Личный кабинет
ВИРЕАД табл. п/плен. оболочкой 300 мг фл. №30
rx
Код товара: 110768
Производитель: Gilead Sciences (США)
19 500,00 RUB
в наличии
Цена и наличие актуальны на: 24.11.2024
поиск медикаментов, лекарства, таблеток
- Внешний вид товара может отличаться от товара на сайте.
- Информация о производителе на сайте может отличаться от реальной.
- Информация предоставлена с ознакомительной целью и не должна быть использована как руководство к самолечению.
- Самолечение может быть опасным для Вашего здоровья! Перед применением, проконсультируйтесь с врачом!
Инструкция
Для медицинского использования препарата
Вируады
Вируад
Состав :
Активное вещество: 1 таблетка, покрытая оболочкой пленки, содержит 300 мг дисопорксил фумарата дисопорксила, который эквивалентен 245 мг дисопорксил тенофвира;
Вспомогательные вещества: барлатинированный крахмал; натрийный кроскаррелоз; лактоза, моногидрат; микрокристаллическая целлюлоза; стеарат магния; Opadry II белый 32K18425 (лактоза, моногидрат; гипромелоза 2910; диоксид титана (E 171); триацетин).
Лекарственная форма.
Таблетки покрыты пленкой оболочкой.
Фармакотерапевтическая группа. Противовирусные средства для системного применения. Нуклеозидные и нуклеотидные ингибиторы обратной транскриптазы. Код УАТС J05A F07.
Клинические характеристики.
Индикация.
Инфекция ВИЧ-1
ВИЧ-1-инфицированное лечение в сочетании с другими антиретровирусными препаратами.
Гепатит Б.
Вредовая подготовка предназначена для лечения хронического гепатита B у взрослых с:
- С компенсированной болезнью печени с признаками активной репликации вируса постоянного увеличения уровня аланинаминотрансферазы (ALT) в сыворотке и гистологическом проявлении активного воспаления и (или) фиброза;
- Декомпенсированные заболевания печени (см. Разделы «Побочные реакции», «Особенности применения» и «фармакодинамика»).
Противопоказание.
Повышенная чувствительность к активному ингредиенту или к любому из вспомогательных веществ.
Детский возраст.
Способ применения и доза.
Лечение должно начать доктора, у которого есть опыт лечения ВИЧ и (или) хронического гепатита B.
Взрослые. Выбор вироида для лечения ВИЧ-инфицированных пациентов, которые уже использовали антиретровирусную терапию, должны основываться на проверке отдельных вирусных сопротивлений и (или) истории лечения.
Рекомендуемая доза для лечения ВИЧ или для лечения хронического гепатита B составляет 1 таблетку 1 раз в день, принимаемое в устной форме с едой.
Хронический гепатит B. Оптимальная продолжительность лечения неизвестна.
Лечение пациентов с положительным ответом на антиген вируса гепатита B (HBeAG) без цирроза должен длиться не менее 6-12 месяцев после подтверждения сероконверсии HBE (исчезновение антигенов вируса гепатита В и вирус ДНК гепатита B с анти-ан обнаружение) или к сероконверсии HBS или исчезновение эффективности (см. Раздел «Особенности применения»). После прекращения лечения вы должны регулярно проверять уровни вируса Alt и ДНК-гепатита В в сыворотке в сыворотке, чтобы установить любые поздние рецидивы виремии.
Лечение пациентов с негативной реакцией на антиген вируса гепатита В следует предпринять, по меньшей мере, сероконверсию HBS или возникновение признаков исчезновения лечения. В случае длительного лечения, которое длится дольше 2 лет, рекомендуется регулярно повторно изучить лечение, чтобы подтвердить, что выбранная терапия остается подходящей для пациента.
Если пациент пропустил получение другой дозы препарата Вияда, и с момента надлежащего приема не проходил 12 часов, пациент должен принять препарат с едой, затем придерживаться обычного разложения препарата. Если пациент пропустил получение другой дозы виридской подготовки, и с момента надлежащего приема прошел более 12 часов, то есть почти время принять следующую дозу препарата, пациент не должен принимать Пропущенная доза, но необходимо просто продолжать принимать препарат в соответствии с графиком.
Если в течение 1 часа после принятия препарата Вияд у пациента произошел рвота, он должен взять еще одну таблетку. Если рвота произошла у пациента более 1 часа после принятия девственницы, чтобы сделать другой планшет, нет необходимости.
В исключительных обстоятельствах пациенты со специальными трудностями глотания, Viyad могут использоваться путем разбивки и перемешивания не менее 100 мл воды, апельсина или винограда.
Пациенты пожилых людей. Сегодня нет данных, основанных на которых рекомендации для дозировки для пациентов в возрасте 65 лет (см. Раздел «Особенности применения»).
Почечная недостаточность. Тенофавир выводится из организма наряду с мочой, поэтому пациенты с почечной дисфункцией подвергаются повышению последствий тенофвира. Данные о безопасности и эффективности дисопорксил фумарата Диспроксил пациентов с умеренными и тяжелыми почечными расстройствами (клиренс креатинина <50 мл / мин) ограничен. Оценка индикаторов безопасности в случае незначительных почечных расстройств (клиренс креатинина 50-80 мл / мин) на долгосрочной перспективе не проводился. По этой причине пациенты с почечными расстройствами дисопорксил-фумаратного расстройства следует использовать, если потенциальное лечение считается преобладающим риском. Рекомендуется регулировка дозированного интервала для пациентов с зазором креатинина <50 мл / мин.
Незначительные почечные расстройства (клиренс креатинина 50 - 80 мл / мин). Ограниченные данные, полученные в результате клинических испытаний, указывают на приложение для пациентов с незначительными почечными расстройствами нарушений дисопорксила фумарата один раз в день.
Умеренные почечные расстройства (клиренс креатинина 30-49 мл / мин). Прием 1 таблеток VIYADA каждые 48 часов рекомендуется на основе моделирования фармакокинетических данных одной дозы в ВИЧ-негативных субъектах и субъектах, не зараженных вирусом гепатита B, с различными степенями почечных расстройств, включая терминальную стадию почек Отказ, который нуждался в гемодиализе. Однако такая доза не была подтверждена в клинических испытаниях. В результате клинический ответ на функцию лечения и почек у таких пациентов следует контролировать тщательно (см. Раздел «Особенности применения» и «фармакокинетика»).
Пациенты с тяжелыми почечными расстройствами (клиренс креатинина <30 мл / мин) и пациентов, которые находятся в гемодиализ. Соответствующая регулировка дозы не может быть применена из-за отсутствия таблетки с другим содержанием активного вещества, следовательно, пациентам препарата не рекомендуется пациентам. Если нет альтернативного лечения, можно применять удлиненные интервалы впрыска следующим образом:
- С тяжелыми почечными нарушениями: 1 таблетка девственницы, чтобы занять каждые 72-96 часов (два раза в неделю);
- Пациенты, которые находятся в гемодиализе: 1 таблетка девственности каждые 7 дней после завершения сеанса гемодиализа *.
* В общем, вход 1 раз в неделю, предполагая 3 сеанса гемодиализа в неделю, продолжительность около 4 часов каждый или после 12 часов совокупного гемодиализа.
Эти корректировки доз не подтверждены в пределах клинических исследований. Моделирование дает причина, чтобы предположить, что длительный интервал дозировки не является оптимальным и может привести к повышению токсичности и может иметь неадекватный ответ. По этой причине следует контролировать клинический ответ на лечение и функцию почек почек (см. Раздел «Особенности применения» и «Фармакокинетика») .
Невозможно предоставить рекомендации по дозированию пациентов, которые не используют гемодиализ с разрешением <10 мл / мин.
Расстройства печени. Для пациентов с печеночными расстройствами нет необходимости на корректировку дозы (см. Раздел «Особенности применения» и «Фармакокинетика»).
При расторжении пациентов с хроническим гепатитом B с сопутствующей ВИЧ-инфекцией или без него необходимо внимательно соблюдать состояние пациентов, чтобы обнаружить признаки обострения гепатита (см. Раздел «Особенности применения»).
Неблагоприятные реакции.
Сжатые данные профиля безопасности
ВИЧ-1 и гепатит B. Редко сообщают о случаях почечных расстройств, почечной недостаточности и проксимальной почечной тумулопатии (в том числе синдрома фандона), который иногда привел к аномалиям костей (редко к переломам) у пациентов, принимающих дисопорксил фумарат дисмоксил. Для пациентов, принимающих VIREADS, рекомендуется наблюдение по почечной функции (см. Раздел «Раздел« Особенности применения »).
ВИЧ-1. Следует ожидать, что побочные реакции лечения дисплейной дисопорксил дисопоксии в сочетании с другими антиретровирусными препаратами, можно ожидать, что она будет примерно одной трети пациентов. Обычно это явления в желудочно-кишечном тракте от незначительного до средней степени. Приблизительно 1% пациентов, получающих лечение дисопорксил фумарата дисопорксил, прекратил лечение из-за явлений в желудочно-кишечном тракте.
Из дисопорксил дисопорксил фумарата такие явления связаны как лактат ацидоз, гепатомегалия с жирной дегенерацией и липодистрофией (см. Раздел «Особенности применения» и «Описание выбранных побочных реакций»).
Не рекомендуется, чтобы одновременное введение дисопорксил фумарата дисопорксил и дидозина, поскольку это приводит к увеличению риска побочных реакций (см. Раздел «Взаимодействие с другими лекарствами и другими типами взаимодействия»). Редко сообщили о случаях панкреатита и ацидоза лактата, иногда с летальным следствием (см. Раздел «Особенности применения»).
Гепатит B. Побочные реакции лечения дисопорксилфумарата (в основном несовершеннолетние) можно ожидать примерно в одной четверти пациентов. Во время клинических исследований с участием пациентов, инфицированных вирусом гепатита B, дисопорксил дисопорсилия фумарата (5,4%) был наиболее распространен.
Сообщалось, что случаи сильного обострения гепатита у пациентов, получающих терапию, а также пациентов, которые прекратили лечение гепатита B (см. Раздел «Особенности применения»).
Сжатые данные по побочным эффектам. Оценка неблагоприятных реакций на дисопоксил дисопорксил фумарат дисопоксил основана на данных о безопасности, полученных в ходе клинических исследований и анализа постмаркетинга. Все побочные реакции перечислены в таблице 1.
Клинические исследования ВИЧ-1. Оценка побочных реакций в соответствии с клиническим обследованием ВИЧ-1 основана на результатах двух исследований, в рамках которых 653 пациента, ранее полученные лечение, взяли дисопроксил фумарат дисоксил (N = 443) или плацебо (N = 210) в Сочетание с другими антиретровирусными препаратами 24 недели, а также на данные двойного слепых сравнительных контролируемых исследовательских исследований, в пределах которых 600 пациентов ранее не получали лечение, взяли 245 мг диссопоксии (как фумарат) (N = 299) или ставудин ( n = 301) в сочетании с Limewood. и эфирены в течение 144 недель.
Клинические исследования гепатита В. Оценка побочных реакций в соответствии с клиническим осмотром гепатита в основном основана на результатах двух двойных слепых сравнительных контролируемых исследований, в пределах которых 641 пациента с хроническим гепатитом В и компенсированной болезнью печени приняли 245 мг дисопорсиля. (в виде фумарата) ежедневно (n = 426) или дипивоксилдоэвер 10 мг в день (n = 215) в течение 48 недель. Неблагоприятные реакции, наблюдаемые в течение 240-недельного непрерывного лечения, соответствовали профилю безопасности фумарата дисопорксил.
Пациенты с декомпенсированными заболеваниями печени.
Профиль безопасности заболевания дисопорксил фумарата для пациентов с декомпенсированным заболеванием печени оценивали во время двойного слепого активно контролируемого контролируемого исследования (GS-US-US-174-0108), в пределах которого пациенты обрабатывали дисопорксил дисопорксил (N = 45) или эмтрицин Плюс дисопроксил фумарат дисопроксил (N). N = 45) или энтекавир (N = 22) в течение 48 недель.
В группе приема диспроксил дисопорксилфумарата 7% пациентов пересталиться лечить побочные реакции, а у 9% пациентов с подтвержденным увеличением креатинина сыворотки ≥ 0,5 мг / дл или подтвержденный уровень фосфата в сыворотке <2 мг / дл до 48 недель. Статистически значимая разница между группой комбинированного поступления Тенофевируса и принимающей группой поступлений не было. Сообщалось, что субъекты с высоким CPT (в соответствии с классификацией Child-Pugh-Turcotte) на начальном уровне оказали более высокий риск развития серьезных побочных реакций (см. Раздел «Особенности применения»).
Злокачественная гепатома была диагностирована у 3 пациентов метода дисопорксил дисопорксил фумарата. Во время исследования 2 пациента дисопорксилфумарата дисопорксил дисопоксил дисопоксил дисопоксил.
Неблагоприятные реакции с потенциалом (по крайней мере, возможны) к лечению указаны ниже с классами органов и классов частоты. В каждой группе нежелательные явления находятся в целях снижения серьезности. Неблагоприятные побочные реакции частоты определяются как: очень часто (≥ 1/10), часто (от ≥ 1/100 до <1/10), нечасто (от ≥ 1/1000 до <1/100) и редко (от ≥ 1 / 10 000 до <1/1000).
Таблица 1
Сжатые данные о неблагоприятных реакциях, связанных с приемом дисопорксил фумарата диспоксии на основе клинического обследования и анализа посформетизации.
Классы тела и частота | Неблагоприятные реакции |
Источник питания и метаболизм | |
Очень часто | Гипофосфатемия 1 . |
Не часто | Гипокалиемия 1 . |
Редко | Лактат ацидоз 3 . |
Нарушение нервной системы | |
Очень часто | Головокружение |
Часто | Головная боль |
Нарушение пищеварительной системы | |
Очень часто | Диарея, рвота, тошнота |
Часто | Боль в животе, животный вздутие животных, метеоризм |
Не часто | Панкреатит 3. |
Нарушение от гепатобилиарной системы | |
Часто | Повышенный уровень трансаминазы |
Редко | Лейчер дегенерация печени 3 , гепатит |
Нарушение из кожи и подкожной клеточной ткани | |
Очень часто | Сыпь |
Редко | Ангионевротический отек |
Нарушение из мышечной скелетной системы и соединительной ткани | |
Не часто | Рабдомиолиз 1 , мышечная слабость 1 |
Редко | Остеомалакация (проявляется как боль в костях и нечасто является одной из причин переломов) 1, 2 , миопатия |
Нарушение из системы мочи | |
Не часто | Повышенный креатинин |
Редко | Острая почечная недостаточность, почечная недостаточность, острая трубчатая некроз, проксимальная почечная табулопатия (включая синдром Фанкона), нефрит (включая острый интерстициальный нефрит) 2 , нефрогенный не сахарный диабет. |
Системные нарушения и нарушения, связанные с методом приема | |
Очень часто | Астения |
Часто | Усталость |
1 Боковой отклик может возникнуть в результате проксимальной почечной табелопатии. Не считается, что это причинно-следственный, связанный с дисопорксил фумаратом дисопорксил в отсутствие этого заболевания.
2 Неблагоприятная реакция была установлена во время исследования постмакета, но не наблюдается во время рандомизированного контролируемого исследования или расширенного доступа к дисопорксил дисопорксии фумарата. Категория частоты была установлена из статистических расчетов, основанных на общем количестве пациентов, которые предприняли дисoproxil дисопорксилфумарата в рамках рандомизированного контролируемого исследования и расширенного доступа программы доступа (N = 7319).
3 см. Также раздел «Описание выбранных побочных реакций».
Описание выбранных побочных реакций
ВИЧ-1 и гепатит Б.
Почечная недостаточность. Поскольку препарат Вияд может привести к нарушению почек, рекомендуется соблюдать функцию почек (см. Разделы «Особенности применения» и «полные данные профиля безопасности»).
ВИЧ-1.
Взаимодействие с Д. Иданозином. Одновременное приема диспроксил фумарата диспоксил дискоксил и дидозина дизпоксила, поскольку он приводит к увеличению 40-60% эффекта диданозина на систему, которая увеличивает риск неблагоприятных реакций, связанных с диданозином (см. «Взаимодействие с другими лекарственными средствами») Отказ Редко сообщается о случаях панкреатита и ацидоза лактата, иногда с летальным следствием.
Липиды, липодистофии и метаболические отклонения. Комбинированная антиретровирусная терапия была связана с метаболическими отклонениями от нормы, такого как гипертриглициорид, гиперхолестеринемия, сопротивление инсулину, гипергликемия и гиперлактические характеристики (см. Раздел «Особенности применения» ).
Комбинированная антиретровирусная терапия была связана с перераспределением жиров в организме пациентов с ВИЧ (липодистрофия), включая потерю периферического и лицевого подкожного жира, увеличенного количества внутрибрюшинного и орехового жира, гипертрофии груди и накопления жира в области позвоночника (см. , Раздел «Особенности приложения»).
В рамках клинического исследования 144-недельного контроля с участием пациентов, ранее не лечивших антиретровирусные препараты, проводимые для сравнения атавудин дисопорксил дисопорксил дисопорксил дисопорксил в комбинации, в сочетании с ламиводином и эфавиренцем, возникли риск липодистрофии в случае Получить дисопроксил фумарат дисопроксии. чем при принятии студедудана. Группа приема диспроксии фумарата также имела значительно меньшее среднее увеличение триглицеридов и общего уровня холестерина на пустой желудок по сравнению с другой группой.
Синдром иммунной реактивации. В ВИЧ-инфицированных пациентах с тяжелой иммунной недостаточностью во время введения комбинированной антиретровирусной терапии (комбинированная антиретровирусная терапия - корзина), может произойти воспалительный ответ на бессимптомные или остаточные оппортунистические патогены (см. Раздел «Особенности применения»).
Остеонекроз. Случаи остеонекроза наблюдались у пациентов с общепринятыми определенными факторами риска, разработали заболевание ВИЧ или длительное влияние комбинированной антиретровирусной терапии (корзина). Частота этого явления неизвестна (см. Раздел «Особенности применения»).
Лактат-ацидоз та гепатомегалія тяжкої форми з жировою дегенерацією. Про лактат-ацидоз, що звичайно пов'язаний з жировою дегенерацією печінки, повідомлялося при застосуванні аналогів нуклеозидів. Лікування аналогами нуклеозиду потрібно припинити за умов симптоматичної гіперлактатемії та метаболічного або молочного ацидозу, поступово зростаючої гепатомегалії або швидкого підвищення рівнів амінотрансферази (див. розділ «Особливості застосування»).
Гепатит В.
Загострення гепатиту протягом лікування. В межах досліджень за участю пацієнтів, які раніше не приймали нуклеозиди, підвищення рівня АЛТ протягом лікування з перевищенням верхньої межі норми в 10 разів та перевищенням початкового рівня в 2 рази спостерігалося у 2,6 % пацієнтів, які отримували лікування тенофовіру дизопроксилу фумаратом. Підвищення рівня АЛТ мало середній час прояву 8 тижнів, корегувалося тривалим лікуванням. У більшості випадків такі підвищення АЛТ пов'язувалися з ≥ 2 log 10 копій/мл зменшенням вірусного навантаження, що передувало або збігалося з підвищенням АЛТ. Протягом лікування рекомендується спостерігати за функцією печінки (див. розділ «Особливості застосування»).
Загострення гепатиту після припинення лікування. Після припинення терапії гепатиту В у пацієнтів, інфікованих вірусом гепатиту В, виникали клінічні та лабораторні ознаки загострення гепатиту (див. розділ «Особливості застосування»).
Пацієнти літнього віку. Дослідження дії тенофовіру дизопроксилу фумарату на пацієнтів віком понад 65 років не проводилось. Пацієнти літнього віку більш схильні мати знижену ниркову функцію, тому під час лікування тенофовіру дизопроксилу фумаратом цієї популяції слід дотримуватися обережності (див. розділ «Особливості застосування»).
Пацієнти з нирковою недостатністю. Оскільки тенофовіру дизопроксилу фумарат може призвести до нефротоксичності, рекомендується контролювати ниркову функцію всіх пацієнтів з нирковою недостатністю, які приймають Віреад (див. розділи «Спосіб застосування та дози», «Особливості застосування» та «Фармакокінетика»).
Передозування.
У разу передозування за пацієнтом слід спостерігати для виявлення ознак токсичності (див. розділи «Побічні реакції»), якщо необхідно, слід застосовувати стандартне підтримуюче лікування.
Тенофовір може видалятися за допомогою гемодіалізу, медіанне значення кліренсу тенофовіру становить 134 мл/хв. Виведення тенофовіру за допомогою перитонеального діалізу не досліджувалося.
Застосування у період вагітності або годування груддю.
Вагітність
Невелика кількість даних про застосування препарату вагітними (300-1000 наслідків вагітності) вказує на відсутність мальформації або токсичності для ембріона/новонародженого, пов'язаної з тенофовіру дизопроксилу фумаратом. За результатами досліджень на тваринах, не було виявлено токсичного впливу на репродуктивну функцію. Під час вагітності можливе застосування тенофовіру дизопроксилу фумарату тільки за життєвими показниками, коли користь від застосування перевищує ризик для плода.
Годування груддю
Було виявлено, що тенофовір проникає в молоко жінок. Існує недостатня кількість інформації щодо впливу тенофовіру на новонароджених/немовлят. Тому Віреад не слід застосовувати під час годування груддю.
Загалом, як правило, ВІЛ- та HBV-інфікованим жінкам не рекомендується годувати груддю з метою уникнення передачі ВІЛ- або HBV-інфекції дитині.
Фертильність
Кількість клінічних даних щодо впливу тенофовіру дизопроксилу фумарату на фертильність обмежена. За результатами дослідження на тваринах, несприятливого впливу застосування тенофовіру дизопроксилу фумарату на фертильність виявлено не було.
Діти.
Безпека та ефективність застосування пацієнтам віком до 18 років не були встановлені, тому препарат не слід застосовувати у педіатричній практиці.
Особливості застосування.
Загальні
Перед тим як розпочинати терапію тенофовіру дизопроксилу фумаратом, аналіз на антитіло до ВІЛ слід запропонувати всім HBV-інфікованим пацієнтам (див. нижче розділи «Супутнє інфікування ВІЛ-1 та гепатитом B»).
Дію тенофовіру дизопроксилу фумарату не було досліджено у пацієнтів віком понад 65 років. Пацієнти літнього віку мають більшу ймовірність погіршення функції нирок, отже слід бути обережним при лікуванні тенофовіру дизопроксилу фумаратом пацієнтів літнього віку.
Пацієнти мають бути поінформовані про відсутність доказів того, що тенофовіру дизопроксилу фумарат запобігає ризику передачі ВІЛ іншим особам шляхом статевого контакту або потрапляння у кров. Слід продовжувати вживати відповідних запобіжних заходів.
Віреад містить лактози моногідрат. Отже, пацієнти з такими рідкісними спадковими проблемами, як непереносимість галактози, лактазна недостатність чи порушення глюкозо-галактозної всмоктуваності, не повинні отримувати цей лікарський препарат.
Одночасне застосування з іншими лікарськими засобами.
- Віреад не слід застосовувати з іншими лікарськими засобами, що містять тенофовіру дизопроксилу фумарат.
- Віреад не слід застосовувати одночасно з адефовіру дипівоксилом.
- Не рекомендується одночасне застосування тенофовіру дизопроксилу фумарату та диданозину. Одночасне застосування тенофовіру дизопроксилу фумарату та диданозину призводить до 40-60 % підвищення системної експозиції до диданозину, що збільшує ризик пов'язаних з диданозином несприятливих явищ. Повідомлялося про нечасті, іноді летальні, випадки панкреатиту та лактоцидозу. Одночасне застосування тенофовіру дизопроксилу фумарату та диданозину в дозі 400 мг на добу було пов'язане зі значним зменшенням кількості клітин CD4, можливо через міжклітинну взаємодію, що підвищує фосфорильований (тобто активний) диданозин. Зменшене дозування 250 мг диданозину, що вводиться разом з терапією тенофовіру дизопроксилу фумаратом, було пов'язане з повідомленнями про високу частоту вірусологічно невдалого лікування при кількох досліджених комбінаціях для лікування ВІЛ-1 інфекції.
Потрійна терапія з нуклеозидами/нуклеотидами. Надходили повідомлення про високу частоту вірусологічно невдалого лікування та появу резистентності на ранній стадії у ВІЛ-пацієнтів, якщо тенофовіру дизопроксилу фумарат поєднувався з ламівудином та абакавіром, а також з ламівудином та диданозином частотою введення 1 раз на добу.
Функція нирок. Тенофовір головним чином виводиться нирками. Надходили повідомлення про ниркову недостатність, ниркові порушення, підвищений рівень креатиніну, гіпофосфатемію та проксимальну тубулопатію (включаючи синдром Фанконі) при застосуванні тенофовіру дизопроксилу фумарату в клінічній практиці (див. розділ «Побічні реакції»).
Безпечність тенофовіру для нирок досліджувалася тільки у пацієнтів з дуже обмеженими ступенями порушень ниркової функції (кліренс креатиніну < 80 мл/хв).
Рекомендується проведення розрахунку кліренсу креатиніну в усіх пацієнтів до початку лікування тенофовіру дизопроксилу фумаратом та перевірка функції нирок (кліренс креатиніну та рівень фосфату в сироватці) кожні 4 тижні протягом першого року, а потім ― кожні 3 місяці. Для пацієнтів з підвищеним ризиком порушення ниркової функції, включаючи пацієнтів, які раніше мали ниркові явища під час отримання адефовіру дипівоксилу, слід розглянути необхідність проведення більш частих перевірок функції нирок.
Пацієнти з кліренсом креатиніну < 50 мл/хв, у тому числі пацієнти, які потребують гемодіалізу. Дані про безпеку та ефективність дії тенофовіру дизопроксилу фумарату для пацієнтів з порушеною функцією нирок обмежені. З цієї причини тенофовіру дизопроксилу фумарат слід застосовувати, тільки якщо потенційна користь лікування вважається такою, що переважає над ризиком. Застосування тенофовіру дизопроксилу фумарату пацієнтам з тяжкою нирковою недостатністю (кліренс креатиніну < 30 мл/хв) та пацієнтам, які потребують гемодіалізу, не рекомендується. Якщо жодне альтернативне лікування недоступне, слід корегувати інтервал дозування та уважно спостерігати за функцією нирок (див. розділ «Спосіб застосування та дози» та «Фармакокінетика»).
Якщо рівень фосфату у сироватці крові < 1,5 мг/дл (0,48 ммоль/л) або кліренс креатиніну зменшений до < 50 мл/хв, у будь-якого пацієнта, який отримує тенофовіру дизопроксилу фумарат, слід провести повторну оцінку функції нирок протягом 1 тижня, включаючи визначення рівня глюкози в крові, калію в крові та концентрації глюкози в сечі (див. розділ «Побічні реакції » , проксимальна тубулопатія). Потрібно також розглянути необхідність відміни лікування тенофовіру дизопроксилу фумаратом для пацієнтів зі зменшенням кліренсу креатиніну до < 50 мл/хв або зменшенням рівня фосфату в сироватці крові до < 1,0 мг/дл (0,32 ммоль/л).
Слід уникати застосування тенофовіру дизопроксилу фумарату з одночасним або нещодавнім застосуванням нефротоксичних лікарських засобів (наприклад аміноглікозидів, амфотерицину B, фоскарнету, ганцикловіру, пентамідину, ванкоміцину, цидофовіру та інтерлейкіну-2). Якщо одночасного застосування тенофовіру дизопроксилу фумарату та нефротоксичних засобів уникнути неможливо, слід щотижня перевіряти функцію нирок.
Не було проведено клінічних оцінок тенофовіру дизопроксилу фумарату у пацієнтів, які отримують лікарські засоби, що виводяться тим самим шляхом – нирками, включаючи транспортні білки транспортерів органічних іонів людини (human organic anion transporter – hOAT) 1 та 3 або MRP 4 (наприклад цидофовір ― відомий нефротоксичний лікарський засіб). Ці ниркові транспортні білки можуть бути причиною тубулярної секреції та частково ниркового виведення тенофовіру і цидофовіру. Тому фармакокінетика лікарських засобів, які виводяться тим самим нирковим шляхом, включаючи транспортні білки hOAT 1 та 3 або MRP 4, може змінюватися у разі одночасного введення. Якщо тільки немає нагальної необхідності, одночасне застосування лікарських засобів, що виводяться однаково нирковим шляхом, не рекомендується. Якщо такого застосування уникнути неможливо, слід щотижнево перевіряти функцію нирок (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).
Вплив на кістки. У ВІЛ-інфікованих пацієнтів під час 144-тижневого контрольованого клінічного дослідження, в якому порівнювали дію тенофовіру дизопроксилу фумарату із ставудином у комбінації з ламівудином та ефавіренцом у пацієнтів, які раніше не приймали антиретровірусні препарати, в обох експериментальних групах спостерігали невелике зменшення мінеральної щільності кістки стегна та хребта. За 144 тижні зменшення мінеральної щільності кістки (МЩК) хребта та зміни біомаркерів кістки були значно більшими в групі, яка отримувала тенофовіру дизопроксилу фумарат. Зменшення мінеральної щільності кісток стегна були значно більшими в цій групі до 96 тижнів. Проте після 144 тижнів не спостерігали підвищеного ризику переломів або свідчень клінічно істотних відхилень від норми стану кісток.
Кісткові аномалії (що нечасто були однією з причин переломів) можуть бути пов'язані з проксимальною нирковою тубулопатією (див. розділ Побічні реакції ). Якщо виникає підозра на кісткові аномалії, тоді слід отримати відповідні консультації.
Застосування дітям та підліткам. Віреад може призвести до зниження МЩК. Вплив змін МЩК, що виникають при лікуванні тенофовіру дизопроксилу фумаратом, на стан кісток і ризик виникнення переломів в довготривалій перспективі на теперішній час невідомі (див. розділ «Фармакодинаміка»).
Хвороби печінки. Дані стосовно безпеки та ефективності для пацієнтів з пересадженою печінкою дуже обмежені.
Дані з безпеки та ефективності прийому тенофовіру дизопроксилу фумарату для пацієнтів, інфікованих гепатитом В, з декомпенсованим захворюванням печінки та ступенем > 9 за класифікацією Child-Pugh-Turcotte (CPT), обмежені. Такі пацієнти мають більш високий ризик серйозних побічних реакцій з боку печінки та нирок. Тому в цій популяції пацієнтів гепатобіліарні та ниркові параметри потрібно контролювати більш уважно.
Загострення гепатиту
Загострення під час лікування. Спонтанні загострення хронічного гепатиту типу B є відносно частими та характеризуються тимчасовим підвищенням рівня аланінамінотрансферази (АЛТ) в сироватці крові. Після початку антивірусного лікування у деяких пацієнтів рівень АЛТ в сироватці крові може підвищуватися (див. розділ «Побічні реакції » ). У пацієнтів зі скомпенсованим захворюванням печінки ці підвищення рівня АЛТ в сироватці крові взагалі не супроводжуються підвищенням концентрації білірубіну в сироватці крові або печінковою декомпенсацією. Пацієнти з цирозом печінки мають підвищений ризик печінкової декомпенсації після загострення гепатиту, а отже, за ними слід уважно спостерігати під час лікування.
Загострення після припинення лікування. Також повідомлялося про гострий напад гепатиту у пацієнтів, які припинили лікування гепатиту B. Загострення після лікування звичайно пов'язані з підвищенням ДНК HBV, і більшість із них виявляються самообмеженими. Проте повідомлялося про тяжкі загострення, включаючи летальні випадки. Протягом 6 місяців після припинення лікування гепатиту В слід кожного місяця контролювати функціональне становище печінки за клінічними та лабораторними показниками. У разі необхідності можливо поновлення лікування гепатиту B. Для пацієнтів з розвиненим захворюванням печінки або цирозом припинення лікування не рекомендується, оскільки загострення гепатиту після лікування може призводити до печінкової декомпенсації.
У пацієнтів з декомпенсованим захворюванням печінки загострення гепатиту є особливо серйозними, а іноді летальними.
Супутнє інфікування гепатитом C або D. Дані стосовно ефективності тенофовіру для пацієнтів із супутнім інфікуванням вірусом гепатиту C або D відсутні.
Супутнє інфікування ВІЛ-1 та гепатитом B. У зв'язку з ризиком розвитку ВІЛ-резистентності пацієнтам із супутнім інфікуванням ВІЛ/HBV тенофовіру дизопроксилу фумарат слід застосовувати тільки як частину відповідної антиретровірусної комбінованої схеми. Пацієнти, у яких раніше були порушення функції печінки, включаючи хронічний активний гепатит, мають підвищену частоту порушень функції печінки під час комбінованої антиретровірусної терапії, і за ними слід спостерігати відповідно до стандартної практики. Якщо є докази погіршення перебігу хвороби печінки у таких пацієнтів, слід розглянути питання про необхідність перерви в лікуванні або відміни лікування. Проте слід відмітити, що підвищення рівня АЛТ може бути частиною кліренсу у хворих на вірусний гепатит В під час лікування тенофовіром (див. вище «Загострення гепатиту»).
Лактат-ацидоз. Про лактат-ацидоз, що звичайно пов'язаний з жировою дегенерацією печінки, повідомлялося при застосуванні аналогів нуклеозидів. Доклінічні та клінічні дані вказують на те, що ризик виникнення лактат-ацидозу, ефекту впливу класу аналогів нуклеозиду, для тенофовіру дизопроксилу фумарату є низьким. Проте, оскільки тенофовір структурно близький до аналогів нуклеозиду, цей ризик не можна виключити. Ранні симптоми (симптоматична гіперлактатемія) включають доброякісні симптоми з боку системи травлення (нудоту, блювання та біль у животі), неспецифічне нездужання, втрату апетиту, втрату маси тіла, респіраторні симптоми (часте та (або) глибоке дихання) або неврологічні симптоми (включаючи рухову слабкість). Лактат-ацидоз має високу летальність та може бути пов'язаний з панкреатитом, печінковою недостатністю або нирковою недостатністю. Взагалі лактат-ацидоз спостерігається після кількох місяців лікування.
Лікування аналогами нуклеозиду слід припинити у разі симптоматичної гіперлактемії та метаболічного або молочного ацидозу, поступово зростаючої гепатомегалії або швидкого підвищення рівнів амінотрансферази.
Слід бути обережним при введенні аналогів нуклеозиду будь-якому пацієнту (особливо жінкам з ожирінням) з гепатомегалією, гепатитом або іншими відомими факторами ризику захворювання печінки та жирової дегенерації печінки (включаючи певні лікарські засоби та алкоголь). Лікування пацієнтів, що мають супутнє інфікування гепатитом C, альфа-інтерфероном та рибавірином, має особливий ризик.
За пацієнтами з підвищеним ризиком слід уважно спостерігати.
Ліподистрофія. У пацієнтів із ВІЛ-інфекцією комбінована антиретровірусна терапія була пов'язана з перерозподілом жиру в організмі (ліподистрофія). Наслідки цих явищ на сьогодні невідомі. Підвищений ризик ліподистрофії був зумовлений, зокрема, літнім віком пацієнтів і пов'язаний з більшою тривалістю антиретровірусного лікування та зі спричиненими цими порушеннями метаболізму. Слід звертати увагу на показники ліпідів сироватки крові натще та на рівень глюкози в крові. У разі клінічної необхідності слід контролювати порушення метаболізму ліпідів (див. розділ «Побічні реакції»).
Тенофовір структурно належить до аналогів нуклеозиду, отже ризик ліподистрофії виключити не можна. Проте дані 144-тижневих клінічних досліджень за участю ВІЛ-інфікованих пацієнтів, які раніше не лікувалися антиретровірусними засобами, вказують на те, що ризик ліподистрофії при застосуванні тенофовіру дизопроксилу фумарату був меншим, ніж при застосуванні ставудину, якщо він вводився разом з ламівудином та ефавіренцом.
Порушення мітохондріальної функції. Було показано in vitro та in vivo, що нуклеозидні та нуклеотидні аналоги призводять до ураження мітохондрій різного ступеня. Надходили повідомлення про мітохондріальну дисфункцію у ВІЛ-негативних дітей раннього віку, які зазнали впливу нуклеозидних аналогів in utero та (або) у постнатальний період. Основними несприятливими явищами, про які повідомлялося, були гематологічні порушення (анемія, нейтропенія) та метаболічні порушення (гіперлактатемія, гіперліпаземія). Ці явища часто є короткочасними. Надходили повідомлення про деякі неврологічні порушення, що починалися пізніше (гіпертонія, конвульсії, аномальна поведінка). На сьогодні невідомо, чи неврологічні порушення є тимчасовими, чи постійними. Будь-яка дитина, яка зазнала впливу аналогів нуклеозиду та нуклеотиду in utero , навіть ВІЛ-негативні діти, мають пройти клінічне та лабораторне обстеження, а у разі появи відповідних симптомів ― повне обстеження для виявлення можливого порушення мітохондріальної функції. Ці результати не впливають на поточні національні рекомендації застосовувати антиретровірусне лікування вагітним жінкам для профілактики вертикальної передачі ВІЛ.
Синдром імунної реактивації. У ВІЛ-інфікованих пацієнтів з тяжкою імунною недостатністю на час введення комбінованої антиретровірусної терапії (combination antiretroviral therapy – CART) може виникнути запальна реакція на асимптоматичні або залишкові опортуністичні патогени, що може бути причиною серйозних клінічних станів або посилення симптомів. Типово такі реакції спостерігалися протягом перших кількох тижнів або місяців від початку CART. Відповідними прикладами є цитомегаловірусний риніт, генералізовані та (або) вогнищеві мікобактеріальні інфекції та пневмонія Pneumocystis jirovec i i . Будь-які запальні симптоми слід оцінювати та, у разі необхідності, призначати лікування.
Остеонекроз. Хоча етіологія вважається багатофакторною (включаючи застосування кортикостероїдів, вживання алкоголю, тяжке пригнічення імунітету, високе значення індексу маси тіла), випадки остеонекрозу спостерігалися, зокрема, у пацієнтів з розвиненим ВІЛ-захворюванням та (або) тривалим впливом комбінованої антиретровірусної терапії (CART). Пацієнтам слід звернутися за порадою до лікаря, якщо вони відчувають болі в суглобах, негнучкість суглобів або утруднення під час рухів.
Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами.
Не було проведено досліджень стосовно впливу на здатність керувати автомобілем та використовувати механізми. Пацієнти мають бути поінформовані, що під час лікування тенофовіру дизопроксилу фумаратом можливе запаморочення.
Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій .
Дослідження взаємодії проведено тільки у дорослих.
Беручи до уваги, результати експериментів in vitro та відомий шлях виведення тенофовіру, можна зробити висновок, що ймовірність взаємодій, що опосередковуються CYP450, за участю тенофовіру та інших лікарських засобів низька.
Не рекомендується одночасне застосування. Віреад не слід застосовувати з іншими лікарськими засобами, що містять тенофовіру дизопроксилу фумарат.
Віреад не слід застосовувати одночасно з адефовіру дипівоксилом.
Диданозин. Одночасне застосування тенофовіру дизопроксилу фумарату та диданозину не рекомендується (див. розділ «Особливості застосування» та таблицю 2).
Лікарські препарати, що виводяться нирками. Оскільки тенофовір головним чином виводиться нирками, одночасне застосування тенофовіру дизопроксилу фумарату з лікарськими препаратами, що зменшують ниркову фільтрацію або конкурують за активну канальцеву секрецію шляхом транспортних білків hOAT 1, hOAT 3 або MRP 4 (наприклад з цидофовіром), може підвищувати концентрацію тенофовіру в сироватці крові та (або) лікарських препаратів, що застосовуються одночасно.
Застосування тенофовіру дизопроксилу фумарату слід уникати з одночасним або недавнім застосуванням нефротоксичних лікарських засобів. Це, наприклад, аміноглікозиди, амфотерицин B, фоскарнет, ганцикловір, пентамідин, ванкоміцин, цидофовір та інтерлейкін-2 (див. розділ «Особливості застосування»).
Враховуючи, що такролім може впливати на функцію нирок, рекомендується особливий нагляд, якщо він застосовується з тенофовіру дизопроксилу фумаратом.
Інші взаємодії. Взаємодії між тенофовіру дизопроксилу фумаратом, інгібіторами протеази та антиретровірусними засобами, що не є інгібіторами протеази, подано нижче в таблиці 2 (збільшення позначено «↑», зменшення – «↓», відсутність змін – «↔», двічі на добу – «bid» та один раз на добу – «qd»).
Таблиця 2
Взаємодії між тенофовіру дизопроксилу фумаратом та іншими лікарськими засобами
Лікарський засіб за напрямками лікування (доза в мг) | Вплив на рівні препарату, середня відсоткова зміна AUC, C max , C min | Рекомендація стосовно одночасного введення з тенофовіру дизопроксилу фумаратом 300 мг |
|---|---|---|
ПРОТИІНФЕКЦІЙНІ | ||
Антиретровірусні | ||
Інгібітори протеази | ||
Атазанавір/ритонавір (300 qd/100 qd/300 qd) | Атазанавір: AUC: ↓ 25 % C max : ↓ 28 % C min : ↓ 26 % Тенофовір: AUC: ↑ 37 % C max : ↑ 34 % C min : ↑ 29 % | Коригування дози не рекомендується. Збільшена експозиція до тенофовіру може посилювати пов'язані з тенофовіром несприятливі явища, включаючи ниркові порушення. Слід уважно спостерігати за функцією нирок. |
Лопінавір/ритонавір (400 bid/100 bid/300 qd) | Лопінавір/ритонавір. Немає істотного впливу на параметри ФК лопінавіру/ритонавіру. Тенофовір: AUC: ↑ 32 % C max : ↔ C min : ↑ 51 % | Коригування дози не рекомендується. Збільшена експозиція до тенофовіру може посилювати пов'язані з тенофовіром несприятливі явища, включаючи ниркові порушення. Слід уважно спостерігати за функцією нирок. |
Дарунавір/ритонавір (300 /100 bid/300 qd) | Дарунавір. Немає істотного впливу на параметри ФК дарунавіру/ритонавіру. Тенофовір: AUC: ↑ 22 % C min : ↑ 37 % | Коригування дози не рекомендується. Збільшена експозиція до тенофовіру може посилювати пов'язані з тенофовіром несприятливі явища, включаючи ниркові порушення. Слід уважно спостерігати за функцією нирок. |
Нуклеозидні інгібітори зворотної транскриптази (nucleoside reverse transcriptase inhibitors – NRTIs) | ||
Диданозин | Одночасне введення тенофовіру дизопроксилу фумарату та диданозину призводить до 40-60 % підвищення системної експозиції до диданозину, що може збільшувати ризик пов'язаних з диданозином несприятливих явищ. Повідомлялося про нечасті, іноді летальні, випадки панкреатиту та лактоцидозу. Одночасне введення тенофовіру дизопроксилу фумарату та диданозину в дозі 400 мг на добу було пов'язане зі значним зменшенням кількості клітин CD4, можливо у зв'язку з міжклітинною взаємодією, що підвищує фосфорильований (тобто активний) диданозин. Зменшене дозування в 250 мг диданозину, що вводиться разом з тенофовіру дизопроксилу фумаратом, було пов'язане з повідомленнями про високу частоту вірусологічно невдалого лікування при кількох досліджених комбінаціях для лікування ВІЛ-1-інфекції. | Одночасне введення тенофовіру дизопроксилу фумарату та диданозину не рекомендується. |
Адефовіру дипівоксил | AUC: ↔ C max : ↔ | Тенофовіру дизопроксилу фумарат не слід вводити одночасно з адефовіру дипівоксилом. |
Ентекавір | AUC: ↔ C max : ↔ | Не було клінічно значущих фармакокінетичних взаємодій, якщо тенофовіру дизопроксилу фумарат вводився одночасно з ентекавіром. |
Дослідження, проведені з іншими лікарськими засобами. Не спостерігалося клінічно значущих фармакокінетичних взаємодій, якщо тенофовіру дизопроксилу фумарат вводився одночасно з емтрицитабіном, ламівудином, індинавіром, ефавіренцом, нельфінавіром, саквінавіром (підсилений ритонавір), метадоном, рибавірином, рифампіцином, такролімом та гормональним контрацептивом норгестиматом/етинілестрадіолом.
Фармакологічні властивості.
Фармакодинаміка
Механізм дії та фармакодинамічні ефекти. Тенофовіру дизопроксилу фумарат – це фумаратна сіль пропрепарату тенофовіру дизопроксилу. Тенофовіру дизопроксил всмоктується та перетворюється на активну речовину тенофовір, що є аналогом нуклеозид монофосфату (нуклеотид). Потім тенофовір перетворюється на активний метаболіт, тенофовіру дифосфат, що є обов'язковим закінченням ланцюжка, за допомогою конструктивно експресованих клітинних ферментів. Тенофовіру дифосфат має внутрішньоклітинний період напіввиведення 10 годин в активованому стані та 50 годин в стані спокою в мононуклеарних клітинах периферійної крові (peripheral blood mononuclear cells – PBMCs). Тенофовіру дифосфат інгібує ВІЛ-1 зворотну транскриптазу та HBV полімеразу шляхом конкуренції прямого зв'язування з природним субстратом деоксирибонуклеотиду та обривом ДНК-ланцюжка після приєднання до ДНК. Тенофовіру дифосфат є слабким інгібітором клітинних полімераз α, β та γ. В аналізах in vitro тенофовір за концентрацій до 300 мкмоль/л також не показав вплив на синтез мітохондріальної ДНК або утворення молочної кислоти.
Дані, що стосуються вірусу ВІЛ.
ВІЛ антивірусна активність in vitro. Концентрація тенофовіру, що необхідна для 50 % інгібування (EC 50 ) лабораторного штаму дикого типу ВІЛ-1 IIIB , становить 1-6 мкмоль/л в лініях лімфоїдних клітин та 1,1 мкмоль/л проти основного ВІЛ-1 підтипу B ізолятів в PBMCs. Тенофовір також є активним проти ВІЛ-1 підтипів A, C, D, E, F, G та O та проти ВІЛ BaL в основних моноцит/макрофаг клітинах. Тенофовір проявляє активність in vitro проти ВІЛ-2 з EC 50 в 4,9 мкмоль/л в клітинах MT-4.
Резистентність. Штами ВІЛ-1 із зменшеною сприйнятливістю до тенофовіру та мутація K65R в зворотній транскриптазі були відібрані in vitro та у деяких пацієнтів (див. «Результати клінічних досліджень»). Слід уникати застосування тенофовіру дизопроксилу фумарату пацієнтам, яких вже лікували антиретровірусними препаратами, із штамами, що мають мутацію K65R (див. розділ «Особливості застосування»).
В клінічних дослідженнях у пацієнтів, які вже лікувалися, оцінювали анти-ВІЛ активність тенофовіру дизопроксилу (фумарату) в дозі 245 мг проти штамів ВІЛ-1 з резистентністю до нуклеозидних інгібіторів. Отримані результати вказують на те, що пацієнти, у яких ВІЛ пройшов 3 або більше мутацій, пов'язаних з тимідин-аналогом (thymidine‑analogue associated mutations – TAMs), що включали або M41L, або L210W мутацію зворотної транскриптази, показували зменшену реакцію на лікування за допомогою тенофовіру дизопроксилу (у вигляді фумарату) в дозі 245 мг.
Дані, що стосуються вірусу гепатиту B ( HBV ) .
Противірусна активність відносно HBV in vit ro : антивірусна активність in vit ro тенофовіру проти HBV оцінювалась в клітинній лінії HepG2 2.2.15. Величини EC 50 для тенофовіру були у межах від 0,14 до 1,5 мкмоль/л, з величинами CC 50 (50 % концентрація цитотоксичності) > 100 мкмоль/л.
Резистентність. Не було ідентифіковано ніяких мутацій HBV, пов'язаних з резистентністю до тенофовіру дизопроксилу фумарату (див. «Клінічні результати»). У клітинних аналізах штами HBV, які зумовлюють мутації rtV173L, rtL180M і rtM204I/V і пов'язані з резистентністю до ламівудину та телбівудину, показали чутливість до тенофовіру, яка змінювалась кратно 0,7-3,4 у порівнянні з чутливістю «дикого» вірусу. Штами HBV, які зумовлюють мутації rtL180M, rtT184G, rtS202G/I, rtM204V і rtM250V, пов'язані з резистентністю до ентекавіру, показали чутливість до тенофовіру, яка змінювалась кратно 0,6-6,9 у порівнянні з чутливістю «дикого» вірусу. Штами HBV, які зумовлюють мутації, пов'язані з резистентністю до адефовіру rtA181V і rtN236T, показали чутливість до тенофовіру, яка змінювалась кратно 2,9-10 у порівнянні з чутливістю «дикого» вірусу. Віруси, що мають мутацію rtA181T, залишались чутливими до тенофовіру з величинами EC 50 кратними 1,5 у порівнянні з чутливістю «дикого» вірусу.
Фармакокінетика.
Тенофовіру дизопроксилу фумарат – це розчинний у воді ефір пропрепарату, який швидко перетворюється in vivo на тенофовір та формальдегід.
Тенофовір перетворюється внутрішньоклітинно на тенофовіру монофосфат та на активний компонент ― тенофовіру дифосфат.
Всмоктування. Після перорального введення ВІЛ-інфікованим пацієнтам тенофовіру дизопроксилу фумарат швидко всмоктується та перетворюється на тенофовір. Введення численних доз тенофовіру дизопроксилу фумарату з їжею ВІЛ-інфікованим пацієнтам призводило до середніх (коефіцієнт варіації, % [CV, %]) значень для тенофовіру C max , AUC 0-∞ та C min 326 (36,6 %) нг/мл, 3 324 (41,2 %) нг·год/мл та 64,4 (39,4 %) нг/мл відповідно. Максимальні концентрації тенофовіру спостерігаються в сироватці крові в межах 1 години після введення натще та в межах 2 годин, якщо його приймати з їжею. При пероральному введенні тенофовіру дизопроксилу фумарату пацієнтам натще пероральна біодоступність становила приблизно 25 %. Введення тенофовіру дизопроксилу фумарату з багатою на жири їжею підвищувало пероральну біодоступність, при цьому значення AUC тенофовіру збільшувалося приблизно на 40 %, а C max – приблизно на 14 %. Після першої дози тенофовіру дизопроксилу фумарату, отриманої після багатої на жири їжі, медіанне значення C max в сироватці було в діапазоні значень від 213 до 375 нг/мл. Проте введення тенофовіру дизопроксилу фумарату з легкою їжею не мало істотного впливу на фармакокінетику тенофовіру.
Розподілення. Після перорального введення тенофовіру дизопроксилу фумарату тенофовір розподіляється до багатьох тканин, при цьому найбільші концентрації спостерігаються в нирках, печінці та у вмісті кишечнику (доклінічні дослідження). Зв'язування in vitro тенофовіру з білком плазми або сироватки крові становило менше 0,7 та 7,2 % відповідно, в діапазоні концентрацій тенофовіру від 0,01 до 25 мкг/мл.
Біотрансформація. Дослідження in vitro показали, що ані тенофовіру дизопроксилу фумарат, ані тенофовір не є субстратами ферментів CYP450. Більш того, при концентраціях значно вищих (приблизно у 300 разів), ніж ті, що спостерігаються in vivo , тенофовір не інгібував метаболізм препарату in vitro , що опосередковувався будь-якими основними ізоформами CYP450 людини, що беруть участь в біотрансформації препарату (CYP3A4, CYP2D6, CYP2C9, CYP2E1, або CYP1A1/2). Тенофовіру дизопроксилу фумарат при концентрації в 100 мкмоль/л не справляв впливу на будь-які ізоформи CYP450, за винятком CYP1A1/2, де спостерігалося незначне (6 %), але статистично значуще зменшення метаболізму субстрату CYP1A1/2. На основі цих даних малоймовірно, щоб за участю тенофовіру дизопроксилу фумарату та лікарських препаратів, що метаболізуються CYP450 мали місце клінічно значущі взаємодії.
Виведення. Тенофовір головним чином виводиться нирками як шляхом фільтрації, так і активною тубулярною транспортною системою, при цьому після внутрішньовенного введення приблизно 70–80 % дози виводиться в незміненому вигляді із сечею. Загальний кліренс було оцінено приблизно в 230 мл/год/кг (приблизно 300 мл/хв). Нирковий кліренс було оцінено приблизно в 160 мл/год/кг (близко 210 мл/хв), що перевищує швидкість гломерулярної фільтрації. Це вказує на те, що тубулярна секреція є важливою частиною виведення тенофовіру. Після перорального введення остаточний період напіввиведення тенофовіру становить від 12 до 18 годин.
Дослідженнями було встановлено, що шляхом активної тубулярної секреції тенофовіру є вхідний тік до проксимальної канальцевої клітини за допомогою транспортерів органічного іону людини (hOAT) 1 та 3 і вихідний тік до сечі за допомогою резистентного до багатьох препаратів білка 4 (multidrug resistant protein 4 – MRP 4).
Лінійність-нелінійність. Показники фармакокінетики тенофовіру не залежали від дози тенофовіру дизопроксилу фумарату в діапазоні від 75 до 600 мг та не зазнавали впливу повторного введення при будь-якому рівні дози.
Вік. Фармакокінетичні дослідження за участю пацієнтів літнього віку (понад 65 років) не проводилися.
Стать. Обмежені дані з фармакокінетики тенофовіру у жінок вказують на те, що фактор статі не має значного впливу.
Етнічна належність. Фармакокінетика у різних етнічних групах спеціально не досліджувалася.
Застосування дітям та підліткам. Стаціонарні фармакокінетичні показники тенофовиру оцінювались у 8 ВІЛ-інфікованих пацієнтів-підлітків віком від 12 до 18 років з масою тіла ≥ 35 кг. Середній показник (± СВ) C max становив 0,38±0,13 мкг/мл, AUC tau ― 3,39±1,22 мкг·год/мл. Експозиція тенофовіру, яку було досягнуто у пацієнтів підліткового віку, що отримували щоденно 245 мг тенофовіру дизопроксилу (у вигляді фумарату) була подібною до експозиції, що досягалася у дорослих пацієнтів, які отримували щоденно 245 мг тенофовіру дизопроксилу (у вигляді фумарату).
У дітей віком від 12 років та у дітей з порушенням функції нирок фармакологічні дослідження не проводилися.
Ниркові порушення . Параметри фармакокінетики тенофовіру визначалися після введення одноразової дози 245 мг тенофовіру дизопроксилу 40 неінфікованим ВІЛ та HBV пацієнтам з нирковими порушенням різного ступеня, що визначалися відповідно до вихідного значення кліренсу креатиніну (нормальна функція нирок, якщо CrCl > 80 мл/хв; невеликі порушення – при CrCl 50-79 мл/хв; помірні – при CrCl 30-49 мл/хв та тяжкі – при CrCl 10-29 мл/хв). Порівняно з пацієнтами з нормальною функцією нирок середня експозиція (% CV) до тенофовіру збільшилася з 2 185 (12 %) нг·год/мл в осіб з CrCl > 80 мл/хв до відповідно 3 064 (30 %) нг·год/мл, 6 009 (42 %) нг·год/мл та 15 985 (45 %) нг·год/мл у пацієнтів з незначними, помірними та тяжкими порушеннями функції нирок. Очікується, що збільшення інтервалу між введенням препарату призведе до більш високих пікових концентрацій в плазмі крові та менших рівнів C min у пацієнтів з нирковими порушеннями порівняно з пацієнтами, що мають нормальну функцію нирок. Клінічне значення цього невідоме.
У пацієнтів з термінальною стадією захворювання нирок (CrCl < 10 мл/хв), які потребували гемодіалізу, концентрації тенофовіру між діалізами значно збільшувалися протягом 48 годин, досягаючи середнього значення C max 1 032 нг/мл та середнього значення AUC 0‑48h 42 857 нг·год/мл.
Рекомендовано, щоб інтервал між введеннями тенофовіру дизопроксилу фумарату в дозі 245 мг був змінений у пацієнтів із кліренсом креатиніну < 50 мл/хв і у пацієнтів, які вже мають ESRD та потребують діалізу (див. розділ «Спосіб застосування та дози»).
Фармакокінетика тенофовіру у пацієнтів, які перебувають на гемодіалізі, з кліренсом креатиніну < 10 мл/хв та у пацієнтів з ESRD, контролювання стану яких здійснюється шляхом перитонеального або іншими формами діалізу, не досліджувалася.
Печінкові порушення. Одноразова доза тенофовіру дизопроксилу 245 мг вводилася неінфікованим ВІЛ та HBV пацієнтам з різними ступенями печінкових порушень, що визначалися відповідно до класифікації Child‑Pugh‑Turcotte (CPT). Параметри фармакокінетики тенофовіру істотно не змінювалися у пацієнтів з порушеннями печінки, що вказувало на те, що потреби у коригуванні дози немає. Середні (% CV) значення C max та AUC 0-∞ тенофовіру становили 223 (34,8 %) нг/мл та 2 050 (50,8 %) нг·год/мл відповідно у осіб без печінкових порушень, 289 (46,0 %) нг/мл та 2 310 (43,5 %) нг·год/мл у осіб з помірними порушеннями функції печінки та 305 (24,8 %) нг/мл та 2 740 (44,0 %) нг·год/мл у осіб з тяжкими печінковими порушеннями.
Внутрішньоклітинна фармакокінетика. У мононуклеарних клітинах периферійної крові людини, що не відтворюються, період напіввиведення тенофовіру дифосфату становить приблизно 50 годин, тоді як цей показник у стимульованих фітогемоглютиніном PBMCs становив приблизно 10 годин.
Фармацевтичні характеристики.
Основні фізико-хімічні властивості: таблетки, вкриті плівковою оболонкою, білого кольору, мигдалеподібної форми, з тисненням «GILEAD» та «4331» з одного боку.
Термін придатності. 5 років.
Умови зберігання. Зберігати при температурі не вище 30 о С. Зберігати у недоступному для дітей місці.
Упаковка. По 30 таблеток у поліетиленових флаконах з кришкою з функцією захисту від дітей. По 1 флакону в картонній коробці.
Категорія відпуску. За рецептом.
Виробник.
Гілеад Сайєнсиз Айеленд ЮС/ Gilead Sciences Ireland UC.
Місцезнаходження.
ІДА Бізнес і Технолоджі Парк, Каррігтохілл, Ко. Корк, Ірландія/ IDA Business and Technology Park, Carrigtohill, Co.Cork, Ireland.
ТЕНОФОВИР
Нажмите на одно или несколько действующих веществ для поиска аналогов по составу.
Аналоги - препараты, имеющие то же международное непатентованое наименование.
В аптеке бывают лекарства-аналоги.
Мы поможем Вам ознакомится с информацией и подобрать лекарства, если препарат проходит перерегистрацию или снят с производства.
Дорогостоящий препарат иногда можно заменить более дешевым аналогом.
Для замены препарата на аналог обязательно проконсультируйтесь с врачем или провизором.
Можно найти, отсортировать препараты низких цен. Могут отличаться дозы действующих веществ.
Список отзывов пуст
Добавить отзыв
Казахстан, Грузия, Турция, Польша, Европа