Вы здесь:ГлавнаяКаталог товаровАптечный товар

Назад к списку

ФЕБУМАКС табл. п/плен. обол. 80мг №28

Код товара: 815478

Производитель: Macleods Pharmaceuticals Ltd (Индия)

7 300,00 RUB

в наличии

Цена и наличие актуальны на: 21.11.2024

Задать вопрос по этому продукту

Написать жалобу

поиск медикаментов, лекарства, таблеток

Внешний вид товара может отличаться от товара на сайте.
Информация о производителе на сайте может отличаться от реальной.
Информация предоставлена с ознакомительной целью и не должна быть использована как руководство к самолечению.
Самолечение может быть опасным для Вашего здоровья! Перед применением, проконсультируйтесь с врачом!

Инструкция

Для медицинского использования лекарственного продукта

Февраль

Хранилище:

Активное вещество: февраль;

1 таблетка, покрытая пленкой, содержит Febuxostat 80 мг или 120 мг;

Эксципиенты:

Моногидрат лактозы, гидроксипропилцеллюлоза, микрокристаллическая целлюлоза, кросмеллоза натрия, стеарат магния, лаурилсульфат натрия, диоксид кремния коллоидный безводный;

Insta Moistshield Aqua II желтый: полиэтиленгликоль, тальк, диоксид титана (E 171), желтый оксид железа (E 172).

Дозировка формы. Таблетки покрыты пленкой.

80 мг таблетки: капсула -обрабатываемые биконвексные таблетки, покрытые пленкой, желтой по цвету, с гравировкой "F 19" с одной стороны и гладкой с другой.

120 мг таблетки: капсулы, биконвексные таблетки, покрытые пленкой, желтой, с гравюрой F 20 с одной стороны и гладкой с другой.

Фармакотерапевтическая группа.

Препараты для лечения подагры. Лекарства, которые ингибируют образование мочевой кислоты. ATH CODE M04A A03.

Фармакологические свойства.

Фармакодинамика.

Механизм действия.

Мочевая кислота является конечным продуктом метаболизма пурина у людей и образуется во время следующей реакции: гипоксантин → ксантин → мочевая кислота. Ксантиноксидаза является катализатором для обоих стадий этой реакции. Фебуксостат является производным 2-арилтиазола, чей терапевтический эффект связан со снижением концентрации мочевой кислоты в сыворотке путем селективного ингибирования ксантиноксидазы. Фебуксостат является мощным и селективным ингибитором ксантиноксидазы, не пурин, его Ki (константа депрессии) in vitro меньше 1 нм. Было доказано, что фебуксостат в значительной степени ингибирует активность как окисленной, так и восстановленной ксантиноксидазы. У терапевтичних концентраціях фебуксостат не впливає на інші ферменти, що беруть участь у метаболізмі пуринів або піримідинів, таких як гуаніндезаміназа, гіпоксантингуанінфосфорибозилтрансфераза, оротидинмонофосфатдекарбоксилаза або пуриннуклеозидфосфорилаза.

Клиническая эффективность и безопасность

Подагра

Эффективность FEBUXSTAT была подтверждена в трех трех основных исследованиях (два основных исследования APEX и FAC и дополнительные подтверждают исследования ниже), которые включали 4101 пациентов с гиперурикемией и подагры. В каждом из этих основных исследований фаза 3 фебуксохтатати более эффективно снижала концентрацию мочевой кислоты в сыворотке и поддерживала ее на правильном уровне по сравнению с аллопуринолом. Первичной конечной точкой эффективности в исследованиях версии и фактов была доля пациентов, которые не превысили 6,0 мг/дл (357 мкмоль/л) за последние три месяца. В дополнительном исследовании подтверждений фазы 3, результаты которого были доступны после первой регистрации Febuxstat, первичной конечной точкой эффективности была доля пациентов, концентрация мочевой кислоты, не превышала 6,0 мг/дл в время последнего визита. Эти исследования не включали пациентов, перенесших трансплантацию органов (см. Раздел «Функции применения»).

Апекс -исследование. Изучение эффективности Febuxstat с контролем плацебо и аллопуринола на фазе 3 (аллопуринол и плацебо-контролируемое исследование Ecacaty Febuxostat, Apex) было рандомизированным, двойным слепым, многоцентровым 28 недель. В общей сложности 1072 пациента были рандомизированы: плацебо (n = 134), февраль 80 мг один раз в день (n = 267), февраль 120 мг один раз в день (n = 269), Febuxostat 240 мг один раз в день (n = 134) или аллопуринол. (300 мг 1 время в день (n = 258) для пациентов с сывороточной концентрацией в сыворотке ≤1,5 мг/дл или 100 мг один раз в день (n = 10) для пациентов с сывороточной концентрацией> 1, 5 мг/дл и ≤2,0 мг//мг/мг/мг/мг/мг/мг/мг/мг/мг/мг/мг/мг/мг/мг. дл). Для оценки безопасности, фебуксостат был прописан в дозе 240 мг (в 2 раза выше максимальной рекомендуемой дозы).

Исследование APEX показало статистически надежное преимущество как схем обработки Fabuxostat -80 мг, так и Febuxostat 120 мг один раз в день по сравнению с аллопуринолом при нормальной дозе мочевой кислоты ниже 6 мг/дл (357 мкмоль/л) (см. Таблицу 1 и рис. 1) Полем

Исследование фактов . Изучение эффективности Febuxstat с помощью исследования аллопуринола (контролируемое аллопуринолом Fabuxostate, FAB) фаза 3 была рандомизированной, двойной слепой, многоцентровой продолжительностью 52 недели. В общей сложности 760 пациентов были рандомизированы: FEBUXOSTAT 80 мг один раз в день (n = 256), февраль 120 мг один раз в день (n = 251) и аллопуринол 300 мг один раз в день (n = 253).

Фактическое исследование показало статистически надежное преимущество обоих режимов - Febuxostat 80 мг один раз в день и февраль 120 мг один раз в день - по сравнению с аллопуринолом при нормальной дозе 300 мг при восстановлении и поддержании сывороточной концентрации мочевой кислоты ниже 6 мг/дл ( 357 л).

В таблице 1 представлены результаты оценки первичной конечной точки эффективности.

Таблица 1

Доля пациентов с концентрацией мочевой кислоты в сыворотке <6,0 мг/дл

(357 мкмоль/л) во время последних трех ежемесячных посещений

исследование	Фебуксостат 80 мг 1 раз в день	Фебуксостат 120 мг 1 раз в день	Алопуринол 300/100 мг 1 раз в день ¹
Вершина (28 недель)	48 % ^* (n = 262)	65 % ^{*, #} (n = 269)	22 % (n = 268)
ФАКТ (52 недели)	53 % ^* (n = 255)	62 % ^* (n = 250)	21 % (n = 251)
Объединенные результаты	51 % ^* (n = 517)	63 % ^{*, #} (n = 519)	22 % (n = 519)
¹ приводит к тому, что пациенты получают 100 мг один раз в день (n = 10: пациенты с сывороточной концентрацией> 1,5 мг/дл и ≤2,0 мг/дл) или 300 мг один раз в день (n = = 509), в процессе анализа были объединены; * P <0,001 по сравнению с аллопуринолом, ^# P <0,001 по сравнению с дозой 80 мг.

При использовании Febuxostate снижение концентрации мочевой кислоты в сыворотке было быстро и поддерживалось в течение длительного времени. Снижение концентрации мочевой кислоты в сыворотке до <6,0 мг/дл (357 мкмоль/л) наблюдалось во второй неделе исследования и было сохранено в будущем во время лечения. На рис. 1 показывает средние концентрации мочевой кислоты в сыворотке, в зависимости от времени для каждой терапевтической группы лечения в обоих основных исследованиях фазы 3.

Рисунок 1

Концентрации средней мочевой кислоты в сыворотке в соответствии с комбинированными эталонными исследованиями (фаза 3)

Примечание: 509 пациентов получали аллопуринол в дозе 300 мг один раз в день; 10 пациентов с концентрацией креатинина в сыворотке> 1,5 мг/дл и <2,0 мг/дл получали аллопуринол в дозе 100 мг один раз в день (10 из 268 пациентов в исследовании Apex). Фебуксостат 240 мг был предназначен для оценки безопасности в дозе, которая в 2 раза превышала максимальную рекомендацию.

Подтверждает исследование. Подтверждающими исследованиями были рандомизированное, контролируемое фазовое исследование 3 из 26 недель, которое было выполнено для оценки безопасности и эффективности FEBUXSTAT в дозах 40 мг и 80 мг по сравнению с аллопуринолом в дозах 300 мг и 200 мг для пациентов с подагой и гиперикемией. В общей сложности 2269 пациентов были рандомизированы: Febuxostat 40 мг один раз в день (n = 757), Febuxostat 80 мг один раз в день (n = 756) и аллопуринол 300/200 мг один раз в день (n = 756). По крайней мере, 65 % пациентов имели нарушение почечной функции от умеренной до умеренной степени (с клиренсом креатинина 30-89 мл/мин). Профилактика атак подагры была обязательной в течение 26 недель.

Частка пацієнтів із концентрацією сечової кислоти в сироватці крові <6,0 мг/дл (357 мкмоль/л) в останній візит становила 45 % для фебуксостату 40 мг, 67 % – для фебуксостату 80 мг і 42 % – для алопуринолу 300/200 мг в соответствии.

Первичная конечная точка в подгруппе пациентов с нарушением почечной функции

Исследование APEX оценила эффективность препарата с участием 40 пациентов с нарушением функции почек (т.е. с исходной сывороточной концентрацией креатинина> 1,5 мг/дл и ≤ 2,0 мг/дл). Такие пациенты, рандомизированные в группу аллопуринола, были уменьшены до 100 мг один раз в день. Первичная конечная точка эффективности была достигнута в группе с Febuxstat у 44 % пациентов (80 мг один раз в день), 45 % (120 мг один раз в день) и 60 % (240 мг один раз в день) по сравнению с 0 % в группах аллопуринол 100 мг один раз в день и плацебо.

Тем не менее, клинически значимые различия в снижении концентрации мочевой кислоты в сыворотке в процентах у здоровых добровольцев не были отмечены независимо от функционального состояния почк (58 % в группе с нормальной функцией почек и 55 % в группе с тяжелой почками функция).

Проспективный анализ, проведенный с участием пациентов с подагрой и расстройствами функции почек с помощью подтвержденных подтверждений, что фебуксостат был гораздо более эффективным: уровень мочевой кислоты сыворотки снизился до <6,0 мг /дл по сравнению с аллопуринолом 300 мг /200 мг у пациентов с пациентами с пациентами с пациентами с пациентами с пациентами с пациентами с пациентами подагра и нарушение функции почек от легкой до умеренной тяжести (65 % субъектов).

Первичная конечная точка в подгруппе пациентов с концентрацией мочевой кислоты в сыворотке ≥10 мг/дл

Первоначальная концентрация мочевой кислоты в сыворотке ≥10 мг/дл наблюдалась у 40 % пациентов (комбинированные исследования Apex и FAC). Среди этих пациентов первичная конечная точка эффективности (концентрация мочевой кислоты в сыворотке крови <6,0 мг/дл при последних 3 посещениях) была достигнута в подгруппе с Febuxstat у 41 % пациентов (80 мг один раз в день), у 48 % пациентов (120 мг один раз в день) и у 66 % пациентов (240 мг один раз в день) по сравнению с 9 % в группе аллопуринола 300 мг/100 мг один раз в день и 0 % в группе плацебо.

Согласно исследованию подтверждений, доля пациентов, которые достигли первичной конечной точки эффективности (концентрация сыворотки на мочевой кислоте <6,0 мг/дл при последнем посещении) у группы пациентов с концентрацией мочевой кислоты в сыворотке ≥10 мг. /DL, который получал февраль 40 мг один раз в день, соответственно 27 % (66/249), февраль 80 мг один раз в день 49 % (125/254) и аллопуринол 300 мг/200 мг один раз в день 31 % (72/230 )

Клинические результаты: процент пациентов, нуждающихся в атаке подагри

Апекс -исследование. В течение 8-недельного профилактического периода пациенты из терапевтической группы Febuxostate 120 мг (36 %), которые нуждались в лечении приступов подагры, по сравнению с пациентами, которые использовали фебуксостат 80 мг (28 %), аллопуринол 300 мг (23 %) и плацебо (23 %) и Placeabo). Частота атак была выше после профилактического периода и в конечном итоге снизилась. От 46 до 55 % пациентов лечились приступами подагры с 8 недель и с 28 недель. Атаки подагры, которые произошли в течение последних 4 недель испытаний (24–28 недель), наблюдались у 15 % пациентов (Febuxostat 80 мг, 120 мг), у 14 % пациентов (аллопуринол 300 мг) и 20 % пациентов (плацебо). Полем

Исследование фактов. В течение 8-недельного профилактического периода пациентам из терапевтической группы февраля 120 мг (36 %), которые нуждались в лечении приступов подагри и аллопуринол 300 мг (21 %). После 8-недельного профилактического периода частота атак увеличивалась и постепенно снижалась (64 % и 70 % пациентов, получающих лечение при атаках подагры с 8-52 недель). Атаки подагры в течение последних 4 недель тестов (49-52 недель) наблюдались у 6-8 % пациентов (FEBUXOSTAT 80 мг, 120 мг) и 11 % пациентов (аллопуринол 300 мг).

Доля пациентов, нуждающихся в обострении подагры (исследование вершины и фактов), была ниже в группах, где средняя концентрация мочевой кислоты в сыворотке после лечения была снижена до <6,0 мг/дл, <5,0 мг/дл или <4, 0 мг. /DL, по сравнению с группами, в которых средний уровень мочевой кислоты составлял ≥ 6,0 мг/дл за последние 32 недели лечения (от 20-24 недель до 49-52 недель).

Во время подтверждений, доля пациентов, которые нуждались в лечении подагры (1 день каждые 6 месяцев), составляла 31 % и 25 % в группах, которые получали 80 мг и аллопуринол, соответственно, фебуксостат. Различия в соотношении пациентов, которые нуждались в лечении приступов подагры между группами, используемыми FEBUXOSTAT 80 мг и 40 мг, не были отмечены.

Долгосрочные расширенные открытые исследования

Excel Research (C02-021). Excel Research было трехлетним, открытым, многоцентровым, рандомизированным, продвинутым, контролируемое аллопуринолом исследование безопасности фазы, которое было выполнено для оценки безопасности с участием пациентов, которые проходили основные исследования фазы 3 (Apex или FA). В общей сложности 1086 пациентов были включены в исследование: Febuxostat 80 мг один раз в день (n = 649), Febuxostat 120 мг один раз в день (n = 292) и аллопуринол 300/100 мг один раз в день (n = 145). Приблизительно 69 % пациентов не требовались для достижения окончательного стабильного лечения. Пациенты, уровень концентрации мочевой кислоты в сыворотке, при которой в три раза последовательное измерение составляло> 6,0 мг/дл, были исключены из исследования.

Уровень концентрации мочевой кислоты в сыворотке не изменился с течением времени (например, 91 % и 93 % пациентов, которые первоначально использовались в фебуксостате в дозах 80 мг и 120 мг, концентрация сыворотки мочевой кислоты составляла <6,0 мг/дл. 36- месяцы).

Согласно трех годам мониторинга менее чем у 4 % пациентов, которые нуждались в лечении приступов, наблюдалось снижение частоты приступов подагры на 16-24 месяцах и 30-36 месяцев (то есть более 96 % пациентов, есть Не нужно лечить атаки).

У 46 % и 38 % пациентов, которые получали окончательное стабильное лечение с Febuxstate, соответственно в дозе 80 или 120 мг один раз в день, наблюдалось полное исчезновение первичных пальпированных тофусов с начала до последнего посещения.

Исследование фокусировки (TMX-01-005) было пятилетним открытым, многоцентровым исследованием обеспечения безопасности фазы, которое проводилось с участием пациентов, которые завершили 4-недельное потребление Febuxostat с двойной слепой дозой в TMX -00- 004 Тестирование. Исследование включало 116 пациентов, которые первоначально получали февраль 80 мг один раз в день. Для 62 % пациентов для поддержания концентрации мочевой кислоты в сыворотке менее 6,0 мг/дл коррекция дозы не требовалась, а 38 % пациентов нуждались в корректировке дозы для достижения конечной стабильной концентрации.

Доля пациентов с концентрацией мочевой кислоты в сыворотке менее 6,0 мг/дл (357 мкмоль/л) во время последнего посещения составила более 80 % (81-100 %) для каждой из групп в дозе Febuxstat составила более 80 % (81-100 %). Полем

Пациенты, получавшие февраль, имели незначительные изменения в индикаторах печени (5,0 %) в фазе 3 клинических исследований. Частота изменений была аналогична этому при использовании аллопуринола (4,2 %) (см. Раздел «Функции приложения»). Долгосрочные открытые исследования у пациентов, получавших Febuxostat (5,5 %) или аллопуринол (5,8 %) в течение длительного времени, были увеличены на ТТГ (> 5,5 мкм/мл) (см. Раздел «Функции применения»).

Синдром лизиса опухоли (SLP)

Эффективность и безопасность использования FEBUXSTAT для профилактики и лечения SLP были оценены в исследовании Флоренции (FLO-01). Фебуксостат показал наилучшее и более быстрое влияние на снижение уровней урата по сравнению с аллопуринолом.

Флоренция была рандомизированной (1: 1), двойной слепой, вспомогательное исследование фазы III, проводимое для сравнения фебуксостата при дозировке 120 мг один раз в день и аллопуринола при дозировке]: 349,7 ± 112,90 мг) в условиях контроля]: 349,7 ± 112,90 мг). концентрации мочевой кислоты в сыворотке. Выбранные пациенты должны были быть кандидатами на лечение аллопуринола или не иметь доступа к Disburic. Основными конечными точками были область под кривой концентрации мочевой кислоты в сыворотке (AUC SUA _1-8 ) и изменение уровня креатинина в сыворотке (SC), с первого до восьмого дня каждый.

Исследование включало 346 пациентов с гематологическими злокачественными новообразованиями, которые получали химиотерапию и имели умеренный/высокий риск развития SLP. Среднее значение AUA SUA _1-8 (Mg × H/DL) было намного ниже при приеме Febuxostat (514,0 ± 225,71 по сравнению с 708,0 ± 234,42; среднее из наименьших квадратов для разницы: -196,794 [95 % доверительный интервал: - - 238 600; -154,988]; р <0,0001). Кроме того, средний уровень мочевой кислоты в сыворотке была намного ниже с использованием Febuxostat, начиная с первых 24 часов лечения и в любой последующий момент времени. Не было статистически значимых различий в среднем сывороточном креатинине ( %) между Febuxstat и аллопуринолом (-0,83 ± 26,98 по сравнению с -4,92 ± 16,70 соответствующего доверительного интервала: -0,6467; 8,8406]; P = 0,0903). Принимая во внимание вторичные конечные точки, не было статистически значимых различий в частоте развития лабораторного SLPP (8,1 % и 9,2 % для февраля и аллопуринола, соответственно; относительный риск: 0,875 [95 % от доверительного интервала: 0,4408; 1; 1; , 7369;]; P = 0,8488) и клиники синдрома распада опухоли (1,7 % и 1,2 % для Febuxstat и Allopurinol, соответственно; относительный риск: 0,994 [95 % от доверительного интервала: 0,9691; 1,0199]; P = 1,0000 ) Частота всех признаков и симптомов, которые происходили во время лечения, а также побочные реакции, составляли 67,6 % по сравнению с 64,7 % и 6,4 % по сравнению с 6,4 % для FEBUXSTAT и аллопуринола, соответственно. В исследовании Флоренции фебуксостат показал наилучшее и более быстрое влияние на снижение сывороточной мочевой кислоты по сравнению с аллопуринолом. Нет данных о сравнении Febuxostat и Disburicate. Эффективность и безопасность Febuxstate не были установлены для пациентов с острыми тяжелыми SLP, такими как пациенты, у которых нет других видов снижения урата.

Фармакокинетика .

У здорових добровольців максимальна концентрація у плазмі крові (С _max ) та площа під фармакокінетичною кривою «концентрація-час» (AUC) збільшувалися пропорційно дозі після одноразового та багаторазового застосування фебуксостату у дозах від 10 мг до 120 мг. При дозах від 120 мг до 300 мг збільшення AUC було більшим, ніж пропорційно дозі. При застосуванні доз 10–240 мг кожні 24 години накопичення фебуксостату не спостерігалося. Передбачуваний середній термінальний період напіввиведення (t _1/2 ) фебуксостату становив приблизно 5–8 годин. Був проведений популяційний аналіз фармакокінетики/фармакодинаміки за даними, отриманими за участю 211 пацієнтів із гіперурикемією і подагрою, які застосовували Фебумакс у дозах 40–240 мг 1 раз на добу. В цілому отримані значення фармакокінетичних параметрів відповідають таким у здорових добровольців, які є хорошою моделлю для оцінки фармакокінетики/фармакодинаміки препарату у пацієнтів з подагрою.

Всмоктування. Фебуксостат швидко (t _max (час досягнення максимальної концентрації) 1,0–1,5 години) і добре (принаймні 84 %) всмоктується. При одноразовому та багаторазовому застосуванні фебуксостату перорально у дозах 80 мг або 120 мг 1 раз на добу С _max відповідно становить 2,8–3,2 мкг/мл та 5,0–5,3 мкг/мл. Абсолютну біодоступність таблеток фебуксостату не аналізували. При багаторазовому застосуванні у дозі 80 мг 1 раз на добу або при одноразовому застосуванні у дозі 120 мг у поєднанні з жирною їжею С _max зменшувалася на 49 % та 38 %, а AUC – на 18 % та 16 % відповідно. Однак це не супроводжувалося клінічно значущими змінами ступеня зменшення рівня сечової кислоти у сироватці крові (при багаторазовому застосуванні у дозі 80 мг). Таким чином Фебумакс можна застосовувати незалежно від вживання їжі.

Розподіл. Передбачуваний об'єм розподілу у рівноважному стані (V _ss /F) для фебуксостату змінюється від 29 до 75 л після перорального застосування у дозі 10–300 мг. Ступінь зв'язування фебуксостату з білками плазми крові (головним чином з альбуміном) становить 99,2 % і не змінюється при підвищенні дози з 80 мг до 120 мг. Для активних метаболітів фебуксостату ступінь зв'язування з білками плазми крові коливається від 82 до 91 %.

Метаболізм. Фебуксостат активно метаболізується шляхом кон'югації за участю уридиндифосфатглюкуронілтрансферази (УДФ-глюкуронілтрансферази) та окиснення за участю ферментів системи цитохрому Р 450 (CYP). Усього ідентифіковано 4 фармакологічно активних гідроксильних метаболіти фебуксостату; 3 з них були виявлені у плазмі людини. Дослідження in vitro на мікросомах печінки людини засвідчили, що ці окиснені метаболіти утворюються переважно під дією CYP1А1, CYP1А2, CYP2С8 або CYP2С9, тоді як фебуксостату глюкуронід утворюється головним чином під дією УДФ-глюкуронілтрансферази 1А1, 1А8 та 1А9.

Виведення. Фебуксостат виводиться з організму через печінку та нирками. Після перорального застосування ¹⁴ С-фебуксостату у дозі 80 мг приблизно 49 % виводилося із сечею у вигляді незміненого фебуксостату (3 %), ацилглюкуроніду діючої речовини (30 %), відомих окиснених метаболітів та їх кон'югатів (13 %) та інших невідомих метаболітів (3 %). Крім ниркової екскреції, приблизно 45 % дози виводилося з калом у вигляді незміненого фебуксостату (12 %), ацилглюкуроніду діючої речовини (1 %), відомих окиснених метаболітів та їх кон'югатів (25 %) та інших невідомих метаболітів (7 %).

Ниркова недостатність

При багаторазовому застосуванні препарату Фебумакс у дозі 80 мг не було зафіксовано змін С _max фебуксостату у пацієнтів з легкою, помірною або тяжкою нирковою недостатністю порівняно з пацієнтами з нормальною функцією нирок. Середня загальна AUC фебуксостату збільшувалася приблизно у 1,8 раза: від 7,5 мкг × година/мл у пацієнтів з нормальною функцією нирок до 13,2 мкг × година/мл у пацієнтів з тяжкою нирковою недостатністю. C _max та AUC активних метаболітів підвищувалися у 2 і 4 рази відповідно. Проте пацієнтам із нирковою недостатністю легкого або помірного ступеня корекція дози лікарського засобу не потрібна.

Печінкова недостатність

При багаторазовому застосуванні препарату Фебумакс у дозі 80 мг не було зафіксовано суттєвих змін С _max та AUC фебуксостату та його метаболітів у пацієнтів з легкою (клас А за шкалою Чайлда-П'ю) та помірною (клас В за шкалою Чайлда-П'ю) печінковою недостатністю порівняно з пацієнтами з нормальною функцією печінки. Дослідження лікарського засобу у пацієнтів з тяжкою печінковою недостатністю (клас С за шкалою Чайлда-П'ю) не проводилося.

Вік

При багаторазовому пероральному застосуванні препарату Фебумакс не було зафіксовано суттєвих змін AUC фебуксостату та його метаболітів у пацієнтів літнього віку порівняно з молодими здоровими добровольцями.

Стать

При багаторазовому пероральному застосуванні препарату С _max та AUC фебуксостату у жінок були на 24 % та 12 % вищими відповідно, ніж у чоловіків. Однак С _max та AUC, скориговані за масою тіла, були схожі для обох груп, тому зміна дози фебуксостату залежно від статі не потрібна.

Дослідження

Дослідження CARES являло собою багатоцентрове рандомізоване подвійно сліпе дослідження відсутності меншої ефективності, під час якого порівнювали результати серцево-судинних захворювань при застосуванні фебуксостату та алопуринолу у пацієнтів з подагрою та основними серцево-судинними захворюваннями в анамнезі, включаючи інфаркт міокарда, госпіталізацію з приводу нестабільної стенокардії, процедуру коронарної або церебральної реваскуляризації, інсульт, госпіталізацію з приводу транзиторної ішемічної атаки, захворювання периферичних судин або цукровий діабет із ознаками мікроангіопатії чи макроангіопатії. Для досягнення рівня sUA менше 6 мг/дл дозу фебуксостату титрували з 40 мг до 80 мг (незалежно від функції нирок), а дозу алопуринолу титрували з кроком 100 мг із 300 мг до 600 мг для пацієнтів із нормальною функцією нирок та нирковою недостатністю легкого ступеня та з 200 мг до 400 мг для пацієнтів із нирковою недостатністю помірного ступеня тяжкості.

Первинною кінцевою точкою в дослідженні CARES був час першої появи MACE (важливі побічні серцево-судинні явища), складової нелетального інфаркту міокарда, нелетального інсульту, смерті від серцево-судинних патологій та нестабільної стенокардії з невідкладною коронарною реваскуляризацією.

Кінцеві показники (первинні та вторинні) аналізували відповідно до аналізу націлення на лікування (ІТТ), включаючи всіх пацієнтів, які були рандомізовані та отримали принаймні одну дозу препарату у процесі подвійного сліпого дослідження.

Загалом 56,6 % пацієнтів припинили пробне лікування передчасно, а 45 % пацієнтів завершили не всі візити дослідження.

Загалом 6190 пацієнтів знаходились під спостереженням протягом 32 місяців, середня тривалість впливу становила 728 днів для пацієнтів групи фебуксостату (n=3098) та 719 днів – для пацієнтів групи алопуринолу (n=3092).

Первинна кінцева точка MACE спостерігалася з аналогічними показниками у групах лікування фебуксостатом та алопуринолом (10,8 % проти 10,4 % пацієнтів відповідно; співвідношення ризику [HR] 1,03; двобічний повторний 95 % довірчий інтервал (ДІ) [CI] 0,89–1,21).

При аналізі окремих компонентів MACE частота летальних випадків від серцево-судинних патологій була вищою у групі фебуксостату, ніж у групі алопуринолу (4,3 % проти 3,2 % пацієнтів; ЧСС 1,34; 95 % ДІ 1,03–1,73). Частота інших подій MACE була схожа у групах фебуксостату та алопуринолу, тобто нелетального інфаркту міокарда (3,6 % проти 3,8 % пацієнтів; ЧСС 0,93; 95 % ДІ 0,72–1,21), нелетального інсульту (2,3 % проти 2,3 % пацієнтів; ЧСС 1,01; 95 % ДІ 0,73–1,41) та термінової реваскуляризації через нестабільну стенокардію (1,6 % проти 1,8 % пацієнтів; ЧСС 0,86; 95 % ДІ 0,59–1,26).

Частота смертності з усіх причин також була вищою у групі фебуксостату, ніж у групі алопуринолу (7,8 % проти 6,4 % пацієнтів; ЧСС 1,22; 95 % ДІ 1,01–1,47), що в основному обумовлювалося більш високим рівнем смертності від серцево-судинних патологій у цій групі (див. розділ «Особливості застосування»).

Темпи прийнятої госпіталізації з приводу серцевої недостатності, госпіталізації з приводу аритмії, що не пов'язана з ішемією, венозними тромбоемболічними подіями, і госпіталізації з приводу перехідних ішемічних нападів були порівнянними для фебуксостату та алопуринолу.

Клінічні характеристики.

Показання.

Фебумакс 80 мг та Фебумакс 120 мг:

Лікування хронічної гіперурикемії при захворюваннях, що супроводжуються відкладанням кристалів уратів, у тому числі при наявності тофусів та/або подагричного артриту в даний час чи в анамнезі.

Фебумакс 120 мг:

Лікування та профілактика гіперурикемії у дорослих пацієнтів, які піддаються хіміотерапії з приводу гематологічних злоякісних новоутворень з помірним або високим ризиком синдрому лізису пухлини (СЛП).

Фебумакс показаний дорослим пацієнтам.

Протипоказання.

Гіперчутливість до активної речовини або до будь-якої з допоміжних речовин препарату.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.

Меркаптопурин/азатіоприн

Відповідно до механізму своєї дії фебуксостат пригнічує ксантиноксидазу, тому супутнє застосування не рекомендується. Пригнічення ксантиноксидази може призводити до підвищення концентрації обох препаратів у плазмі крові, що може викликати токсичну реакцію. Дослідження взаємодії фебуксостату з препаратами (крім теофіліну), що метаболізуються ксантиноксидазою, не проводилися за участю людей.

Моделюючий та імітаційний аналіз даних доклінічного дослідження на щурах вказує на те, що у разі одночасного введення фебуксостату дози меркаптопурину/азатіоприну слід зменшити до 20 % або менше від раніше призначеної дози (див. розділ «Особливості застосування»).

Дослідження взаємодії фебуксостату під час іншої цитотоксичної хіміотерапії не проводилися. У процесі опорного дослідження пацієнтам зі СЛП з декількома режимами хіміотерапії призначався фебуксостат у дозі 120 мг, включаючи моноклональні антитіла. Однак під час цього дослідження взаємодії лікарський засіб–лікарський засіб і лікарський засіб–захворювання не досліджувалися. Тому можливість взаємодії з будь-якими цитотоксичними препаратами, що сумісно призначаються, виключати не можна.

Розиглітазон/субстрати CYP2C8

Фебуксостат є слабким інгібітором CYP2C8 in vitro . У процесі дослідження у здорових добровольців паралельне застосування 120 мг фебуксостату 1 раз на добу та одноразової перорально прийнятої дози розиглітазону 4 мг не впливало на фармакокінетику розиглітазону і його метаболіту N-дезметилрозиглітазону, що демонструє, що фебуксостат не пригнічує фермент CYP2C8 in vivo . Таким чином, одночасне застосування фебуксостату і розиглітазону або інших субстратів CYP2C8 не вимагає корекції дози для цих препаратів.

Теофілін

Проведено дослідження взаємодії фебуксостату за участю здорових добровольців для оцінки впливу пригнічення ксантиноксидази на збільшення рівня теофіліну в циркулюючій крові, що спостерігалося з іншими інгібіторами ксантиноксидази. Результати дослідження показали, що при одночасному застосуванні фебуксостату у дозі 80 мг та теофіліну у дозі 400 мг не було жодних фармакокінетичних взаємодій або впливу на безпеку теофіліну. Таким чином, фебуксостат у дозі 80 мг можна застосовувати одночасно з теофіліном без особливих застережень. Даних щодо застосування дози фебуксостату 120 мг немає.

Напроксен та інші інгібітори глюкуронізації

Метаболізм фебуксостату залежить від активності ферменту УДФ-глюкуронілтрансферази. Лікарські засоби, що пригнічують процес глюкуронізації, наприклад нестероїдні протизапальні засоби (НПЗЗ) та пробенецид, теоретично можуть впливати на виведення фебуксостату. У здорових добровольців при одночасному застосуванні фебуксостату та напроксену по 250 мг 2 рази на добу спостерігалося посилення дії фебуксостату (C _max становить 28 %, AUC– 41 %, t _1/2 – 26 %). У процесі клінічних досліджень застосування напроксену та інших НПЗЗ/інгібіторів циклооксигенази 2 (ЦОГ-2) не супроводжувалося клінічно значущим збільшенням побічних реакцій.

Фебуксостат можна одночасно застосовувати з напроксеном без зміни дози цих препаратів.

Індуктори глюкуронізації

Потужні індуктори ферменту УДФ-глюкуронілтрансферази можуть посилювати метаболізм та зменшувати ефективність фебуксостату. У пацієнтів, які застосовують потужні індуктори глюкуронізації, рекомендується контролювати рівень сечової кислоти у плазмі крові через 1–2 тижні одночасної терапії. При відміні індуктора глюкуронізації можливе підвищення рівня фебуксостату у плазмі крові.

Колхіцин/індометацин/гідрохлоротіазид/варфарин

Фебуксостат можна одночасно застосовувати з колхіцином або індометацином без зміни дози препаратів.

Також не потрібно змінювати дозу фебуксостату при одночасному застосуванні з гідрохлоротіазидом.

Одночасне застосування фебуксостату з варфарином не вимагає зміни дози останнього. Застосування фебуксостату у здорових добровольців (80 мг або 120 мг 1 раз на добу) з варфарином не впливає на фармакокінетику останнього. Одночасне застосування з фебуксостатом також не впливало на міжнародне нормалізоване відношення (МНВ) та активність фактора VІІ.

Дезипрамін/субстрати CYP2D6

За даними, отриманими in vitro , фебуксостат є слабким інгібітором CYP2D6. У процесі досліджень за участю здорових добровольців, які отримували 120 мг Фебумакс 1 раз на добу, спостерігалося збільшення AUC дезипраміну (субстрат CYP2D6) на 22 %, що свідчить про слабку пригнічувальну дію фебуксостату на фермент CYP2D6 in vivo .

Таким чином, при одночасному застосуванні фебуксостату та субстратів CYP2D6 немає необхідності змінювати їх дози.

Антацидні засоби

При одночасному застосуванні з антацидами, що містять магнію гідроксид та алюмінію гідроксид, відмічається затримка всмоктування фебуксостату (приблизно на 1 годину) та зменшення С _max на 32 %, однак AUC фебуксостату суттєво не змінюється, тому фебуксостат можна застосовувати з антацидними засобами.

Особливості застосування.

Серцево-судинні захворювання

Лікування хронічної гіперурикемії

Пацієнтам із попередньо наявними основними серцево-судинними захворюваннями (наприклад, з інфарктом міокарда, інсультом або нестабільною стенокардією) слід уникати лікування фебуксостатом, за виключенням випадків, коли немає інших належних варіантів терапії.

У дослідженнях APEX та FACT у загальній групі фебуксостату порівняно з групою алопуринолу повідомляли про збільшення кількості порушень з боку серцево-судинної системи (Anti-Platelet Trialists' Collaboration (APTC)) (визначення кінцевих точок у групі сумісного аналізу антитромбоцитарної терапії APTC, у т. ч. з летальним наслідком у зв'язку із серцево-судинним захворюванням, інфаркту міокарда без летального наслідку, інсульту без летального наслідку) (1,3 порівняно із 0,3 випадків на 100 пацієнто-років), на відміну від дослідження CONFIRMS. Частота порушень з боку серцево-судинної системи APTC, про які повідомляли в дослідженнях, у комбінованих дослідженнях фази ІІІ (дослідження APEX, FACT та CONFIRMS) становила 0,7 порівняно з 0,6 випадки на 100 пацієнто-років для фебуксостату та алопуринолу відповідно. У рамках довгострокових широкомасштабних досліджень частота зазначених серцево-судинних порушень становила 1,2 та 0,6 випадку на 100 пацієнто-років для фебуксостату та алопуринолу відповідно. Відмінності не були статистично достовірні, причинно-наслідковий зв'язок між вказаними порушеннями та застосуванням фебуксостату був відсутній. Факторами ідентифікованого ризику у таких пацієнтів були виявлені захворювання, що виникли в результаті атеросклерозу та/або інфаркту міокарда, або застійної серцевої недостатності в анамнезі.

У дослідженні CARES (детальну характеристику дослідження див. у розділі «Фармакодинаміка») частота явищ MACE була схожа у групах фебуксостату та алопуринолу (HR 1,03; 95 % ДІ 0,89–1,21), але спостерігався вищий рівень частоти летальних випадків від серцево-судинних захворювань (4,3 % проти 3,2 % пацієнтів; ЧСС 1,34; 95 % ДІ 1,03–1,73).

Профілактика і лікування гіперурикемії у пацієнтів із ризиком розвитку СЛП

Пацієнти, які піддаються хіміотерапії з приводу гематологічних злоякісних новоутворень з помірним або високим ризиком СЛП та застосовують Фебумакс, при наявності клінічних показань знаходяться під наглядом кардіолога.

Алергія/гіперчутливість на лікарські засоби

У межах постмаркетингового нагляду були рідкісні повідомлення про серйозні алергічні реакції/реакції гіперчутливості, у тому числі загрозливого для життя синдрому Стівенса–Джонсона, токсичного епідермального некролізу та гострих анафілактичних реакцій/шоку. У більшості випадків такі реакції спостерігалися протягом першого місяця застосування фебуксостату. У кількох, але не у всіх пацієнтів спостерігалися порушення функції нирок та/або гіперчутливість до алопуринолу в анамнезі. Тяжкі реакції гіперчутливості, у тому числі реакції, що супроводжуються еозинофілією і системними симптомами (DRESS-синдром), у деяких випадках були пов'язані з гарячкою, гематологічною, нирковою або печінковою недостатністю.

Пацієнти повинні бути проінформовані про ознаки та симптоми гіперчутливості/алергії, а також за ними слід спостерігати щодо розвитку таких реакцій. При появі серйозних алергічних реакцій/реакцій гіперчутливості, синдрому Стівенса–Джонсона в тому числі, застосування фебуксостату треба негайно припинити, оскільки раннє припинення застосування покращує прогноз. Якщо у пацієнта розвинулася алергічна реакція/реакція гіперчутливості, у тому числі синдром Стівенса–Джонсона, та гострі анафілактичні реакції/шок, то повторне призначення фебуксостату протипоказано.

Загострення (напад) подагри

Лікування фебуксостатом слід розпочинати тільки у період після загострення хвороби. Фебуксостат може спровокувати напад подагри на початку лікування за рахунок зміни рівня сечової кислоти у сироватці крові через вихід уратів із депо. На початку лікування фебуксостатом рекомендується призначити колхіцин на термін не менше 6 місяців для профілактики нападів подагри.

При розвитку нападу подагри на тлі застосування фебуксостату лікування продовжують. Одночасно проводять відповідну індивідуальну терапію загострення подагри. При тривалому застосуванні фебуксостату частота та тяжкість нападів подагри зменшуються.

Відкладення ксантинів

У пацієнтів із прискореним утворенням уратів (наприклад, на тлі злоякісних новоутворень та їх лікування або при синдромі Леша-Ніхана) можливе суттєве збільшення абсолютної концентрації ксантинів у сечі, що у рідкісних випадках супроводжується їх відкладенням у сечовивідних шляхах. Цього не спостерігалося в опорному клінічному дослідженні Фебумаксу при СЛП. Через обмеженість досвіду застосування фебуксостат не показаний пацієнтам при синдромі Леша–Ніхана.

Меркаптопурин/азатіоприн

Фебуксостат не рекомендується застосовувати пацієнтам, які одночасно отримують меркаптопурин/азатіоприн, оскільки інгібування ксантиноксидази фебуксостатом може спричинити підвищення концентрації меркаптопурину/азатіоприну в плазмі крові, що може призвести до сильної токсичності. Ніяких досліджень взаємодії у людей не проводилося.

Якщо комбінації не уникнути, рекомендується зменшити дозу меркаптопурину/азатіоприну. На основі моделювання та імітаційного аналізу даних доклінічного дослідження на щурах при одночасному застосуванні фебуксостату дозу меркаптопурину/азатіоприну слід зменшити до 20 % або менше попередньо призначеної дози, щоб уникнути можливих гематологічних впливів (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»). Пацієнтів слід ретельно контролювати, а дозу меркаптопурину/азатіоприну потрібно згодом коригувати на основі оцінки терапевтичної відповіді та настання можливих токсичних ефектів.

Пацієнти, які перенесли трансплантацію органів

Досвіду застосування фебуксостату цій категорії пацієнтів немає, тому застосування препарату не показано.

Теофілін

Одноразове одночасне застосування фебуксостату в дозі 80 мг та теофіліну в дозі 400 мг не показало жодних фармакокінетичних взаємодій. Фебуксостат у дозі 80 мг можна застосовувати одночасно з теофіліном без ризику підвищення концентрації теофіліну у плазмі крові. Даних щодо застосування дози фебуксостату 120 мг немає.

Захворювання печінки

У процесі комбінованої фази 3 клінічних досліджень у 5,0 % пацієнтів, які отримували фебуксостат, спостерігалися незначні зміни печінкових показників, тому рекомендується перевіряти функціональні печінкові показники до призначення фебуксостату та під час лікування при наявності показань.

Захворювання щитовидної залози

У 5,5 % пацієнтів, які отримували фебуксостат протягом тривалого часу, спостерігалося підвищення показника ТТГ (> 5,5 мкМО/мл) під час довгострокових відкритих розширених досліджень. Тому лікарський засіб слід з обережністю застосовувати пацієнтам із порушеннями функції щитовидної залози.

Лактоза

Лікарський засіб містить лактозу. Пацієнтам із рідкісними спадковими захворюваннями, пов'язаними з непереносимістю галактози, недостатністю лактази Лаппа або порушенням всмоктування глюкози/галактози, препарат не показаний.

Застосування у період вагітності або годування груддю.

Вагітність

Обмежений досвід застосування фебуксостату під час вагітності свідчить про відсутність несприятливого впливу на перебіг вагітності та здоров'я плода/новонародженого. У процесі досліджень на тваринах не було помічено його прямого або непрямого побічного впливу на перебіг вагітності, розвиток ембріона/плода та перебіг пологів. Потенційний ризик для людини невідомий. Фебуксостат не слід застосовувати під час вагітності.

Період годування груддю

Невідомо, чи проникає фебуксостат у грудне молоко людини. Дослідження на тваринах показали, що фебуксостат проникає у грудне молоко та виявляє негативний вплив на розвиток новонароджених, яких годують цим молоком. Ризик потрапляння препарату в грудне молоко не може бути виключений. Фебуксостат не слід застосовувати у період годування груддю.

Фертильність

Дослідження фертильності на тваринах при застосуванні у дозі 48 мг/кг/добу не виявили залежності побічних реакцій від дози. Дія фебуксостату на репродуктивну функцію людини невідома.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами.

Були повідомлення про розвиток сонливості, запаморочення, парестезій та порушення чіткості зору на тлі застосування фебуксостату. Тому пацієнтам, які застосовують препарат, рекомендується бути обережними при керуванні автотранспортними засобами та роботі з іншими механізмами до того часу, поки вони не будуть впевнені у відсутності вищезазначених побічних реакцій.

Спосіб застосування та дози.

Дозування

Подагра

Рекомендована доза препарату Фебумакс становить 80 мг 1 раз на добу, приймати перорально, незалежно від вживання їжі. Якщо концентрація сечової кислоти в сироватці крові перевищує 6 мг/дл (357 мкмоль/л) після 2–4 тижнів лікування, слід розглянути підвищення дози Фебумаксу до 120 мг 1 раз на добу. Ефект лікарського засобу виявляється досить швидко, що робить можливим повторне визначення концентрації сечової кислоти через 2 тижні. Метою лікування є зменшення концентрації сечової кислоти у сироватці крові та підтримка її на рівні менше 6 мг/дл (357 мкмоль/л).

Рекомендована тривалість застосування препарату для профілактики нападів подагри – не менше 6 місяців.

Синдром лізису пухлини (СЛП)

Рекомендована доза препарату Фебумакс становить 120 мг 1 раз на добу, приймати перорально, незалежно від вживання їжі.

Застосування Фебумаксу слід розпочинати за два дні до початку цитотоксичної терапії і продовжувати щонайменше 7 діб, однак тривалість терапії можна подовжити до 9 діб відповідно до тривалості хіміотерапії та клінічної оцінки.

Пацієнти літнього віку

Для цієї категорії пацієнтів корекція дози не потрібна.

Ниркова недостатність

У пацієнтів з тяжкими порушеннями функції нирок (кліренс креатиніну <30 мл/хв) ефективність та безпеку лікарського засобу вивчено недостатньо. Пацієнтам із порушеннями функції нирок легкого або помірного ступеня корекція дози не потрібна.

Печінкова недостатність

Дослідження ефективності та безпеки застосування фебуксостату у пацієнтів з тяжкою печінковою недостатністю (клас С за шкалою Чайлда-П'ю) не проводилося.

Подагра

При порушенні функції печінки легкого ступеня рекомендована доза становить 80 мг. Досвід застосування лікарського засобу при порушенні функції печінки помірного ступеня обмежений.

Синдром лізису пухлини (СЛП)

Корекція дози потрібна пацієнтам із печінковою недостатністю тяжкого ступеня.

Спосіб застосування

Для перорального застосування.

Фебумакс застосовується перорально, незалежно від вживання їжі.

Діти.

Безпека та ефективність застосування препарату дітям віком до 18 років не встановлені. Дані щодо застосування відсутні.

Передозування.

У разі передозування показана симптоматична та підтримуюча терапія.

Побічні реакції.

Резюме профілю безпеки

Найчастішими побічними реакціями у клінічних дослідженнях (4072 пацієнти, які застосовували дозу від 10 мг до 300 мг) та в процесі постмаркетингового нагляду у пацієнтів з подагрою були загострення (напади) подагри, порушення функції печінки, діарея, нудота, головний біль, висипання та набряки. Ці побічні реакції мали у більшості випадків легкий або середній ступінь тяжкості. Під час постмаркетингового нагляду були повідомлення про рідкісні випадки серйозних реакцій гіперчутливості на фебуксостат, деякі з них супроводжувалися системними реакціями, та про рідкісні явища раптової серцевої смерті.

У нижченаведеній таблиці зазначено побічні реакції, які виникали при застосуванні фебуксостату пацієнтами та класифіковані таким чином: часто (від ≥1/100 до <1/10), нечасто (від ≥1/1000 до <1/100) та рідко (від ≥1/10000 до <1/1000). Частота розвитку ґрунтується на дослідженнях та постмаркетинговому досвіді щодо пацієнтів із подагрою.

У кожній групі за частотою розвитку побічні реакції представлено у порядку зменшення ступеня тяжкості.

Побічні реакції, що спостерігалися у фазі 3 комбінованих рандомізованих розширених довгострокових досліджень та в період постмаркетингового спостереження у пацієнтів із подагрою

Класи систем органів	Побічні реакції за частотою
З боку крові та лімфатичної системи	Рідко: панцитопенія, тромбоцитопенія, агранулоцитоз*.
З боку імунної системи	Рідко: реакції гіперчутливості, у тому числі анафілактичні реакції*.
З боку ендокринної системи	Нечасто: підвищення рівня тиреостимулюючого гормону крові.
З боку органів зору	Рідко: затуманений зір.
З боку обміну речовин, метаболізму	Часто***: загострення (напади) подагри. Нечасто: цукровий діабет, гіперліпідемія, зниження апетиту, збільшення маси тіла. Рідко: зниження маси тіла, підвищення апетиту, анорексія.
З боку психіки	Нечасто: зниження лібідо, безсоння. Рідко: нервозність.
З боку нервової системи та органів чуття	Часто: головний біль. Нечасто: запаморочення, парестезія, геміпарез, сонливість, зміна смакового сприйняття, послаблення нюху, гіпестезія.
З боку органів слуху та вестибулярного апарату	Рідко: шум у вухах.
З боку серця	Нечасто: Фібриляція передсердь, відчуття серцебиття, відхилення від норми на ЕКГ, блокада лівої ніжки пучка Гіса (див. розділ «Синдром лізису пухлини»), синусова тахікардія (див. розділ «Синдром лізису пухлини») Рідко: Раптова серцева смерть*
З боку судин	Нечасто: артеріальна гіпертензія, припливи, припливи з відчуттям жару, кровотечі (див. розділ «Синдром лізису пухлини»).
З боку респіраторної системи, органів грудної клітки та середостіння	Нечасто: задишка, бронхіт, інфекції верхніх дихальних шляхів, кашель.
З боку шлунково-кишкового тракту	Часто: діарея**, нудота. Нечасто: біль у животі, здуття живота, гастроезофагеальна рефлюксна хвороба, блювання, сухість у роті, диспепсія, запор, часті випорожнення, метеоризм, дискомфорт у шлунку або кишечнику. Рідко: панкреатит, виразки в ділянці рота.
З боку печінки і жовчовивідних шляхів	Часто: порушення функції печінки*. Нечасто: жовчнокам'яна хвороба. Рідко: гепатит, жовтяниця, печінкова недостатність*.
З боку шкіри та підшкірної клітковини	Часто: висипання (у тому числі висипання з нижчою частотою виникнення). Нечасто: дерматит, кропив'янка, свербіж, зміна забарвлення шкіри, пошкодження шкіри, петехії, п'ятнисті висипання, макулопапульозні висипання, папульозні висипання. Рідко: токсичний епідермальний некроліз, синдром Стівенса-Джонсона, ангіоневротичний набряк, реакції на лікарський засіб, що супроводжуються еозинофілією та системними симптомами, генералізовані висипання (серйозні), еритема, ексфоліативні, фолікулярні, везикульозні, пустульозні, сверблячі, еритематозні, кореподібні висипання, алопеція, підвищена пітливість.
З боку опорно-рухової системи та сполучної тканини	Нечасто: біль у суглобах, артрит, біль у м'язах, скелетно-м'язовий біль, слабкість у м'язах, судоми м'язів, скутість м'язів, бурсит. Рідко: рабдоміоліз*, скутість суглобів, скелетно-м'язова скутість.
З боку нирок та сечовидільної системи	Нечасто: ниркова недостатність, сечокам'яна хвороба, гематурія, полакіурія, протеїнурія. Рідко: тубулоінтерстиціальний нефрит*, імперативні позиви до сечовипускання.
З боку репродуктивної системи та функції молочних залоз	Рідко: еректильна дисфункція.
Загальні розлади	Часто: набряки. Нечасто: підвищена втомлюваність, біль у грудях, відчуття дискомфорту у грудях. Рідко: спрага.
Лабораторні показники	Нечасто: підвищення рівня амілази у крові, зменшення кількості тромбоцитів, зменшення кількості лейкоцитів у крові, зменшення кількості лімфоцитів у крові, підвищення рівня креатиніну у крові, зниження рівня гемоглобіну в крові, підвищення рівня сечовини у крові, підвищення рівня тригліцеридів у крові, підвищення рівня холестерину в крові, зниження гематокриту, підвищення рівня лактатдегідрогенази (ЛДГ) у крові, підвищення рівня калію у крові. Рідко: підвищення рівня глюкози у крові, подовження активованого часткового тромбопластинового часу, зниження кількості еритроцитів у крові, підвищення рівня лужної фосфатази у крові, підвищення рівня креатинфосфокінази у крові*.

* Побічні реакції, що спостерігалися у межах постмаркетингового аналізу.

** Діарея та відхилення результатів функціональних проб печінки від норми, які вимагали терапії, що спостерігалися під час клінічних досліджень, розвивалися частіше у пацієнтів, які отримували супутню терапію колхіцином.

*** Загострення (напади) подагри зазвичай спостерігали невдовзі після початку лікування та протягом перших місяців лікування. Частота нападів подагри знижувалася з часом.

Опис окремих побічних реакцій

У межах постмаркетингового нагляду були повідомлення про рідкісні випадки серйозних реакцій гіперчутливості на фебуксостат, у тому числі синдром Стівенса-Джонсона, токсичний епідермальний некроліз та анафілактичні реакції/шок. Синдром Стівенса-Джонсона та токсичний епідермальний некроліз характеризуються прогресуючим шкірним висипанням із бульозним ураженням шкіри або слизових оболонок та подразненням слизової оболонки очей. Реакції гіперчутливості на фебуксостат можуть проявлятися такими симптомами: шкірною реакцією у вигляді інфільтрованого макулопапульозного висипання, генералізованого або ексфоліативного висипання, а також ураженнями шкіри, набряком обличчя, гарячкою, гематологічними порушеннями, такими як тромбоцитопенія та еозинофілія, та ураженням окремих органів або кількох органів (печінка та нирки, у тому числі тубулоінтерстиціальний нефрит).

Загострення (напади) подагри зазвичай спостерігалися невдовзі після початку лікування та протягом перших місяців лікування. Частота нападів подагри знижувалася з часом. Після застосування фебуксостату рекомендується профілактика гострих нападів подагри.

Синдром лізису пухлин (СЛП)

Резюме профілю безпеки

У процесі рандомізованого подвійного сліпого опорного дослідження фази 3 FLORENCE (FLO-01), у якому порівнювали фебуксостат та алопуринол (346 пацієнтів, які піддаються хіміотерапії з приводу гематологічних злоякісних новоутворень з помірним або високим ризиком СЛП), тільки у 22 (6,4 %) пацієнтів спостерігалися побічні реакції (у 11 (6,4 %) пацієнтів у кожній групі лікування). Більшість побічних реакцій були легкого або помірного ступеня.

У цілому в процесі дослідження FLORENCE будь-яких додаткових підозр щодо безпеки застосування фебуксостату пацієнтам із подагрою не було, за винятком нижчезазначених трьох побічних реакцій (див. таблицю).

З боку серцевої системи :

Нечасто: блокада лівої ніжки пучка Гіса, шлуночкова тахікардія.

З боку судинної системи:

Нечасто: кровотечі.

Повідомлення про підозрювані побічні реакції

Повідомлення про підозрювані побічні реакції після реєстрації лікарського засобу є важливою процедурою. Це дозволяє продовжувати моніторинг співвідношення «користь/ризик» для відповідного лікарського засобу. Медичним працівникам необхідно повідомляти про будь-які підозрювані побічні реакції через національну систему повідомлень.

Термін придатності .

2 роки.

Умови зберігання.

Зберігати при температурі не вище 30 °С в оригінальній упаковці.

Упаковка.

По 14 таблеток у блістері; по 2 блістери в картонній упаковці.

Категорія відпуску.

За рецептом.

Виробник.

МАКЛЕОДС ФАРМАСЬЮТИКАЛС ЛІМІТЕД.

Місцезнаходження виробника та адреса місця провадження його діяльності.

Віледж Тхеда, ПО Лодхімайра, Техсіл Бадді, Дістрікт Солан, Хімачал Прадеш, 174101, Індія

ФЕБУКСОСТАТ

Нажмите на одно или несколько действующих веществ для поиска аналогов по составу.

Аналоги - препараты, имеющие то же международное непатентованое наименование.

В аптеке бывают лекарства-аналоги.

Мы поможем Вам ознакомится с информацией и подобрать лекарства, если препарат проходит перерегистрацию или снят с производства.

Дорогостоящий препарат иногда можно заменить более дешевым аналогом.

Для замены препарата на аналог обязательно проконсультируйтесь с врачем или провизором.

Можно найти, отсортировать препараты низких цен. Могут отличаться дозы действующих веществ.

Список отзывов пуст

Добавить отзыв

Казахстан, Грузия, Турция, Польша, Европа