Для медицинского использования лекарственного средства

Нести

( Nexium ^® )

Место хранения:

Активный ингредиент : эзомепразол;

1 флакон содержит эзомепразол натрия 42,5 мг, эквивалентный эзомепразолу 40 мг;

Вспомогательные вещества: резотриум Edetate, гидроксид натрия.

Лекарственная форма. Порошок для инъекционного и инфузионного раствора.

Основные физико-химические свойства: пористый комок или белый порошок или почти белый.

Фармакотерапевтическая группа. Средство для лечения язвенной язвы и гастроэзофагеальной рефлюксной болезни. ATH A02B код C05.

Фармакологические свойства.

Фармакодинамика.

Esomepazole представляет собой S-изомер омепразола, который подавляет секрецию кислоты желудочного сока из-за конкретного механизма направленного действия. Это специфический ингибитор кислотного насоса теменных клеток. А R-, а S-изомеры омепразола имеют подобную фармакологическую активность.

Место и механизм действия

Эзомепразол представляет собой слабую основу, которая концентрируется и преобразуется в активную форму в сильнокислотном среднеслойном канале теменных клеток, где фермент H ⁺ K ⁺ -ATF-AZU - кислотный насос - и подавляет как базальный, так и стимулируемый секрет кислоты.

Влияние на секрецию желудочного сока

Через 5 дней перорального введения 20 мг и 40 мг эзомепразола рН желудка выше 4 хранился в соответствии со в среднем на 13 часов и 17 часов в течение 24-часового интервала у пациентов с симптомами Герк (болезнь рефлюкса гастроэзеофагера ). Эффект аналогичен независимо от того, является ли эзомепразол перорально или внутривенно.

С AUC, в качестве косвенного параметра концентрации препарата в плазме крови, зависимость между ингибированием кислотной секреции и воздействием после орального использования эзомепразола.

В внутривенном введении эзомепразола со здоровыми добровольцами в дозе 80 мг в форме болюсного инфузии в 30 минутах с последующим применением препарата в виде длинной внутривенной инфузии со скоростью 8 мг / час 23,5 часа PH желудка выше 4 и выше 6 был сохранен, соответственно 21 час и 11-13 часов 24-часового интервала.

Терапевтический эффект ингибирования кислотной секреции

Когда оральное применение эзомепразола в дозе 40 мг, около 78% пациентов с рефлюксом эзофагита восстанавливаются через 4 недели, 93% - после 8 недель лечения.

В рандомизированном двойном участке контролируемого плацебо-контролируемого клинического осмотра пациентов с эндоскопически доказанной пептической язвой язвой класса IAA, IB, IIA или IIB (9%, 43%, 38% и 10% соответственно), путем Forrest, были рандомизированы для групп Nexium препарата, раствор для инфузии (n = 375) или плацебо (n = 389). После эндоскопического гемостаза пациенты вводили или эзомепразол в дозе 80 мг в качестве внутривенного вливания 30 минут с последующей непрерывной инфузией со скоростью 8 мг / час или плацебо на 72 часа. После первоначального 72-часового периода всех пациентов перенесены в открытое устное введение препарата Nexium в дозе 40 мг в течение 27 дней для подавления кислотной секреции. Частота повторного кровотечения в течение 3 дней составляла 5,9% в группе приема Nonexium и 10,3% в группе плацебо. Через 30 дней после терапии частота повторного кровотечения в группе приема Neexium и плацебо была соответственно 7,7% и 13,6%

Другие эффекты, связанные с ингибированием кислотной секреции

В период лечения антисекреторными препаратами уровень сывороточного гастрина увеличивается в ответ на снижение секреции кислоты. Уровень хромографического a (Cga) также увеличивается в результате уменьшения кислотности желудочного сока.

Увеличение количества энтерохромофильных клеток, возможно, связанных с увеличением уровня гастрина, наблюдалось у некоторых пациентов в период долгосрочного лечения устным эзомепразолом.

На фоне долгосрочного лечения оральным антисекреторным препаратом было определенное увеличение частоты образования желудочных кисты желудка. Эти изменения являются физиологическим эффектом выраженного ингибирования секреции желудочного сока, имеют доброкачественный и обратимый характер.

Сокращение кислотности желудочного сока по любой причине, в том числе в результате использования ингибиторов протонного насоса, приводит к увеличению желудка числа бактерий, которые обычно присутствуют в желудочно-кишечном тракте. Ингибиторы лечения протонного насоса могут немного увеличить риск желудочно-кишечных инфекций, вызванных, например, сальмонеллой и Campylobacter , а также в госпитализированных пациентах, также возможно диффузной .

Дети

Результаты, полученные в ходе изучения детских пациентов, показывают, что дозы эзомепразола 0,5 мг / кг и 1,0 мг / кг у младенцев <1 месяц и 1-11 месяцев соответственно снижают средний процент времени со временем внутри страны. 4.

Профиль безопасности препарата был похож на то, что наблюдается у взрослых.

Фармакокинетика.

Распределение

Воображаемый объем распределения в стационарном состоянии у здоровых добровольцев составляет приблизительно 0,22 л / кг массы тела. Эзомепразол на 97% связывается с белками плазмы крови.

Метаболизм и вывод

Эзомепразол полностью метаболизируется цитохромной системой P450 (CYP). Основная часть метаболизма эзомепразола зависит от полиморфного CYP2C19, которая отвечает за образование гидрокси и десметилтаболитов эзомепразола. Остальная часть метаболизма обеспечивается другой специфической изоформой, CYP3A4, который отвечает за образование эзомепразола сульфона, основного метаболита в плазме крови.

Следующие параметры отражают преимущественно фармакокинетику у людей с функциональным ферментом CYP2C19, то есть быстрыми метаболизаторами.

Общий плазменный клиренс составляет приблизительно 17 л / час после одной дозы и около 9 литров / час после повторного применения. Срок годности приготовления плазмы составляет приблизительно 1,3 часа, когда повторно приложения один раз в день. Общее воздействие (AUC) увеличивается с повторным применением эзомепразола. Этот рост зависит от дозы и приводит к образованию нелинейной зависимости между дозой и AUC после повторного применения. Эта зависимость от времени и дозы обусловлена ​​уменьшением пресистмельного метаболизма и системного зазора, вызванного, вероятно, ингибирования фермента CYP2C19 эзомепразола и / или его сульфонового метаболита.

Esomeprazole полностью выводится из плазмы между приемами, а тенденциями к его накоплению в организме при нанесении приложений один раз в день не наблюдается.

При повторном применении препарата в дозах 40 мг в виде внутривенных инъекций средняя максимальная концентрация плазмы составляет приблизительно 13,6 мкмоль / л. Средняя максимальная концентрация плазмы после соответствующих пероральных доз составляет приблизительно 4,6 мкмоль / л. Менее рост (приблизительно 30%) общего воздействия наблюдается при внутривенном использовании по сравнению с пероральным введение. Линейный дозозависимый рост воздействия при введении эзомепразола в форме внутривенного настой в течение 30 минут (при дозе 40 мг, 80 мг или 120 мг), а затем его введение в виде длительного вливания (со скоростью 4 мг / ч или 8 мг / ч) на 23, 5 часов.

Основные метаболиты эзомепразола не влияют на секрецию желудочного сока. Почти 80% пероральной дозы эзомепразола выводится в виде метаболитов в моче, остальное - с фекалиями. Менее 1% от исходного соединения выводятся в моче.

Пациенты специальных групп

Примерно 2,9 ± 1,5% населения не имеет функционального фермента CYP2C19 и называется медленными метаболизаторами. Это метаболизм эзомепразола, вероятно, катализируется преимущественно CYP3A4. После нескольких пероральных введений эзомепразола в дозе 40 мг один раз в день средняя общая экспозиция составляла приблизительно на 100% выше в медленных метаболизаторах, чем у функционального фермента CYP2C19 (быстрые метаболизуры). Средняя максимальная концентрация плазмы была повышена примерно на 60%. Подобные различия наблюдались при внутривенном введении эзомепразола. Эти данные не требуют изменений в дозировке эзомепразола.

Метаболизм эзомепразола в небольшом проявлении в пожилых людей (71-80 лет).

После одноразового устного введения эзомепразола в дозе 40 мг средняя общая общаяся у женщин примерно на 30% выше, чем мужчины. В зависимости от гендерной разницы не наблюдается в повторном применении препарата один раз в день. Подобные различия наблюдались при внутривенном использовании эзомепразола. Эти данные не влияют на дозировку эзомепразола.

Метаболизм эзомепразола у пациентов с легкими или умеренными расстройствами функции печени может быть нарушен. У пациентов с тяжелыми расстройствами печени скорость метаболизма уменьшается, в результате чего полное воздействие эзомепразола увеличивается вдвое. Следовательно, пациенты с Герк и тяжелыми расстройствами функции печени не должны превышать максимальную дозу 20 мг. В случае язвы кровотечения и тяжелых нарушений функции печени после введения начальной болюсной дозы 80 мг введения препарата в виде длинной внутривенной инфузии на максимум 4 мг / час в течение 71,5 часов могут быть достаточный. Эзомепразол или его основные метаболиты не показывают тенденции накапливать при нанесении один раз в день.

Не было никаких исследований с участием пациентов с уменьшенной функцией почек. Поскольку почки несут ответственность за вывод метаболитов эзомепразола, но не для вывода основного соединения, изменения метаболизма не ожидаются у пациентов с нарушением функции почек.

Клинические характеристики.

Индикация.

Взрослые

Дети в возрасте от 1 до 18 лет

Гастроэзофагеальная рефлюксная болезнь (ГЭРД) у пациентов с эрозионным рефлюксным эзофагитом и / или тяжелыми симптомами рефлюкса.

Противопоказание.

Повышенная чувствительность к активному ингредиенту эзомепразола, других замещенных бензимидазолов или любого из вспомогательных веществ этого лекарственного средства.

Esomeprazole не следует использовать одновременно с Atazanavir, Nealphinavir (см. Раздел «Взаимодействие с другими лекарствами и другими типами взаимодействия»).

Взаимодействие с другими лекарствами и другими типами взаимодействия.

Исследование взаимодействия проводилось только у взрослых.

Эффект эзомепразола на фармакокинетику других препаратов

Лекарства, поглощение которых зависит от pH

Ингибирование выделения желудка на фоне терапии с эзомепразолом и другими IPPS (ингибитор протонного насоса) может привести к ослаблению или повышению поглощения лекарств, что зависит от уровня pH желудочного сока. Как и при использовании других лекарств, которые уменьшают кислотность желудочного сока, поглощают такие препараты, такие как кетоконазол, андтреконазол и эрлотиниб, могут ослабить, а также поглощение дигоксина - для увеличения при использовании эзомепразола. При сопутствующем использовании омепразола (20 мг в день) и дигоксин у здоровых добровольцев биодоступность дигоксина выросла на 10% (до 30% в два из десяти участников). Токсические эффекты дигоксина наблюдались по случаю. Однако следует соблюдать осторожность в использовании высоких доз эзомепразола пациентам старшего возраста. Мониторинг концентрации дипоксинов в крови пациента должен быть усилен.

Отмечается взаимодействие омепразола с некоторыми ингибиторами протеаз. Клиническое значение и механизмы этих взаимодействий не всегда известны. Увеличение уровня pH желудочного сока в период терапии омепразол может изменить поглощение ингибиторов протеазы. Другие механизмы взаимодействия возможны путем подавления CYP2C19. Снижение уровней сыворотки атазанавира и Нилафинавира наблюдалось при одновременном использовании омепразола, поэтому не рекомендуется использовать эти препараты. Сопровождающее использование омепразола (40 мг один раз в день) с атазанавиром 300 мг / ритонавиром 100 мг у здоровых добровольцев имеет значительное снижение воздействия атазанавира (уменьшение AUC, C _max и C _min примерно на 75%). Увеличение дозы атазанавира до 400 мг не компенсировала влияние омепразола на экспозицию атазанавира. Сопровождающее использование омепразола (20 мг в день) с атазановиром 400 мг / ритонавиром 100 мг у здоровых добровольцев сократилось воздействие атазанавира примерно на 30% по сравнению с воздействием, отмеченным в применении атазанавира 300 мг / ритонавиров 100 мг один раз в день без Использование омепразола в дозе 20 мг в день. Сопровождающее использование омепразола (40 мг в день) снизило среднее значение AUC, C MAX и C _{MILE NEAELPHINAVIR на} 36-39%, а среднее значение AUC, C _MAX и C _MIN фармакологически активного M8 метаболита на 75-92%.

Увеличение концентрации сахнавира (используемое одновременно с ритонавиром) в сыворотке (80-100%) наблюдалась в сопутствующем использовании омепразола (в дозе 40 мг в день). Омпразол в дозе 20 мг в день не повлиял на экспозицию Дапунавира (который использовался одновременно с ритонавиром) и ампенвиром (в сочетании с ритонавиром). Эзомепразол в дозе 20 мг в день не повлиял на воздействие ампенвира (в сочетании с ритонавиром или отдельно). Использование омепразола в дозе 40 мг / день не изменила экспозицию лопинавира (в сочетании с ритонавиром). Из-за сходства фармакодинамических эффектов и фармакокинетических свойств омепразола и эзомепразола не рекомендуется использовать эзомепразол и атазанавиры.

Лекарственные средства метаболизирующие CYP2C19.

EsomePazole подавляет CYP2C19 - основной фермент, который метаболизирует эзомепразол. Следовательно, в сочетании с эзомепразолом с лекарственными средствами метаболизируют CYP2C19, такие как диазепам, циталопрам, имипрамин, кломипрамин, фенитоин и т. Д., Концентрация этих препаратов в плазме может увеличить и может быть желательно снизить их дозы. Сопущенное пероральное введение 30 мг эзомепразола привело к снижению зазора в диазепаме субстрата диазепама на 45%. С сопутствующим устным приемом 40 мг эзомепразола и фенитоина минимальные концентрации фенитонигина в плазме крови пациентов с эпилепсией выросли на 13%. Рекомендуется контролировать концентрацию фенитоина в плазме в начале терапии эзомепразолом и во время его прекращения. Использование омепразола (40 мг раз в день) вызвало увеличение C MAX и AUC _{τ Оториконазола} (субстрат CYP2C19) в соответствии с 15% и 41% соответственно.

Благодаря сопутствующим устным употреблению 40 мг эзомепразола пациентам, принимающим варфарин в рамках клинического осмотра, клинонсионы крови оставались в пределах допустимых значений. Тем не менее, в периоде Соскете, на фоне использования орального эзомепразола, несколько отдельных случаев клинически значимого роста Министерства чрезвычайных ситуаций отмечается в сопутствующем использовании этих препаратов. Рекомендуется отслеживать в начале и в конце сопутствующего использования эзомепразола и варфарина или других производных кумарина.

С помощью одновременного использования эзомепразола, сообщалось, что увеличивают уровень отслеживания в сыворотке.

Омпразол, как и эзомепразол, является ингибитором CYP2C19. У здоровых добровольцев во время перекрестного обследования использования омепразола в дозе 40 мг привели к увеличению C _Max и AUC цилостазола в соответствии с 18% и 26%, а один из его активных метаболитов - на 29% и 69 %

Сопутницательное пероральное введение 40 мг эзомепразола и цисаприида у здоровых добровольцев привела к увеличению площади в рамках концентрации концентрации вовремя (AUC) на 32%, а полурасхождение (T _1/2 ) - на 31% , но значительное увеличение максимальной концентрации зисасрида в плазме. Кровь не отмечалась. Небольшое удлинение интервала QTC, которое наблюдалось при использовании цисаприда в отдельности, не было увеличено при использовании зисасрида в сочетании с эзомепразолом.

Было показано, что эзомепразол клинически влияет на фармакокинетику амоксициллина или хинидин.

Исследование во взаимодействии in vivo с использованием формы препарата для внутривенного введения в больших дозах (80 мг + 8 мг / час) не проводилось. Влияние эзомепразола на препараты метаболизированный CYP2C19, на фоне такого режима лечения может быть более выраженным, и пациенты в течение 3-дневного внутривенного введения препарата следует контролировать для развития нежелательных явлений.

Во время кросс-клинического исследования клопидогрела (в нагрузочной дозе 300 мг с последующим применением 75 мг / день) использовали отдельно и в сочетании с омепразолом (80 мг одновременно с клопидогрелем) в течение 5 дней. Експозиція активного метаболіту клопідогрелу знизилась на 46 % (день 1) та 42 % (день 5) при одночасному застосуванні клопідогрелу та омепразолу. Середня величина пригнічення агрегації тромбоцитів при одночасному застосуванні клопідогрелу та омепразолу зменшилася на 47 % (через 24 години) та 30 % (день 5). Інше дослідження продемонструвало, що застосування клопідогрелу та омепразолу в різний час не усувало їх взаємодії, що, вірогідно, зумовлено пригнічувальним впливом омепразолу на CYP2C19. В ході обсерваційних та клінічних досліджень отримано суперечливі дані щодо клінічних проявів цієї ФК/ФД взаємодії з точки зору значних серцево-судинних подій.

Невідомий механізм

При застосуванні метотрексату разом із ІПП його рівні підвищувалися у деяких пацієнтів. Може бути потрібне тимчасове припинення прийому езомепразолу при застосуванні метотрексату у великих дозах.

Вплив інших лікарських засобів на фармакокінетику езомепразолу

Езомепразол метаболізується CYP2C19 та CYP3А4. Супутнє пероральне застосування езомепразолу та інгібітору CYP3А4 кларитроміцину (500 мг двічі на добу), призводило до подвоєння експозиції (AUC) езомепразолу. Супутнє застосування езомепразолу та комбінованого інгібітору CYP2C19 та CYP3А4 може призводити до зростання експозиції езомепразолу більше ніж удвічі. Інгібітор CYP2C19 та CYP3А4 вориконазол збільшував AUCτ омепразолу на 280 %. Корекція дози езомепразолу не завжди потрібна в таких ситуаціях. Однак вона може бути необхідною для пацієнтів із тяжкими порушеннями функції печінки та у випадках, коли показане довготривале лікування.

Препарати, здатні стимулювати CYP2C19 чи CYP3А4 або обидва ці ферменти (такі як рифампіцин та звіробій), можуть знижувати концентрації езомепразолу у сироватці крові шляхом посилення його метаболізму.

У разі будь-яких тривожних симптомів (таких як, наприклад, значне непередбачуване зниження маси тіла, періодичне блювання, дисфагія, гематемезис або мелена) та при підозрі на виразку шлунка чи при її наявності слід виключити злоякісне захворювання, оскільки Нексіум може приховувати симптоми та затримувати встановлення діагнозу.

Терапія інгібіторами протонної помпи може дещо збільшувати ризик шлунково-кишкових інфекцій, таких як інфекції, зумовлені Salmonella та C аmpylobacter (див. розділ «Фармакодинаміка»).

Не рекомендується застосовувати езомепразол одночасно з атазанавіром (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»). Якщо застосування комбінації атазанавіру з інгібіторами протонної помпи вважається обов'язковим, рекомендується пильно спостерігати за пацієнтом та підвищити дозу атазанавіру до 400 мг у поєднанні зі 100 мг ритонавіру; дозу езомепразолу 20 мг перевищувати не слід.

Езомепразол, як і всі препарати, що блокують секрецію кислоти, може пригнічувати всмоктування вітаміну В 12 (ціанокобаламіну) внаслідок гіпо- чи ахлоргідрії. Це слід мати на увазі щодо пацієнтів зі зниженим запасом вітаміну у організмі або факторами ризику погіршеного всмоктування вітаміну В 12 при довготривалій терапії.

Езомепразол – інгібітор CYP2C19. На початку та наприкінці терапії езомепразолом слід враховувати можливість взаємодії із препаратами, що метаболізуються CYP2C19. Відзначено взаємодію між клопідогрелем та омепразолом (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»). Клінічна значущість цієї взаємодії точно не визначена. Як запобіжний захід не рекомендується одночасно застосовувати езомепразол та клопідогрель.

Випадки тяжкої гіпомагніємії відзначалися у пацієнтів, які приймали інгібітори протонної помпи (ІПП), такі як езомепразол, протягом щонайменше трьох місяців, а у більшості випадків – протягом року. Гіпомагніємія може мати серйозні прояви, такі як втома, тетанія, делірій, судоми, запаморочення та шлуночкова аритмія, але їх розвиток може бути поступовим та лишатися непоміченим. У більшості пацієнтів із гіпомагніємією стан покращувався після замісної терапії магнієм та припинення застосування ІПП.

Пацієнтам, для яких передбачається тривалий курс лікування або які приймають ІПП із дигоксином чи препаратами, здатними спричиняти гіпомагніємію (наприклад з діуретиками), доцільним може бути вимірювання рівня магнію перед початком терапії ІПП та періодично протягом лікування.

Інгібітори протонної помпи, особливо при застосуванні у високих дозах та протягом тривалого періоду (>1 року), можуть дещо підвищувати ризик перелому стегна, зап'ястя та хребта, переважно у пацієнтів літнього віку чи з іншими факторами ризику. Результати оглядових досліджень свідчать, що інгібітори протонної помпи можуть підвищувати загальний ризик переломів на 10-40 %. Деякою мірою це підвищення може бути зумовлено іншими факторами ризику. Пацієнтів, яким загрожує ризик остеопорозу, слід лікувати відповідно до діючих клінічних керівництв; також їм слід отримувати належну кількість вітаміну D та кальцію.

Вплив на результати лабораторних аналізів

Підвищені рівні CgA можуть заважати діагностиці нейроендокринних пухлин. Щоб цього уникнути, слід тимчасово припинити застосування езомепразолу щонайменше за п'ять днів до вимірювання рівня CgA.

Кожен флакон містить менше 1 ммоль натрію.

Застосування у період вагітності або годування груддю.

Дані щодо застосування езомепразолу в період вагітності обмежені. Дослідження на тваринах не виявили прямого чи опосередкованого шкідливого впливу на ембріофетальний розвиток. Дані досліджень рацемічної суміші у тварин не свідчать про безпосередній чи опосередкований шкідливий вплив на вагітність, пологи чи післяпологовий розвиток. Призначати Нексіум вагітним жінкам слід з обережністю.

Невідомо, чи проникає езомепразол у грудне молоко. Досліджень за участю жінок, які годують груддю, не проводилося. Тому Нексіум не слід застосовувати в період годування груддю.

Малоймовірно, щоб Нексіум впливав на здатність керувати автомобілем та працювати з іншими механізмами. Під час лікування препаратом можуть спостерігатись побічні реакції з боку нервової системи або органів зору.

Спосіб застосування та дози.

Дозування

Дорослі

Антисекреторна терапія, у разі, коли неможливо застосовувати пероральний шлях введення Пацієнтам, які не можуть приймати лікарський засіб перорально, можна вводити препарат парентерально у дозі 20-40 мг один раз на добу. Доза для пацієнтів із рефлюксним езофагітом становить 40 мг один раз на добу. Доза для пацієнтів, що одержують симптоматичне лікування рефлюксної хвороби, становить 20 мг один раз на добу.

При лікуванні виразок шлунка, зумовлених застосуванням НПЗЗ, звичайна доза становить 20 мг один раз на добу. Для запобігання виразкам шлунка та дванадцятипалої кишки, зумовленим терапією НПЗЗ, пацієнтам групи ризику призначають лікарський засіб у дозі 20 мг один раз на добу.

Зазвичай лікування за допомогою лікарського засобу для внутрішньовенного введення є короткотривалим, пацієнтів слід переводити на пероральне застосування лікарського засобу якомога швидше.

Короткотривале підтримання гемостазу та профілактика повторної кровотечі у пацієнтів після ендоскопічного лікування гострої кровотечі внаслідок виразки шлунка або дванадцятипалої кишки

Після терапевтичної ендоскопії гострої кровотечі виразок шлунка або дванадцятипалої кишки вводять 80 мг лікарського засобу у вигляді болюсної інфузії тривалістю 30 хвилин, після чого продовжують введення препарату у вигляді тривалої внутрішньовенної інфузії зі швидкістю 8 мг/годину впродовж 3 днів (72 годин).

Після парентерального лікування терапію слід продовжити за допомогою пероральних засобів, що пригнічують кислотну секрецію.

Спосіб застосування

Інструкції із приготування відновленого розчину наведені у даному розділі нижче («Інструкції із застосування, використання та утилізації (у відповідних випадках)»).

Ін'єкції

Доза 40 мг

5 мл відновленого розчину (8 мг/мл) вводять у вигляді внутрішньовенної ін'єкції тривалістю щонайменше 3 хвилини.

Доза 20 мг

2,5 мл або половину відновленого розчину (8 мг/мл) вводять у вигляді внутрішньовенної ін'єкції тривалістю щонайменше 3 хвилини. Невикористаний розчин утилізують.

Інфузії

Доза 40 мг

Відновлений розчин вводять у вигляді внутрішньовенної інфузії тривалістю 10-30 хвилин.

Доза 20 мг

Половину відновленого розчину вводять у вигляді внутрішньовенної інфузії тривалістю 10-30 хвилин. Невикористаний розчин утилізують.

Доза 80 мг

Відновлений розчин вводять у вигляді тривалої внутрішньовенної інфузії протягом 30 хвилин.

Доза 8 мг/год

Відновлений розчин вводять у вигляді тривалої внутрішньовенної інфузії протягом 71,5 години (розрахована швидкість інфузії 8 мг/годину; термін придатності відновленого розчину вказаний у розділі «Термін придатності»).

Порушення функції нирок

Для пацієнтів із порушеням функції нирок корекція дози не є необхідною. Оскільки досвід застосування препарату пацієнтам із тяжкою нирковою недостатністю обмежений, таких пацієнтів слід лікувати з обережністю (див. розділ «Фармакокінетика»).

Порушення функції печінки

ГЕРХ: пацієнтам із легкими або помірними порушеннями функції печінки корекція дози не потрібна. Пацієнтам із тяжкими порушеннями функції печінки не слід перевищувати максимальну дозу Нексіуму 20 мг (див. розділ «Фармакокінетика»).

Виразки, що кровоточать: пацієнтам із легкими або помірними порушеннями функції печінки корекція дози не потрібна; пацієнтам із тяжкими порушеннями функції печінки після введення початкової болюсної дози препарату Нексіум для інфузій 80 мг подальше введення препарату у вигляді тривалої внутрішньовенної інфузії зі швидкістю 4 мг/годину протягом 71,5 години може бути достатнім (див. розділ «Фармакокінетика»).

Пацієнти літнього віку

Корекція дози не потрібна.

Діти

Дозування

Діти віком 1-18 років

Як зас іб для пригнічення шлункової секреції у разі, коли пероральний прийом препарату неможливий

Пацієнтам, які не можуть приймати препарат перорально, в рамках періоду повного лікування ГЕРХ можна вводити препарат парентерально один раз на добу (дози вказані у таблиці нижче).

Зазвичай лікування за допомогою препарату для внутрішньовенного введення має тривати недовго і пацієнтів слід переводити на пероральний прийом лікарського засобу якомога швидше.

Рекомендовані дози езомепразолу для внурішньовенного введення

Спосіб застосування

Інструкції із приготування відновленого розчину наведені у даному розділі нижче («Інструкції із застосування, використання та утилізації (у відповідних випадках)»).

Ін'єкції

Доза 40 мг

5 мл відновленого розчину (8 мг/мл) вводять у вигляді внутрішньовенної ін'єкції тривалістю щонайменше 3 хвилини.

Доза 20 мг

2,5 мл або половину відновленого розчину (8 мг/мл) вводять у вигляді внутрішньовенної ін'єкції тривалістю щонайменше 3 хвилини. Невикористаний розчин утилізують.

Доза 10 мг

1,25 мл відновленого розчину (8 мг/мл) вводять у вигляді внутрішньовенної ін'єкції тривалістю щонайменше 3 хвилини. Невикористаний розчин утилізують.

Інфузії

Доза 40 мг

Відновлений розчин вводять у вигляді внутрішньовенної інфузії тривалістю 10-30 хвилин.

Доза 20 мг

Половину відновленого розчину вводять у вигляді внутрішньовенної інфузії тривалістю 10-30 хвилин. Невикористаний розчин утилізують.

Доза 10 мг

Чверть відновленого розчину вводять у вигляді внутрішньовенної інфузії тривалістю 10-30 хвилин. Невикористаний розчин утилізують.

Інструкції із застосування, використання та утилізації (у відповідних випадках)

Перед застосуванням відновлений розчин слід візуально оглянути на наявність часток та зміни забарвлення. Слід використовувати лише прозорий розчин. Розчин призначений лише для одноразового застосування.

Якщо весь відновлений вміст флакону не потрібен, невикористаний розчин слід утилізувати відповідно до місцевих вимог.

Розчин для ін'єкцій по 40 мг

Готують розчин для ін'єкції (8 мг/мл), додаючи 5 мл 0,9 % натрію хлориду для внутрішньовенного застосування до флакону езомепразолу 40 мг.

Відновлений розчин для ін'єкцій прозорий та безбарвний або трохи жовтуватого кольору.

Розчин для інфузій по 40 мг

Готують розчин для інфузій, розчиняючи вміст одного флакона езомепразолу 40 мг у до 100 мл 0,9 % хлориду натрію для внутрішньовенного застосування.

Розчин для інфузій по 80 мг

Готують розчин для інфузій, розчиняючи вміст двох флаконів езомепразолу по 40 мг у до 100 мл 0,9 % хлориду натрію для внутрішньовенного застосування.

Відновлений розчин для інфузій прозорий та безбарвний або трохи жовтуватого кольору.

Діти.

Застосовують дітям віком від 1 року як засіб для антисекреторної терапії у разі, коли пероральний прийом препарату неможливий.

Передозування.

Досвід навмисного передозування на даний час дуже обмежений. Симптомами, що виникали внаслідок пероральному прийому дози 280 мг, були прояви з боку шлунково-кишкового тракту та слабкість. Разовий пероральний прийом 80 мг езомепразолу та внутрішньовенне введення 308 мг езомепразолу протягом 24 годин наслідків не спричиняли. Специфічний антидот невідомий. Езомепразол значним чином зв'язується із білками плазми крові і тому погано виводиться за допомогою діалізу. Як і у випадку будь-якого передозування, слід надати симптоматичне лікування та вжити загальних підтримуючих заходів.

Побічні реакції.

Нижченаведені небажані реакції на препарат були виявлені або підозрювалися у програмі клінічних досліджень езомепразолу при його пероральному чи внутрішньовенному застосуванні, а також під час постмаркетингового спостереження за пероральним застосуванням препарату. Реакції розподілені за категоріями за частотою: дуже часто (≥1/10); часто (≥1/100 - <1/10); нечасто (≥1/1000 - <1/100); рідко (≥1/10000 - <1/1000); дуже рідко (<1/10000); невідома частота (неможливо визначити за наявними даними).

Порушення з боку крові та лімфатичної системи

Рідко : лейкопенія, тромбоцитопенія.

Дуже рідко : агранулоцитоз, панцитопенія.

Порушення з боку імунної системи

Рідко: реакції гіперчутливості, наприклад, гарячка, ангіоневротичний набряк та анафілактичні реакції/шок.

Порушення з боку метаболізму та харчування

Нечасто: периферичний набряк.

Рідко: гіпонатріємія.

Невідома частота: гіпомагніємія (див. розділ «Особливості застосування»); тяжка гіпомагніємія може корелювати із гіпокальціємією.

Психічні розлади

Нечасто: безсоння.

Рідко: ажитація, сплутаність свідомості, депресія.

Дуже рідко: агресія, галюцінації.

Порушення з боку нервової системи

Часто: головний біль.

Нечасто: запаморочення, парестезія, сонливість.

Рідко: порушення смакових відчуттів.

Порушення з боку органів зору

Нечасто: нечіткий зір.

Порушення з боку органів слуху та рівноваги

Нечасто: вертиго.

Порушення з боку органів дихання, грудної клітки та середостіння

Рідко: бронхоспазм.

Порушення з боку травної системи

Часто: біль у животі, запор, діарея, метеоризм, нудота/блювання.

Нечасто: сухість у роті.

Рідко: стоматит, шлунково-кишковий кандидоз.

Невідома частота: мікроскопічний коліт.

Порушення з боку гепатобіліарної системи

Нечасто: збільшення рівня печінкових ферментів.

Рідко: гепатит із жовтяницею чи без неї.

Дуже рідко: печінкова недостатність, енцефалопатія у пацієнтів із попередньо наявною хворобою печінки.

Порушення з боку шкіри та підшкірної клітковини

Часто: реакції у місці введення*.

Нечасто: дерматит, свербіж, висип, кропив'янка.

Рідко: алопеція, фоточутливість.

Дуже рідко: поліморфна еритема, синдром Стівенса-Джонсона, токсичний епідермальний некроліз.

Порушення з боку скелетної мускулатури та сполучної тканини

Нечасто: переломи стегна, зап'ястя або хребта (див. розділ «Особливості застосування»).

Рідко: артралгія, міальгія.

Дуже рідко: м'язова слабкість.

Порушення з боку нирок та сечовидільної системи

Дуже рідко: інтерстиціальний нефрит; у деяких пацієнтів повідомлялося про ниркову недостатність.

Порушення з боку репродуктивної системи та молочної залози

Дуже рідко: гінекомастія.

Загальні розлади та реакції у місці введення

Рідко: нездужання, посилене потовиділення.

*Реакції у місці введення спостерігалися переважно у дослідженні із застосуванням високих доз протягом 3 діб (72 годин). У програмі доклінічного дослідження препарату езомепразол для внутрішньовенного застосування не спостерігалося подразнення судин, проте була помічена незначна реакція запалення тканини у ділянці підшкірної (навколовенозної) ін'єкції. Результати доклінічного дослідження вказували на те, що клінічне проявлення подразнення тканини було пов'язане з концентрацією.

Незворотні порушення зору відзначалися у поодиноких випадках у критично хворих пацієнтів, які отримували омепразол (рацемат) у вигляді внутрішньовенної ін'єкції, особливо у високих дозах, однак причинно-наслідковий зв'язок не встановлений.

Педіатрична популяція

Рандомізоване, відкрите, міжнародне дослідження було проведено з метою оцінки фармакокінетики багаторазового внутрішньовенного застосування езомепразолу протягом 4 днів при введенні один раз на добу у дітей віком від 0 до 18 років (див. розділ «Фармакокінетика»). Всього до оцінки безпеки засобу було залучено 57 пацієнтів (8 дітей у віці 1-5 років). Дані з безпеки препарату узгоджуються із відомим профілем безпеки езомепразолу, і нових загроз безпеці пацієнтів виявлено не було.

Термін придатності. 2 роки.

Термін зберігання після приготування розчину:

була продемонстрована хімічна та фізична стабільність в умовах застосування впродовж 12 годин при 30 °С. З точки зору мікробіології, продукт слід застосувати негайно.

Умови зберігання. Зберігати в недоступному для дітей місці. Зберігати в захищеному від світла місці при температурі не вище 30 °C.

Несумісність.

Даний лікарський засіб не слід застосовувати з іншими лікарськими засобами, окрім зазначених у розділі «Спосіб застосування та дози».

Упаковка. По 10 скляних флаконів з порошком у картонній коробці.

Категорія відпуску. За рецептом.

Виробник. АстраЗенека АБ, Швеція/AstraZeneca AB, Sweden.

Місцезнаходження виробника та адреса місця провадження його діяльності.

Форскаргатан 18 та Гертуневеген, Содертал'є, 15185, Швеція/ Forskargatan 18 och Gartunavagen, Sodertalje, 15185, Sweden.