ЛИЗИНОПРИЛ-АСТРАФАРМ табл. 20 мг блистер №20

Для медицинского использования лекарственного средства

Лисиноприл -Астрафарм

(Лисиноприл-астрафарм)

Место хранения:

Активный ингредиент: лизиноприл;

1 таблетка содержит лизиноприл 5 мг или 10 мг, или 20 мг;

Вспомогательные вещества: гидрофосфат кальция, маннит (E 421), кукурузный крахмал, стеарат магния, силиконовый диоксид коллоидный безводный.

Лекарственная форма. Таблетки

Основные физико-химические свойства: таблетки белого цвета плоской цилиндрической формы с формованными краями и диапазоном.

Фармакотерапевтическая группа.

Ингибиторы ангиотензина трансформируют фермент (туз). Код ATH C09A A03.

Фармакологические свойства.

Фармакодинамика .

Лисиноприл - ингибитор ACE. ACE - пептидиладепептидаза, которая катализирует трансформацию ангиотензина I в пептид вазоконстриктор, ангиотензин II, который также стимулирует секрецию альдостерона. Ингибирование тузов приводит к уменьшению концентрации в плазме крови ангиотензина II, что приводит к снижению активности вазопрессоров и секреции альдостерона. Последнее уменьшение может привести к увеличению концентрации калия в сыворотке.

Поскольку механизм действия в гипертонии проводится путем подавления ренин - ангиотензина - альдостерона системы, лизиноприл обладает гипотензивным эффектом даже в гипертонических пациентах. ACF идентичен кининазам - ферменту, который разрушает брадикинин. Роль повышенного уровня брадикинина (выраженная вазодилирующими свойствами) в процессе лечения лизиноприлом не полностью уточняется и требует дальнейшего изучения.

Фармакокинетика.

Поглощение. После перорального введения, лизиноприл медленно и не полностью поглощается в пищеварительном тракте. Поглощение препарата после приема приема составляет приблизительно 25% с взаимодидиальной изменчивостью (6 - 60%). Одновременное использование пищи не влияет на всасывание. Максимальная концентрация в плазме крови достигается примерно от 6 до 8 часов.

Распределение . Концентрации равновесия в сыворотке в сыворотке достигаются в течение 2-3 дней после препарата. В дополнение к ACF не связывается с белками плазмы крови.

Метаболизм и выход . Не метаболизируется, выделяется с мочой в неизменной форме.

Удален в гемодиализ.

Фармакокинетика по специальным группам пациентов.

В случае нарушения функции почек, выход лизиноприла уменьшается пропорционально степени нарушения функциональных расстройств (это уменьшение становится клинически важно для гломеренной фильтрации ниже 30 мл / мин).

Когда сердечная недостаточность, почечная очистка лизиноприла уменьшается.

Для пожилых пациентов, характеризующихся более высокими концентрациями лизиноприла в плазме крови и значением области в кривой «концентрации - время» (увеличилось примерно на 60%), чем у молодых пациентов.

Клинические характеристики.

Индикация.

Артериальная гипертония.

Хроническая сердечная недостаточность.

Острый инфаркт миокарда у пациентов со стабильными показателями гемодинамики (систолическое кровяное давление> 100 мм рт.).

Диабетическая нефропатия в диабете Mellitus (у пациентов с инсулиновым диабетом Mellitus Type II).

Противопоказание.

Повышенная чувствительность к лизиноприлу, к другим компонентам препарата или других ингибиторов ACE.

Ангеоэротический отек в анамнезе (в том числе после применения ингибиторов ACE, идиопатического и наследственного отека).

Аортальный или митральный стеноз или гипертрофическая кардиомиопатия с выраженными гемодинамическими расстройствами.

Двусторонний стеноз почечной артерии или стеноза артерии отдельных почек; Острый инфаркт миокарда с нестабильной гемодинамикой; кардиогенный шок; Одновременное использование лекарств и высокополосных мембран из полиакрилинитрила-2-метилальнесульфоната (например, 96) с срочным диализом; Пациенты с уровнями креатинина в сыворотке ≥ 220 мкмоль / л.

Одновременное использование алискиреносодержащих препаратов для пациентов с диабетом или расстройствами функций почек (GKF <60 мл / мин / 1,73 м ² ).

Первичный гиперльдостеронизм.

Взаимодействие с другими лекарствами и другими типами взаимодействия.

Диуретики. При одновременном использовании с диуретиками наблюдается антигипертензивный эффект. У пациентов, которые уже берут диуретики, особенно те, кому диуретики предназначены в последнее время, добавление лизиноприла может иногда вызывать чрезмерное снижение артериального давления. Вероятность симптомов артериальной гипотензии под воздействием лизиноприла уменьшается, если вы прекратите принимать мочегонные средства перед лечением лизиноприла.

Диуретики калиевой диуретики, добавки калия или солосаматы. Хотя уровень калия в сыворотке в клинических исследованиях ингибиторов ACE обычно остается в пределах нормального диапазона, у некоторых пациентов гиперкалиемия развивалась. Риск гиперкалемии связан с факторами, которые включают почечную недостаточность, диабет Mellitus и одновременный прием диуретики консервирования калия (например, спиронолактон, триамтерина или амилорид), а также калийсодержащие пищевые добавки или сольные замены.

Применение калийсодержащих пищевых добавок, консервированные калия диуретики или калийсодержащие сольцы могут привести к значительному увеличению уровней калия в сыворотке, особенно у пациентов с нарушением функции почек. При принимании лизиноприла на фоне калиевых диуретиков, гипокалиемия, вызванная их приемной, может быть ослаблена.

Литий. При одновременном приеме ингибиторов лития и ACE уровень лития в сыворотке и развитие токсических эффектов развивается. Использование тиазидных диуретиков может увеличить риск интоксикации лития и повысить его, если он уже вызван одновременным методом ингибиторов ACE. Используйте лисиноприл одновременно с литьем не рекомендуется, но в тех случаях, когда такая комбинация необходима, тщательно контролируют уровни лития в сыворотке.

Нестероидные противовоспалительные препараты (НПВП), включая ацетилсалициловую кислоту в дозе ≥ 3 г в день. Длительный прием NSaz может ослабить гипотензивный эффект ингибиторов ACE. Итаки ингибиторов NSaz и ACE для увеличения уровня калия в сыворотке, которые могут привести к нарушению функции почек. Эти эффекты обычно обратимы. В некоторых случаях может наблюдаться острая почечная недостаточность, особенно в нарушении функции почек, например, в пожилых людей или у пациентов с обезвоживанием тела.

Золото. Нитрилеиоидные реакции (симптомы вазодилатации, в том числе прилива, тошнота, головокружение, артериальная гипотензия, которые могут быть очень тяжелыми) после введения золота (например, авротиомалат натрия) чаще отмечались у пациентов, получающих лечение ингибитором туза.

Другие антигипертензивные агенты. При одновременном использовании лизиноприла с другими антигипертензивными агентами наблюдается увеличение антигипертензивного эффекта. Одновременное введение нитроглицерина и других органических нитратов или вазодилататоров может повысить гипотензивный эффект лизиноприла.

Трициклические антидепрессанты, анестезики и антипсихотики. Прием некоторых анестетики, трициклические антидепрессанты и антипсихотические агенты на фоне ингибиторов ACE могут укреплять артериальную гипотензию.

Симпатомиметики. Может ослабить гипотензивный эффект ингибиторов ACE.

Гипогликемические средства. Эпидемиологические исследования показали, что одновременный прием ингибиторов ACE и гипогликемические средства (инсулины и гипогликемические агенты для использования внутри) могут повысить влияние последних, до развития гипогликемии. Вероятность таких явлений особенно высока в первые недели одновременного лечения пациентов, а также в нарушении функции почек.

Ацетилсалициловая кислота, тромболитика, β-адреноблокировщики и нитраты. Лисиноприл можно вводить одновременно с ацетилсалициловой кислотой (в дозах, используемых в кардиологии), тромболитических агентах, β - адреноблокировщика и нитраты.

Двойная блокада системы Renin-Angiotensin-Aldosterone (Рас). Продемонстрировал, что двойной раас блокада с ассоциированным применением ингибиторов ACE, антагонисты ангиотензин II рецепторов или алискиренов характеризуются более высокой частотой развития таких побочных реакций, как артериальная гипотензия, гипергликемия, расстройства почек (включая острую почечную недостаточность) по сравнению с Использование монотерапии.

Алопуринол, цитостатика, иммунодепрессанты, кортикостероиды, пропитамид. При одновременном использовании с лизиноприлом Leukopenia может вызвать лекопению.

Лекарства, которые подавляют функцию костного мозга. При одновременном использовании лизиноприла увеличивает риск нейтропении и / или агранулоцитоза.

Эстрогены. При одновременном использовании эстрогена с лизиноприлом можно уменьшить гипотензивный эффект лизиноприла из-за задержки жидкости в организме.

Особенности приложения.

Симптоматическая артериальная гипотензия.

Наблюдается редко у пациентов с неосложненной артериальной гипертонией. У пациентов с гипертониками принимая лизиноприл, вероятность артериальной гипотензии увеличивается с уменьшением объема циркулирующей крови (например, в результате лечения диуретики, ограничивая потребление соли, диализу, в диарее или взрыва), а также в Тяжелые формы ренин-зависимой артериальной гипертонии.

Симптоматическая артериальная гипотензия наблюдалась у пациентов с сердечной недостаточностью независимо от того, сочетается ли она с почечной недостаточностью. Это чаще всего наблюдается у пациентов с тяжелой сердечной недостаточностью, которые вынуждены принимать большие дозы петлевых диуретиков, и, в которых наблюдается гипонатриемия или функциональная почечная недостаточность. Пациенты с повышенным риском артериальной гипотензии требуют тщательного наблюдения в начальном периоде лечения и при выборе дозы.

Это также относится к пациентам с ишемическими сердечными заболеваниями или сосудами мозгов, в которых значительное снижение артериального давления может привести к инфаркту миокарда или расстройства циркуляции мозга.

В случае разработки артериальной гипотензии пациента необходимо надеть на спину и, при необходимости, сделать внутривенное введение раствора хлорида натрия. Гипотензивная реакция гипотензивной гипотензии не является противопоказанием для следующего потребления препарата. После восстановления эффективного объема крови и исчезновения прикрепленной гипотензивной реакции можно продолжить лечение лизиноприлом.

У некоторых пациентов с хронической сердечной недостаточностью, которые имеют нормальное или низкое кровяное давление, дополнительное снижение системного кровяного давления может происходить при введении лизиноприла. Этот эффект ожидается и обычно не является причиной прекращения терапии. В случае симптоматической артериальной гипотензии может потребоваться уменьшить дозу или расторжение администрирования лизиноприла.

Артериальная гипотензия с острым инфарктом миокарда.

При остром инфаркте миокарда невозможно запустить терапию лизиноприл, если из-за предварительного лечения вазодилирующими препаратами существует риск дальнейшего тяжелого ухудшения гемодинамических параметров. Это относится к пациентам с систолическим артериальным давлением ≤ 100 мМ HG. Искусство. или с кардиогенным шоком. В первые 3 дня после инфаркта миокарда необходимо уменьшить дозу препарата, если систолическое артериальное давление ≤ 120 мм рт. Искусство. С систолическим артериальным давлением ≤ 100 мм рт. Искусство. Доза обслуживания должна быть уменьшена до 5 мг или временного до 2,5 мг. Со стабильной гипотензией (систолическое артериальное давление ≤ 90 мм рт. В течение более 1 часа) лизиноприлтерапия должна быть прекращена.

Аортарный и митральный стеноз / гипертрофическая кардиомиопатия.

Как и другие ингибиторы ACE, лизиноприл следует назначать с осторожностью с митральным стенозом или выделением от левого желудочка (например, с стенозом аорты или гипертрофической кардиомиопатией).

Нарушение функции почек.

При почечной недостаточности (клиренс креатинина <80 мл / мин), начальная доза лизиноприла должна быть определена в зависимости от зазора креатинина пациента (см. Таблицу 1), а затем в зависимости от реакции пациента на лечение. Рутил контроль калия и креатинина является частью нормальной медицинской практики у этих пациентов.

У пациентов с сердечной недостаточностью в начале лечения с ингибиторами ACE может наблюдаться ухудшение функции почек. В таких ситуациях описаны случаи острой почечной недостаточности, обычно обратимы. У некоторых пациентов с сужением как почечных артерий или со стенозом артерии единого ингибиторов ACE единой почки увеличивают уровень мочевины в крови и креатинине в сыворотке; Обычно эти изменения происходят после прекращения препаратов. Вероятность этого особенно высока в почечной недостаточности.

В присутствии ренососулярной гипертонии высокий риск тяжелой артериальной гипотензии и почечной недостаточности. У таких пациентов лечение должно быть начато под тщательным медицинским наблюдением мелких доз, которые должны быть точно выбраны. Поскольку диуретики могут внести свой вклад в клиническую динамику, описанную выше, в течение первых недель лечения лизиноприлом их приема следует прекратить, а функция почек требует тщательного наблюдения.

У некоторых пациентов с артериальной гипертонией без четкого заболевания сосудов почек, приема лизиноприла, особенно на фоне диуретики, вызывает увеличение уровня мочевины в крови и креатине в сыворотке; Эти изменения обычно незначительны и в ближайшее время. Вероятность их внешнего вида выше у пациентов с нарушенной функцией почек. В таких случаях может потребоваться уменьшить дозу и прекратить прием диуретики и лизиноприла.

Лечение острого инфаркта миокарда не проявляется пациентам с признаками дисфункции почек, в которых повышенные уровни креатинина в сыворотке 177 мкмоль / л и / или протеинурия 500 мг / день. При разработке дисфункции почек при лечении лизиноприла (концентрация креатинина сыворотки превышает 265 мкмоль / л или удвоить уровень креатинина в сыворотке по сравнению с его уровнем, определенным до лечения), препарат следует прекратить.

Повышенная чувствительность / ангионеротическое отек.

Ангионетические отеки лица, конечностей, губ, языка, вокальная связь и гортань редко развиваются у пациентов, получающих ингибиторы ACE, в том числе Лисиноприл. В период лечения ангионевротический отек может развиваться в любое время. В этом случае прием лизиноприла должен быть немедленно прекращен, проводить соответствующее лечение и установить мониторинг пациента; Прежде чем отпустить пациента, вы должны убедиться, что все симптомы отека устранены.

Даже в случаях, когда отеки ограничены только языком, а признаки дыхательных расстройств отсутствуют, пациенты могут потребовать долгосрочного наблюдения, поскольку лечение антигистаминами и глюкокортикостероидами (GCS) могут быть недостаточными.

В некоторых случаях летальный конец пациентов в результате ангионеротического отека гортани зарегистрирован. Если отек простирается на языке, голосовые галстуки или гортани, вероятное перекрытие дыхательных путей, особенно у пациентов, которые ранее подвергались хирургическому вмешательству в органах дыхания. В таких случаях необходимо принять меры аварийной терапии (введение адреналина и / или поддержки дыхательных путей).

Пациент должен находиться под внимательным медицинским надзором к полному и устойчивому исчезновению симптомов.

У пациентов с анамнезом ангионевротического отека, не связанные с техникой ингибитора ACE, может иметь повышенный риск развития ангионевротического отека в ответ на ингибитор ACE.

Гемодиализ.

При назначении препарата в диализе возможна полиакрилвинил-мембрана, возможны анафилактические реакции. Рекомендуется использовать мембраны другого типа для диализа или использования препаратов других групп для лечения пациентов с артериальной гипертонией.

Анафилактоидные реакции с lpnp-aferes.

Поскольку при аферах LPNP с сульфатом декстрана ингибиторы ACE могут привести к развитию анафилактических реакций, которые могут быть угроза жизни, вы должны временно отменить ингибиторы ACE перед каждой вершиной.

Десенсибилизация.

У пациентов принимают ингибиторы ACE, на фоне десенсибилизирующей терапии (например, против ядов межцилактоидной реакции развиваются длительная анафилактоидная реакция. Если такие пациенты были задержаны от приема ингибиторов ACE для десенсибилизации, реакции не наблюдались, но случайное введение ACF спровоцировало анафилактоидный реакцию.

Отказ печени.

С техникой ингибиторов ACE, развитие редкого синдрома, который начинается с холестатической желтухи или гепатита и проходит в молния печеночный некроз, иногда с летальным следствием. Механизм развития этого синдрома неясен. Если у пациентов, принимающих лизиноприл, желтуха развивается или значительно увеличивает активность ферментов печени, препарат должен быть отменен, оставляя пациента под наблюдением доктора до исчезновения симптомов.

Гиперкалиемия.

У деяких пацієнтів, які приймають інгібітори АПФ, у т.ч. лізиноприл, спостерігається підвищення рівня калію в сироватці крові. До групи ризику розвитку гіперкаліємії відносяться пацієнти з нирковою недостатністю або цукровим діабетом, які приймають калійзберігаючі діуретики, або калійвмісні замінники солі, а також ті пацієнти, які приймають інші лікарські засоби, що підвищують рівень калію в сироватці крові (наприклад, гепарин).

Якщо прийом зазначених вище препаратів на тлі лікування інгібітором АПФ визнається необхідним, рекомендується регулярний контроль рівня калію в сироватці крові.

Пацієнти, хворі на цукровий діабет.

Пацієнтам, хворим на цукровий діабет, які приймають гіпоглікемічні засоби або інсулін, необхідно ретельно контролювати рівень глюкози в крові упродовж першого місяця лікування інгібітором АПФ.

Літій.

Зазвичай не рекомендується поєднувати прийом літію і лізиноприлу.

Нейтропенія/агранулоцитоз.

У пацієнтів, які приймають інгібітори АПФ, можуть розвиватися нейтропенія/агранулоцитоз, тромбоцитопенія і анемія. При нормальній функції нирок і при відсутністі ускладнень нейтропенія розвивається рідко. Нейтропенія і агранулоцитоз зворотні та проходять після припинення прийому інгібітору АПФ.

Слід проявляти крайню обережність при призначенні лізиноприлу пацієнтам із захворюваннями сполучної тканини з судинними проявами, які проходять курс лікування антидепресантами, приймають алопуринол або прокаїнамід, а також при поєднанні цих чинників, особливо на тлі порушення функції нирок.

У деяких таких пацієнтів розвиваються тяжкі інфекції, які не завжди піддаються інтенсивній терапії антибіотиками. Якщо в лікуванні таких пацієнтів застосовують лізиноприл, рекомендується періодично перевіряти кількість лейкоцитів, причому пацієнтів слід попередити про необхідність повідомляти про будь-які ознаки інфекції.

Расова приналежність.

Інгібітори АПФ частіше спричиняють розвиток ангіоневротичного набряку у пацієнтів негроїдної раси порівняно з пацієнтами іншої расової приналежності. Як і інші інгібітори АПФ, лізиноприл може бути менш ефективним у зниженні артеріального тиску у чорношкірих пацієнтів порівняно з особами інших рас, можливо, внаслідок вищої частоти осіб з низьким рівнем реніну в популяції чорношкірих пацієнтів з артеріальною гіпертензією.

Кашель.

При застосуванні інгібіторів АПФ може з'явитися непродуктивний тривалий кашель, який зникає після припинення лікування. Такий кашель, спричинений застосуванням інгібіторів АПФ, слід враховувати при диференціальному діагнозі кашлю.

Оперативні втручання/анестезія.

У пацієнтів, які піддаються хірургічному втручанню або загальній анестезії препаратами, що знижують артеріальний тиск, лізиноприл може блокувати підвищення утворення ангіотензину II під впливом компенсаторного викиду реніну. Якщо передбачається, що артеріальна гіпотензія розвивається за цим механізмом, вона може бути відкоригована збільшенням ОЦК.

Первинний гіперальдостеронізм.

У пацієнтів, які страждають на первинний альдостеронізм, інгібітори АПФ неефективні, тому застосування лізиноприлу не рекомендується.

Подвійна блокада РААС.

Повідомлялося, що супутнє застосування інгібіторів АПФ, блокаторів рецепторів ангіотензину ІІ чи аліскірену підвищує ризик розвитку артеріальної гіпотензії, гіперкаліємії, порушення функції нирок (у тому числі гострої ниркової недостатності). Таким чином подвійна блокада РААС шляхом супутнього застосування інгібіторів АПФ, блокаторів рецепторів ангіотензину ІІ чи аліскірену не рекомендована.

У разі особливої необхідності у застосуванні терапії подвійної блокади її слід здійснювати під наглядом фахівця та регулярно перевіряти функцію нирок, рівні електролітів та артеріального тиску. Пацієнтам з діабетичною нефропатією не рекомендується одночасно застосовувати інгібітори АПФ та блокатори рецепторів ангіотензину ІІ.

Застосування у період вагітності або годування груддю.

Препарат протипоказаний у період вагітності або годування груддю.

Препарат не слід застосовувати вагітним або жінкам, які планують завагітніти. Якщо під час лікування цим препаратом підтверджується вагітність, його застосування необхідно негайно припинити і, якщо необхідно, – замінити лікарським засобом, дозволеним для застосування вагітним.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами.

Слід брати до уваги можливість виникнення запаморочення і підвищеної втомлюваності, що може впливати на здатність керувати автотранспортом або іншими механізмами.

Спосіб застосування та дози.

Таблетки приймають внутрішньо 1 раз на добу, бажано в один і той же самий час, незалежно від прийому їжі. Добову дозу підбирають індивідуально залежно від реакції пацієнта та показників артеріального тиску.

Артеріальна гіпертензія.

Препарат застосовують як монотерапію або у комбінації з іншими класами антигіпертензивних засобів.

Початкова доза.

При артеріальній гіпертензії рекомендована початкова доза становить 10 мг на добу. У пацієнтів з підвищеною активністю ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (зокрема при реноваскулярнiй гіпертензії, надмірному виведенні натрію хлориду з організму та/або дегідратації, серцевої декомпенсації, або сильно вираженої артеріальної гіпертензії), може статися надмірне зниження артеріального тиску після початкової дози. У цих пацієнтів рекомендована початкова доза становить 2,5-5 мг і початок лікування має відбуватися під наглядом лікаря.

Для отримання дози 2,5 мг застосувати препарат з відповідним вмістом діючої речовини.

Для пацієнтів з нирковою недостатністю дозу необхідно зменшити (див. таблицю 1).

Підтримуюча доза.

Звичайна ефективна підтримуюча доза становить 20 мг 1 раз на добу. Якщо препарат у вказаній дозі не забезпечує належного терапевтичного ефекту протягом 2-4 тижнів, дозу можна і надалі збільшити. Максимальна добова доза становить 80 мг на добу.

Пацієнти, які приймають діуретики.

У пацієнтів, які заздалегідь одержують діуретичну терапію, після прийому першої дози лізиноприлу можливе виникнення симптоматичної артеріальної гіпотензії. Лікування діуретиками слід припинити за 2-3 дні до початку лікування препаратом. Якщо неможливо припинити лікування діуретиками, лізиноприл слід призначати у початковій дозі 5 мг на добу. Слід контролювати функцію нирок і рівень калію у сироватці крові. Подальшу дозу необхідно підбирати залежно від артеріального тиску. У разі необхідності, лікування діуретиками можна відновити.

Пацієнти з нирковою недостатністю .

Для пацієнтів з нирковою недостатністю дози визначають залежно від значення кліренсу креатиніну, як це показано у таблиці 1.

Таблиця 1

* Дозу та/або режим дозування встановлюють залежно від значень артеріального тиску. Дозу можна підвищувати не більше ніж до 40 мг на добу з контролем артеріального тиску.

Підтримуюча доза залежить від клінічної реакції і підбирається при регулярному контролі показників функції нирок, концентрації калію і натрію в крові.

Хронічна серцева недостатність .

Пацієнтам із симптоматичною серцевою недостатністю лізиноприл можна застосовувати як доповнення до терапії діуретиками, препаратами наперстянки або β-блокаторами. Лізиноприл призначають у початковій дозі 2,5 мг на добу під наглядом лікаря, з метою визначення первинного впливу на артеріальний тиск. Дозу препарату слід підвищувати не більше ніж на 10 мг, з тимчасовим інтервалом не менше 2 тижнів і до максимальної дози 35 мг на добу.

Визначення дози має бути засноване на клінічному нагляді за кожним пацієнтом.

У пацієнтів з високим ризиком розвитку симптоматичної артеріальної гіпотензії (при надмірному виведенні натрію хлориду з організму) з гіпонатріємією або без неї, при гіповолемії, а також у пацієнтів, які отримували високі дози діуретиків, вищеназвані стани перед початком лікування необхідно компенсувати.

Гострий інфаркт міокарда.

Пацієнтам одночасно слід приймати звичайну стандартну терапію з тромболітичними лікарськими засобами, ацетилсаліциловою кислотою і β - блокаторами. Лізиноприл сумісний з нітрогліцерином, введеним внутрішньовенно або трансдермально.

Початкова доза (у перші 3 дні після перенесеного інфаркту міокарда).

Терапію лізиноприлом слід розпочинати у перші 24 години з моменту появи симптомів захворювання.

Терапію не слід розпочинати, якщо систолічний артеріальний тиск нижче 100 мм рт. ст. Перша доза лізиноприлу становить 5 мг, через 24 години знову призначають дозу 5 мг, потім призначають дозу 10 мг 1 раз на добу, і далі підтримуюча доза становить 10 мг 1 раз на добу.

Пацієнтам із систолічним артеріальним тиском (120 мм рт. ст. або нижче) у перші 3 дні після інфаркту міокарда призначають понижену дозу лізиноприлу – 2,5 мг.

При нирковій недостатності (кліренс креатиніну < 80 мл/хв), початкова доза лізиноприлу має бути відкоригована залежно від кліренсу креатиніну пацієнта (див. таблицю 1).

Підтримуюча доза.

Підтримуюча доза становить 10 мг 1 раз на добу. При виникненні артеріальної гіпотензії (систолічний артеріальний тиск нижче або становить 100 мм рт. ст.) підтримуючу дозу 5 мг тимчасово знижують до 2,5 мг. При виникненні пролонгованої артеріальної гіпотензії (систолічний артеріальний тиск нижче 90 мм рт. ст. більше 1 години) лікування потрібно припинити.

Лікування має тривати впродовж 6 тижнів, потім необхідно повторно оцінити стан пацієнта. У пацієнтів, у яких виникають симптоми серцевої недостатності, слід продовжувати лікування лізиноприлом.

Діабетична нефропатія.

При лікуванні артеріальної гіпертензії у хворих на цукровий діабет типу II і початковою нефропатією доза лізиноприлу становить 10 мг 1 раз на добу. У разі необхідності дозу можна збільшити до 20 мг на добу з метою досягнення значень діастолічного артеріального тиску нижче 90 мм рт. ст. у положенні сидячи.

При нирковій недостатності (кліренс креатиніну < 80 мл/хв), початкову дозу препарату необхідно відкоригувати залежно від кліренсу креатиніну пацієнта (див. таблицю 1).

Пацієнти літнього віку.

У клінічних дослідженнях не були виявлені відмінності ефективності або безпеки препарату у зв'язку з віком. Початкова доза лізиноприлу, що призначається особам літнього віку зі зниженням функції нирок, має бути вiдкоригована згідно з таблицею 1. Згодом дозування визначається залежно від реакції та артеріального тиску.

Пацієнти з трансплантацією нирок.

Немає досвіду щодо застосування препарату пацієнтам із нещодавньою трансплантацією нирок, тому не рекомендується лікування лізиноприлом таким пацієнтам.

Діти.

Безпека та ефективність застосування лізиноприлу дітям не встановлені, тому не слід призначати препарат цій віковій категорії пацієнтів.

Передозування.

Симптоми: артеріальна гіпотензія, циркуляторний шок, електролітні порушення, ниркова недостатність, гіпервентиляція, тахікардія, відчуття серцебиття, брадикардія, запаморочення, занепокоєння і кашель.

Лікування: внутрішньовенне введення сольових розчинів. При артеріальній гіпотензії слід покласти пацієнта на спину з ледь піднятими догори ногами. Якщо можливо, призначають інфузію ангіотензину II і/або внутрішньовенно вводять катехоламіни. Якщо препарат прийнятий нещодавно, показано промивання шлунка, застосування абсорбентів і натрію сульфату. Для лікування стійкої брадикардії показано застосування кардіостимулятора.

Рекомендується постійний контроль лабораторних показників (визначення рівня електролітів і креатиніну в сироватці крові) та життєвих функцій.

Лізиноприл може бути видалений з організму за допомогою гемодіалізу, при цьому слід уникати використання поліакрилонітрильних металосульфонатних високоплинних мембран (наприклад AN69).

У випадку ангіоневротичного набряку призначають антигістамінні препарати. Якщо клінічна ситуація супроводжується набряком язика, голосової щілини, гортані, необхідно в ургентному порядку розпочати лікування шляхом трансдермального введення 0,3-0,5 мл розчину адреналіну (1:1000), для забезпечення прохідності дихальних шляхів показані інтубація або ларинготомія.

Побічні реакції.

З боку системи крові: зниження рівня гемоглобіну і гематокриту, пригнічення діяльності кісткового мозку, анемія, тромбоцитопенія, лейкопенія, нейтропенія, агранулоцитоз, гемолітична анемія, лімфаденопатія, аутоімунне захворювання.

З боку обміну речовин: гіпоглікемія.

З боку центральної нервової системи: запаморочення, головний біль, зміна настрою, парестезії, порушення смакових відчуттів, порушення сну, порушення рівноваги, дезорієнтація, сплутаність свідомості, порушення нюху, симптоми депресії, непритомність.

З боку серцево-судинної системи: ортостатичний ефект (включаючи артеріальну гіпотензію), інфаркт міокарда або цереброваскулярний інсульт, можливо, вторинний через надмірну артеріальну гіпотензію у пацієнтів групи високого ризику, пальпітації, тахікардія, феномен Рейно.

З боку кістково-м ' язової системи: були зареєстровані м'язові спазми.

З боку дихальної системи: кашель, бронхіт, риніт, задишка, диспное, ангіоневротичний набряк, бронхоспазм, глосит, синусит, алергічний альвеолит/еозинофільна пневмонія. Були зареєстровані інфекції верхніх дихальних шляхів.

З боку травного тракту: діарея, блювання, нудота, біль у животі, диспепсія, сухість у роті, зменшення апетиту, зміна смаку, панкреатит, інтестинальний ангіоневротичний набряк, запор, гепатит (гепатоцелюлярний або холестатичний), жовтяниця і печінкова недостатність.

З боку шкіри: висипи, свербіж, гіперчутливість/ангіоневротичний набряк обличчя, кінцівок, губ, язика, голосової щілини та/або глотки, відчуття жару, гіперемія шкіри, кропив'янка, алопеція, псоріаз, підвищене потовиділення, пемфігус, токсичний епідермальний некроліз, синдром Стівенса - Джонсона, поліморфна еритема, лімфоцитома шкіри.

Повідомлялося про синдром, що включає один або кілька симптомів: гарячка, васкуліт, міалгія, артралгія/артрит, поява позитивних антинуклеарних антитіл, прискорення швидкості осідання еритроцитів, еозинофілія і лейкоцитоз, висипання, фотосенсибілізація або інші шкірні прояви.

З боку сечовидільної системи: ниркова дисфункція, уремія, гостра ниркова недостатність, олігурія/анурія.

З боку ендокринної системи: неадекватна секреція антидіуретичного гормону.

З боку репродуктивної системи: імпотенція, гінекомастія.

Загальні порушення: підвищена втомлюваність, слабкість.

Лабораторні показники: підвищення рівня сечовини у крові, креатиніну у сироватці крові, печінкових ферментів, гіперкаліємія, підвищення рівня білірубіну у сироватці крові, гіпонатріємія, протеїнурія.

Термін придатності. 3 роки.

Умови зберігання.

Зберігати в оригінальній упаковці при температурі не вище 25 °С.

Зберігати в недоступному для дітей місці.

Упаковка.

По 10 таблеток у блістері; по 1 або 2, або 3 блістери у коробці.

Категорія відпуску. За рецептом.

Виробник.

ТОВ «АСТРАФАРМ».

Місцезнаходження виробника та адреса місця провадження його діяльності.

Україна, 08132, Київська обл., Києво-Святошинський р-н, м. Вишневе, вул. Київська, 6.