ЭКВАТОР табл. 5 мг + 10 мг №30

Для медицинского использования лекарственного средства

ЭКВАТОР

(Экватор)

Место хранения:

Активные ингредиенты, лизиноприл, амлодипин;

1 таблетка содержит:

20 мг лизиноприл (как 21,76 мг лизиноприла дигидрата);

10 мг амлодипина (как амлодипин замашила 13,88 мг);

Вспомогательные вещества: стеарат магния, крахмал натрия (тип а) микрокристаллическая целлюлоза.

Лекарственная форма. Таблетки

Основные физические и химические свойства: белый или почти белый, круглые таблетки с круглым дворами, выгравированные «SF3» на одной стороне. Диаметр: 11 мм.

Фармакотерапевтическая группа. Ингибиторы ангиотензина-преобразования ингибиторов фермента (ACE) в сочетании с блокаторами кальциевого канала. Лисиноприл и амлодипин. Код ATC C09B B03.

Фармакологические свойства.

Фармакодинамика.

Экватор - комбинированная препарата фиксированная доза комбинация активных веществ лизиноприл и амлодипин.

Лисиноприл.

Лисиноприл - ингибитор фермента пептидиладедидазы. Он ингибирует ангиотензинско-конвертирующий фермент (ACE), который катализирует конверсию ангиотензина I в вазоконстрикторной пептидной ангиотензине II. Ангиотензин II также стимулирует выделение альдостерона из надпочечников CORTEX. Ингибирование ACE снижает концентрацию ангиотензина II, что приводит к снижению активности под давлением и снижение секреции альдостерона. Уменьшение последнего может привести к увеличению содержания калия в сыворотке крови.

Поскольку считается, что через механизм, через который лизиноприл снижает артериальное давление, ложь, подавление системы ренин-ангиотензин-альдостерона, лизиноприл снижает кровяное давление даже у гипертонических пациентов с низким ренином. Туз идентичен кининази II - фермент, который ломает брадикинина. Будет сыграть повышенные концентрации брадикинина, пептид вазодилататорного могущественной роли в терапевтическом воздействии лизиноприла еще не уточняли.

Амлодипин.

Амлодипин - ингибитор потока ионов кальция дигидропиридина (блокировщик каналов кальция медленный или антагонист кальция), который блокирует их поток через мембраны мышечных клеток миокарда и кровеносных сосудов.

Механизм антигипертензивного действия амлодипина вызвал прямое расслабляющее влияние на сосудистые гладкие мышцы.

Амлодипин 1 каждый день каждый день приводит к клинически значимому снижению артериального давления у пациентов с гипертоническими, как вертикально, так и горизонтально в течение 24 часов. Из-за медленного запуска быстрого гипотензивного эффекта не происходит.

Амлодипин не показывает никаких побочных эффектов на метаболизм и концентрации липидов в плазме и могут быть использованы у пациентов с астмой, диабетом и подарком.

Фармакокинетика.

Лисиноприл.

Лизиноприл - ангиотензин преобразующий фермент ингибитор для перорального введения, который содержит сульфгидрильные группы.

Поглощение. После применения в концентрацию препарата в плазме достигает максимума через 7 часов, хотя у пациентов с острым инфарктом миокарда произошла тенденция к небольшой задержке во время достижения максимальной концентрации в сыворотке. На основании данных выхода мочи средняя степень поглощения лизиноприла составляет приблизительно 25% из вариабельности у разных пациентов от 6 до 60% исследуемого диапазона дозы (от 5 до 80 мг). У пациентов с сердечной недостаточностью абсолютная биодоступность лизиноприла снижается примерно до 16%. Поглощение лизиноприла не зависит от потребления пищи.

Распределительные и белковые уровни связывания белка.

Лизиноприл не связывается с сывороточными белками, кроме циркулирующих ингибиторов ингибиторов ангиотензина преобразования фермента (ACE). Исследования у крыс показали, что почти лизиноприл пересекает кровь мозговой барьер.

Разведение.
Лисиноприл не метаболизируется в организме и выводится без изменений в моче. Повторное использование эффективного полураспада лизиноприла составляет 12,6 часа. Почечная очистка лизиноприла у здоровых добровольцев составляет приблизительно 50 мл / мин. Снижение концентрации сыворотки имеет длинный период полураспада, который не способствует накоплению лекарственного средства в организме. Предположительно, терминал Half-Life представляет собой насыщающую связывание к тузу и не зависим от дозы.

Фармакокинетические свойства в специальных группах пациентов.

Отказ печени.

Ненормальная функция печени у пациентов с циррозом привела к снижению поглощения лизиноприла (примерно на 30% в соответствии с данными из выхода мочи), но эффект препарата увеличился (приблизительно 50%) по сравнению с тем, что у здоровых добровольцев благодаря снижению разрешения.

Почечная недостаточность.

Почечная дисфункция снижает экскрецию лизиноприла, которая их выделяется, но это уменьшение становится клинически важным только при скорости гломерелярной фильтрации менее 30 мл / мин. В мягкой и умеренной почечной недостаточности (зазор креатинина от 30 до 80 мл / мин), среднее значение площади под кривой «концентрация - время» (AUC) увеличилось только на 13%, тогда как с тяжелой почечной недостаточностью (зазор креатинина от 5 до 30 ML / MIN) Увеличение среднего AUC в 4,5 раза. Лизиноприл выводится в гемодиализ. Через 4 часа диализа концентрация диализа в плазменном лизиноприме снижена в среднем на 60%, а зазор диализа составляет от 40 до 55 мл / мин.

Сердечная недостаточность.

В сердечной недостаточности пациенты указывали на более высокую концентрацию лизиноприла в плазме по сравнению со здоровыми добровольцами (увеличение AUC в среднем на 125%), но на основе вывода мочи поглощения лизиноприла снижается на 16% по сравнению с здоровыми лицами.

Пациенты пожилых людей.

У пожилых пациентов имеют более высокую концентрацию лизиноприла крови и более высокие значения AUC (более приблизительно приблизительно 60%) по сравнению с возрастными показателями младшего возраста.

Амлодипин.
Поглощение.
После применения терапевтических доз амлодипина хорошо поглощено, достигая максимальных концентраций плазмы 6-12 часов после применения. Абсолютная биодоступность по оценкам от 64 до 80%. Еда не влияет на биодоступность амлодипина.

Распределительные и белковые уровни связывания белка.

Объем распределения составляет приблизительно 21 л / кг. Исследования in vitro показали, что приблизительно 97,5% амлодипина связаны с плазменными белками.

Биотрансформация и устранение.

Терминал период полураспада в плазме составляет приблизительно 35-50 часов и ответственное использование препарата 1 раз в день. Амлодипин широко метаболизируется в печени к неактивным метаболитам, и только 10% материнского соединения и 60% метаболитов выделяются в моче.

Фармакокинетические свойства в определенных группах пациентов.

Использование у пациентов с печеночными нарушениями.

Клинические данные об использовании амлодипина у пациентов с ухудшением печени очень ограничены. Пациенты с печеночной обесценением снижали оформление амлодипина, что увеличивает период полураспада и AUC около 40-60%.

Пациенты пожилых людей.

Время достичь максимальной концентрации лекарств в плазме крови у пациентов пожилых пациентов и младших пациентов практически одинаковы. У пожилых пациентов склонна к снижению оформления амлодипина, что приводит к увеличению AUC и период полувыведения.

Увеличение AUC и период полувыведения у пациентов с застойной сердечной недостаточностью в соответствии с ожиданиями этой возрастной группы.

Клинические характеристики.

Индикация.

Essential артериальная гипертония.

Для заместительной терапии у пациентов, состояние которых подвергается адекватному контролю с помощью лизиноприла и амлодипина, взятых одновременно в тех же дозах.

Противопоказание.

Связанный Лисиноприл:

- гиперчувствительность к лисиноприлу или другим ингибиторам ангиотензинско-преобразования фермента (ACE);

- история ангионеопеема после использования ингибиторов ACE, наследственной или идиопатической ангиодиоэхемы;

- первичный гипердостеронизм;

- стеноз почечной артерии (один или оба);

- применение пациентов, которые находятся на гемодиализе с использованием высокопроточных мембран (например, 69);

- уровень креатинина сыворотки> 220 ммоль / л;

- экватор одновременное использование продуктов, содержащих алискирен у пациентов с диабетом или почечной недостаточностью (уровень гломеренной фильтрации <60 мл / мин. / 1,73 м ^2);

- беременность или женщины, которые планируют забеременеть; Период грудного вскармливания (см. «Применение во время беременности или грудного вскармливания»).

Связано с амлодипином:

- гиперчувствительность к амлодипину или другим производным дигидропиридина;

- тяжелая артериальная гипотензия;

- шок (включая кардиогенный шок);

- выраженный стеноз аорты или митральных клапанов или гипертрофическую кардиомиопатию с нарушениями гемодинамики;

- гемодинамически нестабильная сердечная недостаточность после острого инфаркта миокарда;

- острый инфаркт миокарда;

Гиперчувствительность к любому из наполнителей препарата.

Взаимодействие с другими лекарствами и другими типами взаимодействия.

Взаимодействия, связанные с лизиноприлом.

Двойная блокада системы Renin-Angiotensin-Aldosterone (Рас). Эти клинические исследования показали, что двойная блокада системы ренин-ангиотензина-альдостерона (раас) посредством совместного использования ингибиторов, ангиотензин II или алискирену, связанного с повышенным риском гипотензии, гиперкалиемии и почечной недостаточности (включая острая почечная недостаточность) с монотерапией.

Диуретики. При использовании лизиноприла мочегонного антигипертензивного эффекта усиливается и резкое снижение артериального давления. Возможность симптоматической гипотензии с использованием лизиноприла может быть уменьшена путем отмены диуретика перед началом лечения лизиноприлом.

Вещества, которые увеличивают уровень калия, диуретики калия (например, спиронолактона, амилорида, триамтена), добавки калия или заменители, содержащие калий, которые могут увеличить уровни калия. Использование этих препаратов может вызвать гиперкалиемию в сочетании с ингибиторами ACE, особенно у пациентов с печеночными нарушениями. Если вы используете вышеупомянутые инструменты, связанные с LISINOPRIL, рекомендуется регулярный мониторинг параметров функций калия в сыворотке и почечной функции.

Препараты лития. Сопутствующее введение препаратов препаратов литий и ингибиторов лития и ACE обратно отметило усиление концентрации лития в сыворотке крови и токсичность. Сопущенное использование препаратов литиевые и тиазидные диуретики могут повысить риск лития токсичности и повысить уже повышенную литиевую токсичность во время лечения ингибиторами ACE. Сопущенное использование лизиноприла и препарата лития не рекомендуется, но если это оказалось необходимым, используйте комбинацию, необходимую для контроля содержания лития в сыворотке крови (см. Раздел «Особенности применения»).

НПВП (НПЗ). В долгосрочном использовании НПВП, включая аспирин (более 3 г / день), может снизить антигипертензивный эффект ингибиторов ACE.

Ингибиторы NSAID и ACE приводят к добавке эффекта растущего калия в сыворотке и могут привести к ухудшению функции почек. Этот эффект обратим. Иногда это может быть острая печеночная недостаточность, особенно у пациентов с нарушением почечной функции, такой как пожилые люди или пациенты с обезвоживанием.

Препараты, которые подавляют функцию костного мозга. Сопутствующее введение лизиноприла повышает риск нейтропении и / или агранулоцитоза.

Эстрогены. Если сопутствующее администрация может снизить гипотензивный эффект лизиноприла из-за удержания жидкости в организме.

Золото. Нитрытойдни Реакции (симптомы вазодилатации, включая промывку, тошноту, головокружение, гипотензия, которые могут быть серьезными), могут возникать чаще с сопутствующим использованием ингибиторов ACE и инъекционных приготовленных золотых препаратов, таких как натрия амотиомаляту.

Другие антигипертензивные агенты: сопутствующее использование этих препаратов может увеличить гипотензивный эффект лизиноприла. Сопущенное использование с нитроглицерином или другими вазодилататорами может дополнительно снизить кровяное давление.

Трициклические антидепрессанты, антипсихотики, инструменты для анестезии, наркоз о наркотикам при использовании обеих ингибиторов ACE увеличивают гипотензивный эффект (см. Раздел «Особенности применения»).

Симптомиметика может уменьшить антигипертензивное влияние ингибиторов ACE.

Антидиабетические, эпидемиологические исследования показали, что одновременное использование ингибиторов ACE и антидидиабетические препараты (инсулин, пероральные протихихликетные препараты) могут привести к увеличению эффекта снижения глюкозы с риском гипогликемии. Этот эффект обычно происходит в течение первых недель комбинированного лечения и у пациентов с недостаточной недостаточностью.

Ацетилсалициловая кислота, тромболитика, бета-блокаторы, нитраты. Лисиноприл можно применять одновременно с дозами аспирина в сердечном, тромболите, бета-блокаторах и / или нитритах.

Аллопуринол, прокаинамид, цитостатика или иммунодепрессанты (системные кортикостероиды) могут привести к повышению риска лейкопении при введении с ингибиторами ACE.
Антациды уменьшают биодоступность, а использование ингибиторов ACE.

Этанол усиливает гипотензивный эффект.

Взаимодействия, связанные с амлодипином.

Ингибиторы CYP3A4. Сопущенное использование амлодипина с сильными или умеренными ингибиторами CYP3A4 (ингибиторы протеазы, фунгициды азола, макролиды, такие как эритромицин или кларитромицин, верапамил или дилтиацем), могут значительно повысить воздействие амлодипина, что также может привести к повышению риска гипотензии. Клинические последствия фармакокинетических вариаций могут быть более выражены у пожилых пациентов. Таким образом, как показано клиническое управление с возможной дозировкой регулировки амлодипина. Амлодипин с грейпфрутом или соком грейпфрута не рекомендуется, потому что некоторые пациенты могут увеличить биодоступность амлодипина, что приводит к повышению его антигипертензивного эффекта.

Индукторы CYP3A4: нет информации о влиянии индукторов CYP3A4 на амлодипин. Сопутствующее введение индукторов CYP3A4 (например, рифампицина, препараты, содержащие ветер Святого Иоанна [Peryericum Perforatum]), может привести к снижению концентрации амлодипина в плазме. Сопущенное использование амлодипина с индукторами CYP3A4 должно быть сделано с осторожностью.

Dantrolen (Infusion) - в ходе исследований на животных после применения верапамила и внутривенного дантролен наблюдается желудочковой фибрилляции и сердечно-сосудистой недостаточности с сопутствующей гиперкалемией и последующим летальным результатом. Из-за риска гиперкалемии следует избегать одновременного использования блокаторов кальциевых каналов, таких как амлодипин, пациенты, подверженные злокачественным гипертермии, а также для лечения злокачественной гипертермии.

Влияние амлодипина на другие лекарственные средства. Гипертонические эффекты амлодипина увеличивают соответствующее влияние других лекарств, которые имеют антигипертензивные свойства.

Амлодипин не повлиял на фармакокинетику аторвастатина, дигоксина, варфарина или циклоспорина.

Симвастатин. Сопущенное использование повторных доз 10 мг амлодипина и 80 мг симвастатина привело к повышению концентрации симвастатина на 77% по сравнению с соответствующей концентрацией монотерапии симвастатина. Доза симвастатина пациентам с использованием амлодипина должна быть ограничена до 20 мг в день.

Tacrolymus. Риск повышенного уровня такролимуса в крови во время сопутствующего использования амлодипина, но фармакокинетический механизм этого взаимодействия не полностью установлен. Чтобы избежать токсичности такролимуса, с сопутствующим амлодипином требует регулярного мониторинга уровня такролимуса в крови и, при необходимости, корректировка дозирования.

Циклоспорин. Исследования взаимодействия циклоспорина и амлодипина при использовании здоровых добровольцев или других групп не проводятся, за исключением применения у пациентов с трансплантатом почек, в котором наблюдалось увеличение переменных остаточных концентраций циклоспорина (в среднем 0-40%). Для пациентов с трансплантацией почек используют амлодипин, следует рассмотреть возможность мониторинга концентраций циклоспорина и, при необходимости, уменьшить дозу циклоспорина.

Особенности приложения.

Все эти предупреждения, связанные с использованием отдельных компонентов, также применяются к комбинированным таблеткам экватора препарата 20 мг / 10 мг.

Пов'язані з лізиноприлом.

Симптоматична артеріальна гіпотензія.

Симптоматична артеріальна гіпотензія рідко спостерігається у пацієнтів з неускладненою артеріальною гіпертензією. Істотне зниження артеріального тиску у пацієнтів з артеріальною гіпертензією, які приймають лізиноприл, може виникати зі зменшенням об'єму циркулюючої крові внаслідок застосування діуретиків, суворої безсольової дієти, діалізу, діареї, блювання, а також у пацієнтів із вираженою ренінзалежною артеріальною гіпертензією.

У пацієнтів із серцевою недостатністю, що супроводжується нирковою недостатністю або без останньої, зареєстровані випадки виникнення симптоматичної гіпотензії. Подібні випадки найвірогідніші у пацієнтів із тяжкішим ступенем серцевої недостатності внаслідок застосування великих доз петльових діуретиків, гіпонатріємії або функціональної ниркової недостатності. У пацієнтів із підвищеним ризиком симптоматичної артеріальної гіпотензії слід вести спостереження за параметрами гіпотензивного ефекту після застосування початкової дози. Ці рекомендації стосуються пацієнтів з ішемічною хворобою серця та цереброваскулярними захворюваннями, у яких надмірне зниження артеріального тиску може призвести до інфаркту міокарда або інсульту.

У випадку розвитку артеріальної гіпотензії пацієнту слід надати положення лежачи на спині з припіднятими нижніми кінцівками і поповнити втрату рідини (внутрішньовенне вливання фізіологічного розчину) при необхідності. Транзиторна артеріальна гіпотензія не є протипоказанням до застосування препарату, і подальше дозування зазвичай не спричиняє проблем після підвищення артеріального тиску в результаті збільшення об'єму циркулюючої крові.

У деяких пацієнтів із серцевою недостатністю з нормальним або зниженим артеріальним тиском лізиноприл може спричинити додаткове зниження системного артеріального тиску. Це відомий ефект, і зазвичай він не є причиною для припинення терапії. Якщо артеріальна гіпотензія стає симптоматичною, може знадобитися зниження дози або припинення застосування лізиноприлу.

Артеріальна гіпотензія при гострому інфаркті міокарда.

Лікування лізиноприлом не слід розпочинати у пацієнтів із гострим інфарктом міокарда , схильних до ризику подальшого серйозного погіршення гемодинаміки після лікування вазодилататорами. Це пацієнти з систолічним артеріальним тиском 100 мм. рт. ст. або нижче, або з кардіогенним шоком. Упродовж перших 3 днів після інфаркту міокарда дозу слід зменшити, якщо систолічний артеріальний тиск становить 120 мм. рт. ст. або нижче. Підтримуючі дози слід зменшити до 5 мг або тимчасово до 2,5 мг, якщо систолічний артеріальний тиск становить 100 мм. рт. ст. або нижче. У разі збереження артеріальної гіпотензії (систолічний артеріальний тиск менше 90 мм. рт. ст. зберігається більше 1 години) лізиноприл слід відмінити.

Стеноз аорти, гіпертрофічна кардіоміопатія, стеноз мітрального клапана.

Як і всі судинорозширювальні засоби, лізиноприл слід застосовувати з особливою обережністю пацієнтам з обструкцією вихідного тракту лівого шлуночка і стенозом мітрального клапана, такими як аортальний стеноз або гіпертрофічна кардіоміопатія легкого та помірного ступеня.

Порушення функцій нирок.

При порушенні функції нирок (кліренс креатиніну <80 мл/хв) початкову дозу лізиноприлу необхідно коригувати залежно від кліренсу креатиніну пацієнта, а потім – залежно від реакції пацієнта на лікування. У таких пацієнтів необхідно вести спостереження за вмістом калію та креатиніну в сироватці крові.

У пацієнтів із серцевою недостатністю артеріальна гіпотензія після початку лікування інгібіторами АПФ може призвести до ще більшого розладу функцій нирок. У таких пацієнтів можливий розвиток гострої ниркової недостатності, як правило, оборотної.

У деяких пацієнтів із двостороннім стенозом ниркових артерій або зі стенозом артерії єдиної нирки, які отримували інгібітори АПФ, можливе підвищення концентрації сечовини крові і креатиніну сироватки крові, як правило, оборотне після відміни препарату, тому застосування лізиноприлу протипоказано для таких пацієнтів (див розділ «Протипоказання»). При наявності у пацієнта також реноваскулярної гіпертензії існує підвищений ризик розвитку тяжкої артеріальної гіпотензії та ниркової недостатності. Лікування цих пацієнтів необхідно розпочинати з низьких доз при ретельному медичному нагляді і обережно титрувати дозу. Оскільки лікування діуретиками може сприяти розвитку зазначених вище станів, їх застосування слід припинити, при цьому функції нирок слід контролювати впродовж перших тижнів терапії лізиноприлом.

У деяких пацієнтів з артеріальною гіпертензією без виражених проявів реноваскулярних захворювань спостерігалося підвищення в крові концентрації сечовини і сироваткового креатиніну, у більшості випадків – мінімальне або транзиторне, вираженіше при одночасному застосуванні лізиноприлу та діуретика та найхарактерніше для пацієнтів з попереднім ураженням нирок. Подібний стан може вимагати зниження дози та/або припинення застосування діуретика та/або лізиноприлу.

При гострому інфаркті міокарда не слід розпочинати лікування лізиноприлом хворих із вираженим порушенням функцій нирок (рівень креатиніну в сироватці крові вище 177 мкмоль/л та/або протеїнурія більше 500 мг/добу). Якщо на тлі лікування лізиноприлом розвивається порушення функцій нирок (концентрація креатиніну сироватки крові перевищує 265 мкмоль/л або вдвічі перевищує значення до початку лікування), застосування лізиноприлу необхідно відмінити.

Підвищена чутливість, ангіоневротичний набряк.

Виникнення ангіоневротичного набряку обличчя, кінцівок, губ, язика, голосових зв'язок та/або гортані відзначалося у пацієнтів, які отримували інгібітори ангіотензинперетворювального ферменту, у тому числі лізиноприл. Ангіоневротичний набряк може виникнути у будь-який момент під час лікування. У таких випадках слід негайно припинити застосування препарату Екватор. Пацієнту слід перебувати під наглядом лікаря до повного і стійкого зникнення симптомів. Навіть у випадках набряку язика, що не супроводжується дихальною недостатністю, пацієнтам може знадобитися тривале спостереження, оскільки лікування антигістамінними препаратами і кортикостероїдами може бути недостатнім.

Ангіоневротичний набряк, що супроводжується набряком гортані чи язика, може загрожувати життю і призводити до летального наслідку. У таких випадках слід розпочати заходи невідкладної допомоги. Належні заходи включають застосування адреналіну та/або підтримання вільної прохідності дихальних шляхів, одночасно потрібно вести спостереження за життєво важливими функціями організму. Пацієнт повинен перебувати під ретельним наглядом лікаря до повного і стабільного зникнення симптомів.

Інгібітори ангіотензинперетворювального ферменту частіше спричиняють ангіоневротичний набряк у пацієнтів негроїдної раси, ніж в осіб інших рас.

Пацієнти, які мають в анамнезі ангіоневротичний набряк, не пов'язаний із застосуванням інгібіторів АПФ, можуть піддаватися підвищеному ризику ангіоневротичного набряку при застосуванні інгібіторів АПФ.

Анафілактоїдні реакції у пацієнтів при проведенні гемодіалізу.

Відзначали виникнення анафілактоїдних реакцій у пацієнтів при проведенні гемодіалізу з використанням високоміцних діалізних мембран з високою проникністю (наприклад, AN 69), які застосовували інгібітор ангіотензинперетворювального ферменту. У таких пацієнтів слід застосовувати фільтр іншого типу або призначати антигіпертензивний препарат іншої групи. Застосування лізиноприлу протипоказано для цієї категорії пацієнтів (див розділ «Протипоказання»).

Анафілактоїдні реакції при проведенні аферезу ліпопротеїнів низької щільності (ЛНЩ).

Рідко у пацієнтів, які застосовували інгібітори АПФ під час проходження аферезу ліпопротеїнів низької щільності (ЛНЩ) з декстран сульфатом, розвивалися анафілактоїдні реакції, які загрожують життю. Виникнення подібних реакцій можна уникнути, якщо утримуватись від терапії інгібіторами АПФ перед кожним сеансом аферезу.

Десенсибілізація отрутою перетинчастокрилих комах (бджоли, отрута оси).

Іноді у пацієнтів, які отримували інгібітори АПФ під час десенсибілізації отрутою перетинчастокрилих, розвивалися анафілактоїдні реакції. Виникнення подібних реакцій, які загрожують життю, можна уникнути, якщо тимчасово припинити терапію інгібіторами АПФ.

Печінкова недостатність.

Дуже рідко застосування інгібіторів АПФ супроводжувалося синдромом, який розпочинався з холестатичної жовтяниці або гепатиту і призводив до миттєвого некрозу печінки та іноді − летального наслідку. Механізм цього синдрому не виявили. Пацієнтам, які застосовують Екватор, у яких розвивається жовтяниця або відзначається підвищення печінкових ферментів, необхідно припинити застосування препарату та звернутися по медичну допомогу.

Нейтропенія/агранулоцитоз/тромбоцитопенія/анемія.
У пацієнтів, які отримували інгібітори АПФ, відзначалося виникнення нейтропенії, агранулоцитозу, тромбоцитопенії та анемії. У пацієнтів із нормальною функцією нирок і без інших ускладнюючих чинників нейтропенія виникає рідко. Нейтропенія та агранулоцитоз оборотні після припинення застосування інгібіторів АПФ.

Препарат Екватор потрібно застосовувати з особливою обережністю пацієнтам із колагенозом судин, які отримують імуносупресивну терапію, лікування алопуринолом або прокаїнамідом чи при наявності комбінації цих ускладнюючих факторів, особливо якщо функція нирок початково порушена. У деяких із цих пацієнтів розвивалися серйозні інфекції, які в деяких випадках були не чутливі до інтенсивної терапії антибіотиками. Якщо такі пацієнти застосовують таблетки Екватор, рекомендується періодичний контроль кількості лейкоцитів, а пацієнтів слід проінструктувати про необхідність повідомляти про будь-які ознаки прояву інфекції.

Подвійна блокада ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (РААС).

На основі наявних даних сумісне застосування інгібіторів АПФ, блокатори рецепторів ангіотензину II (БРА II) або аліскірену підвищує ризик розвитку гіпотонії, гіперкаліємії і порушення функції нирок (включаючи гостру ниркову недостатність). З цієї причини подвійна блокада РААС шляхом одночасного застосування з АПФ, БРА II, або аліскірену не рекомендується.

Якщо подвійна блокада РААС абсолютно показана, необхідне ретельне спостереження фахівця та обов'язковий моніторинг функції нирок, водно-електролітного балансу, артеріального тиску.

АПФ і БРА II не слід одночасно застосовувати пацієнтам з діабетичною нефропатією.

Раса.

Інгібітори ангіотензинперетворювального ферменту частіше спричиняють ангіоневротичний набряк у пацієнтів негроїдної раси, ніж в осіб інших рас. Як і у випадку з іншими інгібіторами АПФ, у пацієнтів негроїдної раси лізиноприл може бути менш ефективний щодо зниження артеріального тиску, ніж у пацієнтів іншої расової приналежності, що, імовірно, зумовлено більш високою частотою станів із низьким рівнем реніну у пацієнтів негроїдної раси, які страждають на артеріальну гіпертензію.

Кашель.
При застосуванні інгібіторів АПФ відзначалося виникнення кашлю. Характерно, що кашель непродуктивний, стійкий і зникає після припинення лікування інгібіторами АПФ. Спричинений інгібіторами АПФ кашель потрібно розглядати при диференціальній діагностиці кашлю.

Хірургічне втручання, анестезія.

При великих операціях або при застосуванні засобів для наркозу, що спричиняють гіпотензію, лізиноприл гальмує компенсаторне вивільнення ангіотензину-II. Гіпотензію, що відзначається у цьому випадку, відповідно до описаного механізму можна усунути введенням 0,9 % розчину натрію хлориду.

Гіперкаліємія.
У деяких пацієнтів при лікуванні інгібіторами АПФ спостерігалося підвищення вмісту калію у сироватці крові. Ризик розвитку гіперкаліємії підвищений у пацієнтів із нирковою недостатністю, гострою серцевою недостатністю, при дегідратації, метаболічному ацидозі, у пацієнтів, які застосовують одночасно калійзберігаючі діуретики, препарати калію або замінники солі, що містять калій, або у пацієнтів, які застосовують інші препарати, що підвищують вміст калію у сироватці крові (наприклад, гепарин). Якщо є показання до одночасного застосування препарату Екватор із вищевказаними засобами, рекомендується регулярно контролювати вміст калію у сироватці крові (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Первинний гіперальдостеронізм.

Для пацієнтів, які страждають на первинний альдостеронізм, інгібітори АПФ неефективні, тому застосування лізиноприлу не рекомендується.

Протеїнурія.

Є поодинокі випадки розвитку протеїнурії у пацієнтів, особливо зі зниженою нирковою функцією або після прийому високих доз лізиноприлу. У разі клінічно значущої протеїнурії (вище 1 г/добу) препарат слід застосовувати тільки після оцінки терапевтичної користі та потенційного ризику і при постійному контролі клінічних та біохімічних показників.

Пацієнти з цукровим діабетом.

У пацієнтів з цукровим діабетом, які застосовують гіпоглікемічні препарати або отримують інсулін, впродовж першого місяця лікування інгібітором АПФ слід здійснювати ретельний контроль глікемії (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Препарати літію.

Як правило, не рекомендується комбінація препаратів літію і лізиноприлу (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Вагітність і лактація.

Екватор протипоказаний у період вагітності. Застосування препарату не слід розпочинати у період вагітності або жінкам, які планують завагітніти. При встановленні вагітності лікування препаратом Екватор потрібно негайно припинити і перевести пацієнтку на інший гіпотензивний засіб дозволений до застосування у період вагітності.

Застосування препарату Екватор у період годування груддю протипоказано.

Пов'язані з амлодипіном.

Безпека та ефективність застосування амлодипіну при гіпертонічному кризі не встановлена.

Пацієнти з серцевою недостатністю.

Для пацієнтів із серцевою недостатністю амлодипін слід застосовувати з обережністю. У тривалому плацебо-контрольованому дослідженні пацієнтів із тяжкою серцевою недостатністю (класу III і IV за класифікацією Нью-Йоркської кардіологічної асоціації, NYHA) у групі пацієнтів, які отримували амлодипін, набряк легенів реєструвався частіше, ніж у групі пацієнтів, які отримували плацебо.

Блокатори кальцієвих каналів, у тому числі амлодипін, слід з обережністю призначати пацієнтам із застійною серцевою недостатністю, оскільки вони можуть підвищувати ризик серцево-судинних подій і летальності в майбутньому.

Застосування пацієнтам з печінковою недостатністю.

У пацієнтів із печінковою недостатністю відзначаються подовження періоду напіввиведення амлодипіну та підвищення значення AUC, проте відповідні рекомендації щодо дозування не розроблені. Тому застосування амлодипіну слід розпочинати з мінімальної дози в діапазоні дозування, а розпочинати лікування та підвищувати дозу слід з обережністю. У пацієнтів із тяжкою печінковою недостатністю можуть знадобитися повільна титрація дози і ретельне спостереження за пацієнтами.

Пацієнти літнього віку.

Для пацієнтів літнього віку підвищувати дозу слід з обережністю (див. розділ «Спосіб застосування та дози»).

Застосування при нирковій недостатності.

Таким пацієнтам амлодипін можна призначати у звичайних дозах. Зміни концентрацій амлодипіну у плазмі крові не корелюють зі ступенем ниркової недостатності. Амлодипін не виводиться за допомогою діалізу.

Амлодипін не впливає на результати лабораторних досліджень.

Не рекомендується застосовувати амлодипін разом із грейпфрутом або з грейпфрутовим соком, оскільки у деяких пацієнтів біодоступність може бути збільшена, що призведе до посилення гіпотензивного ефекту препарату.

Фертильність.

Повідомлялося про оборотні біохімічні зміни головки сперматозоїда у деяких пацієнтів при застосуванні блокаторів кальцієвих каналів. Клінічної інформації щодо потенційного впливу амлодипіну на фертильність недостатньо.

Застосування у період вагітності або годування груддю.

Вагітність.

Екватор протипоказаний у період вагітності. Застосування препарату не слід розпочинати у період вагітності або жінкам, які планують завагітніти.

При встановленні вагітності лікування препаратом Екватор потрібно негайно припинити і перевести пацієнтку на інший гіпотензивний засіб, дозволений до застосування у період вагітності.

Годування груддю.

Застосування препарату Екватор у період годування груддю протипоказано.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами.

Препарат може впливати на здатність керувати автомобілем або працювати з механізмами з підвищеним ризиком травматизму (особливо на початку застосування), тому індивідуально слід визначати, при якій дозі препарату можна керувати автомобілем або виконувати роботу, пов'язану з ризиком підвищеного травматизму.

Пов'язана з лізиноприлом. Можливий ризик розвитку запаморочення або підвищеної втомлюваності.

Пов'язана з амлодипіном. Амлодипін може здійснювати незначний або помірний вплив на здатність до керування транспортними засобами і механізмами. У пацієнтів, які відчувають запаморочення, головний біль, підвищену втомлюваність або нудоту, може порушуватися здатність до реагування. Рекомендується дотримуватися обережності, особливо на початку лікування.

Спосіб застосування та дози.

Рекомендована доза – 1 таблетка на добу. Максимальна добова доза – 1 таблетка.

У зв'язку з тим, що їжа не впливає на всмоктування діючих речовин, препарат можна застосовувати незалежно від прийому їжі.

Як правило, комбінований препарат з фіксованою комбінацією доз лізиноприлу та амлодипіну не слід застосовувати для початкової терапії.

Препарат Екватор, таблетки 20 мг/10 мг, показаний тільки тим пацієнтам, для яких титровані оптимальні підтримуючі дози лізиноприлу та амлодипіну становлять 20 мг і 10 мг відповідно. Якщо необхідно коригувати дозу, можна розглянути титрування дози окремих компонентів препарату.

Пацієнти з нирковою недостатністю.

Для визначення оптимальної початкової дози і підтримуючої дози у пацієнтів із нирковою недостатністю титрування доз слід провести в індивідуальному порядку, використовуючи окремі компоненти препарату − лізиноприл та амлодипін.

У ході терапії препаратом Екватор слід проводити постійний контроль функції нирок, а також вмісту калію і натрію у сироватці крові. У разі порушення функції нирок застосування препарату Екватор слід припинити і замінити терапією окремими складовими з відповідними змінами доз. Амлодипін не виводиться при діалізі.

Пацієнти з печінковою недостатністю.

Чіткі рекомендації щодо режиму дозування для пацієнтів із порушенням функцій печінки від легкого до помірного ступеня не встановлені. Щоб визначити оптимальну стартову дозу та підтримуючу дозу для пацієнтів із печінковою недостатністю, режим дозування необхідно визначати в індивідуальному порядку, застосовуючи окремо лізиноприл та амлодипін.

Фармакокінетичних досліджень амлодипіну у пацієнтів із тяжкою печінковою недостатністю не проводили. Дозування амлодипіну для пацієнтів із вираженою печінковою недостатністю слід розпочинати з найменшої дози і повільно титрувати до оптимальної дози.

Пацієнти літнього віку (віком від 65 років).

Пацієнтам літнього віку препарат слід призначати з обережністю.

Зміни профілю ефективності або безпеки амлодипіну або лізиноприлу залежно від віку не спостерігалося. Для підбору оптимальної підтримуючої дози у пацієнтів літнього віку титрування доз слід провести в індивідуальному порядку, використовуючи вільну комбінацію лізиноприлу та амлодипіну.

Діти.

Безпека та ефективність застосування препарату Екватор дітям не встановлені. Препарат протипоказаний цій групі пацієнтів.

Передозування .

Передозування препарату Екватор може призвести до надмірної периферичної вазодилатації з вираженою артеріальною гіпотензією, гострої судинної недостатності, електролітного дисбалансу, ниркової недостатності, гіпервентиляції, тахікардії, прискореного серцебиття, брадикардії, запаморочення, тривожності і кашлю. Повідомлялося про розвиток значної та, можливо, тривалої системної артеріальної гіпотермії, включаючи шок із летальним наслідком.

Рекомендується проведення симптоматичного лікування (надати пацієнту положення лежачи на спині з припіднятими нижніми кінцівками, проводити спостереження і при необхідності підтримувати серцеву і дихальну функції, артеріальний тиск, об'єм циркулюючої крові та електролітний баланс, а також концентрацію креатиніну в сироватці крові). У разі значної артеріальної гіпотензії необхідно покласти пацієнта у положення лежачи і припідняти нижні кінцівки вище рівня голови. Якщо введення рідини не дало достатнього результату, може знадобитися підтримуюча терапія у вигляді введення периферичних вазопресорів за умови відсутності протипоказань до їх застосування. Можлива терапія ангіотензином II, якщо препарат доступний. Внутрішньовенне введення глюконату кальцію може виявити позитивний вплив на зворотний розвиток ефектів, спричинених блокадою кальцієвих каналів.

Оскільки амлодипін всмоктується повільно, у деяких випадках може бути ефективним промивання шлунка (або штучно спричинене блювання) та введення сорбентів і натрію сульфату. Оскільки амлодипін добре зв'язується з білками крові, діаліз неефективний.

Лізиноприл можна видалити із системного кровотоку шляхом проведення гемодіалізу. Використання високопроточних поліакрилонітрилових мембран під час діалізу не рекомендується.

Побічні реакції.

Побічні дії зазвичай минущі і маловиражені, тому переривати курс терапії доводиться рідко.

Найчастіше виникали головний біль, кашель і запаморочення.

За системами органів і за частотою проявів (дуже часто (≥ 1/10); часто (від ≥ 1/100 до <1/10); нечасто (від ≥ 1/1000 до <1/100); рідко (від ≥ 1/10 000 до <1/1 000); дуже рідко (<1/10000); невідомо (не можна оцінити на підставі доступних даних) побічні ефекти, що спостерігалися і були зареєстровані в ході лікування лізиноприлом та амлодипіном:

* Отримано дані про те, що синдром може включати один або більше із зазначених нижче симптомів: гарячка, васкуліт, міалгія, артралгія/артрит, підвищення титру антинуклеарних антитіл (АНА), збільшення швидкості осідання еритроцитів (ШОЕ), еозинофілія і лейкоцитоз, висипання, світлочутливість або інші дерматологічні прояви.

При застосуванні амлодипіну також повідомлялося про виняткові випадки розвитку екстрапірамідного синдрому.

Термін придатності. 2 роки.

Умови зберігання. Зберігати при температурі не вище 25 ⁰ С в оригінальній упаковці для захисту від впливу світла та вологи. Препарат зберігати в недоступному для дітей місці!

Упаковка. По 10 таблеток у блістері; по 1 або по 3, або по 6 блістерів у пачці.

Категорія відпуску. За рецептом.

Виробник. ВАТ «Гедеон Ріхтер», Угорщина.

Місцезнаходження виробника та його адреса місця провадження діяльності.

Н-1103, Будапешт, вул. Демреї, 19-21, Угорщина.