ДОКСОРУБИЦИН МЕДАК р-р д/инф. 2 мг/мл фл. 25 мл №1

Для медицинского использования лекарственного средства

DoksoRubicin Medac.

( Доксорубицин Медац )

Место хранения:

Активный ингредиент: 1 мл раствора содержит 2 мг дексорубицина гидрохлорида;

Вспомогательные вещества : хлорид натрия, соляная кислота, концентрированная, вода для инъекций.

Лекарственная форма. Инфузионный раствор.

Основные физико-химические свойства: чистый красный цвет раствора.

Фармакотерапевтическая группа.

Противоопухолевые и иммуномодулирующие агенты. Цитотоксические препараты (антрациклины и родственные соединения). ATH L01D код B01.

Фармакологические свойства.

Фармакодинамика.

DoksoRubicin Medac - антрациклиновый антибиотик. Он имеет противоопухолевое влияние из-за механизма цитотоксического действия, в частности путем интеркаляции в ДНК, ингибирование фермента топоизомеразы II и образованию активных форм кислорода (AFC). Все это показывает вредное влияние на синтез ДНК: интеркалирование молекулы дексорубицина приводит к ингибированию синтеза ДНК и РНК-полимеразы из-за нарушений в основном признания и специфичности последовательности. Ингибирование топоизомеразы II приводит к разбиву одно и двойных ДНК спиралей. Разделение ДНК также происходит в результате химической реакции с высокоактивными формами кислорода, такими как гидроксил на радикал. Последствия этого являются мутагенные и хромосомные отклонения.

Специфика токсичности дексорубицина в основном связана с пролиферативной активностью здоровой ткани. Таким образом, костный мозг, желудочно-кишечный тракт и гонады являются основными здоровыми тканями, которые подвержены повреждению.

Одной из основных причин неэффективности лечения доксорубицином и другими антрациклинами является развитие сопротивления. Для преодоления клеточной устойчивости к доксорубицину используются антагонисты кальция, такие как Verapamil, поскольку основная цель - клеточная мембрана. Verapamil блокирует медленные кальциевые каналы и могут усиливать сотовый захват доксорубицина. В ходе экспериментов на животных были наблюдались тяжелые токсические эффекты в комбинированном использовании доксорубицина и верапамила.

Фармакокинетика.

После внутривенного введения, быстрый клиренс дексурубицина из плазмы крови и его распределение тканей, включая легкие, печени, сердце, селезенку, лимфатические узлы, костный мозг и почек. Относительно низкий, но стабильные уровни обнаруживаются в опухолевой ткани.

Доксорубицин быстро метаболизируется в печени. Наиболее распространенным метаболитом является доксорубицинол, хотя в значительном количестве пациентов образуется доксорубицин-7-диоксиагликон и доксорубицинол-7-диоксиагликон. Около 40-50% дозы выделяются желчью в течение 7 дней, из которых почти половина выводится в виде неизменного активного вещества. Приблизительно 5% доза выводится в моче в течение 5 дней. Доксорубицинол, главный (активный) метаболит, выделенный желчью и с мочой. Доксорубицинол не проникает через барьер мозга крови, но проникает через плаценту и выделяется грудным молоком. Выход плазменного доксорубицина представляет собой трехфазную с полурасходом 12 минут, 3,3 часа и 30 часов.

Объем распределения - 25 литров; Степень связывания дексорубицина с белками плазмы крови составляет 60-70%. Существуют значительные различия прерывания в бионтрансации доксорубицина. Зазор, очевидно, не зависит от дозы, но он больше, чем мужчины, чем женщины.

В случае нарушения функции печени экскреция доксорубицина замедляется и, как следствие, увеличивает задержку и накопление его в плазме и тканях. В таких случаях рекомендуется уменьшить дозу, хотя прозрачный взаимосвязь между образцами печени, зазор доксорубицина и клинической токсичности не существует. Поскольку доксорубицин и его метаболиты слегка выделены мочой, нет четких доказательств того, что фармакокинетические параметры или токсичность доксорубицин изменяются у пациентов с нарушением функции почек.

Хотя экскреция почек незначительна путем удаления дексорубицина, тяжелая почечная недостаточность может повлиять на общее устранение и потребность дозы.

В исследованиях с пациентами с чрезмерным весом тела (> 130% от идеальной массы тела) очистка дексорубицина снизилась, а период полураспада увеличивается по сравнению с соответствующими показателями в контрольной группе пациентов с нормальной весом тела. Следовательно, пациенты с чрезмерным весом тела требуют регулировки дозы.

Клинические характеристики.

Индикация.

Доксорубицин MEDAC - цитотоксический лекарственный продукт, показанный в таких нелюдких заболеваниях:

Доксорубицин MEDAC часто используется вместе с другими цитостатическими агентами в схемах комплексной химиотерапии.

Противопоказание.

Гиперчувствительность к активным ингредиентам или вспомогательным веществам, которые являются частью препарата. Беременность и период грудного вскармливания.

Противопоказания с внутривенным введение:

Противопоказания с внутриутробной администрацией:

Использование препарата должно быть прекращено в присутствии или развитии ингибирования костного мозга или появление язв во рту. Последнее может предшествовать такому симптомам-фартуке, как ощущение жжения во рту. В присутствии этого симптома не рекомендуется продолжать использование препарата.

Специальные меры безопасности.

Только для одноразового применения.

Любой неиспользованный лекарственный продукт или ненужный материал должен быть уничтожен в соответствии с местными требованиями.

В манипуляциях с цитотоксическими препаратами необходимо соблюдать соответствующие рекомендации.

Принимая во внимание токсичность препарата, такие меры предосторожности рекомендуются:

Взаимодействие с другими лицензиями и другими типами взаимодействия.

Совместимое применение других противоопухолевых агентов, таких как антрациклины (даунорубицин, эпирубицин, айкларубицин), цисплатин, циклофосфамид, циклоспорин, цитараба, дакарбазин, дактомицин, фторурацил, митомицин С и такты, могут потенцировать риск застойной сердечной недостаточности, вызванного доксорубицином. Было обнаружено, что распределение доксорубицина изменялось в значительной степени, когда он использовался сразу после короткого внутривенного вливания паклитаксела. Совместимое приложение паклитаксела вызывает снижение оформления дексорубицина и увеличивает количество случаев нейтропении и стоматита.

Кардиотоксический эффект доксорубицина усиливается после одновременного использования кардиотонических лекарств, таких как кальциевые трубчатые блокировщики и верапамил (увеличение максимальной концентрации доксорубицина, период полураспада и периода распределения). Во время терапии дексорубицин биодоступность дигоксина уменьшается. В случае использования дексорубицина с вышеупомянутыми лекарственными средствами необходима тщательный мониторинг функции сердца.

Использование трастузумаба в сочетании с антрациклинами (такими как доксорубицин) связано с высоким риском кардиотоксического эффекта. В настоящее время трастузумаб и антрациклины не должны использоваться одновременно, за исключением хорошо контролируемых клинических исследований с мониторингом состояния сердца. Если антрациклины используются после завершения терапии трастузумаб, риск кардиотоксического эффекта может увеличиваться. Если возможно, между завершением терапии Trastuzumab и начало терапии антрациклины должно быть длинным интервалом (до 22 недель). Обязательный тщательный контроль над функцией сердца.

Doksorubicin MEDAC подвергается метаболизму благодаря цитохромной системе P450 (CYP450) и представляет собой субстрат для конвейера PGP. Сопутствующее использование ингибиторов CYP450 и / или PGP может привести к увеличению концентрации дексорубицина в плазме и, таким образом, усиливает свою токсичность. С другой стороны, одновременное использование индукторов CYP450, таких как рифампицин и барбитураты, может снизить концентрацию дексорубицина в плазме крови и снизить его эффективность.

Кипроспорин, ингибитор CYP3A4 и PGP увеличивает AUC дексорубицина и доксорубицинола на 55% и 350% соответственно. Такая комбинация может потребоваться коррекция дозы. Ciminidine снижает зазор плазмы и увеличивает AUC доксорубицин.

Если дексорубицинская терапия выполняется после обработки циклофосфамидом, это может привести к обострению геморрагического цистита.

Поглощение антипилептических агентов (например, карбамазепин, фенитоин, вальпроата) уменьшается после одновременного использования доксорубицина.

Поскольку доксорубицин быстро метаболизируется и производит преимущественно с помощью желчи, сопутствующее использование известных химиотерапевтических агентов, обладающих гепатотоксическим действием (например, меркаптопурин, метотрексат, стрептозоцин), может потенциально увеличить токсичность доксорубицина из-за уменьшения очистки печени лекарственного средства. Отказ Доза доксорубицина должна быть изменена в случае, если совместимое использование гепатотоксических агентов обязательна.

Нарушение кроветвич наблюдалось после совместимого использования лекарств, которые влияют на функцию костного мозга (например, производных амидопирина, антиретровирусные препараты, хлорамфеникол, фенитоин, сульфонамидов). Увеличение нейтропении и тромбоцитопении было сообщено после одновременного использования прогестерона. Во время совместимого использования доксорубицина и амфотерицина B можно наблюдать нефротоксический эффект последнего. После совместимого приложения дексорубицина и ритонавиры отмечается увеличение концентрации дексорубицина в сыворотке.

В сочетании с другими цитостатиками (например, с цитарабином, цисплатином, циклофосфамидом) токсические эффекты доксорубицина могут увеличиваться. Сообщалось о некрозе толстой кишки с массивными кровоизлияниями и тяжелыми инфекциями в результате комбинированной терапии цитарабин. Клозапин может увеличить риск и тяжесть гемотоксических эффектов доксорубицина.

Доксорубицин представляет собой мощный радиосистенсибилизирующий агент (радиосенсибилизатор), а явление анамнистого излучения, вызванное им, может угрожать жизни. Любые процедуры, связанные с лучевой терапией , одновременным или последовательным, могут увеличить кардиотоксическое или гепатотоксическое действие доксорубицина.

Доксорубицин может усугубить геморрагический цистит, вызванный предварительным применением циклофосфамида.

Доксорубицин может уменьшить оральную биодоступность дигоксина.

Лечение с использованием дексорубицина может привести к увеличению уровней мочевой кислоты сыворотки, таким образом, может потребоваться отрегулировать дозу агентов, которые уменьшают уровень мочевой кислоты.

Во время лечения доксорубицин не должен использовать живые вакцины из-за риска развития обобщенного заболевания, который может привести к смертельному следствию. Риск увеличивается у пациентов с ингибированием иммунитета в результате базового заболевания. Во время лечения пациенты доксорубицина должны воздерживаться от контактов с лицами, которые недавно приняли вакцинацию против полиомиелита.

Совместимое использование гепарина и доксорубицина может привести к увеличению клиренса доксорубицина. Таким образом, осадок или прекращение обоих лекарств возможны.

Особенности приложения.

Как и все другие химиотерапевтические препараты, доксорубицин гидрохлорид следует использовать только под наблюдением квалифицированного доктора, который имеет опыт использования химиотерапевтических агентов. Надлежащее лечение терапии и осложнений возможны только в условиях соответствующих медицинских и диагностических учреждений.

Перед лечением дексорубицина медац пациенты должны быть зафиксированы от острой токсичности предварительного цитостатического лечения (например, стоматит, нейтропения, тромбоцитопения и обобщенные инфекции).

До или во время лечения доксорубицином рекомендуется проводить такие исследования мониторинга (частота этих исследований будет зависеть от общего состояния пациента, дозы и сопровождающих препаратов):

Кардиотоксичность

Проявления кардиотоксичности могут развиваться в ранней (острой кардиотоксичности) или поздней (отсроченной кардиотоксичности) периода после использования антрациклинов.

Ранние (острые) проявления кардиотоксичности.

Ранние проявления кардиотоксических воздействий доксорубицина, в первую очередь составляют в синусовой тахикардии и / или изменениях в электрокардиограммах, таких как неспецифические изменения в интервале и зубах ST-T. Также было сообщено о тахирхимиях, включая желудочковые экстрасистовки, желудочковую тахикардию и брадикардию, а также блокады-желудочковую и желудочке, а также Blockade Bears Beam из ГИС. Эти симптомы, как правило, указывают острую высокую кардиотоксичность. Выравнивание и расширение комплекса QRS за пределами обычных границ могут указывать кардиомиопатию, вызванную гидрохлоридом доксорубицина. Как правило, пациенты с нормальными начальными значениями FVL (фракция левого желудочка, 50%) на 10% уменьшаются абсолютной величины или уменьшение ниже 50% порогового значения, указывают на дисфункцию сердца, а в таких случаях лечение дексорубицина должно быть тщательно взвешивается.

Поздние (отложенные) проявления кардиотоксичности. Задержка кардиотоксичность, как правило, происходит в конце периода использования доксорубицина или через 2-3 месяца после окончания лечения. Однако, как сообщалось, развиваются более поздние проявления, через несколько месяцев или лет после окончания лечения. Удаленная кардиомиопатия проявляется путем уменьшения FVL (левая желудочковая фракция) и / или особенности и симптомы застойной сердечной недостаточности, такой как относительный, отек легких, периферические отеки, кардиомегалия и гепатомегалия, олигурия, асцит, плевральная выпечка и ритм галопа. Также отмечены подпадные проявления, такие как перикардит / миокардит. Самый сложный и опасный для жизни, форма цирциомиопатии, вызванной антрациклином, представляет собой застойную сердечную недостаточность, которая представляет собой совокупную дозу, ограничивающее проявление токсичности препарата.

Функцію серця слід оцінювати до початку лікування доксорубіцином і контролювати її протягом курсу лікування з метою зменшення ризику розвитку тяжких порушень з боку серця. Ризик може бути зменшений при регулярному моніторингу фракції викиду лівого шлуночка (ФВЛШ) протягом курсу лікування з припиненням застосування препарату при перших ознаках погіршення функції серця. Відповідний кількісний метод для регулярної оцінки функції серця (величини ФВЛШ) включає багатопроекційну радіонуклідну ангіографію (MUGA) або ехокардіографію (ЕхоКГ). Рекомендується оцінювати початковий стан серця за допомогою ЕКГ та MUGA або ЕхоКГ, зокрема у пацієнтів, які мають фактори ризику розвитку підвищеної кардіотоксичності. Регулярне визначення ФВЛШ за допомогою MUGA або ЕхоКГ особливо важливе при застосуванні високих кумулятивних доз антрациклінів. Оцінку слід проводити за допомогою одного і того самого методу протягом усього періоду спостереження.

Вірогідність розвитку застійної серцевої недостатності, за оцінками, становить приблизно 1-2 % при кумулятивній дозі 300 мг/м ² і повільно зростає при збільшенні загальної кумулятивної дози до 450-550 мг/м ² . При подальшому збільшенні дози ризик розвитку застійної серцевої недостатності стрімко зростає, тому рекомендується не перевищувати максимальну кумулятивну дозу 550 мг/м ² . Якщо у пацієнта є інші потенційні фактори ризику кардіотоксичності (серцево-судинні захворювання в анамнезі, попередня терапія іншими антрациклінами або антраценедіонами, попередня або супутня променева терапія середостіння чи перикардіальної зони, одночасне застосування препаратів, що мають здатність пригнічувати скоротливу функцію серця, включаючи циклофосфамід і 5-фторурацил), кардіотоксичний вплив доксорубіцину може проявитися при застосуванні більш низьких кумулятивних доз, тому слід ретельно контролювати функцію серця.

Існує ймовірність того, що токсичний вплив доксорубіцину та інших антрациклінів або антраценедіонів може бути адитивним.

Попереднє лікування дигоксином (250 мкг на добу, починаючи з 7 дня до застосування доксорубіцину) продемонструвало захисну дію щодо кардіотоксичного впливу доксорубіцину.

Мієлосупресія

Оскільки при терапії доксорубіцином часто спостерігається пригнічення функції кісткового мозку, зокрема зменшення кількості лейкоцитів, необхідний регулярний моніторинг гематологічних показників. При застосуванні препарату в рекомендованих дозах лейкопенія зазвичай є транзиторною досягає максимуму на 10-14-й день після введення препарату і повертається до норми, як правило, на 21-й день.

Під час лікування відповідними дозами доксорубіцину кількість лейкоцитів може зменшитися до 1000/мм³. Слід також контролювати рівні еритроцитів та тромбоцитів, оскільки їх рівень може також знижуватися. Клінічними проявами тяжкої мієлосупресії є гарячка, інфекції, сепсис/септицемія, септичний шок, кровотеча, тканинна гіпоксія або смерть.

Мієлосупресія найчастіше спостерігається у пацієнтів, яким проводилась екстенсивна радіотерапія, при інфільтрації пухлини у кістки, при порушенні функції печінки (якщо відповідне зменшення дози не було прийняте) та при одночасному застосуванні інших мієлосупресивних засобів. При гематологічній токсичності може бути необхідним зниження дози доксорубіцину, припинення або відстрочення його застосування. Внаслідок тяжкої стійкої мієлосупресії можуть розвинутися кровотеча або суперінфекція. Тому необхідний ретельний контроль гематологічних показників у зв`язку з мієлосупресивним впливом препарату.

Рідко повідомлялося про випадки вторинного гострого мієлолейкозу із прелейкемічною фазою або без неї у пацієнтів, які лікувалися доксорубіцином у комбінації із ДНК-пошкоджуючими антинеопластичними засобами. У таких випадках латентний період може бути коротким (1–3 роки).

Радіотерапія

Особливої обережності слід дотримуватись пацієнтам, яким проводилась радіотерапія раніше, проводиться на даний час сумісно із застосуванням доксорубіцину або планується проводитись надалі. Ці пацієнти мають особливий ризик розвитку місцевих реакцій в ділянці опромінення (анамнестичний радіаційний феномен). У зв'язку з цим повідомлялося про тяжкі, іноді летальні випадки гепатотоксичності (ураження печінки). У пацієнтів, які раніше отримували променеву терапію в медіастинальну ділянку, посилюється кардіотоксичність доксорубіцину. У такому випадку максимальна кумулятивна доза доксорубіцину не повинна перевищувати 400 мг/м ² площі поверхні тіла.

Імунодепресія

Доксорубіцин медак – сильний, але тимчасово діючий імунодепресант. Слід вживати відповідних заходів, щоб уникнути розвитку вторинної інфекції.

Вакцинація

При лікуванні доксорубіцином не рекомендується застосування живих ослаблених вакцин. Слід уникати щеплення живою вакциною пацієнтам, які застосовують доксорубіцин.

Посилення токсичності

Доксорубіцин може потенціювати токсичність інших протипухлинних препаратів. Повідомлялося про випадки загострення геморагічного циститу, спричиненого циклофосфамідами, мукозиту, спричиненого променевою терапією, посилення гепатотоксичності 6-меркаптопурину і токсичності стрептозоцину або метотрексату.

Порушення функції печінки

Токсичність Доксорубіцину медак в рекомендованих дозах збільшується при порушенні функції печінки. Тому перед початком терапії рекомендується проводити оцінку функції печінки, використовуючи стандартні клінічні лабораторні дослідження, такі як визначення рівня аланінамінотрансферази (AЛT), аспартатамінотрансферази (AСT), лужної фосфатази, білірубіну та БСФ. У разі необхідності дозу препарату слід відповідно зменшити.

Канцерогенез, мутагенез, порушення фертильності.

Доксорубіцин медак проявляв генотоксичні та мутагенні властивості в тестах in vitro та in vivo.

У жінок Доксорубіцин медак може спричиняти аменорею. Овуляція та менструальний цикл повертаються до норми після завершення терапії, хоча можливе передчасне настання менопаузи.

Доксорубіцин медак проявляє мутагенні властивості і може спричиняти пошкодження хромосом у сперматозоїдах людини. Олігоспермія або азооспермія можуть бути необоротними; однак повідомлялось, що кількість сперматозоїдів у деяких випадках поверталася до норми. Це може статися через кілька років після завершення терапії.

Реакції у місці введення препарату

При надто швидкому введенні доксорубіцину може спостерігатися місцева еритема вздовж вени, а також почервоніння обличчя.

При внутрішньовенному введенні доксорубіцину відчуття гострого болю або печіння є ознаками екстравазації. Навіть якщо зворотній потік крові при видаленні інфузійної голки хороший, ін'єкцію чи інфузію слід негайно припинити і продовжити в іншу вену. У разі підозрюваної екстравазації до місця ін'єкції необхідно прикласти пакет з льодом. Щоб мінімізувати місцевий некроз тканин застосовують дексаметазон або гідрокортизон у вигляді ін'єкції у місце ураження. Можна також застосовувати місцево гідрокортизон у вигляді 1 % крему.

Доксорубіцин медак не можна вводити інтратекально, внутрішньом'язово або шляхом тривалої інфузії. Пряма внутрішньовенна інфузія не рекомендується у зв`язку з можливістю ушкодження тканин у разі просочення інфузійного розчину у тканини. Якщо використовується центральний венозний катетер, введення доксорубіцину рекомендується здійснювати у розчині натрію хлориду 0,9 %.

Інше

Слід також дотримуватись обережності при одночасній або попередній променевій терапії в медіастинальну/перикардіальну ділянку або після лікування іншими кардіотоксичними препаратами.

Доксорубіцин медак може спричинити гіперурикемію внаслідок широкого катаболізму пурину, що супроводжується швидким лізисом клітин пухлини, викликаним препаратом (синдром лізису пухлини). Після початку лікування необхідно регулярно контролювати рівень сечової кислоти у крові, калію, кальцію фосфату та креатиніну. Гідратація, форсований діурез і профілактика алопуринолом для запобігання гіперурикемії можуть мінімізувати потенційні ускладнення синдрому лізису пухлини.

Внутрішньоміхурове введення

Внутрішньоміхурове введення доксорубіцину може призвести до виникнення симптомів хімічного циститу (таких як дизурія, часте сечовипускання, ноктурія, утруднене сечовипускання, гематурія, некроз стінки міхура). Особливу увагу слід приділяти проблемам катетеризації (наприклад, при обструкції уретри, спричиненої інвазією внутрішньоміхурової пухлини).

Внутрішньоміхурове введення протипоказано при пухлинах, які проросли крізь стінку сечового міхура.

Внутрішньоміхурове введення препарату не слід проводити пацієнтам з проліферуючими пухлинами, які проросли крізь стінку сечового міхура, при наявності інфекцій сечовивідних шляхів, запальних захворювань сечового міхура.

Пацієнта слід попередити, що сеча може набувати червонуватого кольору, особливо в перші дні після застосування (перший аналіз), але це не причина для тривоги.

Цей лікарський препарат містить 3,5 мг натрію на 1 мл розчину доксорубіцину гідро- хлориду, розчину для інфузій. Це слід враховувати пацієнтам, які перебувають на безсольовій дієті.

Застосування у період вагітності або годування груддю.

Вагітність

Доксорубіцин медак не слід застосовувати в період вагітності. У дослідженнях на тваринах доксорубіцин продемонстрував ембріотоксичний, фетотоксичний та тератогенний ефект. Пацієнтки не повинні вагітніти під час лікування доксорубіцином та протягом 6 місяців після його завершення.

Чоловіки і жінки повинні користуватися ефективними контрацептивними засобами у період лікування і щонайменше протягом 6 місяців після закінчення терапії препаратом.

Годування груддю

Доксорубіцин секретується у грудне молоко людини. Ризик для немовляти не може бути виключений. Застосування доксорубіцину під час годування груддю протипоказане.

Фертильність

У жінок доксорубіцин може спричиняти безпліддя протягом періоду застосування препарату. Чоловікам, які лікуються доксорубіцином, рекомендується кріоконсервація сперми до початку лікування через можливе безпліддя, спричинене терапією доксорубіцином.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами.

У зв`язку з частим виникненням нудоти та блювання під час лікування препаратом не рекомендується керувати автотранспортом або працювати з іншими механізмами.

Спосіб застосування та дози.

Лікування Доксорубіцином медак слід розпочинати після консультації з кваліфікованим лікарем, що має досвід застосування цитотоксичної терапії, або під його наглядом.

З огляду на ризик розвитку кардіоміопатії, що може загрожувати життю пацієнта, перед кожним застосуванням препарату слід зважувати ризик і користь для кожного окремого пацієнта.

Внутрішньовенне введення

Доза доксорубіцину залежить від схеми лікування, загального стану пацієнта та попередньої терапії.

Щоб уникнути кардіоміопатії рекомендується, щоб кумулятивна доза доксорубіцину за все життя (включаючи супутні лікарські препарати, такі як даунорубіцин) не перевищувала 450-550 мг/м² площі поверхні тіла. Якщо пацієнт із супутнім захворюванням серця отримує медіастинальну і/або променеву терапію або отримував раніше алкілуючі препарати чи отримує на даний момент інші кардіотоксичні протипухлинні препарати, або належить до групи пацієнтів з високим ступенем ризику (наявність артеріальної гіпертензії більше 5 років, ішемічна хвороба серця, вада серця чи інфаркт міокарда в анамнезі, вік понад 70 років), максимальна кумулятивна доза доксорубіцину не повинна перевищувати 400 мг/м ² площі поверхні тіла. У таких пацієнтів слід регулярно контролювати серцеву функцію.

Розчин вводять через систему для внутрішньовенних інфузій у вільному потоці натрію хлориду 0,9 % або декстрози 5 % у велику вену, використовуючи голку-метелик, упродовж 2-3 хвилин. Цей метод мінімізує ризик виникнення тромбозу та перивенозної екстравазації, що може призвести до тяжкого запалення підшкірної клітковини та некрозу тканин.

Дозу препарату розраховують, як правило, залежно від площі поверхні тіла. Виходячи з цього, рекомендованою дозою доксорубіцину при монотерапії є 60-75 мг/м² площі поверхні тіла один раз на 3 тижні. Якщо препарат застосовуюєть у комбінації з іншими протипухлинними засобами дозу доксорубіцину потрібно зменшити до 30-40 мг/м² 1 раз на 3 тижні.

Для пацієнтів, які не можуть отримувати повнодозову терапію (наприклад, у разі імуносупресії, старечого віку), альтернативна доза становить 15-20 мг/м² площі поверхні тіла на тиждень.

Пацієнти, які раніше отримували променеву терапію

Для пацієнтів, які раніше отримували променеву терапію в медіастинальну/перикардіальну ділянку, максимальна кумулятивна доза доксорубіцину не повинна перевищувати 400 мг/м ² площі поверхні тіла.

Літні пацієнти

Для літніх пацієнтів дозу препарату можна знизити.

Діти

Дозу для дітей потрібно зменшити, оскільки діти мають підвищений ризик кардіотоксичності, особливо пізньої. Слід очікувати появу мієлотоксичності, що досягає максимуму на 10-14 день від початку лікування. Максимальна кумулятивна доза для дітей становить 400 мг/м².

Печінкова недостатність

При порушенні функції печінки дозу препарату знижують (див. Таблицю 1).

Таблиця 1:

Ниркова недостатність

Пацієнтам з нирковою недостатністю (ШКФ менше ніж 10 мл/хв) застосовують лише

75 % запланованої дози.

Пацієнти з надмірною масою тіла

Пацієнтам з надмірною масою тіла рекомендується зменшити початкову дозу або подовжити інтервал між застосуванням доз.

Внутрішньоміхурове введення.

Доксорубіцин медак застосовується для внутрішньоміхурового введення з метою лікування поверхневого раку сечового міхура та для запобігання рецидиву після трансуретральної резекції. Рекомендована доза препарату для внутрішньоміхурового лікування поверхневого раку сечового міхура становить 30-50 мг у 25-50 мл фізіологічного розчину на інстиляцію. Оптимальна концентрація становить приблизно 1 мг/мл. Розчин повинен залишатися у сечовому міхурі протягом 1–2 годин. Протягом цього часу пацієнту слід змінювати положення тіла на 90 градусів кожні 15 хвилин. Для уникнення небажаного розбавлення доксорубіцину сечею пацієнт повинен утримуватись від споживання рідини протягом 12 годин до інстиляції (це повинно знизити виділення сечі приблизно до 50 мл/год). Інстиляції препарату можна повторювати з інтервалом від 1 тижня до 1 місяця, залежно від того, є лікування терапевтичним чи профілактичним.

Діти.

Застосовують дітям з народження.

Передозування.

Симптоми передозування, ймовірно, будуть розширенням фармакологічної дії доксорубіцину.

Р азові дози 250 мг та 500 мг доксорубіцину є летальними. Такі дози можуть спричинити гостру дегенерацію серцевого м'яза протягом 24 годин та тяжку мієлосупресію, впливи яких досягають максимуму через 10-15 днів після застосування. Віддалена серцева недостатність може проявитися через 6 місяців після передозування. Метою лікування повинно бути підтримання стану пацієнта протягом цього періоду.

Особливу увагу слід приділяти запобіганню та лікуванню можливих тяжких кровотеч та вторинних інфекцій, стійкого пригнічення функції кісткового мозку. У таких випадках можуть бути необхідними переливання крові та ізоляція хворих у стерильних лікарняних боксах. Гемоперфузія одразу після передозування також є ефективним заходом.

Віддалена серцева недостатність може проявитися через 6 місяців після передозування. Слід ретельно контролювати стан пацієнтів і у разі наявності ознак серцевої недостатності провести загальноприйняте лікування.

Побічні реакції.

Лікування Доксорубіцином медак часто викликає побічні реакції і деякі із цих реакцій досить тяжкі. Частота і вид побічних реакцій залежать від швидкості введення і дози. Пригнічення функції кісткового мозку – це побічна реакція, спричинена короткочасним введенням препарату, але в більшості випадків вона має минущий характер. Клінічними наслідками токсичного впливу доксорубіцину на функцію кісткового мозку і гематологічну систему можуть бути пропасниця, інфекції, сепсис/септицемія, крововиливи, гіпоксія тканин або смерть. Нудота і блювання, а також облисіння спостерігалися майже у всіх пацієнтів.

Повідомлення про небажані лікарські реакції

Повідомлення про небажані лікарські реакції після реєстрації лікарського засобу дуже важливі. Вони сприяють подальшому контролю за співвідношенням користі/ризику лікарського препарату. Працівники охорони здоров'я просять повідомляти про будь-які небажані лікарські реакції через національну систему звітів про небажані явища.

Термін придатності . 2 роки.

Препарат слід використовувати одразу після відкриття флакона.

Приготовлені розчини для інфузій.

Хімічна і фізична стабільність препарату під час застосування при концентрації

0,5 мг/мл була продемонстрована в розчині натрію хлориду 0,9 % і розчині глюкози 5 % протягом 7 днів при температурі 2-8 °C або кімнатній температурі (20-25 °C), коли розчин готувався в поліетиленових пакетах і захищеному від світла місці.

З мікробіологічної точки зору препарат слід вводити одразу ж після відбору з флакона. Якщо розчин не використали негайно, за тривалістю і умовами його зберігання повинен стежити медичний персонал. Зазвичай час зберігання розчину не повинен перевищувати 24 години при температурі 2-8 °C, якщо розведення препарату виконували у контрольованих і атестованих асептичних умовах.

Умови зберiгання.

Зберігати в холодильнику (2-8 °C).

Флакони зберігати в зовнішній картонній упаковці, щоб захистити від дії світла.

Несумісність.

Д оксорубіцин медак не слід змішувати з гепарином, оскільки може утворюватися осад, а також не рекомендується змішувати з 5-фторурацилом, оскільки може відбутися розщеплення доксорубіцину. Тривалого контакту із будь-яким розчином з лужним рН слід уникати, оскільки це призведе до гідролізу препарату.

За відсутності досліджень сумісності, цей лікарський препарат не слід змішувати з іншими лікарськими засобами.

Упаковка.

Безбарвні скляні флакони (скло типу І) номінальним об'ємом 5 мл (10 мг), 10 мл (20 мг), 25 мл (50 мг) або 100 мл (200 мг).

Пробки із хромобутилового каучуку з етилентетрафторетилен овим шаром.

Оригінальна упаковка містить 1 або 5 флаконів по 5 мл, 10 мл, 25 мл або 100 мл.

Категорія вiдпуску.

За рецептом.

Виробник.

Медак Гезельшафт фюр клініше Шпеціальпрепарате мбХ /

Medac Gesellschaft fur klinische Spezialpraparate mbH

Місцезнаходження.

Театерштрассе, 6, 22880 Ведель, Німеччина /

Theaterstrasse, 6, 22880 Wedel, Germany.