Личный кабинет
ЛИЗОПРЕС 20 табл. 20 мг №30
rx
Код товара: 124465
Производитель: Луганский ХФЗ (Украина, Луганск)
1 400,00 RUB
в наличии
Цена и наличие актуальны на: 22.11.2024
поиск медикаментов, лекарства, таблеток
- Внешний вид товара может отличаться от товара на сайте.
- Информация о производителе на сайте может отличаться от реальной.
- Информация предоставлена с ознакомительной целью и не должна быть использована как руководство к самолечению.
- Самолечение может быть опасным для Вашего здоровья! Перед применением, проконсультируйтесь с врачом!
Инструкция
Для медицинского использования лекарственного средства
Лизоприс 20.
Лизоприсы 20.
Место хранения:
активные ингредиенты, лизиноприл (как дигидрат лизиноприла) и гидрохлоротиазид;
1 таблетка содержит 10 мг или 20 мг лизиноприла (как дигидрат лизиноприла) и
12,5 мг гидрохлоротиазид;
12,5 мг гидрохлоротиазид;
Вспомогательные вещества: маннит (E 421), дигидрат водорода кальция фосфат, кукурузный крахмал, стеарат магния.
Лекарственная форма. Таблетки
Основные физические и химические свойства: таблетки плановые формы с скошенным, белым или почти белым.
Фармакотерапевтическая группа. Ингибиторы и диуретики ангиотензина-преобразования фермента (ACE). Код ATH C09V A03.
Фармакологические свойства.
Ингибитор LisinoPril - Ace уменьшает уровни концентрации ангиотензина II и альдостерона с вазоконстрикторными свойствами. Это предотвращает деградацию брадикинина и увеличивает концентрацию эндогенных простагландинов с активностью вазодилатора. Сдавить тканевую ренин-анхиотензивную систему сердца, при длительном использовании предотвращает гипертрофию и расширение левого желудочка. В результате постепенно уменьшающейся кровяное давление, полное периферическое сосудистое сопротивление, устойчивость к сердцу, давление в легочной циркуляции и сопротивления легочной сосудистым сосудистым, повышенным допуском сердечной кислоты, повышенная устойчивость.
Гидрохлоротиазид - бензотьяадиадиазиновоооооборочное количество мочегонное средство, уменьшает реабсорбцию натрия и хлора (в меньшей степени - калий и бикарбонат) в проксимальных канальцах почек и экскреции магния, кальция и мочевой кислоты. Улучшает концентрационную способность почек. Ингибирует способность сосудистой стены вступает в силу вазоконстрикторных медиаторов из-за более низкой концентрации ионов натрия в цитоплазме судов миоцитов. Антигипертензивный эффект, вызванный расширением артериол. Увеличение (вторая) концентрация плазмы Renin.
Антигипертензивный эффект лизиноприла развивается за 1 час, достигает максимума через 6-7 часов и длится до 24 часов. Мочетическое действие гидрохлоротиазида происходит в течение 1-2 часов, достигает максимума через 4 часа и длится 6-12 часов.
Сочетание лизиноприла и гидрохлоротиазида приводит к повышению антигипертензивного эффекта и предотвращает возможным использование метаболических расстройств гидрохлоротиазидов (гипокалиемия, углеводный и липидный метаболизм).
Фармакокинетика.
Лисиноприл: после поглощения около 25% (6-60%) дозы независимо от потребления пищи. Слабо связан с плазменными белками (6-10%). Не метаболизируется и выводится почками в неизменном состоянии. Период полураспада лизиноприла составляет 12 часов. Слегка проникает в барьер из кровяных мозгов без совокупных в тканях, но выражается в плаценту и в грудном молоке. Максимальная концентрация в плазме полурочешета и продолжительности действия лизиноприла значительно увеличилась с уменьшением почечной гламурульной скорости фильтрации менее 30 мл / мин, что требует коррекционный режим дозирования препарата. У пожилых пациентов концентрация препарата в плазме и площади под кривой «концентрация - время» (AUC) увеличилась в 2 раза, что также требует коррекционный дозирующий режим препарата.
Гидрохлоротиазид: хорошо поглощается (60-80%) пищеварительного тракта. В крови 60% связаны с белками. Когда принимается на пустой желудок полураспада на 1-2,5 часа. Выводится почками в неизменных (> 95%), в основном в моче (60-80%). Гематоплатентарный проникает в барьер и в грудное молоко.
Клинические характеристики.
Индикация.
Лечение пациентов с гипертонией легкой или умеренной тяжестью, которая имеет стабильный курс во время терапии с некоторыми препаратами в тех же дозах.
Противопоказания .
- Гиперчувствительность к активным веществам или к одному из вспомогательных веществ препарата.
- Гиперчувствительность к другим ингибиторам ACE.
- Гиперчувствительность к любым производным сульфонамида.
- История ангионевротического отека связана с использованием ингибиторов ACE.
- Наследственное или идиопатическое ангиопеема.
- Планирование беременности или беременности (см. «Применение во время беременности или грудного вскармливания»).
- Период грудного вскармливания (см. «Применение во время беременности или грудного вскармливания»).
- Тяжелые почечные нарушения (клиренс креатинина <30 мл / мин).
- Тяжелые печеночные нарушения.
- Анурие.
- Одновременное использование препарата с лекарственными средствами, содержащими алискирена у пациентов с сахарным диабетом или ухудшением почечной недостаточности (ставка гломерелярной фильтрации <60 мл / мин / 1,73 м 2) (см. Раздел «Взаимодействие с другими лекарственными средствами и другими формами взаимодействия» и «Особенности» приложения ").
Взаимодействие с другими лекарствами и другими типами взаимодействия.
Антигипертензивные препараты. Сопутствующее администрация с другими антигипертензивными агентами может увеличить антигипертензивное действие. Сопущенное использование с нитроглицерином и другими нитратами или вазодилататорами усиливает антигипертензивный эффект.
Следует избегать в сочетании с лизиноприломными препаратами, содержащими алискирена (см. Раздел «Contra» и «Особенности применения»).
Мы знаем, что двойная блокада системы ренин-ангиотензина-альдостерона (РААС) с объединенным использованием ингибиторов ACE, блокаторы рецепторов ангиотензина II или алискирену, связанные с более высокой заболеваемостью неблагоприятных явлений, таких как гипотензия, гиперкалиемия и снижение функции почек (включая Острая почечная недостаточность) по сравнению с использованием одного препарата, влияющего на рааас (см. Раздел «Contra» и «Особенности применения»).
Препараты лития. Сопутствующее администрирование препаратов препаратов литий и ингибиторов лития и ACE сообщило о случаях обратимого увеличения уровня лития в сыворотке крови и признаки токсичности. Диуретики и ингибиторы ACE снижают почечный клиренс лития, что увеличивает риск токсичности. Таким образом, использование лизиноприла и гидрохлоротиазида в сочетании с препаратом лития не рекомендуется. При необходимости использовать эту комбинацию, следует тщательно контролировать уровень лития в сыворотке крови (см. Раздел «Особенности применения»).
Разнообразные калийные диуретики, пищевые добавки, содержащие калий или заменители соли. Из-за расщепляющего калия эффекта лизиноприла отнятия применения тиазидов, калий уменьшается. Использование бесперебойных калийных препаратов калийвмисных добавок и заменителей соли могут раздражаться до значительного увеличения содержания калия в сыворотке крови, особенно у пациентов с ухудшением почечной недостаточности и диабетом. Если сопутствующее использование комбинации лизиноприла и гидрохлоротиазида и любого из вышеперечисленных средств, лечение должно быть осторожным на фоне регулярного мониторинга калия в сыворотке крови (см. Раздел «Особенности применения»).
Наркотики могут вызвать желудочковую тахикардию типа Пируэт. Благодаря риску гипокалиемии следует осторожнее при применении гидрохлоротиазида и лекарств, которые могут вызывать желудочковую тахикардию типа Пируэт (некоторые антиаритмики, антипсихотики и другие лекарства).
Трициклические антидепрессанты / антипсихотики / анестетики. Сопутствующее использование определенных анестетиков, трициклических антидепрессантов или антипсихотических препаратов и ингибиторов ACE может привести к дальнейшему снижению артериального давления (см. Раздел «Особенности применения»).
Нестероидные противовоспалительные препараты (НПВП), включая ацетилсалициловую кислоту. Длительное использование НПВП (селективные ингибиторы циклооксигеназы-2, ацетилсалициловая кислота на дозах> 3 г / день, неселективные НПВП) могут ослабиться антигипертензивным и мочегонным действием ингибиторов ACE и тиазидов. Сопущенное использование ингибиторов NSAID и ACE может привести к увеличению содержания калия в сыворотке крови и ухудшающуюся функцию почек. Обычно эти эффекты обратимы. В редких случаях может развиться почечная недостаточность, особенно в случае нарушения почечной функции, такой как пожилые люди или у пациентов с обезвоживанием.
Золотые препараты. У пациентов, получающих ингибиторы ACE часто наблюдали ниртёйдни (вазомоторную) реакцию при лечении инъекционных золотых препаратов (например, натрия авротиомалату). Для нитятоидных реакций, характеризующихся симптомами вазодилатации (покраснение кожи), тошноту, головокружение и гипотензия.
Симпатомиметики. Симптомиметические средства могут ослабить антигипертензивное влияние ингибиторов ACE.
Антидиабетические агенты. Известно, что, хотя использование ингибиторов ACE и антидидиабетические препараты (инсулины и гипогликемические агенты для перорального введения) могут быть более выраженным уменьшением уровня глюкозы в крови с риском гипогликемии. Большая часть развивающейся гипогликемии в первые недели комбинированной терапии у пациентов с нарушенной почечной функцией.
Амфотеррицин B (парентерал), карбеноксонсон, кортикостероиды, кортикотропин (ACTH) или стимулирующие слабительные. Гидрохлоротиазид может ухудшить экзаланс электролита, включая гипокалиемию.
Соли кальция. Сопущенное использование тиазидных диуретиков может увеличить сывороточный кальций в крови, что связано с уменьшением экскреции кальция мочевых кальций.
C ertsevi гликозиды. Когда гипокалиемия, возникающая во время лечения тиазидами, может повысить токсичность на циферблату.
Холестирамин и Колестиполь. Сопутствующее введение холестирамина и колестипола поглощают поглощение гидрохлоротиазида. Таким образом, сульфонамидни диуретики следует принимать не менее 1 часа до или через 4-6 часов после принятия этих лекарств.
Непополняющиеся релаксанты мышц (например , хлорид тубокурарина). Можно усилить действие мышечных релаксантов во время лечения гидрохлоротиазидом.
Ко-трикоксазол (триметоприм / сульфаметоксазол). Пациенты, которые постоянно используют ингибиторы ACE и одновременно применяют кооператору (триметоприм / сульфаметоксазол), существует повышенный риск гиперкалиемии (см. Раздел «Особенности применения»).
Соталол. Когда гипокалиемия, возникающая при использовании тиазидов, увеличивает риск аритмии при использовании соталола.
Аллопуринол. Сопутствующее введение ингибиторов ACE и аллопуринола увеличивает риск повреждения почек и развитию лейкопении.
Циклоспорин. Сопутствующее введение ингибиторов ACE и Ciclosporin увеличивает риск повреждения почек и развитие гиперкалиемии.
Ловастатин. Сопутствующее введение ингибиторов ACE и Ловастатина увеличивает риск гиперкалиемии.
Цитостатика, иммунодепрессанты, прокаинамид. Сопутствующее администрирование ингибиторов ACE увеличивает риск лейкопении (см. Раздел «Особенности применения»).
Активатор тканей плазминогена. Сопутствующее введение активатора плазминогена тканей может увеличить риск ангиодиоэопемы.
Ингибиторы MTOR (например , Syrolimus, Everolimus, Temsyrolimus). Пациенты, которые постоянно используют ингибиторы ACE, в то время как ингибиторы MTOR, существует повышенный риск развития ангионемы (см. Раздел «Особенности применения»).
Особенности приложения.
Симптоматическая артериальная гипотензия. В редких случаях пациенты с неосложненной артериальной гипертензией могут испытывать симптоматическую гипотензию. Риск снижения артериального давления, скорее всего, у пациентов с уменьшением объема крови, такой как терапия с диуретиками, при условии диеты с ограничением соли, из-за диализа, диареи или рвоты или у пациентов с тяжелой гипертонией ренинзалежной «Взаимодействие других лекарств и других форм взаимодействия» и «побочные реакции»).
У таких пациентов следует регулярно контролировать содержание электролитов в сыворотке крови. Выбор доз и у пациентов с повышенным риском клинически значимого гипотензия начинается под тесным медицинским наблюдением. Пациенты с ишемической болезнью сердца или цереброваскулярными заболеваниями препарата следует использовать с осторожностью, поскольку чрезмерное снижение артериального давления может привести к инфаркту миокарда или острой цереброваскулярной аварии.
С развитием гипотензии пациент должен быть положен на спину и при необходимости выполнить внутривенную инфузию физиологического раствора. Переходная гипотензия не является противопоказанием для получения следующей дозы. После восстановления объема в крови и нормализация кровяных давлений терапия может быть восстановлена в более мелких дозах или начать использовать любой из препаратов в качестве монотерапии.
У некоторых пациентов с сердечной недостаточностью, но с нормальным или низким кровяным давлением во время лечения лизиноприлом возможным уменьшением системного кровяного давления. Этот эффект ожидается и обычно не является причиной прекращения прекращения. С развитием клинически значимой гипотензии может потребоваться снижение дозы или отмена терапии лизиноприла и / или гидрохлоротиазида.
Аортатический стеноз и митральный клапан / гипертрофическая кардиомиопатия. Как и другие ингибиторы ACE, лизиноприл следует использовать с осторожностью у пациентов с стенозом митрального клапана и обструкцией левого желудочкового отвода (например, из-за стеноза аорты или гипертрофической кардиомиопатии).
Двойная блокада Рааса. Известно, что при использовании ингибиторов ACE блокаторы рецептора Angiotensin II или алискирену повышают риск гипотензии, гиперкалиемии и почечной недостаточности (включая острая почечная недостаточность). Таким образом, не рекомендуется неоднократно используйте блокаду ACE ингибиторов ACE, блокаторы рецептора ангиотензина II или алискирену (см. Раздел «Взаимодействие с другими лекарственными средствами и другими формами взаимодействия»).
Если двойная блокада абсолютно необходима, она должна находиться под наблюдением и с регулярным мониторингом почечной функции, поддержанию электролитов и артериального давления.
Ингибиторы ACE и блокаторы рецепторов ангиотензина II не должны использоваться, в то время как пациенты с диабетической нефропатией.
Нарушение функции почек. Тиазиды не рекомендуются для использования у пациентов с нарушениями функции почек; Тиажиды неэффективны при значениях зазора креатинина 30 мл / мин или менее (что соответствует умеренной или тяжелой почечной недостаточности).
Сочетание лизиноприла и гидрохлоротиазида не следует вводить пациентам с ухудшением почечной недостаточности (зазор креатинина ≤ 80 мл / мин) до тех пор, пока они не будут забраны дозы отдельных компонентов, соответствующих дозах комбинированных препаратов.
Гипотензия, возникающая после обработки ингибиторами ACE у пациентов с сердечной недостаточностью, может привести к дальнейшему ухудшению почечной функции. В некоторых случаях сообщили о разработке острой почечной недостаточности (обычно обратимого).
У пациентов с двусторонним стенозом почечной артерии или стеноз артерии до одной почки во время лечения ингибиторами ACE могут увеличить концентрации мочевины и креатинина в сыворотке, обычно обратимомуся после прекращения терапии.
Вероятность развития этого состояния выше у пациентов с почечной недостаточностью.
Если там вазоренальная гипертензия наблюдается повышенный риск тяжелой гипотензии и почечной недостаточности. Лечение таких пациентов начинается при тесном медицинском надзоре с использованием низких доз, сопровождаемых тщательным выбором доз. В течение первых недель лечения сочетанием лизиноприла и гидрохлоротиазида следует тщательно контролировать функцию почек, потому что диуретики вызывают развитие изменений.
Некоторые пациенты с гипертонией (без выраженного фона заболевания почек), при использовании лизиноприла и диуретики могут увеличить концентрацию мочевины и креатинина в сыворотке. Как правило, эти изменения выражены слегка и обратимыми.
Вероятность этих расстройств выше у пациентов с почечной недостаточностью в истории. В таких случаях может потребоваться дозировать уменьшение и / или аннулирование терапии лизиноприла и / или диуретики.
Предварительная обработка с диуретиками. Приемные диуретики должны быть прекращены в течение 2-3 дней до комбинации лизиноприла и гидрохлоротиазида. Если нет, лечение должно быть запущено с монотерапией лизиноприла 5 мг.
Состояние трансплантации почек. Поскольку данные об использовании лизиноприла у пациентов после трансплантации почек там, препарат Lizopres Эта группа пациентов не рекомендуется.
Анафилактоидные реакции у пациентов, которые находятся на гемодиализе. Застосування комбінації лізиноприлу і гідрохлоротіазиду не показано для лікування пацієнтів з нирковою недостатністю, що вимагає проведення гемодіалізу.
Повідомляли про розвиток анафілактоїдних реакцій у пацієнтів, які отримують інгібітори АПФ, при проведенні певних видів гемодіалізу (наприклад, із використанням високопроникних мембран AN69 і при проведенні аферезу ліпопротеїнів низької щільності (ЛПНЩ) з використанням декстрану сульфату). У таких випадках слід використовувати діалізні мембрани іншого типу або застосовувати антигіпертензивні засоби інших класів. Анафілактоїдні реакції при проведенні аферезу ЛПНЩ. У рідкісних випадках у пацієнтів, які отримують інгібітори АПФ, при проведенні аферезу ЛПНЩ з використанням декстрану сульфату спостерігалися загрозливі для життя анафілактичні реакції. Для запобігання розвитку анафілактичних реакцій слід тимчасово припиняти терапію інгібіторами АПФ перед кожною процедурою аферезу.
Захворювання печінки. Пацієнтам із порушеннями функції печінки або з прогресуючим захворюванням печінки тіазидні діуретики слід застосовувати з обережністю, оскільки незначні зміни водно-електролітного балансу можуть спровокувати розвиток печінкової коми (див. розділ «Протипоказання»). У рідкісних випадках на тлі застосування інгібіторів АПФ спостерігався синдром розвитку холестатичної жовтяниці з переходом у фульмінантний некроз печінки, іноді з летальним наслідком. Механізм розвитку цього синдрому неясний. Якщо на тлі застосування комбінації лізиноприлу і гідрохлоротіазиду спостерігається поява жовтяниці або значне підвищення рівня печінкових ферментів, прийом препарату слід припинити; пацієнт повинен перебувати під пильним медичним наглядом.
Хірургічні втручання, анестезія. При проведенні хірургічних втручань або під час анестезії із застосуванням засобів, що спричиняють артеріальну гіпотензію, лізиноприл може блокувати утворення ангіотензину II у відповідь на компенсаторне вивільнення реніну. При розвитку артеріальної гіпотензії, яку можна пояснити зазначеним механізмом, показано поповнення об'єму циркулюючої крові.
Вплив на метаболізм та ендокринну систему . На тлі застосування інгібіторів АПФ і тіазидів можливе порушення толерантності до глюкози. Може виникнути потреба в регулюванні дози антидіабетичних препаратів, у тому числі інсуліну. У пацієнтів із цукровим діабетом, які отримують пероральні протидіабетичні препарати або інсулін, протягом першого місяця лікування інгібітором АПФ слід ретельно контролювати рівень глікемії.
На тлі застосування тіазидних діуретиків можливий перехід латентної форми цукрового діабету в маніфестну.
На тлі терапії тіазидами може підвищуватися концентрація холестерину і тригліцеридів.
У деяких пацієнтів терапія тіазидами може провокувати розвиток гіперурикемії та/або подагри. Однак лізиноприл прискорює виведення сечової кислоти нирками, тим самим послаблює гіперурикемічну дію гідрохлоротіазиду.
Порушення електролітного балансу . При лікуванні діуретиками показане регулярне визначення вмісту електролітів у сироватці крові пацієнта. При застосуванні тіазидів, у тому числі гідрохлоротіазиду, можливе порушення водного або електролітного балансу (гіпокаліємія, гіпонатріємія, гіпохлоремічний алкалоз). До ознак порушення водного або електролітного балансу належать: сухість у роті, спрага, слабкість, млявість, сонливість, м'язовий біль або спазми, м'язова втома, артеріальна гіпотензія, олігурія, тахікардія, порушення з боку шлунково-кишкового тракту (нудота, блювання). У пацієнтів із набряками у спекотну погоду може розвиватися гіперволемічна гіпонатріємія. Дефіцит хлоридів зазвичай буває незначним і не потребує лікування. Відомо, що тіазиди збільшують виведення магнію із сечею, що може призвести до гіпомагніємії.
Тіазиди можуть знижувати екскрецію кальцію із сечею і спричиняти незначне періодичне підвищення вмісту кальцію в сироватці крові. Виражена гіперкальціємія може бути ознакою прихованого гіперпаратиреозу. Перед дослідженням функції паращитовидних залоз тіазидні діуретики слід відмінити.
Гіперкаліємія. У деяких пацієнтів, які отримують інгібітори АПФ, в тому числі лізиноприл, спостерігалося збільшення вмісту калію в сироватці крові. Факторами ризику розвитку гіперкаліємії є: ниркова недостатність, цукровий діабет, супутнє застосування калійзберігаючих діуретиків, застосування калійвмісних добавок або замінників солі, а також лікарських засобів, здатних підвищити рівень калію в сироватці крові (таких як гепарин, Ко-тримоксазол, відомий як триметоприм/сульфаметоксазол). При необхідності одночасного застосування вищезазначених препаратів рекомендується регулярно контролювати вміст калію в сироватці крові (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).
Пацієнти з цукровим діабетом. У пацієнтів із цукровим діабетом, які отримують пероральні протидіабетичні препарати або інсулін, протягом першого місяця лікування інгібітором АПФ слід ретельно контролювати рівень глікемії (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).
Гіперчутливість, ангіоневротичний набряк.
Інгібітори АПФ. На тлі застосування інгібіторів АПФ, включаючи лізиноприл, у рідкісних випадках можливий розвиток ангіоневротичного набряку обличчя, кінцівок, губ, язика, глотки та/або гортані в будь-який період лікування. При розвитку подібної реакції лізиноприл слід негайно відмінити, пацієнт повинен отримувати відповідну терапію і перебувати під медичним наглядом до повного зникнення симптомів. Навіть тоді, коли спостерігається тільки набряк язика (без порушення дихальної функції), пацієнту показане тривале спостереження, тому що застосування антигістамінних засобів і кортикостероїдів може бути неефективним.
У дуже рідкісних випадках ангіоневротичний набряк гортані або язика може призвести до летального наслідку. Набряк язика, голосових складок або гортані може призвести до обструкції дихальних шляхів, особливо у пацієнтів, які перенесли хірургічні втручання на органах дихання. У подібних випадках показана екстрена терапія. Може бути потрібним введення розчину адреналіну та/або забезпечення прохідності дихальних шляхів. Пацієнт повинен перебувати під пильним медичним наглядом до повного і стійкого зникнення симптомів.
У пацієнтів негроїдної раси, які приймають інгібітори АПФ, ангіоневротичний набряк спостерігається частіше, ніж у представників інших рас.
Пацієнти, які мають в анамнезі ангіоневротичний набряк, не пов'язаний із застосуванням інгібіторів АПФ, можуть бути більш схильними до розвитку ангіоневротичного набряку на тлі терапії інгібіторами АПФ (див. розділ «Протипоказання»).
Одночасне застосування з інгібіторами мішені рапаміцину в клітинах ссавців (mTOR - Mammalian Target of Rapamycin) (наприклад, сиролімус, еверолімус, темсиролімус). У пацієнтів, які постійно застосовують інгібітори АПФ, при одночасному застосуванні інгібіторів mTOR існує підвищений ризик розвитку ангіоневротичного набряку (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).
Тіазиди. У пацієнтів, які отримують тіазиди, реакції гіперчутливості можуть розвиватися незалежно від наявності алергії або бронхіальної астми в анамнезі. Описано випадки виникнення або загострення системного червоного вовчака на тлі застосування тіазидних діуретиків.
Десенсибілізація. У пацієнтів, які отримують інгібітори АПФ, можуть виникати анафілактоїдні реакції під час проведення десенсибілізації (наприклад, отрутою перетинчастокрилих). Зазначених реакцій можна уникнути, якщо тимчасово припинити прийом інгібітора АПФ, однак небажані реакції можуть виникати знову при випадковому повторному застосуванні препарату.
Нейтропенія, агранулоцитоз. У пацієнтів, які отримують інгібітори АПФ, зареєстровано випадки розвитку нейтропенії (агранулоцитозу), тромбоцитопенії та анемії. У пацієнтів з нормальною функцією нирок і при відсутності інших обтяжливих чинників нейтропенія розвивається рідко. Нейтропенія та агранулоцитоз мають оборотний характер і зникають після відміни інгібітора АПФ. Лізиноприл застосовують з винятковою обережністю пацієнтам із системними захворюваннями сполучної тканини, на тлі терапії імунодепресантами, при терапії алопуринолом або прокаїнамідом, особливо пацієнтам із порушеннями функції нирок. Іноді у даної категорії пацієнтів спостерігався розвиток серйозних інфекцій, у тому числі таких, що не відповідали на інтенсивну антибіотикотерапію. При призначенні лізиноприлу таким пацієнтам рекомендується періодично контролювати вміст лейкоцитів в крові. Пацієнти повинні бути проінформовані про необхідність відразу ж повідомляти лікаря про будь-які ознаки інфекції.
Етнічна приналежність. У пацієнтів негроїдної раси, які приймають інгібітори АПФ, ангіоневротичний набряк спостерігається частіше, ніж у представників інших рас.
Як і інші інгібітори АПФ, лізиноприл менш ефективно знижує артеріальний тиск у представників негроїдної раси порівняно з пацієнтами інших рас. Ймовірно, це пов'язано з переважно низьким вмістом реніну у пацієнтів негроїдної раси з артеріальною гіпертензією.
Кашель. На тлі лікування інгібіторами АПФ можливий розвиток кашлю. Кашель за своїм характером непродуктивний, стійкий і припиняється після відміни терапії. При диференційній діагностиці слід враховувати кашель, що виникає на тлі застосування інгібіторів АПФ.
Препарати літію. Зазвичай не рекомендується одночасне застосування інгібіторів АПФ та препаратів літію (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).
Антидопінговий тест. Лікарський засіб містить гідрохлоротіазид, застосування якого може призвести до позитивних результатів антидопінгової проби.
Немеланомний рак шкіри. Результати двох останніх фармакоепідеміологічних досліджень (згідно з датськими загальнонаціональними джерелами інформації, включаючи датський реєстр випадків раку та державний реєстр призначених ліків) показали сукупний дозозалежний зв'язок між застосуванням гідрохлоротіазиду та виникненням базальноклітинної карциноми і плоскоклітинної карциноми. Фотосенсибілізувальна дія гідрохлоротіазиду може бути причиною розвитку таких патологій. Пацієнтів, які приймають гідрохлоротіазид окремо або в комбінації з іншими лікарськими засобами, слід проінформувати щодо ризику виникнення немеланомного раку шкіри та рекомендувати їм регулярно перевіряти шкіру на предмет нових вогнищ ураження, а також змін в уже наявних, та повідомляти про будь-які підозрілі ураження шкіри.
Підозрілі ураження шкіри підлягають гістологічному дослідженню за допомогою біопсії. Пацієнтам слід рекомендувати обмежити перебування під сонячними променями та УФ-променями та використовувати належний захист у разі перебування під сонячними променями та УФ-променями з метою мінімізації ризику раку шкіри.
Доцільність застосування гідрохлоротіазиду також слід ретельно переглянути для пацієнтів, які мають рак шкіри в анамнезі (див. розділ «Побічні реакції»).
Застосування у період вагітності або годування груддю.
Вагітність.
Інгібітори АПФ. Застосовувати інгібітори АПФ у період вагітності протипоказано (див. розділ «Протипоказання»).
Епідеміологічні дані про ризик тератогенних ефектів інгібіторів АПФ протягом І триместру вагітності не дають змоги зробити остаточні висновки. Проте не можна виключити ймовірність ризику їх розвитку. Пацієнткам, які планують завагітніти, слід призначити альтернативну гіпотензивну терапію з доведеним профілем безпеки в період вагітності. Якщо вагітність настала в період лікування, інгібітор АПФ слід негайно відмінити і, якщо можна, розпочати альтернативну терапію.
Відомо, що на тлі застосування інгібіторів АПФ у II і III триместрах вагітності можуть спостерігатися явища фетотоксичності (погіршення функції нирок, олігогідрамніон, уповільнення окостеніння кісток черепа) та неонатальної токсичності (ниркова недостатність, артеріальна гіпотензія, гіперкаліємія). Якщо інгібітор АПФ застосовувався з II триместру вагітності, рекомендується провести ультразвукове дослідження нирок і кісток черепа плода. Новонароджені, матері яких приймали інгібітори АПФ, повинні перебувати під ретельним медичним наглядом у зв'язку з можливим розвитком артеріальної гіпотензії (див. розділ «Протипоказання»).
Гідрохлоротіазид. Досвід застосування гідрохлоротіазиду у період вагітності (особливо у І триместрі) обмежений. Проведених досліджень на тваринах недостатньо.
Гідрохлоротіазид проникає через плацентарний бар'єр. З огляду на механізм фармакологічної дії гідрохлоротіазиду при його застосуванні у ІІ і ІІІ триместрах вагітності можливе порушення кровообігу у фетоплацентарному комплексі, а також розвиток жовтяниці, порушення електролітного балансу і тромбоцитопенії у новонародженого.
Гідрохлоротіазид не слід застосовувати при гестаційних набряках, артеріальній гіпертензії вагітних або прееклампсії, оскільки існує ризик зниження об'єму плазми крові і розвитку гіпоперфузії плаценти, при цьому будь-який позитивний ефект щодо перебігу захворювання відсутній. Гідрохлоротіазид не слід застосовувати для лікування есенціальної артеріальної гіпертензії у вагітних, за винятком рідкісних випадків, коли альтернативне лікування неможливе.
Період годування груддю.
Інгібітори АПФ. У зв'язку з відсутністю інформації про застосування комбінації лізиноприлу і гідрохлоротіазиду у період грудного вигодовування застосування зазначеної комбінації протипоказано (див. розділ «Протипоказання»). У період грудного вигодовування необхідно застосовувати препарати з краще вивченим профілем безпеки, особливо у період догляду за новонародженою або недоношеною дитиною.
Гідрохлоротіазид. У невеликих кількостях гідрохлоротіазид проникає у грудне молоко. Високі дози тіазидів спричиняють інтенсивний діурез і можуть пригнічувати вироблення грудного молока. Застосування комбінації лізиноприлу та гідрохлоротіазиду у період грудного вигодовування протипоказано (див. розділ «Протипоказання»).
Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами.
На тлі лікування гіпотензивними препаратами (в тому числі при застосуванні комбінації лізиноприлу і гідрохлоротіазиду) може спостерігатися незначний або помірний вплив на здатність керувати транспортними засобами та працювати з іншими механізмами. Труднощі при керуванні автотранспортом або при роботі з механізмами індивідуальні і частіше виникають на початку лікування або при зміні дози препарату, а також на тлі вживання алкоголю.
При керуванні автомобілем і роботі з іншими механізмами слід враховувати, що на тлі застосування лікарського засобу можлива поява запаморочення і стомлюваності.
Спосіб застосування та дози.
Есенціальна артеріальна гіпертензія.
Застосування комбінованого препарату з фіксованою дозою не підходить для початку терапії. Комбінований препарат із фіксованою дозою може замінити комбінацію 10 мг або 20 мг лізиноприлу та 12,5 мг гідрохлоротіазиду для пацієнтів, чий стан було стабілізовано на тлі терапії окремими активними речовинами у тих же дозуваннях, призначуваних у вигляді окремих препаратів. Стандартна доза – 1 таблетка 1 раз на добу. Як і будь-які інші препарати, які приймають 1 раз на добу, Лізопрес слід приймати приблизно в один і той же час кожен день.
Якщо не вдається досягти бажаного терапевтичного ефекту протягом 2−4 тижнів лікування, дозу можна збільшити до 2 таблеток 1 раз на добу.
Попередня терапія діуретиками.
Після прийому першої дози препарату Лізопрес може розвинутися симптоматична артеріальна гіпотензія. Розвиток такого стану більш імовірний у пацієнтів із порушеннями водно-електролітного балансу внаслідок попередньої терапії діуретиками. Застосування діуретиків слід припинити за 2−3 дні до початку терапії препаратом Лізопрес. Якщо це неможливо, лікування слід починати з монотерапії лізиноприлом у дозі 5 мг.
Порушення функції нирок.
Тіазидні діуретики не рекомендується застосовувати пацієнтам із порушенням функції нирок; тіазиди неефективні при значеннях кліренсу креатиніну 30 мл/хв або нижче (тобто при помірній або тяжкій нирковій недостатності).
Лізопрес не можна застосовуватися як початкову терапію пацієнтам з нирковою недостатністю. Пацієнтам із кліренсом креатиніну >30 і <80 мл/хв препарат можна засто-совувати тільки після індивідуального підбору дози кожного із компонентів препарату. Рекомендована доза лізиноприлу при його застосуванні як монотерапії при нирковій недостатності легкого ступеня становить 5−10 мг.
Пацієнти літнього віку.
Пацієнтам літнього віку корекція дози не потрібна.
Відомо, що показники ефективності і переносимості лізиноприлу та гідрохлоротіазиду при їх одночасному застосуванні були подібними у літніх та молодших пацієнтів з артеріальною гіпертензією. Ефективність лізиноприлу при його застосуванні в дозах від 20 до 80 мг була порівнянною у літніх пацієнтів (віком від 65 років) та у пацієнтів молодшого віку; монотерапія лізиноприлом також ефективно знижувала діастолічний артеріальний тиск, як і монотерапія гідрохлоротіазидом або атенололом. Згідно з відомими результатами клінічних досліджень, вік не впливає на переносимість лізиноприлу.
Діти .
Безпека і ефективність застосування цього лікарського засобу для лікування дітей не встановлені.
Передозування .
Дані про передозування у людини обмежені. При передозуванні інгібіторів АПФ можуть спостерігатися такі симптоми: артеріальна гіпотензія, циркуляторний шок, порушення електролітного балансу, ниркова недостатність, гіпервентиляція, тахікардія, відчуття серцебиття, брадикардія, запаморочення, тривожність, кашель.
При передозуванні показано проведення інфузії фізіологічного розчину.
При розвитку артеріальної гіпотензії пацієнта слід покласти на спину. При необхідності показано проведення інфузії ангіотензину II та/або внутрішньовенне введення катехоламінів. Якщо препарат прийнятий нещодавно, показано проведення заходів, спрямованих на виведення лізиноприлу (наприклад, стимулювання блювання, промивання шлунка, введення абсорбентів і сульфату натрію).
Лізиноприл може бути видалений із загального кровотоку шляхом гемодіалізу (див. розділ «Особливості застосування»). При розвитку брадикардії, стійкої до терапії, показано встановлення штучного водія ритму. Слід ретельно контролювати показники життєво важливих функцій, вміст електролітів і креатиніну в сироватці крові.
Симптомами передозування гідрохлоротіазидом є підвищення діурезу, пригнічення свідомості (аж до коми), судоми, парез, порушення серцевого ритму, ниркова недостатність.
Для корекції брадикардії або виражених вагусних реакцій показано введення атропіну.
Гіпокаліємія може призвести до посилення аритмії у пацієнтів, які отримують дигоксин.
Побічні реакції.
Серед побічних реакцій найчастіше спостерігалися кашель, запаморочення, артеріальна гіпотензія і головний біль. Відомо, що побічні реакції були помірними, мали транзиторний характер та в більшості випадків не потребували відміни терапії.
Лізиноприл
З боку крові та лімфатичної системи: зниження рівня гемоглобіну, зниження гематокриту, пригнічення функції кісткового мозку, анемія, тромбоцитопенія, лейкопенія, нейтропенія, агранулоцитоз (див. розділ «Особливості застосування»), гемолітична анемія, лімфаденопатія, аутоімунні захворювання.
З боку серця: інфаркт міокарда або порушення мозкового кровообігу, ймовірно, на тлі надмірного зниження артеріального тиску у пацієнтів групи високого ризику (див. розділ «Особливості застосування»), пальпітація, тахікардія.
З боку судинної системи: ортостатичні ефекти (в т.ч. ортостатична гіпотензія), синдром Рейно, припливи.
З боку психіки: лабільність настрою , симптоми депресії, сплутаність свідомості, галюцинації.
З боку нервової системи: запаморочення, головний біль, синкопе, парестезія, вертиго, порушення смакових відчуттів, розлади нюху, порушення сну.
З боку дихальної системи, органів грудної клітки і середостіння: кашель (див. розділ «Особливості застосування»), риніт, бронхоспазм, синусит, алергічний альвеоліт та/або еозинофільна пневмонія.
З боку шлунково-кишкового тракту: діарея, блювання, нудота, біль у животі, диспепсія, сухість у роті, панкреатит, ангіоневротичний набряк кишечнику.
З боку гепатобіліарної системи: гепатит (гепатоцелюлярний або холестатичний), жовтяниця, печінкова недостатність* (див. розділ «Особливості застосування»).
З боку шкіри та підшкірних тканин: висипання, свербіж, гіперчутливість/ангіоневротич-ний набряк обличчя, кінцівок, губ, язика, голосової щілини та/або гортані (див. розділ «Особливості застосування»), кропив'янка, алопеція, псоріаз, підвищена пітливість, пухирчатка (пемфігус), токсичний епідермальний некроліз, синдром Стівенса−Джонсона, мультиформна еритема, псевдолімфома шкіри**.
З боку обміну речовин та харчування: гіпоглікемія.
З боку ендокринної системи: синдром неадекватної секреції антидіуретичного гормону (СНС АДГ).
З боку нирок і сечовивідних шляхів : порушення функції нирок, уремія, гостра ниркова недостатність, олігурія, анурія.
З боку репродуктивної системи та молочних залоз: імпотенція, гінекомастія.
Загальні порушення: втомлюваність, астенічний синдром.
Дослідження: підвищення активності печінкових ферментів та білірубіну, підвищення рівня сечовини, підвищення креатиніну в сироватці крові, гіперкаліємія, гіпонатріємія.
* У дуже рідкісних випадках повідомляли про розвиток гепатиту з подальшим прогресуванням до печінкової недостатності. У разі, якщо на тлі застосування комбінації лізиноприлу і гідрохлоротіазиду відзначена поява жовтяниці або значне підвищення активності печінкових ферментів, застосування препарату слід припинити; пацієнт повинен перебувати під пильним медичним наглядом.
** Повідомляли про розвиток симптомокомплексу, що включає один або кілька симптомів: гарячка, васкуліт, міалгія, артралгія (артрит), підвищення рівня антинуклеарних антитіл (АНА), збільшення швидкості осідання еритроцитів (ШОЕ), еозинофілія, лейкоцитоз, висипання, фотосенсибілізація або інші шкірні реакції.
Гідрохлоротіазид
Інфекційні та паразитарні захворювання: сіалоденіт.
З боку крові та лімфатичної системи: лейкопенія, нейтропенія (агранулоцитоз), тромбоцитопенія, апластична анемія, гемолітична анемія, пригнічення функції кісткового мозку.
З боку обміну речовин та харчування: анорексія; гіперглікемія; глюкозурія; гіперурикемія, порушення електролітого балансу (в т.ч. гіпонатріємія та гіпокаліємія, гіпохлоремічний алкалоз, гіпомагніємія), збільшення концентрації холестерину та тригліцеридів, подагра.
З боку психіки: непосидючість, депресія, розлади сну.
З боку нервової системи: зниження апетиту, парестезія, переднепритомний стан.
З боку органів зору: ксантопсія, тимчасове зниження гостроти зору, гостра міопія, гостра закритокутова глаукома.
З боку органів слуху і рівноваги: запаморочення.
З боку серця: ортостатична гіпотензія.
З боку судинної системи: некротизуючий ангіїт (васкуліт, шкірний васкуліт).
З боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння: респіраторний дистрес-синдром (у т.ч. пневмонія та набряк легень).
З боку шлунково-кишкового тракту: подразнення слизової оболонки шлунка, діарея, запор, панкреатит.
З боку гепатобіліарної системи: жовтяниця (жовтяниця, зумовлена внутрішньопечінковим холестазом) .
З боку шкіри та підшкірних тканин: реакції фотосенсибілізації, висипання, системний червоний вовчак, шкірні вовчакоподібні реакції, загострення системного червоного вовчака, кропив'янка, анафілактичні реакції, токсичний епідермальний некроліз.
З боку кістково-м ' язової системи та сполучної тканини: м'язовий спазм, м'язова слабкість.
З боку нирок та сечовивідних шляхів : порушення функції нирок, інтерстиціальний нефрит.
Загальні порушення: гарячка, слабкість.
Пухлини доброякісні, злоякісні та неуточнені (у тому числі кісти та поліпи). Частота «невідома»: немеланомний рак шкіри (базальноклітинна карцинома та плоскоклітинна карцинома).
Опис виділених побічних реакцій
Немеланомний рак шкіри: за даними епідеміологічних досліджень, спостерігається залежність виникнення немеланомного раку шкіри від сукупної дози гідрохлоротіазиду (сукупний дозаєфект) (див.розділ «Особливості застосування»).
Термін придатності. 3 роки.
Умови зберігання.
Зберігати в оригінальній упаковці при температурі не вище 25 °С.
Зберігати в недоступному для дітей місці.
Упаковка.
По 10 таблеток у блістері; по 3 блістери у пачці.
По 10 таблеток у блістері; по 5 блістерів у пачці.
Категорія відпуску. За рецептом.
Виробник. АТ «КИЇВСЬКИЙ ВІТАМІННИЙ ЗАВОД».
Місцезнаходження виробника та адреса місця провадження його діяльності.
04073, Україна, м. Київ, вул. Копилівська, 38
Список отзывов пуст
Добавить отзыв
Казахстан, Грузия, Турция, Польша, Европа