КАРДОСАЛ ПЛЮС 20/12,5 табл. п/плен. оболочкой блистер №28

Для медицинского использования лекарственного средства

Cardosal Plus 20 / 12.5 / Cardosal Plus 20/25

(Cardosal Plus 20 / 12.5 / Cardosal Plus 20/25)

Место хранения:

Активное вещество: 1 таблетка, покрытая пленочной оболочкой, содержит ольмесартан медоказомил 20 мг и гидрохлоротиазида 12,5 мг или ольмесартан Медоказомил 20 мг и гидрохлоротиазида 25 мг;

Вспомогательные вещества: микрокристаллическая целлюлоза, гидроксипропилцеллюлоза низкая, моногидрат лактозы, гидроксипропилцеллюлоза, стеарат магния; Opadry OC2A22352 или O2A24576 (гипромелоз, тальк, диоксид титана (E 171), желтый оксид железа (E 172), красный оксид железа (E 172).

Лекарственная форма. Таблетки покрыты пленкой оболочкой.

Основные физико-химические свойства.

Cardosal ^® Plus 20 / 12,5: круглые таблетки, покрытые скорлупой пленки, красноватым желтым, с тиснением «C 22» с одной стороны.

Cardosal ^® Plus 20/25: круглые таблетки, покрытые скорлупой пленки, бледно-розовый, с тиснением «C 24» с одной стороны.

Фармакотерапевтическая группа. Антагонисты ангиотензина II и диуретики. ATH CODE C09D A08.

Фармакологические свойства.

Фармакодинамика.

Cardosal ^® Plus представляет собой комбинированную подготовку рецептора рецептора ангиотензина II, ольмесартан медокомиля и тиазидных диуретиков, гидрохлоротиазида. Комбинация этих компонентов имеет аддитивный антигипертензивный эффект, что приведет к снижению артериального давления, чем при нанесении каждого из компонентов отдельно.

Прием лекарств Cardosal ^® плюс 1 раз в день обеспечивает эффективное и мягкое снижение артериального давления в течение 24 часов до следующего приема.

Ольмесартан Медокомил.

OLMESARTAN MEDOCOMIL - это селективный блокатор рецептора ангиотензина II (в ₁ ), предназначенный для использования внутри. Angiotensin II - главный вазоактивный гормон Renin Angiotensin-альдостерон-система, которая играет важную роль в патофизиологии артериальной гипертонии. Это вызывает сужение сосудов, индуцирует синтез и секрецию альдостерона, стимулирует активность сердца и почек натрия. Ольмесартан подавляет эффекты ангиотензина II, направленные на сужение сосудов и секрецию альдостерона, блокируя на ₁ рецептор в тканях, в том числе в гладкой мышечной мышце и в надпочечников. Действие олмесартана не зависит от источника или пути синтеза ангиотензина II. Выборочное связывание OLMESARTAN с помощью ₁ -рецепторов ангиотензина II приводит к увеличению уровня Renin и концентрации ангиотензина I и ангиотензина II в плазме крови, а также к определенному снижению концентрации альдостерона в плазме крови.

У пациентов с артериальной гипертензией ольмесартан Медокосомил имеет стабильное снижение артериального давления, степень которого зависит от дозы. Признаки артериальной гипотонии после первого применения (эффект «первой дозы»), тахипилаксии на фоне длительного применения и артериальной артериальной артерии и рикошета после резкого отмены препарата препарата.

Прием 1 Время в день Olmesartan Medocosomil обеспечивает эффективное и мягкое снижение кровяного давления в течение 24 часов до следующего приема. При применении препарата 1 раз в день его антигипертензивный эффект был примерно таким же, как и результат его применения два раза в день в той же суточной дозе.

В случае непрерывного лечения максимальное снижение артериального давления достигается через 8 недель после начала лечения; В этом случае значительный антихорновой эффект наблюдается через 2 недели лечения.

Влияние ословного медоказомила для смертности и частоты осложнений не установлено.

Рандомизированное исследование ольмесартана и профилактики диабетической микроальбуминилики (дорожная карта), проведенного у 4447 пациентов с диабетом 2 типа с нормальным уровнем альбуминурии и, по меньшей мере, один дополнительный фактор риска в появлении сердечно-сосудистых заболеваний, был проведен для того, чтобы выяснить, стоит ли задержка терапии Ольмесардана. Время появления микроальбуминурии. В среднем срок 3,2 года пациенты получали ольмесартан или плацебо в дополнение к другим антигипертензивным агентам, за исключением ингибиторов или депутатов ACE.

В первичной конечной точке исследования продемонстрировали значительное снижение риска во время появления микроальбуминурии в пользу Ольмесартана. После регулировки в различиях в показателях артериального давления это снижение риска перестало быть статистически значимым. В 8,2% (в 178 году 2160) пациенты в ольмесартанской группе и 9,8% (в 210 из 2139) в группе плацебо, микроальбуминурия разработана.

В вторичной конечной точке сердечно-сосудистые явления наблюдались у 96 пациентов (4,3%), получающих ольмесартан, а у 94 пациентов (4,2%) получают плацебо. Уровень смертности от сердечно-сосудистых заболеваний был выше в группе Ольмесартан по сравнению с группой плацебо (15 пациентов (0,7%) и 3 пациента (0,1%)), несмотря на аналогичную заболеваемость инсультом без летального следствия (14 пациентов (0,6% ) и 8 пациентов (0,4%)), инфаркт миокарда без летального следствия (17 пациентов (0,8%) и 26 пациентов (1,2%) и смертность, не связанные с кардиовооворительными сосудистыми причинами (11 пациентов (0,5%) и 12 пациентов (0,5. %)). Общая смертность в группе Ольмесартан была численно выше (26 пациентов (1,2%) и 15 пациентов (0,7%)), главным образом из-за более высокой смертности от сердечно-сосудистых причин.

В Ориентском тесте (Ольмесартан снижается заболеваемость заболеваемостью конечной стадии в исследовании почек диабетической нефропатии) изучало влияние олмесартана на результат почечных и сердечно-сосудистых заболеваний у 577 рандомизированных пациентов в Японии и в Китае с диабетом 2 типа и выраженной нефропатией. В среднем периоде 3,1 года пациенты получали ольмесартан или плацебо в дополнение к другим антигипертензивным агентам, включая ингибиторы ACE.

Основной комбинированную конечную точку (время первого появления двойной сыворотки креатинина, заболевания почек на терминальной стадии, смерть по всем причинам) было достигнуто у 116 пациентов в Ольмесартанской группе (41,1%) и у 129 пациентов, получающих плацебо (45, 4%) (HR 0,97 (95% ди от 0,75 до 1,24); p = 0,791). Вторичная комбинированная сердечно-сосудистая конечная точка была достигнута у 40 пациентов с ольмесартан (14,2%) и 53 пациента, получавших плацебо (18,7%). Эта комбинированная сердечно-сосудистая конечная точка включала смертность от сердечно-сосудистых заболеваний в 10 (3,5%) пациентах, получающих ольмесартан и 3 (1,1%) пациентов, получающих плацебо; Общая стоимость смертности была равна 19 (6,7%) и 20 (7,0%), инсульт без фатального результата - 8 (2,8%) и 11 (3,9%) и инфаркт миокарда без смертельного исхода 3 (1, 1% ) и 7 (2,5%) соответственно.

Совместное применение ингибиторов ACE и блокаторов рецепторов Angiotensin II было исследовано в двух крупных, рандомизированных, одновременных контролируемых исследованиях (только те телемасартан, и в сочетании с Рамиприлом Глобальной конечной точки зрения) и VA Nephron-D (ветеранов по делам нефропатии на диабете))) Отказ

OnTarget представлял собой исследование, проведенное у пациентов с сердечно-сосудистыми или цереброваскулярными заболеваниями в анамнезе или диабетом типа 2, сопровождаемыми признаками нацеливания целевых органов. В.А. Нефрон-д - это исследование, проводимое у пациентов с диабетом 2 типа и диабетической нефропатией. Эти исследования не проявляли значительного благотворного воздействия на результат почек и / или сердечно-сосудистых заболеваний и смертности от них, в то время как по сравнению с монотерапией наблюдается повышенный риск гиперкалемии, острых повреждений почек и / или гипотонии. Принимая во внимание сходство фармакодинамических свойств, эти результаты также применимы к другим ингибиторам ACE и блокаторам рецепторов Angiotensin II.

Совместное применение ингибиторов ACE и блокаторов рецепторов ангиотензина II противопоказано пациентам с диабетической нефропатией.

Высота (AliskiRen Suppore в диабете 2 типа 2 с использованием конечных точек сердечно-сосудистых и почечных заболеваний) было исследование, проводимое для обнаружения положительного эффекта добавления алискирена на стандартные ингибиторы ACE или блокаторы рецептора ангиотензина II у пациентов с диабетом 2 типа и хроническим диабетом. болезни или с обоими заболеваниями. Это исследование было прервано ранее из-за повышенного риска нежелательных последствий. Смертность от сердечно-сосудистых заболеваний и возникновения инсульта более частых в группе, которая взяла алискирена, чем в группе плацебо, и отчеты нежелательных явлений и серьезных нежелательных явлений (гиперкалиемия, гипотензия и расстройства почек) были чаще в группе, которая приняла алискирена чем в группе плацебо.

Гидрохлоротиазид.

Гидрохлоротиазид - это мочегонное средство серии тиазидов. Механизм антихоренного действия диуретики тиазидов не полностью изучен. Тиазиды влияют на реабсорбцию электролитов в почечных канальцах, тем самым усиливая экскрецию натрия и хлорида (примерно одинакового уровня). Выступая в качестве мочегонного использования, гидрохлоротиазид снижает объем плазмы, что привело к повышению активности ренина в секреции плазмы крови и альдостерона, убытки калия и бикарбонат мочи и мочевой бикарбонат, и их концентрация сыворотки уменьшается. Поскольку связь между уровнем уровня Рнина и секрецией альдостерона опосредована ангиотензином II, на фоне использования гидрохлоротиазида в сочетании с помощью блокатора рецептора ангиотензина II потери с мочой под действием тиазидных диуретиков могут уменьшаться. При нанесении гидрохлоротиазида диурез происходит примерно через 2 часа после приема, максимальный эффект достигается примерно через 4 часа, а действие хранится в течение 6-12 часов.

Согласно эпидемиологическим исследованиям, длительное использование гидрохлоротиазида в качестве монотерапии означает снижение риска сердечно-сосудистых осложнений и смерти от них.

Комбинированная терапия ольмесартан Медосомил и гидрохлоротиазид .

В комбинированной терапии, ольмесартан Медокасмилл и гидрохлоротиазидный антигипертензивный эффект, добавлятельно усиливающийся и, как правило, превышает эффекты каждого компонента отдельно. Согласно комбинированным данным, контролируемым плацебо-контролируемыми исследованиями, в результате использования ольмесартана медокомиля / гидрохлоротиазида в дозах 20/12,5 мг и 20/25 мг, среднее снижение систолического / диастолического артериального давления в конце дозировки. Интервал (с коррекцией к эффекту плацебо) был в соответствии с 12/7 мм рт. и 16/9 мм рт. Возраст и секс клинически значимого влияния на эффективность комбинированной терапии ольмесартан Медокомил и гидрохлоротиазид не совершили.

При нанесении гидрохлоротиазида в дозах 12,5 мг и 25 мг у пациентов, в которых была недостаточна эффективность ольмесартанской монотерапии посредством на дозе 20 мг, было недостаточно, наблюдалось дополнительное снижение среднесуточного систолического / диастолического артериального давления, которое измеряется путем Амбариторный мониторинг артериального давления (на 7/5 мм рт. и 12/7 мм рт. Ст. по сравнению с исходными значениями, которые достигаются в результате монотерапии олмесартанского медокомила). При измерении кровяного давления с обычным способом дополнительное снижение среднего систолического / диастолического артериального давления в конце дозированного интервала было в соответствии с 11/10 мм рт. и 16/11 мм рт. (по сравнению с начальными значениями).

Комбинированная терапия ольмесартан Медососид и гидрохлоротиазид оставался эффективным в течение длительного периода лечения (1 год). В случае отмены ольмесартана медокомила (который использовался как в сочетании с гидрохлоротиазидом, и отдельно) рикочета артериальной гипертонии не наблюдалось.

Влияние комбинированного препарата ольмесартанского медоказомила и гидрохлоротиазида на сердечно-сосудистые осложнения и смертность от них в настоящее время не известно.

Фармакокинетика.

Всасывание и распределение.

Ольмесартан Медокомил.

Ольмесардан Медокомил - пролекарство. Он быстро преобразуется в фармакологически активное метаболит ольмесартан под действием эстеразы в кишечной слизистой оболочке и в портальной крови во время всасывания из пищеварительного тракта. ANI в плазме, ни в продуктах выделения ольмесартанской медокомильной или боковой медокоминальной группы в неизменном состоянии не обнаружены. Средняя абсолютная биодоступность ольмесартана в виде таблеток составила 25,6%. Средняя максимальная концентрация (C _{MA X} ) ольмесартан в плазме крови достигается примерно через 2 часа после использования внутренне. В случае одноразового применения внутри дозы до 80 мг концентрация ольмесартана в плазме увеличивается приблизительно пропорциональна дозы. Еда оказывает минимальное влияние на биодоступность ольмесартана, поэтому ольмесартан Медокомил может быть использован независимо от еды. Клинически значимые различия в фармакокинетике олмесартана у людей разных пола не обнаружены. Ольмесартан активно связывает с белками плазмы (99,7%), но риск клинически значимых взаимодействий с другими препаратами из-за конкуренции для связывания с белками плазмы является небольшим (подтверждением отсутствия клинически значимого взаимодействия между ольмесартанским медокомилом и варфарином). С клетками крови ольмесартана связываются с небольшой степенью. Средний объем распределения после внутривенного введения мало (16-29 л).

Гидрохлоротиазид.

В случае использования внутреннего ольмесартана медокомилуса в сочетании с гидрохлоротиазидом времени достижения с _{максимальным} гидроэхлоротиазидом в плазме крови составляли 1,5-2 г. Гидрохлоротиазид связывается с белками плазмы на 68%, а его воображаемое объем распределения составляет 0,83 -1, 14 л / кг.

Биотрансформация и устранение.

Ольмесартан Медокомил.

Общий клиренс олмесартана для плазмы крови составляет приблизительно 1,3 л / час (коэффициент вариации 19%) и по сравнению с печенью кровоток (около 90 литров / час) относительно низкий. После одноразового применения внутреннего ольмесартана Медокасомил, помеченного изотопом ¹⁴ С, 10-16% радиоактивной метки было найдено в моче (большинство из них - в течение 24 часов после приема); Оставшаяся радиоактивная этикетка получилась к кали. Принимая во внимание, что биодоступность системы препарата составляет 25,6%, можно рассчитать, что ольмесартан, который поглощается в виде почек (около 40%) и гепатобилиарной системой (приблизительно 60%). Вся радиоактивная этикетка, найденная в продуктах распределения, была в Ольмесартане. Не было других значимых метаболитов. В цикле кишечно-печени участие Ольмесартан практически не принимается. Поскольку большинство Ольмесартана выделяется желчью, чтобы использовать его с пациентами с препятствием желчными протоками противопоказаны. Терминал Half-Life OLMESARTAN после нескольких приложений внутренне меняется в диапазоне от 10 до 15 г. Стационарное состояние было достигнуто после первых нескольких методов; Через 14 дней многократного использования дальнейшего накопления препарата не наблюдалось. Почечный клиренс составлял приблизительно 0,5-0,7 л / час и от дозы препарата не зависит от.

Гидрохлоротиазид.

Гидрохлоротиазид в организме человека не метаболизируется и почти полностью выводится в неизменном состоянии мочи. После использования внутренне примерно 60% дозы выводится в неизменном состоянии в течение 48 часов. Зазор почек составляет приблизительно 250-300 мл / мин. Последний период полураспада составляет около 10-15 часов.

Сочетание ольмесартана Медоказомила с гидрохлоротиазидом .

В случае использования гидрохлоротиазида в сочетании с ольмесартанским медокомпомилом системной биодоступностью первого уменьшается примерно на 20%, но такое уменьшение не имеет клинического значения. Фармакокинетика Ольмесартана в случае его использования в сочетании с гидрохлоротиазидом не меняется.

Фармакокинетика в отдельных группах пациентов.

Пациенты пожилых людей ( в возрасте 65 лет и старше).

У пациентов пожилых людей (65-75 лет) пациенты с артериальной гипертензией площадь под фармакокинетической кривой (AUC) ольмесартана в стационарном состоянии составляли приблизительно на 35% выше, чем у молодых пациентов, а у пациентов в очень летнем возрасте (≥75 лет) - на 44% выше.

На основании имеющихся данных можно предположить, что у пожилых людей (как здоровых, так и пациентах с артериальной гипертензией) системная очистка гидрохлоротиазида ниже, чем у здоровых добровольцев.

Нарушение функции почек.

У пациентов с расстройствами почек функции света, среднего и тяжелого ольмесартана в стационарном состоянии, согласно 62%, 82% и 179% выше, чем у здоровых добровольцев. Срок годности гидрохлоротиазида у пациентов с расстройствами функции почек увеличивается.

Нарушение функции печени.

После одноразового применения внутренне AUC OLMESARTAN у пациентов с нарушениями функции печени печени это было 6% и на 65% выше, чем у здоровых добровольцев от контрольной группы с одинаковыми демографическими показателями. У здоровых добровольцев и пациентов с расстройствами печени печени и умеренной тяжести, несвязанная доля ольмесартана через 2 часа после приема была соответственно на 0,26%, 0,34% и 0,41%. После нескольких использований среднее значение AUC OLMESARTAN у пациентов с нарушениями функции средней тяжести печени составила на 65% выше, чем у здоровых добровольцев из контрольной группы с одинаковыми демографическими показателями. Значення C _{ма x} олмесартану у пацієнтів з порушеннями функції печінки та здорових добровольців були схожими. У пацієнтів з тяжким порушенням функції печінки ефективність олмесартану медоксомілу не визначена. На фармакокінетику гідрохлоротіазиду порушення функції печінки істотно не впливали.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами

Лікарський засіб колесевелам, що зв'язує жовчні кислоти:

Одночасний прийом 40 мг олмесартану медоксомілу і 3750 мг колесевеламу гідрохлориду у здорових випробовуваних призводив до зниження C _max на 28% і до зниження AUC на 39% для препарату олмесартану. Менший вплив, зниження C _max і AUC на 4% і 15%, відповідно, спостерігався, коли олмесартану медоксоміл призначали за 4 години до прийому колесевеламу гідрохлориду. Час напіввиведення олмесартану знижувався на 50 - 52% незалежно від того, чи призначалися препарати спільно або прийом олмесартану відбувався за 4 години до прийому колесевеламу гідрохлориду.

Клінічні характеристики.

Показання.

Лікування есенціальної гіпертонії.

Комбінований препарат Кардосал ^® плюс призначений для дорослих пацієнтів, у яких застосування одного лише олмесартану медоксомілу не забезпечує зниження артеріального тиску до необхідного рівня.

Протипоказання.

Алергічна реакція (гіперчутливість) на діючі речовини, на будь-яку з допоміжних речовин або на інші похідні сульфаніламідів (гідрохлоротіазид також є похідним сульфаніламідів).

Тяжкі порушення функції нирок (кліренс креатиніну < 30 мл/хв).

Стійка гіпокаліємія, гіперкальціємія, гіпонатріємія та клінічно виражена гіперурикемія.

Тяжкі порушення функції печінки, холестаз та обструктивні захворювання жовчних шляхів. Вагітні або жінки, які планують завагітніти.

Сумісне застосування Кардосал ^® плюс і препаратів, що містять аліскірен, протипоказано у пацієнтів з цукровим діабетом або порушенням функції нирок (ШКФ <60 мл / хв / 1,73 м ² ).

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.

Потенційно можливі взаємодії пов'язані із застосуванням як олмесартану медоксомілом так і гідрохлортіазидом.

Одночасне застосування не рекомендується:

Препарати літію.

При одночасному застосуванні препаратів літію з інгібіторами ангіотензин-перетворюючого ферменту і, іноді, з блокаторами рецепторів ангіотензину II спостерігалося оборотне збільшення концентрації літію у сироватці крові та його токсичної дії. Крім того, за наявності тіазидів нирковий кліренс літію знижується, тому ризик його токсичної дії на тлі застосування гідрохлоротіазиду може збільшуватися. У зв'язку з цим застосування препарату Кардосал ^® плюс у поєднанні з літієм не рекомендується. У пацієнтів, яким ці препарати необхідно призначати одночасно, під час лікування рекомендується ретельно контролювати концентрацію літію в сироватці.

Одночасне застосування, що вимагає обережності:

Баклофен.

Може посилюватися гіпотензивна дія.

Нестероїдні протизапальні лікарські засоби (НПЛЗ).

НПЛЗ (наприклад, ацетилсаліцилова кислота (>3 г/добу), інгібітори ЦОГ-2 та неселективні НПЛЗ) можуть послабляти антигіпертензивну дію тіазидних діуретиків та блокаторів рецепторів ангіотензину II. У деяких пацієнтів з порушеннями функції нирок (наприклад, у зневоднених або пацієнтів літнього віку із захворюваннями нирок) на тлі застосування блокаторів рецепторів ангіотензину II одночасно з препаратами, які інгібують циклооксигеназу, ці порушення можуть посилюватися, зокрема може виникати гостра ниркова недостатність, яка, проте, у більшості випадків носить оборотний характер. Тому зазначені препарати в комбінації один з одним слід призначати з обережністю, особливо пацієнтам літнього віку. Пацієнти при цьому повинні вживати достатню кількість рідини. Крім того, після початку комбінованої терапії та потім з регулярним інтервалом функція нирок у пацієнтів повинна контролюватися.

Одночасне застосування, що вимагає особливої уваги:

Аміфостин .

Може посилюватися антигіпертензивна дія.

Інші гіпотензивні засоби.

Антигіпертензивний ефект препарату Кардосал ^® плюс може посилюватися у разі його застосування одночасно з іншими препаратами, які знижують артеріальний тиск.

Етиловий спирт, барбітурати, наркотичні аналгетики та антидепресанти.

Можуть посилити прояви ортостатичної гіпотензії.

Потенційно можливі взаємодії з олмесартаном медоксомілом.

Одночасне застосування не рекомендується:

Подвійна блокада ренін-ангіотензин-альдостеронової системи.

Дані клінічних випробувань показують, що подвійна блокада ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (РААС), пов'язана зі спільним застосуванням інгібіторів АПФ та блокаторів рецепторів ангіотензину II або аліскірену, призводить до підвищення частоти небажаних явищ, таких, як гіпотензія, гіперкаліємія і зниження функції нирок (в тому числі гостра ниркова недостатність), в порівнянні з використанням одного засобу, який діє на РААС.

Лікарські засоби, що впливають на концентрацію калію в крові.

Враховуючи досвід застосування інших лікарських засобів, які пригнічують ренін-ангіотензинову систему, концентрація калію в сироватці крові може збільшуватися при одночасному застосуванні калій-зберігаючих діуретиків, препаратів калію, калієвмісних замінників харчової солі та інших препаратів, здатних підвищувати концентрацію калію в крові (наприклад, гепарин, інгібітори АПФ). При призначенні препарату Кардосал ^® плюс одночасно з препаратами, які впливають на рівень калію, рекомендується контролювати сироваткову концентрацію калію.

Лікарський засіб колесевелам, що зв'язує жовчні кислоти.

Спільне застосування лікарського засобу колесевеламу гідрохлориду, що зв'язує жовчні кислоти, зменшує системний вплив і пікову концентрацію олмесартану в плазмі, а також знижує період напіввиведення. Прийом олмесартану медоксомілу як мінімум за 4 години до прийому колесевеламу гідрохлориду знижував ефект лікарської взаємодії. Слід розглянути можливість прийому олмесартану медоксомілу як мінімум за 4 години до прийому колесевеламу гідрохлориду.

Додаткова інформація.

Відзначалося помірне зниження біодоступності олмесартану медоксомілу після лікування антацидами (магнію-алюмінію гідроксидом). Олмесартану медоксоміл не чинить значного впливу на фармакокінетику та фармакодинаміку варфарину або фармакокінетику дигоксину. У здорових добровольців, які приймали олмесартану медоксоміл одночасно з правастином, клінічно значущих змін фармакокінетики цих препаратів не відзначалося. У дослідженнях in vitro клінічно значущого пригнічення олмесартаном активності ізоферментів IA1/2, IIA6, IIC8/9, IIC19, IID6, IIE1 та IIIA4 цитохрому Р450 у людини виявлено не було; відносно ізоферментів цитохрому Р450 у тварин олмесартан або чинив незначну індукуючу дію, або не чинив жодної. Таким чином, клінічно значущих взаємодій між олмесартаном та лікарськими засобами, які метаболізуються за участю зазначених ізоферментів сімейства цитохрому P450, не очікуються.

Потенційно можливі взаємодії гідрохлоротіазиду.

Одночасне застосування не рекомендується:

Лікарські засоби, що впливають на концентрацію калію в крові.

Гіпокаліємічна дія гідрохлоротіазиду може посилюватися при його одночасному застосуванні з іншими лікарськими засобами, що спричинюють втрату калію та гіпокаліємію (наприклад, з калійуретичними діуретиками, послаблюючими засобами, кортикостероїдами, АКТГ, амфотерицином, карбеноксолоном, пеніциліном G натрію та похідними саліцилової кислоти). Тому застосовувати гідрохлоротіазид одночасно з цими препаратами не рекомендується.

Одночасне застосування, що вимагає обережності:

Cолі кальцію.

За рахунок уповільнення екскреції кальцію тіазидні діуретики можуть збільшувати його концентрацію в сироватці крові. Якщо необхідно застосовувати препарати кальцію, рівень його концентрації в сироватці повинен контролюватися, а відповідна доза кальцію - коригуватися.

Холестирамін та колестипол.

На тлі застосування аніонообмінних смол всмоктування гідрохлоротіазиду уповільнюється .

Серцеві глікозиди.

Застосування серцевих глікозидів призводить до того, що гіпокаліємія та гіпомагніємія, які спричинюються тіазидами, збільшують ризик аритмій.

Лікарські засоби, ефективність яких залежить від змін концентрації калію в сироватці крові. У разі застосування препарату Кардосал ^® плюс одночасно з лікарськими препаратами, ефективність яких залежить від змін концентрації калію в сироватці крові (наприклад, серцевими глікозидами та антиаритмічними засобами), а також із препаратами, що спричинюють аритмію піруетного типу (шлуночкову тахікардію), у тому числі з деякими антиаритмічними засобами, рекомендується проводити регулярний контроль концентрації калію в сироватці крові та ЕКГ:

Недеполяризуючі релаксанти скелетних м'язів (наприклад, тубокурарин).

Гідрохлоротіазид може посилювати ефективність недеполяризуючих релаксантів скелетних м'язів.

Антихолінергічні засоби (наприклад, атропін та біпериден).

Знижуючи моторику шлунково-кишкового тракту та швидкість спорожнення шлунка, антихолінергічні засоби можуть збільшувати біодоступність тіазидних діуретиків.

Антидіабетичні лікарські засоби (пероральні препарати та інсулін).

Терапія тіазидом може впливати на толерантність до глюкози. Може бути необхідна корекція дози цукрознижувальних засобів.

Метформін.

Метформін слід застосовувати з обережністю через ризик розвитку лактацидозу, який спричиняється функціональною нирковою недостатністю, яка іноді виникає внаслідок застосування гідрохлоротіазиду.

Бета-блокатори та діазоксид.

Гіперглікемічна ефективність бета-адреноблокаторів та діазоксиду може посилюватися під впливом тіазидів.

Пресорні аміни (наприклад, норадреналін).

Ефективність пресорних амінів може знижуватися.

Лікарські засоби, які застосовуються для лікування подагри (пробенецид, сульфінпіразон та алопуринол).

Оскільки гідрохлоротіазид іноді викликає збільшення концентрації сечової кислоти в сироватці, може бути необхідна корекція дози урикозуричних препаратів для лікування подагри. Крім того, іноді необхідно збільшити дозу пробенециду або сульфінпіразону. У разі застосування алопуринолу одночасно з тіазидом частота алергічних реакцій на алопуринол може збільшуватися.

Амантадин.

Тіазиди можуть збільшувати ризик розвитку побічних реакцій, спричинених амантадином.

Цитостатики (наприклад, циклофосфамід, метотрексат).

Тіазиди можуть знижувати виведення нирками протипухлинних препаратів та посилювати їх пригнічувальну дію на кістковий мозок.

Саліцилати.
У разі прийому саліцилатів у високих дозах гідрохлоротіазид може посилювати їх токсичну дію на центральну нервову систему.

Метилдопа.

У літературі описані окремі випадки гемолітичної анемії в результаті застосування гідрохлоротіазиду в комбінації з метилдопою.

Циклоспорин.

Одночасне застосування тіазидів з циклоспорином може збільшувати ризик гіперурикемії та ускладнень, аналогічних подагрі.

Тетрациклін.

Застосування тіазидів одночасно з тетрацикліном збільшує ризик уремії, що спричинюється тетрацикліном. До доксициклину ця взаємодія, ймовірно, не належить.

Особливості застосування.

Зменшення об'єму циркулюючої крові.

У пацієнтів зі зниженим об'ємом циркулюючої крові та (або) низьким рівнем натрію, обумовленими інтенсивною терапією діуретиками, низькосольовою дієтою, діареєю або блюванням, може виникати клінічно виражена артеріальна гіпотензія, особливо після першого прийому препарату. До початку застосування препарату Кардосал ^® плюс зазначені вище явища слід усунути.

Подвійна блокада ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (РААС).

Одночасне застосування інгібіторів АПФ, блокаторів рецепторів ангіотензину II або аліскірен збільшує ризик розвитку артеріальної гіпотензії, гіперкаліємії і зниження функції нирок (в тому числі гострої ниркової недостатності). Тому подвійна блокада РААС на фоні одночасного застосування інгібіторів АПФ, блокаторів рецепторів ангіотензину II або аліскірену не рекомендується.

Якщо терапія з подвійною блокадою є абсолютно необхідною, то вона повинна проводитися тільки під наглядом фахівця, а також на фоні ретельного спостереження за функцією нирок, рівнем електролітів і артеріальним тиском.

Одночасне застосування інгібіторів АПФ та блокаторів рецепторів ангіотензину II протипоказано у пацієнтів з діабетичною нефропатією.

Інші явища, що супроводжуються стимуляцією ренін-ангіотензин-альдостеронової системи. Пацієнти, у яких судинний тонус та функція нирок значною мірою залежать від активності ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (наприклад, пацієнти із тяжкою застійною серцевою недостатністю або з патологією нирок, включаючи стеноз ниркової артерії), можуть реагувати на інші препарати, що впливають на цю систему, відчуваючи гостру артеріальну гіпотензію, азотемію, олігурію або, в окремих випадках, гостру ниркову недостатність.

Реноваскулярна гіпертензія.

Застосування препаратів, що впливають на ренін-ангіотензин-альдостеронову систему, хворих з двобічним стенозом ниркових артерій або стенозом артерії єдиної функціонуючої нирки пов'язано з підвищеним ризиком розвитку тяжкої артеріальної гіпотензії та ниркової недостатності.

Порушення функції нирок та трансплантація нирки.

Пацієнтам з тяжкими порушеннями функції нирок (кліренс креатиніну <30 мл/хв) препарат Кардосал ^® плюс застосовувати не слід. Пацієнтам з легкими або помірними порушеннями функції нирок (кліренс креатиніну ³30 мл/хв, але <60 мл/хв) коригувати дозу препарату не потрібно. В той же час таким пацієнтам препарат Кардосал ^® плюс слід застосовувати з обережністю, при цьому рекомендується періодично контролювати концентрацію калію, креатиніну та сечової кислоти у сироватці крові. У пацієнтів з порушеннями функції нирок може виникати азотемія, спричинена тіазидними діуретиками. Якщо прогресуюча ниркова недостатність стає очевидною, необхідний ретельний перегляд схеми лікування і, можливо, відміна діуретиків. Клінічний досвід застосування препарату Кардосал ^® плюс пацієнтам, які нещодавно перенесли трансплантацію нирки, відсутній.

Порушення функції печінки.

Досвід застосування олмесартану медоксомілу пацієнтам з тяжкими порушеннями функції печінки досі відсутній. Крім того, у пацієнтів з порушеннями функції печінки або прогресуючим захворюванням печінки незначні порушення водно-електролітного балансу на тлі терапії тіазидами можуть спричинити печінкову кому. З цієї причини пацієнтам з порушеннями функції печінки легкого та середнього ступеня тяжкості препарат слід застосовувати з обережністю. Пацієнтам з тяжкими порушеннями функції нирок, холестазом та обструкцією жовчних протоків препарат Кардосал ^® плюс протипоказаний.

Стеноз устя аорти та мітральний стеноз, гіпертрофічна обструктивна кардіоміопатія.

Як і у випадку інших вазодилататорів, олмесартану медоксоміл з обережністю призначають при стенозі устя аорти або мітральному стенозі, а також при обструктивній гіпертрофічній кардіоміопатії.

Первинний альдостеронізм.

Пацієнти з первинним альдостеронізмом зазвичай не реагують на антигіпертензивні засоби, що пригнічують ренін-ангіотензинову систему. Тому препарат Кардосал ^® плюс таким пацієнтам не рекомендований.

Метаболічні та ендокринні ефекти.

Препарати групи тіазидів можуть спричинювати порушення толерантності до глюкози. Пацієнтам з цукровим діабетом потрібно коригувати дозу інсуліну або пероральних цукрознижувальних засобів. Застосування тіазидів може сприяти розвитку прихованого цукрового діабету.

На тлі прийому тіазидних діуретиків можуть виникати такі побічні дії, як підвищення рівня холестерину та тригліцеридів. У ряді випадків застосування тіазидів може сприяти розвитку гіперурикемії або подагри. Гідрохлортіазид здатний підвищувати рівень вільного білірубіну у сироватці крові.

Електролітні порушення.

Як і у випадку будь-яких діуретиків, при застосуванні гідрохлоротіазиду слід з певним інтервалом контролювати сироваткові концентрації електролітів. Препарати групи тіазидів, у тому числі гідрохлоротіазид, можуть спричинювати порушення водно-електролітного балансу (у тому числі гіпокаліємію, гіпонатріємію та гіпохлоремічний алкалоз). Ознаками порушень водно-електролітного балансу є такі симптоми: сухість у роті, спрага, слабкість, тривалий сон, сонливість, занепокоєння, м'язовий біль або судоми, м'язова стомлюваність, артеріальна гіпотензія, олігурія, тахікардія та порушення з боку травного тракту, зокрема нудота та блювання. Ризик розвитку гіпокаліємії найбільш високий при цирозі печінки, при різкому збільшенні діурезу, при недостатньому споживанні електролітів внутрішньо, а також при застосуванні кортикостероїдів та АКТГ як супутніх препаратів. З іншого боку, внаслідок блокади рецепторів ангіотензину II (AT1) олмесартаном медоксомілом, що входить до складу препарату Кардосал ^® плюс, може спричинювати гіперкаліємію, особливо у пацієнтів з порушеннями функції нирок та/або із серцевою недостатністю, а також у пацієнтів із цукровим діабетом. Пацієнтам цієї групи концентрацію калію в сироватці крові слід контролювати належним чином. Препарат Кардосал ^® плюс слід з обережністю застосовувати одночасно з препаратами калію, калійзберігаючими діуретиками, калієвмісними замінниками харчової солі та іншими препаратами, які можуть підвищувати концентрацію калію в крові. Даних про те, що олмесартану медоксоміл може послаблювати або запобігати гіпонатріємії, що спричинюється діуретиками, немає. Дефіцит хлоридів, як правило, характеризується низьким ступенем тяжкості і не вимагає спеціального лікування. Тіазиди можуть знижувати виведення кальцію із сечею та спричинювати легке та скороминуще підвищення його концентрації в сироватці крові за відсутності будь-яких порушень у метаболізмі кальцію. Гіперкальціємія може свідчити про прихований паратиреотоксикоз. Перед дослідженням функції паращитовидних залоз тіазиди треба відмінити. Тіазиди посилюють виведення із сечею магнію, що може призводити до гіпомагніємії. У пацієнтів з набряками може в жарку погоду виникати гіпонатріємія розбавлення.

Препарати літію.

Як і інші лікарські засоби, що містять блокатори рецепторів ангіотензину II у комбінації з тіазидом, препарат Кардосал ^® плюс не рекомендується застосовувати одночасно з препаратами літію.

Спру-подібна ентеропатія:

У дуже рідкісних випадках повідомляли про важку хронічну діарею зі значною втратою маси тіла, що розвилася через кілька місяців або років після початку лікування у пацієнтів, які приймали олмесартан; причиною її виникнення є, імовірно, місцева відстрочена реакція гіперчутливості. Результати біопсії слизової кишечника у таких пацієнтів часто демонстрували атрофію кишкових ворсинок. Якщо дані симптоми виникають у пацієнта під час лікування олмесартаном, необхідно виключити іншу етіологію. Слід розглянути можливість відміни застосування олмесартану медоксомілу в тих випадках, коли іншої етіології не виявлено. У тих випадках, коли симптоми зникають, і дані біопсії підтверджують діагноз спру-подібної ентеропатії, терапію олмесартаном медоксомілом відновлювати не слід.

Етнічні відмінності.

Як і у випадку інших блокаторів рецепторів ангіотензину II, антигіпертензивна дія олмесартану медоксомілу у представників негроїдної раси виражена дещо слабше, ніж у представників інших рас (можливо, через те, що у представників негроїдної раси частіше зустрічається низький рівень реніну).

Антидопінговий тест.

Гідрохлоротіазид, що входить до складу цього препарату, може давати псевдопозитивний результат в антидопінговому тесті.

Вагітність.

Кардосал ^® плюс протипоказаний вагітним жінкам або жінкам, які планують завагітніти. Якщо вагітність підтверджується під час лікування препаратом Кардосал ^® плюс, лікування слід негайно припинити, і в разі необхідності, лікарський засіб повинен бути замінений іншим лікарським засобом, дозволеним до використання в період вагітності.

Інші запобіжні заходи .

Надмірне зниження артеріального тиску у пацієнтів з генералізованим артеріосклерозом, ішемічною хворобою серця або ішемічним ураженням головного мозку може призвести до інфаркту міокарда або інсульту.

Ризик алергічних реакцій на гидрохлортіазид вище у пацієнтів з алергією або бронхіальною астмою в анамнезі, проте такі реакції можуть виникати і у пацієнтів без перерахованих захворювань в анамнезі.

За даними наукової літератури, діуретики тіазидового ряду можуть викликати загострення або активацію системного червоного вовчака.

Даний препарат містить лактозу. Препарат не слід призначати пацієнтам з уродженою непереносимістю галактози, вродженою недостатністю лактази або з порушенням всмоктування глюкози і галактози.

Застосування у період вагітності або годування груддю.

Вагітність.

Олмесартану медоксоміл.

Застосування блокаторів рецепторів ангіотензину II протипоказано вагітним жінкам або жінкам, які планують вагітність

Епідеміологічні дані, що стосуються ризику тератогенної дії, обумовленої застосуванням блокаторів рецепторів ангіотензину II у І триместрі вагітності, не дозволяють зробити певних висновків, проте незначне збільшення ризику не виключено. У контрольованих епідеміологічних дослідженнях жодних даних, що стосуються ризику тератогенної дії блокаторів рецепторів ангіотензину II, отримано не було, проте не можна виключити, що на тлі застосування препаратів цього класу ризик аналогічної дії може збільшуватися. За винятком випадків, коли блокатори рецепторів ангіотензину II застосовуються із життєво важливих причин, пацієнткам, які планують вагітність, рекомендується перейти на інші гіпотензивні засоби, безпека яких при вагітності доведена. У разі діагностування вагітності блокатори рецепторів ангіотензину II слід негайно відмінити і, за необхідності, почати лікування іншими препаратами.

Встановлено, що терапія блокаторами рецепторів ангіотензину II під час ІІ і ІІІ триместрів вагітності не виключена поява ефектів фетотоксичності (погіршення ниркової функції, олігогідрамніон, уповільнення осифікації кісток черепа) та неонатальної токсичності (ниркова недостатність, артеріальна гіпотонія, гіперкаліємія).

У разі якщо блокатори рецепторів ангіотензину II застосовувалися в ІІ триместрі вагітності, рекомендується провести УЗД на предмет функції нирок і розвитку черепа у плода.

За новонародженими, матері яких застосовували блокатори рецепторів ангіотензину II, слід пильно спостерігати на предмет артеріальної гіпотензії.

Гідрохлортіазид.

Досвід застосування гідрохлортіазиду під час вагітності, особливо в І триместрі, обмежений. Результатів експериментальних досліджень на тваринах недостатньо. Гідрохлортіазид проникає крізь плаценту. Враховуючи механізм дії гідрохлортіазиду, його застосування в ІІ і ІІІ триместрах вагітності може викликати порушення фетоплацентарного кровотоку і шкідливо діяти на плід і новонародженого, викликаючи жовтяницю, електролітні порушення і тромбоцитопенію.

Гідрохлортіазид не призначений для лікування водянки у вагітних, артеріальної гіпертензії вагітних або прееклампсії, так як він може викликати зменшення об'єму плазми і гіпоперфузію плаценти та при цьому не приносити належної користі для лікування захворювання.

Гідрохлортіазид також не рекомендується застосовувати для лікування ессенціальної гіпертензії у вагітних, за винятком тих окремих випадків, коли не можна використовувати інші препарати.

Комбінований лікарський засіб . Олмесартану медоксоміл/Гідрохлоротіазид.

Відповідно Кардосал® плюс протипоказаний вагітним жінкам або жінкам, які планують вагітність.

Період годування груддю.

Олмесартану медоксоміл.

Інофрмація щодо застосування препарату Кардосал ^® плюс під час годування груддю до цього часу відсутня, тому жінкам, які годують груддю, препарат призначати не слід. Замість нього можна застосовувати інші препарати, безпека яких у період годування груддю доведена, особливо при годуванні груддю новонароджених або недоношених дітей.

Гідрохлоротіазид.

Гідрохлоротіазид у невеликих кількостях потрапляє в грудне молоко. Високі дози тіазидів, що викликають інтенсивний діурез, можуть пригнічувати утворення молока. Якщо його застосування вкрай необхідне, годування груддю треба припинити.

Застосовувати препарат Кардосал ^® плюс в період годування груддю не рекомендується. При застосуванні Кардосал ^® плюс під час годування груддю доза повинна бути максимально низькою.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами.

Препарат Кардосал ^® плюс може спричинювати незначний або помірний вплив на здатність керувати транспортними засобами та працювати з іншими механізмами. Іноді у хворих, які застосовують антигіпертензивні засоби, можуть спостерігатися запаморочення та підвищена втомлюваність, внаслідок чого може знижуватися реакція.

Спосіб застосування та дози.

Дорослі.

Кардосал ^® плюс не є препаратом першого вибору. Він призначений для пацієнтів, у яких застосування одного лише олмесартану медоксомілу в дозі 20 мг не забезпечує необхідного рівня артеріального тиску.

Таблетки препарату Кардосал ^® плюс приймають 1 раз на добу, незалежно від прийому їжі.

За наявності клінічних показань допускається переведення пацієнта з монотерапії олмесартаном медоксомілом у дозі 20 мг відразу на комбінований препарат, проте при цьому слід враховувати той факт, що максимальна гіпотензивна дія олмесартану медоксомілу досягається через 8 тижнів після початку лікування.

Рекомендується титрування дози кожного з компонентів:

Олмесартану медоксомілу/гідрохлортіазид у дозі 20/12,5 мг можна призначати пацієнтам, у яких застосування одного тільки олмесартану медоксомілу в дозі 20 мг не забезпечує необхідного рівня артеріального тиску.

Олмесартану медоксоміл/гідрохлортіазид у дозі 20/25 мг можна призначати пацієнтам, у яких застосування олмесартану медоксомілу/гідрохлортіазиду в дозі 20/12,5 мг не забезпечує необхідного рівня артеріального тиску.

Пацієнти літнього віку (віком від 65 років).

Пацієнтам літнього віку комбінований препарат рекомендується застосовувати в тій самій дозі, що й звичайним дорослим пацієнтам.

Порушення функції нирок.

У разі застосування препарату Кардосал ^® плюс пацієнтам з порушеннями функції нирок легкого та середнього ступеня тяжкості (кліренс креатиніну 30-60 мл/хв) рекомендується періодично контролювати функцію нирок. Пацієнтам з тяжкими порушеннями функції нирок (кліренс креатиніну < 30 мл/хв) Кардосал ^® плюс протипоказаний.

Порушення функції печінки.

Пацієнтам з порушеннями функції печінки легкого та середнього ступеня тяжкості препарат Кардосал ^® плюс слід застосовувати з обережністю. Пацієнтам з порушеннями функції печінки середнього ступеня тяжкості олмесартану медоксоміл рекомендується застосовувати в початковій дозі 10 мг 1 раз на добу, а максимальна доза не повинна перевищувати 20 мг 1 раз на добу. Пацієнтам з порушеннями функції печінки, які вже приймають діуретичні засоби та (або) інші антигіпертензивні засоби, рекомендується ретельно контролювати артеріальний тиск та функцію нирок. Досвід застосування олмесартану медоксомілу у пацієнтів з тяжкими порушеннями функції печінки відсутній. Пацієнтам з тяжкими порушеннями функції печінки, а також із холестазом та обструкцією жовчних протоків препарат Кардосал ^® плюс застосовувати не слід.

Діти.

Безпека та ефективність застосування Кардосал ^® плюс у дітей та підлітків молодше 18 років не встановлена. Дані відсутні.

Спосіб застосування.

Таблетки ковтають цілими, запиваючи достатньою кількістю рідини (наприклад, склянкою води). Таблетки не слід розжовувати. Препарат рекомендується приймати щодня в один і той же час.

Діти.

Безпека та ефективність застосування Кардосал ^® плюс у дітей та підлітків молодше 18 років не встановлена. Дані відсутні.

Передозування.

Спеціальна інформація, що стосується симптомів або лікування передозування препарату Кардосал ^® плюс відсутня.

За пацієнтом слід ретельно спостерігати та проводити симптоматичне підтримуюче лікування. Лікування симптоматичне і залежить від часу, що минув з моменту прийому препарату, та від ступеня тяжкості симптомів. Можуть бути рекомендовані блювотні засоби та/або промивання шлунка. При лікуванні передозування іноді рекомендується активоване вугілля. Слід регулярно контролювати рівень електролітів та креатиніну у сироватці крові. У разі артеріальної гіпотензії пацієнта слід перевести у горизонтальне положення та швидко провести внутрішньовенну інфузію ізотонічного розчину натрію хлориду.

Найімовірнішими проявами передозування олмесартану медоксомілу є артеріальна гіпотензія та тахікардія, крім того, може виникати брадикардія. Передозування гідрохлоротіазидом супроводжується електролітними порушеннями (гіпокаліємією, гіпохлоремією) та зневодненням, обумовленим надмірним діурезом. Найчастішими проявами передозування є нудота та сонливість. Гіпокаліємія може спричинювати м'язові спазми та/або посилювати аритмію, що виникає в результаті застосування супутніх препаратів (серцевих глікозидів або деяких антиаритмічних засобів).

Чи виводиться олмесартан або гідрохлоротіазид при гемодіалізі, невідомо.

Побічні реакції.

Найчастіше при застосуванні препарату виникають такі побічні реакції, як головний біль (2,9 %), запаморочення (1,9 %), підвищена втомлюваність (1,0 %).

Гідрохлоротіазид може спричинювати або посилювати гіповолемію, що може призводити до порушення електролітного балансу.

У клінічних дослідженнях, у яких брали участь 1155 пацієнтів, які приймали олмесартану медоксоміл/гідрохлоротіазид у дозах 20/12,5 мг або 20/25 мг, та 466 пацієнтів, які отримували плацебо (тривалість застосування препаратів становила до 21 місяця), загальна частота побічних дій на тлі комбінованої терапії олмесартану медоксомілом/гідрохлоротіазидом була приблизно такою ж, що і на тлі застосування плацебо. Частота випадків відміни препарату у зв'язку з побічними діями в групі «Олмесартану медоксоміл/гідрохлоротіазид 20/12,5 мг - 20/25 мг» (2 %) та в групі «плацебо» (3 %) також була приблизно однаковою. В цілому, частота побічних дій на тлі комбінованої терапії олмесартану медоксомілом/гідрохлоротіазидом (порівняно з плацебо) не залежала від віку (хворі віком до 65 років порівняно з хворими віком від 65 років), статі або раси пацієнтів, хоча запаморочення у пацієнтів віком від 75 років виникало дещо частіше.

Крім того, безпека препарату при застосуванні високих доз вивчалася в клінічних дослідженнях, у яких брали участь 3709 пацієнтів, які приймали олмесартану медоксоміл у комбінації з гідрохлоротіазидом у дозах 40 мг/12,5 мг та 40 мг/25 мг. Побічні реакції, що спостерігалися під час проведення клінічних досліджень, у постмаркетингових дослідженнях або інформація про які була отримана за спонтанними повідомленнями, а також побічні реакції, що спостерігалися при застосуванні окремих компонентів препарату олмесартану медоксомілу та гідрохлоротіазиду, наведено в наступній таблиці.

Для класифікації частоти виникнення побічних реакцій використовувалася наступна термінологія: дуже часто (≥1/10), часто (≥1/100, <1/10), нечасто (≥1/1000, <1/100), рідко (≥1/10000, <1/1000), дуже рідко (<1/10000).

Були повідомлення про кілька випадків рабдоміолізу, що перебував у тимчасовому взаємозв'язку із застосуванням блокаторів рецепторів ангіотензину ІІ.

Термін придатності.

5 років. Не застосовувати препарат після закінчення терміну придатності, зазначеного на упаковці.

Умови зберігання.

Спеціальні умови зберігання не вимагаються. Зберігати у недоступному для дітей місці.

Упаковка.

14 таблеток, вкритих плівковою оболонкою, у блістері; по 1 або 2 блістери у картонній коробці.

Категорія відпуску.

За рецептом.

Заявник.

Менаріні Інтернешонал Оперейшонс Люксембург С.А.

Виробник.

БЕРЛІН-ХЕМІ АГ.

Місцезнаходження. Глінікер Вег 125, 12489 Берлін, Німеччина.

За ліцензією ДАІЧІ САНКІО ЮРОУП ГмбХ.