Личный кабинет
ЛИЗОТИАЗИД-ТЕВА табл. 20 мг + 12,5 мг блистер №30
rx
Код товара: 94627
Производитель: Teva
1 300,00 RUB
нет в наличии
Сообщить когда товар появиться в наличии
поиск медикаментов, лекарства, таблеток
- Внешний вид товара может отличаться от товара на сайте.
- Информация о производителе на сайте может отличаться от реальной.
- Информация предоставлена с ознакомительной целью и не должна быть использована как руководство к самолечению.
- Самолечение может быть опасным для Вашего здоровья! Перед применением, проконсультируйтесь с врачом!
Инструкция
Для медицинского использования лекарственного средства
Лизотиазид -тева.
Лизотиазид -тева.
Состав :
Активные ингредиенты: лисиноприл; гидрохлоротиазид;
1 таблетка содержит лизиноприл 10 мг или 20 мг в форме дигидрата лизиноприла и гидрохлоротиазида 12,5 мг;
Вспомогательные вещества: крахмал прежелатинизированный, крахмал мозоль, гидрофосфат кальция безводный, стеарат магния, маннит (E 421).
Лекарственная форма. Таблетки
Основные физические и химические свойства: овальные, слегка изогнутые таблетки белого цвета с гравировкой «LZ 10» (таблетки 10 мг / 12,5 мг) или «ЛЗ 20» (20 мг / 12,5 мг. Таблетки / 12,5 мг) с одной стороны и рис с другим.
Фармакотерапевтическая группа. Ингибиторы ангиотензинского трансформирующего фермента (IAPF) и диуретики. ATX код С09В А03.
Фармакологические свойства.
Фармакодинамика.
Лисиноприл и гидрохлоротиазид - ACE ингибитор и диуретик - имеют дополнительный эффект и создают аддитивный антигипертензивный эффект. APF катализирует трансформацию ангиотензина I в ангиотензин II, который обладает мощным вазоконстриктиковым эффектом и стимулирует секрецию альдостерона. Гипотензивный эффект лизиноприла связан главным образом с ингибированием системы ренингиотензин-альдостерона Renin Angiotensin-альдостерона с уменьшением концентрации плазмы крови ангиотензин II и альдостерона. Лисиноприл имеет антигипертензивный эффект даже у пациентов с низкоцензенной гипертонией. Туз похож на киназу II, фермент, который вызывает деградацию брадикинина. Осталось неясно, играют ли роль в терапевтическом эффекте роста лизиноприла в брадикина (мощный вазодилатор).
Гидрохлоротиазид представляет собой тиазидные диуретики и антигипертензивный агент, который увеличивает уровень плазмы крови Renin. Гидрохлоротиазид снижает почечную реабсорбцию электролитов в дистальном сегменте петлей Хенко и увеличивает экскрецию натрия, хлора, калия, магния, бикарбоната и воды. Экскреция кальция может уменьшиться. Одновременное использование лизиноприла и гидрохлоротиазида обеспечивает более выраженный гипотензивный эффект, чем при использовании этих препаратов монотерапии. Лисиноприл обычно снижает потери калия, вызванную гидрохлоротиазидом.
Фармакокинетика.
Поглощение. Лисиноприл: около 25%, с хвойным изменением в 6-60% при исследовательских дозах (5-80 мг). Наличие пищи в желудочно-кишечном тракте не влияет на поглощение лизиноприла. Пиковая концентрация в сыворотке достигается через 6-8 часов. Влияние на артериальное давление наблюдается через 1-2 часа. Максимальный эффект достигается через 6 часов и длится не менее 24 часов.
Гидрохлоротиазид: мочегонное действие наблюдается за 2 часа. Максимальный эффект достигается через 4 часа. Клинически выраженные действия длится 6-12 часов.
Распределение. Привязка к белкам: кроме ACE, с другими белками плазмы крови, лизиноприл не связывается. Для пожилых пациентов, характеризующихся более высокими концентрациями лизиноприла в плазме крови в результате уменьшения объема распределения, чем у младших пациентов.
Период полураспада. Лисиноприл - 12 часов (после нескольких техник). Гидрохлоротиазид составляет 5,5-15 часов.
Метаболизм / ликвидация. Оба активных ингредиента выводятся в неизменной почке. После перорального введения приблизительно 60% гидрохлоротиазид из организма в течение 24 часов.
Клинические характеристики.
Индикация.
Сочетание лизиноприла / гидрохлоротиазида используется для лечения артериальной гипертонии света и умеренной тяжести у пациентов, которые достигли стабилизации его состояния путем применения отдельных компонентов в тех же дозах.
Противопоказание.
Гиперчувствительность к лизиноприлу и другим IAPF, к гидрохлоротиазиду и сульфонамидным производным или другим компонентам препарата.
Ангионеротическое отек в анамнезе (в том числе после применения IAPF, идиопатического и наследственного отека кукинка).
Анурия, тяжелое нарушение функции почек (клиренс креатинина <30 мл / мин).
Серьезное нарушение функции печени.
Обострение подагра.
Одновременное использование алискиренсодержащих препаратов с пациентами с диабетом или заболеванием почек (GSK <60 мл / мин / 1,73 м 2 ).
Митральный или аортальный клапан, гипертрофическая кардиомиопатия с расстройствами гемодинамики.
Первичный гиперльдостеронизм.
Стеноз почечной артерии (двусторонний или односторонний).
Кардиогенный шок.
Порфири.
Состояние с нестабильной гемодинамикой после острого инфаркта миокарда.
Применение пациентами, которые находятся в гемодиализе с использованием мембран высокого риска (например, 69).
Уровень креатинина в сыворотке> 220 мкмоль / л.
Устойчив к лечению гипокалиемии или гиперкалцемии.
Огнеупорная гипонатримия.
Беременные или женщины, которые планируют забеременеть (см. «Приложение во время беременности или грудного вскармливания»).
Взаимодействие с другими лекарственными средствами и другими типами интерстициальных.
Следует избегать одновременного использования алискиренсодержащих препаратов и лизиноприла.
Лизиноприл
Двойная блокада системы Ренн-ангиотензина-альдостерона. Продемонстрировал, что двойная блокада системы Renin-Angiotensin-Aldosterone (RaAS) с ассоциированным применением ингибиторов ACE антагонисты рецепторов II ангиотензина или алискиренов характеризуется большей частотой развития таких побочных реакций, как артериальная гипотензия, гиперкалиемия, снижение почек Функция (в том числе острая почечная недостаточность), по сравнению с использованием монотерапии.
Диуретики. Добавление диуретики к терапии Лсиноприл обычно приводит к потенциалу антигипертензивного эффекта.
В начале использования комбинации лизиноприла с диретиками пациенты могут периодически испытывать чрезмерное снижение артериального давления. Риск развития симптоматической артериальной гипотензии при использовании лизиноприла может быть уменьшен в случае прекращения диуретиков до лечения лизиноприла.
Нестероидные противовоспалительные препараты (НПВП), включая ацетилсалициловую кислоту. Длительное назначение NSAIDS (селективные ингибиторы COX-2, ацетилсалициловой кислоты> 3 г / сут и не избирательные NSAID) могут снизить антигипертензивные эффекты в качестве ингибиторов ACE и диуретики тиазида. Одновременное использование ингибиторов NSAID и ACE может ухудшить функцию почек. Этот эффект обычно обратим. В редких случаях острая почечная недостаточность может развиваться, прежде всего, у пациентов с нарушенной функцией почек, поскольку она происходит у пожилых людей, а пациентам в состоянии обезвоживания.
У некоторых пациентов назначение нестероидальных противовоспалительных агентов может снизить мочегонное, натриевое и антигипертензивное влияние диуретиков.
Воспроизводит увеличение уровня калия в сыворотке, вызванную ингибиторами NSAID и ACE, что может вызвать нарушение функции почек.
Другие антигипертензивные препараты. Антигипертензивный эффект лизиноприла и гидрохлоротиазида может быть усилен одновременным введением других препаратов, что может вызвать ортостатическую гипотензию. Одновременное использование с нитроглицерином и другими нитратами или другими вазодилаторами может дополнительно уменьшить артериальное давление.
Трициклические антидепрессанты / нейролептики / анестетики. Одновременное применение некоторых анестезирующих медицинских агентов, трициклических антидепрессантов и нейролептических препаратов с ингибиторами ACE могут в дальнейшем привести к снижению артериального давления.
Симпатомиметические препараты. Симппатомиметические препараты могут снизить антигипертензивный эффект ингибиторов ACE.
Анти-диабетические препараты. Одновременное использование ингибиторов ACE и антидидиабетические препараты (инсулины, оральные гипогликемические препараты) могут усилить влияние снижения уровня глюкозы в крови с риском гипогликемии (обычно в первые недели комбинированной терапии и пациентов с почечной недостаточностью).
Ацетилсалициловая кислота, тромболитические препараты, бета-блокаторы, нитраты. Препарат Лситиазид-Тео может использоваться одновременно с ацетилсалициловой кислотой (в сердечных дозах), тромболитических препаратах, бета-блокаторах и / или нитратах.
Алопуринол. При одновременном использовании ингибиторов ACE с аллопуринолом риск развития почечной недостаточности возрастает и может возникнуть повышенный риск развития лейкопении.
Может возникнуть необходимость в коррекции дозы урисосурических агентов, поскольку гидрохлоротиазид может увеличить уровень мочевой кислоты в сыворотке. Возможно, есть необходимость увеличить дозу пробанецида или сульфинпиразона. При одновременном использовании тиазидов можно увеличить частоту реакций гиперчувствительности на аллопуринол.
Циклоспорин. Одновременное применение ингибиторов ACE и циклоспорина увеличивает риск почечной недостаточности и гиперкалиемии.
Левастатин. Одновременное применение ингибиторов ACE и Ловастатина увеличивает риск гиперкалиемии.
Прокаинамид, цитостатика или иммуносупрессивные лекарства. Одновременное использование этих инструментов с ингибиторами ACE может привести к повышению риска развития лейкопении.
Золото. Нитрилеиоидные реакции (симптомы вазодилатации, в том числе прилива, тошнота, головокружение, артериальная гипотензия, которые могут быть очень тяжелыми) после введения золота (например, авротиомалата натрия) чаще отмечались у пациентов, получающих лечение ингибиторами ACE.
Применение во время гемодиализаса. Лисиноприл / гидрохлоротиазид не вводится пациентам, которые требуют диализа из-за высокой частоты докладов о развитии анафилактоидовных реакций у пациентов с диализами с использованием высококачественных мембран и одновременно получали ингибитор ACE. Эта комбинация следует избегать.
Гидрохлоротиазид
Amphotericin B (для парентерального применения), карбеноксон, кортикостероиды, кортикотропин (AKTH) или стимулирующие слабительные. Совместимое использование с гидрохлоротиазидом может вызвать электролитический дисбаланс, в частности гипокалий.
Соли кальция. На фоне совместимого использования с тиазидными диуретиками увеличение уровня сыворотки кальция может происходить в результате снижения его экскреции.
Сердце гликозиды. Существует повышенный риск интоксикации препаратов микробов на фоне гипокалиума, вызванного тиазидными диуретиками.
Холестирамин и залог. Одновременное использование с гидрохлоротиазидом может уменьшить или замедлить поглощение гидрохлоротиазида. Таким образом, сульфаниламидные диуретики следует принимать не менее 1 часа до или через 4-6 часов после получения этих препаратов.
Надеполяризующие мирелаксиисты (например, хлорид для турцера). Эффект этих препаратов может быть усилен гидрохлоротиазидом.
Препараты, вызывающие пароксизмальную желудочковую тахикардию, такие как «pirueth». В связи с риском гипокалемии особое внимание следует проявлять одновременно с использованием гидрохлоротиазида со средством, связанными с пароксизмальной желудочковой тахикардией, такими как «Пируэт».
Рекомендуемый периодический мониторинг уровней калия в области осмотра сыворотки и ЭКГ, если гидрохлоротиазид предпринять одновременно с лекарственными средствами, что влияет на изменения уровня калия в сыворотке и последующих препаратах, которые вызывают полиморфную тахикардию типа PiRuel (желудочковую тахикардию), включая некоторые антиаритмические средства:
• антиаритмические средства класса Ia (например, хинидин, гидрохинидин, дисопирамид);
• антиаритмические препараты класса III (например, амиодарон, соталол, дофэтилид, а ибутилид);
• некоторые нейролептические (например, тиоридазин, хлоропромазин, левомпромазин, трифторозин, цикмемазин, сульпирид, султоприид, амилпирид, тиапид, пимозид, галоперидол, дерридол);
• Другие лекарства (например, infadyl, cisapride, dipheminyl, эритромицин для внутривенного введения, гало-эстринги, мисоластиновые, пентамид, терфенадин, wincine для внутреннего введения).
Соталол. Гипокалиемия, вызванная тиазидной диуретиками, может повысить риск аритмии, вызванного Соталолом.
Лисиноприл / гидрохлоротиазид
Этанол / средство барботана / наркотической анальгетики. Ортостатическая гипотензия возможна.
Анти-диабетические лекарства (оральный и инсулин). Может потребоваться отрегулировать дозировку анти-диабетического препарата.
Иммунодепрессанты, цитостатики. Одновременное приложение может привести к увеличению риска лейкопении.
Кортекостероиды, АктГ. Усиленная потеря электролитов, особенно гипокалиемия.
Прижимные амины (например, эпинефрин (адреналин). Возможное снижение реакции на влияние аминов на прессор, но не так, чтобы остановить их применение.
Алкоголь. Алкоголь может повысить гипотензивный эффект любых антигипертензивных препаратов.
Антациды. Уменьшить биодоступность ингибиторов ACE.
Метформин. Подать заявку с осторожностью ввиду риска ацидоза лактата из-за возможного гидрохлоротиазида функциональной почечной недостаточности.
Цитотоксические агенты (например, циклофосфамид, метотрексат) . Тиазиды могут уменьшить удаление кругов цитотоксических препаратов и потенцировать свой миелосупрессивный эффект.
Methyldopa. Сообщалось, что индивидуальные случаи гемолитической анемии одновременно используют гидрохлоротиазид и метильные допис.
Антихолинергические (атропин, бириден). Из-за ослабления моторики желудочно-кишечного тракта и снижения скорости эвакуации из желудка биодоступность тиазидных диуретиков увеличивается.
Пищевые добавки калия, консервированные калия диуретики или заменители соли с содержанием калия. Вывод калия на фоне тиазидной диуретики обычно ослабляется по калийным эффектом лизиноприла. Использование пищевых добавок калия, диуретики для консервирования калия или калия, содержащие калийные сольцы могут привести к значительному увеличению уровней калия в сыворотке, особенно у пациентов с функцией почек, диабетом. Если одновременное использование препарата Lysothiazid-Teo и любого из этих веществ необходимо, их следует использовать с осторожностью на фоне частых контроля содержания калия в сыворотке.
Литий. Литиевые препараты обычно не следует вводить одновременно с диуретиками или ингибиторами туза. Регистративное увеличение концентрации концентрации лития в сыворотке и повышенной токсичности при использовании ингибиторов лития и ACE. Диуретические препараты и ингибиторы ACE снижают почечную очистку лития и повышают риск интоксикации лития. Если все еще существует необходимость назначать эту комбинацию лекарств, уровень лития должен быть тщательно отслежен (см. Раздел «Особенности применения»).
Триметоприм. Сопущенное использование ингибиторов ACE и диуретики тиазидов с триметопремом повышает риск гиперкалемии.
Влияние на результаты лабораторных анализов. Из-за воздействия на обмен тиазидами кальция они могут повлиять на результаты оценки функции паращитовидной железы (см. Раздел «Особенности применения»).
Карбамазепин. Учитывая риск симптоматической гипонатриемии, необходимо провести клинический и биологический мониторинг.
Йодсодержащие контрастные средства. В случае индуцированных обезвоживающих диуретиков риск острой почечной недостаточности увеличивается, предпочтительно при использовании высоких доз аниодсодержащих контрастных агентов. Пациенты нуждаются в регидратации к введению йодсодержащих препаратов.
Бета-блокаторы и диазоксид. Одновременное использование тиазидных диуретиков, в том числе гидрохлоротиазида, с бета-блокаторами может увеличить риск гипергликемии. Тиазидные диуретики, в том числе гидрохлоротиазид, могут усиливать гипергликемический эффект диаксоза.
Амантадин. Тиазиды, в том числе гидрохлоротиазид, могут увеличить риск побочных эффектов, вызванных амантадином.
Еще одна синтез-терапия
Одновременное применение активаторов тканей плазминогена может увеличить риск ангиода.
Селективные иммунодепрессанты (например, Syrolimus, Everolimus, Temsirolimus)
Пациенты, принимающие одновременно избирательные иммунодепрессанты, могут оказать повышенный риск угрозы угрозного отека (см. Раздел «Особенности применения»).
Ко-трикоксазол (триметоприм / сульфаметоксазол)
Пациенты, которые принимают одновременно CO-Trimsazole, могут иметь повышенный риск гипералемии (см. Раздел «Особенности применения»).
Особенности приложения.
Лизиноприл
Симптоматическая артериальная гипотензия. Симптоматическая артериальная гипотензия редко наблюдается у пациентов с неосложненной артериальной гипертонией. Вероятность развития артериальной гипотензии увеличивается в обезвоженных пациентах (например, в результате лечения диуретиками, ограничением потребления соли с пищевыми продуктами, диализами, в диарее или обвинение), а также в тяжелых формах ренин-зависимого артерии гипертония.
Симптоматическая артериальная гипотензия наблюдалась у пациентов с сердечной недостаточностью независимо от того, сочетается ли она с почечной недостаточностью. Это чаще всего наблюдается у пациентов с тяжелой сердечной недостаточностью, которые вынуждены принимать высокие дозы петлевых диуретиков и, в которых диагностируется гипонатриемия или функциональная почечная недостаточность. Пацієнти з підвищеним ризиком артеріальної гіпотензії потребують ретельного спостереження у початковий період лікування і при підборі дози. У таких пацієнтів слід регулярно перевіряти рівні електролітів у сироватці крові.
У пацієнтів з підвищеним ризиком симптоматичної артеріальної, початок терапії та корекцію дози слід здійснювати під ретельним медичним наглядом. Особливу увагу слід приділяти терапії пацієнтів з ішемічною хворобою серця або церебоваскулярними захворюваннями, оскільки надмірне зниження артеріального тиску може призвести до інфаркту міокарда або інсульту.
При розвитку артеріальної гіпотензії пацієнта слід покласти на спину і, якщо необхідно, почати внутрішньовенну інфузію фізіологічного розчину. Транзиторна гіпотензивна відповідь не є протипоказанням до продовження терапії. Після відновлення ефективного об'єму крові та артеріального тиску можливе відновлення терапії зниженою дозою або застосування одного з компонентів препарату окремо.
У деяких пацієнтів із серцевою недостатністю, які мають нормальний або низький артеріальний тиск, може відбутися додаткове зниження системного артеріального тиску на тлі лікування лізиноприлом. Цей ефект є передбачуваним і, як правило, не вимагає припинення терапії лізиноприлом. Якщо гіпотензія набуває симптоматичного характеру, може виникнути необхідність зниження дози або припинення прийому лізиноприлу.
Пацієнти повинні перебувати під відповідним медичним наглядом, щоб вчасно виявити клінічні ознаки порушення водно-сольового балансу (наприклад, гіповолемію, гіпонатріємію, гіпохлоремічний алкалоз, гіпомагніємію чи гіпокаліємію), що можуть розвиватися у випадку одночасної діареї чи блювання. У теплу пору року у пацієнтів з набряками може виникати гіпонатріємія за рахунок розрідження крові. По можливості слід усунути гіповолемію та/або зменшення обсягу міжклітинної рідини до початку лікування лізиноприлом і ретельно проконтролювати вплив початкової дози на артеріальний тиск. У разі розвитку гострого інфаркту міокарда заборонено застосовувати лізиноприл, якщо лікування судинорозширювальними препаратами може погіршити гемодинамічний статус пацієнта (наприклад, якщо систолічний артеріальний тиск становить 100 мм рт. ст. або нижче) або у разі кардіогенного шоку.
Стеноз аортального та мітрального клапана/гіпертрофічна кардіоміопатія. Як і інші інгібітори АПФ, лізиноприл слід призначати з обережністю пацієнтам з мітральним стенозом або утрудненням відтоку крові з лівого шлуночка (при аортальному стенозі або гіпертрофічній кардіоміопатії). Якщо стеноз є гемодинамічно значущим, то прийом препарату протипоказаний (див. розділ «Протипоказання»).
Порушення функції нирок. У пацієнтів із захворюваннями нирок тіазиди можуть викликати розвиток азотемії. У пацієнтів із порушеннями функції нирок можуть спостерігатися кумулятивні ефекти лікарських засобів. При прогресуючому захворюванні нирок, що характеризується збільшенням рівня небілкового азоту, слід ретельно оцінити доцільність продовження терапії і розглянути можливість припинення терапії діуретиками.
Тіазиди не підходять для застосування пацієнтам з нирковою недостатністю, вони неефективні при кліренсі креатиніну 30 мл/хв або нижче (тобто помірній або тяжкій нирковій недостатності).
Лізотіазид-Тева не можна призначати пацієнтам з нирковою недостатністю (кліренс креатиніну ≤ 80 мл/хв), поки шляхом титрування окремих компонентів не буде встановлено, що пацієнту необхідні саме такі дози, як у комбінованій таблетці.
При порушенні функції нирок (кліренс креатиніну < 80 мл/хв) початкову дозу лізиноприлу слід підбирати залежно від показників кліренсу креатиніну (див. розділ «Спосіб застосування та дози») та від клінічної реакції на лікування. Для таких пацієнтів рекомендований постійний моніторинг концентрації калію та креатиніну в крові.
У пацієнтів із серцевою недостатністю артеріальна гіпотензія, що виникає після початку терапії інгібіторами АПФ, може спричинити порушення функції нирок. Повідомлялося про гостру ниркову недостатність, яка в таких випадках, як правило, оборотна.
У деяких пацієнтів з двобічним стенозом ниркової артерії або стенозом артерії єдиної нирки, які отримували терапію інгібіторами АПФ, спостерігалося збільшення концентрації сечовини крові і креатиніну сироватки крові, зазвичай оборотне після припинення терапії. Імовірність розвитку даного стану вища у пацієнтів з нирковою недостатністю. Якщо також має місце реноваскулярна гіпертензія, існує підвищений ризик розвитку тяжкої артеріальної гіпотензії та ниркової недостатності. Для таких пацієнтів лікування слід розпочинати з низьких доз під ретельним медичним контролем, потрібне обережне титрування дози. Оскільки лікування діуретиками може сприяти розвитку вищеописаних ситуацій, протягом перших кількох тижнів терапії лізиноприлом слід контролювати функцію нирок.
У деяких пацієнтів з артеріальною гіпертензією, які не мають в анамнезі захворювань нирок, при одночасному застосуванні лізиноприлу і діуретика розвивалося, як правило, слабке транзиторне збільшення концентрації сечовини крові та креатиніну сироватки крові. В основному це стосувалося хворих, які мали захворювання нирок в анамнезі. Може знадобитися зниження дози та/або припинення застосування діуретика та/або лізиноприлу.
Якщо таке відбувається на тлі терапії препаратом Лізотіазид-Тева, слід припинити прийом комбінованого препарату. Поновлення терапії можливе у зниженому дозуванні або один із компонентів препарату можна використовувати окремо.
Пацієнти після трансплантації нирки. Оскільки немає досвіду застосування лізиноприлу пацієнтам, які перенесли операцію з трансплантації нирки, призначати лізиноприл таким пацієнтам не рекомендується.
Підвищена чутливість/ангіоневротичний набряк. У поодиноких випадках повідомлялося про ангіоневротичний набряк обличчя, кінцівок, губ, язика, голосової щілини та гортані у пацієнтів, які приймають інгібітори АПФ, у т.ч. лізиноприл. Ангіоневротичний набряк може розвинутися у будь-який момент під час лікування. У таких випадках прийом лізиноприлу слід негайно припинити, провести відповідне лікування і встановити спостереження за пацієнтом. Навіть у тих випадках, коли набряк обмежується тільки язиком і ознаки порушення дихання відсутні, слід контролювати стан хворого, оскільки лікування антигістамінними засобами та кортикостероїдами може виявитися недостатнім.
Зареєстровані поодинокі летальні випадки внаслідок ангіоневротичного набряку гортані або язика. Якщо набряк поширюється на язик, голосову щілину або гортань, може розвинутися порушення дихання, особливо у пацієнтів, які раніше перенесли хірургічне втручання на дихальних шляхах. У таких випадках слід негайно вжити заходів невідкладної терапії, що, зокрема, можуть включати введення адреналіну та/або забезпечення прохідності дихальних шляхів. Пацієнт має перебувати під ретельним медичним наглядом до повного і стійкого зникнення симптомів. Інгібітори АПФ більш часто спричинюють ангіоневротичний набряк у пацієнтів афроамериканської раси.
Ангіоневротичний набряк також може вражати кишечник і проявлятися гострим болем у животі, нудотою, блюванням і діареєю.
У пацієнтів, які мають в анамнезі ангіоневротичний набряк, не пов'язаний із застосуванням інгібітору АПФ, може бути підвищений ризик розвитку ангіоневротичного набряку у відповідь на застосування препаратів даної групи.
У пацієнтів, які отримують терапію тіазидами, реакція гіперчутливості може розвинутись незалежно від наявності або відсутності в анамнезі алергії або бронхіальної астми. Повідомлялося про випадки загострення або реактивації системного червоного вовчака на тлі застосування тіазидів.
Анафілактоїдні реакції при гемодіалізі. Застосування лізиноприлу/гідрохлоротіазиду не показане пацієнтам, які потребують проведення діалізу у зв'язку з нирковою недостатністю. Повідомлялося про анафілактоїдні реакції у пацієнтів, які проходили гемодіаліз із використанням високопроточних мембран (наприклад АN 69) або аферез ліпопротеїнами низької щільності та одночасно лікувалися інгібітором АПФ. Цим пацієнтам необхідно запропонувати змінити діалізні мембрани на мембрани іншого типу або застосовувати антигіпертензивний препарат іншого класу.
Анафілактоїдні реакції при аферезі ліпопротеїнів низької щільності (ЛПНЩ). Рідко при аферезі ЛПНЩ за допомогою декстрансульфату у пацієнтів, які отримують інгібітори АПФ, можуть проявлятися небезпечні для життя анафілактичні реакції. Таких реакцій можна уникнути при тимчасовій відміні терапії інгібітором АПФ перед кожним аферезом.
Одночасне застосування селективних імунодепресантів (наприклад, сіролімус, еверолімус, темсіролімус)
Пацієнти, які приймають одночасно селективні імунодепресанти (наприклад, сіролімус, еверолімус, темсіролімус) можуть мати підвищений ризик виникнення ангіоневротичного набряку (наприклад набряк дихальних шляхів чи язика, з чи без їх пошкодження (дивись розділ «Взаємодія з іншими медичними препаратами та інші види взаємодії»).
Десенсибілізація. У пацієнтів, які приймають інгібітори АПФ під час терапії десенсибілізації (наприклад, до отрути перетинчастокрилих), розвиваються стійкі анафілактоїдні реакції. Цих реакцій вдалося уникнути у тих самих пацієнтів шляхом тимчасового припинення прийому інгібіторів АПФ, але після необережного повторного застосування медичного препарату реакції відновлювалися.
Порушення функції печінки. Tіазиди слід з обережністю застосовувати пацієнтам з порушеною функцією печінки або прогресуючим захворюванням печінки, оскільки препарат може спричиняти внутрішньопечінковий холестаз, а навіть мінімальні зміни водно-сольового балансу здатні спровокувати розвиток печінкової коми (див. розділ «Протипоказання»).
Дуже рідко прийом інгібіторів АПФ асоціюється з синдромом, що починається з холестатичної жовтяниці і прогресує до фульмінантного некрозу і (іноді) летального наслідку. Механізм цього синдрому неясний. Пацієнти, у яких на тлі прийому лізиноприлу розвинулася жовтяниця або спостерігається виражене підвищення печінкових ферментів, повинні припинити прийом препарату та перебувати під відповідним медичним наглядом.
Нейтропенія/агранулоцитоз. Повідомлялося про випадки нейтропенії/агранулоцитозу, тромбоцитопенії та анемії у пацієнтів, які отримували інгібітори АПФ. У пацієнтів з нормальною функцією нирок і при відсутності інших ускладнюючих факторів
нейтропенія спостерігається рідко. Після припинення прийому інгібітору АПФ нейтропенія та агранулоцитоз мають оборотний характер. Вкрай обережно лізиноприл призначати хворим на колагеноз, пацієнтам, які проходять курс лікування імунодепресантами, приймають алопуринол або прокаїнамід, а також при поєднанні цих чинників, особливо на тлі наявного порушення функції нирок. У деяких таких пацієнтів розвиваються тяжкі інфекції, які не завжди піддаються інтенсивній терапії антибіотиками. При застосуванні препарату таким пацієнтам рекомендується проводити періодичний контроль кількості лейкоцитів у крові і попередити пацієнтів про необхідність повідомляти про будь-які ознаки інфекції.
нейтропенія спостерігається рідко. Після припинення прийому інгібітору АПФ нейтропенія та агранулоцитоз мають оборотний характер. Вкрай обережно лізиноприл призначати хворим на колагеноз, пацієнтам, які проходять курс лікування імунодепресантами, приймають алопуринол або прокаїнамід, а також при поєднанні цих чинників, особливо на тлі наявного порушення функції нирок. У деяких таких пацієнтів розвиваються тяжкі інфекції, які не завжди піддаються інтенсивній терапії антибіотиками. При застосуванні препарату таким пацієнтам рекомендується проводити періодичний контроль кількості лейкоцитів у крові і попередити пацієнтів про необхідність повідомляти про будь-які ознаки інфекції.
Расова приналежність. Інгібітори АПФ можуть спричинити більш виражений ангіоневротичний набряк у пацієнтів з темним кольором шкіри, ніж у хворих європеоїдної раси. Також у даної групи хворих гіпотензивний ефект лізиноприлу є менш вираженим унаслідок переважання низьких фракцій реніну.
Кашель. При застосуванні інгібіторів АПФ може з'явитися непродуктивний стійкий кашель, який зникає після припинення лікування. Кашель, спричинений застосуванням інгібіторів АПФ, слід враховувати при диференційному діагнозі кашлю як один із можливих варіантів.
Оперативні втручання/анестезія. У пацієнтів, які піддаються хірургічному втручанню або анестезії препаратами, що знижують артеріальний тиск, лізиноприл може блокувати підвищення утворення ангіотензину II під впливом компенсаторного викиду реніну. Якщо спостерігається артеріальна гіпотензія, що виникла завдяки цьому механізму, необхідно відкоригувати об'єм циркулюючої крові (ОЦК).
Літій. Загалом комбінація літію та лізиноприлу не рекомендується.
Гіперкаліємія. У деяких пацієнтів, які приймають інгібітори АПФ, у т.ч. лізиноприл, спостерігається підвищення рівня калію в сироватці крові. До групи ризику розвитку гіперкаліємії належать пацієнти з нирковою недостатністю або цукровим діабетом, гіпоальдостеронізмом, пацієнти, які приймають калійзберігаючі діуретики, харчові добавки з калієм або калійвмісні замінники солі, а також ті пацієнти, які приймають інші лікарські засоби, що підвищують рівень калію в сироватці крові (гепарин, ко-тримоксазол, також відомий як триметоприм/сульфаметоксазол). Якщо прийом зазначених вище препаратів на тлі лікування інгібітором АПФ є необхідним, рекомендується регулярний контроль рівня калію в сироватці крові.
Пацієнти, хворі на цукровий діабет. У хворих на цукровий діабет, які приймають пероральні антидіабетичні засоби або інсулін, необхідно ретельно контролювати рівень глюкози в крові впродовж першого місяця терапії іАПФ.
Подвійна блокада ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (РААС). Повідомлялося, що супутнє застосування інгібіторів АПФ, блокаторів рецепторів ангіотензину ІІ або аліскірену підвищує ризик розвитку артеріальної гіпотензії, гіперглікемії, порушення функції нирок (у тому числі гострої ниркової недостатності). Таким чином, подвійна блокада ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (РААС) шляхом супутнього застосування інгібіторів АПФ, блокаторів рецепторів ангіотензину ІІ чи аліскірену не рекомендована.
У разі нагальної потреби застосування терапії подвійної блокади її слід здійснювати під наглядом спеціаліста та регулярно перевіряти функцію нирок, рівні електролітів та артеріального тиску. Пацієнтам з діабетичною нефропатією не рекомендується одночасно застосовувати інгібітори АПФ та блокатори рецепторів ангіотензину ІІ.
Гідрохлоротіазид
Порушення функції нирок. У пацієнтів з захворюваннями нирок тіазиди можуть провокувати розвиток азотемії. При порушенні функції нирок можлива поява кумулятивного ефекту. В разі прогресування ниркової недостатності, що характеризується підвищенням небілкового азоту, слід провести ретельну оцінку доцільності застосування терапії та розглянути питання про відміну діуретиків.
Порушення функції печінки. Слід з обережністю призначати тіазиди пацієнтам з порушенням функції печінки або захворюваннями печінки на стадії прогресування, оскільки незначні зміни водно-сольового балансу можуть спровокувати розвиток печінкової коми.
Метаболічні та ендокринні ефекти. Відомо, що одночасне призначення інгібіторів АПФ та протидіабетичних препаратів (інсулін, пероральні гіпоглікемічні препарати) може викликати підвищення концентрації глюкози крові, що знижує ризик розвитку гіпоглікемії. Цей феномен з більшою імовірністю розвивається протягом перших тижнів комбінованої терапії та у пацієнтів з нирковою недостатністю (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).
Терапія інгібіторами АПФ та тіазидами може порушувати толерантність до глюкози. Може знадобитися корекція дози протидіабетичних препаратів, включаючи інсулін. Протягом першого місяця лікування інгібіторами АПФ слід уважно спостерігати за рівнем глікемії у пацієнтів з цукровим діабетом, які приймають пероральні протидіабетичні засоби або інсулін.
Прихований цукровий діабет може маніфестувати під час терапії тіазидами.
Тіазиди можуть зменшувати виділення кальцію з сечею і можуть спричинити стрибкоподібне і незначне підвищення вмісту кальцію в сироватці. Виражена гіперкаліємія може бути ознакою прихованого гіперпаратиреозу. Слід припинити прийом тіазидних діуретиків до проведення тестів за оцінкою функції паратиреоїдних залоз.
Збільшення концентрації холестерину і тригліцеридів може бути пов'язано з терапією тіазидними діуретиками.
Терапія тіазидами може прискорити появу гіперурикемії та/або подагри у деяких пацієнтів. Однак лізиноприл може підвищувати рівень сечової кислоти в сечі і тим самим послаблювати гіперурикемічний ефект гідрохлоротіазиду.
Електролітний дисбаланс. Як і при лікуванні будь-якими діуретиками, пацієнтам необхідно періодично визначати рівень електролітів сироватки крові. Тіазиди, включаючи
гідрохлоротіазид, можуть призводити до водно-електролітного дисбалансу (гіпокаліємія, гіпонатріємія і гіпохлоремічний алкалоз). Симптомами водно-електролітного дисбалансу є сухість у роті, спрага, слабкість, млявість, сонливість, біль у м'язах або судоми, м'язова слабкість, артеріальна гіпотензія, олігурія, тахікардія і шлунково-кишкові розлади, такі як нудота і блювання. У спекотну погоду у пацієнтів, схильних до набряків, може виникати гіпонатріємія. Тіазиди можуть підвищувати ниркову екскрецію магнію, що може призводити до гіпомагніємії.
гідрохлоротіазид, можуть призводити до водно-електролітного дисбалансу (гіпокаліємія, гіпонатріємія і гіпохлоремічний алкалоз). Симптомами водно-електролітного дисбалансу є сухість у роті, спрага, слабкість, млявість, сонливість, біль у м'язах або судоми, м'язова слабкість, артеріальна гіпотензія, олігурія, тахікардія і шлунково-кишкові розлади, такі як нудота і блювання. У спекотну погоду у пацієнтів, схильних до набряків, може виникати гіпонатріємія. Тіазиди можуть підвищувати ниркову екскрецію магнію, що може призводити до гіпомагніємії.
Дефіцит хлоридів зазвичай помірний та не потребує лікування.
Тіазиди можуть зменшувати екскрецію кальцію з сечею і спричинити незначне переривчасте збільшення сироваткового рівня кальцію. Значна гіперкальціємія може бути ознакою прихованого гіперпаратиреозу, тому рекомендується припинити прийом тіазидних діуретиків до дослідження функції паращитовидних залоз.
Хоча на фоні використання тіазидних діуретиків може розвиватися гіпокаліємія, одночасне застосування з лізиноприлом може зменшити гіпокаліємію, спричинену діуретиками. До груп високого ризику розвитку гіпокаліємії належать: пацієнти з цирозом печінки, з підвищеним діурезом, з недостатнім пероральним заміщенням втрат електролітів, а також пацієнти, які отримують супутню терапію кортикостероїдами або адренокортикотропним гормоном (АКТГ).
Тест на допінг. Гідрохлоротіазид може стати причиною позитивного тесту на допінг.
Інше. У пацієнтів, які отримують тіазиди, можуть з'являтися реакції підвищеної чутливості, незалежно від наявності в анамнезі випадків алергій або бронхіальної астми. Повідомлялося про загострення або активацію системного червоного вовчака на тлі застосування тіазидів.
Лізиноприл/гідрохлоротіазид
Артеріальна гіпотензія та порушення водно-електролітного балансу. Після застосування першої дози лізиноприлу/гідрохлоротіазиду іноді може виникати симптоматична артеріальна гіпотензія. У хворих на артеріальну гіпертензію ризик розвитку гіпотензії є вищим у разі наявності порушень водного або електролітного балансу, таких як дегідратація, гіпонатріємія, гіпохлоремічний алкалоз, гіпомагніємія або гіпокаліємія, що можуть виникати внаслідок терапії діуретиками, при низькосольовій дієті, діалізі або на тлі інтеркурентних патологій: діареї чи блювання. У таких пацієнтів необхідно регулярно контролювати рівень електролітів у сироватці крові. Початок лікування та підбір дози у пацієнтів з підвищеним ризиком розвитку симптоматичної гіпотензії слід проводити під суворим медичним наглядом. Лікування пацієнтів з ішемічною хворобою серця або порушенням мозкового кровообігу потребує особливої обережності, оскільки надмірне зниження тиску крові у таких хворих може стимулювати розвиток інфаркту міокарда або крововиливу у мозок.
При тяжкій артеріальній гіпотензії пацієнта поміщують у протишокове положення й швидко виконують внутрішньовенну інфузію фізіологічного розчину. Тимчасова гіпотензивна реакція не є протипоказанням для продовження лікування. Після нормалізації об'єму циркулюючої крові та артеріального тиску терапія може бути відновлена шляхом застосування нижчої дози або шляхом подальшого використання одного з компонентів препарату.
Як і при застосуванні інших препаратів, що розширюють судини, слід з обережністю призначати лізиноприл/гідрохлоротіазид пацієнтам з аортальним стенозом або гіпертрофічною кардіоміопатією.
Порушення функції нирок. Тіазиди є неефективними у пацієнтів з кліренсом креатиніну менше 30 мл/хв (зокрема при нирковій недостатності помірного та тяжкого ступеня). Лізиноприл/гідрохлоротіазид не слід призначати пацієнтам з кліренсом креатиніну
30-80 мл/хв, поки шляхом титрування окремих компонентів не буде встановлено, що пацієнту необхідні саме такі дози, як у комбінованому препараті.
30-80 мл/хв, поки шляхом титрування окремих компонентів не буде встановлено, що пацієнту необхідні саме такі дози, як у комбінованому препараті.
У деяких пацієнтів, які не мають в анамнезі підтверджених вазоренальних розладів, при одночасному застосуванні лізиноприлу і діуретика спостерігалося незначне транзиторне збільшення концентрації сечовини крові та сироваткового креатиніну. При виникненні такого явища на тлі терапії лізиноприлом/гідрохлоротіазидом лікування слід припинити. При необхідності терапія може бути відновлена із застосуванням нижчої дози або тільки одного з компонентів препарату.
Попередній прийом діуретиків. Прийом діуретиків слід припинити за 2-3 доби до початку лікування лізиноприлом/гідрохлоротіазидом. Якщо це неможливо, лікування слід почати з монотерапії лізиноприлом у дозі 5 мг.
Ризик розвитку гіпокаліємії. Комбінація інгібітора АПФ з тіазидним діуретиком не виключає можливості розвитку гіпокаліємії. Необхідно проводити регулярний контроль рівня калію.
Нейтропенія/агранулоцитоз. При виявленій або підозрюваній нейтропенії (кількість нейтрофілів менше 1000/мм 3 ) терапію фіксованою комбінацією лізиноприлу та гідрохлоротіазиду слід відмінити.
Застосування у період вагітності або годування груддю.
Вагітність
Інгібітори АПФ
Препарат не повинен застосовуватися вагітним або жінкам, які планують завагітніти. Якщо під час лікування цим лікарським засобом підтверджується вагітність, його застосування слід негайно припинити і, якщо необхідно, замінити іншим лікарським засобом, дозволеним для застосування вагітним.
Годування груддю
Інгібітори АПФ
Оскільки даних щодо застосування лізиноприлу/гідрохлоротіазиду у період годування груддю немає, лізиноприл/гідрохлоротіазид застосовувати не рекомендується, перевагу слід надати альтернативним засобам з відомим профілем безпеки, особливо у разі годування новонародженої або недоношеної дитини.
Гідрохлоротіазид
Гідрохлоротіазид у незначній кількості екскретується у грудне молоко. Тіазиди у великих дозах, які спричиняють інтенсивний діурез, можуть пригнічувати продукування молока.
Таким чином, препарат протипоказано застосовувати у період годування груддю.
Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами.
Як і інші антигіпертензивні засоби, препарат Лізотіазид-Тева може слабко або помірно впливати на здатність керувати автотранспортом або працювати з іншими механізмами. Ризик збільшується на початку лікування або при зміні дози, а також якщо прийом препарату Лізотіазид-Тева поєднується із вживанням алкоголю, проте даний вплив залежить від індивідуальної чутливості пацієнта.
Слід брати до уваги можливість розвитку запаморочення та втоми при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами.
Спосіб застосування та дози.
Визначення ефективної дози препарату залежить від клінічної оцінки стану пацієнта.
Звичайна доза становить 1 таблетку 10 мг/12,5 мг або 20 мг/12,5 мг 1 раз на добу. Лізотіазид-Тева слід застосовувати щодня приблизно в один і той же час.
Зазвичай рекомендується призначати фіксовану комбінацію лізиноприлу і гідрохлоротіазиду після підбору доз окремих компонентів. У певних клінічних ситуаціях може розглядатися питання про безпосередній перехід з монотерапії на фіксовану комбінацію.
Якщо очікуваний терапевтичний ефект не може бути досягнутий за період 2-4 тижні, доза може бути збільшена до 2-х таблеток 1 раз на добу.
Максимальна добова доза Лізотіазид-Тева становить 40 мг/25 мг.
Попередня терапія діуретиками
Після застосування першої дози лізиноприлу/гідрохлоротіазиду у пацієнта може спостерігатися симптоматична артеріальна гіпотензія. В основному це стосується дегідратованих пацієнтів (наприклад, у результаті лікування діуретинами). Терапія діуретиками повинна бути припинена за 2-3 дні до початку застосування лізиноприлу/гідрохлоротіазиду. Якщо це неможливо зробити, лікування слід розпочинати з призначення тільки лізиноприлу в дозі 5 мг.
Порушення функції нирок
Тіазиди не слід застосовувати пацієнтам з порушенням функції нирок, вони є неефективними при помірній або тяжкій нирковій недостатності (кліренс креатиніну ≤ 30 мл/хвилину).
Комбінацію лізиноприл/гідрохлоротіазид не застосовувати для початкового лікування пацієнтів з нирковою недостатністю.
У пацієнтів із кліренсом креатиніну > 30 і < 80 мл/хв комбінацію лізиноприл/гідрохлоротіазид можна застосовувати після підбору доз окремих компонентів. Рекомендована початкова доза для монотерапії лізиноприлом у таких пацієнтів становить
5-10 мг.
5-10 мг.
Пацієнти літнього віку
Не потребують корекції дози.
Повідомлялося, що при застосуванні комбінації лізиноприлу та гідрохлоротіазиду не було виявлено жодних змін в ефективності або переносимості препарату, пов'язаних з віком.
Лізиноприл у добовій дозі 20-80 мг був однаково ефективним у пацієнтів літнього віку (віком від 65 років) та дорослих пацієнтів. Монотерапія лізиноприлом мала таку ж ефективність щодо зниження діастолічного артеріального тиску, як і монотерапія гідрохлоротіазидом або атенололом. Повідомлялося, що вік не впливав на переносимість лізиноприлу.
Безпека та ефективність комбінації лізиноприл/гідрохлоротіазид у дітей не встановлена, тому не слід призначати Лізотіазид-Тева цій віковій категорії.
Передозування.
Дані щодо передозування у людей обмежені.
Найвірогідніші симптоми передозування інгібіторами АПФ: артеріальна гіпотензія, циркуляторний шок, електролітні порушення, ниркова недостатність, гіпервентиляція, тахікардія, посилене серцебиття, брадикардія, запаморочення, стривоженість, кашель.
Для лікування передозування рекомендоване внутрішньовенне застосування фізіологічного розчину. У випадку розвитку тяжкої артеріальної гіпотензії пацієнта слід помістити у положення лежачи на спині. Можна розглянути можливість здійснення інфузії ангіотензину II (якщо це доступно) або внутрішньовенного введення катехоламіну. Якщо застосування препарату відбулося нещодавно слід застосувати заходи, спрямовані на видалення лізиноприлу з організму (блювання, промивання шлунка, застосування абсорбентів та сульфату натрію). Лізиноприл може бути видалений із загального кровотоку шляхом гемодіалізу (див. розділ «Фармакологічні властивості»). Для лікування резистентної брадикардії показане встановлення кардіостимулятора. Слід проводити частий моніторинг основних показників життєдіяльності, електролітів сироватки і креатиніну сироватки крові.
Додатково можуть спостерігатися симптоми передозування гідрохлоротіазидом: підвищення діурезу, пригнічення свідомості (включаючи кому), судоми, парез, аритмія, ниркова недостатність.
Брадикардія або надмірні вагальні реакції також можуть бути зменшені шляхом прийому атропіну.
У випадку супутнього прийому препаратів наперстянки може розвинутися гіпокаліємія, що підвищує ризик виникнення аритмії.
Спеціальна інформація щодо лікування у випадку передозування лізиноприлом/гідрохлоротіазидом відсутня. Проводити симптоматичну і підтримуючу терапію. Необхідно негайно припинити використання лікарського засобу та забезпечити ретельний нагляд за станом пацієнта. Терапевтичні процедури залежать від характеру та тяжкості симптомів. Мають бути вжиті заходи, спрямовані на попередження абсорбції та прискорення виведення препарату з організму. Випадки зневоднення, порушення електролітного балансу та артеріальної гіпотензії слід лікувати у звичайний спосіб. Якщо передозування сталося нещодавно, може бути розглянуте питання про проведення промивання шлунка, однак це не повинно перешкоджати своєчасному застосуванню активованого вугілля для попередження абсорбції. Виведення з організму може бути прискорене за допомогою прийнятних проносних засобів, таких як натрію сульфат.
Побічні реакції.
Частіше при застосуванні лізиноприлу та/або гідрохлоротіазиду спостерігалися наступні побічні реакції: кашель, запаморочення, артеріальна гіпотензія, головний біль.
Побічні ефекти, зумовлені застосуванням комбінації лізиноприл/гідрохлоротіазид
Порушення метаболізму та харчування: подагра.
З боку нервової системи: запаморочення, головний біль, втомлюваність.
Психічні розлади: парестезія, астенія.
З боку дихальної системи: сухий стійкий кашель, що зникає після припинення лікування.
З боку серцево-судинної системи: артеріальна гіпотензія, в тому числі ортостатична гіпотензія, прискорене серцебиття, біль у грудях, м'язові спазми та м'язова слабкість.
З боку травного тракту: діарея, нудота, блювання, порушення травлення, панкреатит, сухість у роті.
З боку шкіри та підшкірної основи: висипання, ангіоневротичний набряк обличчя, кінцівок, губ, язика, голосової щілини та/або гортані.
З боку репродуктивної системи: імпотенція.
Інші розлади: симптомокомплекс, що може включати один або більше з таких проявів: гарячка, васкуліт, міалгія, артралгія або артрит, позитивні результати тесту на антинуклеарний фактор (АНФ); підвищення ШОЕ, еозинофілія, лейкоцитоз, висип, фоточутливість або інші шкірні прояви.
Лабораторні дослідження: гіперглікемія, гіперурикемія та гіперкаліємія або гіпокаліємія. Незначне тимчасове підвищення азоту сечовини крові та сироваткового креатиніну зазвичай спостерігається у пацієнтів без існуючої ниркової недостатності. Навіть якщо таке підвищення є стійким, як правило, воно зникає після припинення лікування.
Повідомлялось про випадки пригнічення діяльності кісткового мозку, що проявлялося через анемію та/або тромбоцитопенію та/або лейкопенію. Іноді надходили повідомлення про агранулоцитоз, однак причинно-наслідковий зв'язок із застосуванням препарату не встановлений.
Повідомлялося про незначне зниження рівня гемоглобіну та показників гематокриту у хворих на артеріальну гіпертензію, які лікувалися комбінацією лізиноприл/гідрохлоротіазид, однак таке зниження рідко набувало клінічної значущості, крім випадків одночасної наявності іншої причини анемії.
У поодиноких випадках спостерігалося підвищення рівня печінкових ферментів та/або сироваткового білірубіну, однак причинно-наслідковий зв'язок із застосуванням комбінації лізиноприл/гідрохлоротіазид не встановлений. У рідкісних випадках повідомлялося про розвиток гемолітичної анемії.
Побічні ефекти, зумовлені лізиноприлом та іншими інгібіторами АПФ.
З боку крові та лімфатичної системи: зниження вмісту гемоглобіну, зниження гематокриту, пригнічення діяльності кісткового мозку, анемія, тромбоцитопенія, лейкопенія, нейтропенія, агранулоцитоз, гемолітична анемія, лімфаденопатія, аутоімунні захворювання.
З боку метаболізму та харчування: гіпоглікемія.
З боку нервової системи: запаморочення, головний біль, синкопе, парестезії, вертиго, порушення смаку, порушення нюху, у пацієнтів з високим рівнем ризику можливий інсульт унаслідок значної гіпотензії, сплутаність свідомості, галюцинації.
Психічні порушення: зміни настрою, депресивні стани, сплутаність свідомості, порушення сну.
З боку серцево-судинної системи: артеріальна гіпотензія (у тому числі ортостатична), у пацієнтів з високим рівнем ризику можливий інфаркт міокарда унаслідок значної гіпотензії, пальпітація, тахікардія, феномен Рейно, припливи.
З боку респіраторної системи: кашель, риніт, бронхоспазм, синусит, алергічний альвеоліт/еозинофільна пневмонія.
З боку шлунково-кишкового тракту: діарея, блювання, нудота, біль у животі, диспепсія, сухість у роті, панкреатит, інтестинальний ангіоневротичний набряк.
Гепатобіліарні порушення: підвищення активності печінкових ферментів та білірубіну сироватки крові, гепатит, гепатоцелюлярна або холестатична жовтяниця, печінкова недостатність.
Дуже рідко повідомлення про пацієнтів, у яких небажаний розвиток гепатиту призводив до печінкової недостатності. Пацієнти, у яких на тлі терапії розвинулися жовтяниця або значне збільшення активності печінкових ферментів, повинні припинити прийом препарату і пройти належне медичне обстеження.
З боку шкіри та підшкірної клітковини: висип, свербіж, гіперчутливість/ангіоневротичний набряк (обличчя, кінцівок, губ, язика, голосової щілини та/або гортані), кропив'янка, алопеція, псоріаз, підсилене потовиділення, тяжкі шкірні порушення (пемфігус, токсичний епідермальний некроліз, синдром Стівенса-Джонсона, мультиформна еритема, шкірна псевдолімфома).
Повідомлялося про розвиток симптомокомплексу, який може включати один або більше з таких явищ: гарячка, васкуліт, міалгія, артралгія/артрит, позитивний антинуклеарний фактор (АНФ), підвищення швидкості осідання еритроцитів (ШОЕ), еозинофілія і лейкоцитоз, висип, фотосенсибілізація або інші дерматологічні прояви.
З боку сечостатевої системи: порушення функції нирок, уремія, гостра ниркова недостатність, олігурія/анурія.
З боку репродуктивної системи та молочних залоз: імпотенція, гінекомастія.
З боку скелетно-м'язової системи: спазми м'язів, м'язова слабкість.
З боку ендокринної системи: неадекватна секреція антидіуретичного гормону.
Загальні розлади: підвищена втомлюваність, астенія.
Лабораторні дослідження: підвищення рівнів сечовини крові, підвищення концентрації креатиніну сироватки крові, гіперкаліємія, гіпонатріємія.
Побічні ефекти, зумовлені гідрохлоротіазидом.
Інфекції та інвазії: сіалоденіт.
З боку крові та лімфатичної системи: лейкопенія, нейтропенія/агранулоцитоз, тромбоцитопенія, апластична анемія, гемолітична анемія, пригнічення функцій кісткового мозку.
З боку імунної системи: реакції гіперчутливості, включаючи анафілактичну реакцію, шок.
З боку метаболізму та харчування: анорексія, гіперглікемія, глюкозурія, гіперурикемія, електролітний дисбаланс (у тому числі гіпонатріємія, гіпокаліємія, гіпохлоремічний алкалоз, гіпомагніємія), підвищення рівня холестерину і тригліцеридів, подагра.
Психічні порушення: неспокій, депресія, порушення сну.
З боку нервової системи: втрата апетиту, парестезії, запаморочення.
З боку органів зору: ксантопсія, тимчасові порушення зору, гостра міопія, гостра закритокутова глаукома.
З боку органів слуху і рівноваги: вертиго.
З боку серцево-судинної системи: ортостатична артеріальна гіпотензія, некротизуючий ангіїт (васкуліт, шкірний васкуліт).
З боку респіраторної системи: респіраторний дистрес-синдром, включаючи пневмоніт і набряк легенів.
З боку шлунково-кишкового тракту: подразнення слизової оболонки шлунка, діарея, запор, панкреатит.
Гепатобіліарні порушення : жовтяниця (внутрішньопечінкова холестатична жовтяниця).
З боку шкіри та підшкірної клітковини: реакції фоточутливості, висипання, системний червоний вовчак, шкірні вовчакоподібні реакції, реактивація шкірних проявів системного червоного вовчака, кропив'янка, анафілактичні реакції, токсичний епідермальний некроліз.
З боку кістково-м'язової і сполучної тканини: м'язові спазми, м'язова слабкість.
З боку сечостатевої системи: порушення функції нирок, інтерстиціальний нефрит.
Загальні розлади: гарячка, слабкість.
Термін придатності. 2 роки.
Умови зберігання. Зберігати при температурі не вище 30 о С у недоступному для дітей місці.
Упаковка. По 10 таблеток у блістері; по 3 блістери у коробці.
Категорія відпуску. За рецептом.
Виробник . АТ Фармацевтичний завод ТЕВА.
Місцезнаходження виробника та адреса місця провадження його діяльності.
H-4042 Дебрецен, вул. Паллагі 13, Угорщина
ГИДРОХЛОРОТИАЗИД+ЛИЗИНОПРИЛ
Искать отдельно: ГИДРОХЛОРОТИАЗИД, ЛИЗИНОПРИЛ
Нажмите на одно или несколько действующих веществ для поиска аналогов по составу.
Аналоги - препараты, имеющие то же международное непатентованое наименование.
В аптеке бывают лекарства-аналоги.
Мы поможем Вам ознакомится с информацией и подобрать лекарства, если препарат проходит перерегистрацию или снят с производства.
Дорогостоящий препарат иногда можно заменить более дешевым аналогом.
Для замены препарата на аналог обязательно проконсультируйтесь с врачем или провизором.
Можно найти, отсортировать препараты низких цен. Могут отличаться дозы действующих веществ.
Список отзывов пуст
Добавить отзыв
Казахстан, Грузия, Турция, Польша, Европа