю артеріального тиску, можна очікувати у пацієнтів:

– з тяжкою артеріальною гіпертензією;

– з декомпенсованою застійною серцевою недостатністю;

– з гемодинамічно значущою обструкцією шляхів притоку або відтоку крові з лівого шлуночка
(наприклад стенозом аортального або мітрального клапана);

– з однобічним стенозом ниркової артерії при наявності другої функціонуючої нирки;

– з вираженою або латентною нестачею рідини або електролітів (включаючи тих пацієнтів, які отримують діуретики);

– із цирозом печінки та/або асцитом;

– яким виконують обширні хірургічні втручання або під час анестезії із застосуванням препаратів, що можуть спричинити артеріальну гіпотензію.

Перед початком лікування, як правило, рекомендується провести корекцію дегідратації, гіповолемії або нестачі електролітів (однак у пацієнтів із серцевою недостатністю такі корегуючі заходи слід ретельно зважити з точки зору ризику перевантаження об'ємом).

Подвійна блокада ренін-ангіотензин-альдостеронової системи шляхом комбінованого застосування препарату та аліскірену не рекомендується, оскільки при цьому існує підвищений ризик розвитку артеріальної гіпотензії, гіперкаліємії та виникненя змін у функції нирок.

Пацієнтам із цукровим діабетом або порушеннями функції нирок (ШКФ 60 мл/хв) комбіноване застосування препарату та аліскірену протипоказане.

Хірургічн е втручання. Якщо це можливо, то лікування інгібіторами АПФ, такими як раміприл, слід припинити за 1 день до проведення хірургічного втручання.

Пацієнти , у яких існує ризик виникнення серцевої або церебральної ішемії у випадку гострої артеріальної гіпотензії. У початковій фазі лікування пацієнт потребує ретельного медичного нагляду.

Первинний гіперальдостеронізм. Комбінація раміприл + гідрохлоротіазид не є препаратом вибору при лікуванні первинного гіперальдостеронізму. Проте, якщо раміприлу + гідрохлоротіазид застосовувати пацієнту з первинним гіперальдостеронізмом, необхідно ретельно контролювати рівень калію у плазмі крові.

Пацієнти літнього віку. Див. розділ «Спосіб застосування та дози».

Пацієнти з захворюваннями печінки. У пацієнтів із захворюваннями печінки порушення електролітного балансу, що виникають внаслідок лікування діуретиками, такими як гідрохлоротіазид, можуть призвести до розвитку печінкової енцефалопатії.

У пацієнтів з порушеннями функції печінки відповідь на лікування препаратом може бути або посиленою, або зменшеною. Крім того, у пацієнтів із тяжким цирозом печінки, який супроводжується набряками та/або асцитом, активність ренін-ангіотензинової системи може бути істотно підвищеною; тому під час лікування цих хворих необхідно проявляти особливу обережність.

Контроль функції нирок. Функцію нирок потрібно контролювати до і під час проведення лікування та відповідним чином коригувати дозу, особливо у перші тижні лікування. Пацієнти з порушеням функції нирок (див. розділ «Спосіб застосування та дози») потребують особливо ретельного контролю. Існує ризик порушення ниркової функції, особливо у пацієнтів із застійною серцевою недостатністю або після пересадки нирки.

Пацієнти з порушенням функції нирок. У пацієнтів із захворюванням нирок тіазиди можуть спровокувати раптову появу уремії. У пацієнтів із порушенням функції нирок можуть виникати кумулятивні ефекти діючих речовин. Якщо прогресування ниркової дисфункції стає очевидним, на що вказує збільшення кількості залишкового азоту, то слід ретельно зважити рішення стосовно продовження лікування. Слід розглянути можливість припинення лікування діуретином (див. розділ «Протипоказання»).

Порушення електролітного балансу. Як і в усіх пацієнтів, які отримують лікування діуретиками, необхідно регулярно через відповідні проміжки часу вимірювати рівень електролітів у плазмі крові. Тіазиди, у тому числі гідрохлоротіазид, можуть спричинити порушення водно-електролітного балансу (гіпокаліємію, гіпонатріємію та гіпохлоремічний алкалоз). Хоча при застосуванні тіазидних діуретиків може розвиватися гіпокаліємія, одночасне застосування раміприлу може зменшити гіпокаліємію, спричинену діуретиком. Ризик виникнення гіпокаліємії є найвищим у пацієнтів з цирозом печінки, пацієнтів зі збільшеним діурезом, пацієнтів, які отримують недостатню кількість електролітів, а також у пацієнтів, які одночасно отримують лікування кортикостероїдами або АКТГ (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»). Упродовж першого тижня лікування слід визначити початкові рівні калію у плазмі крові. При виявленні знижених рівнів калію необхідно провести корекцію.

Може виникнути дилюційна гіпонатріємія. Низькі рівні натрію спочатку можуть бути безсимптомними, тому дуже важливим є регулярне визначення його кількості. У пацієнтів літнього віку та пацієнтів з цирозом печінки такі аналізи слід проводити значно частіше.

Було продемонстровано, що тіазиди збільшують виведення магнію з сечею, що може призвести до гіпомагнезіємії.

Гіперкаліємія. У деяких пацієнтів, які отримували інгібітори АПФ, такі як РАМІМЕД КОМБІ, спостерігалося виникнення гіперкаліємії. До групи ризику виникнення гіперкаліємії належать пацієнти з нирковою недостатністю, особи літнього віку (віком від 70 років), пацієнти з нелікованим або неналежно контрольованим цукровим діабетом або ті, хто приймає солі калію, калійзберігаючі діуретики, а також інші активні речовини, що підвищують вміст калію у плазмі крові або пацієнти з такими станами як дегідратація, гостра серцева декомпенсація або метаболічний ацидоз. Якщо показане одночасне застосування зазначених вище препаратів, рекомендується регулярно контролювати рівень калію у плазмі крові (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Печінкова енцефалопатія. У пацієнтів із захворюваннями печінки порушення електролітного балансу, що виникає внаслідок лікування діуретиками, у тому числі гідрохлоротіазидом, може призвести до розвитку печінкової енцефалопатії. У випадку виникнення печінкової енцефалопатії лікування слід негайно відмінити.

Гіперкальціємія. Гідрохлоротіазид стимулює реабсорбцію кальцію у нирках, що може призвести до виникнення гіперкальціємії. Це може спотворювати результати тестів, які проводять з метою дослідження функції паращитовидних залоз.

Ангіоневротичний набряк. У пацієнтів, які отримували інгібітори АПФ, такі як раміприл, спостерігався ангіоневротичний набряк (див. розділ «Побічні реакції»). У разі виникнення ангіоневротичного набряку лікування препаратом РАМІМЕД КОМБІ слід негайно припинити та розпочати невідкладну терапію. Пацієнт повинен знаходитися під медичним наглядом протягом принаймні 12-24 годин і може бути виписаний тільки після повного зникнення симптомів.

У пацієнтів, які отримували інгібітори АПФ, такі як РАМІМЕД КОМБІ, спостерігалися випадки ангіоневротичного набряку кишечнику (див. розділ «Побічні реакції»). Ці пацієнти скаржилися на біль у животі (з нудотою/блюванням або без них).

Анафілактичні реакції під час гіпосенсибілізації. При застосуванні інгібіторів АПФ імовірність виникнення і тяжкість анафілактичних і анафілактоїдних реакцій на отруту комах та інші алергени збільшується. Перед проведенням гіпосенсибілізації слід тимчасово припинити прийом препарату РАМІМЕД КОМБІ.

Нейтропенія/агранулоцитоз. Випадки нейтропенії/агранулоцитозу спостерігалися рідко. Також повідомлялося про пригнічення функції кісткового мозку. З метою виявлення можливої лейкопенії рекомендується контролювати кількість лейкоцитів у крові. Більш частий контроль бажано проводити на початку лікування та за пацієнтами з порушеною функцією нирок, пацієнтами з супутнім колагенозом (наприклад системним червоним вовчаком або склеродермією) та за тими, хто одночасно приймає інші лікарські засоби, що можуть спричинити зміни картини крові (див. розділи «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій» та «Побічні реакції»).

Етнічні відмінності. Інгібітори АПФ значно частіше спричиняють ангіоневротичний набряк у пацієнтів негроїдної раси, ніж у представників інших рас. Як і інші інгібітори АПФ, гіпотензивна дія раміприлу може бути менш вираженою у пацієнтів негроїдної раси порівняно із представниками інших рас. Це може бути зумовлене тим, що у чорношкірих пацієнтів з артеріальною гіпертензією частіше спостерігається артеріальна гіпертензія з низькою активністю реніну.

Спортсмени. Гідрохлоротіазид може дати позитивний результат при проведенні допінг-тесту.

Метаболічні та ендокринні ефекти. Лікування тіазидами може спричинити порушення толерантності до глюкози. У деяких випадках пацієнтам з цукровим діабетом може знадобитися корекція дози інсуліну та пероральних гіпоглікемічних засобів. При лікуванні тіазидами латентна форма цукрового діабету може перерости у маніфестну.

Терапія тіазидними діуретиками може супроводжуватися підвищенням рівнів холестерину та тригліцеридів. У деяких хворих застосування тіазидних діуретиків може спровокувати розвиток гіперурикемії або гострого нападу подагри.

Кашель. При застосуванні інгібіторів АПФ повідомлялося про виникнення кашлю. Як правило, цей кашель є непродуктивним, тривалим і зникає після припинення лікування. При диференціальній діагностиці кашлю слід пам'ятати про можливість виникнення кашлю, спричиненого інгібіторами АПФ.

Інші. У пацієнтів, незалежно від наявності в анамнезі алергії або бронхіальної астми, можуть виникати реакції підвищеної чутливості. Повідомлялося про можливість загострення або активізації системного червоного вовчака.

Препарат може впливати на результати наступних лабораторних аналізів:

Оскільки препарат містить лактозу, пацієнтам з такими рідкісними спадковими захворюваннями як непереносимість галактози, дефіцит лактази Лаппа або порушення мальабсорбції глюкози-галактози не слід приймати цей препарат.

Застосування у період вагітності або годування груддю.

Вагітність. Препарат протипоказаний для застосування у період вагітності. Такими чином, необхідно виключити вагітність перед початком лікування. Необхідно уникати вагітності, якщо лікування інгібіторами АПФ є обов'язковим.

Якщо пацієнтка планує завагітніти, необхідно припинити лікування інгібіторами АПФ, тобто замінити їх іншим видом лікування.

Якщо пацієнтка завагітніла протягом лікування, то застосування препарату необхідно замінити терапією без інгібіторів АПФ якомога швидше.

Годування груддю. Через брак інформації щодо застосування раміприлу у період годування груддю не рекомендується призначати цей препарат жінкам, які годують груддю, та бажано надавати перевагу іншим лікарським засобам, застосування яких під час лактації є більш безпечним, особливо при грудному годуванні новонароджених або недоношених немовлят.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами.

Деякі побічні ефекти (наприклад симптоми зниження артеріального тиску, такі як запаморочення) можуть порушувати здатність пацієнта до концентрації уваги і швидкість його реакції, що є ризикованим у тих ситуаціях, коли ці якості мають особливо велике значення (наприклад при керуванні транспортними засобами або роботі з механізмами).

Це особливо стосується початку лікування або переходу на застосування інших препаратів. На початку застосування препарату (період визначається індивідуально лікарем) забороняється керувати автомобілем та виконувати роботу з іншими механізмами. Пізніше ступінь заборони визначається індивідуально лікарем.

Спосіб застосування та дози.

Для перорального застосування.

Препарат рекомендується приймати 1 раз на добу в один і той самий час, бажано вранці.

Препарат можна приймати до, під час та після їди, оскільки прийом їжі не впливає на біодоступність препарату (див. розділ «Фармакокінетика»). Таблетки слід ковтати цілими, запиваючи водою. Їх не можна розжовувати або подрібнювати.

Дорослі. Дозу слід корегувати індивідуально, залежно від особливостей пацієнта (див. розділ «Особливості застосування») та рівнів артеріального тиску. Застосування фіксованої комбінації раміприлу та гідрохлоротіазиду, як правило, рекомендується лише після титрування доз кожного з її окремих компонентів.

Розпочинати лікування з найнижчої можливої дози. У разі необхідності дозу можна поступово збільшувати до досягення цільового показника артеріального тиску. Максимальна дозволена доза становить 10 мг раміприлу та 25 мг гідрохлоротіазиду на добу (застосовувати комбінацію препаратів у відповідному дозуванні).

Особливі групи пацієнтів.

Пацієнти, які отримують діуретики. Рекомендується виявляти обережність, оскільки у пацієнтів, які отримують діуретики, на початку лікування препаратом може виникати артеріальна гіпотензія. Перед тим як розпочати лікування препаратом, слід зменшити дозу діуретика або припинити його застосування.

Пацієнти з порушенням функції нирок. Через наявність гідрохлоротіазидного компонента препарат протипоказаний пацієнтам із тяжкою нирковою недостатністю (кліренс креатиніну <30 мл/хв (див. розділ «Протипоказанння»). Пацієнтам з порушенням функції нирок можуть бути показані нижчі дози препарату. Пацієнтів із кліренсом креатиніну 30-60 мл/хв слід лікувати лише із застосуванням найнижчої дози фіксованої комбінації раміприлу/гідрохлоротіазиду після монотерапії раміприлом. Максимальна дозволена добова доза становить 5 мг раміприлу та 25 мг гідрохлоротіазиду.

Пацієнти з порушенням функції печінки. У пацієнтів з легким та помірним порушенням функції печінки лікування препаратом слід розпочинати винятково під ретельним медичним наглядом. Максимальна добова доза у таких випадках становить 2,5 мг раміприлу та 12,5 мг гідрохлоротіазиду. Препарат протипоказаний у випадках тяжкого порушення функції печінки (див. розділ «Протипоказання»).

Пацієнти літнього віку. Початкова доза повинна бути нижчою, особливо у дуже старих та немічних пацієнтів, а подальше титрування дози слід здійснювати більш поступово, з огляду на вищу імовірність виникнення побічних реакцій.

Діти. Препарат не рекомендується призначати дітям та підліткам, оскільки недостатньо даних стосовно його ефективності та безпечності застосування для таких пацієнтів.

Передозування.

Виникнення симптомів передозування є у першу чергу наслідком суттєвої втрати рідини та електролітів. Симптомами передозуванням інгібіторів АПФ є надмірна периферична вазодилатація (з вираженою артеріальною гіпотензією, шоком), брадикардія, порушення електролітного балансу, ниркова недостатність, тахікардія, артеріальна гіпотензія, шок, слабкість, сплутаність свідомості, запаморочення, спазми м'язів, парестезія, виснаження, розлади свідомості, нудота, блювання, спрага, поліурія, олігурія, анурія, гіпокаліємія, гіпонатріємія, гіпохлоремія, алкалоз, підвищений рівень азоту сечовини крові (в основному ниркова недостатність), порушення серцевого ритму, кома, епілептичні напади, парез та паралітична кишкова непрохідність.

Передозування гідрохлоротіазиду може призвести до гострої затримки сечі у пацієнтів, схильних до цього (наприклад з гіперплазією передміхурової залози).

Необхідно ретельно спостерігати за станом пацієнта. Лікування симптоматичне та підтримуюче. До лікувальних заходів належать первинна детоксикація (промивання шлунка, введення адсорбентів), а також заходи, спрямовані на відновлення стабільної гемодинаміки, у тому числі введення агоністів альфа-1 адренорецепторів або ангітензину ІІ (ангіотензинаміду). Раміприлат, активний метаболіт раміприлу, погано виводиться шляхом гемодіалізу.

У випадку артеріальної гіпотензії і шоку рекомендується введення рідини та електролітів (калію, натрію, магнію).

До нормалізації стану пацієнта необхідний контроль балансу рідини та електролітів і функції нирок.

Побічні реакції.

Профіль безпеки препарату раміприл + гідрохлоротіазид містить дані про побічні ефекти, які виникають внаслідок артеріальної гіпотензії та/або зменшення ОЦК внаслідок збільшення діурезу. Діюча речовина раміприл може спричинити постіний кашель, тоді як діюча речовина гідрохлоротіазид може порушувати метаболізм глюкози, жирів та сечової кислоти. Обидві речовини мають необоротну дію на рівень калію у плазмі крові. До тяжких побічних реакцій належать ангіоневротичний набряк або анафілактоїдні реакції, порушення функції печінки або нирок, панкреатит, тяжкі реакції з боку шкіри та нейтропенія/агранулоцитоз.

З боку серця : ішемія міокарда, включаючи стенокардію; тахікардія; аритмія; відчуття посиленого серцебиття; периферичні набряки; інфаркт міокарда.

З боку крові та лімфатичної системи: зменшення кількості лейкоцитів, зменшення кількості еритроцитів, зниження рівня гемоглобіну, гемолітична анемія, апластична анемія, зменшення кількості тромбоцитів, пригнічення функції кісткового мозку; нейтропенія, у тому числі агранулоцитоз; панцитопенія, еозинофілія, гемоконцентрація у випадку затримки рідини.

З боку нервової системи: головний біль, запаморочення, вертиго, парестезія, тремор, порушення рівноваги, відчуття печіння, дизгевзія, агевзія; церебральна ішемія, у тому числі ішемічний інсульт і транзиторна ішемічна атака; порушення психомоторних функцій, паросмія, судоми, дезорієнтація.

З боку органів зору: порушення зору, включаючи нечіткість зору, кон'юнктивіт, ксантопсія, зменшення сльозовиділення внаслідок дії гідрохлоротіазиду.

З боку органів слуху та лабіринту : дзвін у вухах, порушення слуху.

Респіраторні, торакальні та медіастинальні розлади : непродуктивний подразнюючий кашель, бронхіт, синусит, задишка, закладеність носа, бронхоспазм, у тому числі загострення бронхіальної астми; алергічний альвеоліт; некардіогенний набряк легень внаслідок дії гідрохлоротіазиду.

З боку шлунково-кишкового тракту: дискомфорт у животі, запальні явища у шлунково-кишковому тракті, розлади травлення, біль у животі, диспепсія, гастрит, нудота, запор, гінгівіт внаслідок дії гідрохлоротіазиду, блювання, афтозний стоматит, глосит, діарея, біль у верхній частині живота, сухість у роті, панкреатит (у поодиноких випадках повідомлялося про летальні наслідки при застосуванні інгібіторів АПФ), підвищення рівня ферментів підшлункової залози, ангіоневротичний набряк тонкого кишечнику, сіалоаденіт внаслідок дії гідрохлоротіазиду.

З боку нирок та сечови відних шляхів : порушення функції нирок, включаючи гостру ниркову недостатність; ниркова недостатність; збільшення сечоутворення; підвищення рівня сечовини у крові та креатиніну; погіршення перебігу фонової протеїнурії, інтрестиціальний нефрит внаслідок дії гідрохлоротіазиду, гіперурикемія, що може провокувати подагричні напади у пацієнтів з асимптомним перебігом захворювання.

З боку шкіри та підшкірни х тканин : висипання, зокрема макулопапульозні; ангіоневротичний набряк; у дуже виняткових випадках – порушення прохідності дихальних шляхів внаслідок ангіоневротичного набряку, яке може мати летальний наслідок; псоріатичний дерматит; гіпергідроз; екзантема, зокрема макулопапульозна; свербіж; алопеція; токсичний епідермальний некроліз; синдром Стівенса-Джонсона; мультиформна еритема; пемфігус; загострення перебігу псоріазу; ексфоліативний дерматит; фоточутливість; оніхолізис; пемфігоїдна або ліхеноїдна екзантема або енантема; кропив'янка; системний червоний вовчак внаслідок дії гідрохлоротіазиду.

З боку опор но- рухового апарату та сполучної тканини : міалгія, артралгія, м'язові спазми, м'язова слабкість, м'язово-скелетна скутість, тетанічні судоми внаслідок дії гідрохлоротіазиду.

Метаболічні та аліментарні розлади : декомпенсація цукрового діабету; зниження глюкозотолерантності, що може зумовити маніфестацію латентного цукрового діабету; підвищення рівня глюкози у крові; підвищення рівня сечової кислоти; загострення подагри; збільшення рівня холестерину та/або тригліцеридів внаслідок дії гідрохлоротіазиду; анорексія; зниження апетиту; зменшення рівня калію у плазмі крові внаслідок дії гідрохлоротіазиду; підвищення рівня калію у крові; зниження рівня натрію у плазмі; глюкозурія; метаболічний алкалоз; гіпохлоремічний алкалоз, що може індукувати печінкову енцефалопатію або печінкову кому; гіпохлоремія; гіпомагніємія; гіперкальціємія; дегідратація внаслідок дії гідрохлоротіазиду; синдром неналежної секреції антидіуретичного гормону; відчуття спраги.

З боку судин: артеріальна гіпотензія, ортостатична гіпотензія, синкопе, припливи, тромбоз внаслідок значного зменшення ОЦК, судинний стеноз, гіпоперфузія, синдром Рейно, васкуліт.

Порушення загального стану : втома, астенія, біль у грудях, пірексія, виснаження.

З боку імунної системи : анафілактичні або анафілактоїдні реакції на раміприл чи анафілактичні реакції на гідрохлоротіазид, підвищення рівня антинуклеарних антитіл, некротизуючий ангіїт, респіраторний дистрес, у тому числі пневмоніт, анафілактичний шок, пурпура.

З боку гепатобіліарної системи : холестатичний або цитолітичний гепатит (у дуже виняткових випадках – з летальним наслідком), підвищення рівня печінкових ферментів і/або кон'югатів білірубіну, калькульозний холецистит внаслідок дії гідрохлоротіазиду, гостра печінкова недостатність, холестатична жовтяниця, пошкодження печінкових клітин.

З боку репродуктивної системи та молочних залоз: транзиторна еректильна імпотенція, зниження лібідо, гінекомастія, статеві розлади.

З боку психіки : зниження настрою, апатія, тривожність, нервозність, порушення сну, включаючи сонливість, сплутаність свідомості, порушення уваги, неспокій, зміни настрою.

Термін придатності.

2 роки.

Умови зберігання.

Зберігати при температурі не вище 30 °С в оригінальній упаковці у недоступному для дітей місці.

Несумісність. Даних немає.

Упаковка.

По 10 таблеток у блістері. По 3 блістери у картонній коробці.

Категорія відпуску.

За рецептом.

Виробник.

Актавіс Лтд/Actavis Ltd.

Місцезнаходження виробника та його адреса місця провадження діяльності.

BLB 016, Балебел Індастріал Істейт, Зейтан ZTN3000, Мальта/

BLB 016, Bulebel Industrial Estate, Zejtun ZTN3000, Malta.