ЭКВАТОР табл. 20 мг + 5 мг №30

Для медицинского использования лекарственного средства

ЭКВАТОР

(Экватор)

Место хранения:

Активные ингредиенты: лизиноприл, амлодипин;

1 таблетка содержит:

20 мг лисиноприл (в форме 21,76 мг лизиноприла дигидрата);

10 мг амлодипина (в виде 13,88 мг амлодипина безилата);

Вспомогательные вещества: стеарат магния, гликолят крахмала натрия (тип а), микрокристаллическая целлюлоза.

Лекарственная форма. Таблетки

Основные физико-химические свойства: белые или почти белые круглые таблетки диоксида с гравировкой «SF3» с одной стороны. Диаметр: 11 мм.

Фармакотерапевтическая группа. Ингибиторы ангиотензина трансформируют фермент (ACE) в сочетании с блокаторами канала кальция. Лисиноприл и амлодипин. ATH CODE C09B B03.

Фармакологические свойства.

Фармакодинамика.

Экватор представляет собой комбинированную подготовку с фиксированной комбинацией доз активных веществ лизиноприла и амлодипина.

Лисиноприл.

Лисиноприл представляет собой ингибитор фермента пептидиладепептидазы. Он ингибирует ангиотензинско-конвертирующий фермент (ACE), который катализирует трансформацию ангиотензина I в вазоконстрикторный пептид ангиотензин II. Ангиотензин II также стимулирует секрецию альдостерона основной железы. Ингибирование тузов приводит к уменьшению концентраций ангиотензина II, что приводит к снижению активности вазопы и уменьшает секрецию альдостерона. Уменьшение последнего может привести к увеличению содержания калия в сыворотке.

Поскольку считается, что механизм, благодаря которому лизиноприл снижает артериальное давление, ложь, ингибирование системы ренин-ангиотензин-альдостерона, лизиноприл снижает артериальное давление даже у пациентов с артериальной гипертензией с низким уровнем ренина. APF идентичен Kininazi II - ферменту, который разрушает брадикинин. Будь то повышенные концентрации брадицинина, мощного вазодилаторного пептида, роль в терапевтическом воздействии лизиноприла, еще не было уточнены.

Амлодипин.

Амлодипин представляет собой ингибитор дигидропиридина ионов кальция (медленный блокатор канала кальция или антагонист ионов кальция), который блокирует их получение через мембраны в мышечных клетках миокарда и сосудов.

Механизм гипотензивного действия амлодипина связан с прямым расслабляющим воздействием на гладкую мышцу сосудов.

Использование амлодипина 1 раз в день приводит к клинически значимому снижению артериального давления у пациентов с артериальной гипертонией как в вертикальном, так и в горизонтальном положении в течение 24 часов. В результате медленного запуска быстрого гипотензивного эффекта не происходит.

Амлодипин не проявляет никакого неблагоприятного воздействия на метаболизм и концентрацию липидов плазмы крови и может быть использовано при лечении пациентов с бронхиальной астмой, сахарным диабетом и подарком.

Фармакокинетика.

Лисиноприл.

Лисиноприл является ингибитором ангиотензина трансформирующего фермента для перорального введения, который не содержит сульфгидрильную группу.

Поглощение. После использования концентрация препарата в плазме крови достигает максимума через 7 часов, хотя пациенты с острым инфарктом миокарда стали тенденцией к небольшому времени задержки в достижении максимальной концентрации сыворотки крови. На основе выходных данных из мочи средняя степень поглощения лизиноприла составляет приблизительно 25%, изменчивость у разных пациентов составляет от 6% до 60% в диапазоне дозы (от 5 до 80 мг). У пациентов с сердечной недостаточностью абсолютная биодоступность лизиноприла снижается примерно на 16%. Поглощение лизиноприла не зависит от еды.

Распределение и связывание с белками крови.

Лизиноприл не связывается с белками сыворотки крови, за исключением циркуляционного ангиотензина трансформирующего фермента (ACE). Исследования на крысах показали, что лизиноприл практически не пересекает барьер в крови.

Разведение.
Лисиноприл не метаболизирует в организме и выделяется в неизменной форме с мочой. В нескольких приложении эффективный период полураспада лизиноприла составляет 12,6 часа. Клиренция почек лизиноприла у здоровых добровольцев составляет приблизительно 50 мл / мин. Уменьшение концентрации сыворотки крови имеет длинный период полураспада, который не способствует накоплению препарата в организме. Вероятно, этот терминал Halive представляет собой насыщенную связующуюся с тузами и не имеет дозы зависимого от природы.

Фармакокинетические свойства по специальным группам пациентов.

Отказ печени.

Нарушение функций печени у пациентов с циррозом печени привела к снижению поглощения лизиноприла (приблизительно 30% в соответствии с выходом мочи), но эффект препарата увеличился (приблизительно 50%) по сравнению с таким у здоровых добровольцев к снижению оформления.

Почечная недостаточность.

Нарушение функций почек уменьшает вывод лизиноприла, который получен из них, но это уменьшение становится клинически значимым при скорости гломеренной фильтрации менее 30 мл / мин. С мягкой и умеренной почечной недостаточностью (клиренс креатинина от 30 до 80 мл / мин) среднее значение концентрации «концентрации времени» (AUC) (AUC) увеличивается на 13%, в то время как при тяжелой почечной недостаточности (оформление Креатинин от 5 до 30 мл / мин) наблюдается увеличение среднего AUC в 4,5 раза. Лисиноприл выводится из организма с гемодиализным. Через 4 часа гемодиализа концентрация лизиноприла в плазме крови снижается в среднем на 60%, а диализное зазор составляет от 40 до 55 мл / мин.

Сердечная недостаточность.

У пациентов с сердечной недостаточностью наблюдается большая концентрация лизиноприла в плазме крови по сравнению со здоровыми добровольцами (увеличение AUC в среднем на 125%), но на основе данных о выводе от мочи поглощения лизиноприла, они Снижение примерно на 16% по сравнению со здоровыми лицами.

Пациенты пожилых людей.

В пациентах старшего возраста существует более высокая концентрация лизиноприла в крови и более высоких значениях AUC (превышает около 60%) по сравнению с возрастом пациентов.

Амлодипин.
Поглощение.
После использования терапевтических доз, амлодипин хорошо поглощается, достигая максимальной концентрации в плазме крови через 6-12 часов после применения. Абсолютная биодоступность оценивается от 64 до 80%. Еда не влияет на биодоступность амлодипина.

Распределение и связывание с белками крови.

Объем распределения составляет приблизительно 21 л / кг. Исследования in vitro показали, что приблизительно 97,5% амлодипина связывают с белками плазмы крови.

Биотрансформация и вывод.

Терминал Half-life плазмы крови составляет приблизительно 35-50 часов и соответствует использованию препарата один раз в день. Амлодипин интенсивно метаболизируется в печени с неактивным метаболитом, и только 10% от начального соединения и 60% метаболитов выводятся в моче.

Фармакокинетические свойства по специальным группам пациентов.

Применение с пациентами с печеночной недостаточностью.

Клинические данные о амлодипине для пациентов с печеночной недостаточностью очень ограничены. У пациентов с печеночной недостаточностью зазор амлодипина уменьшается, что приводит к увеличению полураспада и AUC около 40-60%.

Пациенты пожилых людей.

Время достижения максимальной концентрации препарата в плазме крови у пожилых пациентов и молодых пациентов практически одинакова. У пациентов старшего возраста наблюдается тенденция к снижению оформления амлодипина, что приводит к увеличению AUC и период полураспада.

Увеличение AUC и период полувыведения у пациентов с застойной сердечной недостаточностью соответствовали ожиданиям этой возрастной группы.

Клинические характеристики.

Индикация.

Essential артериальная гипертония.

Чтобы заменить терапию у пациентов, состояние которого подлежит адекватному контролю с лизиноприлом и амлодипином, взятым одновременно в тех же дозах.

Противопоказание.

Связанные с лизиноприлом:

- повышенная чувствительность к лизиноприлам или другим ингибиторам ингибиторов энзиотензина преобразователя (ACE);

- наличие в анамнезе ангионевротического отека после применения ингибитора ACE, наследственного или идиопатического ангионевротического отека;

- первичный гипердостеронизм;

- стеноз почечной артерии (один или оба);

- использование пациентов в гемодиализе с использованием мембран высокого риска (например, 69);

- уровень креатинина в сыворотке> 220 мкмоль / л;

- одновременное применение экватора с продуктами, содержащими алискирена для пациентов с диабетом или почечной недостаточностью (ставка гломерелярной фильтрации <60 мл / мин / 1,73 м ² );

- беременность или женщины, которые планируют забеременеть; Период грудного вскармливания (см. «Применение во время беременности или грудного вскармливания»).

Связанные с амлодипином:

- повышенная чувствительность к амлодипину или другим дигидропиридированным производным;

- тяжелая артериальная гипотензия;

- шок (включая кардиогенный шок);

- произносит ярко выраженный стеноз или митральный клапан или гипертрофическую кардиомиопатию с гемодинамическими расстройствами;

- гемодинамически нестабильная сердечная недостаточность после инфаркта миокарда;

- острый инфаркт миокарда;

Повышенная чувствительность к любым вспомогательным веществам препарата.

Взаимодействие с другими лекарствами и другими типами взаимодействия.

Взаимодействия, связанные с лизиноприлом.

Двойная блокада системы Renin-Angiotensin-Aldosterone (Рас). Данные клинических исследований показали, что двойная блокада системы Renin-Angiotensin-Aldosterone (RaAS) путем совместного применения тузов, бюстгальтер II или Alishirena связана с повышенным риском гипотензития артериальной гипотензией, гиперкалемии и расстройствами почек (включая острую почек. Отказ) по сравнению с монотерапией.

Диуретики. При использовании лизиноприла с диретиками, антигипертензивный эффект увеличивается, и существует резкое снижение артериального давления. Возможность симптоматической гипотензии при использовании лизиноприла может быть уменьшена путем отмены диуретики до лечения лизиноприла.

Вещества, которые увеличивают уровни калия: диуретики сохранения калия (например, спиронолактон, амилорид, триаммерен), калиевые добавки или заменители, содержащие соли калия, которые могут увеличить уровни калия. Использование таких препаратов может привести к гиперкалиемии в сочетании с ингибиторами ACE, особенно у пациентов с печеночной недостаточностью. Если необходимо использовать вышеупомянутые лекарства LisinoPil, рекомендуется проводить регулярный контроль уровней калия в сыворотке крови и функциональных индикаторов почек.

Препараты лития. При одновременном использовании ингибиторов лития и ACE отметили обратное увеличение концентрации лития в сыворотке и токсичности. Одновременное использование литий-диуретических препаратов лития и тиазидов может увеличить риск развития лития токсичности и повысить уже повышенную литиевую токсичность на фоне ингибиторов ACE. Одновременное использование лизиноприла и препаратов лития не рекомендуется, но в случае доказанной потребности в использовании этой комбинации необходимо контролировать содержание лития в сыворотке (см. Раздел «Особенности применения»).

Нестероидные противовоспалительные препараты (НПЗ). При долгосрочном использовании нестероидных противовоспалительных агентов, включая ацетилсалициловую кислоту (более 3 г / день), антигипертензивный эффект ингибиторов ACE может уменьшиться.

Нестероидные противовоспалительные препараты и ингибиторы ACE приводят к аддитивному воздействию увеличения калия в сыворотке крови, и это может привести к ухудшению функций почек. Этот эффект обратим. Редко может быть острая недостаточность печени, особенно у пациентов с расстройствами функций почек, таких как пожилые пациенты или в обезвоживание.

Лекарства, которые подавляют функцию костного мозга. При одновременном использовании лизиноприла увеличивает риск нейтропении и / или агранулоцитоза.

Эстрогены. При одновременном введении можно уменьшить гипотензивный эффект лизиноприла из-за задержки жидкости в организме.

Золото. Нитрилеиоидные реакции (симптомы вазодилатации, включая гиперемии, тошноту, головокружение, артериальную гипотензию, которые могут быть тяжелыми) могут происходить чаще с одновременным использованием ингибиторов ACE и инъекционного золота, например, амотиомалата натрия.

Другие антигипертензивные средства: одновременное использование этих препаратов может увеличить гипотензивный эффект лизиноприла. Одновременное использование с нитроглицерином или другими вазодилататорами может дополнительно уменьшить артериальное давление.

Трициклические антидепрессанты, антипсихотические агенты, препараты для анестезии, анестезия, наркотические препараты при одновременном использовании с ингибиторами ACE усиливают антигипертензивный эффект (см. Раздел «Особенности применения»).

Симппатомиметики могут снизить антигипертензивный эффект ингибиторов ACE.

Антидиабетические: эпидемиологические исследования показали, что одновременное использование ингибиторов ACE и анти-диабетические препараты (инсулины, пероральные агенты против возгорания) могут привести к увеличению эффекта, образующего сахарную силу с риском гипогликемии. Этот эффект обычно происходит в течение первых недель комбинированного лечения, а также у пациентов с почечной недостаточностью.

Ацетилсалициловая кислота, тромболитика, бета-блокаторы, нитраты. Лисиноприл можно использовать одновременно с ацетилсалициловой кислотой в кардиологических дозах, тромболитиках, бета-блокаторах и / или нитритах.

Алопуринол, прокаинамид, цитостатики или иммунодепрессанты (системные кортикостероиды) могут привести к увеличению риска лейкопении при нанесении с ингибиторами ACE.
Антациды уменьшают биодоступность при одновременном использовании с ингибиторами ACE.

Этанол усиливает антигипертензивный эффект.

Взаимодействия, связанные с амлодипином.

Ингибиторы CYP3A4. Одновременное использование амлодипина с сильными или умеренными ингибиторами Cyp3a4 (ингибиторы протеазы, фунгицидов азола, макролидов, таких как эритромицин или кларитромицин, верапамил или дилтиацем), могут привести к значительному усилению воздействия амлодипина, которое также может повысить риск гипотензии. Клинические проявления этих вариантов фармакокинетики могут быть более выражены у пожилых пациентов. Таким образом, клинический контроль проявляется с возможной коррекцией дозы амлодипина. Использование амлодипина с грейпфрутом или соком грейпфрута не рекомендуется, поскольку у некоторых пациентов он может привести к увеличению биодоступности амлодипина, что приводит к его антигипертензивному эффекту.

Индукторы CYP3A4: Нет информации о влиянии индукторов CYP3A4 для амлодипина. Одновременное введение с индукторами CYP3A4 (например, RIFAMPICIN, препараты, содержащие перфоратум Св. Иоанна [Гиперикума]), может уменьшить концентрацию амлодипина в плазме крови. Одновременное использование амлодипина вместе с индукторами CYP3A4 следует проводить с осторожностью.

Dunrolen (Infusion) - во время исследования животных после применения верапамила и внутривенного введения наблюдалось желудочковая фибрилляция и сердечно-сосудистая недостаточность с сопутствующей гиперкалемией и последующим летальным последствием. Из-за риска гиперкалемии рекомендуется избегать одновременного использования блокаторов кальция, таких как амлодипин, пациенты, склонные к злокачественной гипертермии, а также для лечения злокачественной гипертермии.

Влияние амлодипина на другие лекарства. Гипотензивный эффект амлодипина усиливает соответствующий эффект других лекарств, которые имеют антигипертензивные свойства.

Амлодипин не влияет на фармакокинетику аторвастатина, нигоксина, варфарина или циклоспорина.

Симвастатин. Одновременное использование повторных доз 10 мг амлодипина и 80 мг симвастатина привело к увеличению концентрации симвастатина на 77% по сравнению с соответствующей концентрацией в монотерапии симвастатина. Доза симвастатина для пациентов использовала амлодипин, должна быть ограничена до 20 мг в день.

Tacrolymus. Существует риск увеличения уровней Tacrollemus в крови с одновременным использованием с амлодипином, но фармакокинетический механизм такого взаимодействия не полностью установлен. Во избежание токсичности такролимуса, с сопутствующим использованием амлодипина, регулярный мониторинг уровня такролимуса в крови и, при необходимости, коррекция дозировки.

Циклоспорин. Исследования взаимодействия циклоспорина и амлодипина при использовании здоровых добровольцев или других групп не были проведены, за исключением использования пациентов с трансплантированной почкой, которая наблюдала переменное увеличение остаточной концентрации циклоспорина (в среднем 0-40 %). Для пациентов с трансплантированной почек использовали амлодипин, необходимо учитывать мониторинг концентраций циклоспорина и, при необходимости, уменьшить дозу циклоспорина.

Особенности приложения.

Все следующие преобладают, связанные с использованием отдельных компонентов, также относятся к экватору комбинированного препарата, таблетка 20 мг / 10 мг.

Пов'язані з лізиноприлом.

Симптоматична артеріальна гіпотензія.

Симптоматична артеріальна гіпотензія рідко спостерігається у пацієнтів з неускладненою артеріальною гіпертензією. Істотне зниження артеріального тиску у пацієнтів з артеріальною гіпертензією, які приймають лізиноприл, може виникати зі зменшенням об'єму циркулюючої крові внаслідок застосування діуретиків, суворої безсольової дієти, діалізу, діареї, блювання, а також у пацієнтів із вираженою ренінзалежною артеріальною гіпертензією.

У пацієнтів із серцевою недостатністю, що супроводжується нирковою недостатністю або без останньої, зареєстровані випадки виникнення симптоматичної гіпотензії. Подібні випадки найвірогідніші у пацієнтів із тяжкішим ступенем серцевої недостатності внаслідок застосування великих доз петльових діуретиків, гіпонатріємії або функціональної ниркової недостатності. У пацієнтів із підвищеним ризиком симптоматичної артеріальної гіпотензії слід вести спостереження за параметрами гіпотензивного ефекту після застосування початкової дози. Ці рекомендації стосуються пацієнтів з ішемічною хворобою серця та цереброваскулярними захворюваннями, у яких надмірне зниження артеріального тиску може призвести до інфаркту міокарда або інсульту.

У випадку розвитку артеріальної гіпотензії пацієнту слід надати положення лежачи на спині з припіднятими нижніми кінцівками і поповнити втрату рідини (внутрішньовенне вливання фізіологічного розчину) при необхідності. Транзиторна артеріальна гіпотензія не є протипоказанням до застосування препарату, і подальше дозування зазвичай не спричиняє проблем після підвищення артеріального тиску в результаті збільшення об'єму циркулюючої крові.

У деяких пацієнтів із серцевою недостатністю з нормальним або зниженим артеріальним тиском лізиноприл може спричинити додаткове зниження системного артеріального тиску. Це відомий ефект, і зазвичай він не є причиною для припинення терапії. Якщо артеріальна гіпотензія стає симптоматичною, може знадобитися зниження дози або припинення застосування лізиноприлу.

Артеріальна гіпотензія при гострому інфаркті міокарда.

Лікування лізиноприлом не слід розпочинати у пацієнтів із гострим інфарктом міокарда , схильних до ризику подальшого серйозного погіршення гемодинаміки після лікування вазодилататорами. Це пацієнти з систолічним артеріальним тиском 100 мм. рт. ст. або нижче, або з кардіогенним шоком. Упродовж перших 3 днів після інфаркту міокарда дозу слід зменшити, якщо систолічний артеріальний тиск становить 120 мм. рт. ст. або нижче. Підтримуючі дози слід зменшити до 5 мг або тимчасово до 2,5 мг, якщо систолічний артеріальний тиск становить 100 мм. рт. ст. або нижче. У разі збереження артеріальної гіпотензії (систолічний артеріальний тиск менше 90 мм. рт. ст. зберігається більше 1 години) лізиноприл слід відмінити.

Стеноз аорти, гіпертрофічна кардіоміопатія, стеноз мітрального клапана.

Як і всі судинорозширювальні засоби, лізиноприл слід застосовувати з особливою обережністю пацієнтам з обструкцією вихідного тракту лівого шлуночка і стенозом мітрального клапана, такими як аортальний стеноз або гіпертрофічна кардіоміопатія легкого та помірного ступеня.

Порушення функцій нирок.

При порушенні функції нирок (кліренс креатиніну <80 мл/хв) початкову дозу лізиноприлу необхідно коригувати залежно від кліренсу креатиніну пацієнта, а потім – залежно від реакції пацієнта на лікування. У таких пацієнтів необхідно вести спостереження за вмістом калію та креатиніну в сироватці крові.

У пацієнтів із серцевою недостатністю артеріальна гіпотензія після початку лікування інгібіторами АПФ може призвести до ще більшого розладу функцій нирок. У таких пацієнтів можливий розвиток гострої ниркової недостатності, як правило, оборотної.

У деяких пацієнтів із двостороннім стенозом ниркових артерій або зі стенозом артерії єдиної нирки, які отримували інгібітори АПФ, можливе підвищення концентрації сечовини крові і креатиніну сироватки крові, як правило, оборотне після відміни препарату, тому застосування лізиноприлу протипоказано для таких пацієнтів (див розділ «Протипоказання»). При наявності у пацієнта також реноваскулярної гіпертензії існує підвищений ризик розвитку тяжкої артеріальної гіпотензії та ниркової недостатності. Лікування цих пацієнтів необхідно розпочинати з низьких доз при ретельному медичному нагляді і обережно титрувати дозу. Оскільки лікування діуретиками може сприяти розвитку зазначених вище станів, їх застосування слід припинити, при цьому функції нирок слід контролювати впродовж перших тижнів терапії лізиноприлом.

У деяких пацієнтів з артеріальною гіпертензією без виражених проявів реноваскулярних захворювань спостерігалося підвищення в крові концентрації сечовини і сироваткового креатиніну, у більшості випадків – мінімальне або транзиторне, вираженіше при одночасному застосуванні лізиноприлу та діуретика та найхарактерніше для пацієнтів з попереднім ураженням нирок. Подібний стан може вимагати зниження дози та/або припинення застосування діуретика та/або лізиноприлу.

При гострому інфаркті міокарда не слід розпочинати лікування лізиноприлом хворих із вираженим порушенням функцій нирок (рівень креатиніну в сироватці крові вище 177 мкмоль/л та/або протеїнурія більше 500 мг/добу). Якщо на тлі лікування лізиноприлом розвивається порушення функцій нирок (концентрація креатиніну сироватки крові перевищує 265 мкмоль/л або вдвічі перевищує значення до початку лікування), застосування лізиноприлу необхідно відмінити.

Підвищена чутливість, ангіоневротичний набряк.

Виникнення ангіоневротичного набряку обличчя, кінцівок, губ, язика, голосових зв'язок та/або гортані відзначалося у пацієнтів, які отримували інгібітори ангіотензинперетворювального ферменту, у тому числі лізиноприл. Ангіоневротичний набряк може виникнути у будь-який момент під час лікування. У таких випадках слід негайно припинити застосування препарату Екватор. Пацієнту слід перебувати під наглядом лікаря до повного і стійкого зникнення симптомів. Навіть у випадках набряку язика, що не супроводжується дихальною недостатністю, пацієнтам може знадобитися тривале спостереження, оскільки лікування антигістамінними препаратами і кортикостероїдами може бути недостатнім.

Ангіоневротичний набряк, що супроводжується набряком гортані чи язика, може загрожувати життю і призводити до летального наслідку. У таких випадках слід розпочати заходи невідкладної допомоги. Належні заходи включають застосування адреналіну та/або підтримання вільної прохідності дихальних шляхів, одночасно потрібно вести спостереження за життєво важливими функціями організму. Пацієнт повинен перебувати під ретельним наглядом лікаря до повного і стабільного зникнення симптомів.

Інгібітори ангіотензинперетворювального ферменту частіше спричиняють ангіоневротичний набряк у пацієнтів негроїдної раси, ніж в осіб інших рас.

Пацієнти, які мають в анамнезі ангіоневротичний набряк, не пов'язаний із застосуванням інгібіторів АПФ, можуть піддаватися підвищеному ризику ангіоневротичного набряку при застосуванні інгібіторів АПФ.

Анафілактоїдні реакції у пацієнтів при проведенні гемодіалізу.

Відзначали виникнення анафілактоїдних реакцій у пацієнтів при проведенні гемодіалізу з використанням високоміцних діалізних мембран з високою проникністю (наприклад, AN 69), які застосовували інгібітор ангіотензинперетворювального ферменту. У таких пацієнтів слід застосовувати фільтр іншого типу або призначати антигіпертензивний препарат іншої групи. Застосування лізиноприлу протипоказано для цієї категорії пацієнтів (див розділ «Протипоказання»).

Анафілактоїдні реакції при проведенні аферезу ліпопротеїнів низької щільності (ЛНЩ).

Рідко у пацієнтів, які застосовували інгібітори АПФ під час проходження аферезу ліпопротеїнів низької щільності (ЛНЩ) з декстран сульфатом, розвивалися анафілактоїдні реакції, які загрожують життю. Виникнення подібних реакцій можна уникнути, якщо утримуватись від терапії інгібіторами АПФ перед кожним сеансом аферезу.

Десенсибілізація отрутою перетинчастокрилих комах (бджоли, отрута оси).

Іноді у пацієнтів, які отримували інгібітори АПФ під час десенсибілізації отрутою перетинчастокрилих, розвивалися анафілактоїдні реакції. Виникнення подібних реакцій, які загрожують життю, можна уникнути, якщо тимчасово припинити терапію інгібіторами АПФ.

Печінкова недостатність.

Дуже рідко застосування інгібіторів АПФ супроводжувалося синдромом, який розпочинався з холестатичної жовтяниці або гепатиту і призводив до миттєвого некрозу печінки та іноді − летального наслідку. Механізм цього синдрому не виявили. Пацієнтам, які застосовують Екватор, у яких розвивається жовтяниця або відзначається підвищення печінкових ферментів, необхідно припинити застосування препарату та звернутися по медичну допомогу.

Нейтропенія/агранулоцитоз/тромбоцитопенія/анемія.
У пацієнтів, які отримували інгібітори АПФ, відзначалося виникнення нейтропенії, агранулоцитозу, тромбоцитопенії та анемії. У пацієнтів із нормальною функцією нирок і без інших ускладнюючих чинників нейтропенія виникає рідко. Нейтропенія та агранулоцитоз оборотні після припинення застосування інгібіторів АПФ.

Препарат Екватор потрібно застосовувати з особливою обережністю пацієнтам із колагенозом судин, які отримують імуносупресивну терапію, лікування алопуринолом або прокаїнамідом чи при наявності комбінації цих ускладнюючих факторів, особливо якщо функція нирок початково порушена. У деяких із цих пацієнтів розвивалися серйозні інфекції, які в деяких випадках були не чутливі до інтенсивної терапії антибіотиками. Якщо такі пацієнти застосовують таблетки Екватор, рекомендується періодичний контроль кількості лейкоцитів, а пацієнтів слід проінструктувати про необхідність повідомляти про будь-які ознаки прояву інфекції.

Подвійна блокада ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (РААС).

На основі наявних даних сумісне застосування інгібіторів АПФ, блокатори рецепторів ангіотензину II (БРА II) або аліскірену підвищує ризик розвитку гіпотонії, гіперкаліємії і порушення функції нирок (включаючи гостру ниркову недостатність). З цієї причини подвійна блокада РААС шляхом одночасного застосування з АПФ, БРА II, або аліскірену не рекомендується.

Якщо подвійна блокада РААС абсолютно показана, необхідне ретельне спостереження фахівця та обов'язковий моніторинг функції нирок, водно-електролітного балансу, артеріального тиску.

АПФ і БРА II не слід одночасно застосовувати пацієнтам з діабетичною нефропатією.

Раса.

Інгібітори ангіотензинперетворювального ферменту частіше спричиняють ангіоневротичний набряк у пацієнтів негроїдної раси, ніж в осіб інших рас. Як і у випадку з іншими інгібіторами АПФ, у пацієнтів негроїдної раси лізиноприл може бути менш ефективний щодо зниження артеріального тиску, ніж у пацієнтів іншої расової приналежності, що, імовірно, зумовлено більш високою частотою станів із низьким рівнем реніну у пацієнтів негроїдної раси, які страждають на артеріальну гіпертензію.

Кашель.
При застосуванні інгібіторів АПФ відзначалося виникнення кашлю. Характерно, що кашель непродуктивний, стійкий і зникає після припинення лікування інгібіторами АПФ. Спричинений інгібіторами АПФ кашель потрібно розглядати при диференціальній діагностиці кашлю.

Хірургічне втручання, анестезія.

При великих операціях або при застосуванні засобів для наркозу, що спричиняють гіпотензію, лізиноприл гальмує компенсаторне вивільнення ангіотензину-II. Гіпотензію, що відзначається у цьому випадку, відповідно до описаного механізму можна усунути введенням 0,9 % розчину натрію хлориду.

Гіперкаліємія.
У деяких пацієнтів при лікуванні інгібіторами АПФ спостерігалося підвищення вмісту калію у сироватці крові. Ризик розвитку гіперкаліємії підвищений у пацієнтів із нирковою недостатністю, гострою серцевою недостатністю, при дегідратації, метаболічному ацидозі, у пацієнтів, які застосовують одночасно калійзберігаючі діуретики, препарати калію або замінники солі, що містять калій, або у пацієнтів, які застосовують інші препарати, що підвищують вміст калію у сироватці крові (наприклад, гепарин). Якщо є показання до одночасного застосування препарату Екватор із вищевказаними засобами, рекомендується регулярно контролювати вміст калію у сироватці крові (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Первинний гіперальдостеронізм.

Для пацієнтів, які страждають на первинний альдостеронізм, інгібітори АПФ неефективні, тому застосування лізиноприлу не рекомендується.

Протеїнурія.

Є поодинокі випадки розвитку протеїнурії у пацієнтів, особливо зі зниженою нирковою функцією або після прийому високих доз лізиноприлу. У разі клінічно значущої протеїнурії (вище 1 г/добу) препарат слід застосовувати тільки після оцінки терапевтичної користі та потенційного ризику і при постійному контролі клінічних та біохімічних показників.

Пацієнти з цукровим діабетом.

У пацієнтів з цукровим діабетом, які застосовують гіпоглікемічні препарати або отримують інсулін, впродовж першого місяця лікування інгібітором АПФ слід здійснювати ретельний контроль глікемії (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Препарати літію.

Як правило, не рекомендується комбінація препаратів літію і лізиноприлу (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Вагітність і лактація.

Екватор протипоказаний у період вагітності. Застосування препарату не слід розпочинати у період вагітності або жінкам, які планують завагітніти. При встановленні вагітності лікування препаратом Екватор потрібно негайно припинити і перевести пацієнтку на інший гіпотензивний засіб дозволений до застосування у період вагітності.

Застосування препарату Екватор у період годування груддю протипоказано.

Пов'язані з амлодипіном.

Безпека та ефективність застосування амлодипіну при гіпертонічному кризі не встановлена.

Пацієнти з серцевою недостатністю.

Для пацієнтів із серцевою недостатністю амлодипін слід застосовувати з обережністю. У тривалому плацебо-контрольованому дослідженні пацієнтів із тяжкою серцевою недостатністю (класу III і IV за класифікацією Нью-Йоркської кардіологічної асоціації, NYHA) у групі пацієнтів, які отримували амлодипін, набряк легенів реєструвався частіше, ніж у групі пацієнтів, які отримували плацебо.

Блокатори кальцієвих каналів, у тому числі амлодипін, слід з обережністю призначати пацієнтам із застійною серцевою недостатністю, оскільки вони можуть підвищувати ризик серцево-судинних подій і летальності в майбутньому.

Застосування пацієнтам з печінковою недостатністю.

У пацієнтів із печінковою недостатністю відзначаються подовження періоду напіввиведення амлодипіну та підвищення значення AUC, проте відповідні рекомендації щодо дозування не розроблені. Тому застосування амлодипіну слід розпочинати з мінімальної дози в діапазоні дозування, а розпочинати лікування та підвищувати дозу слід з обережністю. У пацієнтів із тяжкою печінковою недостатністю можуть знадобитися повільна титрація дози і ретельне спостереження за пацієнтами.

Пацієнти літнього віку.

Для пацієнтів літнього віку підвищувати дозу слід з обережністю (див. розділ «Спосіб застосування та дози»).

Застосування при нирковій недостатності.

Таким пацієнтам амлодипін можна призначати у звичайних дозах. Зміни концентрацій амлодипіну у плазмі крові не корелюють зі ступенем ниркової недостатності. Амлодипін не виводиться за допомогою діалізу.

Амлодипін не впливає на результати лабораторних досліджень.

Не рекомендується застосовувати амлодипін разом із грейпфрутом або з грейпфрутовим соком, оскільки у деяких пацієнтів біодоступність може бути збільшена, що призведе до посилення гіпотензивного ефекту препарату.

Фертильність.

Повідомлялося про оборотні біохімічні зміни головки сперматозоїда у деяких пацієнтів при застосуванні блокаторів кальцієвих каналів. Клінічної інформації щодо потенційного впливу амлодипіну на фертильність недостатньо.

Застосування у період вагітності або годування груддю.

Вагітність.

Екватор протипоказаний у період вагітності. Застосування препарату не слід розпочинати у період вагітності або жінкам, які планують завагітніти.

При встановленні вагітності лікування препаратом Екватор потрібно негайно припинити і перевести пацієнтку на інший гіпотензивний засіб, дозволений до застосування у період вагітності.

Годування груддю.

Застосування препарату Екватор у період годування груддю протипоказано.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами.

Препарат може впливати на здатність керувати автомобілем або працювати з механізмами з підвищеним ризиком травматизму (особливо на початку застосування), тому індивідуально слід визначати, при якій дозі препарату можна керувати автомобілем або виконувати роботу, пов'язану з ризиком підвищеного травматизму.

Пов'язана з лізиноприлом. Можливий ризик розвитку запаморочення або підвищеної втомлюваності.

Пов'язана з амлодипіном. Амлодипін може здійснювати незначний або помірний вплив на здатність до керування транспортними засобами і механізмами. У пацієнтів, які відчувають запаморочення, головний біль, підвищену втомлюваність або нудоту, може порушуватися здатність до реагування. Рекомендується дотримуватися обережності, особливо на початку лікування.

Спосіб застосування та дози.

Рекомендована доза – 1 таблетка на добу. Максимальна добова доза – 1 таблетка.

У зв'язку з тим, що їжа не впливає на всмоктування діючих речовин, препарат можна застосовувати незалежно від прийому їжі.

Як правило, комбінований препарат з фіксованою комбінацією доз лізиноприлу та амлодипіну не слід застосовувати для початкової терапії.

Препарат Екватор, таблетки 20 мг/10 мг, показаний тільки тим пацієнтам, для яких титровані оптимальні підтримуючі дози лізиноприлу та амлодипіну становлять 20 мг і 10 мг відповідно. Якщо необхідно коригувати дозу, можна розглянути титрування дози окремих компонентів препарату.

Пацієнти з нирковою недостатністю.

Для визначення оптимальної початкової дози і підтримуючої дози у пацієнтів із нирковою недостатністю титрування доз слід провести в індивідуальному порядку, використовуючи окремі компоненти препарату − лізиноприл та амлодипін.

У ході терапії препаратом Екватор слід проводити постійний контроль функції нирок, а також вмісту калію і натрію у сироватці крові. У разі порушення функції нирок застосування препарату Екватор слід припинити і замінити терапією окремими складовими з відповідними змінами доз. Амлодипін не виводиться при діалізі.

Пацієнти з печінковою недостатністю.

Чіткі рекомендації щодо режиму дозування для пацієнтів із порушенням функцій печінки від легкого до помірного ступеня не встановлені. Щоб визначити оптимальну стартову дозу та підтримуючу дозу для пацієнтів із печінковою недостатністю, режим дозування необхідно визначати в індивідуальному порядку, застосовуючи окремо лізиноприл та амлодипін.

Фармакокінетичних досліджень амлодипіну у пацієнтів із тяжкою печінковою недостатністю не проводили. Дозування амлодипіну для пацієнтів із вираженою печінковою недостатністю слід розпочинати з найменшої дози і повільно титрувати до оптимальної дози.

Пацієнти літнього віку (віком від 65 років).

Пацієнтам літнього віку препарат слід призначати з обережністю.

Зміни профілю ефективності або безпеки амлодипіну або лізиноприлу залежно від віку не спостерігалося. Для підбору оптимальної підтримуючої дози у пацієнтів літнього віку титрування доз слід провести в індивідуальному порядку, використовуючи вільну комбінацію лізиноприлу та амлодипіну.

Діти.

Безпека та ефективність застосування препарату Екватор дітям не встановлені. Препарат протипоказаний цій групі пацієнтів.

Передозування .

Передозування препарату Екватор може призвести до надмірної периферичної вазодилатації з вираженою артеріальною гіпотензією, гострої судинної недостатності, електролітного дисбалансу, ниркової недостатності, гіпервентиляції, тахікардії, прискореного серцебиття, брадикардії, запаморочення, тривожності і кашлю. Повідомлялося про розвиток значної та, можливо, тривалої системної артеріальної гіпотермії, включаючи шок із летальним наслідком.

Рекомендується проведення симптоматичного лікування (надати пацієнту положення лежачи на спині з припіднятими нижніми кінцівками, проводити спостереження і при необхідності підтримувати серцеву і дихальну функції, артеріальний тиск, об'єм циркулюючої крові та електролітний баланс, а також концентрацію креатиніну в сироватці крові). У разі значної артеріальної гіпотензії необхідно покласти пацієнта у положення лежачи і припідняти нижні кінцівки вище рівня голови. Якщо введення рідини не дало достатнього результату, може знадобитися підтримуюча терапія у вигляді введення периферичних вазопресорів за умови відсутності протипоказань до їх застосування. Можлива терапія ангіотензином II, якщо препарат доступний. Внутрішньовенне введення глюконату кальцію може виявити позитивний вплив на зворотний розвиток ефектів, спричинених блокадою кальцієвих каналів.

Оскільки амлодипін всмоктується повільно, у деяких випадках може бути ефективним промивання шлунка (або штучно спричинене блювання) та введення сорбентів і натрію сульфату. Оскільки амлодипін добре зв'язується з білками крові, діаліз неефективний.

Лізиноприл можна видалити із системного кровотоку шляхом проведення гемодіалізу. Використання високопроточних поліакрилонітрилових мембран під час діалізу не рекомендується.

Побічні реакції.

Побічні дії зазвичай минущі і маловиражені, тому переривати курс терапії доводиться рідко.

Найчастіше виникали головний біль, кашель і запаморочення.

За системами органів і за частотою проявів (дуже часто (≥ 1/10); часто (від ≥ 1/100 до <1/10); нечасто (від ≥ 1/1000 до <1/100); рідко (від ≥ 1/10 000 до <1/1 000); дуже рідко (<1/10000); невідомо (не можна оцінити на підставі доступних даних) побічні ефекти, що спостерігалися і були зареєстровані в ході лікування лізиноприлом та амлодипіном:

* Отримано дані про те, що синдром може включати один або більше із зазначених нижче симптомів: гарячка, васкуліт, міалгія, артралгія/артрит, підвищення титру антинуклеарних антитіл (АНА), збільшення швидкості осідання еритроцитів (ШОЕ), еозинофілія і лейкоцитоз, висипання, світлочутливість або інші дерматологічні прояви.

При застосуванні амлодипіну також повідомлялося про виняткові випадки розвитку екстрапірамідного синдрому.

Термін придатності. 2 роки.

Умови зберігання. Зберігати при температурі не вище 25 ⁰ С в оригінальній упаковці для захисту від впливу світла та вологи. Препарат зберігати в недоступному для дітей місці!

Упаковка. По 10 таблеток у блістері; по 1 або по 3, або по 6 блістерів у пачці.

Категорія відпуску. За рецептом.

Виробник. ВАТ «Гедеон Ріхтер», Угорщина.

Місцезнаходження виробника та його адреса місця провадження діяльності.

Н-1103, Будапешт, вул. Демреї, 19-21, Угорщина.