Личный кабинет
АМ-АЛИТЕР табл. 4 мг/5 мг блистер №30
rx
Код товара: 530217
Производитель: Микрохим (Украина, Рубежное)
1 800,00 RUB
в наличии
Цена и наличие актуальны на: 21.11.2024
поиск медикаментов, лекарства, таблеток
- Внешний вид товара может отличаться от товара на сайте.
- Информация о производителе на сайте может отличаться от реальной.
- Информация предоставлена с ознакомительной целью и не должна быть использована как руководство к самолечению.
- Самолечение может быть опасным для Вашего здоровья! Перед применением, проконсультируйтесь с врачом!
Инструкция
Для медицинского использования лекарственного средства
Am-Alier.
AM-Alier.
Место хранения:
Активные ингредиенты: периндоприл, амлодипин;
1 таблетка содержит: периндоприль трет-бутиламин 4 мг, эквивалентный 3,338 мг перинеприла и амлодипина составлял 6 935 мг, что эквивалентно 5 мг амлодипина,
или бенриндоприл трет-бутиламин 4 мг, эквивалентный 3,338 мг перинеприла и амлодипина 13,870 мг амлодипина, эквивалентного 10 мг амлодипина,
или PinerIndopril Tert-бутиламин 8 мг, эквивалентный 6 676 мг перинеприла и амлодипина, составлял 6 935 мг, что эквивалентно 5 мг амлодипина,
или периндоприл трет-бутиламин 8 мг, эквивалентной 6 676 мг периндоприла и амлодипина 13 870 мг, эквивалентный 10 мг амлодипина;
Вспомогательные вещества : лактоза, моногидрат; микрокристаллическая целлюлоза; Перекрестный доклад; бикарбонат натрия; Силиконовый диоксид коллоидный безводный; стеарат магния.
Лекарственная форма. Таблетки
Основные физико-химические свойства: круглые диоксид таблетки от белого до почти белого.
Фармакотерапевтическая группа.
Препараты, которые влияют на систему Ринн-ангиотензина. Ингибиторы ACE, комбинации. Ингибиторы ACE и блокаторы кальция канала. Периндоприл и амлодипин. ATX C09B код B04.
Фармакологические свойства.
Фармакодинамика.
Периндоприл.
Механизм действия.
Периндоприл представляет собой ингибитор фермента, который преобразует ангиотензин и в ангиотензине II (ангиотензин преобразующий ферментный туз). Преобразование фермента или киназы, это экзопептидаза, что позволяет преобразовать ангиотензин и в вазоконстрикционном ангиотензине II, а также вызывает распад препараты брадицина вазодилатора до неактивного гептапептида. Ингибирование тузов приводит к снижению концентрации ангиотензина II в плазме крови, что повышает активность Renin в плазме крови (из-за подавления отрицательной обратной связи к выпуску Renin) и снижает секрецию альдостерона. Поскольку ACES инактивирует брадикинин, ингибирование тузов также приводит к увеличению активности циркулирующей и локальной системы калактинкин (и, таким образом, также приводит к активации системы простагландинов). Этот механизм действия вызывает снижение артериального давления ингибиторов ACE и частично отвечает за появление некоторых побочных эффектов (например, кашель).
Периндоприл работает через свой активный метаболит - периндопрат. Другие метаболиты не демонстрируют активность при ингибировании туза в экспериментальных условиях.
Клиническая эффективность и безопасность.
Артериальная гипертония.
Периндоприл эффективно снижает артериальное давление на всех степенях артериальной гипертонии: свет, умеренные и тяжелые; Снижение систолического и диастолического артериального давления наблюдается как в положении лжи, а в положении стоя.
Периндоприл снижает сопротивление периферических сосудов, что приводит к снижению артериального давления. В результате периферийный кровоток увеличивается, не влияя на сердечную скорость.
Как правило, почечный кровоток увеличивается, в то время как скорость гломерелярной фильтрации (СКФ) обычно не меняется.
Максимальный антигипертензивный эффект развивается на 4-6 часов после одного приема и поддерживает не менее 24 часов: соотношение T / P (эффективность перед приемом следующей дозы / максимальной эффективности) периндоприл составляет 87-100%.
Артериальное давление быстро уменьшается. У пациентов, которые отреагировали на лечение, нормализация артериального давления происходит в течение месяца и хранится без возникновения тахипилаксии.
В случае прекращения использования периндоприла эффект отмены не возникает.
Периндоприл уменьшает левую желудочку гипертрофии.
Клинические исследования показали, что периндоприл имеет свойства вазодилатора. Он улучшает эластичность крупных артерий и уменьшает соотношение толщины стены к просвету сосуда для небольших артерий.
Профилактика сердечно-сосудистых осложнений у пациентов с документированной стабильной ишемической болезнью сердца (CHD).
EUROPA - это международное многоцентровое рандомизированное двойное клиническое исследование, контролируемое двойное слепые, которое длилось 4 года. Пациенты с подтвержденным ишемическим сердечным заболеванием и без клинически подтвержденной сердечной недостаточности приняли участие в исследовании. В целом, 90% пациентов были переведены в анамнез инфаркт миокарда и / или операции реваскуляризации. Большинство пациентов в исследовании получали периндоприл в дополнение к стандартной терапии: дезагрегаты, гиполипидемические препараты и β-блокаторы.
Основными критериями оценки эффективности является комбинированная точка: сердечно-сосудистая зрелость, нежелательный инфаркт миокарда и / или сердечная остановка с последующим успешным запуском. Результатом терапии периндоприла трет-бутиламин в дозе 8 мг 1 раз в день стал значительным абсолютным снижением показателя первичной конечной точки исследования.
Амлодипин.
Механизм действия.
Амлодипин является ингибитором ионного потока кальция, принадлежащего группе дигидропиридинов (медленный блокатор канала кальция или антагонист ионов кальция) и блокирует трансмембранный поток ионов кальция к клеткам гладкой мышцы миокарда и сосудов.
Механизм антигипертензивного действия амлодипина обусловлен прямым расслабляющим воздействием на гладкую мышцу сосудов. Точный механизм, с помощью которого амлодипин уменьшает проявления стенокардии, не полностью определен, но снижает общую нагрузку ишемию из-за таких действий:
Амлодипин расширяет периферические артериолы и, таким образом, уменьшает общее периферийное сопротивление (поступление). Поскольку частоту сердечных сокращений не меняется, уменьшение нагрузки на сердце уменьшает энергопотребление миокарда и его потребность в кислороде;
Амлодипин также частично способствует расширению основных коронарных артерий и коронарных артериол, как без изменений, так и в исчерпывающих зонах миокарда. Такое расширение увеличивает поток кислорода до миокарда у пациентов с вазоспастической стенокардией.
У пациентов с артериальной гипертонии приема амлодипина 1 раз в день обеспечивает клинически выраженное уменьшение артериального давления в течение 24 часов, как в положении лежа и в положении стоя. Из-за медленного запуска амлодипин не вызывает острой гипотензии.
У пациентов с ангинным приемом амлодипина 1 раз в день увеличивается на общий момент физической активности, времени до атаки стенокардии и увеличивает время депрессии сегмента ST на 1 мм, уменьшает частоту атаки стенокардии и снижает необходимость Для использования нитроглицерина.
С техникой амлодипина любые негативные метаболические проявления или изменения липидов в плазме крови не связаны, поэтому его можно использовать для пациентов с астмой, диабетом Mellitus и трансплантатами.
Ишемическая болезнь сердца (ЧД).
Эффективность амлодипина в предотвращении клинических событий у пациентов с ишемической болезнью сердца (CHS) была оценена в независимом многоцентровом рандомизированном двойном слепом исследовании, контролируемом плацебо, - «сравнение амлодипина с эналаприлом до ограничения случаев тромбоза (Camelot). В течение 2 лет пациенты были использованы: амлодипин в дозе 5-10 мг, эналаприл в дозе 10-20 мг и плацебо в дополнение к стандартной терапии со статинами, β-блокаторами, диуретиками и аспирином. Результаты исследования показывают, что лечение амлодипина было связано с меньшим количеством случаев госпитализации на операциях из ангины и реваскуляризации у пациентов с ЧП.
Сердечная недостаточность.
Исследования гемодинамики и клинических исследований с контролем нагрузки с участием пациентов с сердечной недостаточностью II-IV Fc для NYHA показали, что амлодипин не привел к клинической ухудшению по результатам показателей толерантности физической активности, долю левого желудочка и клинический симптом.
Целью плацебо-контролируемой похвалы состояла в том, чтобы оценить влияние амлодипина на пациентов с сердечной недостаточностью III-IV FC для NYHA, который взял дигоксин, диуретики и ингибиторы туза. Исследование показало, что использование амлодипина не привело к увеличению риска смертности или увеличить риск заболеваемости / смертности, связанной с сердечной недостаточностью.
Похвала-2 - Долгосрочные плацебо-контролируемые исследования. Целью исследования является оценка влияния амлодипина на пациентов с сердечной недостаточностью III-IV FC для NYHA, без клинических симптомов или объективных данных, подтверждающих или ишемическую болезнь. Пациенты, которые участвовали в исследовании, давно предприняли ингибиторы ACE, Digitalis и диуретики. Исследование показало, что амлодипин не влияет на главную сердечно-сосудистую смертность. В рамках исследования прием амлодипина был связан с увеличением постов на легочной отеке.
Allhat - это изучение различных типов лечения для предотвращения сердечных приступов.
Рандомизированное двойное слепое исследование по изучению заболеваемости / летальности (антигипертензивное и гиполипидемическое лечение для профилактики сердечных атак) было проведено для сравнения современных терапевтических агентов: амлодипин в дозе 2,5-10 мг / день (блокировщик каналов кальция) или Лисиноприл в дозе 10-40 мг / день (ингибитор ACE) в качестве терапии первой линии и тиазидной диуретики хлороталидона при дозе 12,5-25 мг / день у пациентов с легкой и умеренной артериальной гипертензией.
В исследовании пациенты с артериальной гипертонией в возрасте 55 лет наблюдались в среднем на 4,9 года. У пациентов имел по меньшей мере один дополнительный фактор риска кардового вакатуры, в том числе предварительный инфаркт миокарда или инсульт или подтверждение других атеросклеротических сердечно-сосудистых заболеваний, диабета типа II, динадемии PLHS (липопротеин высокой плотности), гипертрофия левого желудочка, которая была установлена на электрокардиограмме. или во время эхокардиографии, курение.
Основной конечной точкой исследования объединяли и состояли из летальных осложнений коронарного арбуса или недвижимого инфаркта миокарда. Среди вторичных конечных точек: частота сердечной недостаточности (компонент объединенной сердечно-сосудистой конечной точки) был значительно выше в группе амлодипина по сравнению с группой хлортонов. Не было никаких существенных различий в смертности по любым причинам между терапией на основе амлодипина и терапией на основе хлорталидома.
Свойства распространены для периндоприла и амлодипина.
Исследовательские аскот-БЛПа (англо-скандинавские сердечные результаты. Или эхокардиография), другие отклонения, обнаруженные на электрокардиограммах, диабете II типа II, заболеваниями периферической артерии, инсульта, передаваемой инсультом или переходной ишемической атакой, мужской пол, возраст от 55 лет, микроальбуминурией или протеинурия, курение, соотношение общего холестерина в холестерин Ллшш 6 или Больше, семейный анамнез раннего возникновения ЧД.
Основная цель исследования состояла в том, чтобы оценить и сравнение долгосрочных последствий двух мод долгосрочной антигипертензивной терапии на комбинированную терминальную точку - нелатурационный инфаркт миокарда (включая глупые инфаркт миокарда) и смертельные осложнения СС, а именно амлодипин В сочетании с периндоприлом, который был добавлен при необходимости, снижая давление по сравнению с терапией атенолола в сочетании с диуретиками со столовым элементом, добавляемым в случае необходимости уменьшения давления.
В конце исследования большинство пациентов получали по крайней мере два антигипертензивных агента, но также получили монотерапию амлодипин и атенолол.
Согласно результатам исследования, в первичной конечной точке было ненадежное снижение, которое состояло из неблагоприятного инфаркта миокарда (включая бессимптомное инфаркт миокарда) и роковых осложнений CHD в группе пациентов, используемых сочетанием амлодипина / пернкирила. по сравнению с атенололом / настольной группой. Тем не менее, было значительное снижение всех показателей вторичных конечных точек (за исключением смертельной и нелегающей сердечной недостаточности) в группе пациентов, получающих амлодипин / периндоприл.
Фармакокинетика.
Скорость и степень поглощения периндоприла и амлодипина в качестве моно-родителей, а также в фиксированной комбинации AM-алеретера, не существенно не отличаются.
Периндоприл.
Поглощение.
После перорального введения периндоприл быстро поглощается, максимальная концентрация в плазме крови достигается в течение 1 часа. Срок годности периндоприла в плазме крови составляет 1 час.
Периндоприл - пролекарства. 27% от общего количества принятого периндоприла достигают кровотока в виде активного метаболита - периндоприлации. В дополнение к активной метаболите - периндоприляция, препарат образует 5 метаболитов, которые неактивны. Максимальная концентрация пейдроприлата в плазме крови достигается через 3-4 часа после приема.
Таким образом, блюда уменьшается преобразование периндоприла в периндоприлум, поэтому его биодоступность уменьшается, поэтому суточная доза пинндоприлской речевой бутиламина рекомендуется принимать однократное утро перед едой.
Распределение.
Существует линейная зависимость между дозой периндоприла и его концентрацией в плазме крови. Объем распределения несвязанного периндоправления составляет приблизительно 0,2 л / кг.
Связывание белков плазмы составляет 20%, в основном с ангиотензином трансформирующим ферментом, но эта цифра зависит от дозы.
Разведение.
Периндопрат выводятся в моче. Последний период полураспада несвязной фракции составляет примерно 17 часов. Этап концентрации равновесия в плазме крови происходит через 4 дня с начала лечения.
Вывод периндоприляции замедляется у пожилых пациентов, а также у пациентов с сердечной или почечной недостаточностью (см. Раздел «Особенности применения»). Поэтому обычное медицинское наблюдение будет включать частый мониторинг уровня креатинина и калия.
Отказ печени.
Диаллизис оформления периндоправления - 70 мл / мин.
Кинетика периндоприла варьируется у пациентов с циррозом печени: клиренс печени периндоприл уменьшается дважды. Однако количество формирования перпопригарирования не уменьшается. Следовательно, такие пациенты не нужно регулировать дозу (см. Раздел «Особенности применения»).
Амлодипин.
Поглощение, распределение, связывание с белками плазмы крови.
После устного введения терапевтических доз амлодипин он хорошо поглощается и достигает максимальной концентрации крови в течение 6-12 часов после приема. Абсолютная биодоступность составляет от 64% до 80%. Объем распределения составляет приблизительно 21 л / кг. Исследования in vitro продемонстрировали, что приблизительно 97,5% амлодипина циркулирующей крови связывают с белками плазмы.
Еда не влияет на биодоступность амлодипина.
Биотрансформация / вывод.
Срок годности плазмы крови составляет примерно 35-50 часов, что позволяет предписать препарат один раз в день.
Амлодипин в основном метаболизируется в печени с образованием неактивных метаболитов. 60% метаболитов выводятся с мочой и 10% - без изменений.
Пациенты пожилых людей.
Время достижения максимальной концентрации амлодипина в плазме крови у пожилых людей и молодых пациентов одинаковы. У пожилых пациентов есть тенденция к снижению клиренса амлодипина и, соответственно, увеличение индикатора AUC и период полураспада. Увеличение индикатора AUC и период полувыведения у пациентов с застойной сердечной недостаточностью соответствовало возрастным характеристикам пациентов.
Отказ печени.
Существует очень ограниченное количество клинических данных о назначении амлодипина пациентам с расстройством печени. У пациентов с печеночной недостаточностью зазор амлодипина снижается, это приводит к удлинению полураспада и повышения индикатора AUC примерно на 40-60%.
Клинические характеристики.
Индикация.
Артериальная гипертония и / или ишемическая болезнь сердца (если лечение периндоприлом и амлодипином).
Противопоказание.
Повышенная чувствительность к активным веществам (или к любым другим ингибиторам ACE или производных дигидропиридина) или к любому вспомогательному веществу;
Ангионевротический отек в анамнезе, связанном с предварительным лечением ингибиторов ACE;
врожденный или идеопатический ангионевротический отек;
тяжелая артериальная гипотензия;
шок, включая кардиогенный шок;
Обструкция левого желудочка (например, стеноз аорты тяжелой степени);
сердечная недостаточность после острого инфаркта миокарда с нестабильной гемодинамикой;
Беременность или планирование беременности (см. «Применение во время беременности или грудного вскармливания»);
Одновременное использование с лекарственными средствами, содержащими активное вещество алискирена, пациентами с диабетом или почечной недостаточностью (уровень гломерельной фильтрации <60 мл / мин / 1,73 м 2 ) (см. Раздел «Взаимодействие с другими лекарствами и другими типами взаимодействия»;
одночасне застосування з сакубітрилом/валсартаном (див. розділи «Особливості застосування» та «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»);
екстракорпоральні методи лікування, які призводять до контакту крові з негативно зарядженими поверхнями (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»);
значний двобічний стеноз ниркових артерій або стеноз артерії єдиної функціонуючої нирки (див. розділ «Особливості застосування»).
Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.
Усі застереження, пов'язані з кожним із компонентів препарату, стосуються фіксованої комбінації АМ-АЛІТЕР.
Для периндоприлу.
Дані клінічних досліджень свідчать, що подвійна блокада ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (РААС) шляхом одночасного прийому інгібіторів АПФ, блокаторів рецепторів ангіотензину ІІ або аліскірену асоціюється з більш високою частотою побічних реакцій, таких як гіпотензія, гіперкаліємія та зниження функції нирок (включаючи гостру ниркову недостатність), порівняно із застосуванням одного препарату, що впливає на РААС (див. розділи «Протипоказання» та «Особливості застосування»).
Лікарські засоби, що спричиняють гіперкаліємію.
Деякі лікарські засоби або терапевтичні класи лікарських засобів можуть спричинити гіперкаліємію, а саме: аліскірен, солі калію, калійзберігаючі діуретики, інгібітори АПФ, антагоністи рецепторів ангіотензину ІІ, нестероїдні протизапальні засоби (НПЗЗ), гепарини, імуносупресори, такі як циклоспорин або такролімус, триметоприм та фіксована комбінація з сульфаметоксазолом (Ко-Тримоксазол). Одночасний прийом вказаних лікарських засобів підвищує ризик виникнення гіперкаліємії.
Одночасне застосування протипоказано (див. розділ «Протипоказання).
Аліскірен.
У пацієнтів, хворих на цукровий діабет, або пацієнтів із порушеною функцією нирок ризик виникнення гіперкаліємії, погіршення функції нирок та кардіоваскулярної захворюваності і летальності підвищується.
Екстракорпоральні методи лікування.
Екстракорпоральні методи лікування, які призводять до контакту крові з негативно зарядженими поверхнями, такі як діаліз або гемофільтрація із використанням певних мембран із високою гідравлічною проникністю (наприклад, поліакрилонітрилових) та аферез ліпопротеїдів низької щільності із застосуванням декстрану сульфату, через підвищений ризик розвитку анафілактоїдних реакцій тяжкого ступеня (див. розділ «Протипоказання»). У разі необхідності проведення такого лікування слід розглянути можливість використання діалізної мембрани іншого типу або застосування іншого класу антигіпертензивних засобів.
Сакубітрил/валсартан.
Одночасне застосування периндоприлу з сакубітрилом/валсартаном протипоказане, оскільки одночасне інгібування неприлізину та АПФ може призвести до підвищення ризику розвитку ангіоневротичного набряку. Розпочинати застосування сакубітрилу/валсартану слід не раніше ніж через 36 годин після прийому останньої дози периндоприлу. Терапію периндоприлом слід розпочинати не раніше ніж через 36 годин після прийому останньої дози сакубітрилу/валсартану (див. розділи «Протипоказання» та «Особливості застосування»).
Не рекомендується одночасне застосування.
Аліскірен.
У будь-яких інших пацієнтів, як і у хворих на цукровий діабет або пацієнтів з порушеною функцією нирок, ризик виникнення гіперкаліємії, погіршення функції нирок та кардіоваскулярної захворюваності і летальності підвищується.
Одночасне застосування інгібіторів АПФ та блокаторів рецепторів ангіотензину.
За опублікованими даними відомо, що у пацієнтів зі встановленим атеросклерозом, серцевою недостатністю або цукровим діабетом з ураженням органів-мішеней одночасне застосування інгібіторів АПФ та блокаторів рецепторів ангіотензину супроводжувалося підвищенням частоти виникнення артеріальної гіпотензії, непритомності, гіперкаліємії та погіршенням функції нирок (у тому числі гострої ниркової недостатності) порівняно з монотерапією препаратами, що впливають на ренін-ангіотензин-альдостеронову систему. Подвійна блокада (тобто комбінація інгібітору АПФ з антагоністами рецепторів ангіотензину ІІ) може бути застосована в індивідуальних випадках з ретельним контролем функції нирок, рівня калію та артеріального тиску.
Естрамустин.
Існує ризик збільшення частоти виникнення побічних реакцій, таких як ангіоневротичний набряк (ангіоедема).
Ко-тримоксазол (триметоприм/сульфаметоксазол).
У пацієнтів, які одночасно застосовують ко-тримоксазол, можливе підвищення ризику розвитку гіперкаліємії (див. розділ «Особливості застосування»).
Калійзберігаючі діуретики (наприклад, триамтерен, амілорид та інші), солі калію.
Виникнення гіперкаліємії (можливо, летальної) особливо у пацієнтів із нирковою недостатністю (адитивний гіперкаліємічний ефект). Зазначені препарати не рекомендовані для одночасного застосування з периндоприлом (див. розділ «Особливості застосування»). Однак якщо одночасне призначення цих речовин є необхідним, їх слід застосовувати з обережністю та проводити частий контроль калію плазми крові. Щодо застосування спіронолактону при серцевій недостатності див. розділ «Препарати, одночасне призначення з якими потребує особливої уваги».
Літій.
Одночасний прийом літію та інгібіторів АПФ не рекомендується через можливість оборотного збільшення концентрації літію у сироватці крові та, відповідно, підвищення його токсичності (тяжкої нейротоксичності). Однак якщо необхідність такої комбінації є обґрунтованою, слід ретельно контролювати рівень концентрації літію у сироватці крові.
Препарати, одночасне призначення з якими потребує особливої уваги.
Цукрознижувальні засоби (інсулін, пероральні цукрознижувальні засоби).
Епідеміологічні дослідження припускають, що одночасне застосування інгібіторів АПФ та цукрознижувальних засобів (інсулін, пероральні цукрознижувальні засоби) може призвести до посилення цукрознижувального ефекту з ризиком розвитку гіпоглікемії. Найчастіше цей феномен може виникати у перші тижні комбінованого лікування та у разі ниркової недостатності.
Діуретики.
У пацієнтів, які приймають діуретики, та особливо у тих, у кого порушений водно-електролітний баланс, можливе надмірне зниження артеріального тиску після початку лікування інгібітором АПФ. Імовірність розвитку гіпотензивного ефекту знижується у разі відміни діуретика, підвищення об'єму циркулюючої крові або споживання солі перед початком терапії периндоприлом, яку слід розпочинати з низьких доз із поступовим збільшенням. При артеріальній гіпертензії, коли попередньо призначений діуретик міг спричинити недостатність води/електролітів, його необхідно відмінити перед початком лікування інгібітором АПФ (у таких випадках прийом діуретика може бути поновлено з часом) або призначити інгібітор АПФ у низькій дозі з поступовим її підвищенням. При застійній серцевій недостатності на тлі прийому діуретика прийом інгібітору АПФ слід розпочинати з мінімальної дози, можливо, після зниження дози діуретика. У будь-якому випадку необхідно контролювати функцію нирок (рівень креатиніну) протягом перших тижнів лікування інгібітором АПФ.
Калійзберігаючі діуретики (еплеренон, спіронолактон).
Особливої уваги потребує одночасне застосування еплеренону або спіронолактону у дозах від 12,5 мг до 50 мг на добу з низькими дозами інгібітору АПФ. У разі недотримання рекомендацій щодо призначення такої комбінації існує ризик виникнення гіперкаліємії (можливо, летальної) під час лікування пацієнтів із серцевою недостатністю ІІ – ІV класу за NYHA та фракцією викиду < 40 %, які раніше лікувалися інгібітором АПФ та петльовим діуретиком. Перед призначенням такої комбінації слід упевнитися у відсутності гіперкаліємії та порушення функції нирок. Рекомендовано проводити ретельний моніторинг каліємії та креатинінемії щотижнево під час першого місяця лікування та щомісячно надалі.
Рацекадотрил.
Відомо, що лікування інгібіторами АПФ (наприклад, периндоприлом) може спричинити розвиток ангіоневротичного набряку. Цей ризик може збільшуватися при одночасному застосуванні з рацекадотрилом (лікарським засобом, який використовується для лікування гострої діареї).
Інгібітори mTOR (наприклад, сиролімус, еверолімус, темсиролімус).
Пацієнти, які одночасно застосовують інгібітори mTOR, можуть належати до групи підвищеного ризику розвитку ангіоневротичного набряку (див. розділ «Особливості застосування»).
Нестероїдні протизапальні лікарські засоби (НПЗЗ), у тому числі аспірин ≥ 3 г на добу.
Можливе послаблення антигіпертензивного ефекту під час одночасного застосування інгібіторів АПФ з НПЗЗ такими як: ацетилсаліцилова кислота у протизапальних дозах, інгібітори ЦОГ-2, неселективні НПЗЗ. Одночасне застосування інгібіторів АПФ та НПЗЗ може призвести до збільшення ризику погіршення функції нирок, у тому числі імовірності розвитку гострої ниркової недостатності, підвищення рівня калію у плазмі крові, особливо у пацієнтів із порушенням функції нирок в анамнезі. Таку комбінацію слід призначати з обережністю, зокрема пацієнтам літнього віку. Пацієнтам необхідно відновити водний баланс та контролювати функцію нирок на початку лікування такою комбінацією та періодично впродовж лікування.
Препарати, одночасне призначення з якими потребує уваги.
Гліптини (лінагліптин, саксагліптин, ситагліптин, вільдагліптин).
У пацієнтів, яким призначено комбінацію гліптину та інгібітору АПФ, підвищується ризик виникнення ангіоедеми внаслідок того, що гліптин знижує активність дипептидилпептидази-ІV (ДПП-ІV).
Симпатоміметики .
Можуть послаблювати антигіпертензивну дію інгібіторів АПФ.
Золото .
При одночасному застосуванні інгібіторів АПФ, включаючи периндоприл та ін'єкційних препаратів золота (натрію ауротіомалат), рідко можуть виникнути реакції, подібні до тих, що виникають при застосуванні нітратів (почервоніння обличчя, припливи, нудота, блювання та гіпотензія).
Для амлодипіну.
Не рекомендується одночасне застосування.
Дантролен (інфузія).
В експериментальних дослідженнях після застосування верапамілу та дантролену внутрішньовенно спостерігалися фібриляція шлуночків серця з летальними наслідками та кардіоваскулярний колапс у поєднанні з гіперкаліємією. З огляду на можливість виникнення гіперкаліємії рекомендовано уникати одночасного призначення антагоністів кальцію, таких як амлодипін, пацієнтам зі злоякісною гіпертермією та у яких існує припущення щодо злоякісної гіпертермії.
Препарати, одночасне застосування з якими потребує особливої обережності.
Індуктори CYP3A4.
При одночасному застосуванні відомих індукторів CYP3A4 концентрація амлодипіну в плазмі крові може коливатись. Тому необхідно контролювати артеріальний тиск та коригувати дозу препарату під час та після одночасного застосування, особливо з потужними індукторами CYP3A4 (наприклад, рифампіцин, гіперікум перфоратум).
Інгібітори CYP3A4.
Одночасне застосування амлодипіну з високоактивними або помірними інгібіторами CYP3A4 (інгібіторами протеаз, протигрибковими похідними імідазолу та триазолу, макролідами, такими як еритроміцин або кларитроміцин, верапамілом або дилтіаземом) може спричинити підвищення концентрації амлодипіну. Клінічний прояв вищезазначених фармакокінетичних змін може бути більш вираженим у пацієнтів літнього віку. У таких випадках необхідно проводити клінічний моніторинг та коригувати дозу. Існує підвищений ризик виникнення гіпотензії у пацієнтів, які приймають кларитроміцин у комбінації з амлодипіном. Таким пацієнтам рекомендований ретельний нагляд.
Препарати, одночасне призначення з якими потребує уваги.
При застосуванні амлодипіну з іншими лікарськими засобами з антигіпертензивними властивостями можливе додання антигіпертензивних ефектів.
Такролімус.
Під час одночасного призначення з амлодипіном існує ризик підвищення рівня такролімусу в крові. Для уникнення токсичного впливу такролімусу необхідно контролювати його рівень у крові та у разі необхідності підбирати його дозу пацієнтам, яким додається амлодипін.
Інгібітори механістичної мішені рапаміцину (mTOR).
Такі інгібітори mTOR, як сиролімус, темсиролімус та еверолімус, є субстратами CYP3A. Амлодипін належить до інгібіторів CYP3A слабкої дії. При одночасному застосуванні з інгібіторами mTOR амлодипін може збільшувати концентрацію інгібіторів mTOR.
Циклоспорин.
Дослідження взаємодії циклоспорину та амлодипіну з участю здорових добровольців або інших людей не проводили. Виняток становлять пацієнти після трансплантації нирки, у яких спостерігалися коливання концентрації циклоспорину з підвищенням у середньому від 0 % до 40 %. Пацієнтам після трансплантації нирки, які приймають амлодипін та циклоспорин, слід контролювати рівень циклоспорину у крові та у разі необхідності зменшити дозу циклоспорину.
Симвастатин.
Застосування амлодипіну у дозі, кратній 10 мг, у комбінації з 80 мг симвастатину призвело до 77 %-го збільшення концентрації симвастатину порівняно з його прийомом у монотерапії. Пацієнтам слід обмежити дозу симвастатину до 20 мг на добу.
Інші комбінації.
У клінічних дослідженнях щодо взаємодій доведено, що амлодипін не впливає на фармакокінетику аторвастатину, дигоксину, варфарину.
При одночасному застосуванні амлодипіну та грейпфрутів або грейпфрутового соку можливе підвищення біодоступності амлодипіну та, відповідно, у деяких пацієнтів можливе посилення гіпотензивного ефекту.
Спільні властивості периндоприлу та амлодипіну.
Препарати, одночасне застосування з якими потребує особливої обережності.
Баклофен.
Посилює антигіпертензивний ефект. Необхідно контролювати артеріальний тиск та функцію нирок, при необхідності – проводити корекцію дози.
Препарати, одночасне призначення з якими потребує уваги.
Антигіпертензивні засоби (такі як β-блокатори) та вазодилататори:
одночасне застосування цих засобів може посилити гіпотензивний ефект периндоприлу та амлодипіну; одночасне застосування з нітрогліцерином та іншими нітратами або з іншими вазодилататорами може спричинити подальше зниження артеріального тиску, тому їх слід призначати з обережністю.
Кортикостероїди, тетракозактид: послаблення антигіпертензивного ефекту (через затримку води та солей кортикостероїдами).
α-блокатори (празозин, алфузозин, доксазозин, тамсулозин, теразозин): посилюють антигіпертензивний ефект та підвищують ризик виникнення ортостатичної гіпотензії.
Аміфостин: може посилювати антигіпертензивний ефект амлодипіну.
Трициклічні антидепресанти/антипсихотропні засоби/анестетики: посилюють антигіпертензивний ефект та підвищують ризик виникнення ортостатичної гіпотензії.
Особливості застосування.
Усі застереження, пов'язані з кожним із компонентів препарату, стосуються фіксованої комбінації АМ-АЛІТЕР.
Для периндоприлу.
Гіперчутливість/ангіоневротичний набряк.
Під час застосування інгібіторів АПФ, у тому числі периндоприлу, повідомляли про рідкісні випадки виникнення ангіоневротичного набряку обличчя, кінцівок, губ, слизових оболонок, язика, голосової щілини та/або гортані (див. розділ «Побічні реакції»). Це може статися будь-коли під час лікування. У таких випадках необхідно терміново припинити прийом лікарського засобу АМ-АЛІТЕР і встановити необхідний нагляд за станом пацієнта до повного зникнення симптомів. У випадках, коли набряк розповсюджується лише у зоні обличчя та губ, стан пацієнта зазвичай покращується без лікування, призначення антигістамінних препаратів може бути корисним для зменшення симптомів.
Ангіоневротичний набряк, пов'язаний з набряком гортані, може призвести до летальних наслідків. У випадках, коли набряк розповсюджується на язик, голосову щілину або гортань з імовірним виникненням обструкції дихальних шляхів, необхідне термінове проведення невідкладної терапії, яка може включати введення адреналіну та/або підтримання прохідності дихальних шляхів. Пацієнт повинен знаходитися під постійним медичним наглядом до повного та стійкого зникнення симптомів.
Пацієнти з ангіоневротичним набряком в анамнезі, що не був пов'язаний з прийомом інгібіторів АПФ, можуть мати підвищений ризик виникнення ангіоневротичного набряку при прийомі інгібіторів АПФ (див. розділ «Протипоказання»).
У пацієнтів під час лікування інгібіторами АПФ повідомляли про рідкісні випадки виникнення інтестинальної ангіоедеми. У таких пацієнтів відзначався абдомінальний біль (з нудотою та блюванням або без них); у деяких випадках попереднього ангіоневротичного набряку обличчя не спостерігалося та рівень С-1 естерази був у нормі. Діагноз інтестинальної ангіоедеми було встановлено під час комп'ютерної томографії або ультразвукового дослідження, або під час хірургічного втручання. Після відміни інгібітору АПФ симптоми ангіоневротичного набряку зникали. Під час проведення диференційного діагнозу абдомінального болю, що виникає у пацієнтів на тлі прийому інгібіторів АПФ, необхідно враховувати можливість виникнення інтестинальної ангіоедеми (див. розділ «Побічні реакції»).
Сукубітрил/валсартан.
Одночасне застосування периндоприлу з сакубітрилом/валсартаном протипоказане через підвищений ризик розвитку ангіоневротичного набряку (див. розділ «Протипоказання»). Розпочинати застосування сакубітрилу/валсартану слід не раніше ніж через 36 годин після прийому останньої дози периндоприлу. У разі припинення лікування сакубітрилом/валсартаном терапію периндоприлом слід розпочинати не раніше ніж через 36 годин після прийому останньої дози сакубітрилу/валсартану (див. розділи «Протипоказання» і «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).
Інші інгібітори нейтральної ендопептидази (НЕП) (наприклад, рацекадотрил).
Одночасне застосування інших інгібіторів нейтральної ендопептидази (НЕП) (наприклад, рацекадотрилу) та інгібіторів АПФ також може призвести до підвищення ризику розвитку ангіоневротичного набряку (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»). Тому перед початком лікування інгібіторами НЕП (наприклад, рацекадотрилом) у пацієнтів, які застосовують периндоприл, слід провести ретельну оцінку співвідношення користь/ризик.
Інгібітори mTOR (наприклад сиролімус, еверолімус, темсиролімус).
Пацієнти, які одночасно лікуються інгібіторами mTOR (наприклад, сиролімусом, еверолімусом, темсиролімусом), можуть належати до групи підвищеного ризику розвитку ангіоневротичного набряку (наприклад набряку дихальних шляхів або язика, з порушенням функції дихання або без) (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).
Анафілактоїдні реакції під час плазмаферезу ліпопротеїдів низької щільності (ЛНЩ).
Повідомляли про рідкісні випадки виникнення небезпечних для життя анафілактоїдних реакцій у пацієнтів, які приймають інгібітори АПФ, під час проведення плазмаферезу ЛНЩ з використанням декстрасульфату. Розвитку анафілактоїдних реакцій можна уникнути, якщо перед проведенням кожного плазмаферезу тимчасово припиняти лікування інгібіторами АПФ.
Анафілактоїдні реакції під час десенсибілізуючої терапії.
Повідомляли про можливість виникнення анафілактоїдних реакцій у пацієнтів, які приймають інгібітори АПФ під час десенсибілізуючого лікування препаратами, що містять бджолину отруту. Цих реакцій можна уникнути при тимчасовому припиненні застосування інгібіторів АПФ, але реакції можуть виникнути знову при необережному поновленні лікування.
Нейтропенія/агранулоцитоз/тромбоцитопенія/анемія.
Серед пацієнтів, які приймають інгібітори АПФ, було зареєстровано випадки нейтропенії/агранулоцитозу, тромбоцитопенії та анемії. У пацієнтів з нормальною функцією нирок та при відсутності інших факторів ризику нейтропенія виникає рідко. Периндоприл слід призначати дуже обережно пацієнтам з колагенозами, під час терапії імуносупресорами, алопуринолом або прокаїнамідом, або при поєднанні цих обтяжливих факторів, особливо якщо є порушення функції нирок. Якщо периндоприл призначати таким пацієнтам, рекомендується періодично контролювати кількість лейкоцитів у крові. Також пацієнти мають знати, що необхідно сповіщати про будь-який прояв інфекційного захворювання (біль у горлі, пропасниця).
Реноваскулярна гіпертензія.
У пацієнтів із двобічним стенозом ниркових артерій або стенозом артерії єдиної функціонуючої нирки під час лікування інгібіторами АПФ підвищується ризик виникнення артеріальної гіпотензії та ниркової недостатності (див. розділ «Протипоказання»). Застосування діуретиків може бути сприятливим фактором. Зниження функції нирок може супроводжуватись лише незначними змінами рівня креатиніну у сироватці крові навіть у пацієнтів з однобічним стенозом ниркової артерії.
Подвійна блокада ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (РААС).
Існують дані, що одночасний прийом інгібіторів АПФ, блокаторів рецепторів ангіотензину ІІ або аліскірену підвищує ризик виникнення гіпотензії, гіперкаліємії та зниження функції нирок (включаючи гостру ниркову недостатність). Тому подвійна блокада РААС шляхом одночасного прийому інгібіторів АПФ, блокаторів рецепторів ангіотензину ІІ або аліскірену не рекомендована (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»). Якщо лікування з одночасним застосуванням двох блокаторів РААС вважається абсолютно необхідним, воно може відбуватися тільки під наглядом спеціаліста та за умови частого ретельного моніторингу функції нирок, рівня електролітів та артеріального тиску. Інгібітори АПФ та блокатори рецепторів ангіотензину ІІ не слід застосовувати одночасно пацієнтам з діабетичною нефропатією.
Первинний альдостеронізм.
Пацієнти з первинним гіперальдостеронізмом, як правило, не відповідають на лікування антигіпертензивними лікарськими засобами, які діють шляхом пригнічення ренін-ангіотензинової системи. Тому таким пацієнтам застосовувати даний препарат не рекомендується.
Гіпотензія.
Інгібітори АПФ можуть спричинити різке зниження артеріального тиску. Симптоматична гіпотензія рідко спостерігається у пацієнтів з неускладненою гіпертензією та частіше виникає у пацієнтів з гіповолемією, наприклад, при терапії діуретиками, під час безсольової дієти, при гемодіалізі, діареї або блюванні, або у пацієнтів із тяжкою ренін-залежною гіпертензією (див. розділи «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій» та «Побічні реакції»). У пацієнтів з високим ризиком виникнення симптоматичної гіпотензії, а також пацієнтам з ішемічною хворобою серця або з цереброваскулярними захворюваннями, в яких надмірне зниження артеріального тиску може спричинити розвиток інфаркту міокарда або інсульту, під час лікування препаратом АМ-АЛІТЕР слід ретельно контролювати артеріальний тиск, функцію нирок, а також концентрацію калію у сироватці крові.
При виникненні гіпотензії пацієнта необхідно перевести у горизонтальне положення та, у разі необхідності, ввести внутрішньовенно 0,9 % розчин хлориду натрію. Транзиторна гіпотензія на початку лікування не є протипоказанням для подальшого прийому препарату, який зазвичай можна продовжувати, після відновлення ОЦК та нормалізації артеріального тиску.
Стеноз аортального та мітрального клапанів/гіпертрофічна кардіоміопатія.
Інгібітори АПФ слід призначати з обережністю пацієнтам зі стенозом мітрального клапана та обструкцією виходу з лівого шлуночка (аортальний стеноз або гіпертрофічна кардіоміопатія).
Порушення функції нирок.
При наявності ниркової недостатності (кліренс креатиніну < 60 мл/хв) рекомендується індивідуальний підбір доз кожного з компонентів препарату (див. розділ «Спосіб застосування та дози»). Рутинний моніторинг рівня калію та креатиніну в крові є частиною звичайної медичної практики для пацієнтів з порушенням функції нирок (див. розділ «Побічні реакції»). На тлі прийому інгібіторів АПФ у деяких пацієнтів з двобічним стенозом ниркових артерій або стенозом артерії єдиної функціонуючої нирки можливе оборотне підвищення концентрації сечовини у крові та креатиніну у сироватці крові. Це більш характерно для пацієнтів з нирковою недостатністю. Наявність реноваскулярної гіпертензії підвищує ризик виникнення тяжкої гіпотензії та ниркової недостатності. У деяких пацієнтів з артеріальною гіпертензією, у яких до початку лікування не було виявлено реноваскулярних захворювань, розвивалося підвищення сечовини крові та креатиніну сироватки крові, зазвичай незначне та тимчасове, особливо коли периндоприл призначали одночасно з діуретиком. Це більш характерно для пацієнтів з уже існуючим порушенням функції нирок.
Печінкова недостатність .
Рідко прийом інгібіторів АПФ був пов'язаний із синдромом, який розпочинається з холестатичної жовтяниці та розвивається у блискавичний некроз печінки, іноді з летальним наслідком. Механізм виникнення цього синдрому невідомий. Пацієнти, у яких на тлі прийому інгібітору АПФ розвивається жовтяниця або відбувається значне підвищення рівня печінкових ензимів, повинні припинити прийом інгібітору АПФ та отримати відповідне медичне обстеження і лікування (див. розділ «Побічні реакції»).
Расовий фактор.
Інгібітори АПФ частіше спричиняють виникнення ангіоневротичного набряку у пацієнтів негроїдної раси, ніж у пацієнтів іншої раси. Як і інші інгібітори АПФ, периндоприл менш ефективно знижує артеріальний тиск у пацієнтів негроїдної раси з гіпертензією, ніж у пацієнтів інших рас, що, можливо, пояснюється низьким рівнем реніну у плазмі крові цих пацієнтів.
Кашель.
Повідомляли про виникнення кашлю під час прийому інгібіторів АПФ. Цей кашель є непродуктивним, тривалим і припиняється після відміни препарату. Кашель, спричинений прийомом інгібіторів АПФ, повинен бути частиною диференційного діагнозу кашлю.
Хірургічне втручання/анестезія.
При хірургічному втручанні або при проведенні анестезії, особливо під час застосування анестетика, який призводить до зниження артеріального тиску, АМ-АЛІТЕР може блокувати утворення ангіотензину ІІ після компенсаторного вивільнення реніну. Препарат слід відмінити за 1 день до хірургічного втручання. Якщо розвилася гіпотензія і вважається, що вона спричинена саме цим механізмом, стан хворого можна нормалізувати збільшенням об'єму циркулюючої крові.
Гіперкаліємія.
У деяких пацієнтів на тлі прийому інгібіторів АПФ, у тому числі периндоприлу, відзначалося збільшення концентрації калію у сироватці крові. До факторів ризику виникнення гіперкаліємії належать ниркова недостатність або зниження функції нирок, вік (понад 70 років), цукровий діабет, інтеркурентні стани, такі як дегідратація, гостра серцева декомпенсація, метаболічний ацидоз та одночасне застосування з калійзберігаючими діуретиками (спіронолактон, еплеренон, триамтерен або амілорид), з харчовими добавками, що містять калій, або замінниками солі з калієм; або прийом інших препаратів, що спричиняють підвищення концентрації калію у сироватці крові (гепарин). Застосування харчових добавок, що містять калій, калійзберігаючих діуретиків або замінників солі з калієм, особливо у пацієнтів із порушенням функції нирок, може призвести до значного підвищення рівня калію в сироватці крові. Гіперкаліємія може спричинити виникнення серйозної, іноді летальної аритмії. Якщо одночасне застосування периндоприлу та будь-якої з вищезазначених речовин вважається доречним, їх слід застосовувати з обережністю та часто контролювати рівень калію в сироватці крові (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).
Пацієнтам, хворим на цукровий діабет , які приймають пероральні цукрознижувальні засоби або отримують інсулін, необхідно ретельно контролювати рівень глікемії протягом першого місяця терапії інгібіторами АПФ (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).
Для амлодипіну.
Безпеку та ефективність застосування амлодипіну у стані гіпертонічного кризу доведено не було.
Пацієнти із серцевою недостатністю.
Призначати амлодипін слід з обережністю. У довготривалому плацебо-контрольованому дослідженні з участю пацієнтів із серцевою недостатністю тяжкого ступеня ІІІ–IV ФК за NYHA при застосуванні амлодипіну частота випадків розвитку ангіоневротичного набряку легень була вищою порівняно з застосуванням плацебо (див. розділ «Фармакодинаміка»). Антагоністи кальцію, включаючи амлодипін, необхідно призначати з обережністю пацієнтам із застійною серцевою недостатністю, тому що вони можуть підвищувати ризик розвитку кардіоваскулярних подій та летальності у майбутньому.
Печінкова недостатність.
У пацієнтів із порушенням функції печінки період напіввиведення амлодипіну є подовженим та значення AUC – високе. Тому лікування амлодипіном необхідно розпочинати з найнижчих доз та з обережністю як при ініціації лікування, так і під час підвищення доз. Пацієнтам з порушенням функції печінки тяжкого ступеня може бути необхідним поступовий підбір доз та ретельний моніторинг.
Пацієнти літнього віку.
Підвищення доз у пацієнтів літнього віку повинно відбуватися з обережністю (див. розділи «Фармакодинаміка» та «Спосіб застосування та дози»).
Пацієнти з нирковою недостатністю.
Амлодипін можна застосовувати у звичайних дозах. Коливання концентрації амлодипіну у плазмі крові не залежать від ступеня ниркової недостатності. Амлодипін не виводиться під час діалізу.
Для препарату АМ-АЛІТЕР.
АМ-АЛІТЕР можна призначати пацієнтам з кліренсом креатиніну ≥ 60 мл/хв та не слід призначати пацієнтам із кліренсом креатиніну < 60 мл/хв. Таким пацієнтам рекомендується індивідуальний підбір дози кожного з компонентів препарату окремо.
До складу препарату входить лактоза , тому пацієнтам з уродженою непереносимістю галактози, синдромом мальабсорбції глюкози та галактози, недостатністю лактази Лаппа не рекомендовано його призначати.
Взаємодії.
Одночасне застосування літію, калійзберігаючих препаратів, харчових добавок, що містять калій або дантролену з препаратом АМ-АЛІТЕР не рекомендоване (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).
Застосування у період вагітності або годування груддю.
Застосування препарату АМ-АЛІТЕР протипоказане у період вагітності.
Застосування препарату АМ-АЛІТЕР не рекомендоване у період годування груддю. У разі необхідності застосування препарату годування груддю слід припинити.
Вагітність.
Застосування інгібіторів АПФ протипоказане у період вагітності. Переконливих епідеміологічних доказів тератогенного ризику при застосуванні інгібіторів АПФ протягом І триместру вагітності немає, однак не можна виключати невелике підвищення цього ризику. У тих випадках, коли продовження лікування інгібіторами АПФ вважається обов'язковим, пацієнтки, які планують вагітність, повинні бути переведені на альтернативні антигіпертензивні препарати, які мають підтверджені дані про безпеку при застосуванні у період вагітності. Якщо в період лікування підтверджується вагітність, лікування інгібіторами АПФ слід негайно припинити і якщо необхідно, замінити іншим лікарським засобом, дозволеним для застосування вагітним. Відомо, що прийом інгібіторів АПФ під час ІІ та ІІІ триместрів вагітності призводить до фетотоксичності (порушення функції нирок, маловоддя, уповільнення формування кісткової тканини черепа) та до неонатальної токсичності (ниркова недостатність, артеріальна гіпотензія, гіперкаліємія). Якщо ж прийом інгібіторів АПФ мав місце у ІІ триместрі вагітності, рекомендовано ультразвукове обстеження функцій нирок та будови черепа новонародженого. За новонародженими, чиї матері у період вагітності приймали інгібітори АПФ, слід спостерігати для своєчасного виявлення і корекції артеріальної гіпотензії.
Безпеку застосування амлодипіну у вагітних жінок встановлено не було.
У дослідженнях на тваринах токсичний вплив на репродуктивність спостерігався під час введення високих доз. Застосування препарату у період вагітності рекомендоване тільки у разі відсутності безпечнішого альтернативного лікування та коли захворювання має більший ризик для матері та плода.
Годування груддю.
Не рекомендоване застосування периндоприлу у період годування груддю у зв'язку з відсутністю даних. Під час годування груддю бажано призначити альтернативне лікування із більш дослідженим профілем безпеки, особливо під час годування новонародженого або недоношеного немовляти.
Амлодипін проникає у грудне молоко. Частка від материнської дози, отриманої немовлям, оцінювалася з міжквартальним діапазоном 3–7 %, максимум 15 %. Вплив амлодипіну на немовля невідомий. Рішення щодо продовження/ припинення годування груддю або продовження/припинення лікування амлодипіном слід приймати, беручи до уваги користь від годування груддю для дитини та користь від лікування амлодипіном для матері.
Фертильність.
Периндоприл
Вплив на репродуктивну функцію або фертильність відсутній.
Амлодипін
Про оборотні біохімічні зміни у головці сперматозоїда повідомляли у деяких пацієнтів, які лікувалися блокаторами кальцієвих каналів. Клінічні дані щодо потенційного впливу амлодипіну на фертильність є недостатніми. Відомо, що у дослідженні на щурах було виявлено побічну дію на фертильність самців.
Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами.
Дослідження щодо впливу препарату АМ-АЛІТЕР на здатність керувати транспортними засобами та працювати з механізмами не проводили. Амлодипін може чинити незначний або помірний вплив на здатність керувати транспортними засобами та працювати з механізмами. Можливе порушення реакції водія у разі виникнення запаморочення, головного болю, слабкості, стомлюваності або нудоти. Рекомендовано бути обережними, особливо на початку лікування.
Спосіб застосування та дози.
Для перорального застосування.
Дорослим слід призначати 1 таблетку на добу одноразово, бажано вранці перед їжею. Таблетка не підлягає поділу.
Дозу слід підбирати індивідуально для кожного пацієнта з урахуванням показання для застосування, перебігу захворювання та показників артеріального тиску. Максимальна добова доза – 1 таблетка АМ-АЛІТЕРУ 8 мг/10 мг на добу.
Щодо пацієнтів з груп ризику див. розділ «Особливості застосування» .
Пацієнти з порушенням функції нирок та пацієнти літнього віку (див. розділи «Особливості застосування» та «Фармакокінетика»).
Виведення периндоприлату знижується у пацієнтів із нирковою недостатністю та у пацієнтів літнього віку, тому під час лікування необхідно проводити частий контроль рівня креатиніну і калію.
АМ-АЛІТЕР можна призначати пацієнтам з кліренсом креатиніну ≥ 60 мл/хв та не слід призначати пацієнтам із кліренсом креатиніну < 60 мл/хв. Таким пацієнтам рекомендується індивідуальний підбір дози кожного з компонентів препарату окремо.
За умови доброї переносимості дозування амлодипіну є однаковим для пацієнтів молодого та літнього віку. Для пацієнтів літнього віку рекомендований звичайний режим дозування, але підвищення дози необхідно виконувати з обережністю.
Концентрація амлодипіну у плазмі крові не залежить від ступеня порушення функції нирок.
Амлодипін не виводиться під час діалізу.
Пацієнти з порушенням функції печінки ( див. розділи «Особливості застосування» та «Фармакокінетика»).
Відсутні рекомендації щодо дозування для пацієнтів з легким та помірним порушенням функції печінки, тому підбір дози повинен бути обережним, розпочинати слід з найнижчих доз (див. розділи «Особливості застосування» та «Фармакокінетика»). Для вибору оптимальної початкової та підтримуючої дози лікарського засобу пацієнтам з порушенням функції печінки необхідно окремо підбирати дозу амлодипіну та периндоприлу. Дослідження щодо фармакокінетики амлодипіну у пацієнтів з тяжким порушенням функції печінки не проводили. Пацієнтам з порушенням функції печінки тяжкого ступеня прийом амлодипіну слід розпочинати з найнижчих доз та поступово підвищувати.
Діти.
АМ-АЛІТЕР не рекомендується призначати дітям через відсутність досліджень з участю цієї групи пацієнтів.
Передозування.
Про випадки передозування препарату АМ-АЛІТЕР не повідомляли. Дані щодо свідомого передозування амлодипіну є обмеженими.
Симптоми: наявні дані припускають, що прийом дуже великих доз може призвести до надмірної периферичної вазодилатації та імовірного виникнення рефлекторної тахікардії. Повідомляли про виражену, можливо, тривалу системну гіпотензію та шок із летальним наслідком.
Лікування: клінічно виражена гіпотензія, спричинена передозуванням амлодипіну, потребує активної кардіоваскулярної допомоги, зокрема частого моніторингу функції серця та респіраторної функції, підняття кінцівок, та потребує уважного стеження за об'ємом циркулюючої крові та сечовиділенням.
Призначення вазоконстриктора може бути корисним у відновленні тонусу судин та артеріального тиску, якщо відсутні протипоказання. Внутрішньовенне введення кальцію глюконату може допомогти усуненню наслідків блокади кальцієвих каналів.
У деяких випадках є доречним промивання шлунка. Дослідження з участю добровольців продемонструвало, що прийом активованого вугілля через 2 години після прийому 10 мг амлодипіну знижує швидкість абсорбції амлодипіну в організмі. У системному кровообігу амлодипін має високий рівень зв'язування з білками крові, тому призначення гемодіалізу не ефективне.
Інформація про передозування периндоприлу є обмеженою. При передозуванні інгібіторів АПФ можуть виникнути гіпотензія, циркуляторний шок, порушення електролітного балансу, ниркова недостатність, гіпервентиляція, тахікардія, пальпітація, брадикардія, запаморочення, тривожність та кашель.
При передозуванні рекомендується внутрішньовенне введення розчину хлориду натрію 0,9 %. При виникненні гіпотензії пацієнту необхідно надати горизонтальне положення. Слід розглянути можливість проведення інфузії з ангіотензином ІІ та/або внутрішньовенного введення катехоламінів. Периндоприл може бути виведений з системного кровообігу за допомогою гемодіалізу (див. розділ «Особливості застосування»). При виникненні стійкої до лікування брадикардії може бути рекомендоване застосовування штучного водія ритму. Необхідно встановити постійний моніторинг за основними показниками життєдіяльності, рівнем концентрації електролітів та креатиніну у сироватці крові.
Побічні реакції.
Найчастішими побічними реакціями при окремому застосуванні периндоприлу та амлодипіну є: набряки, сонливість, запаморочення, головний біль (особливо на початку лікування), спотворення смаку (дисгевзія), парестезія, порушення зору (включаючи двоїння), дзвін у вухах, вертиго, пальпітація, приливи, гіпотензія (та пов'язані з нею симптоми), задишка, кашель, біль у животі, нудота, блювання, диспепсія, зміна ритму дефекації, діарея, запор, свербіж, висип, екзантема, набряк суглобів (набряк щиколоток), спазми м'язів, підвищена втомлюваність, астенія.
Побічні реакції класифіковані згідно зі словником стандартизованої медичної термінології MedDRA за системами організму з наступною частотою виникнення: дуже часто (≥ 1/10); часто (≥ 1/100 до < 1/10); нечасто ( > 1/1000 до < 1/100); рідко ( > 1/10000 до < 1/1000); дуже рідко (< 1/10000); частота невідома (не можна визначити за наявною інформацією).
MedDRA Системи органів за класифікацією | Побічні реакції | Частота | |
Амлодипін | Периндоприл | ||
Інфекції та інвазії | Риніт | Нечасто | Очень редко |
З боку системи крові та лімфатичної системи | Еозинофілія | – | Нечасто |
Лейкопенія/нейтропенія (див. розділ «Особливості застосування») | Очень редко | Очень редко | |
Агранулоцитоз або панцитопенія (див. розділ «Особливості застосу-вання») | – | Очень редко | |
Тромбоцитопенія (див. розділ «Особ-ливості застосування») | Очень редко | Очень редко | |
Ензимоспецифічна гемолітична ане-мія у пацієнтів з уродженою недостатністю глюкозо-6-фосфатде-гідрогенази (див. розділ «Особли-вості застосування») | – | Очень редко | |
З боку імунної системи | Гіперчутливість | Очень редко | Нечасто |
Порушення метаболізму та обміну речовин | Гіперкаліємія, що зникає після відміни препарату (див. розділ «Особливості застосування») | – | Нечасто |
Гіпоглікемія (див. розділи «Особли-вості застосування» та «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій») | – | Нечасто | |
Гіпонатріємія | – | Нечасто | |
Гіперглікемія | Очень редко | – | |
З боку психіки | Безсоння | Нечасто | – |
Порушення настрою (включаючи тривогу) | Нечасто | Нечасто | |
Депресія | Нечасто | – | |
Порушення сну | – | Нечасто | |
З боку нервової системи | Сонливість (особливо на початку лікування) | Часто | Нечасто |
Запаморочення (особливо на початку лікування) | Часто | Часто | |
Головний біль (особливо на початку лікування) | Часто | Часто | |
Тремор | Нечасто | – | |
Спотворення смаку (дисгевзія) | Нечасто | Часто | |
Гіпоестезія | Нечасто | – | |
Парестезія | Нечасто | Часто | |
Непритомність | Нечасто | Нечасто | |
Сплутаність свідомості | Рідко | Очень редко | |
Гіпертонус | Очень редко | – | |
Периферична нейропатія | Очень редко | – | |
Цереброваскулярні події можуть виникати внаслідок надмірного зниження артеріального тиску у пацієнтів групи високого ризику (див. розділ «Особливості застосу-вання») | – | Очень редко | |
Екстрапірамідні розлади (екстрапірамідний синдром) | Частота невідома | – | |
З боку органів зору | Порушення зору | Часто | Часто |
Двоїння | Часто | – | |
З боку органів слуху та лабіринту | Дзвін у вухах | Нечасто | Часто |
Вертиго | – | Часто | |
З боку серця | Пальпітація | Часто | Нечасто |
Тахікардія | – | Нечасто | |
Стенокардія (див. розділ «Особливості застосування») | – | Очень редко | |
Інфаркт міокарда може виникати внаслідок надмірного зниження артеріального тиску у пацієнтів групи високого ризику (див. розділ «Особливості застосування») | Очень редко | Очень редко | |
Аритмія (у тому числі брадикардія, шлуночкова тахікардія та фібриляція передсердь) | Нечасто | Очень редко | |
З боку судин | Припливи | Часто | – |
Гіпотензія (та повʼязані з нею симптоми) | Нечасто | Часто | |
Васкуліт | Очень редко | Нечасто | |
Синдром Рейно | – | Частота невідома | |
З боку респіраторної системи, органів грудної клітки та середостіння | Задишка | Часто | Часто |
Кашель | Нечасто | Часто | |
Бронхоспазм | – | Нечасто | |
Еозинофільна пневмонія | – | Очень редко | |
З боку гепатобіліарної системи | Гепатит, жовтяниця | Очень редко | – |
Цитолітичний або холестатичний гепатит (див. розділ «Особливості застосування») | – | Очень редко | |
Підвищення рівня печінкових ферментів (переважно спричинені холестазом) | Очень редко | – | |
З боку шлунково-кишкового тракту | Гіперплазія ясен | Очень редко | – |
Біль у животі | Часто | Часто | |
Нудота | Часто | Часто | |
Блювання | Нечасто | Часто | |
Диспепсія | Часто | Часто | |
Зміна ритму дефекації | Часто | – | |
Сухість у роті | Нечасто | Нечасто | |
Діарея | Часто | Часто | |
Запор | Часто | Часто | |
Панкреатит | Очень редко | Очень редко | |
Гастрит | Очень редко | – | |
З боку шкіри та підшкірної тканини | Ангіоневротичний набряк Квінке | Очень редко | – |
Ангіоневротичний набряк обличчя, кінцівок, губ, слизових оболонок, язика, голосової щілини та/або гортані (див. розділ «Особливості застосування») | Очень редко | Нечасто | |
Мультиформна еритема | Очень редко | Очень редко | |
Алопеція | Нечасто | – | |
Пурпура | Нечасто | – | |
Знебарвлення шкіри | Нечасто | – | |
Гіпергідроз | Нечасто | Нечасто | |
Свербіж | Нечасто | Часто | |
Висип, екзантема | Нечасто | Часто | |
Кропив'янка (див. розділ «Особливості застосування») | Нечасто | Нечасто | |
Реакції фоточутливості | Очень редко | Нечасто | |
Пемфігоїд | – | Нечасто | |
Посилення симптомів псоріазу | – | Рідко | |
Синдром Стівенса–Джонсона | Очень редко | – | |
Ексфоліативний дерматит | Очень редко | – | |
Токсичний епідермальний некроліз | Частота невідома | – | |
З боку скелетно-м'язової системи та сполучної тканини | Набряк суглобів (набряк щиколоток) | Часто | – |
Артралгія | Нечасто | Нечасто | |
Міалгія | Нечасто | Нечасто | |
Спазми м'язів | Часто | Часто | |
Боль в спине | Нечасто | – | |
З боку нирок та системи сечовиділення | Порушення сечовипускання, ніктурія, полакіурія (часте сечовипускання) | Нечасто | – |
Ниркова недостатність | – | Нечасто | |
Гостра ниркова недостатність | – | Очень редко | |
З боку репродуктивної системи та молочних залоз | Еректильна дисфункція | Нечасто | Нечасто |
Гінекомастія | Нечасто | – | |
Загальні розлади | Набряки | Очень редко | – |
Периферичні набряки | – | Нечасто | |
Підвищена втомлюваність | Часто | – | |
Біль у грудній клітці | Нечасто | Нечасто | |
Астенія | Часто | Часто | |
Біль | Нечасто | – | |
Нездужання | Нечасто | Нечасто | |
Гіпертермія | – | Нечасто | |
исследование | Збільшення маси тіла, зменшення маси тіла | Нечасто | – |
Підвищення рівня сечовини у крові | – | Нечасто | |
Підвищення рівня креатиніну у крові | – | Нечасто | |
Підвищення рівня білірубіну у крові | – | Рідко | |
Підвищення рівня печінкових ферментів | – | Рідко | |
Зниження рівня гемоглобіну та гематокриту | – | Очень редко | |
Ушкодження, отруєння та ускладнення прийому | Падіння | – | Нечасто |
При застосуванні інших інгібіторів АПФ повідомлялося про випадки виникнення синдрому порушення секреції антидіуретичного гормону (СПАДГ). Тому можна розцінювати СПАДГ як ймовірне ускладнення, пов'язане із застосуванням інгібіторів АПФ, у тому числі периндоприлу, із частотою виникнення дуже рідко.
Термін придатності.
2 роки.
Умови зберігання.
Зберігати при температурі не вище 30 °C в оригінальній упаковці.
Зберігати в недоступному для дітей місці.
Упаковка.
По 30 таблеток (10×3) у блістері у пачці з картону.
Категорія відпуску.
За рецептом.
Виробник.
ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНОСТЮ НАУКОВО-ВИРОБНИЧА ФІРМА «МІКРОХІМ».
Місцезнаходження виробника та адреса місця провадження його діяльності.
Україна, 93400, Луганська область, м. Сєвєродонецьк, вул. Промислова, буд. 24-в.
Заявник.
ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНОСТЮ НАУКОВО-ВИРОБНИЧА ФІРМА «МІКРОХІМ».
Місцезнаходження заявника.
Україна, 93000, Луганська обл., м. Рубіжне, вул. Леніна, буд. 33.
Повідомити про небажане явище при застосуванні лікарського засобу Ви можете за телефоном: +38 (050) 309-83-54 (цілодобово).
Список отзывов пуст
Добавить отзыв
Казахстан, Грузия, Турция, Польша, Европа