ЛИЗОПРЕС 10 табл. №30

Для медицинского использования лекарственного средства

Lizopres 10 20 Lizopres

Место хранения:

активные ингредиенты, лизиноприл (как дигидрат лизиноприла) и гидрохлоротиазид;

1 таблетка содержит 10 мг или 20 мг лизиноприла (как дигидрат лизиноприла) и
12,5 мг гидрохлоротиазид;

Вспомогательные вещества: маннит (E 421), дигидрат водорода кальция фосфат, кукурузный крахмал, стеарат магния.

Лекарственная форма.

Таблетки

Основные физические и химические свойства: таблетки плановые формы с скошенным, белым или почти белым.

Фармакотерапевтическая группа.

Ингибиторы ангиотензинского трансформирующего фермента (IAPF) и диуретики.

Код ATC S09V A03.

Фармакологические свойства.

Фармакодинамика.

Лизиноприл ─ ингибиторы ингибиторов ангиотензина-конвертации (ACE) снижает уровни концентрации ангиотензина II, альдостерона, имеющих свойства вазоконстрикторов. Это предотвращает деградацию брадикинина и увеличивает концентрацию эндогенных простагландинов с активностью вазодилатора. Сдавить тканевую ренин-анхиотензивную систему сердца, при длительном использовании предотвращает гипертрофию и расширение левого желудочка. В результате постепенно уменьшающейся кровяное давление, полное периферическое сосудистое сопротивление, устойчивость к сердцу, давление в легочной циркуляции и сопротивления легочной сосудистым сосудистым, повышенным допуском сердечной кислоты, повышенная устойчивость.

Гидрохлоротиазид - бензотьяадиадиазиновоооооборочное количество мочегонное средство, уменьшает реабсорбцию натрия и хлора (в меньшей степени - калий и бикарбонат) в проксимальных канальцах почек и экскреции магния, кальция и мочевой кислоты. Улучшает концентрационную способность почек. Ингибирует способность сосудистой стены вступает в силу вазоконстрикторных медиаторов из-за более низкой концентрации ионов натрия в цитоплазме судов миоцитов. Антыфер-Тенживна, вызванная расширением артериол. Увеличение (вторая) концентрация плазмы Renin.

Антигипертензивный эффект лизиноприла развивается за 1 час, достигает максимума через 6-7 часов и длится до 24 часов. Мочетическое действие гидрохлоротиазида происходит в течение 1-2 часов, достигает максимума через 4 часа и длится 6-12 часов.

Сочетание лизиноприла и гидрохлоротиазида приводит к увеличению эффекта антыхитера-Тенживного и предотвращает использование метаболических расстройств гидрохлоротиазидов (гипокалиемия, углеводный и липидный метаболизм).

Фармакокинетика.

Лизиноприл: После всасывания около 25% (6-60%) дозы независимо от еды. Слабо связан с плазменными белками (6-10%). Не битрансформированы и выводится почками в неизменном состоянии. Период полураспада лизиноприла
12 часов. Слегка проникает в барьер из кровяных мозгов без совокупных в тканях, но выражается в плаценту и в грудном молоке. Максимальная концентрация в плазме полурочешета и продолжительности действия лизиноприла значительно увеличилась с уменьшением почечной гламурульной скорости фильтрации менее 30 мл / мин, что требует коррекционный режим дозирования препарата. У пожилых пациентов, концентрация и площадь плазмы под кривой «концентрация - время» увеличена в 2 раза, что также требует коррекционный дозирующий режим препарата.

Гидрохлоротиазид: хорошо поглощается (60-80%) пищеварительного тракта. В крови 60% связаны с белками. Когда принимается на пустой желудок полураспада на 1-2,5 часа. Выводится почками в неизменных (> 95%), в основном в моче (60-80%). Гематоплатентарный проникает в барьер и в грудное молоко.

Клинические характеристики.

Индикация. Лечение пациентов с артериальной гипертензией света или умеренной тяжести, которая имеет стабильный курс на фоне терапии отдельными препаратами в тех же дозировках.

Противопоказания . Гиперчувствительность к ингибиторам ACE, диуретики бензотьядиазвиновой числа сульфонамидов и других производных; ангиодиома (наследственный илидиопатический); История ангиоэди, связанная с использованием ингибиторов ACE; Порфирия, анурия, двусторонняя почечная артерия стеноз или стеноз почечной артерии или состояние стеноза почек односнабное состояние после трансплантации почек, тяжелой почечной или печеночной недостаточности, гемодинамически значимый стеноз аорты или митральных клапанов или гипертрофическая кардиомиопатия; обострение подагры, гиперурикемии; кардиогенный шок; условие с нестабильной гемодинамикой после острого инфаркта миокарда; Использование у пациентов, которые находятся на гемодиализе с использованием высокопроточных мембран (например, 69); Уровень креатинина в сыворотке> 220 ммоль / л; тяжелый диабет; Первичный гипердостеронизм, гипокалиемия, гипонатриемия, гиповолемия, гиперкальциемия; Беременность или Период грудного вскармливания; Детский возраст.

Взаимодействие с другими лекарствами и другими типами взаимодействия.

Диуретики. Если пиковая терапия лизиноприл добавляет мочегонное средство, будет получено дополнительный антигипертензивный эффект.

После первой дозы Lizopres может развиться симптоматическая гипотензия; Разработка этого состояния более вероятно у пациентов с низким объемом жидкости и / или соли в предыдущей терапии с диуретиками. Дуууретическая терапия должна быть прекращена до терапии лизопризами (см. Раздел «Особенности применения»).

Пищевые добавки, содержащие калий, калийные диуретики или солевые заменители, содержащие калий. Снятие калия у пациентов, получающих тиазидные диуретики, обычно ослабляют расщепляющий калий эффект лизиноприла. Использование пищевых добавок, содержащих калий, бесперебойные агенты или солевые заменители, содержащие калий, особенно у пациентов с нарушением функции почек, могут привести к значительному увеличению калия в сыворотке крови. Если необходим сопутствующее использование препарата Lizopres Любое из этих веществ, они должны использоваться с осторожностью на фоне частых мониторинга содержания калия в сыворотке крови (см. Раздел «Особенности применения»).

Трициклические антидепрессанты / антипсихотики / анестетики. Сопутствующее использование определенных анестетиков, трициклических антидепрессантов или антипсихотических препаратов и ингибиторов ACE может привести к дальнейшему снижению артериального давления (см. Раздел «Особенности применения»).

Наркотические препараты / антипсихотики. У пациентов, получающих ингибиторы ACE, могут развиться ортостатическая гипотензия.

Барбитураты или наркотика. Это может улучшить ортостатическую гипотензию.

Нестероидные противовоспалительные препараты / антиревматические препараты (NSAID). Продолжение назначения НПВП (селективные ингибиторы COX-2, ацетилсалициловой кислоты> 3 г / день и неселективные НПВП) могут снизить антигипертензивный эффект ингибиторов ACE и тиазидов. Сопущенное использование ингибиторов NSAID и ACE может ухудшить функцию почек. Этот эффект обычно является переходным. В редких случаях может развиться острая почечная недостаточность, особенно у пациентов с нарушением почечной функции, как это происходит у пожилых людей и у пациентов в состоянии обезвоживания.

У некоторых пациентов назначение НПВП может снизить мочегонные, натритеренные и антигипертензивные эффекты диуретики.

Сообщили о повышенном уровне калия в сыворотке, вызванный ингибиторами NSAID и ACE, что может вызвать почечную недостаточность.

Симпатомиметики. Симптомиметика может уменьшить антигипертензивное влияние ингибиторов ACE.

Другие антигипертензивные препараты. Антигипертензивный эффект препарата Lizopres может быть усилен одновременному введением других препаратов, которые, вероятно, могут вызвать ортостатическую гипотензию. Сопущенное использование тринитрата глицерил и других нитратов или других вазодилататоров может дополнительно снизить кровяное давление.

Ацетилсалициловая кислота, тромболитика, бета-блокаторы, нитраты. Препарат Lizopres можно использовать одновременно с ацетилсалициловой кислотой (при кардиологических дозах), тромболитике, бета-блокаторах и / или нитратах.

Антидидиабетические препараты. Известно, что одновременное использование ингибиторов ACE и антидидиабетические препараты (инсулин, пероральные гипогликемические агенты) могут привести к повышению гипогликемического действия с риском гипогликемии. Возможность этого явления более вероятно в первые две недели комбинированной терапии и у пациентов с нарушенной почечной функцией.

Можно уменьшить глюкозотолераннтности, которые могут быть необходимы для изменения дозировки антидиабетического препарата.

Лекарства для лечения подагры (пробанецид, сульфинпиразон и алопурилол). Сопущенное использование ингибиторов ACE и аллопуринола увеличивает риск повреждения почек и может привести к повышению риска лейкопении.

Может возникнуть необходимость в коррекции дозы урисосурических агентов, поскольку гидрохлоротиазид может увеличить уровень мочевой кислоты в сыворотке. Возможно, есть необходимость увеличить дозу пробанецида или сульфинпиразона. При одновременном использовании тиазидов можно увеличить частоту реакций гиперчувствительности на аллопуринол.

Циклоспорин. Сопущенное использование ингибиторов ACE и Ciclosporin увеличивает риск повреждения почек и гиперкалиемии.

Ловастатин. Сопущенное использование ингибиторов ACE и Ловастатина увеличивает риск гиперкалиемии.

Цитостатика, иммунодепрессанты, прокаинамид. Сопущенное использование с ингибиторами ACE может увеличить риск радиации.

Подготовка золота. Нигрытойдни реакции (симптомы вазодилатации, включая промывку, тошноту, головокружение и гипотензию, которые могут проявляться в сильной части) из-за инъекционного лекарственного золота (например, натриевой авротиомалат), наблюдалось чаще у пациентов, принимающих лизиноприл одновременно.

Амфотеррицин B (парентерал), карбеноксон, кортикостероиды, кортикотропин (ACTH) или стимулирующие слабительные. Гидрохлоротиазид может активизировать нарушения водно-электролитного дисбаланса, особенно гипокалиемии.

Сердечные гликозиды. Существует повышенный риск передозировки сердечных гликозидов из-за гипокалиемии, вызванной тиазидом.

Холестирамин и Колестиполь. Может уменьшить или ухудшить поглощение гидрохлоротиазида, поскольку лизопрес следует принимать не менее 1 часа или 4-6 часов после принятия этих препаратов.

Непополняющиеся релаксанты мышц (например, тубокурарин). Гидрохлоротиазид может повысить влияние этих препаратов.

Препараты, которые вызывают желудочковую тахикардию типа «Пируэт». Из-за риска гиперекалемии сопутствующее использование гидрохлоротиазида и лекарств, последствия которого влияют на изменения уровня калия в сыворотке крови, что может быть приведет к томуленту в желудочковой тахикардии «Пируэт».

Мы рекомендуем периодический мониторинг уровней калия в области осмотра сыворотки и ЭКГ, если гидрохлоротиазид предпринимает наркотиками, эффекты которых влияют на изменения уровня калия в сыворотке крови и эти препараты, вызывающие полиморфную тахикардию пируэтного типа (желудочковую тахикардию), включая некоторые Антиаритмики означает:

• класс Ia антиаритмики (например, хинидин, гидрохинидин, дамзопирамид);

• антиаритмический класс III (например, амиодарон, соталол, дофетилид, ибутилид);

• Некоторые антипсихотики (например, тиоридазин, хлорпромазин, левомемомазин, трифторуразын, цимемазын, сульпирид, султон, амисульпиры, тиаприд, пимозид, галоперидол, каперидол);

• Другие лекарства (например, беридил, CISAPRIDE, DYFEMANIL, внутривенный эритромицин, галофанрина, мизоластин, пентамидин, терфенадин, Vincamine для внуришенного администрации).

Соталол. Тиазид индуцировал гипокалаемию, может увеличить риск воздействия на соталол аритмии.

Препараты лития. Препараты Литий, как правило, не следует давать одновременно с диуретиками или ингибиторами ACE. Дууууууууууууууууууууууууууретические агенты и ингибиторы ACE снижают почечную очистку лития и повышают риск лития токсичности. Если все еще нужно для назначения комбинации лекарств, уровень лития должен тщательно контролировать (см. Раздел «Особенности применения»).

Триметоприм. Сопутствующее использование ингибиторов ACE и тиазидов с триметопримом увеличивает риск гиперкалиемии.

Кортикостероиды, acth. Повышенная потеря электролитов, особенно гипокалиемия.

Прижимные амины (например, эпинефрин (адреналин). Можно уменьшить влияние реакции на прессы амины, но недостаточно, чтобы остановить их использование.

Алкоголь. Алкоголь может повысить гипотензивный эффект любых антигипертензивных препаратов.

Антациды. Уменьшить биодоступность ингибиторов ACE.

Метформин. Используйте с осторожностью из-за риска лактатного ацидоза, вызванного возможной функциональной почечной недостаточностью гидрохлоротиазида.

Антихолинергические агенты (атропин, Бипериден). После ослабления моторики желудочно-кишечного тракта и снижение скорости эвакуации из желудочного биодоступности тиазидных диуретиков такого возрастают.

Цитотоксические агенты (например, циклофосфамид, метотрексат). Тиазиды могут уменьшить удаление кругов цитотоксических препаратов и потенцировать свой миелосупрессивный эффект.

Methyldopa. Сообщалось, что индивидуальные случаи гемолитической анемии одновременно используют гидрохлоротиазид и метильные допис.

Влияние на лабораторные испытания. Из-за влияния на метаболизм кальция тиазидов может повлиять на результаты оценки функции паращитовидной железы.

Карбамазепин. Учитывая риск симптоматической гипонатриемии, необходимо провести клинический и биологический мониторинг.

Йодсодержащие контрастные средства. В случае индуцированных обезвоживающих диуретиков риск острой почечной недостаточности увеличивается, предпочтительно при использовании высоких доз аниодсодержащих контрастных агентов. Пациенты нуждаются в регидратации к введению йодсодержащих препаратов.

Бета-блокаторы и диазоксид. Сопущенное использование тиазидных диуретиков, в том числе гидрохлоротиазида с бета-блокаторами, может увеличить риск гипергликемии. Тиазидные диуретики, в том числе гидрохлоротиазид, могут усилить гипергликемический эффект диакрозыду.

Амантадин . Тиазиды, в том числе гидрохлоротиазид, могут увеличить риск побочных эффектов, вызванных амантадином.

Особенности приложения.

СИЛЬНЫЕ артерии и г ипотенция и нарушения водно-электролитического баланса.

Как предпосылка для любой другой антигипертензивной терапии, некоторые пациенты могут развивать гипотензию.

У пациентов с гипертонии гипертоническое состояние, вероятно, будет развиваться, если существует недостаток жидкости, такой как терапия с диуретиками, диета с ограничением соли, диализ, диарея или рвота, или если у пациента имеет тяжелую зависимующую гипертонию (см. Раздел «Взаимодействие» С другими лекарственными средствами и другими формами взаимодействия «и« побочные реакции »). Симптоматическая гипотензия наблюдается также у пациентов с сердечной недостаточностью или без почечной недостаточности.

Это состояние, скорее всего, развивается у пациентов с тяжелой сердечной недостаточностью в результате высоких доз диуретики петли, гипонатриемии или функциональной почечной недостаточности.

Пациенты, подверженные риску симптоматической гипотензии в начале терапии, и во время регулировки дозы должны находиться под близким наблюдением.

У этих пациентов через регулярные промежутки времени должны быть электролиты сыворотки.

Особое внимание следует уделять обращению лечения пациентов с ишемической болезнью сердца или церебоваскулярными, поскольку чрезмерное снижение артериального давления может привести к сердечному приступу или инсульту.

С развитием гипотензии пациент следует надеть на спину и, при необходимости, начать внутривенную инфузию физиологического раствора. Переходный гипотензивный ответ не является противопоказанием для продолжения терапии. После восстановления эффективного объема крови и обработка кровяного давления могут восстановить снижение дозы или использовать один из препаратов в одиночку.

Пациенты должны находиться при подходящем медицинском надзоре по своевременному выявлению клинических признаков жидкостного и электролита баланса (например, гиповолемии, гипонатриемии, гипоослымического алкалоза, гипомагнемии или гипокалиемии), которые могут развиваться в случае одновременной диареи или рвоты. В теплый сезон у пациентов с отеком может быть гипонатриемия из-за разбавления крови. По возможности, гиповолемия должна устранить и / или уменьшить количество интерстициальной жидкости перед лечением лизиноприла и тщательно следить за воздействием начальной дозы на артериальное давление. В случае острого инфаркта миокарда лизиноприл запрещается использовать, если лечение вазодилатационные препараты могут ухудшить гемодинамическое состояние пациента (например, если систолическое артериальное давление 100 мм рт. Ст. Искусство или меньше) или в случае кардиогенного шока.

Аортатический стеноз и митральный клапан / гипертрофическая кардиомиопатия.

Як і при терапії іншими інгібіторами АПФ, лізиноприл слід з обережністю застосовувати пацієнтам з обструкцією вихідного тракту лівого шлуночка. Якщо обструкція є гемодинамічно значущою, то прийом препарату Лізопрес протипоказаний (див. розділ «Протипоказання»).

Порушення функції нирок.

Тіазиди не підходять для застосування пацієнтам з нирковою недостатністю, вони неефективні при кліренсі креатиніну 30 мл/хв або нижче (тобто тяжка ниркова недостатність).

Препарат Лізопрес не можна призначати пацієнтам з легкою або помірно вираженою нирковою недостатністю (кліренс креатиніну від > 30 мл/хв до < 80 мл/хв), поки шляхом титрування окремих компонентів не буде встановлено, що пацієнту необхідні саме такі дози, як у комбінованій таблетці.

При порушенні функції нирок (кліренс креатиніну < 80 мл/хв) початкову дозу лізиноприлу слід підбирати залежно від показників кліренсу креатиніну (див. розділ «Спосіб застосування та дози») та від клінічної реакції на лікування. Для таких пацієнтів рекомендований постійний моніторинг концентрації калію та креатиніну в крові. У пацієнтів із серцевою недостатністю артеріальна гіпотензія, що виникає після початку терапії інгібіторами АПФ, може спричинити порушення функції нирок. Повідомлялося про гостру ниркову недостатність, яка в таких випадках, як правило, оборотна.

У деяких пацієнтів з однобічним або двобічним стенозом ниркової артерії або стенозом артерії єдиної нирки, які отримували терапію інгібіторами АПФ, спостерігалося збільшення концентрації сечовини крові і креатиніну сироватки, зазвичай оборотне після припинення терапії. Імовірність розвитку даного стану вища у пацієнтів з нирковою недостатністю. Якщо також має місце реноваскулярна гіпертензія, існує підвищений ризик розвитку тяжкої артеріальної гіпотензії та ниркової недостатності. Для таких пацієнтів лікування слід розпочинати з низьких доз під ретельним медичним контролем, потрібне обережне титрування дози. Оскільки лікування діуретиками може сприяти розвитку вищеописаних ситуацій, протягом перших кількох тижнів терапії препаратом Лізопрес слід контролювати функцію нирок.

У деяких пацієнтів з артеріальною гіпертензією, які не мають в анамнезі захворювань нирок, при одночасному застосуванні лізиноприлу і діуретика розвивалося, як правило, слабке транзиторне збільшення концентрації сечовини крові та креатиніну сироватки крові. Якщо таке відбувається на тлі терапії препаратом Лізопрес, слід припинити прийом комбінованого препарату. Поновлення терапії можливе у зниженому дозуванні або один із компонентів препарату можна використовувати окремо.

Стан після пересадки нирки.

Оскільки даних про застосування лізиноприлу у пацієнтів після пересадки нирки немає, застосування препарату Лізопрес даній групі пацієнтів не рекомендується.

Пацієнти, які перебувають на гемодіалізі.

Застосування препарату Лізопрес не показано пацієнтам, які перебувають на гемодіалізі з приводу ниркової недостатності.

Анафілактичні реакції у пацієнтів, які перебувають на гемодіалізі.

Повідомлялося про високий ризик розвитку анафілактичних реакцій у пацієнтів, яким проводиться гемодіаліз через мембрани з високою гідравлічною проникністю (наприклад, AN 69) з одночасною терапією інгібіторами АПФ. У таких пацієнтів слід розглянути використання іншого типу діалізної мембрани або призначення іншої групи гіпотензивних препаратів.

Захворювання печінки, печінкова недостатність.

Дуже рідко прийом інгібіторів АПФ асоціюється з синдромом, що починається з холестатичної жовтяниці і прогресує до фульмінантного некрозу і (іноді) до летального наслідку. Механізм цього синдрому неясний. Пацієнти, у яких на тлі прийому препарату Лізопрес розвинулася жовтяниця або спостерігається виражене підвищення печінкових ферментів, повинні припинити прийом препарату Лізопрес та перебувати під відповідним медичним наглядом.

Tіазиди, у тому числі гідрохлоротіазид, слід з обережністю застосовувати пацієнтам з порушеною функцією печінки або прогресуючим захворюванням печінки, оскільки препарат може спричинити внутрішньопечінковий холестаз, а навіть мінімальні зміни водно-сольового балансу здатні спровокувати розвиток печінкової коми (див. розділ «Протипоказання»).

Хірургічні втручання/анестезія.

У пацієнтів під час проведення великого хірургічного втручання або під час анестезії препаратами, що спричиняють артеріальну гіпотензію, лізиноприл може додатково блокувати утворення ангіотензину II при компенсаторному вивільненні реніну. Якщо розвиток артеріальної гіпотензії вважається наслідком цього механізму, її можна усунути шляхом введення великої кількості рідини.

Метаболічні та ендокринні ефекти.

Відомо, що одночасне призначення інгібіторів АПФ та протидіабетичних препаратів (інсулін, пероральні гіпоглікемічні препарати) може спричинити підвищення концентрації глюкози крові, що знижує ризик розвитку гіпоглікемії. Цей феномен з більшою імовірністю розвивається протягом перших тижнів комбінованої терапії та у пацієнтів з нирковою недостатністю (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Терапія тіазидами може знижувати толерантність до глюкози. Може знадобитися корекція дози протидіабетичних препаратів, включаючи інсулін. Тіазиди можуть зменшувати виділення кальцію з сечею і можуть спричинити стрибкоподібне і незначне підвищення вмісту кальцію в сироватці крові. Виражена гіперкаліємія може бути ознакою прихованого гіперпаратиреозу. Слід припинити прийом тіазидних діуретиків до проведення тестів за оцінкою функції паратиреоїдних залоз. Збільшення концентрації холестерину і тригліцеридів може бути пов'язано з терапією тіазидними діуретиками.

Терапія тіазидами може прискорити появу гіперурикемії і/або подагри у деяких пацієнтів. Однак лізиноприл може підвищувати рівень сечової кислоти в сечі і тим самим послаблювати гіперурикемічний ефект гідрохлоротіазиду.

Гіперчутливість/ангіоневротичний набряк.

Повідомлялося про поодинокі випадки розвитку ангіоневротичного набряку обличчя, кінцівок, губ, язика, голосових зв'язок та/або гортані у пацієнтів, які отримували лікування інгібіторами АПФ, включаючи лізиноприл. Дані явища можуть розвинутися на будь-якому етапі лікування. У цьому випадку слід негайно відмінити лізиноприл і встановити відповідний нагляд, щоб переконатися у повному зникненні симптомів до виписки пацієнта. Навіть у випадках, коли має місце тільки набряк язика без розвитку порушення дихання, може знадобитися тривалий нагляд за пацієнтом, оскільки терапії антигістамінними і кортикостероїдними препаратами може бути недостатньо.

Дуже рідко повідомлялося про летальні випадки ангіоневротичного набряку внаслідок набряку гортані або набряку язика. У випадках, коли розвивається набряк язика, голосової щілини або гортані, що з великою імовірністю може спричинити обструкцію дихальних шляхів, слід негайно розпочинати відповідну невідкладну терапію. Вона може включати призначення адреналіну та/або підтримку прохідності дихальних шляхів пацієнта. Пацієнт повинен перебувати під пильним медичним наглядом до повного і стійкого зникнення симптомів. Ангіоневротичний набряк також може вражати кишечник і проявлятися гострим болем у животі, нудотою, блюванням і діареєю.

Пацієнти, у яких в анамнезі мав місце ангіоневротичний набряк, не пов'язаний з прийомом інгібіторів АПФ, можуть знаходитися у групі підвищеного ризику розвитку ангіоневротичного набряку на тлі терапії інгібіторами АПФ (див. розділ «Протипоказання»).

У пацієнтів, які отримують терапію тіазидами, реакція гіперчутливості може розвинутись незалежно від наявності або відсутності в анамнезі алергії або бронхіальної астми. Повідомлялося про загострення або активацію системного червоного вовчака на тлі застосування тіазидів.

Раса.

Частота розвитку ангіневротичного набряку на тлі застосування інгібіторів АПФ вища у чорношкірих пацієнтів порівняно з пацієнтами інших рас. Як і у випадку з іншими інгібіторами АПФ, лізиноприл може менш ефективно знижувати артеріальний тиск у чорношкірих пацієнтів порівняно з пацієнтами інших рас, що, можливо, є наслідком більшої частоти низькоренінової гіпертензії у цих пацієнтів.

Анафілактичні реакції у зв'язку з аферезом ліпопротеїдів низької щільності (ЛПНЩ).

У рідкісних випадках у пацієнтів, які отримують терапію інгібіторами АПФ, розвивалися загрозливі для життя анафілактичні реакції під час аферезу ліпопротеїдів низької щільності (ЛПНЩ) сульфатом декстрану. Цих симптомів можна уникнути шляхом тимчасового припинення терапії інгібіторами АПФ перед кожним аферезом.

Десенсибілізація.

У пацієнтів, які отримують інгібітори АПФ під час десенсибілізуючої терапії (наприклад, отрутою перетинчастокрилих комах), розвивається безперервна анафілактична реакція. У цих же пацієнтів такої реакції вдавалося уникнути, тимчасово відмовившись від інгібіторів АПФ, але вона з'являлася знову при випадковому повторному призначенні препарату.

Гіперкаліємія.

У деяких пацієнтів, які отримували лікування інгібіторами АПФ, включаючи лізиноприл, спостерігалося підвищення вмісту калію в сироватці крові. Група ризику з розвитку гіперкаліємії включала пацієнтів, які страждають нирковою недостатністю, цукровим діабетом і тих, хто використовує одночасно калійзберігаючі діуретики, харчові добавки з калієм чи замінники солі, які містять калій, та тих пацієнтів, які приймають інші лікарські засоби, здатні викликати підвищення калію в сироватці крові (наприклад, гепарин). Якщо одночасний прийом вищезазначених засобів важається необхідним, рекомендується регулярний контроль калію в сироватці крові.

Нейтропенія/агаранулоцитоз/тромбоцитопенія/анемія.

Повідомлялося про розвиток нейтропенії, агранулоцитозу, тромбоцитопенії та анемії у пацієнтів, які отримували терапію інгібіторами АПФ. У пацієнтів з нормальною функцією нирок без інших ускладнюючих чинників нейтропенія розвивається рідко. Нейтропенія та агранулоцитоз минають при припиненні прийому інгібіторів АПФ.

У пацієнтів з колагенозом судин, які отримують терапію імунодепресантами, лікування алопуринолом або прокаїнамідом, або які мають поєднання цих ускладнюючих факторів, особливо на тлі вже існуючого порушення функції нирок, лізиноприл слід застосовувати з надзвичайною обережністю. У деяких із таких пацієнтів розвивалися серйозні інфекції, які в кількох випадках не відповідали на інтенсивну антибактеріальну терапію. При призначенні таким пацієнтам лізиноприлу слід регулярно контролювати кількість лейкоцитів, а пацієнту слід порекомендувати повідомляти про ознаки інфекцій.

Кашель.

Повідомлялося про розвиток кашлю у пацієнтів, які приймають інгібітори АПФ. Що характерно, кашель непродуктивний, постійний і припиняється після відміни терапії. Те, що інгібітори АПФ спричиняють кашель, слід враховувати при проведенні диференціального діагнозу кашлю.

Препарати літію.

Слід уникати поєднання прийому інгібіторів АПФ та препаратів літію (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Вагітність.

Не слід розпочинати прийом інгібіторів АПФ у період вагітності. Доки продовження терапії інгібіторами АПФ вважається необхідним, пацієнтки, які планують вагітність, повинні бути переведені на альтернативну антигіпертензивну терапію, що включає препарати, які мають встановлений профіль безпеки для застосування у період вагітності. Якщо вагітність настала, лікування інгібіторами АПФ має бути негайно припинене і, якщо це можливо, повинна бути розпочата альтернативна терапія (див. розділи «Протипоказання» та «Застосування у період вагітності або годування груддю»).

Реакції фотосенсибілізації.

Під час лікування тіазидними діуретиками повідомлялося про випадки реакцій фотосенсибілізації. Якщо під час лікування виникають реакції фотосенсибілізації, то рекомендовано відмінити препарат. Якщо лікар вважає, що потрібно повторно призначити препарат, рекомендовано захистити ділянки тіла, які піддаються впливу сонячних променів або штучного УФ-опромінення.

Лабораторні показники.

Препарат може впливати на результати наступних лабораторних аналізів: гідрохлоротіазид може знижувати рівень зв'язаного з білками йоду у плазмі крові (лікування гідрохлоротіазидом слід припинити перед проведенням лабораторного обстеження з метою оцінки функції паращитовидних залоз) та підвищувати концентрацію вільного білірубіну в сироватці крові.

Застосування у період вагітності або годування груддю. Препарат протипоказаний у період вагітності. Пацієнток, які планують вагітність, слід перевести на антигіпертензивну терапію лікарськими засобами, у яких профіль безпеки для вагітних жінок є добре вивченим. При виникненні вагітності прийом інгібіторів АПФ слід припинити негайно і у разі необхідності призначити іншу антигіпертензивну терапію.

При прийомі інгібіторів АПФ у ІІ та ІІІ триместрах вагітності встановлено прояви фетотоксичної дії (порушення функції нирок, олігогідрамніон, затримка закостеніння кісток черепа) у плода і неонатальної токсичності (ниркова недостатність, артеріальна гіпотензія, гіпокаліємія) у дитини. У випадку прийому інгібіторів АПФ у ІІ та ІІІ три-местрах вагітності рекомендується УЗД нирок та кісток черепа плода, надалі необхідно ретельно спостерігати за новонародженими з метою виявлення артеріальної гіпотензії, гіперкаліємії та олігурії.

При необхідності застосування препарату годування груддю слід припинити.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами. У період лікування слід утримуватися від керування автотранспортом і виконання потенційно небезпечних видів діяльності, які вимагають концентрації уваги і підвищеної швидкості психомоторних реакцій, оскільки можливе запаморочення, особливо на початку терапії.

Ризик цього збільшується, якщо прийом препарату поєднується з прийомом алкоголю.

Спосіб застосування та дози.

Артеріальна гіпертензія .

Дорослі.

Застосування комбінованого препарату з фіксованою дозою не підходить для початку терапії. Комбінований препарат з фіксованою дозою може замінити комбінацію 10 мг або 20 мг лізиноприлу та 12,5 мг гідрохлоротіазиду у пацієнтів, чий стан було стабілізовано на тлі терапії окремими активними речовинами у тих же дозуваннях, призначуваних у вигляді окремих препаратів. Звичайна доза – 1 таблетка 1 раз на добу. Як і будь-які інші медичні препарати, які приймають 1 раз на добу, Лізопрес слід приймати приблизно в один і той же час кожен день.

Якщо не вдається досягти бажаного терапевтичного ефекту протягом 2-4 тижнів лікування, дозу можна збільшити до 2 таблеток 1 раз на добу.

Попередня терапія діуретиками.

Після прийому першої дози препарату Лізопрес може розвинутися симптоматична гіпотензія; розвиток даного стану більш імовірний у пацієнтів з виснаженням запасу рідини і/або солі у результаті попередньої терапії діуретиками. Терапію діуретиками слід припинити за 2-3 дні до початку терапії препаратом Лізопрес. Якщо це неможливо, слід розпочинати лікування окремими компонентами у низькій дозі (лізиноприл у дозі 5 мг).

Пацієнти з нирковою недостатністю .

Препарат Лізопрес не можна застосовувати у якості початкової терапії пацієнтам з нирковою недостатністю.

Пацієнтам зі слабкою або помірною нирковою недостатністю (кліренс креатиніну > 30 і

< 80 мл/хв) препарат Лізопрес можна застосовувати тільки після титрування дози окремих компонентів.

У даному випадку рекомендована доза лізиноприлу, що призначається у вигляді окремого препарату, становить 5-10 мг.

Пацієнти літнього віку .

Відомо, що ефективність і переносимість лізиноприлу та гідрохлоротіазиду при їх одночасному призначенні були однакові як у пацієнтів літнього віку, так і у молодших пацієнтів з артеріальною гіпертензією.

У діапазоні дозувань від 20 мг до 80 мг ефективність лізиноприлу була однаковою у пацієнтів літнього віку (від 65 років) і молодших пацієнтів з артеріальною гіпертензією. У пацієнтів літнього віку з артеріальною гіпертензією монотерапія лізиноприлом була так само ефективна щодо зниження діастолічного артеріального тиску, як і монотерапія гідрохлоротіазидом або атенололом. Якщо у пацієнта літнього віку спостерігається зниження функції нирок, слід скорегувати початкову дозу лізиноприлу (див. «Пацієнти з нирковою недостатністю»).

Діти . Препарат протипоказаний дітям до 18 років.

Передозування .

Лізиноприл.

Симптоми. Найвірогіднішими симптомами передозування будуть артеріальна гіпотензія, порушення електролітного балансу, ниркова недостатність, циркуляторний шок, гіпервентиляція, тахікардія, прискорене серцебиття, брадикардія, запаморочення, неспокій і кашель.

Гідрохлоротіазид.

Найчастіше спостерігаються ознаки і симптоми, спричинені елімінацією електролітів (гіпокаліємія, гіпохлоремія, гіпонатріємія) і дегідратацією внаслідок надмірного вживання діуретиків: судоми; парез; ниркова недостатність; пригнічення свідомості, включаючи кому.

Симптоми. Тахікардія, шок, слабкість, сплутаність свідомості, запаморочення, спазми м'язів, парестезія, виснаження, розлади свідомості, нудота, блювання, спрага, поліурія, олігурія, анурія, гіпокаліємія, гіпонатріємія, гіпохлоремія, алкалоз, підвищений рівень азоту сечовини в крові (в основному ниркова недостатність). При одночасному призначенні серцевих глікозидів гіпокаліємія може посилити серцеву аритмію.

Лікування. Лікування симптоматичне і підтримуюче. Терапія препаратом повинна бути припинена і за пацієнтом повинен бути встановлений ретельний нагляд. Терапевтичні заходи залежать від характеру і тяжкості симптомів. Слід вжити заходів для запобігання всмоктування препарату і використовувати методи прискорення елімінації.

У випадку розвитку тяжкої артеріальної гіпотензії пацієнта слід помістити у положення лежачи на спині з піднятими нижніми кінцівками і швидко розпочати внутрішньовенну інфузію фізіологічного розчину. Можна розглянути можливість лікування ангіотензином II (якщо це доступно). Як і всі інгібітори АПФ, лізиноприл може бути видалений із загального кровотоку шляхом гемодіалізу. Слід уникати застосування поліакрил-нітрилової діалізної мембрани з високою гідравлічною проникністю. Слід контролювати електроліти та креатинін сироватки крові. Для лікування резистентної брадикардії показана установка кардіостимулятора. Слід проводити частий моніторинг основних показників життєдіяльності, електролітів сироватки і креатиніну сироватки крові.

Якщо у результаті даних заходів не було досягнуто бажаного результату, необхідне внутрішньовенне введення катехоламіну. Брадикардія також може бути зменшена шляхом прийому атропіну.

Побічні реакції.

Побічні ефекти, зумовлені лізиноприлом та іншими інгібіторами АПФ.

З боку крові та лімфатичної системи: лімфаденопатія, анемія, агранулоцитоз, пригнічення діяльності кісткового мозку, гемолітична анемія, лейкопенія, тромбоцитопенія, нейтропенія, аутоімунні захворювання.

З боку серцево-судинної системи: відчуття серцебиття, тахікардія, артеріальна гіпотензія (включаючи ортостатичну гіпотензію), порушення мозкового кровообігу, феномен Рейно, порушення рівноваги, інфаркт міокарда або інсульт, можливо, внаслідок вираженої артеріальної гіпотензії у пацієнтів групи високого ризику.

З боку психіки: зміни настрою, порушення сну, сплутаність свідомості, дезорієнтація.

З боку нервової системи: запаморочення, порушення рівноваги, парестезії, головний біль, порушення смаку, порушення нюху.

З боку органів слуху і рівноваги: вертиго.

З боку дихальної системи, органів грудної клітки і середостіння: кашель*, бронхоспазм, задишка, риніт, синусит, алергічний альвеоліт, еозинофільна пневмонія, інфекції верхніх дихальних шляхів.

З боку шлунково-кишкового тракту: діарея, блювання, нудота, сухість у роті, глосит, панкреатит, ангіоневротичний набряк кишечнику, абдомінальний біль, порушення травлення, зменшення апетиту, запор.

З боку гепатобіліарної системи: гепатит, гепатоцелюлярна або холестатична жовтяниця, печінкова недостатність**.

З боку шкіри і підшкірної клітковини: висип, гіперчутливість, ангіоневротичний набряк***, симптомокомплекс****, алопеція, кропив'янка, свербіж, псоріаз, посилене потовиділення, відчуття жару, гіперемія шкіри, тяжкі шкірні порушення (пемфігус, токсичний епідермальний некроліз, синдром Стівенса-Джонсона, мультиформна еритема, псевдолімфома шкіри).

З боку метаболізму та харчування: гіпоглікемія.

З боку кістково-м'язової системи і сполучної тканини: м'язові спазми, м'язова слабкість.

З боку ендокринної системи: неадекватна секреція антидіуретичного гормону.

З боку нирок і сечовивідних шляхів: олігурія/анурія, дисфункція нирок, гостра ниркова недостатність, протеїнурія.

Ускладнення загального характеру: підвищена втомлюваність, астенія, дискомфорт у грудях.

З боку репродуктивної системи та молочних залоз: імпотенція, гінекомастія.

Лабораторні показники*****: підвищення активності печінкових ферментів, підвищення концентрації креатиніну сироватки крові, підвищення сечовини крові, зниження вмісту гемоглобіну, зниження гематокриту, підвищення білірубіну сироватки крові.

*Кашель, спричинений терапією інгібіторами АПФ, характеризується як постійний, непродуктивний, зникає при відміні препарату. Це слід брати до уваги при проведенні диференціальної діагностики кашлю.

**Мали місце дуже рідко повідомлення про пацієнтів, у яких небажаний розвиток гепатиту призводив до печінкової недостатності. Пацієнти, у яких на тлі терапії розвинулися жовтяниця або значне збільшення активності печінкових ферментів, повинні припинити прийом препарату і пройти незалежне медичне обстеження.

***Повідомлялося про поодинокі випадки ангіоневротичного набряку обличчя, кінцівок, губ, язика, голосової щілини та/або гортані (див. розділ «Особливості застосування»). ****Повідомлялося про розвиток симптомокомплексу, який може включати один або більше з таких симптомів: пропасниця, васкуліт, міалгія, артралгія/артрит, позитивні антинуклеарні антитіла (АНА), підвищення швидкості осідання еритроцитів (ШОЕ), еозинофілія і лейкоцитоз, висип, фотосенсибілізація та інші дерматологічні прояви.

*****Спостерігалося незначне підвищення концентрації креатиніну та сечовини сироватки крові. Ці явища зазвичай оборотні при припиненні прийому препарату. Повідомлялося про незначне зниження значень гемоглобіну і гематокриту. Повідомлялося про пригнічення кісткового мозку, що проявляється анемією та/або тромбоцитопенією. Спостерігалися гіпер- або гіпокаліємія та гіпонатріємія. Повідомлялося про поодинокі випадки підвищення активності печінкових ферментів і/або вмісту білірубіну сироватки крові, але зв'язок з прийомом препарату, що містить лізиноприл та гідрохлоротіазид, не був встановлений.

Повідомлялося про окремі випадки розвитку синкопе і болю в грудях, але зв'язок з прийомом препарату, що містить лізиноприл та гідрохлоротіазид, встановити не вдалося. Є повідомлення про розвиток нейропатії на тлі прийому інгібіторів АПФ.

Побічні ефекти, зумовлені гідрохлоротіазидом.

Інфекції та інвазії: сіалоденіт.

З боку імунної системи: реакції гіперчутливості, включаючи анафілактичну реакцію, шок.

З боку крові та лімфатичної системи: лейкопенія, нейтропенія/агранулоцитоз, тромбоцитопенія, апластична анемія, гемолітична анемія, пригнічення функцій кісткового мозку.

З боку метаболізму та харчування: анорексія; гіперглікемія; глюкозурія; гіперурикемія, що може провокувати подагричні напади у пацієнтів з асимптомним перебігом захворювання; порушення балансу електролітів, включаючи гіпонатріємію та гіпокаліємію; гіпомагніємія; гіперкальціємія; підвищення рівня ліпідів крові; подагра; зниження глюкозотолерантності, що може зумовити маніфестацію латентного цукрового діабету; гіпохлоремічний алкалоз, що може індукувати печінкову енцефалопатію або печінкову кому.

Психічні порушення: неспокій, депресія, зміни настрою, порушення сну, сплутаність свідомості, дезорієнтація, сонливість, нервозність.

З боку органів зору: ксантопсія, тимчасові порушення зору.

З боку органів слуху і рівноваги: вертиго.

З боку серцево-судинної системи: аритмія, ортостатична артеріальна гіпотензія.

З боку дихальної системи, органів грудної клітки і середостіння: респіраторний дистрес-синдром, включаючи пневмоніт і набряк легенів.

З боку шлунково-кишкового тракту: подразнення слизової оболонки шлунка, запор, сухість у роті, відчуття спраги, нудота, блювання.

З боку гепатобіліарної системи: жовтяниця (жовтяниця, зумовлена внутрішньопечінковим холестазом), панкреатит, холецистит.

З боку шкіри і підшкірної клітковини: васкуліт, некротизуючий ангіїт, токсичний епідермальний некроліз, синдром Стівенса-Джонсона, реакції фоточутливості, висип, екзема, шкірні вовчакоподібні реакції, реактивація шкірних проявів системного червоного вовчака, кропив'янка, пурпура.

З боку кістково-м'язової системи і сполучної тканини: м'язові спазми та біль.

З боку нирок і сечовивідних шляхів: ниркова недостатність, дисфункція нирок та інтерстиціальний нефрит.

З боку статевих органів: статеві розлади.

Ускладнення загального характеру: виснаження.

Термін придатності. 3 роки.

Умови зберігання. Зберігати при температурі не вище 25 °С в оригінальній упаковці.
Зберігати в недоступному для дітей місці!

Упаковка. По 10 таблеток в блістері, по 3 або 5 блістерів у пачці.

Категорія відпуску. За рецептом.

Виробник. ПАТ «Луганський хіміко-фармацевтичний завод».

Місцезнаходження виробника та його адреса м і сця провадження д іяльності. Україна, 91019, м. Луганськ, вул. Кірова, 17.