БЕРЛИПРИЛ ПЛЮС 10/25 табл. блистер №30

Для медицинского использования препарата

Berlipril Plus 10/25

(Berlipril ^® Plus 10/25)

Место хранения:

Активное вещество: 1 таблетка содержит 10 мг эналаприла для малеата и гидрохлоротиазида 25 мг;

Вспомогательные вещества: моногидрат лактозы; Магниевый карбонатный свет; желатин; Железный оксидный гидрат желтый (E 172), натриевый крахмал (тип а); Силиконовый диоксид коллоидный безводный; стеарат магния.

Лекарственная форма. Таблетки

Фармакотерапевтическая группа. Комбинированные препараты ингибиторов ACE. Эналаприл и диуретики. Код ATC S09V A02.

Клинические характеристики.

Индикация.

Основная гипертония.

Berlipril Plus ^10/25 показан, когда недостаточно уменьшения кровяного давления при использовании монотерапии эналаприлум.

Этот препарат можно использовать для замены комбинированной терапии EnalaPrilum 10 мг и гидрохлоротиазида 25 мг в устойчивом состоянии пациента при этих дозах.

Противопоказание.

Способ применения и доза.

Этот препарат не указан на первоначальное лечение существенной гипертонии. На ранних этапах следует выбрать оптимальную дозу своих отдельных компонентов. При необходимости пациент назначают употребление препарата в сочетании с фиксированными дозами активных ингредиентов вместо одного.

Стандартная суточная доза 1 таблетки в день. Таблетка, сделанная независимо от потребления пищи утром и пить множество жидкостей, таких как стакан воды.

При передаче пациентов на препарат эналаприла монотерапии « ^{Берлиприл} плюс 10/25, особенно у пациентов с жидкостными и электролитными нарушениями (например, после рвоты, диареи, мочегонной обработки) с тяжелой сердечной недостаточностью, тяжелой гипертонии, включая почечный происхождение, возможно, значительное снижение Артериальное давление, поэтому у этих пациентов следует контролировать в течение примерно 8 часов после первой дозы.

Почечная недостаточность (клиренс креатинина - 30-80 мл / мин). ^Â Berlipril Plus 10/25 противопоказан у пациентов с тяжелой почечной недостаточностью. Его назначение может быть пациентами, чей клиренс креатинина> 30, но <80 мл / мин, но только после выбора активных ингредиентов отдельно. У этих пациентов доза рекомендуется начальная доза 5,10 мг эналаприла.

Больно летом лет. Данные о взаимосвязи препарата эффективности и безопасность возраста пациента доступны. Использование препарата следует учитывать почечную функцию.

Неблагоприятные реакции.

Для оценки заболеваемости побочными эффектами используется такая классификация: очень распространено:

≥ 1/10; Часто: ≥ 1/100 и <1/10; Иногда: ≥ 1/1000 и <1/100; Редко: ≥ 1/10000 и <1/1000; Очень редко:

<1/10000; Не известно, доступная скорость передачи данных не может быть установлена.

Эналаприл.

Нарушение из крови и лимфатической системы.

Иногда анемия, в том числе апластика и гемолитическая.

Редкость: нейтропения, снижение гемоглобина, снижение гематокрита, тромбоцитопении, агранулоцитоза, подавления костного мозга, панцитопения, лимфаденопатия, аутоиммунное заболевание.

Нарушения эндокринной системой.

Неизвестный синдром нарушает секрецию антидиуретического гормона (Siadh).

Расстройства еды и метаболизм.

Иногда, гипогликемия, анорексия.

Психические расстройства.

Часто депрессия.

Иногда необычные мечты, расстройства сна.

Нарушения нервной системы.

Часто: головная боль.

Иногда путаница, сонливость, бессонница, раздражительность, парестезия, головокружение.

Нарушения от тела зрения.

Очень распространено: неопределенность зрения.

Иногда шум в ушах.

Нарушение сердечно-сосудистой системы.

Очень распространено: головокружение.

Общие: гипотензия, включая ортостатическую, аритмию, стенокардию, тахикардию.

Иногда прилив, пальпитация, инфаркт миокарда или инсульт, вероятно, на фоне сильной гипотензии у пациентов с риском.

Редкий: синдром райна.

Нарушение дыхательной системы, грудной клетки и средостения.

Очень распространенный: кашель.

Общий: одышка.

Иногда Rhinorrehea, боль в горле или хрипоте голоса, бронхоспазм / астма.

Редкий: легочные инфильтраты, синдром дыхательного бедствия (в том числе пневмонит и отек легких), ринит, аллергический альвеолит / эозинофильная пневмония.

Нарушение от пищеварительного тракта.

Очень распространено: тошнота.

Общие: диарея, боли в животе, изменение вкуса восприятия.

Иногда, Ileus, панкреатит, рвота, диспепсические расстройства, запоры, раздражение желудка, сухость во рту, язвенная язва, метеоризм.

Редкий: стоматит / толстый стоматит, глоссит.

Очень редко: кишечная ангиодиода.

Нарушение от гепатобилиарной системы.

Редкий: печеночная недостаточность, некроз печени (иногда смертельный), гепатит (гепатоцеллюлярный или холестатический), холестаз, в том числе с желтудой, холециститом (особенно у пациентов, диагностированных с головкой).

Нарушения от кожи и подкожного волокна.

Обычно: сыпь (сыпь), гиперчувствительность / ангионеротические отеки (отеки были отчеты о лицах, конечностях, губах, языке, эпиглотте и / или горле).

Иногда потливость, зуд, сыпь, алопеция.

Иногда полиморфная эритема, синдром Стивенс-Джонсона, отвлекательный дерматит, токсичный эпидермальный некролиз, Pemphigus, эритродерма, пурпура, кожная форма системной волчанки эритематоза.

Описанные симптомококомлекс, которые включают такие явления: лихорадка, серозит, васкулит, миалгиа / миозит, артралгия / артрит, положительный айтр (анти-ядерное антитело), ​​увеличение ESR, эозинофилия, лейкоцитоз. Также возможна сыпь, светочувствительность или другие кожные реакции.

Нарушения опорно-двигательного аппарата системы.

Общие: мышечные судороги.

Иногда артралгия.

Нарушение почек и мочевыводящих путей.

Иногда почечная недостаточность, почечная недостаточность, протеинурия.

Редкий: Олигурия, интерстициальный нефрит.

Нарушения от репродуктивной системы и молочных желез.

Иногда импотенция.

Редко: гинекомастия.

Системное злоупотребление и осложнения на месте инъекции.

Очень распространено: астения.

Общие: повышенная усталость, боль в груди.

Иногда недомогание, лихорадка.

Дополнительные методы исследований.

Общие: гиперкалиемия, повышенные уровни креатинина в сыворотке.

Иногда: повышенная мочевина крови, гипонатриемия.

Редкий: увеличение ферментов печени, повышенного уровня билирубина в сыворотке крови.

Гидрохлоротиазид.

Инфекции и инвасы.

Редкий: Сиаладенит.

Нарушение из крови и лимфатической системы.

Редкие: лейкопения, нейтропения или агранулоцитоз, тромбоцитопения, апластическая анемия, гемолитическая анемия, подавление функции костного мозга.

Нарушения от иммунной системы.

Редкий: анафилаксия.

Расстройства еды и метаболизм.

Очень часто гипергликемия, гликозурия, гиперурицемия, нарушения электролита, включая гипонатриемию и гипокалиемию, повышенные уровни холестерина и триглицеридов в крови.

Иногда подагра, анорексия, потеря аппетита.

Очень редкий: метаболический алкалоз.

Психические расстройства.

Редкий: беспокойство, депрессия, расстройства сна.

Нарушения нервной системы.

Общие: переднепритокоевое состояние головные боли.

Редкий: Парестезия.

Нарушения от тела зрения.

Иногда ксантопсия, обратимое размытие видения.

Нарушение уха и лабиринта.

Очень редко: головокружение.

Сердечные расстройства.

Обычно: пальпитация.

Редкие: сердечные аритмии.

Нарушение сосудистой системы.

Обычно: ортостатическая гипотензия.

Иногда, некротизм ангию (васкулит, кожный васкулит).

Нарушение дыхательной системы, грудной клетки и средостения.

Иногда дыхательная недостаточность (включая пневмонит и отек легких).

Нарушение от пищеварительного тракта.

Часто раздражение желудка, диарея, запор, панкреатит.

Нарушение от гепатобилиарной системы.

Иногда желтуха (против внутрипеченочного холестаза).

Нарушения от кожи и подкожного волокна.

Иногда реакции фоточувствительности, сыпь, уравнение.

Редкие: кожные реакции, напоминающие форму кожи системной волчанки эритематоза, реактивации кожных форм волчан-эритематоза, анафилактических реакций, токсического эпидермального некролиза.

Нарушения опорно-двигательного аппарата системы.

Редкий: мышечные судороги.

Нарушение почек и мочевыводящих путей.

Изредка, интерстициальный нефрит.

Редкий: почечная недостаточность.

Нарушения системы.

Общие: слабость.

Иногда лихорадка.

Дополнительные методы исследований.

Общие: Реверсивное увеличение уровня сыворотки веществ, выводимых почками (креатинином, мочевиной, мочевой кислотой).

Передозировка.

Конкретные руководящие принципы для лечения пациентов с препаратом передозировки препарата BERLIPRIL ^® PLUS

№ 10/25. Лечение симптоматическая и поддерживающая природа. В случае передозировки следует прекратить использование препарата, пациент должен находиться под медицинским наблюдением. Уход. Возможные меры по устранению искусственной передозировки - это рвота, использование активированного древесного угля и слабительных случаев в случаях, когда препарат был принят недавно, и борьба с обезвоживанием, электролитным дисбалансом и гипотензией обычными методами.

Эналаприлум. До сих пор наиболее распространенным признаком передозировки являются серьезные гипотензионные, которые начинаются примерно на 1 час после применения таблеток и сопровождаются блокадой системы ренин-ангиотензина-альдостерона и ступором. Если передозировка ингибиторов ACE может разработать следующие симптомы: коллапс кровообращения, дисбаланс электролитов, почечная недостаточность, гипервентиляция, тахикардия, ощущение сердцебиения, брадикардия, головокружение, беспокойство и кашель. Были сообщения о перальной администрировании 300 мг и 400 мг эналаприла, соответственно, что приводит к увеличению сывороточного эналаприла в 100 и 200 разах по сравнению с уровнями, обычно видимыми с терапевтическими дозами.

Уход. Для лечения передозировки рекомендуется внутривенная инфузия 0,9% раствора хлорида натрия. Когда пациенты гипотензии должны быть в горизонтальном положении. Возможно внутривенное вливание ангиотензина II и / или наркотиков Кейтеламиновой группы. Если бы использование EnalaPril недавно было показано такие меры по его удалению из организма: искусственная рвота, промывание желудка, использование адсорбентов и сульфата натрия. Enalaprylat поддается удалению гемодиалисисом. С помощью стабильной брадикардии показывает использование кардиостимулятора, оно должно проводить непрерывный мониторинг важных важных параметров тела и уровней электролитов в сыворотке крови.

Гидрохлоротиазид. Наиболее распространенными признаками симптомов передозировки вызваны уменьшением сывороточных электролитов (гипокалиемия, гипохлоридемия, гипонатриемия) и дегидратация, возникающие в результате чрезмерного диуреса. В случае сердечных гликозидов гипокалиемия может привести к увеличению сердечных аритмий.

Применение во время беременности или грудного вскармливания.

Лечебный продукт не следует применять к беременным или женщинам, которые планируют забеременеть. Если во время лечения беременность подтверждается этим инструментом, его применение должно быть немедленно прекращено и заменено другим лекарственным средством, разрешенным для использования у беременных женщин.

Эпидемиологические данные о риске тератогенного воздействия ингибиторов ACE во время беременности во время первого триместра беременности не были убедительны, но риск не может быть исключен. Планируемая беременность Patsiyenam должна быть заменена терапией ингибиторской терапии к терапии альтернативных антигипертензивных препаратах, которые установили профиль безопасности для использования во время беременности, за исключением случаев, когда лечение ингибиторами ACE считается необходимым. При диагностике беременности лечение ингибиторами ACE следует немедленно прекратить и, при необходимости, начать лечение альтернативы.

Терапия ингибитора ACE Во время второго и третьего триместра является фетотоксихник (почечная недостаточность, олихрамнион, медленная окопания костей черепа) и неонатальной токсичности (почечная недостаточность, гипотензия, гиперкалиемия). В случае фетотоксическойности эффектов во время терапии с ингибиторами ACE во втором и третьем триместрах пациентов с беременностью показали ультразвук для проверки функции почек и состояния костей черепа.

Кормление грудью. Препарат Berlipril Plus ^® 10/25 противопоказан во время лактации. Человек эналаприл и гидрохлоротиазид проникает в грудное молоко. Использование диуретических групп тиазидов во время лактации в кормящихся матерях сопровождается снижением или прекращением производства молока. Из-за потенциальных серьезных побочных реакций у младенцев как в активных ингредиентах препарата прекратили его использование во время лактации. В противном случае рекомендуют женщин отказаться от кормящих груди.

Дети.

Применять лекарство не рекомендуется из-за отсутствия информации о его эффективности и безопасности при использовании детей.

Особенности приложения.

Эналаприл.

Симптоматическая артериальная гипотензия. Симптоматическая гипотензия редко рассматривается у пациентов с неосложненной гипертонией. При использовании ENALALAPRIL повышает риск развития в нарушении водно-электролитного метаболизма, диета с ограничением потребления соли, диализ, диарея или рвота. Гипотензия наблюдалась у пациентов с сердечной недостаточностью и сопутствующей почечной недостаточностью или нет. Его риск выше у пациентов с сердечной недостаточностью более тяжелыми, благодаря использованию высоких доз диуретики петли, гипонатриемии или почечной недостаточности. У этих пациентов лечение должно начинаться под тесном медицинским наблюдением, а лечение регулярно контролируют их состояние. Эти рекомендации применяются к пациентам с ишемическими заболеваниями сердца или цереброваскулярными поражениями, в которых чрезмерное снижение артериального давления может привести к острой инфаркту миокарда или цереброваскулярной аварии. При гипотении пациент должен быть преобразован в горизонтальное положение и необходимость проведения инфузии 0,9% раствора хлорида натрия. Переходная гипотензия не является противопоказанием для дальнейшего лечения, что может быть продолжено после нормализации артериального давления на фоне инфузионной терапии.

Стеноз аортерического отверстия митрального клапана и / гипертрофическая кардиомиопатия. Как и в случае с другими вазодилататорами, ингибиторы ACE следует использовать с осторожностью у пациентов с нарушением кровотока из левого желудочка, а также в кардиогенном ударе и стенозе, вызывая значительное влияние на гемодинамику.

Нарушение функции почек. С нарушенной почечной функцией начальной дозы эналаприла определяют, учитывая зазор креатинина, а затем приспосабливаться в соответствии с реакцией тела на лечение. Такие пациенты должны регулярно контролировать уровень сыворотки калия и креатинина. Были сообщения о разработке почечной недостаточности во время лечения эналаприлом, главным образом у пациентов с тяжелой сердечной недостаточностью или с заболеванием почек, в том числе с стенозом почечной артерии. С своевременным диагнозом и адекватным лечением этой почечной недостаточности является обратимым. У некоторых пациентов без чрезмерных заболеваний почек, увеличение концентрации мочевины и креатинина в крови, особенно с сопутствующим использованием эналаприла и диуретики. В этом случае может потребоваться уменьшить дозу эналаприла и / или диуретической отмены. Однако, прежде всего, должен иметь в виду вероятность стеноза почек артерии.

Оповещенная гипертония. Использование ингибиторов ACE у пациентов с двусторонним стенозом почечной артерии или стенозом почечной артерии с одним функционирующим почками увеличивает риск гипотензии и почечной недостаточности. В этом случае почечная дисфункция может быть связана с только незначительными изменениями концентрации креатинина в сыворотке. Этот препарат используется для пациентов при постоянном медицинском надзоре в низких дозах, которые постепенно увеличиваются в соответствии с контролем почечной функции.

Трансплантация почек. Клінічний досвід застосування препарату Берліприл ^â плюс 10/25 у хворих, які недавно перенесли трансплантацію нирки, відсутній, тому препарат не рекомендується даній категорії пацієнтів.

Печінкова недостатність. У рідких випадках застосування інгібіторів АПФ супроводжувалося синдромом, що починався з холестатичної жовтяниці або гепатиту і закінчувався блискавичним некрозом печінки, інколи з летальним кінцем. Механізм розвитку такого синдрому не з'ясований. Хворим, у яких на тлі лікування інгібіторами АПФ розвивається жовтяниця або суттєво підвищується рівень печінкових ферментів, треба припинити застосування інгібітору АПФ та розпочати відповідне лікування.

Нейтропенія/агранулоцитоз. Були повідомлення про розвиток нейтропенії/агранулоцитозу, тромбоцитопенії та анемії у хворих, які застосовували інгібітори АПФ. При нормальній функції нирок та відсутності інших провокуючих факторів нейтропенія виникає досить рідко. Еналаприл слід з обережністю застосовувати хворим з ураженням судин на тлі колагенових захворювань, при лікуванні імунодепресивними засобами, алопуринолом, прокаїнамідом або при поєднанні цих факторів, особливо у хворих із попереднім ушкодженням нирок. У деяких хворих розвивалися тяжкі інфекційні процеси, які не піддавалися антибіотикотерапії. Під час застосування еналаприлу у таких хворих слід періодично перевіряти лейкоцитарну формулу, при цьому усім хворим рекомендують повідомляти лікарю про будь-які ознаки інфекційного процесу.

Реакції гіперчутливості/ангіоневротичний набряк. При застосуванні інгібіторів АПФ, у тому числі еналаприлу, були повідомлення про розвиток ангіоневротичного набряку обличчя, кінцівок, губ, язика, надгортанника, гортані. Такий набряк може розвинутися у будь-який час на тлі лікування. У цьому випадку слід негайно припинити застосування препарату Берліприл ^â плюс 10/25, хворий повинен перебувати під медичним наглядом до повного зникнення усіх симптомів. Навіть якщо ангіоневротичний набряк вражає тільки язик, без супутньої дихальної недостатності, треба тривале спостереження за хворим, оскільки застосування антигістамінних препаратів та кортикостероїдних засобів може бути недостатнім. У рідкісних випадках були повідомлення про летальні випадки через ангіоневротичний набряк гортані та язика. При набряку язика, надгортанника або гортані підвищений ризик обструкції дихальних шляхів, особливо у хворих, які нещодавно перенесли операцію на дихальних шляхах. У таких випадках необхідно вжити негайних заходів, у тому числі може знадобитися підшкірна ін'єкція розчину епінефрину

1:1000 (0,3-0,5 мл) та/або забезпечення прохідності дихальних шляхів. Надалі хворий повинен перебувати під медичним наглядом до повного зникнення симптомів. У представників негроїдної раси відмічалися більш часті випадки ангіоневротичного набряку порівняно з іншими хворими, які отримували інгібітори АПФ. Хворі з наявністю в анамнезі ангіоневротичного набряку іншого походження при застосуванні інгібіторів АПФ підпадають у групу підвищеного ризику щодо цього ускладнення.

Анафілактичні реакції при десенсибілізації отрутою комах. У рідких випадках у хворих, які застосовували інгібітори АПФ, спостерігалися анафілактичні реакції, що загрожували життю, при проведенні десенсибілізації отрутою комах. Таких реакцій можна уникнути шляхом тимчасового припинення застосування інгібітору АПФ перед кожною процедурою десенсибілізації.

Анафілактичні реакції при аферезі ліпопротеїдів низької щільності (ЛПНЩ). Рідко у хворих, які застосовували інгібітори АПФ, спостерігалися анафілактичні реакції, що загрожували життю, при проведенні аферезу ЛПНЩ з декстрином сульфатом. Таких реакцій можна уникнути шляхом тимчасового припинення застосування інгібітору АПФ перед кожною процедурою аферезу.

Гемодіаліз. Були повідомлення про розвиток анафілактичних реакцій при проведенні гемодіалізу з мембранами високої пропускної здатності (наприклад AN 69) у хворих, які отримували інгібітори АПФ. При необхідності такої процедури рекомендується використовувати діалізні мембрани іншого типу або застосовувати препарат іншого антигіпертензивного класу.

Хворі на цукровий діабет. Хворих на цукровий діабет, які приймають пероральні антидіабетичні засоби або інсулін, перед початком застосування інгібіторів АПФ треба попередити про необхідність ретельного контролю рівня цукру у крові для уникнення розвитку гіпоглікемії, особливо у перший місяць одночасного застосування.

Кашель. Були повідомлення про появу ”впертого” непродуктивного кашлю при застосуванні інгібітору АПФ, який припинявся після його відміни, що слід враховувати при проведенні диференційної діагностики причини кашлю.

Хірургічні втручання/анестезія. При виконанні хірургічних втручань або застосуванні наркозу із застосуванням препаратів, що знижують артеріальний тиск, еналаприл блокує утворення ангіотензину ІІ за рахунок компенсаторного вивільнення реніну. У випадку розвитку артеріальної гіпотензії, спричиненої цим механізмом, її усувають за допомогою інфузійної терапії.

Гіперкаліємія. У деяких хворих, які застосовують інгібітори АПФ, у тому числі еналаприл, спостерігалося підвищення рівня калію у сироватці крові. Факторами ризику розвитку гіперкаліємії є ниркова недостатність, зниження функції нирок, вік хворого (старше 70 років), цукровий діабет, інтеркурентні захворювання та стани, у тому числі такі, як зневоднення, гостра декомпенсація серцевої діяльності, метаболічний ацидоз та супутнє застосування калійзберігаючих діуретичних засобів (наприклад спіронолактон, епленерон, тріамтерен, амілорид), калієвих добавок або замінників солі, що містять калій, а також інших засобів, що призводять до підвищення рівня калію у крові (наприклад гепарин). При застосуванні препаратів калію, калійзберігаючих діуретичних засобів, калієвих добавок або замінників солі, що містять калій, у хворих з порушенням функції нирок можливе значне підвищення рівня калію у крові. Гіперкаліємія здатна спричинити розвиток тяжких аритмій, у тому числі з летальним кінцем. Якщо застосування вищезазначених засобів з еналаприлом доцільно, лікування треба проводити з обережністю, регулярно контролюючи рівень калію у крові.

Літій. Одночасне застосування еналаприлу та препаратів літію не рекомендується.

Етнічні відмінності. Як і у випадку інших інгібіторів АПФ, у хворих негроїдної раси антигіпертензивний ефект еналаприлу може бути менш виражений, ніж у інших пацієнтів, можливо, через більшу розповсюдженість низького рівня реніну в осіб даної раси.

ГІДРОХЛОРТІАЗИД.

Порушення функції нирок. Застосування діуретичних засобів групи тіазидів не завжди доцільно при лікуванні хворих з порушенням функції нирок. Вони неефективні при показниках кліренсу креатиніну 30 мл/хв та нижче (наприклад у хворих з нирковою недостатністю помірного або тяжкого ступеня). У хворих із захворюваннями нирок застосування препаратів групи тіазидів може загострити азотемію. При порушенні функції нирок можуть спостерігатися кумулятивні ефекти препарату. Якщо прогресуюча ниркова недостатність стає очевидною (збільшення фракції небілкового азоту), необхідно ретельно переглянути призначене лікування і, за необхідності, відмінити гідрохлортіазид.

Печінкова недостатність. Препарати групи тіазидів повинні з обережністю застосовуватися у хворих із порушенням функції печінки або її прогресуючим захворюванням, оскільки незначні зміни вмісту рідини та водно-сольового балансу в організмі можуть спричинити печінкову кому.

Метаболічні та ендокринні ефекти. Препарати групи тіазидів можуть порушувати толерантність до глюкози. У хворих на цукровий діабет може вимагатися зміна дозування пероральних антидіабетичних засобів. Під час застосування препаратів групи тіазидів може проявитися прихований цукровий діабет. Застосування діуретичних засобів групи тіазидів може призвести до збільшення рівня холестерину та тригліцеридів у сироватці крові, а у деяких хворих може розвинутися гіперурикемія або подагра.

Електролітні порушення. У будь-якого хворого, який застосовує діуретичні засоби, треба періодично контролювати рівень електролітів у плазмі. Препарати групи тіазидів, у тому числі гідрохлортіазид, можуть спричинити порушення водно-електролітного балансу (гіпокаліємію, гіпонатріємію, гіпохлоремічний алкалоз). Симптомами-передвісниками появи водно-електролітного дисбалансу є сухість у роті, спрага, слабкість, сонливість, запаморочення, неспокій, біль або судоми у м'язах, слабкість у м'язах, артеріальна гіпотензія, олігурія, тахікардія та розлади з боку травного тракту, такі як нудота та блювання. Хоча при застосуванні гідрохлортіазид може виникнути гіпокаліємія, одночасне застосування еналаприлу зменшує цей ефект. Ризик гіпокаліємії більш вірогідний у хворих з цирозом печінки, у хворих з значно підвищеним діурезом, з недостатнім надходженням в організм електролітів, у хворих, які одночасно застосовують кортикостероїдні засоби або адренокортикотропний гормон (АКТГ). У хворих з набряками у спекотну погоду може виникати гіпонатріємія розведення. Дефіцит хлоридів зазвичай помірно виражений та не вимагає терапевтичного втручання. Препарати групи тіазидів можуть знижувати виведення кальцію із сечею та спричинювати оборотне та легке підвищення рівня кальцію у сироватці крові при відсутності відповідних захворювань, що впливають на його метаболізм. При прихованому гіперпаратиреозі може спостерігатися виражена гіперкальціємія. Застосування препаратів групи тіазидів треба припинити перед проведенням досліджень функції паращитовидних залоз. Препарати групи тіазидів можуть збільшувати виведення магнію із сечею, що може призвести до гіпомагніємії.

Антидопінговий тест. Гідрохлортіазид, що міститься у цьому препараті, може обумовити хибнопозитивний результат антидопінгового тесту.

Інше. У хворих на бронхіальну астму в анамнезі або без неї можуть виникати реакції гіперчутливості. Також були повідомлення про підвищений ризик посилення або активізації перебігу системного червоного вовчака.

КОМБІНОВАНИЙ ПРЕПАРАТ ЕНАЛАПРИЛУ ТА ГІДРОХЛОРТІАЗИДУ.

Ризик гіпокаліємії. Застосування цього комбінованого препарату не виключає ризик розвитку гіпокаліємії. Під час його застосування слід регулярно перевіряти рівень калію у сироватці крові.

Поєднання з препаратами літію. Препарат Берліприл ^® плюс 10/25 не рекомендується одночасно застосовувати з препаратами літію через збільшення токсичності останніх.

Лактоза. Цей препарат містить лактози моногідрат, тому його не слід застосовувати хворим з такими рідкісними спадковими захворюваннями, як непереносимість галактози, дефіцит лактази або порушення всмоктування глюкози-галактози.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами.

У деяких хворих під час застосування цього препарату можлива зміна швидкості реакції, що перешкоджає керуванню автотранспортом та роботі з іншими механізмами або роботі в умовах нестійкої рівноваги. Це найбільш вірогідно на початку лікування, при підвищенні дози або зміні препарату, а також при застосуванні алкоголю під час лікування. Слід пам'ятати, що застосування препарату Берліприл ^® плюс 10/25 може супроводжуватися запамороченням та слабкістю.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.

ЕНАЛАПРИЛ.

Калійзберігаючі діуретичні засоби або препарати калію. Інгібітори АПФ зменшують втрату калію, спричинену діуретичним засобом. Калійзберігаючі діуретичні засоби (наприклад спіронолактон, еплеренон, тріамтерен, амілорид), добавки, що містять калій, або замінники солі, що містять калій можуть призвести до значного збільшення рівня калію у сироватці крові. Якщо внаслідок гіпокаліємії показано одночасне застосування цих препаратів, то їх слід застосовувати з обережністю та регулярно контролювати рівень калію у крові.

Діуретичні засоби (групи тіазидів та петльові діуретичні засоби). Попереднє лікування високими дозами діуретичних засобів може призвести до зневоднення та виникнення небезпеки артеріальної гіпотензії на перших етапах терапії еналаприлом. Гіпотензивні ефекти можна зменшити шляхом відміни діуретичних засобів, збільшенням кількості солі та рідини, що вживається, шляхом застосування еналаприлу у низьких початкових дозах.

Трициклічні антидепресантні засоби/нейролептичні засоби/анестетичні засоби/наркотичні засоби. Можливе значне зниження артеріального тиску при одночасному застосуванні наведених вище засобів з інгібіторами АПФ.

Нестероїдні протизапальні засоби (НПЗЗ). При тривалому застосуванні НПЗЗ можливе послаблення антигіпертензивної дії інгібіторів АПФ. Сполучення НПЗЗ (у тому числі інгібіторів ЦОГ-2) та інгібіторів АПФ супроводжується адитивним ефектом у вигляді підвищення рівня калію в сироватці крові та може призвести до погіршення функції нирок. Як правило, ці ефекти мають оборотний характер. У рідкісних випадках розвивається гостра ниркова недостатність, особливо у хворих із порушенням функції нирок, наприклад у літньому віці або у хворих зі зменшеним об'ємом циркулюючої крові, у тому числі внаслідок інтенсивного застосування діуретичних засобів.

Препарати золота. При одночасному застосуванні інгібіторів АПФ, у тому числі еналаприлу, з препаратами золота, призначених для ін'єкційного введення (натрію ауротіомалат), були повідомлення про виникнення рідкісних нитроїдних реакцій, що супроводжуються такими симптомами, як припливи до обличчя, нудота, блювання, артеріальна гіпотензія.

Симпатоміметичні засоби. Можливе послаблення дії інгібіторів АПФ.

Антидіабетичні засоби. За даними епідеміологічних досліджень одночасне застосування інгібіторів АПФ та антидіабетичних засобів (інсуліну або пероральних засобів) може супроводжуватися значним зниженням рівня глюкози у крові та підвищенням ризику розвитку гіпоглікемії. Це найбільш вірогідно у перші тижні такого лікування та при порушенні функції нирок.

Етанол. Дія інгібіторів АПФ посилюється.

Ацетилсаліцилова кислота/тромболітичні засоби/засоби групи бета-блокаторів. Одночасне застосування еналаприлу з ацетилсаліциловою кислотою (у кардіологічних дозах), тромболітичними засобами та бета-адреноблокаторами небезпеки не становить.

ГІДРОХЛОРТІАЗИД.

Амфотерицин В (при парентеральному застосуванні)/карбеноксолон/кортикостероїдні засоби/кортикотропін (АКТГ)/проносні засоби стимулюючої дії. При одночасному застосуванні цих засобів з гідрохлортіазидом можливі електролітні порушення, зокрема гіпокаліємія.

Етанол/засоби групи барбітуратів/наркотичні аналгетичні засоби. Можливе посилення ортостатичної артеріальної гіпотензії.

Антидіабетичні засоби (пероральні засоби, інсулін). Можливе послаблення цукрознижувальної дії під впливом гідрохлортіазиду.

Солі кальцію. При одночасному застосуванні з препаратами тіазидової групи можливе підвищення рівня кальцію в сироватці крові через зменшення його виведення.

Серцеві глікозиди. На тлі можливої гіпоглікемії, спричиненої гідрохлортіазидом, збільшується ризик розвитку інтоксикації препаратами наперстянки.

Холестерамін та колестипол. Ці засоби можуть зменшувати всмоктування гідрохлортіазиду. Діуретичні засоби сульфонамідної групи треба застосовувати не менш ніж за 1 годину до або через 4-6 годин після застосування холестираміну або колестиполу.

Недеполяризуючі міорелаксантні засоби (наприклад тубокурарину хлорид). Гідрохлортіазид може посилювати їх дію.

Препарати, що можуть спричинювати двонаправлену веретеноподібну шлуночкову тахікардію. Через підвищений ризик розвитку гіпокаліємії слід з обережністю застосовувати гідрохлортіазид одночасно з препаратами, що можуть спричинювати двонаправлену веретеноподібну шлуночкову тахікардію (наприклад, деякі антиаритмічні засоби, деякі нейролептичні засоби) та іншими препаратами, що можуть призводити до такої форми аритмії.

Нестероїдні протизапальні засоби (НПЗЗ). Можуть послаблювати діуретичну, натрійуретичну та антигіпертензивну дію діуретичних засобів тіазидового ряду.

Імунодепресантні засоби/кортикостероїдні засоби системної дії/прокаїнамід. Можливе зниження кількості лейкоцитів, лейкопенія.

Цитостатичні засоби (наприклад циклофосфамід, фторурацил, метотриксат). Можливе посилення токсичної дії на кістковий мозок, зокрема розвиток гранулоцитопенії, через погіршення виведення цих засобів нирками, спричиненої гідрохлортіазидом.

Засоби для лікування подагри (наприклад, алопуринол, бензбромарон). Може бути потрібне збільшення дози цих засобів, оскільки гідрохлортіазид підвищує рівень сечової кислоти у крові.

Клінічні лабораторні дослідження. Гідрохлортіазид може впливати на результати проби з бентиромідом. Діуретичні засоби тіазидової групи можуть знижувати у сироватці крові концентрацію йоду, що зв'язаний з білками, при відсутності інших ознак ураження щитовидної залози.

КОМБІНОВАНИЙ ПРЕПАРАТ ЕНАЛАПРИЛУ/ГІДРОХЛОРТІАЗИДУ.

Інші антигіпертензивні засоби. При одночасному застосуванні можливо посилення гіпотензивних ефектів еналаприлу та гідрохлортіазиду. При поєднанні з нітрогліцерином, іншими нітропрепаратами або судинорозширювальними препаратами можливе подальше значне зниження артеріального тиску.

Літій. Були повідомлення про оборотне збільшення рівня літію у сироватці крові та його токсичності при одночасному застосуванні з інгібіторами АПФ. Діуретичні засоби тіазидової групи можуть ще більше підвищувати ризик розвитку токсичної дії літію, що вже має місце на тлі застосування інгібіторів АПФ. Тому комбінований препарат еналаприлу/гідрохлортіазиду не рекомендується одночасно застосовувати з препаратами літію, а за необхідності такої терапії слід ретельно контролювати рівень літію у сироватці крові.

Фармакологічні властивості.

Берліприл ^® плюс 10/25 – це комбінований препарат, до складу якого входить інгібітор АПФ – еналаприл та антигіпертензивний діуретичний засіб – гідрохлортіазид.

Фармакодинаміка.

ЕНАЛАПРИЛ.

Еналаприлу малеат – це сіль малеїнової кислоти та еналаприлу, похідного 2 амінокислот – L-аланіну та L-проліну. Ангіотензинперетворювальний фермент (АПФ) являє собою пептидил-дипептидазу та каталізує перетворення ангіотензину І у ангіотензин ІІ, що чинить вазопресорну дію. Після всмоктування еналаприл гідролізується з утворенням еналаприлату, який, у свою чергу, пригнічує АПФ. Це призводить до зменшення рівня ангіотензину ІІ у плазмі крові та подальшого збільшення активності реніну у плазмі крові (внаслідок блокування механізму від'ємного зворотного зв'язку з вивільненням реніну) та зменшення секреції альдостерону. Структура АПФ не відрізняється від кінінази ІІ, таким чином, еналаприл може блокувати розпад брадикініну – потужного вазодилататора. Однак клінічна значущість цього ефекту ще не з'ясована. Антигіпертензивна дія еналаприлу, у першу чергу, пов'язана з пригніченням активності ренін-ангіотензин-альдостеронової системи, але препарат знижує артеріальний тиск і у хворих з низькореніновою формою гіпертензії. Застосування еналаприлу хворим на артеріальну гіпертензію супроводжується зменшенням артеріального тиску у горизонтальному та вертикальному положенні тіла без суттєвого збільшення частоти серцевих скорочень. У рідкісних випадках це супроводжується ортостатичною гіпотензією. У деяких хворих оптимальне зниження артеріального тиску відбувається тільки через кілька тижнів лікування. Раптове припинення терапії не супроводжується різким підвищенням артеріального тиску. Достатнє пригнічення активності АПФ зазвичай спостерігається через 2-4 тижні при застосуванні препарату 1 раз на добу перорально. Антигіпертензивна дія проявляється вже протягом години після прийому, але максимальне зниження артеріального тиску спостерігається через 4-6 годин. Тривалість дії препарату залежить від його дози. Однак при застосуванні рекомендованих доз гіпотензивний та гемодинамічний ефекти зберігаються не менше 24 годин. При оцінці гемодинаміки у хворих з ессенціальною гіпертензією зниження артеріального тиску супроводжувалося зменшенням опору периферичних судин та збільшенням серцевого викиду з мінімальною зміною частоти серцевих скорочень. Після застосування еналаприлу спостерігалося посилення ниркового кровотоку, тоді як швидкість клубочкової фільтрації залишалася незмінною. Затримки натрію та води при застосуванні еналаприлу не помічено. Однак у хворих з попередньо низькою швидкістю клубочкової фільтрації цей показник може збільшуватися на тлі лікування. У короткочасних клінічних дослідженнях, проведених на хворих із порушенням функції нирок та супутнім цукровим діабетом або без нього, спостерігалося зменшення альбумінурії, протеїнурії та екскреції IgG із сечею після застосування еналаприлу. При одночасному застосуванні з діуретичними засобами тіазидової групи антигіпертензивна дія еналаприлу посилюється. Еналаприл може запобігати або зменшувати прояви гіпокаліємії, пов'язаної із застосуванням діуретичних засобів тіазидової групи.

ГІДРОХЛОРТІАЗИД.

Гідрохлортіазид – це діуретичний засіб тіазидового ряду, що чинить сечогінну дію за рахунок пригнічення реабсорбції натрію у кортикальному сегменті ниркових канальців. Він посилює виведення натрію та хлору та, меншою мірою, калію та магнію, збільшуючи об'єм сечі та сприяючи зниженню артеріального тиску. Сечогінний ефект препарату завзичай проявляється через 2 години після перорального застосування, досягає максимальної дії через 4 години та триває протягом 6-12 годин. При досягненні певної дози збільшення терапевтичного ефекту діуретичних засобів тіазидового ряду припиняється, тоді як тяжкість небажаних реакцій збільшується. При відсутності ефекту збільшення дози препарату більше рекомендованої не дає бажаного результату і супроводжується численними небажаними реакціями.

ЕНАЛАПРИЛ/ГІДРОХЛОРТІАЗИД.

Проведені клінічні дослідження довели, що одночасне застосування еналаприлу та гідрохлортіазиду спричинює більшу антигіпертензивну дію, ніж їх монотерапія. Еналаприл може запобігати або зменшувати прояви гіпокаліємії, обумовленої гідрохлортіазидом.

Фармакокінетика.

ЕНАЛАПРИЛ.

Абсорбція. Після перорального застосування еналаприл швидко всмоктується і його максимальна концентрація у сироватці крові спостерігається протягом години. Виходячи із вмісту еналаприлу у сечі, ступінь його всмоктування після перорального застосування у формі таблетки становить приблизно 60 %. Вживання їжі не впливає на всмоктування еналаприлу. Після всмоктування еналаприл швидко та у значних кількостях гідролізується до еналаприлату, потужного інгібітору АПФ. Максимальний рівень еналаприлату у сироватці крові досягається через 4 години після перорального застосування еналаприлу у вигляді таблетки. Ефективний період напіввиведення для еналаприлату після багаторазового застосування еналаприлу становить 11 годин. При нормальній функції нирок рівнозважена концентрація еналаприлату у сироватці крові досягається через 4 доби після початку його застосування.

Розподіл. У діапазоні терапевтичних концентрацій ступінь зв'язування еналаприлату з білками крові людини не перевищує 60 %.

Біотрансформація. Еналаприл не піддається суттєвим метаболічним перетворенням за виключенням конверсії в еналаприлат. Еналаприлат виводиться, головним чином, нирками. У сечі визначаються еналаприлат, на долю якого припадає 40 % від застосованої дози, та незмінений еналаприл (приблизно 20 %).

Порушення функції нирок. Експозиція еналаприлу та еналаприлату збільшується при нирковій недостатності. При легкій або помірній нирковій недостатності (кліренс креатиніну – 40-60 мл/хв) AUC (площа під кривою “концентрація-час”) еналаприлату у стані рівноваги при дозі 5 мг 1 раз на добу приблизно у 2 рази вища, ніж при нормальній функції нирок. При тяжкій нирковій недостатності (кліренс креатиніну ≤ 30 мл/хв) AUC збільшується приблизно у 8 разів. У таких хворих при багаторазовому застосуванні еналаприлу малеату подовжується ефективний період напіввиведення еналаприлату та збільшується час досягнення рівноваги.

ГІДРОХЛОРТІАЗИД.

Після перорального застосування гідрохлортіазид досить швидко всмоктується в об'ємі 80 % від застосованої дози. Вживання їжі не впливає на його всмоктування. Максимальний рівень у плазмі крові досягається через 2-5 годин. Приблизно 50-60 % гідрохлортіазиду зв'язується з альбуміном, але більша його частина накопичується в еритроцитах. Середній період напіввиведення становить 5-15 годин. Гідрохлортіазид виводиться нирками практично у незміненому стані (> 95 %).

Фармацевтичні характеристики.

Основні фізико-хімічні властивості. Пласкі з обох боків світло-жовті таблетки, зі скошеними краями і насічкою для поділу з одного боку.

Насічка для поділу призначена виключно для того, щоб розділити таблетку навпіл для полегшення її ковтання, а не для її поділу на рівні дози.

Термін придатності. 3 роки. Не застосовувати препарат після закінчення терміну придатності!

Умови зберігання. Зберігати при температурі не вище 30 °С! Для захисту від попадання вологи препарат зберігати в оригінальній упаковці. Зберігати в недоступному для дітей місці.

Упаковка. 10 таблеток у блістері; по 2 або по 3 блістери у картонній коробці.

Категорія відпуску. За рецептом.

Виробник.

БЕРЛІН-ХЕМІ АГ, Німеччина.

BERLIN-CHEMIE AG, Germany.

Місцезнаходження.

Глінікер Вег 125, 12489 Берлін, Німеччина.

Glienicker Weg 125, 12489 Berlin, Germany.