АТОРВАСТЕРОЛ табл. п/о 20 мг блистер №30

Место хранения:

Активное вещество : аторвастатин;

1 таблетка, покрытая пленкой оболочкой, содержащей 10,36, 20,72 или 41,44 мг аторвастатина кальция, который соответствует 10, 20 или 40 мг аторвастатина соответственно;

Вспомогательные вещества: маннит (E 421), микрокристаллическая целлюлоза, карбонат кальция, повидон, кроскармеллозы натрия, натрия лаурилсульфат, коллоидный безводный кремнезем, стеарат магния, гипромеллоз, диоксид титана (E 171), макрогол 6000, тальк.

Лекарственная форма. Таблетки покрыты пленкой оболочкой.

Основные физико-химические свойства:

10 мг: таблетки, покрытые оболочкой пленки, белый цвет, круглый, диоксид, 7 мм.

20 мг: таблетки, покрытые оболочкой пленки, белый цвет, круглый, диоксид, размер 9 мм.

40 мг: таблетки, покрытые оболочкой пленки, белым, овалом, диоксидом, 8,2 × 17 мм.

Фармакотерапевтическая группа. Препараты, которые уменьшают холестерин и триглицериды в сыворотке. Ингибиторы GMG-COA редуктазы. ATC код C10A A05.

Фармакологические свойства.

Фармакодинамика.

Аторвастатин - это синтетический гиполипидемический препарат. Аторвастатин является ингибитором 3-гидрокси-3-метилглутарил-коэнзима A (GMG-COA) редуктазы. Этот фермент катализирует трансформацию GMG-COA в мелононат - раннюю стадию биосинтеза холестерина, который ограничивает скорость его образования.

Аторвастатин является селективным конкурентным ингибитором GMG-COA Reductase, ферментом, который зависит от скорости преобразования 3-гидрокси-3-метилглутарил-коэнзима A в Mevalonat, предшественника стеролов, включая холестерин. Холестерин и триглицериды циркулируются в кровоток в комплексе с липопротеинами. Эти комплексы делятся на ультрацентрифугирование на фракцию ЛПВП (липопротеина высокой плотности), ЛППС (липопротеин промежуточной плотности), ЛПНП (липопротеин низкой плотности) и LPDL (очень низкая плотность липопротеина). Триглицериды (TG) и холестерин в печени входят в LPDL и выделяются в плазме крови для транспортировки в периферических тканях. LDL формируется из LPDL и катабоплена взаимодействием с высокой аффинной рецепторами LDL. Клинические и патологоанатомические исследования показывают, что повышенные уровни общего холестерина (ZH), холестерина ЛДЛ (X-LDL) и аполипопротеин B (b) в плазме крови вызывают развитие атеросклероза у людей и являются факторами риска развития сердечно-сосудистых заболеваний. В то время как повышенный уровень уровней холестерина ЛПВП, связанный с уменьшенным риском сердечно-сосудистых заболеваний.

Увеличение уровней общего холестерина, холестерина ЛДЛ и АПА (мембранный комплекс для солюстерина ЛДЛ) провоцирует развитие атеросклероза. Точно так же снижение уровня холестерина ЛПВП (и его транспортное комплекс - API) связаны с развитием атеросклероза.

Эпидемиологические исследования обнаружили, что сердечно-сосудистая заболеваемость и смертность изменяются непосредственно пропорционально уровню общего холестерина и холестерина ЛПНП и обратно пропорциональны уровню холестерина ЛПВП.

Аторвастатин снижает уровни общего холестерина, холестерина ЛПНП и ABP у пациентов с гомозиготной и гетерозиготной семейной гиперхолестериной, неинминусными формами гиперхолестеринемии и смешанной дислипидемии. Аторвастатин также снижает уровни уровней холестерина в холестерина и ТГ, а также определяет нестабильное увеличение холестерина ЛПВП и аполипопротеина А-1. Аторвастатин снижает уровень общего холестерина, холестерина ЛПНП, холестерина LPDL, APO, триглицеридов и холестерина не связаны с HDL, а также повышает уровень холестерина ЛПВП у пациентов с изолированным гипертриглицеридом. Аторвастатин уменьшает HS-LPP у пациентов с дибластропротеинемией.

Как и LPL, липопротеины, обогащенные холестерином и триглицеридами, включая LPLCS, LPPSC и остатки, также могут способствовать развитию атеросклероза. Увеличение уровней триглицеридов крови в плазме крови часто встречаются в триаде с низким уровнем XS-HDL и небольших лепестков LDL, а также в сочетании с неответными факторами риска метаболического риска для развития ишемической болезни сердца. Он не был последовательно доказан, что общий уровень триглицеридов плазмы крови как независимый фактор риска развития ишемической болезни сердца. Кроме того, не было никакого самостоятельного влияния увеличения уровня ЛПВП или уменьшения триглицеридов подвержена риску коронарной и сердечно-сосудистой заболеваемости и смертности.

Аторвастатин, как и его некоторые метаболиты, фармакологически активны у людей. Основным местом действия аторвастатина является печенью, которая играет важную роль в синтезе холестерина и оформления LDL. Доза препарата, в отличие от системной концентрации препарата, лучше коррелирует с уменьшением уровня холестерина LDL. Индивидуальная выбор дозы должен проводиться в зависимости от терапевтического ответа (см. Раздел «Способ применения и доза»).

Фармакокинетика.

Поглощение. Аторвастатин быстро поглощается после перорального введения, а максимальные концентрации плазмы крови достигаются в течение 1-2 часов. Степень поглощения увеличивается пропорционально дозы препарата. Абсолютная биодоступность аторвастатина (исходный препарат) составляет приблизительно 14%, а биодоступность системы ингибирующей активности в отношении GMG-COA Reductase составляет приблизительно 30%. Низкая системная доступность препарата связана с предварительно зачерневенным зазором в слизистой оболочке желудочно-кишечного тракта и / или до системной бионтрасформации в печени. Хотя еда уменьшается скорость и степень поглощения препарата примерно на 25% и 9%, соответственно, на основе параметров C _Max и AUC, уменьшение LDL-C, аналогична ли аторвастатин с пищей или отдельно. При нанесении аторвастатина вечером его концентрация плазмы крови была ниже (приблизительно 30% для C _Max и AUC), чем у утреннего приема. Однако уменьшение уровня холестерина ЛПВП является то же самое независимо от времени получения препарата (см. Раздел «Способ применения и доза»).

Распределение. Средний объем распределения препарата составляет приблизительно 381 литра. Более 98% препарата связывается с белками в плазме крови. Коэффициент концентрации крови / плазмы, который составляет приблизительно 0,25, указывает плохое проникновение препарата в эритроцитах. На основании наблюдений у крыс считается, что аторвастатин способен проникать в грудное молоко (см. Разделы «Противопоказания», «Применение во время беременности или грудного вскармливания» и «Особенности применения»).

Метаболизм. Аторвастатин интенсивно метаболизируется на орто и попеченный производные и различные продукты бета-окисления. Исследования in vitro in vitro ингибирование in vitro гмг-коа-редуктазы орто и парагидроксилированных метаболитов, эквивалентных ингибированию аторвастатином. Приблизительно 70% циркулирующей ингибирующей активности относительно GMG-COA-редуктазы связаны с активными метаболитами. Исследования in vitro предполагают важность метаболизма препарата цитохромом P450 3A4, в соответствии с повышенными концентрациями аторвастатина в плазме человека после одновременного применения эритромицина, известного ингибитора этого изонзима (см. Раздел «взаимодействие с другими лекарственными средствами и другими формами взаимодействия с другими лекарственными средствами и другими формами взаимодействия с другими лекарственными средствами и другими формами взаимодействие").

Экскреция. Аторвастатин и его метаболиты в основном получают из желчи после печеночного и / или дополнительного рыночного метаболизма, но этот препарат, по-видимому, не подвергается кишечнику-печеночной рециркуляции. Средний период полураспада человеческой плазменной подготовки составляет приблизительно 14 часов, но полупакетный период ингибирующей активности в отношении GMG-COA редуктазы составляет от 20 до 30 часов из-за вклада активных метаболитов. После устного введения препарата с мочой выделяется менее 2% дозы.

Пациенты пожилых людей. Концентрации аторвастатина плазмы выше (приблизительно 40% для C _Max и 30% для AUC) у здоровых пожилых пациентов (в возрасте 65 лет), чем у молодых людей. Клинические данные указывают на большую степень уменьшения LDL в использовании любой дозы препарата у пожилых пациентов по сравнению с молодыми людьми (см. Раздел «Особенности применения»).

Дети. Фармакокинетические данные о пациентах по родам отсутствуют.

Секс. Концентрации аторвастатинских концентраций плазмы женщин отличаются от мужчин в плазме (примерно на 20% выше для C _Max и 10% ниже для AUC). Тем не менее, нет клинически значимой разницы в сокращении уровня холестерина ЛПНП при нанесении аторвастатина для мужчин и женщин.

Нарушение функции почек. Заболевания почек не влияют на концентрацию аторвастатина в плазме крови или уменьшают HS-LDL, и, таким образом, регулируя дозу препарата для пациентов с нарушениями функции почек (см. Разделы «Способ применения и дозы», «,» приложения ").

Гемодиализ. Несмотря на то, что пациенты с клеммным этапом заболевания почек не проводились, считается, что гемодиализ не увеличивает оформление препарата, поскольку препарат интенсивно связывается с белками плазмы крови.

Отказ печени. Концентрации аторвастатина в плазме крови значительно повышаются у пациентов с хроническим алкогольным заболеванием печени. Стоимость индексов C _MAX и AUC 4 раза выше у пациентов с заболеванием печени класса A в масштабе Child-Pugh. У пациентов с классом заболевания печени на масштабе значений Child-Pugh of C _Max и AUC увеличились примерно в 16 раз и в 11 складе соответственно (см. Раздел «Противопоказания»).

Клинические характеристики.

Индикация.

Предотвратить сердечно-сосудистые заболевания

Взрослые пациенты без клинически выраженного ишемической болезни сердца, но с несколькими факторами риска развития ишемической болезни сердца, таких как возраст более 65 лет, курение табака, артериальная гипертензия, низкий уровень ЛПВП или наличия ранней ишемической болезни сердца в История семьи, аторвастатин показан для:

- риск возникновения инфаркта миокарда;

-Кальвация риска инсульта;

-Майте риск возникновения реваскуляризации и риска стенокардии.

Пациенты с диабетом II типа, без клинически выраженного ишемической болезни сердца, но с несколькими факторами риска развития ишемической болезни сердца, таких как ретинопатия, альбуминурия, табак или артериальная гипертония, аторвастатин, приведены для:

- риск возникновения инфаркта миокарда;

-Майте риск инсульта.

У пациентов с клинически выраженным ишемическим сердечным заболеванием сердца аторвастатин проявляется для:

- риск возникновения недвижимого инфаркта миокарда;

-Спистья риска смертельного и неправного хода;

-Майте риск возникновения процедур реваскуляризации;

-Майте риск возникновения потребности в госпитализации в связи с застойной сердечной недостаточностью;

-Майте риск стенды.

Гиперлипидемия

-Кау добраться до диеты, уменьшить высокие уровни общего холестерина, XOLESTEROL, аполипопротеина в и триглицеридов, а также для увеличения уровня холестерина ЛПВП у пациентов с первичной гиперхолестеринемией (гетерозиготную семейную и неинминусную) и смешанную дислипидемию (IIA) и типы IIB путем классификации Фредриксона.).

-Как добавьте до диеты для лечения пациентов с повышенными уровнями триглицеридов сыворотки крови (тип IV в соответствии с классификацией Fredrickson).

- Для лечения пациентов с первичной Imaginemia (тип III согласно классификации Фредриксона) в случаях, когда диета недостаточно эффективна.

- Для снижения общего холестерина и холестерина ЛПНП у пациентов с гомозиготной семейной гиперхолестериной в качестве дополнения к другим методам гиполипидемии (например, AFERESS LDL) или основного лечения CHNC, если такие методы лечения недоступны.

- Как дополнение к диете, чтобы уменьшить уровни общего холестерина, холестерина ЛПНП и аполипопротеина в мальчиках и девочках после начала менструации от 10 до 17 лет с гетерозиготной семейной гиперхолестериной, если после соответствующей диеты терапии, результаты анализа следующие:

а) холестерин LDL остается ³ 190 мг / дл или

б) холестерин LDL ³ 160 мг / дл и:

присутствует у пациента детства.

Противопоказание.

- активное заболевание печени, которое может включать устойчивое увеличение уровня трансаминазы печени неизвестной этиологии.

- Гипочувствительность к любому из компонентов этого лекарственного средства.

Особенности приложения.

Скелетные мышцы

Были редкие сообщения о случаях рабдомиолиза с острой почечной недостаточностью из-за миоглобинурии при использовании аторвастатина и других лекарственных средств этого класса. Наличие в анамнезе функции почек представляет собой фактор риска для рабдомиолиза. Такие пациенты требуют более тщательного мониторинга для обнаружения нарушений от скелетных мышц.

Аторвастатин, а также другие препараты в группе статинской группы иногда вызывают миопатию, которая определяется как мышечная боль или мышечная слабость в сочетании с повышенной фосфокиназой креатина (KFK) в течение более чем в 10 раз выше, чем верхний предел нормы. Одновременное использование более высоких доз аторвастатина с некоторыми препаратами, такими как циклоспорин и мощные ингибиторы CYP3A4 (например, кларитромицин, андтраконазол и ингибиторы протеазы HIV) увеличивает риск миопатии / рабдомолиза.

Были редкие сообщения о случаях иммунологически опосредованной некротической миопатии (IONM) - аутоиммунной миопатии, связанной с использованием статинов. IONM характеризуется такими особенностями: слабость проксимальных мышц и повышенного уровня киназы креатина в сыворотке, которые хранятся, несмотря на прекращение статического лечения; Мышечная биопсия обнаруживает некротическую миопатию без значительного воспаления; При нанесении иммуносупрессивных агентов происходит положительная динамика.

Возможность миопатии следует учитывать у любого пациента с диффузными миалалиями, мышечной болью или слабостью и / или значительным увеличением CPK. Пациенты должны немедленно рекомендовать сообщать об случаях мышечной боли, мышечной слабости или болисности неизвестной причины, особенно если она сопровождается чувством недомогания, лихорадки, или если мышечные симптомы сохраняются после прекращения аторвастатина. Лечение должно быть прекращено, если значительное увеличение CPK, диагностика или подозрения на миопатии.

Риск миопатии во время лечения наркотиками в этом классе увеличивается при одновременном введении циклоспориновых производных фибройвой кислоты, эритромицина, кларитромицина, ингибиторами протеазы гепатита С. Вируса телеапровиру, комбинации ингибиторов HIV-протеазы, включая сакинавир + ритонавир, лопинавир + ритонавир, Тяпраавир + Ритонавир, Дарунавир + Ритонавир, Фосампренавир + Ритонавир и Фосампренавир, и группа антимикотики ниацина или азола. Врачи с учетом комбинированной терапии с аторвастатином и производными фиброевой кислоты, эритромицин, кларитромицин, сочетание сакинавир + ритонавир, лопинавир + ритонавир, дарунавир + ритонавир, Фосампренавиром, сочетание фосампренавир + ритонавир, антимыкотическая группа азолов или липидомодификацийных доз ниацина должна тщательно взвешивать Потенциальные преимущества и риски и тщательно контролируют пациентов с любыми симптомами боли, болисности или слабости в мышцах, особенно в начальных месяцах терапии и в любые периоды титрования дозы к увеличению любых лекарств. Он должен учитывать более низкие начальные и техническое обслуживание доз аторвастатина при принятии вышеупомянутых препаратов (см. Раздел «Взаимодействие с другими лекарственными средствами и другими формами взаимодействия»). В таких ситуациях можно было бы рассмотреть возможность периодического определения CPK, но нет уверенности в том, что такой мониторинг предотвратит случаи тяжелой миопатии.

Случаи миопатии, в том числе рабдомиолиза, в том числе аторвастатин с колхицином, колхицином из-за аторвастатина, следует вводить с осторожностью пациентам (см. Раздел «Взаимодействие с другими лекарственными средствами и другими формами взаимодействия»).

Терапия аторвастатином должна быть задержана или прекращена у любого пациента с острым, серьезным условием, которое указывает на развитие миопатии или в присутствии факторов риска для почечной недостаточности из-за рабдомиолиза (например, тяжелая острая инфекция, гипотензия, хирургия, травма, тяжелый Метаболические, эндокринные и электролитные расстройства и неконтролируемые припадки).

Нарушение функции печени

Было показано, что статины, как и некоторые другие опускающиеся липидными терапевтами, связанные с отклонением от нормальных биохимических параметров функции печени. Спостерігалося стійке підвищення рівнів сироваткових трансаміназ (більш ніж у 3 рази вище верхньої межі нормального діапазону, що виникло 2 рази або більше) у пацієнтів, які отримували аторвастатин під час клінічних досліджень.

Було зареєстровано один випадок жовтяниці. Підвищенні показники функціональних проб печінки (ФПП) у інших пацієнтів не були повʼязані з жовтяницею або іншими клінічними симптомами. Після зменшення дози, перерви у застосуванні препарату або припинення його застосування рівні трансаміназ поверталися до рівнів перед лікуванням або близько до цих рівнів без залишкових явищ. Більше половини пацієнтів зі стійким підвищенням показників функціональних проб печінки продовжували лікування аторвастатином у менших дозах.

Перед тим як розпочинати терапію аторвастатином, рекомендується отримати результати аналізів показників ферментів печінки та робити аналізи повторно у разі клінічної необхідності. Надходили рідкісні постреєстраційні повідомлення про випадки летальної та нелетальної печінкової недостатності у пацієнтів, які приймали препарати групи статинів, у тому числі аторвастатин. У випадку серйозного ураження печінки з клінічними симптомами гіпербілірубінемією або жовтяницею під час застосування аторвастатину слід негайно припинити лікування. Якщо не визначено альтернативної етіології, не слід повторно розпочинати лікування препаратом.

Аторвастатин слід з обережністю призначати пацієнтам, які вживають значні кількості алкоголю та/або мають в анамнезі захворювання печінки. Аторвастатин протипоказаний при активному захворюванні печінки або стійкому підвищенні рівнів печінкових трансаміназ невідомої етіології (див. розділ «Протипоказання»).

Ендокринна функція

Повідомлялося про підвищення рівня HbA1c та концентрації глюкози у сироватці крові натще при застосуванні інгібіторів ГМГ‑КоА-редуктази, у тому числі й аторвастатину.

Статини перешкоджають синтезу холестерину та теоретично можуть ослабляти секрецію наднирниковозалозних та/або гонадних стероїдів. Клінічні дослідження показали, що аторвастатин не знижує базальну концентрацію кортизолу плазми крові та не пошкоджує резерв надниркових залоз. Вплив статинів на запліднювальну здатність сперми не досліджувався у достатньої кількості пацієнтів. Невідомо, яким чином препарат впливає, та й чи взагалі впливає на систему «статеві залози–гіпофіз–гіпоталамус» у жінок у передменопаузний період. Слід бути обережним при одночасному застосуванні препарату групи статинів з лікарськими препаратами, що можуть знижувати рівні або активність ендогенних стероїдних гормонів, такими як кетоконазол, спіронолактон та циметидин.

Застосування пацієнтам після нещодавнього інсульту або транзиторної ішемічної атаки

У клінічному дослідженні, під час якого аторвастатин у дозі 80 мг застосовували пацієнтам без ішемічної хвороби серця, які мали в анамнезі випадки інсульту або транзиторної ішемічної атаки протягом попередніх 6 місяців, спостерігалася більша частота випадків геморагічного інсульту у групі пацієнтів, які отримували аторвастатин у дозі 80 мг порівняно з групою плацебо. Частота випадків летального геморагічного інсульту була подібною в усіх групах лікування. Частота випадків нелетального геморагічного інсульту була значно вищою у групі пацієнтів, які отримували аторвастатин, порівняно з групою плацебо. Деякі початкові характеристики, у тому числі наявність випадків геморагічного та лакунарного інсульту під час включення до дослідження, були повʼязані з вищою частотою випадків геморагічного інсульту у групі пацієнтів, які отримували аторвастатин (див. розділ «Побічні реакції»).

Не спостерігалося жодних відмінностей у безпеці та ефективності препарату між пацієнтами віком від 65 до 75 років та пацієнтами віком від 75 років, так само як не було зареєстровано жодних відмінностей у відповіді на лікування між пацієнтами літнього віку та молодшими пацієнтами, проте не можна виключати більшу чутливість деяких старших пацієнтів. Оскільки старший вік (від 65 років) є фактором схильності до міопатії, слід з обережністю призначати аторвастатин людям літнього віку.

Печінкова недостатність

Аторвастатин протипоказаний пацієнтам з активним захворюванням печінки, включаючи стійке підвищення рівнів печінкових трансаміназ невідомої етіології (див. розділи «Протипоказання» та «Фармакологічні властивості»).

До початку лікування

Аторвастатин слід з обережністю призначати пацієнтам зі схильністю до розвитку рабдоміолізу. До початку лікування статинами у пацієнтів, схильних до розвитку рабдоміолізу, слід визначати рівень КК при:

-порушенні функції нирок;

-гіпофункції щитовидної залози;

-спадкових розладах мʼязової системи у родинному або особистому анамнезі;

-перенесених у минулому випадках токсичного впливу статинів або фібратів на мʼязи;

-перенесених у минулому захворюваннях печінки та/або вживанні великих кількостей алкоголю.

Для пацієнтів літнього віку (від 70 років) необхідність проведення означених заходів слід оцінювати з урахуванням наявності інших факторів схильності до розвитку рабдоміолізу.

Підвищення рівня препарату у плазмі крові можливе, зокрема, у разі взаємодії та застосування особливим популяціям пацієнтів, у тому числі пацієнтам зі спадковими хворобами.

У таких випадках рекомендовано оцінювати співвідношення ризиків та можливої користі від лікування та проводити клінічний моніторинг стану пацієнтів. Якщо до початку лікування рівень КК значно підвищений (вище верхньої межі норми більш ніж у 5 разів), лікування розпочинати не слід.

Вимірювання рівня креатинкінази

Рівень креатинкінази не слід визначати після інтенсивних фізичних навантажень або при наявності будь-яких можливих альтернативних причин підвищення рівня КК, оскільки це може ускладнити розшифрування результатів. Якщо на початковому рівні спостерігається значне підвищення КК (перевищення ВМН більш ніж у 5 разів), то через 5-7 днів необхідно провести повторне визначення для підтвердження результату.

Під час лікування

Пацієнти повинні знати про необхідність негайно повідомляти про розвиток болю у мʼязах, судом чи слабкості, особливо коли вони супроводжуються нездужанням або гарячкою.

У разі появи цих симптомів під час лікування аторвастатином необхідно визначити рівень КК у цього пацієнта. Якщо рівень КК значно підвищений (перевищує ВМН більш ніж у 5 разів), лікування слід припинити.

Доцільність припинення лікування слід також розглянути, якщо підвищення рівня КК не сягає пʼятикратного перевищення ВМН, але симптоми з боку мʼязів мають тяжкий характер та щоденно стають причиною неприємних відчуттів.

Після зникнення симптомів та нормалізації рівня КК можна розглянути можливість відновлення лікування аторвастатином або початку лікування альтернативним статином за умови застосування мінімальної можливої дози препарату та ретельного нагляду за станом пацієнта.

Лікування аторвастатином необхідно припинити, якщо спостерігається клінічно значуще підвищення рівня КК (перевищення ВМН більш ніж у 10 разів) або у випадку встановлення діагноз рабдоміолізу (чи є підозра на розвиток рабдоміолізу).

Одночасне застосування з іншими лікарськими препаратами

Ризик розвитку рабдоміолізу підвищується при одночасному застосуванні аторвастатину з деякими лікарськими препаратами, що можуть збільшити концентрацію аторвастатину у плазмі крові. Прикладами таких препаратів є потужні інгібітори CYP3A4 або транспортних білків: циклоспорин, телітроміцин, кларитроміцин, делавірдин, стирипентол, кетоконазол, вориконазол, ітраконазол, посаконазол та інгібітори протеаз ВІЛ, у тому числі ритонавір, лопінавір, атазанавір, індинавір, дарунавір. При одночасному застосуванні з гемфіброзилом та іншими похідними фібрової кислоти, еритроміцином, ніацином та езетимібом також зростає ризик виникнення міопатій. Якщо можливо, слід застосовувати інші лікарські препарати (що не взаємодіють з аторвастатином) замість вищезгаданих.

Якщо необхідно проводити одночасне лікування аторвастатином та згаданими препаратами, слід ретельно зважити користь та ризики від одночасного лікування. Якщо пацієнти приймають лікарські препарати, що підвищують концентрацію аторвастатину у плазмі крові, рекомендується знижувати дозу аторвастатину до мінімальної. Крім того, у разі застосування потужних інгібіторів CYP3A4 слід розглянути можливість застосування меншої початкової дози аторвастатину. Також рекомендується проводити належний клінічний моніторинг стану цих пацієнтів.

Не рекомендується одночасно призначати аторвастатин та фузидову кислоту, тому варто розглянути можливість тимчасової відміни аторвастатину на період лікування фузидовою кислотою.

Інтерстиціальна хвороба легенів

Під час лікування деякими статинами (особливо під час тривалого лікування) були описані виняткові випадки розвитку інтерстиціальної хвороби легенів. Проявами цієї хвороби є задишка, непродуктивний кашель та загальне погіршення самопочуття (підвищена втомлюваність, зниження маси тіла та гарячка). У разі виникнення підозри на інтерстиціальну хворобу легенів слід припинити лікування статинами.

Терапія ліпідомодифікаційними препаратами повинна бути одним зі складових компонентів комплексної терапії для пацієнтів зі значно підвищеним ризиком розвитку атеросклеротичних захворювань судин через гіперхолестеринемію. Медикаментозна терапія рекомендується як доповнення до дієти, коли результату від дотримання дієти, що обмежує споживання насичених жирів та холестерину, а також від застосування інших немедикаментозних заходів було недостатньо. Пацієнтам з ішемічною хворобою серця або кількома факторами ризику розвитку ішемічної хвороби серця прийом аторвастатину можна розпочати одночасно з дотриманням дієти.

Обмеження застосування

Аторвастатин не досліджували за умов, коли основним відхиленням від норми з боку ліпопротеїнів є підвищення рівня хіломікронів (типи I та V за класифікацією Фредріксона).

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.

Ризик розвитку міопатії під час лікування статинами підвищується у разі одночасного застосування похідних фіброєвої кислоти, ліпідомодифікаційних доз ніацину, циклоспорину або потужних інгібіторів CYP 3A4 (наприклад кларитроміцину, інгібіторів протеази ВІЛ та ітраконазолу) (див. розділи «Особливості застосування» та «Фармакологічні властивості»).

Потужні інгібітори CYP 3A4. Аторвастатин метаболізується цитохромом P450 3A4. Одночасне застосування препарату з потужними інгібіторами CYP 3A4 може призвести до підвищення концентрацій аторвастатину у плазмі крові (див. детальну інформацію нижче). Ступінь взаємодії та підсилення дії залежать від мінливості впливу на CYP 3A4. Слід по можливості уникати одночасного застосування з потужними інгібіторами CYP3A4 (наприклад з циклоспорином, телітроміцином, кларитроміцином, делавірдином, стирипентолом, кетоконазолом, вориконазолом, ітраконазолом, посаконазолом та інгібіторами протеаз ВІЛ, у тому числі ритонавіром, лопінавіром, атазанавіром, індинавіром, дарунавіром). Якщо неможливо уникнути одночасного застосування цих препаратів з аторвастатином, слід розглянути можливість застосування меншої початкової та максимальної доз аторвастатину. Також рекомендується проводити належний клінічний моніторинг стану пацієнта.

Помірні інгібітори CYP3A4 (наприклад еритроміцин, дилтіазем, верапаміл та флюконазол) можуть підвищувати концентрацію аторвастатину у плазмі крові. Одночасне застосування еритроміцину та статинів супроводжується підвищенням ризику розвитку міопатії. Дослідження взаємодії лікарських препаратів для оцінки впливу аміодарону або верапамілу на аторвастатин не проводились. Відомо, що аміодарон та верапаміл пригнічують активність CYP3A4, а отже, одночасне призначення цих препаратів з аторвастатином може призвести до збільшення експозиції аторвастатину. Таким чином, при одночасному застосуванні аторвастатину та цих помірних інгібіторів CYP3A4 слід розглянути можливість призначення менших максимальних доз аторвастатину. Також рекомендовано проводити клінічний моніторинг стану пацієнта. Після початку лікування інгібітором або після корекції його дози рекомендовано проводити клінічний моніторинг стану пацієнта.

Грейпфрутовий сік. Містить один або більше компонентів, що інгібують CYP 3A4 та можуть підвищувати концентрації аторвастатину у плазмі крові, особливо при надмірному споживанні грейпфрутового соку (більше 1,2 літра на добу).

Кларитроміцин. Значення AUC аторвастатину значно підвищувалося при одночасному застосуванні аторвастатину у дозі 80 мг та кларитроміцину (500 мг 2 рази на добу) порівняно із застосуванням тільки аторвастатину (див. розділ «Фармакологічні властивості»). Отже, пацієнтам, які приймають кларитроміцин, слід з обережністю застосовувати аторвастатин у дозі вище 20 мг (див. розділи «Особливості застосування» та «Спосіб застосування та дози»).

Комбінація інгібіторів протеаз. Значення AUC аторвастатину значно підвищувалося при одночасному застосуванні препарату з кількома комбінаціями інгібіторів протеази ВІЛ, а також з інгібітором протеази вірусу гепатиту С телапревіром порівняно із застосуванням тільки аторвастатину (див. розділ «Фармакологічні властивості»). Тому для пацієнтів, які приймають інгібітори протеази ВІЛ типранавір + ритонавір або інгібітор протеази вірусу гепатиту C телапревір, слід уникати одночасного застосування із аторвастатином. Препарат слід з обережністю призначати пацієнтам, які приймають інгібітори протеази ВІЛ лопінавір + ритонавір, і застосовувати у найнижчій необхідній дозі. Для пацієнтів, які приймають інгібітори протеази ВІЛ саквінавір + ритонавір, дарунавір + ритонавір, фосампренавір або фосампренавір + ритонавір, доза аторвастатину не повинна перевищувати 20 мг, застосовувати ці препарати потрібно з обережністю (див. розділи «Особливості застосування» та «Спосіб застосування та дози»). При застосуванні пацієнтам, які приймають інгібітор протеази ВІЛ нелфінавір або інгібітор протеази вірусу гепатиту С боцепревір, доза аторвастатину не повинна перевищувати 40 мг, також рекомендується проведення ретельного клінічного моніторингу стану пацієнтів.

Ітраконазол. Значення AUC аторвастатину значно підвищувалося при одночасному застосуванні аторвастатину у дозі 40 мг та ітраконазолу у дозі 200 мг (див. розділ «Фармакологічні властивості»). Отже, щодо пацієнтів, які приймають ітраконазол, слід бути обережними, якщо доза аторвастатину перевищує 20 мг (див. розділи «Особливості застосування» та «Спосіб застосування та дози»).

Циклоспорин. Аторвастатин та його метаболіти є субстратами транспортера OATP1B1. Інгібітори OATP1B1 (наприклад циклоспорин) можуть підвищувати біодоступність аторвастатину. Значення AUC аторвастатину значно підвищувалося при одночасному застосуванні препарату у дозі 10 мг та циклоспорину у дозі 5,2 мг/кг/добу порівняно із застосуванням тільки аторвастатину (див. розділ «Фармакологічні властивості»). Слід уникати одночасного застосування аторвастатину та циклоспорину (див. розділ «Особливості застосування»).

Медичні рекомендації щодо застосування лікарських препаратів, що взаємодіють, підсумовано у таблиці 1 (див. також розділи «Спосіб застосування та дози», «Особливості застосування»).

Таблиця 1.

Взаємодії лікарських засобів, повʼязані з підвищеним ризиком міопатії/рабдоміолізу

*Застосовувати з обережністю та в найменшій необхідній дозі.

Гемфіброзил. У звʼязку з підвищеним ризиком міопатії/рабдоміолізу при одночасному прийомі інгібіторів ГМГ-КоА-редуктази з гемфіброзилом слід уникати сумісного застосування аторвастатину з гемфіброзилом (див. розділ «Особливості застосування»).

Інші фібрати. Оскільки відомо, що ризик розвитку міопатії під час лікування інгібіторами ГМГ-КоА-редуктази підвищується при одночасному прийомі інших фібратів, аторвастатин слід застосовувати з обережністю при сумісному застосуванні з іншими фібратами (див. розділ «Особливості застосування).

Ніацин. Ризик виникнення побічних явищ з боку скелетних мʼязів збільшується при застосуванні препарату у комбінації з ніацином, а отже, за таких умов слід розглянути можливість зниження дози аторвастатину (див. розділ «Особливості застосування»).

Рифампін або інші індуктори цитохрому P450 3A4. Одночасне застосування препарату з індукторами цитохрому P450 3A4 (наприклад ефавіренз, рифампін) може призводити до нестійкого зменшення концентрації аторвастатину у плазмі крові. Через механізм подвійної взаємодії рифампіну рекомендується одночасне застосування аторвастатину з рифампіном, оскільки було показано, що відстрочене застосування препарату після введення рифампіну повʼязане зі значним зниженням концентрацій аторвастатину у плазмі крові.

Дилтіазему гідрохлорид

Одночасний прийом аторвастатину (40 мг) та дилтіазему (240 мг) супроводжується підвищенням концентрації аторвастатину у плазмі крові.

Циметидин

У результаті проведених досліджень ознак взаємодії аторвастатину та циметидину не виявлено.

Антациди

Одночасний пероральний прийом аторвастатину та суспензії антацидного препарату, що містить магній та алюмінію гідроксид, супроводжується зниженням концентрації аторвастатину у плазмі крові приблизно на 35 %. При цьому гіполіпідемічна дія аторвастатину не змінювалася.

Колестипол

Концентрація аторвастатину у плазмі крові була нижчою (приблизно на 25 %) при одночасному прийомі аторвастатину та колестиполу. При цьому гіполіпідемічна дія комбінації аторвастатину та колестиполу перевищувала ефект, який дає прийом кожного з цих препаратів окремо.

Азитроміцин

Одночасне призначення аторвастатину (10 мг 1 раз на добу) та азитроміцину (500 мг 1 раз на добу) не супроводжувалося змінами концентрації аторвастатину у плазмі крові.

Інгібітори транспортних білків

Інгібітори транспортних білків (наприклад циклоспорин) здатні підвищувати рівень системної експозиції аторвастатину. Вплив пригнічення накопичувальних транспортних білків на концентрацію аторвастатину в клітинах печінки невідомий. Якщо уникнути одночасного призначення цих препаратів неможливо, рекомендовано зниження дози та проведення клінічного моніторингу ефективності аторвастатину.

Езетиміб

Застосування езетимібу як монотерапії повʼязують з розвитком явищ з боку мʼязової системи, у тому числі рабдоміолізу. Таким чином, при одночасному застосуванні езетимібу та аторвастатину ризик розвитку цих явищ збільшується. Рекомендовано проводити належний клінічний моніторинг стану таких пацієнтів.

Фузидова кислота

Дослідження взаємодії аторвастатину та фузидової кислоти не проводились. Як і у випадку з іншими статинами, у постмаркетинговий період при одночасному прийомі аторвастатину та фузидової кислоти спостерігалися явища з боку мʼязової системи (у тому числі рабдоміоліз). Механізм цієї взаємодії залишається невідомим. Пацієнти потребують пильного нагляду, може потребуватися тимчасове призупинення лікування аторвастатином.

Дигоксин. При одночасному застосуванні багаторазових доз аторвастатину та дигоксину рівноважні концентрації дигоксину у плазмі крові підвищуються приблизно на 20 %. Слід належним чином контролювати стан пацієнтів, які приймають дигоксин.

Пероральні контрацептиви. Одночасне застосування аторвастатину з пероральними контрацептивами підвищувало значення AUC для норетистерону та етинілестрадіолу (див. розділ «Фармакологічні властивості»). Ці підвищення слід брати до уваги при виборі перорального контрацептива для жінки, яка приймає аторвастатин.

Варфарин. Аторвастатин не чинив клінічно значущої дії на протромбіновий час при застосуванні у пацієнтів, які проходили довготривале лікування варфарином.

Колхіцин. При одночасному застосуванні аторвастатину з колхіцином повідомлялося про випадки міопатії, у тому числі рабдоміолізу, тому слід з обережністю призначати аторвастатин з колхіцином.

Інші лікарські засоби

Клінічні дослідження показали, що одночасне застосовування аторвастатину і гіпотензивних препаратів та його застосування у ході естроген–замісної терапії не супроводжувалося клінічно значущими побічними ефектами. Досліджень взаємодії з іншими препаратами не проводилося.

Застосування у період вагітності або годування груддю .

Вагітність.

Аторвастатин протипоказаний вагітним жінкам та жінкам, які можуть завагітніти. Статини можуть завдавати шкоди плоду при застосуванні вагітним жінкам. Аторвастатин можна застосовувати жінкам репродуктивного віку, тільки якщо імовірність вагітності дуже мала, і вони були проінформовані про потенційні фактори ризику. Якщо жінка завагітніла у період лікування аторвастатином, слід негайно припинити прийом препарату та повторно проінформувати пацієнтку про потенційні фактори ризику для плода та відсутності відомої клінічної користі від продовження прийому препарату у період вагітності.

При нормальному протіканні вагітності рівні сироваткового холестерину та тригліцеридів підвищуються. Прийом гіполіпідемічних лікарських засобів у період вагітності не матиме корисного ефекту, оскільки холестерин та його похідні необхідні для нормального розвитку плода. Атеросклероз – це хронічний процес, а отже, перерва у прийомі гіполіпідемічних препаратів у період вагітності не повинна мати значного впливу на результати довгострокового лікування первинної гіперхолестеринемії.

Адекватних та добре контрольованих досліджень застосування аторвастатину у період вагітності не проводилося. Надходили рідкісні повідомлення про вроджені аномалії після внутрішньоутробної експозиції до статинів. При проспективному спостереженні приблизно 100 випадків вагітностей у жінок, які лікувалися іншими препаратами групи статинів, частота випадків вроджених аномалій плода, викиднів та внутрішньоутробних смертей/мертвонароджень не перевищувала частоти, очікуваної для загальної популяції. Однак це дослідження могло тільки виключити 3-4-кратне підвищення ризику вроджених аномалій розвитку плода порівняно з фоновою частотою. У більшості цих випадків лікування препаратом розпочиналося до вагітності та припинялося під час І триместру після виявлення вагітності.

Період годування груддю

Невідомо, чи проникає аторвастатин у грудне молоко, однак відомо, що невелика кількість іншого лікарського препарату цього класу проникає у грудне молоко. Оскільки статини потенційно здатні спричинити серйозні небажані реакції у немовлят, які знаходяться на грудному годуванні, жінкам, які потребують лікування аторвастатином, не слід годувати груддю своїх немовлят.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або механізмами.

Вплив на швидкість реакції під час керування автотранспортом або роботи з іншими механізмами незначний.

Спосіб застосування та дози.

Гіперліпідемія (гетерозиготна сімейна та несімейна) і змішана дисліпідемія (тип IIa та IIb за класифікацією Фредріксона)

Рекомендована початкова доза аторвастатину становить 10 або 20 мг 1 раз на добу. Для пацієнтів, які потребують значного зниження рівня холестерину ЛПНЩ (більше ніж на 45 %), терапію можна розпочати із доз 40 мг 1 раз на добу. Дозовий діапазон препарату знаходиться у межах від 10 до 80 мг 1 раз на добу. Препарат можна приймати разовою дозою у будь-які години, незалежно від прийому їжі. Початкова та підтримувальні дози препарату слід підбирати індивідуально залежно від мети лікування та відповіді. Після початку лікування та після титрування дози аторвастатину слід проаналізувати рівні ліпідів протягом періоду від 2 до 4 тижнів відповідним чином відкоригувати дозу.

Гетерозиготна сімейна гіперхолестеринемія у пацієнтів дитячого віку (10-17 років)

Рекомендована початкова доза препарату становить 10 мг/добу; максимальна рекомендована доза – 20 мг/добу (дози препарату, що перевищують 20 мг, у цій групі пацієнтів не досліджувалися). Дози препарату слід підбирати індивідуально відповідно до рекомендованої мети лікування. Коригування дози слід проводити з інтервалом 4 тижні або більше.

Гомозиготна сімейна гіперхолестеринемія

Доза препарату для пацієнтів з гомозиготною сімейною гіперхолестеринемією становить від 10 до 80 мг на добу. Аторвастатин слід застосовувати як доповнення до інших гіполіпідемічних методів лікування (наприклад аферез ЛПНЩ) або як основеу терапію, якщо гіполіпідемічні методи лікування недоступні.

Одночасна гіполіпідемічна терапія

Аторвастатин можна застосовувати з секвестрантами жовчних кислот. Комбінацію інгібіторів ГМГ-КоА-редуктази (статинів) та фібратів слід загалом застосовувати з обережністю (див. розділи «Особливості застосування», «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Дозування для пацієнтів з порушенням функції нирок

Захворювання нирок не впливає ні на концентрації у плазмі крові, ні на зниження рівня холестерину ЛПНЩ при застосуванні аторвастатину; отже, коригування дози препарату для пацієнтів з порушенням функції нирок не потрібне (див. розділи «Особливості застосування», «Фармакокінетика»).

Дозування для пацієнтів, які приймають циклоспорин, кларитроміцин, ітраконазол або деякі інгібітори протеаз

Слід уникати лікування аторвастатином пацієнтів, які приймають циклоспорин, інгібітори протеази ВІЛ (типранавір + ритонавір) або інгібітор протеази вірусу гепатиту C (телапревір). Аторвастатин слід з обережністю призначати пацієнтам з ВІЛ, які приймають лопінавір + ритонавір, та застосовувати у найнижчій необхідній дозі. Для пацієнтів, які приймають кларитроміцин, ітраконазол, та для пацієнтів з ВІЛ, які приймають у комбінації саквінавір + ритонавір, дарунавір + ритонавір, фосампренавір або фосампренавір + ритонавір, терапевтичну дозу аторвастатину слід обмежити дозою у 20 мг, також рекомендується проводити належні клінічні обстеження для визначення найменшої необхідної дози аторвастатину. Для пацієнтів, які приймають інгібітор протеази ВІЛ нелфінавір або інгібітор протеази вірусу гепатиту С боцепревір, лікування аторвастатином слід обмежити дозою до 40 мг, також рекомендується проведення відповідних клінічних обстежень для визначення найменшої необхідної дози аторвастатину (див. розділ «Особливості застосування» та «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Діти.

Безпека та ефективність препарату для пацієнтів віком 10-17 років з гетерозиготною сімейною гіперхолестеринемією була досліджена у контрольованому клінічному дослідженні тривалістю 6 місяців у хлопчиків-підлітків та дівчат після початку менструацій. Пацієнти, які отримували лікування аторвастатином, мали профіль небажаних реакцій загалом подібний до такого у пацієнтів, які отримували плацебо. Інфекційні захворювання були тими небажаними явищами, які найчастіше спостерігалися в обох групах незалежно від оцінки причинно-наслідкового звʼязку. У цій групі пацієнтів не досліджувалися дози препарату більше 20 мг. У цьому вузькому контрольованому дослідженні не було виявлено значущого впливу препарату на ріст чи статеве дозрівання хлопців або на тривалість менструального циклу у дівчат (див. розділи «Побічні реакції», «Спосіб застосування та дози»). Дівчат-підлітків слід проконсультувати щодо прийнятних методів контрацепції протягом періоду лікування аторвастатином (див. розділ «Застосування у період вагітності або годування груддю» та «Застосування в окремих групах пацієнтів»).

Аторвастатин не досліджували у контрольованих клінічних дослідженнях, які б включали пацієнтів препубертатного віку або пацієнтів віком до 10 років.

Клінічна ефективність препарату у дозах до 80 мг/добу протягом 1 року була оцінена у неконтрольованому дослідженні у пацієнтів з гомозиготною сімейною гіперхолестеринемією, (див. розділ «Гомозиготна сімейна гіперхолестеринемія» вище).

Передозування.

Специфічного лікування передозування аторвастатином немає. У випадку передозування пацієнта слід лікувати симптоматично, при необхідності застосовувати підтримувальні заходи. Через високий ступінь звʼязування препарату з білками плазми крові не слід очікувати значного підсилення кліренсу аторвастатину за допомогою гемодіалізу.

Побічні реакції.

Найбільш поширеними небажаними реакціями у пацієнтів, які отримували лікування аторвастатином, що призводили до припинення застосування препарату і траплялися з частотою вищою, ніж у групі плацебо, були: міалгія, діарея, нудота, підвищення рівня аланінамінотрансферази (АЛТ) та печінкових ферментів.

У пацієнтів, які отримували лікування аторвастатином, найчастіше спостерігалися такі небажані реакції (незалежно від причинного звʼязку): назофарингіт, артралгія, діарея, біль у кінцівках та інфекція сечовивідних шляхів.

До інших небажаних реакцій, належать:

загальні порушення: відчуття нездужання, пірексія;

з боку травної системи: шлунково-кишковий дискомфорт, відрижка, метеоризм, гепатит, холестаз, диспепсія;

з боку скелетно-мʼязової системи: мʼязово-скелетний біль, підвищена втомлюваність мʼязів, біль у шиї, набрякання суглобів, тендинопатія (іноді ускладнена розривом сухожилля), мʼязові спазми;

з боку метаболізму та харчування: підвищення трансаміназ, відхилення від норми функціональних проб печінки, підвищення рівня лужної фосфатази в крові, підвищення активності креатинфосфокінази, гіперглікемія;

з боку нервової системи: кошмарні сновидіння, безсоння;

з боку дихальної системи: носова кровотеча;

з боку шкіри та її придатків: кропивʼянка;

з боку органів зору : нечіткість зору, порушення зору;

з боку органів слуху та рівноваги: шум у вухах;

з боку сечостатевої системи: лейкоцитоурія;

з боку репродуктивної системи та молочних залоз: гінекомастія.

Частоту виникнення побічних реакцій визначали таким чином: часті (> 1/100, < 1/10); нечасті (> 1/1000, < 1/100); рідкісні (> 1/10000, < 1/1000); надзвичайно рідкісні (< 1/10000).

Порушення функції нервової системи : часті: головний біль; нечасті: запаморочення, парестезія, гіпестезія, дисгевзія, амнезія; рідкісні: периферичні нейропатії.

Порушення функції шлунково-кишкового тракту : часті: запор; нечасті: панкреатит, блювання.

Порушення функції скелетно-мʼязової системи та сполучної тканини : часті: біль у суглобах, біль у спині; рідкісні: міопатія, міозит, рабдоміоліз.

Загальні порушення: нечасті: астенія, біль у грудях, периферичні набряки, підвищена втомлюваність.

Порушення метаболізму та харчування: нечасті: гіпоглікемія, збільшення маси тіла, анорексія.

Порушення функції печінки та жовчного міхура: надзвичайно рідкісні: печінкова недостатність.

Порушення з боку шкіри та сполучної тканини : шкірні висипання, свербіж, алопеція; рідкісні: ангіоневротичний набряк, бульозний дерматит (у тому числі мультиформна еритема), синдром Стівенса–Джонсона та токсичний епідермальний некроліз.

Розлади дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння: часті: біль у горлі та гортані.

Розлади системи крові та лімфатичної системи: рідкісні: тромбоцитопенія.

Розлади імунної системи: часті: алергічні реакції; надзвичайно рідкісні: анафілаксія.

Розлади органів зору: нечасті: затуманення зору.

Зміни результатів лабораторних аналізів: часті: відхилення результатів функціональних проб печінки, підвищення активності креатинфосфокінази крові; нечасті: позитивний результат аналізу на вміст лейкоцитів у сечі.

Як і при застосуванні інших інгібіторів ГМГ–КоА-редуктази, у пацієнтів, які приймали аторвастатин, спостерігали підвищення активності трансаміназ сироватки крові. Ці зміни зазвичай були слабко вираженими, тимчасовими та не потребували втручання або лікування. Клінічно значуще підвищення активності трансаміназ сироватки крові (перевищення верхньої межі норми більш ніж у 3 рази) спостерігали у пацієнтів, які приймали аторвастатин. Це підвищення мало дозозалежний характер та було оборотним у всіх пацієнтів.

У деяких пацієнтів, які приймали аторвастатин, спостерігали зростання активності креатин-кінази сироватки крові, що більш ніж у 3 рази перевищувала верхню межу норми. Це явище спостерігалося також при застосуванні інших інгібіторів ГМГ–КоА-редуктази. У інших пацієнтів, які отримували аторвастатин, спостерігалися рівні, що перевищували верхню межу норми більш ніж у 10 разів.

Побічні реакції, які виникли під час клінічних досліджень: інфекція сечовивідного тракту, цукровий діабет, інсульт.

У дослідженні ASCOT пацієнти отримували лікування аторвастатином у дозі 10 мг щоденно або плацебо, профіль безпеки та переносимості препарату групи пацієнтів, які отримували аторвастатин, був порівняним з таким у групі плацебо.

У дослідженні CARDS пацієнти отримували лікування аторвастатином у дозі 10 мг на добу або плацебо – не спостерігалося жодної різниці у загальній частоті небажаних реакцій або серйозних небажаних реакцій між групами. Про випадки рабдоміолізу не повідомлялося.

У дослідженні TNT у пацієнтів з клінічно вираженою ішемічною хворобою серця, які отримували аторвастатин у дозі 10 мг на добу або аторвастатин у дозі 80 мг на добу, спостерігалися більш серйозні небажані реакції та випадки припинення застосування препарату через небажані реакції у групі пацієнтів, які отримували високі дози аторвастатину порівняно з групою пацієнтів, які отримували низькі дози препарату. Стійкі підвищення рівня трансаміназ (у 3 рази або більше вище верхньої межі норми діапазону, двічі впродовж 4-10 днів) спостерігалися у пацієнтів, які отримували аторвастатин у дозі 80 мг та 10 мг. Підвищення креатинінкінази (у 10 разів або більше вище верхньої межі нормального діапазону) були загалом низькими, але були вищими у групі пацієнтів, які отримували високі дози аторвастатину, порівняно з групою пацієнтів, що отримували низькі дози аторвастатину.

У дослідженні IDEAL не спостерігалося жодної відмінності у загальній частоті небажаних реакцій або серйозних небажаних реакцій між групами.

У дослідженні SPARCL за участю пацієнтів без клінічно вираженої ішемічної хвороби серця, але з наявністю в анамнезі інсульту або транзиторної ішемічної атаки (TIA) протягом попередніх 6 місяців, які отримували аторвастатин у дозі 80 мг або плацебо, спостерігалася вища частота випадків стійкого підвищення рівня печінкових трансаміназ (у 3 рази або більше вище верхньої межі норми діапазону двічі впродовж 4-10 днів) у групі пацієнтів, які отримували аторвастатин, порівняно з групою плацебо. Випадки підвищення рівня креатинкінази (у 10 разів вище верхньої межі норми) були рідкісними, але спостерігалися частіше у групі пацієнтів, які отримували аторвастатин, ніж у групі плацебо. Цукровий діабет був зареєстрований як небажана реакція у пацієнтів у групі, що отримувала аторвастатин, та у пацієнтів у групі плацебо (див. розділ «Особливості застосування»).

Ретроспективний аналіз продемонстрував, що аторвастатин у дозі 80 мг зменшував частоту ішемічного інсульту та підвищував частоту випадків геморагічного інсульту порівняно з плацебо.

Значущих відмінностей між групами лікування за показниками летальності з усіх причин не спостерігалося. Частина пацієнтів, які померли не через серцево-судинну патологію, була чисельно більшою у групі пацієнтів, які отримували аторвастатин у дозі 80 мг, ніж у групі плацебо.

Досвід постреєстраційного застосування препарату.

Протягом постреєстраційного застосування аторвастатину були виявлені нижчезазначені небажані реакції. Оскільки про ці реакції повідомляється на добровільній основі, а розмір популяції пацієнтів невідомий, не завжди можливо достовірно оцінити їх частоту або встановити причинно-наслідковий звʼязок із застосуванням препарату.

До небажаних реакцій, повʼязаних із лікуванням аторвастатином, зареєстрованих після виходу препарату на ринок, незалежно від оцінки причинно-наслідкового звʼязку, належать реакції: анафілаксія, ангіоневротичний набряк, бульозні висипання (у тому числі ексудативна багатоформна еритема, синдром Стівенса–Джонсона та токсичний епідермальний некроліз), рабдоміоліз, підвищена втомлюваність, розрив сухожилля, летальна та нелетальна печінкова недостатність, запаморочення, депресія, периферична нейропатія та панкреатит.

Надходили рідкісні повідомлення про випадки імунологічно опосередкованої некротизуючої міопатії, повʼязаної із застосуванням статинів (див. розділ «Особливості застосування»).

Надходили рідкісні постреєстраційні повідомлення про когнітивні розлади (наприклад втрата памʼяті, безпамʼятство, амнезія, порушення памʼяті, сплутаність свідомості), повʼязані із застосуванням статинів. Ці когнітивні розлади були зареєстровані при застосуванні всіх статинів. Небажані реакції загалом не були серйозними і були оборотними після припинення прийому статинів, з різним часом до початку прояву симптому (від 1 дня до кількох років) та зникнення симптому (медіана тривалості становила 3 тижні).

Під час застосування деяких статинів були описані такі небажані явища: розлад статевої функції; виняткові випадки інтерстиціальної хвороби легенів, особливо під час довгострокового лікування.

Під час постмаркетингових спостережень повідомлялося про такі побічні реакції :

Порушення функції кровоносної та лімфатичної системи : тромбоцитопенія.

Порушення функції імунної системи : алергічні реакції, анафілаксія (у тому числі анафілактичний шок).

Порушення метаболізму та харчування: збільшення маси тіла.

Порушення функції нервової системи: головний біль, гіпестезія, дисгевзія.

Розлади шлунково-кишкового тракту: біль у животі.

Порушення функції органів слуху та лабіринту : шум у вухах.

Шкіра та підшкірна тканина: кропивʼянка.

Порушення функції скелетно-мʼязової системи та сполучної тканини : артралгія, біль у спині.

Загальні порушення: біль у грудях, периферичний набряк, нездужання, втома.

Зміни результатів лабораторних аналізів: підвищення активності аланінамінотрансферази, підвищення активності креатинфосфокінази крові.

Діти (віком 10-17 років)

Під час 26-тижневого контрольованого дослідження у хлопців та у дівчат після початку менструацій профіль безпеки та переносимості аторвастатину у дозі від 10 мг до 20 мг на добу був загалом подібним до профілю плацебо (див. розділи «Спосіб застосування та дози», «Діти»).

Термін придатності. 2 роки.

Не застосовувати препарат після закінчення терміну придатності.

Умови зберігання.

Зберігати в оригінальній упаковці при температурі не вище 25 °С.

Зберігати у недоступному для дітей місці.

Упаковка.

По 10 таблеток у блістері. По 3 блістери у картонній коробці.

Категорія відпуску. За рецептом.

Виробник.

Відповідальний за випуск серії:

Pharmaceutical Works “Polpharma” SA, Poland

Actavis HF, Iceland

Balkanpharma-Dupnitsa AD, Bulgaria

Місцезнаходження виробника та його адреса місця провадження діяльності.

Відповідальний за випуск серії:

19, Pelplinska Str., 83-200 Starogard Gdanski, Poland

3 Samokovsko Shosse Street, Dupnitsa, 2600, Bulgaria

Reykjavikurvegur 78, IS -220 Hafnarfjordur, Iceland