Для медицинского использования лекарственного средства

Нарпин

( Наропин ^® )

Место хранения:

Активный ингредиент: Ropivacaine; 1 мл раствора содержит гидрохлорид для формования гидрохлорида, который соответствует ропивакану гидрохлоридом 2 мг или 7,5 мг, или 10 мг;

Вспомогательные вещества: хлорид натрия, 2 м раствора гидроксида натрия и / или 2 м раствора соляной кислоты, вода для инъекций.

Лекарственная форма. Инъекционный раствор.

Основные физико-химические свойства: прозрачное бесцветное решение.

Фармакотерапевтическая группа. Локальный анестетический.

ATT CODE N01B B09.

Фармакологические свойства.

Фармакодинамика.

Polynopion содержит рорвакаин, чистый энантиомер, который является местной анестетикой амида типа. Ropivacaine обратимоблокирует проводимость импульсов на нервные волокна, подавляя транспортировку ионов натрия через нервные мембраны. Подобные эффекты также могут наблюдаться на возбужденных мембранах мозга и миокарда.

Ropivacain имеет анестетические и обезболивающие эффекты. При нанесении высоких доз, достигается хирургическая анестезия, в то время как более низкие дозы приводят к сенсорной блокаду (анальгезии), которая сопровождается ограниченной и негрессивной блокадой двигателя. Продолжительность и интенсивность блокады ропивакаина не улучшаются при добавлении адреналина.

Фармакодинамические эффекты

Условия ROPIVACAINE in vitro имели меньшего негативного неотрашенного эффекта, чем левобупиваана и бупивакаин.

Определение влияния на активность сердца, проведенного in vivo в нескольких исследованиях на животных, показало, что ропиваканский имеет более низкую токсичность для сердечной активности, чем бупивакаин. Эта разница была как качественным, так и количественным.

ROPIVACAIN вызывает меньше расширения комплекса QRS, чем Bupivacain, а изменения возникают в более крупных дозах ропакаина и левобуппивана, чем бупивакаин.

Прямые сердечно-сосудистые воздействия местных анестетиков включают отсроченную проводимость, отрицательный неотроп и в конечном итоге аритмию и останавливая сердце.

После использования Ropivacaine здоровые добровольцы, получающие внутривенные инфузии, продемонстрировали значительно более низкий потенциал токсичности из центральной нервной системы и сердечно-сосудистой токсичности, чем после применения бупивакаина. Симптомы со стороны центральной нервной системы аналогичны в этих препаратах, но при нанесении бупивакана они возникают при более низких дозах и концентрациях в плазме крови, а также имеют большую продолжительность.

Непрямые сердечно-сосудистые эффекты (артериальная гипотензия, брадикардия) могут развиваться после эпидуральной блокады, в зависимости от степени сопутствующей симпатической блокады, которая, однако, менее выражена у детей.

При попадании в циркуляцию большого количества препарата, симптомы из центральной нервной и сердечно-сосудистой системы быстро развиваются.

Фармакокинетика.

Ropivacain имеет киральный центр и доступен как чистый S - (-) - энантиомер. Ropivacaine сильно растворим в липидах с соединением. Значение ROPIVACAINE составляет 8,1, а коэффициент распределения - 141 (25 ° C N-октанол / фосфатный буфер в

pH 7,4). Все метаболиты имеют локальный анестетический эффект, но проявляют значительно более низкую активность и имеют более короткую продолжительность, чем руопивакаин.

Поглощение

Концентрация ропивана в плазме крови зависит от дозы препарата, такого как блокада и васкуляризация в месте инъекции. ROPIVACAIN демонстрирует линейную фармакокинетику, то есть максимальные концентрации плазмы крови пропорциональны дозы препарата.

ROPIVACAIN демонстрирует полное и двухфазное поглощение из эпидурального пространства; Период полураспада на две этапы составляет приблизительно 14 минут и 4 часа соответственно. Медленное поглощение представляет собой фактор, который ограничивает скорость ропакана и объясняет, почему период полураспада на период после эпидурального применения больше, чем после внутривенного введения препарата.

Распределение

Ropivacaine связывает плазму крови в основном с α ₁ -оксидными гликопротеинами; Несвязанная фракция составляет приблизительно 6%. После внутривенного введения объем распределения ропивакана в равновесии составляет 47 литров. После продолжительной эпидуральной инфузии увеличение общего ропиваана и PPH в плазме крови наблюдалось, в зависимости от послеоперационного увеличения уровней α ₁ -оксидного гликопротеина. Увеличение концентрации несвязанного фармакологически активного ропивакана в плазме крови было значительно ниже, чем увеличение концентрации общего ропивакана в плазме крови. Средняя концентрация несвязанного PPH составляла приблизительно в 7-9 раз выше, чем средняя концентрация несвязанного ропивакана после длительной эпидуральной инфузии до 72 часов в включении.

Ropivacaine легко проникает в плаценту и по отношению к несвязанному ропивану между матерью и плод достигает равновесного состояния. Степень связывания с белками плазмы крови в плод меньше матери, которая приводит к снижению общей концентрации препарата в плазме крови в плод.

Метаболизм

ROPIVACAINE метаболизируется в печени преимущественно путем ароматического гидроксилирования до 3-гидрокси-ропивакана (катализируемой с участием цитохрома CYP1A2) и путем N-десуляции на PPH (катализируемый с участием цитохрома CYP3A4). PRH является активным метаболитом. Порог, токсичный для концентрации плазмы CNS несвязанного PPH у крыс, примерно в 12 раз выше такого порогового значения для несвязанного ропивакана. PPH - это метаболит, который имеет небольшое значение после использования одноразовых доз препарата, но после длительной эпидуральной инфузии это основной метаболит.

Разведение

Метаболиты выводятся с мочой. Только примерно 1% от одной дозы ROPIVACAINE выводится в неизменном состоянии в качестве ропивакана. Среднее значение общей плазменной очистки ропивакана составляет около 440 мл / мин, клиренс несвязанного ропивакаина -

8 л / мин и почечный клиренс - 1 мл / мин. Терминал период полувыведения составляет 1,8 часа после внутривенного введения препарата, а коэффициент промежуточной печеночной экстракции составляет приблизительно 0,4.

Нарушенная функция почек в незначительном влиянии или не влияет на фармакокинетику ропивакаина. Почечный клиренс PPH имеет значительное соединение с зазором креатинина. Отсутствие корреляции между выставками общего соединения и ее несвязанной фракцией, выраженной в виде AUC, и зазор креатинина, указывают на то, что общий зазор PCH содержит в дополнение к экскреции через непринтную почечную почку. Некоторые пациенты с нарушенной почечной функцией могут проявлять повышенный уровень воздействия PPH в результате низкого неочищенного зазора. Поскольку токсическое влияние на центральную нервную систему ниже для PPH по сравнению с ропивакана, клинические воздействия такого влияния во время краткосрочной обработки считаются незначительными.

Применение в педиатрической практике

Фармакокинетика ROPIVACAINE основана на анализе данных для комбинированного населения группы пациентов, полученных в ходе шести исследований, которые включали 192 детей от 0 до 12 лет.

В первые годы жизни клиренс несвязанного ропивакана и PPH зависит от веса тела и возраста ребенка. Влияние возраста интерпретируется с учетом созревания функции печени; очищается нормализованным в зависимости от массы тела достигает максимума примерно в

1-3 года. Оформление несвязанного ропивакана увеличивается с 2,4 л / ч / кг у новорожденных и от 3,6 л / ч / кг у младенцев в возрасте 1 месяц в соответствии с приблизительно приблизительно

8-16 л / ч / кг для детей в возрасте 6 месяцев.

Кроме того, объем распределения несвязанного ропивана, нормированного весом тела, увеличивается с возрастом и достигает максимум 2 года. Объем распределения несвязанного ропивакана увеличивается с 22 л / кг у новорожденных и от 26 л / кг в одномесячных младенцах в соответствии с 42-66 л / кг у младенцев в возрасте 6 месяцев.

Срок полува жизни ропакаина дольше - 5-6 часов у новорожденных и одномесячных младенцев по сравнению с 3 часами у детей старшего возраста.

Период полураспада PPH еще больше - около 43 часов у новорожденных и

26 часов в месячных младенцах по сравнению с 15 часов у детей старшего возраста.

В зависимости от недоразвития функции печени, экспозиция системы выше у новорожденных и чуть выше у младенцев в возрасте 1-6 месяцев по сравнению с детскими старшими детьми. Рекомендации по дозировке препарата для долгосрочной эпидуральной инфузии частично компенсированы этой разницей.

Клинические характеристики.

Индикация.

7,5 мг / мл и 10 мг / мл

● Для взрослых и детей от 12 лет для анестезии с хирургическими вмешательствами:

- эпидуральная анестезия в хирургических вмешательствах, включая кесарево раздел;

- блокада больших нервов;

- блокада периферических нервов.

Народы 2 мг / мл

● Для взрослых и детей от 12 лет, чтобы снять острую боль:

- пролонгированные эпидуральные инфузии или периодические болюсные инъекции для устранения послеоперационной боли или для анальгетиков родов;

- блокада периферических нервов;

- Долгосрочная блокада периферической нервы путем длительной инфузии или периодическими инъекциями болюса, например, для устранения послеоперационной боли.

● Для детей от возраста 1 года и детей до 12 лет, чтобы снять острую боль (во время и после хирургического вмешательства):

- периферическая блокада с одним введением препарата

● Для новорожденных младенцев в возрасте 1 года и дети в возрасте до 12 лет для хвостовой эпидуральной блокады (во время и после хирургического вмешательства):

- пролонгированная эпидуральная инфузия.

Противопоказание.

Повышенная чувствительность к ропиваще или любому из вспомогательных веществ.

Повышенная чувствительность к локальному амидному типу анестетики.

Общие противопоказания, связанные с эпидуральным или региональным анестезией, независимо от того, какого местного анестетика применяется.

Внутривенная областная анестезия.

Паруцервейская анестезия в акушерстве.

Эпидуральная анестезия у пациентов с гиповолемией.

Взаимодействие с другими лекарствами и другими типами взаимодействия.

Ropivacaine с осторожностью применить к применению лекарственными средствами, которые аналогичны местным анестетике, то есть антиаритмические инструменты классов, таких как лидокаин и мексилетин, поскольку их токсические эффекты являются добавкой. Одновременное использование препарата полинопион с общей анестезией или опиоидами может укреплять неблагоприятные последствия друг от друга.

Конкретные исследования взаимодействия между местными анестетиками и антиаритмическими средствами III класса (например, амиодарон) не были проведены, но в этом случае рекомендуется заботиться.

Цитохромный P450 (CYP) LA2 участвует в формировании 3-гидрокси-ропивакана, основного метаболита. В условиях I vivo плазменный клиренс ропивакана снизился до 77% включительно, когда он используется одновременно с флюворком, селективным и мощным ингибитором CYP1A2. Таким образом, одновременное использование мощных ингибиторов CYP1A2, таких как флуккоксамин и эноксацин, с данным препаратом, может привести к метаболическому взаимодействию, что приводит к концентрации ропивакана в плазме крови. Следовательно, следует избегать длительного применения ропивакана у пациентов, которые одновременно обрабатывают мощными ингибиторами CYP1A2, следует избегать.

В условиях I Vivo плазменный клиренс ропивакана снизился на 15%, когда он используется одновременно с кетоконазолом, селективным и мощным ингибитором CYP3A4. Однако подавление этого изоэнцима, вероятно, имеет клиническое значение.

В условиях I N VITRO , ROPIVACAINE представляет собой конкурентный ингибитор CYP2D6, но он не похоже на него подавляет этот изозер при нанесении препарата в концентрациях, достигнутых в плазме крови в плазме в клинические условия.

Особенности приложения.

Региональная анестезия всегда должна проводиться опытным персоналом в правильно оборудованной комнате. Оборудование и препараты, необходимые для мониторинга и срочных мер реанимации, должны быть оперативно доступны.

Пациенты, которые проводят блокаду плечевого нервного сплетения, должны быть в оптимальном состоянии; Перед проведением блокады пациент должен установить внутривенно катетер. Ответственный врач должен принимать необходимые меры предосторожности, чтобы избежать внутрисосудистого введения препарата и иметь соответствующую подготовку и быть знакомым с диагнозом и лечением нежелательных эффектов, систематической токсичности и других осложнений. Одним из таких осложнений является случайное введение препарата в субарачноидном пространстве, что может привести к развитию высокой степени спинальной блокады с апноэ и артериальной гипотензией. Развитие суда чаще всего возникает после блокады нервного сплетения плеча и эпидуральной блокады, которая может быть результатом или случайным внутрисосудистым введением препарата, или результат быстрого поглощения препарата от места инъекции.

Использование чрезмерной дозы препарата, которое вводят в субарачноидном пространстве, может привести к общей спинальной блокаду.

Осторожно требуется для предотвращения инъекций препарата в воспаленную зону.

При введении препаратом, внутрисуставной впрыском, рекомендуется быть осторожным в случае подозрения в недавней обширной внутрисуставной травме или в присутствии обширных открытых поверхностей в соединении, образованных во время хирургических процедур, поскольку это может Ускорить поглощение и привести к увеличению концентрации препарата в плазме крови.,

Влияние на сердечно-сосудистую систему

Пациенты, леченные антиаритмическими препаратами III класса (например, амиодарон), должны находиться под тщательным наблюдением. Кроме того, необходимо учитывать необходимость мониторинга ЭКГ у таких пациентов из-за возможности аддитивных эффектов от сердца.

Существуют редкие сообщения о случаях сердечных остановок при применении препарата для эпидуральной анестезии или блокады периферических нервов, особенно после непреднамеренного случайного внутрисосудистого введения препарата у пожилых пациентов и у пациентов с сопутствующими заболеваниями сердца. В некоторых случаях реанимация была сложной. В случае остановок сердца, для достижения положительного результата может потребоваться длительные меры реанимации.

Блоки в области головы и шеи

Определенные процедуры с местными анестетиками, такими как инъекции в голове и шее, могут быть связаны с повышенной частотой серьезных нежелательных реакций, независимо от типа местного анестетика.

Большие блокировки периферических нервов

Большие блокировки периферических нервов могут потребовать использование больших объемов местного анестетика на высокосугулируемых областях, которые часто скрывают большие сосуды, где существует повышенный риск внутрисосудистой инъекции и / или быстрого системного поглощения, что может привести к высоким концентрациям в крови плазма.

Повышенная чувствительность

Следует учитывать возможность развития кредиторской чувствительности при нанесении препарата с другими местными анестетиками амида.

Гиповолемия

У пациентов с гиповолемией во время эпидуральной анестезии, независимо от типа использованного локального анестетика, по какой-либо причине может развиться внезапная и тяжелая артериальная гипотензия.

Пациенты с ослабленным общем здоровьем

Пациенты с ослабленным полным здоровьем из-за летнего возраста и благодаря такому компромиссу факторы в качестве частичной или полной блокады сердечной проводимости, прогрессирующих заболеваний печени или тяжелые почечные функции требуют особого внимания, хотя региональная анестезия часто указывается пациентами.

Пациенты с расстройствами функций печени и почек

Ropivacaine метаболизируется в печени, поэтому препарат следует использовать с осторожностью пациентам с тяжелыми заболеваниями печени; Из-за задержанного выхода препарата может потребоваться уменьшение повторных доз. Обычно нет необходимости менять дозу для пациентов с расстройствами функций почек, если препарат используется для одноразовой дозы или краткосрочной обработки.

Ацидоз и снижение концентрации белков плазмы крови, часто наблюдаемые у пациентов с хронической почечной недостаточностью, могут повысить риск систематической токсичности.

Этот риск также должен учитывать пациентов с недостаточным питанием и пациентами, которые обращались от гиповолемического шока.

Острая порфея

Решение препарата для инъекций и инфузии может провоцировать развитие порфирии, поэтому его следует назначать пациентам с острым порфиром только при отсутствии безопасного альтернативного варианта.

Хондролиз

После выхода препарата в продаже были сообщения о развитии хондролиза у пациентов, которые получили длительное вливание препарата при проведении внутрисуставной местной анестезии. В большинстве случаев было сообщено развитие хондролиз с участием плечевого сустава. Благодаря наличию определенного количества соображений содействия и противоречивых научных данных о механизме ропивакана, причинно-следственная связь не было установлено. Длительная внутрисуставная инфузия не является утвержденным показаниями к применению препарата.

Допоміжні речовини із визначеною дією/ефектом

Цей лікарський засіб містить не більше 3,7 мг натрію на мл. Це слід прийняти до уваги пацієнтам, які знаходяться на дієті, під час якої контролюються рівні натрію.

Тривале застосування препарату

Слід уникати тривалого застосування ропівакаїну пацієнтам, яких лікували сильнодіючими інгібіторами CYP1А2, такими як флувоксамін та еноксацин.

Діти

У зв'язку з незрілістю певних органів і функцій новонароджені можуть потребувати особливої уваги. Великі коливання концентацій ропівакаїну у плазмі крові, що спостерігалися під час проведення клінічних досліджень у новонароджених, дозволяють припустити, що у цій віковій групі може мати місце підвищений ризик розвитку системної токсичності, особливо під час тривалої епідуральної інфузії. Рекомендовані дози препарату для новонароджених базуються на обмежених клінічних даних. У новонароджених через уповільнене виведення препарату з організму під час застосування ропівакаїну необхідним є регулярний моніторинг через можливість розвитку системної токсичності (наприклад, шляхом контролю ознак токсичного впливу на ЦНС, показників ЕКГ, контролю насиченості периферійним киснем) та місцевої нейротоксичності (наприклад, тривалий період відновлення), який слід подовжити після закінчення інфузії.

Випадки застосування більш високих концентрацій (більше 5 мг/мл) препарату у дітей не були зареєстровані.

Безпека та ефективність застосування ропівакаїну у дозах 7,5 мг/мл і 10 мг/мл дітям віком до 12 років не встановлені.

Безпека та ефективність застосування ропівакаїну у дозі 2 мг/мл для проведення регіонарної блокади дітям віком < 12 років не встановлені.

Безпека та ефективність застосування ропівакаїну у дозах 2 мг/мл для проведення блокади периферичних нервів немовлятам віком < 1 року не встановлені.

Застосування у період вагітності або годування груддю.

Вагітність

Крім даних про епідуральне введення препарату при застосуванні в акушерській практиці, достатніх даних щодо застосування препарату вагітним жінкам немає. Дані, отримані у ході проведення досліджень на тваринах, не вказують на прямий або опосередкований шкідливий ефект по відношенню до вагітності, ембріонального/внутрішньоутробного розвитку, пологів або післяпологового розвитку.

Повідомлення щодо спінального введення препарату під час кесаревого розтину не були зареєстровані.

Годування груддю. На даний час залишається невідомим чи проникає ропівакаїн у грудне молоко.

Спосіб застосування та дози.

Наропін вводять лише лікарі, які мають досвід проведення анестезії, або молодший медичний персонал під їх наглядом. Для досягнення достатнього ступеня анестезії необхідно застосовувати мінімально можливі дози препарату.

Перед початком лікування необхідно провести пробу на індивідуальну чутливість.

Дорослі та діти віком від 12 років

Нижче наводяться рекомендовані дози препарату; дозування слід коригувати відповідно до ступеня блокади та загального стану пацієнта.

Анестезія при хірургічних втручаннях зазвичай потребує високих доз та більш вищих концентрацій, ніж знеболювання з метою купірування гострого болю , для якого зазвичай рекомендується концентрація 2 мг/мл. Проте для внутрішньосуглобових ін'єкцій рекомендується концентрація 7,5 мг/мл.

Таблиця 1. Дорослі та діти віком від 12 років

Дози, наведені у таблиці, необхідні для забезпечення клінічно прийнятної блокади; їх слід розглядати як рекомендовані дози для дорослих.

Існують значні індивідуальні коливання щодо часу початку та тривалості ефекту.

¹⁾ Дозу для блокади нервового сплетіння слід коригувати залежно від місця введення препарату та стану пацієнта. При міждрабинчастій блокаді та блокадах надключичного плечового нервового сплетіння може спостерігатися підвищена частота серйозних небажаних реакцій незалежно від типу застосованого місцевого анестетика.

²⁾ При введенні додаткової дози ропівакаїну за допомогою будь-якої іншої методики одному і тому ж пацієнту не слід перевищувати сумарної дози 225 мг.

³⁾ Після виходу препарату на ринок з'явилися повідомлення про розвиток хондролізу у пацієнтів, які отримували тривалу інфузію для проведення внутрішньосуглобової місцевої анестезії. Тривала внутрішньосуглобова інфузія не є затвердженим показанням для застосування препарату.

Важливо дотримуватися особливої обережності для попередження випадкових внутрішньосудинних ін'єкцій. До та під час ін'єкції загальної дози рекомендується ретельно проводити аспіраційну пробу. Загальну дозу слід вводити повільно, зі швидкістю 25-50 мг/хв або окремими дозами, постійно стежачи за станом пацієнта. При епідуральному введенні рекомендується ввести тестову дозу 3-5 мл ксилокаїну адреналіну. Випадкове внутрішньосудинне введення може спричинити, наприклад, короткотривале збільшення частоти серцевих скорочень, а випадкове інтратекальне введення може спричинити появу ознак спінальної блокади. При виникненні симптомів інтоксикації ведення препарату слід негайно припинити.

При проведенні епідуральної блокади при хірургічних втручаннях застосовувати одноразові дози до 250 мг ропівакаїну, які добре переносяться.

При блокаді плечового нервового сплетіння шляхом введення 40 мл препарату Наропін з концентрацією 7,5 мг/мл максимальні концентрації ропівакаїну у деяких пацієнтів можуть наближатися до рівня, при якому описувалися легкі симптоми токсичного впливу препарату на ЦНС. Тому не рекомендується застосовувати дози, що перевищують 40 мл препарату Наропін з концентрацією 7,5 мг/мл (300 мг ропівакаїну).

При проведенні тривалої інфузії або повторних болюсних ін'єкцій слід враховувати ризик виникнення токсичних концентрацій у плазмі крові або ушкодження місцевого нерва. Сумарні дози до 675 мг ропівакаїну, що вводили протягом 24 годин, добре переносилися дорослими пацієнтами під час анестезії при хірургічних втручаннях та при купіруванні післяопераційного болю. Добра переносимість також спостерігалася у дорослих при тривалих епідуральних інфузіях, що проводили після хірургічного втручання протягом 72 годин зі швидкістю інфузії до 28 мг/годину. В обмеженої кількості пацієнтів введення більш високих доз препарату (до 800 мг/добу) супроводжувалося появою відносно невеликої кількості небажаних реакцій.

Купірування післяопераційного болю: блокаду проводити перед хірургічним втручанням шляхом введення препарату Наропін 10 мг/мл або 7,5 мг/мл або після хірургічного втручання шляхом епідурального болюсного введення препарату Наропін 7,5 мг/мл. Аналгезію підтримувати епідуральною інфузією препарату Наропін 2 мг/мл. Клінічні дослідження продемонстрували, що інфузія зі швидкістю 6-14 мл (12-28 мг) на годину зазвичай забезпечує задовільну анестезію при помірному та сильному післяопераційному болю, причому у більшості випадків спостерігається лише слабкий та непрогресуючий моторний блок. Максимальна тривалість епідуральної блокади становить 3 дні. Тим не менше, слід проводити ретельний моніторинг щодо знеболювальної дії препарату для того, щоб видалити катетер, як тільки больовий стан дозволить це. Ця методика дозволяє значною мірою зменшити потребу у додатковому застосуванні опіоїдних аналгетиків.

Також проводилися клінічні дослідження, в яких Наропін у дозі 2 мг/мл застосовували окремо або у поєднанні з фентанілом (1-4 мкг/мл) протягом 72 годин у вигляді епідуральної інфузії для післяопераційного знеболювання. Наропін 2 мг/мл

(6-14 мг/год) забезпечував адекватне знеболювання у більшості пацієнтів. Комбінація препарату Наропін з фентанілом забезпечувала краще знеболювання, однак спричиняла виникнення опіоїдних небажаних ефектів.

При кесаревому розтині епідуральне застосування ропівакаїну у концентрації понад

7,5 мг/мл або спінальне застосування не задокументовано.

При проведенні довготривалої блокади периферичних нервів шляхом тривалої інфузії або повторних ін'єкцій слід враховувати ризик досягнення токсичної концентрації препарату у плазмі крові або спричинення місцевого неврологічного ушкодження. У клінічних дослідженнях блокада стегнового нерва перед хірургічним втручанням досягалася шляхом введення 300 мг препарату Наропін з концентрацією 7,5 мг/мл, а міждрабинчаста блокада – шляхом введення 225 мг препарату Наропін з концентрацією 7,5 мг/мл. Далі аналгезію підтримували введенням препарату Наропін у дозі 2 мг/мл. Швидкість інфузій або періодичні ін'єкції по 10-20 мг на годину протягом 48 годин забезпечували достатню аналгезію та добре переносилися.

Діти віком до 12 років

Таблиця 2. Діти віком до 12 років

а) Для торакальних епідуральних блокад рекомендуються дози нижньої межі інтервалу дозування, тоді як для поперекової або каудальної епідуральної блокади рекомендуються дози верхньої межі інтервалу дозування.

b) Рекомендується для поперекових епідуральних блокад.

При застосуванні препарату у дітей дози, наведені у таблиці, слід розглядати як рекомендації. Існують випадки індивідуальних варіацій. Дітям із надмірною масою тіла часто потребується поступове зниження дози, що розраховується за ідеальною масою тіла. Об'єм препарату для проведення каудальної епідуральної блокади при одноразовому введенні препарату та об'єм препарату для проведення епідуральної блокади при введенні болюсних доз препарату не повинен перевищувати 25 мл для будь-якого пацієнта.

Застосування ропівакаїну у дозах 7,5 і 10 мг/мл дітям може призвести до системного токсичного впливу та токсичного впливу препарату на центральну нервову систему. Таким чином, для застосування таким пацієнтам більш прийнятним є найнижчий рівень концентрацій препарату (2 мг/мл).

Вказівки щодо доз препарату для проведення периферичної блокади у немовлят і дітей являють собою методологічну основу щодо застосування препарату дітям без серйозних захворювань. Щодо дітей із серйозними захворювання рекомендовано застосування низчих доз препарату та проведення ретельного моніторингу.

Застосування ропівакаїну недоношеним дітям не було задокументовано.

Важливо дотримуватися більшої обережності для попередження випадкових внутрішньосудинних ін'єкцій. До та під час ін'єкції загальної дози рекомендується ретельно проводити аспіраційну пробу. Під час введення препарату слід уважно спостерігати за життєво важливими функціями пацієнта. При виникненні ознак токсичного впливу ведення препарату слід негайно припинити.

При застосуванні розрахункових доз рекомендується фракціонування загальної дози незалежно від шляху введення препарату.

Каудальна епідуральна ін'єкція ропівакаїну у дозі 2 мг/мл забезпечує адекватне післяопераційне знеболювання нижче рівня Т12 у більшості пацієнтів, коли доза

2 мг/кг застосовується в об'ємі 1 мл/кг. Об'єм каудальної епідуральної ін'єкції може бути скоригований, щоб досягти контролю за поширенням сенсорної блокади. Дози препарату до 3 мг/кг включно при концентрації ропівакаїну 3 мг/мл безпечно застосовували дітям віком від 4 років.

Досвід застосування каудальних блокад дітям з масою тіла понад 25 кг обмежений.

Діти. Препарат застосовується у педіатричній практиці.

Передозування.

Токсичність

Після випадкових внутрішньосудинних ін'єкцій при проведенні блокад плечового нервового сплетіння та інших периферичних блокад спостерігалися випадки судом.

Після спінального застосування не очікується розвитку системної токсичності, оскільки в цьому випадку застосовується низька доза препарату. Інтратекальне застосування дуже високої дози препарату може призвести до тотальної спінальної блокади, що у свою чергу призведе до пригнічення діяльності серцево-судинної системи та розвитку дихальної недостатності.

Симптоми

Системні токсичні реакції головним чином стосуються центральної нервової системи та серцево-судинної системи. Поява таких реакцій зумовлена високою концентрацією в крові місцевих анестетиків, яка може бути зумовлена випадковим внутрішньосудинним введенням препарату, передозуванням або винятково швидкою абсорбцією з сильно васкуляризованих ділянок.

Симптоми з боку ЦНС є схожими для всіх місцевих анестетиків амідного типу, тоді як симптоми з боку серця більшою мірою залежать від типу препарату, як кількісно, так і якісно.

Випадкові внутрішньосудинні ін'єкції місцевих анестетиків можуть спричинити негайні (від кількох секунд до кількох хвилин) системні токсичні реакції. У випадку передозування системна токсичність проявляється пізніше (через 15-60 хвилин після ін'єкції) через повільніше збільшення концентрації місцевого анестетика в крові.

Лікування

При виникненні ознак гострої системної токсичності застосування місцевих анестетиків слід негайно припинити, а лікування має бути спрямовано на швидке припинення симптомів з боку ЦНС (судом та пригнічення ЦНС) з метою підтримання оксигенації та кровообігу. Завжди слід забезпечувати подання кисню та, у разі потреби, проводити штучну вентиляцію легенів. Якщо судоми не припиняються спонтанно через 15-20 секунд, пацієнту слід ввести внутрішньовенно тіопентал натрію у дозі 1-3 мг/кг для забезпечення у разі можливості належної вентиляції легенів або ввести внутрішньовенно діазепам 0,1 мг/кг (діє значно повільніше). Тривалі судоми загрожують диханню пацієнта та оксигенації. Ін'єкція міорелаксанту (наприклад, суксаметонію у дозі 1 мг/кг) створює сприятливіші умови для забезпечення вентиляції легенів пацієнта та оксигенації, проте потребує досвіду проведення трахеальної інтубації та проведення штучної вентиляції легень.

При зупинці кровообігу негайно слід розпочати заходи з проведення серцево-легеневої реанімації. Підтримання належного рівня оксигенації, вентиляції легень і кровообігу, а також лікування ацидозу мають життєво важливе значення.

При пригніченні серцевої функції (падіння артеріального тиску/брадикардії) слід розглянути питання про призначення відповідного лікування з внутрішньовенним введенням рідини, вазопресорного засобу (наприклад, внутрішньовенне введення ефедрину у дозі 5-10 мг, яке можна повторити через 2-3 хвилини) та/або інотропів.

При зупинці серця досягнення позитивного результату може потребувати тривалих реанімаційних заходів.

При лікуванні симптомів токсичності у дітей слід застосовувати дози, що відповідають їхньому віку та масі тіла.

Побічні реакції.

Профіль побічних ефектів препарату Наропін подібний до профілю побічних ефектів інших тривалодіючих місцевих анестетиків амідного типу. У ході проведення клінічних досліджень була зареєстрована велика кількість симптомів, які можуть розвинутися незалежно від типу застосованого місцевого анестетика, а також часто представляти собою фізіологічні ефекти, що з'явилися у результаті блокади нервів та розвитку клінічної ситуації. Побічні ефекти, спричинені застосуванням лікарського засобу, важко відрізнити від фізіологічних ефектів, спричинених блокадою нервів та симпатичною блокадою, а також явищ, спричинених безпосередньо під час пункції голкою (наприклад, спінальна гематома, головний біль, що з'явився після пункції дурального простору, менінгіт і епідуральний абсцес). Багато з найчастіше повідомлюваних небажаних реакцій, таких як нудота, блювання і артеріальна гіпотензія, зустрічаються дуже часто під час анестезії та хіріргічних втручань, і ці небажані реакції, що з'явилися у результаті розвитку клінічної ситуації, неможливо відрізнити від небажаних реакцій, що були викликані застосуванням лікарського засобу або з'явилися у результаті проведення блокади.

Побічні реакції наводяться у таблиці нижче з наступною частотою.

Побічні реакії відображаються в межах кожної системи органів з наступною частотою: дуже часто (≥ 1/10); часто (від ≥ 1/100 до < 1/10); нечасто (від ≥ 1/1000 до < 1/100); рідко (від ≥ 1/10000 до < 1/1000); дуже рідко (< 1/10000).

Таблиця 1. Побічні реакції під час периневрального та епідурального введення препарату.

*Ці симптоми зазвичай виникають у результаті випадкового внутрішньосудинного введення препарату, передозування або швидкої абсорбції (див. також розділ »Передозування»).

^а Артеріальна гіпотензія є менш поширеною і зустрічається у дітей (> 1/100).

^b Блювання дуже поширене у дітей (>1/10).

Побічні реакції на препарат, згруповані за класами:

Наведені нижче побічні реакції включають ускладнення, пов'язані з технікою проведення анестезії незалежно від типу застосованого місцевого анестетика.

Неврологічні ускладнення

Невропатія та дисфункції спинного мозку (наприклад, синдром передньої спинномозкової артерії, арахноїдит, синдром кінського хвоста), які можуть рідко призвести до розвитку незворотних наслідків, були пов'язані зі спінальною та епідуральною анестезією, незалежно від типу застосованого місцевого анестетика.

Тотальна спінальна блокада

Тотальна спінальна блокада може розвинутися при випадковому інтратекальному введенні епідуральної дози або при застосуванні дуже великої спінальної дози препарату. Ефекти системного передозування та випадкових внутрішньосудинних ін'єкцій можуть бути серйозними.

Токсичний вплив на центральну нервову систему

Токсичний вплив на центральну нервову систему являє собою поетапну реакцію з симптомами та ознаками, що супроводжуються зростанням ступеня тяжкості. Спочатку спостерігаються такі симптоми як легке запаморочення, навколоротова парестезія, оніміння язика, гіперакузія, дзвін у вухах та порушення зору. Дизартрія, ригідність м'язів і судомні рухи м'язів являються більш серйозними симптомами і можуть бути початком генералізованих судом. Ці ознаки не слід помилково приймати за невротичну поведінку. Після цього може спостерігатися втрата свідомості та великий епілептичний напад, що можуть тривати від кількох секунд до кількох хвилин. Під час судом швидко розвиваються киснева недостатність та гіперкапнія через підвищену м'язову активність та недостатній газообмін в легенях. У тяжких випадках може навіть розвинутися зупинка дихання. Розвиток ацидозу, гіперкаліємії, гіпокальціємії та дефіциту кисню збільшує і подовжує токсичні ефекти місцевих анестетиків.

Одужання залежить від метаболізму місцевого анестетика та його розподілу за межі центральної нервової системи. Це відбувається швидко, за винятком випадків, коли лікарський засіб був введений у дуже великих кількостях.

Токсичний вплив на серцево-судинну систему

Токсичний вплив на серцево-судинну систему зазвичай є причиною розвитку більш серйозної ситуації. У результаті дії високих системних концентрацій місцевих анестетиків можуть розвинутися артеріальна гіпотензія, брадикардія, аритмія і навіть зупинка серця. У добровольців у результаті внутрішньовенної інфузії ропівакаїну розвивалися ознаки пригнічення провідності і скорочення.

Ознаки розвитку токсичного впливу препарату на центральну нервову систему, як правило, є попередниками токсичного впливу препарату на серцево-судинну систему. Продромальні симптоми з боку ЦНС можуть не виникнути у пацієнтів, які отримують препарат для загальної анестезії або які знаходяться під дією сильних седативних лікарських засобів, таких як бензодіазепіни або барбітурати.

Діти

Частота, тип і ступінь тяжкості небажаних ефектів у дітей, як очікується, будуть такими ж, як і у дорослих, за винятком явища артеріальної гіпертензії, що зустрічається рідше у дітей (< 1/10), та явища блювання, що зустрічається частіше у дітей (> 1/10).

Ознаки токсичного впливу місцевих анестетиків на організм зазвичай важко виявити у дітей, оскільки вони не можуть описати ці ознаки.

У дітей під час загальної анестезії часто проводять блокаду, тому в цій групі пацієнтів є неохідним ретельний моніторинг за появою ранніх ознак токсичності.

Термін придатності. 3 роки. Препарат з відкритого контейнера (100 мл) можна застосовувати протягом 24 годин.

Умови зберігання . Зберігати при температурі не вище 30 °С. Не заморожувати. Зберігати у місцях, недоступних для дітей.

Вказівки щодо застосування, поводження при утилізації

Наропін, розчин для ін'єкцій, не містить консервантів та призначений лише для одноразового застосування. Залишки розчину слід утилізувати. Відкритий пакет для інфузій можна застосовувати протягом 24 годин. Невідкриту упаковку не слід піддавати повторному автоклавуванню. Якщо необхідні стерильні із зовнішньої поверхні ампули або пакети для інфузій, слід обирати блістерні упаковки.

Наропін, розчин для ін'єкцій у контейнерах (Polybag®), є хімічно та фізично сумісним з наступними препаратами:

Суміші є хімічно та фізично стабільними протягом 30 днів при температурі не вище 30 °С. При приготуванні суміші у палаті її слід використати негайно через ризик мікробного забруднення. При приготуванні суміші на LAF-столі у чистій зоні ії можна зберігати протягом максимум 24 годин при температурі 2-8 °С. При приготуванні згідно з методами, валідованими за GMP, термін зберігання слід коригувати відповідно до результатів тестування фізико-хімічної стабільності та мікробіологічної чистоти.

Несумісність. Не відомо.

Упаковка. Для 2 мг/мл - по 100 мл у контейнері, по 1 контейнеру в контурній чарунковій упаковці, по 5 контурних чарункових упаковок у картонній пачці.

Для 7,5 мг/мл або 10,0 мг/мл - по 10 мл в ампулі, по 1 ампулі в контурній чарунковій упаковці, по 5 контурних чарункових упаковок у картонній пачці.

Категорія відпуску. За рецептом.

Виробник. Для 2 мг/мл - АстраЗенека Пті Лтд, Австралія/AstraZeneca Pty Ltd, Australia.

Для 7,5 мг/мл або 10,0 мг/мл - АстраЗенека АБ, Швеція/AstraZeneca AB, Sweden.

Місцезнаходження виробника та його адреса місця провадження діяльності.

Для 2 мг/мл - 10-14 Картоум Роуд, Норт Райд, Новий Південний Уельс 2113, Австралія/10-14 Khartoum Road North Ryde NSW 2113, Australia.

Для 7,5 мг/мл або 10,0 мг/мл – Кварнбергагатан 12, Содертал'є, 15185, Швеція/ Kvarnbergagatan 12, Sodertalje, 15185, Sweden.