Вы здесь:ГлавнаяКаталог товаровАптечный товар

Назад к списку

РИКСАТОН концентрат для инф. 500 мг фл. 50 мл

Код товара: 568327

Производитель: Sandoz (Австрия)

108 400,00 RUB

в наличии

Цена и наличие актуальны на: 22.11.2024

Задать вопрос по этому продукту

Написать жалобу

поиск медикаментов, лекарства, таблеток

Внешний вид товара может отличаться от товара на сайте.
Информация о производителе на сайте может отличаться от реальной.
Информация предоставлена с ознакомительной целью и не должна быть использована как руководство к самолечению.
Самолечение может быть опасным для Вашего здоровья! Перед применением, проконсультируйтесь с врачом!

Описание
Отзывы (0)

Инструкция

Для медицинского использования лекарственного средства

Рихтон

RIXATHON.

Место хранения:

Активный ингредиент: ритуксимаб;

1 мл препарата содержит 10 мг ритуксимаба;

1 бутылка (10 мл) содержит 100 мг ритуксимаба;

1 бутылка (50 мл) содержит 500 мг ритуксимаба;

Вспомогательные вещества: цитрат натрия, хлорид натрия, полисорбат 80, гидроксид натрия, соляная кислота, вода для инъекций.

Лекарственная форма. Концентрат для решения для инфузии.

Основные физико-химические свойства: бесцветный или слегка желтый раствор.

Фармакотерапевтическая группа. Противоопухолевые средства. Моноклональные антитела.

ATX L01XC02 код.

Фармакологические свойства

Фармакодинамика.

Риктон - биосимильель. Подробную информацию можно найти на веб-сайте Европейского медицинского агентства

Rituximab - это генные химические антитела Mounoclonal Mouse / люди, которые являются гликозилированным иммуноглобулином с последовательностями из постоянной области человека IgGL и легких и тяжелых цепей переменного домена мыши. Антитела производится культурой клеточных суспензий млекопитающих (китайский хомяк яичника) и очищают аффинной хроматографией и ионному обмену, используя специальные инактивации и процедуры удаления.

RituxImab специально связывается с трансмембранным антигеном CD20, негикозилированными фосфоцитами, расположенными на доб-лимфоцитах и зрелых лимфоцитах. Этот антиген выражается более чем на 95% всех B-клеток неходжинской лимфы.

CD20 расположен на нормальных и злокачественных B клетках B, но отсутствует на стволовых кроветвистых клетках, клетки Pro B, здоровых плазменных клеток и здоровых клеток других тканей. После связывания с антителом CD20 он не вводится и не удаляется из клеточной мембраны в окружающую среду. CD20 не циркулирует в плазме в виде свободного антигена и, следовательно, не борется за связывание с антителами.

Домен Fab Rituximab связывается с антигеном CD20 на в-лимфоцитах, а домен FC инициирует иммунологические реакции, которые вызывают лизис клеток B. Колосные механизмы лизиса клеток включают в себя зависимую в дополнение к цитотоксичности (CPC) в результате C1 Q связывания и зависимой антитело-зависимой клеточной цитотоксичностью (AZCCT), опосредованного одним или несколькими рецепторами платы на поверхности гранулоцитов, макрофагов и клеток NK. Также было продемонстрировано, что связывание ритуксимаба с антигеном CD20 на B-лимфоцитах вызывает гибель клеток из-за апоптоза.

Количество B-клеток в периферической крови после первого введения препарата уменьшается до уровня ниже нормы. У пациентов с злокачественными заболеваниями крови, через 6 месяцев число B клетки B начинает восстанавливаться, возвращаясь к норме в течение 12 месяцев после завершения терапии, но у некоторых пациентов продолжительность периода восстановления количества б. Клетки могут быть длиннее (в среднем через 23 месяца после индукционной терапии ^- ). У пациентов с гранулематозом с полианагитом или микроскопической полианагой число периферических В клеток в крови уменьшалось до <10 клеток / мкл после двух инфузий ритуксимаба в дозе 375 мг / м ² с частотой введения один раз в неделю и оставалась в Этот уровень у большинства пациентов до 6 месяцев. У большинства пациентов (81%) были признаки восстановления количества ячейки B, в то время как 12-й месяц, количество B-клеток> 10 клеток / мкл, на 18-й месяц - до 87%.

Фармакокинетика.

Неходжкинская лимфома

По словам фармакокинетического анализа населения у 298 пациентов с неходжкинской лимфомой с однократным или множественным введением ритуксимаба в виде монотерапии или в сочетании с химиотерапией в соответствии с схемой обработки CHOM (циклофосфамид, дозеорубицин, винкрестин, преднизолон) (доза rituxiMabs составил от 100 до 500 мг / м ² ) неспецифического разрешения (CLI), конкретный клиренс (Cl2) (вероятно, связан с ячейками B или опухолевых нагрузок), а центральный объем распределения (VI) составлял 0,14 л / день, 0,59 L / / 2 и 2,71 литра соответственно. Медиана терминального периода полураспада ритуксимаба была на 22 дня (с 6.1 до 52 дня). Начальный уровень C019-положительных клеток и размер очага опухоли влияет на RituxiMab CL2 в дозе 375 мг / м ² внутривенно один раз в неделю в течение 4 недель (согласно 161 пациентам). Индикатор CL2 был выше у пациентов с более высоким уровнем C019-положительных клеток или большего размера очага опухоли. Однако отдельная вариабельность CL2 хранится после коррекции размера очага опухоли и уровня C019-положительных клеток. Относительно небольшие изменения в индикаторе V) зависят от размера площади поверхности тела и от химиотерапии в зависимости от схемы CHOP. Такая вариабельность VI (27,1% и 19,0%) из-за колебаний в области поверхности тела (1,53-2,32 м ² ) и одновременной терапии согласно схеме обработки CHOM, соответственно, была относительно незначительной. Влияние возраста, гендерного и общего состояния для ВОЗ на фармакокинетике ритуксимаба не отмечалось. Нет причин ожидать значительного снижения фармакокинетических показателей ритуксимаба в результате учета любого из исследованного ковариата.

RituxiMab, вводимый в виде внутривенной инфузии в дозе 375 мг / м ² с еженедельными интервалами (в целом 4 дозы) 203 пациента с неходжкинской лимфомой, которые ранее не получали ритуксимаба, что привело к средним состояниям после четвертого инфузии, что составил 486 мкг / мл (диапазон от 77,5 до 996,6 мкг / мл). Ритуксимаб был обнаружен в сыворотке пациентов через 3-6 месяцев после завершения последнего лечения.

При введении ритуксимаба в дозе 375 мг / м ² в форме внутривенной настой с еженедельными интервалами (как правило, 8 доз) у 37 пациентов с неходкинской лимфомой, средние ставки выросли с каждой последующей инфузией, изменяясь от среднего значения 243 мкг / ML (диапазон от 16 до 582 мкг / мл) после первого настой до 550 мкг / мл (диапазон от 171 до 1177 мкг / мл) после восьмого инфузии.

Фармакокинетический профиль ритуксимаба (6 инфузии 375 мг / м ² ) в сочетании с 6 химиотерапевтическими циклами был практически такой же, как в монотерапии.

Хронический лимфолер

Rituximab использовался в виде внутривенной инфузии: первая доза цикла 375 мг / м ² была увеличена до 500 мг / м ² каждого цикла 5 доз в сочетании с фллубарабином и циклофосфамидом при хроническом лимфозе. Средняя максимальная концентрация (n = 15) после пятого инфузии ритуксимаба в дозе 500 мг / м ² составляла 408 мкг / мл (диапазон 97-764 мкг / мл), средний терминальный период нации составляет 32 дня (от От 14 до 14 до 62 дней).

Гранулематоз с полинагой и микроскопической полианагой

Население фармакокинетический анализ 97 пациентов с гранулематозом с полианагидом и микроскопическим полигагатом, который получил 4 дозы ритуксимаба до 375 мг / м ² еженедельника, обнаружил, что средний период полураспада на 23 дня (диапазон 9-49 дней). Средний объем зазора и объема распределения Rituximab был 0,313 литра / день (диапазон 0,1116-0,726 л / день) и 4,50 литра (диапазон 2,25-7,39 л) соответственно.

Клинические характеристики.

Индикация.

Rixton показан для взрослых в следующих случаях:

Неходкинский лимфома (НХЛ)

Лечение ранее необработанной фолликулярной лимфомы III-IV этап в сочетании с химиотерапией.

Поддержка терапии фолликулярной лимфомы после получения ответа на индукционную терапию.

Монотерапия пациентов с фолликулярными лимфомами III-IV этапами, которые устойчивы к химиотерапии или находятся на стадии второго или дальнейшего рецидива после химиотерапии.

Лечение С20-положительной диффузной в большой неводжкинской лимфомы в сочетании с химиотерапией в зависимости от схемы CHOP (циклофосфамид, доксорубицин, винкрестин, преднизолон).

Хронический лимфоз (CLL)

Лечение ранее необработанного и рецидивирующего / огнеупорного хронического лимфолера в сочетании с химиотерапией. Существует только ограниченные данные о эффективности и безопасности пациентов, ранее обработанных моноклональными антителами, включая ритуксимаб, или пациентами, огнеупорными для предварительного обращения с химиотерапией RituxiMab Plus.

Гранупматоз с полинагой и микроскопической полинагой

Лечение тяжелых форм активного гранулематоза с полианагитом (GPA) и микроскопическим полианагитом (МПа) в сочетании с глюкокортикоидами для индукции ремиссии у взрослых пациентов.

Вульгарный пузырь

Ритуксимаб показан для лечения пациентов с умеренными или тяжелыми вульгарными пузырьками.

Противопоказание.

Противопоказания к использованию в неоздъкинской лимфоме и хронической лимфозе

Повышенная чувствительность к активному ингредиенту или к мышиным белкам или к любому другому вспомогательному веществу (см. Раздел «Состав»).

Активные сильные инфекции (см. Раздел «Особенности применения»).

Яркий иммунодефицит.

Противоугодалки) и для использования в гранулематозе с полинагией и микроскопической полинагой и вульгарными пузырьками.

Активные сильные инфекции (см. Раздел «Особенности применения»).

Яркий иммунодефицит.

Сильная сердечная недостаточность (IV функциональный класс в соответствии с классификацией Нью-Йоркской ассоциации кардиологов [NYHA]) или тяжелых декомпенсированных сердечных заболеваний (см. Раздел «Особенности применения» в отношении других сердечно-сосудистых заболеваний).

Взаимодействие с другими лекарствами и другими типами взаимодействия.

Данные о взаимодействии ритуксимаба с другими лекарственными средствами в это время ограничены. У пациентов с CLL одновременное использование с ритуксимабом не повлияло на фармакокинетику флубарабина или циклофосфамида. Кроме того, не было видимого влияния флубарабина и циклофосфамида на фармакокинетику ритуксимаба.

У пациентов с титулом человеческих противовоспалительных антител (лама) или антителам лекарства, аллергические реакции или реакции гиперчувствительности могут возникать при введении других моноклональных антител для диагностики или лечения.

Особенности приложения.

Чтобы улучшить отслеживание биологических препаратов, торговое имя и номер серии введенного препарата должны быть четко документированы (или указаны) в медицинской документации пациента.

Прогрессивная многофокальная лейкоэнцефалопатия (вал)

Все пациенты, принимающие препарат Rixton для гранулематоза с полианагитом, микроскопическим полианагитом или вульгарными пузырьками с каждой инфузией должны быть выпущены предупреждающие карты для пациентов. Предупреждающие карты содержат важную безопасность для пациентов с информацией о безопасности в отношении возможного риска развития других (] прогрессирующих многофокальную лейкоэнцефалопатию (PML).

После использования RituxiMab очень редко записали случаи PML с летальным следствием. Пациенты должны регулярно изучать любые новые или укреплять существующие неврологические симптомы, которые могут указывать на PML. В случае подозрения в PML лечение должно быть приостановлено до диагноза PML. Клиницисты должны исследовать пациента, чтобы определить, указывают ли симптомы неврологической дисфункции, и если бы эти симптомы могли указывать PML. Консультация невролога должна рассматриваться как показана с клинической точки зрения.

Если есть какие-либо сомнения, необходимо учитывать назначение дополнительной экспертизы, включая сканирование MPT (предпочтительно, используя контрастность), анализ спинномозговой жидкости на ДНК вируса Джона Конингма (JC) и повторного неврологического обследования.

Врач требует особого внимания подозрительным к симптомам PML, который пациент может не заметить (например, когнитивные, неврологические или психические симптомы). Пациентам также следует рекомендовать рассказать своим родственникам и близким к лечению, поскольку они могут заметить симптомы, которые пациент не обращал внимания.

При разработке лечения PML препарат Rixton должен быть прекращено.

После восстановления иммунной системы у пациентов с ПМЛ, которые ослабили иммунитет, наблюдалась стабилизация или улучшение состояния. Еще неизвестно, может ли раннее обнаружение PML и суспензию терапии ритуксимаб может привести к той же стабилизации или улучшению состояния.

Неходжинские лимфомы и хронические лимфатические кислоты инфузионные реакции.

Использование RituxiMab связано с инфузионными реакциями, которые могут быть связаны с выбросом цитокинов и / или других химических медиаторов. Синдром высвобождения цитокинов не может быть клинически отличаться от острого реакций гиперчувствительности.

Этот спектр реакций, среди которых синдром цитокинового высвобождения, синдром лизиса опухоли, анафилактические реакции и реакции гиперчувствительности, описанные ниже.

Во время периода Сосформметинга случаи тяжелых инфузионных реакций с фатальным следствием внутривенного введения ритуксимабами, возникшие через минуту - 2 часа после начала первого внутривенного инфузии препарата. Они характеризовались проявлениями легких, и в некоторых случаях был наблюдался быстрый лизис опухоли и признаки синдрома опухолевого лизиса, наблюдался в дополнение к лихорадке, озномам, гофре, гипотензию, вартикарии, ангионевротическому отеку и другим симптомам ( См. Раздел «Побочные реакции»).

Для синдрома синдрома выделения цитокинов выраженной одышкой, которая часто сопровождается бронхоспазмом и гипоксией, кроме того, к лихорадке, озномам, дрожанию, вартикарии и ангионевротическому отеку. Этот синдром может быть связан с некоторыми признаками синдрома лизиса опухоли, такой как гиперирицемия, гиперкалий, гипокальцимия, гиперфосфатемия, острая почечная недостаточность, повышенная лактата дегидрогеназа (LDH) и может быть связана с острой респираторной недостаточностью и смертью. Острая дыхательная недостаточность может сопровождаться такими явлениями как интерстициальной инфильтрации или отека легких, которые обнаруживаются рентгеновским отрывом груди. Часто синдром проявляется в течение одного или двух часов после начала первого инфузии. Пациенты с дыхательной недостаточностью в анамнезе или опухолевой инфильтрации легких имеют более высокий риск неблагоприятных результатов, и поэтому их лечение требует увеличения осторожности. В разработке синдрома тяжелого цитокина выпуска следует немедленно прерывать инфузию и применять

интенсивное симптоматическое лечение. Поскольку после первоначального снижения клинических симптомов может быть увеличение их усиления, такие пациенты нуждаются в тщательном наблюдении до тех пор, пока не исключены лизис опухоли и синдрома легочного инфильтрации. Дальнейшее лечение пациентов после полного исчезновения симптомов редко привело к повторному развитию синдрома тяжелого выпуска цитокинов. Лечение пациентов с высокой массой опухоли или с большим числом (> 25x109 / л) циркулирующих злокачественных клеток (например, пациентов с CLL), которые имеют повышенный риск возникновения особенно тяжелого синдрома выпуска цитокина, должны быть проведены с исключительной заботой. Такие пациенты нуждаются в особенно тщательном наблюдении на протяжении всего первого инфузии. Если в течение первого цикла или любого из следующих циклов у таких пациентов, количество лимфоцитов остается> 25x 109 / л, необходимо учитывать снижение скорости инфузии для первого вливания или отделить введение препарата в течение двух дней.

Инфузионные побочные реакции всех типов наблюдались у 77% пациентов, получающих лечение ритуксимаба (включая синдром выделения цитокинов, сопровождаемый артерией гипотензией и бронхоспазмом у 10% пациентов) (см. Раздел «Побочные реакции»). Эти симптомы обычно обратимы при прерывании инфузии ритуксимаба и в применении жародобывающих, антигистаминных и в некоторых случаях - кислород, внутривенное введение физиологического раствора или бронходилаторов, а также глюкокортикоидов, при необходимости. Тяжелые реакции описаны выше.

Сообщенные анафилактические и другие реакции гиперчувствительности после внутривенного введения пациентам в белковой природе. В отличие от синдрома выпуска цитокинов, истинные реакции гиперчувствительности обычно развиваются в течение нескольких минут после начала инфузии. Лекарства для лечения реакций гиперчувствительности, таких как адреналин, антигистаминные и глюкокортикоиды, должны быть приготовлены для немедленного использования в случае аллергической реакции на фоне фона введения ритуксимаба. Клинические проявления анафилаксии могут быть похожи на клинические проявления синдрома цитокинового высвобождения. Реакция повышенной чувствительности была менее вероятна, чем реакции, связанные с выделением цитокинов.

В некоторых случаях были зарегистрированы дополнительные реакции, такие как инфаркт миокарда, фибрилляция предсердий, отек легочной местности и острая обратимая тромбоцитопения.

Поскольку во время инфузии ритуксимаба может возникать артериальную гипотензию, следует удерживать от приема антигипертензивных препаратов в течение 12 часов до вливания рихтона.

Симптомы со стороны сердца. При лечении ритуксимаба были случаи стенокардии и сердечного ритма, таких как мерцание и мерцание, сердечная недостаточность и / или инфаркт миокарда. Следовательно, пациенты с сердечными заболеваниями в анамнезе и / или после кардиотоксической химиотерапии требуют тщательного наблюдения. Гематологическая токсичность. Хоча ритуксимаб в режимі монотерапії не спричиняє мієлосупресії, необхідно з обережністю призначати препарат хворим з числом нейтрофілів менше 1,5х 109/л та/або числом тромбоцитів менше 75х 109/л, оскільки досвід клінічного застосування ритуксимабу таким хворим обмежений. Ритуксимаб застосовували 21 пацієнту, які перенесли аутологічну пересадку кісткового мозку, та пацієнтам інших груп ризику з можливим порушенням функції кісткового мозку, не спричиняючи при цьому явищ мієлотоксичності

Під час терапії із застосуванням препарату Риксатои необхідно регулярно проводити повний аналіз крові з підрахунком кількості нейтрофілів та тромбоцитів.

Інфекції. Серйозні інфекції, включаючи летальні випадки, можуть розвиватися на фоні терапії ритуксимабом (див. розділ «Побічні реакції»). Препарат не слід вводити пацієнтам із гострими, тяжкими інфекціями (такими як туберкульоз, сепсис та опортуністичні інфекції, див. розділ «Протипоказання»).

Лікарям слід бути обережними при розгляді питання щодо застосування препарату Риксатон пацієнтам з рецидивуючими чи хронічними інфекціями в анамнезі або з основними захворюваннями, що можуть посилювати схильність пацієнтів до тяжких інфекцій (див. розділ «Побічні реакції»).

Повідомлялося про випадки реактивації гепатиту В у осіб, які отримували лікування ритуксимабом, у тому числі випадки блискавичного (фульмінантного) гепатиту з летальним наслідком. Більшість таких пацієнтів також отримували цитотоксичну хіміотерапію. Обмежена інформація з одного дослідження за участю пацієнтів з рецидивуючим/рефрактерним ХЛЛ свідчить, що лікування ритуксимабом також може погіршувати наслідки первинної інфекції вірусом гепатиту В. У всіх пацієнтів до початку лікування препаратом Риксатон слід здійснювати скринінговий аналіз на вірус гепатиту В (ВГВ), який має включати як мінімум дослідження на HBsAg і НВсАЬ, а також може бути доповнений визначенням інших показників згідно з місцевими рекомендаціями. Препарат Риксатон не слід застосовувати пацієнтам з активним гепатитом В. Пацієнтам з позитивними результатами серологічних досліджень на вірус гепатиту В (HBsAg або НВсАЬ) перед початком лікування слід проконсультуватися зі спеціалістами із захворювань печінки. Таких пацієнтів слід спостерігати і вести згідно з місцевими медичними стандартами з метою профілактики реактивації вірусу гепатиту В.

Під час постмаркетингового застосування ритуксимабу при НХЛ та ХЛЛ надходили повідомлення про дуже рідкі випадки прогресуючої мультифокальної лейкоенцефалопатії (див. розділ «Побічні реакції»). Більшість пацієнтів отримували ритуксимаб у комбінації з хіміотерапією або в рамках програми трансплантації гемопоетичних стовбурових клітин.

Імунізація. Безпека імунізації живими вірусними вакцинами після терапії ритуксимабом не вивчалася у пацієнтів з НХЛ та ХЛЛ, тому вакцинація живими вірусними вакцинами не рекомендується. Пацієнтам, які отримували препарат Риксатон, можна застосовувати вакцини, що не містять живих вірусів. Проте при застосуванні неживих вакцин може знижуватися частота відповіді. У нерандомізованому дослідженні пацієнти з рецидивуючими низькодиференційованими неходжкінськими лімфомами, які отримували ритуксимаб в режимі монотерапії, при порівнянні зі здоровими добровольцями контрольної групи мали нижчу частоту відповіді на введення анатоксину правця (16 % проти 81 %) та KHL-неоантигену (Keyhole Limpet Haemocyanin, KLH) (4 % проти 76 % при оцінюванні для підвищеного титру антитіл більше ніж у 2 рази). Враховуючи подібність між обома захворюваннями, можна припустити, що у пацієнтів з ХЛЛ будуть отримані подібні результати, хоча відповідних клінічних досліджень не проводилося.

Реакції з боку шкіри. Повідомлялося про тяжкі реакції з боку шкіри, такі як токсичний

Середні тигри антитіл проти панелі антигенів (Streptococcus pneumoniae, грип А, епідемічний паротит, краснуха, вітряна віспа), визначені до проведення терапії, зберігалися впродовж періоду

реакції з боку шкіри

Повідомлялося про тяжкі реакції з боку шкіри такі як точсияний епідермальний некроліз і синдром стівена джонса тривалістю до 6 місяців після лікування ритуксимабом

легальним наслідком) (див. розділ «Побічні реакції»). При виникненні вказаних реакцій з боку шкіри, якщо є підозра на зв'язок із застосуванням ритуксимабу, лікування слід відмінити назавжди.

Гранулемапюз з поліангіїтом, мікроскопічний поліаигіїт та вульгарна пухирчатка Інфузійні реакції

Застосування ритуксимабу асоціюється із пов'язаними з інфузією реакціями, що можуть бути зумовлені вивільненням цитокінів та/або інших хімічних медіаторів.

Найбільш частими симптомами були алергічні реакції, які проявлялися у вигляді головного болю, свербежу, подразнення слизової оболонки горла, гіперемії, висипання, кропив'янки, артеріальної гіпертензії та гіпертермії. Загалом кількість пацієнтів, у яких розвинулися будь-які інфузійні реакції, була більшою після першої інфузії, ніж після другої інфузії будь- якого з курсів лікування. Частота інфузійних реакцій знижувалася при наступних курсах лікування (див. розділ «Побічні реакції»). Такі реакції зазвичай мали оборотний характер при зменшенні швидкості чи перериванні інфузії ритуксимабу і застосуванні жарознижувальних, антигістамінних засобів, та в окремих випадках - кисню, внутрішньовенного введення фізіологічного розчину чи бронходилататорів, а також глюкокортикоїдів, якщо необхідно. Слід ретельно спостерігати за станом пацієнтів із захворюваннями серця в анамнезі, а також за станом пацієнтів, у яких раніше виникали серцево-легеневі побічні реакції. Залежно від ступеня тяжкості інфузійних реакцій і обсягу необхідного втручання рекомендується тимчасове переривання або відміна лікування препаратом Риксатон. У більшості випадків, коли симптоми будуть повністю купірувані, інфузію можна поновити із зменшенням швидкості на 50% (наприклад, зі ЮОмг/год до 50 мг/год).

Лікарські засоби для лікування реакцій гіперчутливості, наприклад адреналін, антигістамінні препарати та глюкокортикоїди, повинні бути наготові для негайного застосування у разі алергічної реакції на фоні введення препарату Риксатон.

Дані з безпеки застосування ритуксимабу пацієнтам з помірною серцевою недостатністю (клас III за класифікацією Нью-Йоркської асоціації кардіологів [NYHA]) або тяжким некон грольованим серцево-судинним захворюванням відсутні. У пацієнтів, які отримували лікування ритуксимабом, спостерігалися випадки, коли вже наявні ішемічні захворювання серця, набували таких клінічних проявів, як стенокардія, а також миготіння і тріпотіння передсердь. Тому до початку лікування препаратом Риксатон слід зважити ризик розвитку серцево-судинних ускладнень у результаті інфузійних реакцій у пацієнтів із відомими серцевими захворюваннями в анамнезі і у пацієнтів, у яких раніше виникали серцево- легеневі побічні реакції, а також забезпечити ретельний нагляд за такими пацієнтами під час введення препарату. Оскільки на фоні введення ритуксимабу може розвиватися артеріальна гіпотензія, слід утриматися від застосування гіпотензивних препаратів протягом 12 годин до інфузії препарату Риксатон.

Кардіальні розлади

Інфекції

Враховуючи механізм дії ритуксимабу і те, що В-клітини відіграють важливу роль у

У пацієнтів, які отримували лікування ритуксимабом, були зареєстровані випадки стенокардії, серцевої аритмії, зокрема миготіння і тріпотіння передсердь, серцевої недостатності і/чи інфаркту міокарда. Тому за станом пацієнтів із серцевими захворюваннями в анамнезі слід інфекції

інфекцій після лікування ритуксимабом (див. розділ «Фармакодинаміка»), На фоні терапії ритуксимабом можуть розвиватися серйозні інфекції, у тому числі з летальним наслідком (див. розділ «Побічні реакції»). Препарат Риксатон не слід призначати пацієнтам з гострими, тяжкими інфекціями (наприклад туберкульозом, сепсисом та опортуністичними інфекціями) або пацієнтам із значно ослабленим імунітетом (наприклад із дуже низьким рівнем CD4 або CD8) (див. розділ «Протипоказання»), Лікарям слід виявляти особливу увагу, розглядаючи питання щодо застосування ритуксимабу пацієнтам з рецидивуючими чи хронічними інфекціями в анамнезі або з основними захворюваннями, що можуть посилювати схильність пацієнтів до серйозних інфекцій, наприклад до гіпогаммаглобулінемії (див. розділ «Побічні реакції»). Рекомендується визначення рівнів імуноглобулінів до початку лікування препаратом Риксатон.

Пацієнтів, у яких спостерігаються симптоми інфекції після терапії препаратом Риксатон, необхідно негайно обстежити і призначити відповідне лікування. До початку наступного курсу лікування препаратом Риксатон пацієнтів потрібно повторно обстежити щодо будь- якого потенційного ризику розвитку інфекцій.

Дуже рідко повідомлялося про випадки прогресуючої мультифокальноїлейкоенцефалопатії (ПМЛ) з летальним наслідком після застосування ритуксимабу для лікування аутоімунних захворювань, у тому числі системного червоного вовчака і васкуліту.

Вірусний гепатит В

Повідомлялося про випадки реактивації гепатиту В, у тому числі з летальним наслідком, у пацієнтів з гранулематозом з поліангіїтом і мікроскопічним поліангіїтом, які отримують ритуксимаб.

У всіх пацієнтів до початку лікування препаратом Риксатон слід здійснювати скринінговий аналіз на вірус гепатиту В (ВГВ), який має включати як мінімум дослідження на HBsAg і НВсАЬ, а також може бути доповнений визначенням інших показників згідно з місцевими рекомендаціями. Ритуксимаб не слід застосовувати пацієнтам з активним гепатитом В. Пацієнтам з позитивними результатами серологічних досліджень на вірус гепатиту В (HBsAg або НВсАЬ) перед початком лікування слід проконсультуватися зі спеціалістами із захворювань печінки. Таких пацієнтів слід спостерігати і вести згідно з місцевими медичними стандартами з метою профілактики реактивації вірусу гепатиту В.

Пізня нейтропенія

Перед проведенням кожного курсу лікування препаратом Риксатон слід визначати число нейтрофілів у крові, а також регулярно протягом 6 місяців після припинення лікування і в разі виявлення симптомів інфекції (див. розділ «Побічні реакції»).

Реакції з боку шкіри

Повідомлялося про тяжкі реакції з боку шкіри, такі як токсичний епідермальний некроліз (синдром Лайєлла) і синдром Стівенса-Джонсона (деякі з летальним наслідком) (див. розділ «Побічні реакції»). При виникненні вказаних реакцій з боку шкіри, якщо є підозра на зв'язок із застосуванням препарату Риксатон, лікування слід відмінити назавжди.

До початку терапії препаратом Риксатон лікарям слід розглянути статус вакцинації пацієнта і дотримуватися чинних рекомендацій з імунізації. Вакцинацію слід завершити не менше ніж за 4 тижні до першого введення препарату Риксатон.

Безпека імунізації живими вірусними вакцинами після терапії ритуксимабом не вивчалася. Таким чином, вакцинація живими вірусними вакцинами на фоні лікування препаратом Риксатон або на фоні зменшення кількості периферичних В-клітин не

Пацієнтам, які отримували лікування препаратом Риксатон, можна застосовувати вакцини, що не містять живих компонентів. Проте при застосуванні неживих вакцин може знижуватися швидкість відповіді на вакцинацію. Якщо потреба у вакцинації неживими вакцинами виникає під час лікування ритуксимабом, її слід завершити не менше ніж за 4 тижні до початку наступного курсу лікування ритуксимабом.

Злоякісні новоутворення

Імуномодулюючі препарати можуть збільшувати ризик розвитку злоякісних новоутворень. Натрій

Даний лікарський засіб містить до 23,06 ммоль (або 530,1 мг) натрію на дозу. Даний факт має бути прийнятий до уваги пацієнтами, що знаходяться на натрій-контрольованій дієті.

Застосування у період вагітності або годування груддю.

Жінки з потенціалом до народження дітей / Контрацепція у жінок

Враховуючи тривалий час затримки ритуксимабу в організмі пацієнтів з В-клітинним виснаженням, жінки репродуктивного віку повинні застосовувати ефективні методи контрацепції під час лікування та впродовж 12 місяців після закінчення терапії препаратом Риксатон.

Вагітність

Відомо, що імуноглобуліни IgG проникають через плацентарний бар'єр.

Рівень В-лімфоцитів у новонароджених, матері яких отримували лікування ритуксимабом, не вивчався в клінічних дослідженнях. Достатні та належним чином контрольовані дані з досліджень за участю вагітних жінок відсутні, хоча надходили повідомлення про минуще виснаження пулу В-клітин та лімфопенію у деяких немовлят, народжених жінками, які отримували ритуксимаб під час вагітності. Подібні ефекти спостерігались у дослідженнях з тваринами. Тому препарат Риксатон не слід призначати вагітним жінкам, якщо тільки можлива користь терапії не перевищує потенційний ризик для плода.

Годування груллю

Невідомо, чи потрапляє ритуксимаб у грудне молоко. Однак з урахуванням того, що імуноглобуліни класу IgG, що циркулюють у крові матері, потрапляють у грудне молоко, і ритуксимаб визначали у молоці лактуючих мавп, жінкам не слід годувати груддю в період лікування та протягом 12 місяців після закінчення лікування препаратом Риксатон.

У дослідженнях на тваринах не виявлено шкідливого впливу ритуксимабу на репродуктивні органи.

Фертильність

Дослідження на тваринах не виявили статистично значимого впливу ритуксимабу на репродуктивні органи.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами.

Ритуксимаб може незначно впливати на здатність керувати автотранспортом або працювати із механізмами. Після затосування ритуксимабу може виникати запаморочення.

Спосіб застосування та дози.

Інфузії слід проводити під ретельним спостереженням досвідченого медичного персоналу у спеціалізованих відділеннях, де можливе надання невідкладної допомоги

Засоби для премедикації та профілактичні засоби

Перед кожним введенням препарату Риксатон слід завжди проводити премедикацію із застосуванням жарознижувального та антигістамінного засобу, наприклад нарацетамолу та дифенгідраміну.

У разі лікування пацієнтів із неходжкінською лімфомою та хронічною лімфоцитарною лейкемією слід розглянути доцільність застосування глюкокортикоїдів, якщо препарат Риксатон не застосовується у комбінації із хіміотерапією, що містить глюкокортикоїди.

У пацієнтів з хронічним лімфолейкозом необхідно провести профілактику із застосуванням адекватної гідратації та засобів, які зменшують рівень сечової кислоти, починаючи за 48 годин до початку терапії з метою зниження ризику синдрому лізису пухлини. У пацієнтів з хронічним лімфолейкозом при кількості лімфоцитів більше 25х10 ⁹ /л рекомендується застосування преднізону/преднізолону у дозі 100 мг внутрішньовенно незадовго перед інфузією ритуксимабу з метою зменшення частоти і тяжкості гострих інфузійних реакцій та/або синдрому вивільнення цитокінів.

Пацієнтам із гранулематозом і поліангіїтом (гранулематозом Вегенера) або мікроскопічним поліангіїтом при ремісії захворювання або вульгарною пухирчаткою премедикація за допомогою внутрішньовенного введення метилпреднізолону у дозі 100 мг повинна бути завершена за ЗО хвилин перед інфузією препарату Риксатон з метою зменшення частоти виникнення та тяжкості побічних реакцій, пов'язаних з інфузією.

Пацієнтам із гранулематозом і поліангіїтом (гранулематозом Вегенера) або мікроскопічним поліангіїтом при ремісії захворювання або вульгарною пухирчаткою рекомендоване внутрішньовенне введення метилпреднізолону у дозі 1000 мг/добу протягом 1-3 днів перед першою інфузією препарату Риксатон (останню дозу метилпреднізолону можна ввести у той самий день, що і першу дозу препарату Риксатон). Надані пацієнтам слід перорально приймати преднізон по 1 мг/кг/добу (не більше 80 мг/добу і зменшувати дозу якомога швидше, виходячи із клінічної потреби) протягом та після після 4-тижневого курсу індукційного лікування препаратом Риксатон.

При необхідності, пацієнтам з гранулематозом з поліангіїтом/мікроскопічним поліангіїтом або вульгарною пухирчаткою під час або після терапії ритуксимабом рекомендується проводити профілактику пневмоцистної пневмонії, спричиненої Pneumocystis jirovecii (РСР), відповідно до місцевих керівних принципів щодо клінічної практики.

Дозування

Необхідно перевіряти етикетки лікарського засобу, щоб переконатися, що пацієнту вводять саме ту лікарську дозу, яка була йому призначена.

Неходжкіпська лімфома.

Фолікулярна неходжкіпська лімфома.

Комбінована терапія

Рекомендована доза препарату Риксатон у комбінації з хіміотерапією для індукційного лікування раніше нелікованих пацієнтів або пацієнтів з рецидивуючими/рефрактерними фолікулярними лімфомами становить 375 мг/м ² поверхні тіла на цикл із загальною тривалістю лікування до 8 циклів.

Препарат Риксатон слід вводити в 1-й день кожного циклу хіміотерапії після внутрішньовенного введення глюкокортикостероїдного компонента хіміотерапії, якщо він передбачений схемою лікування.

Підтримуюча терапія.

Раніше нелікована фолікулярна лімфома.

Раніше нелікованим хворим, у яких була отримана відповідь на індукційну терапію, препарат Риксатон призначають у дозі 375 мг/м ² поверхні тіла 1 раз на 2 місяці (через 2 місяці після останньої дози індукційної терапії) до прогресування захворювання або впродовж максимального періоду 2 роки (загалом 12 інфузій).

Рецидивуюча/рефрактерна фолікулярна лімфома.

Хворим з рецидивом/рефрактерним захворюванням, у яких була отримана відповідь на індукційну терапію, препарат Риксатон призначають у дозі 375 мг/м ² поверхні тіла 1 раз на 3 місяці (через 3 місяці після останньої дози індукційної терапії) до прогресування захворювання або впродовж максимального періоду 2 роки (загалом 8 інфузій). Монотерагіія.

Рецидивуюча/рефрактерна фолікулярна лімфома.

Рекомендована доза препарату Риксатон при застосуванні у монотерапії для індукційного лікування дорослих пацієнтів з фолікулярними лімфомами III—IV стадій, які є резистентними до хіміотерапії або знаходяться у стадії другого або подальшого рецидиву після хіміотерапії, становить 375 мг/м ² поверхні тіла, що вводяться у вигляді внутрішньовенної інфузії 1 раз на тиждень протягом 4 тижнів.

Рекомендована доза при повторному лікуванні препаратом Риксатон як монотерапії пацієнтів, у яких була отримана відповідь на попередню монотерапію ритуксимабом з приводу рецидивуючої/рефрактерної фолікулярної лімфоми, становить 375 мг/м ² поверхні тіла, що вводяться у вигляді внутрішньовенної інфузії 1 раз на тиждень протягом 4 тижнів (див. розділ «Фармакодинаміка»).

Дифузна В-великоклітинна неходжкінська лімфома.

Препарат Риксатон слід застосовувати у комбінації з хіміотерапією за схемою CHOP. Рекомендована доза становить 375 мг/м ² поверхні тіла - вводиться в 1 день кожного циклу 8-циклової хіміотерапії після внутрішньовенного введення глюкокортикостероїдного компонента схеми CHOP. Безпека та ефективність застосування ритуксимабу у комбінації з іншими хіміотерапевтичними препаратами для лікування дифузних В-великоклітинних неходжкінських лімфом не встановлені.

Корекція дози в ході терапії.

Зменшувати дозу препарату Риксатон не рекомендується. Якщо препарат Риксатон вводять у комбінації з хіміотерапією, потрібно керуватися стандартними рекомендаціями щодо зниження дози хіміотерапевтичних препаратів.

Хронічний лімфолейкоз.

Рекомендована доза препарату Риксатон у комбінації з хіміотерапією для раніше нелікованих хворих і хворих з рецидивуючим/рефрактерним хронічним лімфолейкозом становить 375 мг/м ² поверхні тіла - вводиться в 0-й день першого циклу з наступним введенням у дозі 500 мг/м ² поверхні тіла - вводиться в 1-й день кожного наступного циклу протягом 6 циклів. Хіміотерапію слід проводити після інфузії препарату Риксатон. Гранулематоз з поліангіїтом і мікроскопічний поліангіїт.

Перед кожною інфузією пацієнтам, які приймають ритуксимаб, слід видавати пам'ятку для пацієнта.

Індукція ремісії

Рекомендована доза препарату Риксатон з метою індукції ремісії гранулематозу з поліангіїтом і мікроскопічного поліангіїту становить 375 мг/м ² поверхні тіла, щодв&іиться

у вигляді внутрішньовенної інфузії один раз на тиждень протягом 4 тижнів (всього 4 інфузії).

Підтримуюча терапія

Після індукції ремісії ритуксимабом підтримуючу терапію слід розпочинати у період до 16 тижнів після останньої інфузії ритуксимабу.

Після індукції ремісії за допомогою іншої стандартної імуносупресивної терапії підтримуючу терапію ритуксимабом слід розпочинати протягом 4 тижнів після ремісії захворювання.

Ритуксимаб слід застосовувати у вигляді двох внутрішньовенних інфузій по 500 мг з інтервалом 2 тижні з наступним проведенням внутрішньовенної інфузії по 500 мг кожні 6 місяців. Пацієнти мають отримувати ритуксимаб протягом щонайменше 24 місяців після досягнення ремісії (відсутність клінічних ознак та симптомів). Лікарям слід врахувати більш тривалий період підтримуючої терапії ритуксимабом (до 5 років) для пацієнтів з високим ризиком рецидиву захворювання.

Вульгарна пухирчатка

Перед кожною інфузією пацієнтам, які приймають ритуксимаб, слід видавати пам'ятку для пацієнта.

Рекомендована доза ритуксимабу для лікування вульгарної пухирчатки становить 1000 мг, введена у вигляді внутрішньовенної інфузії з наступним введенням другої дози 1000 мг у вигляді внутрішньовенної інфузії через 2 тижні в комбінації з курсом глюкокортикоїдів з поступовим зниженням дози.

Підтримуюча терапія

Підтримуючу внутрішньовенну інфузію по 500 мг слід проводити у місяць 12 та 18, а потім, при необхідності, регулярно кожні 6 місяців на підставі клінічної оцінки.

Лікування рецидиву

У випадку рецидиву пацієнти можуть застосовувати 1000 мг внутрішньовенно. Медичний працівник також повинен розглянути можливість відновлення або збільшення дози глюкокортикоїдів на підставі клінічної оцінки.

Подальші інфузії можна проводити не раніше ніж через 16 тижнів після попередньої інфузії. Дозування в особливих випадках.

Хворі літнього віку (>65 років). Хворим літнього віку корекція дози не потрібна.

Спосіб введення.

Препарат Риксатон вводять внутрішньовенно інфузійно (повільно) через окремий катетер.

Не можна вводити препарат внутрішньовенно струминно чи болюсно.

Пацієнти повинні перебувати під ретельним наглядом щодо появи синдрому вивільнення цитокінів (див. розділ «Особливості застосування»). Пацієнти, в яких розвиваються прояви тяжких реакцій, зокрема виражена задишка, бронхоспазм або гіпоксія, потребують негайного переривання інфузії. Після виникнення таких реакцій пацієнтів з неходжкінською лімфомою потрібно обстежити на ознаки синдрому лізису пухлини, у тому числі провести відповідні лабораторні аналізи, а також рентгенографію грудної клітки для виявлення інфільтратів у легенях. Інфузії не слід поновлювати, поки повністю не зникнуть усі симптоми та нормалізуються лабораторні показники і дані рентгенографії грудної клітки. Тоді інфузію можна поновити зі швидкістю, що становить не більше ніж половину початкової швидкості. Якщо такі ж тяжкі побічні реакції трапляються і вдруге, слід серйозно розглянути рішення стосовно припинення лікування у конкретному випадку

Реакції легкої або помірної тяжкості, пов'язані з інфузією (див. розділ «Особливості застосування»), зазвичай минають при зменшенні швидкості інфузії. Швидкість інфузії можна збільшити при полегшенні симптомів.

Перша інфузія

Рекомендована початкова швидкість інфузії становить 50 мг/год; через ЗО хвилин її можна збільшувати на 50 мг/год кожні ЗО хвилин до досягнення максимальної швидкості 400 мг/год.

Подальші інфузії Всі показання

Подальші інфузії препарату Риксатон можна починати зі швидкості 100 мг/год і через кожні 30 хвилин збільшувати її на 100 мг/год до досягнення максимальної швидкості 400 мг/год. Правіша приготування і зберігання розчину

Препарат Риксатон постачається у стерильних без консервантів апірогенних флаконах для одноразового використання.

Асептичне приготування

При приготуванні розчину для інфузій повинна бути забезпечена асептичність. Приготування повинно проводитися:

в асептичних умовах тренованим персоналом у відповідності до прийнятих норм, беручи до уваги асептичне приготування парентеральних розчинів; у витяжній шафі з ламінарним потоком або в боксі біологічної безпеки із застосуванням стандартних запобіжних заходів безпечного поводження з препаратами для внутрішньовенного застосування.

Набирають потрібну кількість препарату Риксатон в асептичних умовах і розводять до розрахункової концентрації ритуксимабу (1-4 мг/мл) в інфузійному флаконі (пакеті) зі стерильним апірогенним 0,9 % розчином натрію хлориду або 5 % розчином глюкози. Для перемішування розчину обережно перевертають флакон (пакет), щоб уникнути ціноутворення. Слід забезпечити стерильність приготованого розчину. Оскільки лікарський засіб не містить ніяких антибактеріальних консервантів чи бактеріостатичних засобів, слід дотримуватись правил асептики. Препарат перед застосуванням слід спочатку оглянути щодо сторонніх домішок або зміни забарвлення.

Будь-який невикористаний лікарський засіб або відходи повинні утилізуватися у відповідності до місцевих вимог.

Діти. Безпека та ефективність препарату Риксатон для дітей (віком до 18 років) не встановлені. Даних щодо цього немає.

Передозування.

Досвід застосування ритуксимабу у дозах, вищих за схвалені для внутрішньовенного введення, у клінічних дослідженнях обмежений. На цей час найвища внутрішньовенна доза ритуксимабу, що була досліджена у людини, становить 5000 мг (2250 мг/м ² ). Цю дозу було застосовано у клінічному дослідженні зі збільшенням дози пацієнтам із хронічною лімфоцитарною лейкемією. Додаткових загроз безпеці пацієнтів виявлено не було.

У разі передозування слід негайно перервати інфузію та пильно спостерігати за станом пацієнта.

В ході післяреєстраційного спостереження повідомлялося про п'ять випадків передозування

У трьох випадках про небажані явища не повідомлялося

в інших двох випадках повідомлялося про грипоподібні симптоми при застосуванні ритуксимабу в дозі 1,8 г та про дихальну недостатність з летальним наслідком при застосуванні ритуксимабу в дозі 2 г.

Побічні реакції

Неходжкінські лімфоми і хронічний лімфолейкоз

Загальний профіль безпеки застосування ритуксимабу при неходжкінській лімфомі та хронічному лімфолейкозі визначений на основі даних щодо пацієнтів, які брали участь у клінічних дослідженнях, та на основі даних післяреєстраційного спостереження. Пацієнти отримували лікування ритуксимабом або у вигляді монотерапії (з метою індукційного лікування чи підтримуючого лікування після індукційного лікування), або у комбінації з хіміотерапією.

Найбільш часті побічні реакції у пацієнтів, які отримували ритуксимаб, були пов'язані з інфузійною реакцією та розвивалися у більшості пацієнтів під час першої інфузії. Частота появи побічних реакцій, пов'язаних з інфузією, істотно зменшується під час наступних інфузій і становить менше 1 % після введення восьмої дози ритуксимабу.

Випадки інфекцій (переважно бактеріальних і вірусних) спостерігалися приблизно у 30- 55 % пацієнтів протягом клінічних досліджень пацієнтів із неходжкінською лімфомою та у 30-50 % пацієнтів з хронічним лімфолейкозом.

Найчастішими серйозними побічними реакціями були такі, що пов'язані з інфузійною реакцією (у тому числі синдром вивільнення цитокінів, синдром лізису пухлини); інфекції; явища з боку серцево-судинної системи (див. розділ «Особливості застосування»).

Інші серйозні побічні реакції включали реактивацію гепатиту В та прогресивну мультифокальну лейкоенцефалопатію (ПМЛ) (див. розділ «Особливості застосування»). Далі наводяться побічні реакції, що спостерігалися під час монотерапії ритуксимабом або при комбінованому лікуванні з хіміотерапією. У кожній групі частоти побічні реакції наводяться у порядку зменшення серйозності. Для опису частоти побічних реакцій використовуються такі категорії: дуже часті (>1/10), часті (>1/100 і <1/10), нечасті (>1/1000 і <1/100), поодинокі (>1/10000 і <1/1000), рідкісні (<1/10 000), частота невідома (не може бути розрахована на основі наявних даних). Побічні реакції, ідентифіковані тільки протягом післяреєстраційного спостереження, частота яких не може бути розрахована, вказані у категорії «частота невідома».

Інфекції та інвазії: дуже часті - бактеріальні інфекції, вірусні інфекції, бронхіт*; часті - сепсис, пневмонія*, фебрильна інфекція*, оперізуючий лишай*, інфекції дихальних шляхів*, грибкові інфекції, інфекції невідомої етіології, гострий бронхіт*, синусит*, гепатит В ¹ ; поодинокі - серйозні вірусні інфекції ² , пневмоцистна пневмонія, спричинена Pneumocystisjirovecii; рідкісні - прогресуюча мультифокальна лейкоенцефалопатія.

З боку крові та лімфатичної системи: дуже часті - нейтропенія, лейкопенія, фебрильна нейтропенія*, тромбоцитопенія*; часті - анемія, панцитопенія*, гранулоцитопенія*; нечасті - порушення згортання крові, апластична анемія, гемолітична анемія, лімфаденопагія; рідкісні - транзиторне підвищення рівня IgM в сироватці крові ³ ; частота невідома - пізня нейтропенія ³ .

З боку імунної системи: дуже часті - інфузійні реакції ⁴ , ангїоневротичний набряк; часті - підвищена чутливість; поодинокі - анафілаксія; рідкісні - синдром лізису пухлини, синдром вивільнення цитокінів ⁴ , реакція по типу сироваткової хвороби; частота невідома - гостра оборотна тромбоцитопенія, пов'язана з інфузією

Порушення обміну речовин, метаболізму: часті - гіперглікемія, зниження маси тіла, периферичні набряки, набряки обличчя, підвищення активності лактатдегідрогенази, гіпокальціємія.

Психічні порушення: нечасті - депресія, нервовість.

З боку нервової системи: часті - парестезії, гіпестезії, тривога, безсоння, вазодилатація, запаморочення, неспокій; нечасті - спотворення смаку; рідкісні - периферична нейропатія, параліч лицевого нерва ⁵ ; частота невідома - краніальна нейропатія, втрата іншої чутливості ⁵ .

З боку органів зору: часті - порушення сльозовиділення, кон'юнктивіт; рідкісні - тяжка втрата зору ⁵ .

З боку органів слуху та вестибулярного апарату: часті - дзвін у вухах, біль у вухах; частота невідома - втрата слуху ⁵ .

З боку серця: часті - інфаркт міокарда ⁴¹⁶ *, аритмія*, фібриляція передсердь*, тахікардія*, порушення з боку серця*; нечасті - лівошлуночкова недостатність*, суправентрикулярна тахікардія*, шлуночкова тахікардія*, стенокардія*, ішемія міокарда*, брадикардія; поодинокі - тяжкі захворювання серця ⁴¹⁶ ; рідкісні — серцева недостатність ⁴¹⁶ .

З боку судин: часті - артеріальна гіпертензія, ортостатична гіпотонія, артеріальна гіпотензія; рідкісні - васкуліт (переважно шкірний), лейкоцитокластичний васкуліт.

З боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння: часті - бронхоспазм ⁴ , захворювання дихальної системи, біль у грудній клітці, задишка, збільшення кашлю, нежить; нечасті - астма, облітеруючий бронхіоліт, ураження легень, гіпоксія; поодинокі - інтерстиціальне захворювання легень ⁷ ; рідкісні - дихальна недостатність ⁴ ; частота невідома - легеневі інфільтрати.

З боку шлунково-кишкового тракту: дуже часті - нудота; часті - блювання, діарея, абдомінальний біль, дисфагія, стоматит, запор, диспепсія, анорексія, подразнення в горлі; нечасті - здуття живота; рідкісні - шлунково-кишкова перфорація ⁷ .

З боку шкіри і підшкірної клітковини: дуже часті - свербіж, висипання, алопеція*; часті - кропив'янка, пітливість, нічна пітливість, розлади з боку шкіри*; рідкісні - тяжкі бульозні шкірні реакції, синдром Стівенса-Джонсона, токсичний епідермальний некроліз (синдром Лайєлла) ⁷ .

З боку опорно-рухової системи та сполучної тканини: часті - м'язовий гігіертонус, міалгія, болі в суглобах, біль у спині, біль у шиї, болі.

З боку нирок та сечовидільної системи: рідкісні - ниркова недостатність ⁴ .

Загальні розлади та реакції у місці введення: дуже часті - гарячка, озноб, астенія, головний біль; часті - біль у пухлині, припливи, нездужання, синдром застуди, слабкість*, тремтіння*, поліорганна недостатність ⁴ *; поодинокі - біль у місці інфузії.

Обстеження: дуже часті - зниження рівня IgG.

Для кожної побічної реакції показник частоти виникнення розраховувався на основі реакцій усіх ступенів тяжкості (від легкої до тяжкої), за винятком побічних реакцій, позначених «*», показник частоти виникнення яких розраховувався на основі лише тяжких реакцій (>3 ступеня тяжкості за загальними критеріями токсичності Національного інституту раку (NCI)).

В тому числі реакгивація та первинні інфекції; частота при застосуванні режиму R-FC (ритуксимаб-флударабін і циклофосфамід) при рецидивуючому/рефрактерному хронічному лімфолейкозі. Також див. розділ «Інфекції» нижче

Також див. розділ «Побічні реакції з боку крові» нижче.
Також див. розділ «Інфузійні реакції» нижче. В рідких випадках повідомлялось про випадки з летальним наслідком.
Симптоми черепно-мозкової нейропатії. Спостерігалось у різний час до декількох місяців після завершення терапії ритуксимабом.
Спостерігалось переважно у пацієнтів з раніше перенесеними серцевими захворюваннями та/або кардіотоксичною хіміотерапією, а також асоціювалось переважно з пов'язаними з інфузією реакціями.
В тому числі випадки з летальним наслідком.

Під час клінічних досліджень повідомлялося про такі небажані явища (при цьому їх частота була такою ж або нижчою в групі лікування ритуксимабом порівняно з контрольними групами): токсичний вплив на кров, нейтропенічна інфекція, інфекція сечовивідних шляхів, сенсорний розлад, гіпертермія.

Під час клінічних досліджень більше ніж у 50 % пацієнтів були зареєстровані симптоми, що вказують на інфузійні реакції, які спостерігалися переважно під час першої інфузії та зазвичай впродовж перших 1-2 годин. Ці симптоми в більшості випадків поєднували гарячку, озноб та тремтіння. Інші симптоми включали гіперемію, ангіоневротичний набряк, бронхоспазм, блювання, нудоту, кропив'янку/висипання, втомлюваність, головний біль, подразнення слизової оболонки горла, риніт, свербіж, біль, тахікардію, артеріальну гіпертензію, артеріальну гіпотензію, задишку, диспепсію, астенію та ознаки синдрому лізису пухлини. Тяжкі інфузійні реакції (такі як бронхоспазм, артеріальна гіпотензія) розвивалися у близько 12 % пацієнтів. У деяких випадках повідомлялося про інфаркт міокарда, фібриляцію передсердь, набряк легень та гостру оборотну тромбоцитопенію. Загострення вже наявних серцевих захворювань, наприклад стенокардії чи застійної серцевої недостатності, або тяжкі явища з боку серця (серцева недостатність, інфаркт міокарда, фібриляція передсердь), набряк легень, поліорганна недостатність, синдром лізису пухлини, синдром вивільнення цитокінів, ниркова недостатність та дихальна недостатність спостерігалися із нижчою або невідомою частотою. Частота появи інфузійних симптомів істотно зменшувалась під час наступних інфузіях і становила <1 % пацієнтів під час восьмого циклу лікування, до складу якого входило лікування ритуксимабом.

Опис окремих побічних реакцій Інфекції

Ритуксимаб індукує В-клітинне виснаження приблизно у 70-80 % пацієнтів, але тільки у меншої частини пацієнтів застосування препарату супроводжувалося зниженням рівня імуноглобулінів у сироватці крові.

Про випадки локалізованої кандидозної інфекції, а також про випадки оперізуючого лишаю повідомлялося з вищою частотою в групах пацієнтів, які в ході рандомізованих досліджень отримували ритуксимаб. Тяжкі інфекції розвинулися приблизно у 4 % пацієнтів, які отримували лікування ритуксимабом у вигляді монотерапії. Більш висока частота інфекцій в цілому, утому числі інфекцій 3-го чи 4-го ступенів, спостерігалася на фоні підтримуючого лікування ритуксимабом протягом періоду тривалістю до 2 років порівняно із групою спостереження. Не відзначалося кумулятивної токсичності стосовно інфекцій, зареєстрованих протягом дворічного періоду лікування. Крім того, при лікуванні ритуксимабом повідомлялося про інші серйозні вірусні інфекції - першу появу

реактивацію чи загострення - у деяких випадках з летальним наслідком. Більшість пацієнтів отримували ритуксимаб у комбінації з хіміотерапією або в рамках програми трансплантації гемоноетичних стовбурових клітин. Прикладами таких серйозних вірусних інфекцій є інфекції, спричинені вірусами герпесу (цитомегаловірус, вірус вітряної віспи та вірус простого герпесу), вірусом Джона Канінгема (JC) (прогресуюча мультифокальна лейкоенцефалопатія (ПМЛ)) та вірусом гепатиту С. Випадки ПМЛ з летальним наслідком, що виникали після прогресування захворювання та повторного лікування, також спостерігалися під час клінічних досліджень. Надходили повідомлення про випадки реактивації гепатиту В, більшість з яких спостерігалися у пацієнтів, які отримували ритуксимаб у комбінації з цитотоксичною хіміотерапією. У пацієнтів з рецидивуючим/рефрактерним хронічним лімфолейкозом частота вірусного гепатиту В ступенів 3/4 (реактивація та первинна інфекція) становила 2 % при лікуванні за схемою R- FC (ритуксимаб, флударабін, циклофосфамід) порівняно з 0 % при лікуванні за схемою FC (флударабін, циклофосфамід). Прогресування саркоми Калоші спостерігалося у пацієнтів з уже наявною саркомою Капоші, які отримували ритуксимаб. Вказані випадки спостерігалися при застосуванні препарату за незареєстрованими показаннями, а більшість пацієнтів були ВІЛ-позитивними.

Побічні реакції з боку крові

У клінічних дослідженнях монотерапії ритуксимабом, що вводився протягом 4 тижнів, відхилення в аналізі крові спостерігалися у меншої кількості пацієнтів і зазвичай були легкими та мали оборотний характер. Тяжка (ступеня 3/4) нейтропенія виникала у 4,2 % пацієнтів, анемія - у 1,1 %, а тромбоцитопенія - у 1,7 % пацієнтів. Під час підтримуючого лікування ритуксимабом протягом періоду лікування тривалістю до 2 років про лейкопенію (5 % проти 2 %, ступінь 3/4) та нейтропенію (10 % проти 4 %, ступінь 3/4) повідомлялося частіше, ніж в групі спостереження. Частота тромбоцитопенії була низькою (<1 %, ступінь 3/4) і не відрізнялася між групами лікування. У дослідженнях ритуксимабу у комбінації з хіміотерапією лейкопенія ступеня 3/4 (ритуксимаб-СНОР 88 % порівняно з СПОР 79 %; R- FC 23 % порівняно з FC 12 %), нейтропенія (ритуксимаб-циклофосфамід, вінкристин, преднізолон (CVP) 24 % порівняно з CVP 14 %; R-CHOP 97 % порівняно з CHOP 88 %; R- FC ЗО % порівняно з FC 19% при раніше нелікованому хронічному лімфолейкозі), панцитопенія (R-FC 3 % порівняно з FC 1 % при раніше нелікованому хронічному лімфолейкозі) зазвичай спостерігалися із вищою частотою порівняно із застосуванням тільки хіміотерапії. Проте вища частота нейтропенії у пацієнтів, які отримували лікування ритуксимабом з хіміотерапією, не асоціювалася із вищою частотою розвитку інфекцій та паразитарних захворювань порівняно з пацієнтами, які отримували тільки хіміотерапію. В дослідженнях у раніше нелікованих пацієнтів з ХЛЛ і пацієнтів з рецидивуючим/рефрактерним ХЛЛ було встановлено, що у 25 % пацієнтів, які отримували схему лікування R-FC, нейтропенія була тривалою (тобто число нейтрофілів залишалося нижче 1 х 109/л в період з 24-го по 42-й день після введення останньої дози) або розвивалася пізно (тобто число нейтрофілів нижче 1 х 109/л після 42-го дня після введення останньої дози у пацієнтів без тривалої нейтропенії в анамнезі або у яких відбулося відновлення числа нейтрофілів до 42-го дня) після лікування ритуксимабом у комбінації зі схемою FC. Немає повідомлень про відмінності стосовно частоти виникнення анемії. Повідомлялося про окремі випадки пізньої нейтропенії, що розвивалася більше ніж через чотири тижні після останньої інфузії ритуксимабу. У дослідженні препарату як лікування першої лінії при побічних реакцій спостерігалася в групі лікування за схемою R-FC, ніж в групі лікування за схемою FC (R-FC 83 % проти FC 71 %). У дослідженні при рецидивуючому/рефракгерному хронічному лімфолейкозі тромбоцитопенія 3/4 ступеня спостерігалася у 11 % пацієнтів у групі лікування за схемою R-FC порівняно з 9 % пацієнтів в групі FC.

У дослідженнях ритуксимабу за участю пацієнтів з макроглобулінемією Вальденстрема спостерігалося транзиторне підвищення рівнів IgM в сироватці крові після початку лікування, що може супроводжуватися підвищенням в'язкості крові та супутніми симптомами. Транзиторне зростання рівня IgM зазвичай поверталося принаймні до початкового рівня протягом 4 місяців.

Побічні реакції з боку серцево-судинної системи

Повідомлялося про реакції з боку серцево-судинної системи під час клінічних досліджень моногерапії ритуксимабом у 18,8 % пацієнтів, при цьому найчастіше в повідомленнях йшлося про явища артеріальної гіпотензії та артеріальної гіпертензії. Під час інфузій повідомлялося про випадки аритмії 3-го або 4-го ступенів (в тому числі шлуночкова та надшлуночкова тахікардія) та стенокардії. На фоні підтримуючого лікування частота розладів з боку серця 3/4 ступеня була порівнянною у пацієнтів, які отримували ритуксимаб, та в групі спостереження. Про явища з боку серця повідомлялося як про серйозні небажані явища (включаючи фібриляцію передсердь, інфаркт міокарда, лівошлуночкову недостатність, ішемію міокарда) у 3 % пацієнтів, які отримували ритуксимаб, порівняно з частотою <1 % в групі спостереження. У дослідженнях застосування ритуксимабу у комбінації з хіміотерапією частота серцевої аритмії 3-го та 4- го ступенів, переважно надшлуночкової аритмії, наприклад тахікардії та миготіння/тріпотіння передсердь, була вищою в групі лікування за схемою R-CHOP (14 пацієнтів, 6,9 %) порівняно з групою лікування за схемою CHOP (3 пацієнти, 1,5 %). Ці аритмії розвивалися або під час інфузії ритуксимабу, або асоціювалися із провокуючими станами, такими як гарячка, інфекція, гострий інфаркт міокарда чи вже наявні захворювання дихальної та серцево-судинної систем. Відмінностей між групами лікування за схемами R-CFIOP та CHOP щодо частоти явищ з боку серця 3-го і 4-го ступенів, в тому числі серцевої недостатності, захворювань міокарда та проявів ішемічної хвороби серця, не спостерігалося. При хронічному лімфолейкозі загальна частота розладів з боку серця 3-го чи 4-го ступенів була низькою як у дослідженні препарату як лікування першої лінії (4 % для схеми лікування R-FC, 3 % для схеми лікування FC), так і в дослідженні при рецидивуючому/рефрактерному захворюванні (4 % для схеми лікування R-FC, 4 % для схеми лікування FC).

Органи дихання

Повідомлялося про випадки інтерстиціального захворювання легень, деякі з летальним наслідком.

Неврологічні порушення

Під час лікування (початкова фаза лікування в складі терапії за схемою R-CFIOP не більше 8 циклів) у чотирьох пацієнтів (2 %), які отримували лікування за схемою R-CHOP, усі з факторами ризику для серцево-судинної системи, на фоні першого циклу лікування розвинулися гострі розлади мозкового кровообігу тромбоемболічного генезу. Відмінностей між групами лікування щодо частоти інших тромбоемболічних явищ не було. Для порівняння, у трьох пацієнтів (1,5 %) в групі лікування за схемою CHOP спостерігалися цереброваскулярні явища, що розвинулися під час періоду подальшого спостереження. При хронічному лімфолейкозі загальна частота розладів з боку нервової системи 3-го чи 4-го

ступенів була низькою як в дослідженні першої лінії (4 % для схеми лікування R-FC, 4 % для схеми лікування FC), так і в дослідженнях рецидивуючого/рефрактерного захворювання (3 % для схеми лікування R-FC, 3 % для схеми лікування FC). Повідомлялося про синдром зворотної задньої енцефалопатії/синдром зворотної задньої лейкоенцефалопатії. Симптоми включали зорові розлади, головний біль, епілепсію та зміни психічного стану, що супроводжувалися або не супроводжувалися артеріальною гіпертензією. Діагноз синдрому зворотної задньої енцефалопатії/синдрому зворотної задньої лейкоенцефалопатії потребує підтвердження за допомогою томографії головного мозку. У випадках, про які повідомлялось, відзначалися визначені фактори ризику розвитку синдрому зворотної задньої енцефалопатії/синдрому зворотної задньої лейкоенцефалопатії, в тому числі основне захворювання пацієнта, артеріальна гіпертензія, імуносупресивна терапія та/або хіміотерапія.

Розлади з боку шлунково-кишкового тракту

У деяких випадках у пацієнтів, які отримували ритуксимаб для лікування неходжкінської лімфоми, спостерігалася перфорація шлунково-кишкового тракту, іноді летальна. У більшості таких випадків ритуксимаб призначався разом з хіміотерапією.

Рівні IgG

У клінічних дослідженнях підтримуючого лікування ритуксимабом при рецидивуючій/рефрактерній фолікулярній лімфомі медіана рівня IgG знаходилася нижче нижньої межі нормального значення (НМН) (<7 г/л) після індукційного лікування як в групі спостереження, так і в групі лікування ритуксимабом. У групі спостереження медіана рівня IgG надалі зростала, досягаючи значення вище НМН, але залишалася незміненою в групі лікування ритуксимабом. Частка пацієнтів з рівнем IgG нижче НМН становила близько 60 % у групі прийому ритуксимабу впродовж 2 років періоду лікування, тоді як в групі спостереження відзначено її зменшення (36 % після 2 років).

Невелике число випадків гіпогаммаглобулінемії (спонтанних і описаних в літературних джерелах) спостерігалося у дітей, які отримували лікування ритуксимабом, що в деяких випадках були тяжкими і потребували тривалої замісної терапії імуноглобуліном. Наслідки тривалого виснаження В-клітин у дітей невідомі.

Реакції з боку шкіри

Дуже рідко повідомлялося про випадки токсичного епідермального некролізу (синдром Лайєлла) і синдрому Стівенса-Джонсона, деякі з них були з летальним наслідком. Субпопуляції пацієнтів (монотерапія ритуксимабом)

Пацієнти літнього віку (>65 років): частота побічних реакцій усіх ступенів тяжкості та побічних реакцій ступеня 3/4 у пацієнтів літнього віку була близькою до частоти у молодших пацієнтів (<65 років).

Високе пухлинне навантаження

У пацієнтів з високим пухлинним навантаженням частота побічних реакцій 3/4 ступеня була вищою порівняно з такою у пацієнтів без високого пухлинного навантаження (25,6 % проти 15,4 %). Частота побічних реакцій усіх ступенів була подібною в обох групах пацієнтів.

Повторне лікування

Кількість пацієнтів, які повідомили про побічні реакції при повторному лікуванні з додатковими курсами прийому ритуксимабу, була близькою до кількості пацієнтів, які повідомили про побічні реації

Субпопуляиії пацієнтів (комбінована терапія ритуксимабом)

Пацієнти літнього віку (>65 років)

Частота небажаних явищ 3/4 ступеня з боку крові та лімфатичної системи при раніше не лікованому або рецидивуючому/рефрактерному хронічному лімфолейкозі була вищою у пацієнтів літнього віку порівняно з молодшими пацієнтами (<65 років).

Гранулематоз з поліангіїтом і мікроскопічний поліангіїт Індукція ремісії

В клінічному дослідженні гранулематозу з поліангіїтом і мікроскопічного поліангіїту 99 пацієнтів отримували лікування ритуксимабом (375 мг/м ² один раз на тиждень протягом 4 тижнів) і глюкокортикоїдами.

Нижче вказані побічні реакції, які спостерігалися протягом 6 місяців у >5% пацієнтів, які отримували ритуксимаб, і з більшою частотою ніж в групі порівняння, в пілотному клінічному дослідженні.

З боку крові та лімфатичної системи: тромбоцитопенія (7 %).

З боку шлунково-кишкового тракту: діарея (18 %), диспепсія (6 %), запор (5 %).

Загальні розлади та реакції в місці введення: периферичний набряк (16 %).

З боку імунної системи: синдром вивільнення цитокінів (5 %).

Інфекції та інвазії: інфекції сечовивідних шляхів (7 %), бронхіт (5 %), оперізуючий лишай (5 %), назофарингіт (5 %).

Обстеження: зниження рівня гемоглобіну (6 %).

Розлади обміну речовин та харчування: гіперкаліємія (5 %).

З боку опорно-рухової системи та сполучної тканини: спазми у м'язах (18 %), артралгія (15 %), біль у спині (10 %), слабкість у м'язах (5 %), біль у м'язах та кістках (5 %), біль у кінцівках (5 %).

З боку нервової системи: запаморочення (10 %), тремор (10 %).

Психічні розлади: безсоння (14 %).

З боку органів дихання, грудної клітки та середостіння: кашель (12 %), задишка (11 %), носова кровотеча (11 %), закладеність носа (6 %).

З боку шкіри та підшкірної клітковини: акне (7 %).

Судинні розлади: артеріальна гіпертензія (12 %), припливи (5 %).

Підтримуюча терапія

У додатковому клінічному дослідженні 57 пацієнтів з тяжким активним гранулематозом з поліангіїтом та мікроскопічним поліангіїтом при ремісії захворювання отримували ритуксимаб для підтримки ремісії.

Нижче вказані побічні реакції, які спостерігалися у >5% пацієнтів, які отримували ритуксимаб для підтримуючого лікування гранулематозу з поліангіїтом та мікроскопічного поліангіїту, та з більшою частотою ніж в групі порівняння.

Інфекції та інвазії: бронхіт (14 %), риніт (5 %).

Загальні розлади та реакції в місці введення препарату: лихоманка (9 %), грипоподібні симптоми (5 %), периферичні набряки (5 %).

З боку шлунково-кишкового тракту: діарея (7 %).

З боку органів дихання, грудної клітки та середостіння: задишка (9 %).

Травми, отруєння та процедурні ускладнення: інфузійні реакції (12 %).

Явища вважались побічними реакціями тільки після ретельної оцінки та у разі наявності обгрунтованої можливості причинно-наслідкового зв'язку між прийомом лікарського засобу та виникненням побічної реакції.

Детальна інформація про інфузійні реакції представлена в розділі «Опис окремих побічних реакцій».

Загальний профіль безпеки відповідав встановленому профілю безпеки застосування ритуксимабу за затвердженими аутоімунними показаннями, включаючи гранулематоз з поліангіїтом і мікроскопічний поліангіїт. В цілому, у 4% пацієнтів в групі ритуксимабу відзначались побічні реакції, що призводили до припинення лікування. Більшість побічних реакцій в групі ритуксимабу були слабкого або помірного ступеня тяжкості. У жодного пацієнта в групі ритуксимабу не зафіксовано летальних побічних реакцій.

Найчастішими побічними реакціями були такі, що пов'язані з інфузійною реакцією та інфекціями.

У довгостроковому обсерваційному дослідженні безпеки 97 пацієнтів з гранулематозом з поліангіїтом і мікроскопічним поліангіїтом отримували лікування ритуксимабом (в середньому, 8 інфузій [діапазон 1-28]) протягом до 4 років відповідно до стандартної практики та за оцінками лікаря. Загальний профіль безпеки відповідав встановленому профілю безпеки застосування ритуксимабу у пацієнтів з гранулематозом з поліангіїтом і мікроскопічним поліангіїтом. Жодних нових побічних реакцій не зафіксовано.

Окремі побічні реакції Інфузійні реакції

Інфузійні реакції в клінічному дослідженні гранулематозу з поліангіїтом і мікроскопічного поліангіїту визначалися як будь-яке побічне явище, яке розвинулося протягом 24 годин інфузії і вважалося дослідником як пов'язане з інфузією у вибірці для оцінки безпеки. 99 пацієнтів отримували лікування ритуксимабом і у 12 % з них розвинулась щонайменше одна інфузійна реакція. Всі інфузійні реакції були 1-го або 2-го ступеня тяжкості за критеріями СТС. Найбільш поширені інфузійні реакції включали синдром вивільнення цитокінів, припливи, подразнення в горлі і тремор. Ритуксимаб застосовувалася у комбінації з внутрішньовенними глюкокортикоїдами, які можуть зменшувати частоту і тяжкість інфузійних реакцій.

Під час клінічного дослідження підтримуючої терапії у 7/57 (12%) пацієнтів в групі ритуксимабу відзначалась щонайменше одна інфузійна реакція. Частота інфузійних реакцій була найвищою під час або після першої інфузії (9 %) та зменшилась при наступних інфузіях (<4%). Всі інфузійні реакції були слабкого або помірного ступеня тяжкості та більшість з них включали порушення з боку органів дихання, грудної клітки та середостіння, а також реакції з боку шкіри та підшкірної клітковини відповідно до системно-органного класу.

Серед 99 пацієнтів, які отримували лікування ритуксимабом, загальна частота інфекцій становила близько 237 на 100 пацієнто-років (95 % довірчий інтервал 197-285) через 6 місяців як первинної кінцевої точки. Інфекції були переважно легкого або помірного ступеня тяжкості і складалися переважно з інфекції верхніх дихальних шляхів, оперізуючого герпесу і інфекцій сечовивідних шляхів. Частота серйозних інфекцій становила приблизно 25 на 100 пацієнто-років. Найбільш частою серйозною інфекцією в групі лікування ритуксимабом була пневмонія (4 %).

Під час клінічного дослідження підтримуючої терапії у 30/57 (53 %) пацієнтів в групі ритуксимабу відзначались інфекції. Частота розвитку інфекцій всіх ступенів тяжкості була однаковою в усіх групах лікування. Інфекції були переважно легкого або помірного ступеня тяжкості. Найчастіше спостерігались інфекції в групі лікування ритуксимабом і включали інфекції

інфекції верхніх дихальних шляхів, гастроентерит, інфекції сечовивідних шляхів та оперізуючий лишай. Частота інфекцій, що були серйозними, була однаковою в обох групах лікування (близько 12%). Найбільш частою серйозною інфекцією в групі лікування ритуксимабом був бронхіт легкого або помірного ступеня тяжкості.

Злоякісні новоутворення

В клінічному дослідженні індукції ремісії частота виникнення злоякісних новоутворень в клінічному дослідженні у пацієнтів з гранулематозом з поліангіїтом і мікроскопічним поліангіїтом, які отримували лікування ритуксимабом, становила 2,00 на 100 пацієнто-років на момент завершення дослідження (коли для останнього пацієнта був завершений період спостереження). За стандартизованим коефіцієнтом частоти, частота злоякісних новоутворень була подібною до такої у пацієнтів з васкулітом, що асоціювався з антинейтрофільними цитоплазматичними антитілами.

Побічні реакції з боку серцево-судинної системи

В клінічному дослідженні індукції ремісії кардіальні розлади спостерігалися з частотою приблизно 273 на 100 пацієнто-років (95 % довірчий інтервал 149-470) через 6 місяців як первинної кінцевої точки. Частота серйозних кардіальних явищ становила 2,1 на 100 пацієнто-років (95% довірчий інтервал 3—15). Найчастіше повідомлялося про тахікардію (4 %) і фібриляцію передсердь (3 %) (див. розділ «Особливості застосування»). Неврологічні явища

Отримано повідомлення про випадки синдрому зворотної задньої енцефалопатії (СЗЗЕ)/ синдрому зворотної задньої лейкоенцефалопатії (СЗЗЛ) при аутоімунних захворюваннях. Симптоми охоплювали порушення зору, головний біль, судоми та зміну психічного стану із гіпертензією або без неї. Діагноз СЗЗЕ/СЗЗЛ необхідно підтвердити за допомогою обстеження головного мозку методами візуалізації. У зареєстрованих випадках були наявні визнані фактори ризику розвитку СЗЗЕ/СЗЗЛ, в тому числі супутня патологія, гіпертензія, імуносупресивна терапія та/або хіміотерапія.

Реактивація гепатиту В

Під час післяреєстраційного застосування ритуксимабу у пацієнтів з гранулематозом з поліангіїтом і мікроскопічним поліангіїтом спостерігалися випадки реактивації гепатиту В, які інколи були летальними.

Гіпогаммаглобулінемія

Гіпогаммаглобулінемія (зниження рівня IgA, IgG або IgM нижче нижньої межі норми) спостерігалася у пацієнтів з гранулематозом з поліангіїтом і мікроскопічним поліангіїтом, які отримували лікування ритуксимабом. Частота загальних інфекцій та серйозних інфекцій не збільшувався після зниження рівня IgA, IgG або IgM. Через 6 місяців в активному контрольованому рандомізованому подвійному сліпому багатоцентровому дослідженні з доведення відсутності переваги препарату-порівняння над досліджуваним препаратом в групі лікування ритуксимабом у 27 %, 58 % і 51 % пацієнтів з нормальним початковим рівнем імуноглобуліну спостерігалося зниження рівня IgA, IgG або IgM відповідно порівняно з 25 %, 50 % і 46 % в групі циклофосфаміду. В клінічному дослідженні підтримуючої терапії не спостерігалося значних відмінностей між двома дослджуваними групами пацієнтів щодо рівня загального імуноглобуліну, IgA, IgG або IgM.

Нейтропенія

В клінічному дослідженні індукції ремісії у 24 % пацієнтів в групі застосування ритуксимабу розвинулась нейропенія 3-го ступеня (один курс) і у 23 % пацієнтів в групі застосування циклофосфаміду

асоціювалася із відзначеним збільшенням частоти серйозних інфекцій у пацієнтів, які отримували ритуксимаб.

В клінічному дослідженні підтримуючої терапії частота розвитку нейтропенії всіх ступенів становила 0 % в групі ритуксимабу порівняно з 5 % в групі азатіоприну.

Реакції з боку шкіри та підшкірних тканин

Дуже рідко повідомлялося про випадки токсичного епідермального некролізу (синдром Лайєлла) і синдрому Стівенса-Джонсона, деякі з них були з летальним наслідком. Вульгарна пухирчатка Резюме профілю безпеки

Профіль безпеки застосування ритуксимабу в комбінації з короткостроковими низькими дозами глюкокортикоїдів для лікування пацієнтів з вульгарною пухирчаткою вивчався під час рандомізованого, контрольованого, багагоцентрового, відкритого дослідження фази З за участю пацієнтів з пухирчаткою, в яке було включено 38 пацієнтів з вульгарною пухирчаткою, рандомізованих до групи ритуксимабу. Пацієнти, рандомізовані до групи ритуксимабу, отримували початкову дозу 1000 мг в/в в 1-й день дослідження, а другу дозу 1000 мг в/в на 15-й день дослідження. Підтримуючі дози 500 мг в/в застосовувались через 12 та 18 місяців. Пацієнти могли приймати 1000 мг в/в в момент рецидиву.

Профіль безпеки ритуксимабу у пацієнтів з вульгарною пухирчаткою співпадав з таким у пацієнтів з гранулематозом з поліангіїтом і мікроскопічним поліангіїтом.

Перелік побічних реакцій

Побічні реакції, представлені нижче являли собою побічні реакції, які спостерігались з частотою > 5 % у пацієнтів з вульгарною пухирчаткою, які приймали ритуксимаб, при >2% абсолютній різниці частоти між групою, що одержувала ритуксимаб, і групою гіреднізону в стандартній дозі до 24-го місяця. Жоден пацієнт не припинив лікування через побічні реакції.

Побічні реакції, які спостерігалися у пацієнтів, які застосовують ритуксимаб для лікування вульгарної пухирчатки під час проведення клінічного дослідження до 24-го місяця:

Травми, отруєння та процедурні ускладнення: інфузійні реакції (58 %).

З боку шкіри та підшкірної клітковини: алогіеція (13 %), свербіж (5 %), кропив'янка (5 %), порушення з боку шкіри (5 %).

Психічні розлади: стійкий депресивний розлад (13 %), великий депресивний розлад (5 %), дратівливість (5 %).

Інфекції та інвазії: герпесвірусна інфекція (8 %), оперізуючий лишай (5 %), герпес слизової оболонки ротової порожнини (5 %), кон'юнктивіт (5 %).

Загальні розлади та реакції в місці введення препарату: втома (8 %), лихоманка (5 %).

З боку нервової системи: головний біль (5 %), запаморочення (5 %).

З боку иілунково-киїикового тракту: біль у верхній частині живота (5 %).

З боку серця: тахікардія (5 %).

З боку опорно-рухової системи та сполучної тканини: біль у м'язах та кістках (5 %). Доброякісні, злоякісні та неуточнені новоутворення (включаючи кісти та поліпи): папілома шкіри (5 %).

Інфузійні реакції включали симптоми, зібрані під час наступного запланованого візиту після кожної інфузії, та побічні реакції, що спостерігались у день або через день після інфузії. Найчастіші інфузійні реакції/переважні терміни включали головний біль, озноб, високий артеріальний тиск, нудоту, астенію і болі

Опис окремих побічних реакцій Інфузійні реакції

Під час клінічного дослідження вульгарної пухирчатки інфузійні реакції були частими (58 %). Майже всі інфузійні реакції біли слабкого або помірного ступеня тяжкості. Кількість пацієнтів, у яких спостерігались інфузійні реакції, становила 29 % (11 пацієнтів), 40 % (15 пацієнтів), 13 % (5 пацієнтів), та 10 % (4 пацієнтів) після першої, другої, третьої та четвертої інфузії, відповідно. Жоден пацієнт не припинив лікування через інфузійні реакції. Симптоми інфузійних реакцій за типом та ступенем тяжкості були аналогічні симптомам, які спостерігались у пацієнтів з гранулематозом з поліангіїтом і мікроскопічним поліангіїтом.

Інфекції

У чотирнадцяти пацієнтів (37 %) в групі ритуксимабу зафіксовані інфекції, пов'язані з лікуванням, порівняно з 15 пацієнтами (42%) в групі преднізону в стандартній дозі. Найчастіші інфекції в групі ритуксимабу включали вірус простого герпесу та інфекції, спричинені вірусами герпесу, бронхіт, інфекції сечовивідних шляхів, грибкові інфекції та кон'юнктивіт. У трьох пацієнтів (8 %) в групі ритуксимабу зафіксовано всього 5 серйозних інфекцій (пневмонія, спричинена Pneumocystis jirovecii, інфекційний тромбоз, міжхребцевий дисцит, легенева інфекція, стафілококовий сепсис). У одного пацієнта (3 %) в групі преднізону в стандартній дозі зафіксована серйозна інфекція (пневмонія, спричинена Pneumocystis jirovecii).

Термін придатності 36 місяців.

Термін придатності готового розчину для інфузій:

Після асептичного розведення в розчині натрію хлориду:

Хімічна та фізична стабільність Риксатону, розведеного в 0,9 % розчині натрію хлориду, продемонстровано протягом ЗО днів при зберіганні при температурі від 2 до 8 °С та після цього протягом 12 годин при кімнатній температурі (<25 °С).

Після асептичного розведення в розчині глюкози:

Хімічна та фізична стабільність Риксатону, розведеного в 5% розчині глюкози, продемонстровано протягом 24 годин при зберіганні при температурі від 2 до 8 °С та після цього протягом 12 годин при кімнатній температурі (<25 °С).

З мікробіологічної точки зору, готовий розчин для інфузій слід використати негайно. Якщо готовий розчин не використано негайно, термін придатності та умови зберігання перед застосуванням є відповідальністю користувача та зазвичай не мають перевищувати 24 години при зберіганні при температурі від 2 до 8 °С, за виключенням випадків, коли розчинення проведено в контрольованих та валідованих асептичних умовах.

Умови зберігання.

Зберігати при температурі від 2 до 8 °С в зовнішній картонній упаковці з метою захисту від світла. Зберігати у недоступному для дітей місці.

Щодо умов зберігання лікарського засобу після розведення - див. розділ «Термін придатності готового розчину для інфузій».

Упаковка. По 10 мл (100 мг), або по 50 мл (500 мг) у флаконі; по 2 або 3 флакони по 10 мл в картонній коробці; по 1 або 2 флакони по 50 мл в картонній коробці.

Категорія відпуску. За рецептом.

Виробник.

1. Сандоз ГмбХ - Бізнес підрозділ технологічна розробка та виробництво біологічних лікарських засобів Шафтенау (БТДМ ДПС).

2. Лек Фармацевтична компанія д.д.

Місцезнаходження виробника та його адреса місця провадження діяльності.

1. Біохеміштрассе 10, 6336 Лангкампфен, Австрія.

2. Веровшкова 57, Любляна 1526, Словенія.

Список отзывов пуст

Добавить отзыв

Казахстан, Грузия, Турция, Польша, Европа